ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 280/2649/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., секретаря судового засідання Рівної В.В., позивача ОСОБА_1 , представника відповідаіва Армашової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року в адміністративній справі №280/2649/23 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 20.03.2023 року № 1 про неуспішне проходження першим заступником керівника Бердянської місцевої прокуратури Маленком О.Ю. атестації;

-визнати протиправним та скасувати наказ керівника Запорізької обласної прокуратури від 21.04.2023 року № 161к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області на підставі пункту 19 розділу 1 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 21.04.2023 року;

-поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області, яку позивач обіймав станом на день звільнення з органів прокуратури області;

-стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

-допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді з 21.04.2023 року та в частині стягнення на його користь середнього заробітку.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року позов задоволено, а саме суд:

Визнав протиправним та скасував рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 20.03.2023 року № 1 про неуспішне проходження прокурором атестації.

Визнав протиправним та скасував наказ керівника Запорізької обласної прокуратури від 21.04.2023 року № 161к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області з 21.04.2023 року.

Поновив ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області з 22.04.2023 року.

Стягнув з Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-А; код ЄДРПОУ 02909973) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2023 року по 10.08.2023 року включно у розмірі 37 125 (тридцять сім тисяч сто двадцять п`ять) гривень 26 коп., з якого утримати податки та інші обов`язкові платежі.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 10 808 (десять тисяч вісімсот вісім) гривень 62 коп., з якої утримати податки та інші обов`язкові платежі, підлягає негайному виконанню.

Відповідачі, не погодившись з таким судовим рішенням, подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційні скарги мотивовані наступним.

Позивачем на виконання пункту 10 Порядку № 221 Генеральному прокурору подано заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Отже, надано персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації його буде звільнено відповідно до вимог підпункту 2 пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ. Така згода є усвідомлення наслідків неуспішного проходження атестації.

Позивачем успішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

Надалі позивачем успішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

За результатами співбесіди Комісією відповідно до пунктів 13, 17 розділу II Закону № 113-ІХ, пункту 16 розділу IV Порядку № 221, прийнято рішення від 20.03.2023 року № 1 про неуспішне проходження позивачем атестації. Підставою для його прийняття були висновки Комісії про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.

Оцінюючи пояснення позивача, у Комісії є обґрунтований сумнів у відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та відповідності вимогам професійної етики.

Надати переконливих пояснень щодо причин, з яких ОСОБА_1 письмово повідомив Комісії інформацію, яка суперечить відображеній в його деклараціях відомостям, а також розв`язати ці суперечності прокурор не зміг, через, що Комісія сприймає його пояснення критично.

У Комісії наявний обґрунтований сумнів у доброчесності та відповідності ОСОБА_1 критерію професійної етики, який полягає у тому, що матір його дружини, шлюб із якою хоча й був припинений, проте не припинилося фактичне проживання однією сім`єю, вірогідно отримала грошові кошти для придбання дорого вартісного рухомого майна із джерел, походження яких прокурором не розкриті, та яке перебувало у його користуванні. У зв`язку з цим Комісія має обґрунтований сумнів щодо незалежності прокурора ОСОБА_1 з огляду на такі правочини, укладені його близькою особою.

Комісія вважає, що кожен прокурор повинен дотримуватися високих стандартів професійної підготовки та етичної поведінки як під час виконання службових обов`язків, так і у повсякденному житті. Робота на посадах в органах прокуратури передбачає підвищену відповідальність перед державою та суспільством, а тому вимоги щодо обов`язків працівників прокуратури є більш суворими і вимагають від них додержуватись та поважати вимоги закону.

Це зумовлюється статусом прокурора та необхідністю сприяти підвищенню авторитету прокуратури у суспільстві. Згідно з пунктом 51 Висновку. Консультативної ради європейських прокурорів № 13 (2018) повага до верховенства-права зумовлює високі етичні стандарти у поведінці прокурорів та суддів, як під час, так і за межами виконання службових обов`язків, що дозволяє створити у суспільстві довіру до правосуддя. Прокурори діють від імені людей і в інтересах суспільства. Тому вони повинні завжди підтримувати особисту доброчесність і діяти відповідно до закону.

Наведені вище факти дають Комісії обгрунтовані підстави для висновку про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

У зв`язку з цим, прокурор позивач неуспішно пройшов атестацію.

Суд виходив з того, що в оскаржуваному рішенні комісії відсутні мотиви його прийняття, посилання на конкретні, обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь-яких неспростованих доводів, підтверджених доказами, які б слугували і стали підставою для дискреційних висновків комісії, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатньою та самостійною підставою для визнання спірного рішення протиправним та його скасування.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що будь-яких інших, нових обставин, які нібито свідчать про недоброчесність позивача, і які не досліджувалися судами у справах № 280/2630/21 та № 280/10/22, оскаржуване у цій справі рішення не містить.

