ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2023 рокуСправа №160/24894/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

28.09.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі відповідач-2), в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії від 14.08.2023 р. №045550021184;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.08.2023 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду, що позивач досягла пенсійного віку 57 років та має 36 років10 місяців 24 дні стажу на роботах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років, на мовах пункту "е" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (зі змінами).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 06.08.2023 року звернулась з заявою про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного стажу роботи за вислугу років згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, у рішенні було зазначено: «Для підтвердження стажу роботи за вислугу років необхідно представити довідку з місця роботи про перебування у відпустці за власний рахунок». Позивач вважає, що рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії є протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 10.10.2023 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Також цією ухвалою витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення стосовно ОСОБА_1 .

04.12.2023 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було продовжено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області строк для надання матеріалів, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення стосовно ОСОБА_1 витребуваних ухвалою суду від 03.10.2023 по справі №160/24894/23 на п`ять днів з моменту отримання копії ухвали.

18.12.2023 від представника відповідача-1 до суду надійшла копія витребуваних матеріалів, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення.

19.12.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що про існування ще двох редакцій рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 045550021184 від 14.08.2023 позивач дізналась лише 18.12.2023, коли побачив їх у супровідних документах, надісланих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Через той факт, що на момент складання позовної заяви у розпорядженні позивача було Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 045550021184 від 14.08.2023 у редакції, яка має супровідний номер 9b4f95cb-604c-4779-a59e-3fa5e0b17605.pdf., позивачем було оскаржено вищевказане Рішення за підставами, вказаними саме в редакції Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 045550021184 від 14.08.2023 у редакції, яка має супровідний номер 9b4f95cb-604c-4779-a59e-3fa5e0b17605.pdf. Але підстави для задоволення позову, викладені в адміністративному позові, на думку позивача застосовуються також і для рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 045550021184 від 14.08.2023 у редакції, яка має супровідні номери №№ 464a560e-549b-4dd1-a39f-cc3258748b3c.pdf та 3eee0157-4192-470f-b582-df4c00f530aa.pdf. Що стосується правової оцінки існування одночасно різних редакцій рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 045550021184 від 14.08.2023, позивач залишає це на розсуд суду.

При цьому, відповідачі станом на 04.12.2023 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про отримання та звітом про направлення, наявними в матеріалах справи.

Згідно із ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалам.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 06.08.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Для прийняття рішення за результатами поданих позивачем заяв за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

За результатами розгляду заяви, поданою позивачем рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області 14.08.2023 №045550021184 позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

Відповідно до рішення, страховий стаж складає 40 років 8 місяців 25 дній, до страхового стажу зараховано усі періоди роботи. Для підтвердження стажу роботи за вислугу років необхідно представити довідку з місця роботи про перебування у відпустці за власний рахунок.

19.09.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулось до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з листом за №0400-010304-9/145226 про перегляд рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , в якому зазначає, що до страхового стажу безпідставно зараховано період з 01.08.1986 року, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 зроблено два записи № 1 про прийняття на роботу 01.09.1986 та 01.08.1986 із посиланням на накази № 33 "б" § 1 від 02.09.1986 та № 33 "б" від 02.08.1986. Також відсутній документ про реорганізацію музичної школи (згідно з записом про прийняття на роботу) в міський комунальний заклад культури (згідно з написом на печатці, якою завірено запис про звільнення). Тому рішення потребує дооформления.

Листом від 29.09.2023 за №1700-0303-9/84819 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про згоду з необхідністю перегляду рішення ро відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Так, під час перегляду рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, пенсійний фонд повторно відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з наступних підстав.

Так, відповідно до цього рішення, переліком типів позашкільних навчальних закладів, затвердженим постановою КМУ від 06.05.2001 р. № 433 передбачені початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші). Отже, якщо музична школа віднесена до позашкільних навчальних закладів, то згідно із вищезазначеним Переліком право на пенсію за вислугу років в ці школі мають, зокрема, художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інший форі гурткової роботи. Посада викладача в позашкільних закладах освіти Переліком не передбачена. Страховий стаж позивача складає 29 років 3 місяці 25 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.08.1986 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.09.1986, оскільки відсутній документ про реорганізацію дитячої музичної школи № 9 м. Дніпропетровська, в міський комунальний заклад культури Дніпропетровська дитяча музична школа № 9.

Не погоджуючись із відмовою у призначенні пенсії позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з п.2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні" та корпоративні фонди.