Щодо застосування судом першої інстанції висновків, викладених у справах № 280/2630/21 та № 280/10/22, під час розгляду цієї справи у відповідно до положень частини 4 статті 78 КАС України зазначать, що у наведеній правовій нормі йдеться про преюдиційні факти. Суд першої інстанції помилково застосував ч. 4 ст. 78 КАС України та взяв за основу висновки, зроблені судами у справах № 280/2630/21 та № 280/10/22, оскільки у цих справах учасниками був ОСОБА_1 , прокуратура та кадрова комісія, а предметом розгляду рішення кадрових комісій, прийняті за результатами співбесіди, однак у різний період. Обставини та мотивація рішень кадрових комісій у цих справах не є однаковими.

Рішення кадрової комісії № 13 від 24.03.2021 року № 2 (справа № 280/2630/21), рішення кадрової комісії № 14 від 20.12.2021 року № 1 (справа № 280/10/22) та рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 20.03.2023 року № 1 (справа № 280/2649/23) різні за змістом.

Аналізуючи рішення кадрових комісій можна дійти висновку про об`єктивні відмінності в рішеннях кадрових комісій. Тобто суд дійшов помилкового висновку, що будь-яких інших, нових обставин, які нібито свідчать про недоброчесність позивача, і які не досліджувалися судами у справах № 280/2630/21 та № 280/10/22, оскаржуване у справі № 280/2649/23 рішення не містить.

Висновки суду про недостатню вмотивованість рішення Комісії не відповідають вимогам законодавства, оскільки обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія жодними чинними нормативно- правовими актами не визначено.

Рішення кадрової комісії стосовно позивача містить мотиви його прийняття, висновки, зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень.

Форма прийняття рішення кадровою комісією - відкрите голосування після обговорення отриманої інформації, визначена мета її діяльності - виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.

Так, завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його рівня компетентності, відповідність вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.

Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення).

У разі наявності у членів кадрових комісій обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності прокурора критеріям, йому надається можливість довести протилежне до прийняття остаточного рішення за результатами атестації. На відміну від кримінального провадження, у процесі оцінки прокурора під час атестації не існує презумпції невинуватості. Кадрова комісія не зобов`язана доводити невідповідність прокурора за межами обґрунтованого сумніву. Якщо було встановлено обґрунтований сумнів і прокурор не зміг переконливо спростувати його, даних чинників може бути достатньо для того, щоб кадрова комісія визнала прокурора таким, що неуспішно пройшов атестацію з огляду на серйозність наявності певного одного фактору або з огляду на наявність сукупності факторів.

Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких саме по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).

При цьому, кадрові комісії приймають рішення колегіально після закритого обговорення, процес якого згідно вимог законодавства не повинен фіксуватися ні в протоколі засідання, ні в рішенні кадрової комісії. Тому забезпечити повну і всебічну перевірку з боку суду факту врахування членами кадрових комісій абсолютно усіх обставин, які стосуються прийняття ними рішення, a priori неможливо, так само, як неможливо забезпечити таку перевірку щодо будь-якого колегіального органу, члени якого проводять обговорення та приймають рішення таємно.

Рішення кадрових комісій про неуспішне проходження прокурором атестації на стадії співбесіди приймалися в межах проведення атестації прокурорів, як одноразової події надзвичайного характеру, що зумовлена необхідністю підвищити ефективність діяльності органів прокуратури шляхом проведення оцінки усіх прокурів на відповідність критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Кадрова комісія не зобов`язана нормами Закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв.

Відсутність у суду законодавчої можливості перевірити ці обставини у зв`язку з об`єктивними причинами наприклад, таємність обговорення членами кадрових комісій отриманої інформації, жодним чином автоматично не означає, що рішення кадрової комісії є не обгрунтованими та протиправними.

За таких умов, оскаржуване рішення відповідає вимогам, встановленим Порядком № .221, зокрема, типовій формі, містить посилання на нормативно- правові акти, що підтверджують повноваження комісії та підстави його прийняття. Також в рішенні наявне його обґрунтування.

Судом безпідставно зазначено, що висновки кадрової комісії про невідповідність позивача вимогам доброчесності фактично є припущеннями, що не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила кадрова комісія під час ухвалення такого рішення.

Так, при прийнятті рішення про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 кадрова комісія досліджувала копії документів, тобто, використовуючи достовірні та достатні дані (джерела), які надано до суду та на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи та які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність таких обставин справи, які входять до предмета доказування.

Саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження матеріалів, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу і є дискреційними повноваженнями кадрових комісій.:

Саме кадрові комісії наділені сукупністю прав та обов`язків, що надають можливість на власний розсуд визначитися з оцінкою прокурорів.