Відповідно до ст. 51 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Пунктом "е" статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

Так, дійсно, з прийняттям Закону № 213 було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону № 1788, а Закон № 911 встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (п. "е" ст. 55 Закону № 1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному КМУ.

Проте, Конституційний Суд України ухвалюючи Рішення №2- р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту "а" статті 54, положення статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ (зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24 грудня 2015 року № 911VIII), якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому Рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати де досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно до статті 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1,3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "є", "ж" статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону № 1788 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними і ці норми втратили чинність з дня ухвалення КСУ Рішення №2-р/2019 - з 04.06.2019.

Таким чином, на день звернення ОСОБА_1 06.08.2023 року до відповідача пунктом "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, незалежно від віку, при наявності на день звернення спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 25.02.2021 у справі № 683/3705/16-а.

Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , позивач працювала на наступних посадах:

- з 01.08.1986 по 01.09.2006 (викладач по класу фортепіано Дніпропетровської дитячої музичної школи № 9) - Наказ №33 «б» від 02.08.1986р.;

- з 02.09.2006 (викладач по класу фортепіано та концертмейстер Дніпропетровської дитячої музичної школи № 3) - Наказ №62 від 01.09.2006р.;

- з 31.08.2015 звільнено за п.5 ст.36 КЗпП в порядку переведення Наказ «71-К ВІЖ 28.08.2015;

- з 01.09.2015 по 26.06.2023 (директор міського комунального закладу культури «Дніпропетровська дитяча музична школа № 19) - Наказ №79-к від 26.08.2015.

Твердження відповідача у первинному рішенні про необхідність надання позивачем довідки про періоди роботи по теперішній час та інформації про періоди перебування (не перебування) у відпустках без збереження заробітної плати, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Так, як вже було зазначено судом, згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж для призначення пенсій, є трудова книжка.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З наданої позивачем трудової книжки серії НОМЕР_1 встановлено, що, починаючи з 01.08.1986, позивач безперервно працювала на різних посадах у Дніпропетровських дитячих музичних школах № 9, 3, 19.

Щодо незарахування за результатами перегляду рішення позивачеві стажу за спеціальністю, оскільки посада викладача в позашкільних закладах освіти переліком не передбачена, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 26 статті 1 Закону України «Про освіту» питання освіти регулюються Законом України «Про освіту» від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII (далі Закон № 2145) та рядом спеціальних законів, до яких належить, зокрема, Закон України «Про позашкільну освіту».

Частиною третьою статті 3 Закону № 2145 передбачено, що право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової перед вищої, вищої освіти та освіти дорослих. Держава у свою чергу забезпечує розвиток позашкільної освіти (стаття 4 Закону України «Про освіту»).

Також частиною першою статті 10 Закону № 2145 визначено, що позашкільна освіта є невід`ємним складником системи освіти.

Відповідно до статті 14 Закону № 2145 метою позашкільної освіти є розвиток здібностей дітей та молоді у сфері освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту, технічної та іншої творчості, здобуття ними первинних професійних знань, вмінь і навичок, необхідних для їх соціалізації, подальшої самореалізації або професійної діяльності.

Позашкільна освіта може здобуватися одночасно із здобуттям дошкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та фахової перед вищої освіти. Компетентності, здобуті за програмами позашкільної освіти, можуть враховуватися та визнаватися на відповідному рівні освіти.

Здобуття позашкільної освіти забезпечується закладами позашкільної освіти різних типів, форм власності та підпорядкування, іншими закладами освіти, сім`єю, громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними і фізичними особами.

Порядок, умови, форми та особливості здобуття позашкільної освіти визначаються спеціальним законом, а саме - Законом України «Про позашкільну освіту».

Згідно з частиною 3 статті 12 Закону України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 року № 1841-III (далі Закон № 1841) заклади позашкільної освіти можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук, мистецьких шкіл, спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно- оздоровчих клубів осіб з інвалідністю, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.