З огляду на дискреційний характер повноважень кадрових комісій щодо встановлення відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності та прийняття у зв`язку із цим відповідного рішення, вбачається, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам. :

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях неодноразово висловлювала правову позицію з приводу меж судового розсуду при наданні юридичної оцінки діям та рішенням ВККС під час вирішення цим органом питання відповідності судді (кандидата на посаду судді) визначеним у законі критеріям у ході кваліфікаційного оцінювання (зокрема, постанови від 27.03.2018 року у справі № П/800/409/17, від 25.04.2018 року у справі № 800/328/17, від 12.06.2018 року у справі № 800/248/17, від 26.06.2018 року у справі № 800/264/17, від 18.09.2018 року у справі № 800/354/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді в межах участі у конкурсі на заміщення вакантної посади судді.

З приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зробив правовий висновок,. згідно з яким у таких випадках судовий контроль Є обмеженим.

З вказаного слідує, що суди не наділені повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії.

Отже, рішення Комісії від 20.03.2023 року № 1 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень.

Таким чином воно прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом та пропорційно.

Суд безпідставно виходив з того, що рішення кадрової комісії є протиправним, через неврахування кадровою комісією висновків таємної перевірки доброчесності відносно позивача.

Підставу звільнення в наказі сформульовано у відповідності до п. 19 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ. Рішення кадрової комісії не є рекомендаційним для суб`єкта звільнення, а є беззаперечною та остаточною підставою для видання керівником обласної прокуратури, зокрема, наказу про звільнення прокурора згідно з положеннями Закону № 113-ІХ.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скаржники зазначають, що позивач з 02.07.2023 року по теперішній час перебуває в трудових відносинах (з оплатою праці) з Запорізькою обласною прокуратурою на посаді головного спеціаліста відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Запорізької обласної прокуратури.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд, роз`яснюючи поняття «вимушений прогул», виходить з того, що це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, тобто тоді, коли працівник позбавлений права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату.

Водночас ні законодавець, ні Верховний Суд у своїх постановах при визначенні поняття «вимушений прогул» не розглядають випадок, коли роботодавець працевлаштував звільненого працівника на іншу посаду у тому ж підприємстві," установі, організації, державному органі, тобто надав йому можливість виконувати трудові функції та отримувати заробітну плату протягом періоду оскарження працівником попереднього рішення роботодавця про звільнення його з іншої посади.

Отже, період який може вважатися вимушеним прогулом відповідно до статті 235 КЗпП України, становить 50 робочих днів (з 24.04.2023 року по 02.07.2023 року). При цьому, відсутня різниця на нижчеоплачуваній роботі. З огляду на викладене, стягненню підлягає сума 23497 грн. (469,94 грн х 50 робочих днів).

Позивач в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечував.

Представник відповідачів в судовому засіданні доводи апеляційних скарг підтримав.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 05.11.2011 року, зокрема, з 15.12.2015 року позивача призначено на посаду першого заступника керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області, що підтверджується записами у його трудовій книжці.

25.09.2019 року набрав чинності Закон №113-IX.

Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року №221 затверджений Порядок №221, до якого наказами Генерального прокурора від 17.12.2019 року №336, від 04.02.2020 року №65 та від 19.02.2020 року №102, від 03.06.2021 року №178, від 03.09.2021 року №280 вносились зміни.

Позивач на підставі пункту 10 розділу ІІ Закону «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX звернувся до Генерального прокурора із заявою від 08.10.2019 року про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

Сторони не заперечують, що позивач успішно пройшов перший етап атестації, склавши іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, та другий етап атестації іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, у зв`язку з чим був допущений до участі у наступному, третьому етапі атестації.

Тринадцятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур ухвалено рішення № 2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації від 24.03.2021 року, яке позивач оскаржив до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2021 року у справі №280/2630/21, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 року, позовну заяву задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Тринадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур від 24 березня 2021 року про неуспішне проходження першим заступником керівника Бердянської місцевої прокуратури ОСОБА_1 атестації за результатами проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора; зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру перевести ОСОБА_1 до Бердянської окружної прокуратури Запорізької області на рівнозначну посаду (першого заступника керівника Бердянської окружної прокуратури Запорізької області).

Постановою Верховного Суду від 12.05.2022 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі №280/2630/21 в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Запорізької обласної прокуратури перевести ОСОБА_1 до Бердянської окружної прокуратури Запорізької області на рівнозначну посаду (першого заступника керівника Бердянської окружної прокуратури Запорізької області) скасовано. У задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі №280/2630/21 залишено без змін.

Враховуючи викладені обставини, позивач повторно пройшов третій етап атестації, однак Чотирнадцятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур ухвалено рішення № 1 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації від 20.12.2021 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2022 року у справі №280/10/22 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, а саме судом: визнано дії Запорізької обласної прокуратури та Чотирнадцятої кадрової комісії щодо включення ОСОБА_1 до Графіку проведення співбесіди з прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) на 20.12.2021 року протиправними; визнано протиправним та скасовано рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур від 20.12.2021 року