Правове визначення мистецької школи міститься у статті 1 Закону № 1841. Так, мистецька школа - заклад спеціалізованої мистецької освіти: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо, який надає початкову мистецьку освіту.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 433 затверджений Перелік типів позашкільних навчальних закладів, до складу яких включено початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

Таким чином, до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

З урахуванням вказаних норм законодавства суд доходить висновку, що Дніпропетровська дитяча музична школа є закладом позашкільної освіти та повністю керується законодавчою базою, яка регулює питання надання позашкільної освіти - законами України «Про освіту» та «Про позашкільну освіту», а це означає, що і перед викладачами позашкільного навчального закладу ставлять усі вимоги, які передбачені вказаними законами.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 1841 педагогічним працівником закладу позашкільної освіти повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має вищу педагогічну або іншу фахову освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров`я якої дозволяє виконувати професійні обов`язки в закладах позашкільної освіти. Педагогічним працівником закладу позашкільної освіти може бути також народний умілець з високими моральними якостями за умови забезпечення належної результативності освітнього процесу. Педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі Перелік №909), до нього включена робота в: загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах, на посадах: учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючих навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачів філіями, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальних педагогів (організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичних психологів, педагогів-організаторів, майстрів виробничого навчання, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; робота в дошкільних навчальних закладах на посадах: директорів (завідуючих), вихователів-методистів, вихователів, асистентів вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичних керівників, вчителів-дефектологів, вчителів-логопедів, практичних психологів; робота в дитячих клініках, поліклініках, лікарнях, санаторіях, диспансерах, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань, на посадах учителів, вихователів, логопедів, сурдопедагогів, тифлопедагогів.

Згідно з приміткою 2 Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка міститься у постанові від 24 грудня 2019 року по справі № 462/2743/17 на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963, який відносить посаду «викладач» до педагогічних посад.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі №442/456/17 дійшла наступних висновків: «… викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909».

Така позиція була висловлена Верховним Судом у постанові 26.03.2019 року у справі №484/211/17 та від 23.01.2020 року у справі №756/9879/16-а.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 1841 до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

На підставі вказаного вище суд вважає, що викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи ОСОБА_1 у період роботи на посаді викладача по класу фортепіано, концертмейстра та дирекотра в Дніпропетровській дитячій музичній школі №9, №3, №19 повинен зараховуватися до пільгового стажу в розумінні пункту «е» статті 55 Закону № 1788.

Щодо незазначення за результатами перегляду рішення у трудовій книжці відомостей про реорганізацію дитячої музичної школи № 9 м. Дніпропетровська, в міський комунальний заклад культури Дніпропетровська дитяча музична школа № 9, суд зазначає, наступне.

Так, ні у трудовій книжці позивача, ні до матеріалів справи позивачем не додано відомості про реорганізацію дитячої музичної школи № 9 м. Дніпропетровська, в міський комунальний заклад культури Дніпропетровська дитяча музична школа № 9.

При цьому суд зазначає, що у первинному рішенні про відмову у призначені позивачу пенсії, яке надіслано позивачу листом від 23.08.2023 не було визначено цієї підстави для відмови у призначенні пенсії.

Окрім того, станом на подання позовної заяви 28.09.2023 позивач не була ознайомлена з відповідним рішенням, що вбачається із відповіді на відзив.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що зазначення у трудовій книжці відомостей про реорганізацію дитячої музичної школи № 9 м. Дніпропетровська, в міський комунальний заклад культури Дніпропетровська дитяча музична школа № 9 покладено саме роботодавця, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку наданих позивачем відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належних пенсійних виплат.

Відтак, суд зазначає, що при вирішення питання про призначення позивачу пенсії та зарахування до її страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, вищевказаного періоду, відповідач допустив надмірний формалізм, що порушує права позивача на належний соціальний захист.

За таких обставин суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії від 14.08.2023 р. №045550021184.

Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви, суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Статтею 44 Закону №1058-IV врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивачки до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії -додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Відповідно до пункту 4.1 розділу IV Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1 Порядку № 22-1).

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, в тому числі: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, ст подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Пунктом 4.8 Порядку № 22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України Про електронні документи та електронний документообіг, Про електронні довірчі послуги та Про захист персональних даних. Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.

Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, шо призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

В цьому випадку заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, за результатом якої прийнято рішення 14.08.2023 р. №045550021184, яке є предметом розгляду в рамках цієї справи.

Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в цьому випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останнього має бути покладено й обов`язок відновлення порушених прав позивача.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсії.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин у справі, суд доходить висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що надає право на пенсію за вислугу років, періоду її роботи з 01.08.1986 по 26.06.2023 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.08.2023 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією №0236-1824-0238-5509 від 27.09.2023.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст.2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257, 262-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, Луцький район, м.Луцьк, вул. Кравчука, 22 В, код ЄДРПОУ 13358826) визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії від 14.08.2023 №045550021184.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що надає право на пенсію за вислугу років, періоди її роботи з 01.08.1986 по 26.06.2023 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.08.2023 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, Луцький район, м.Луцьк, вул. Кравчука, 22 В, код ЄДРПОУ 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець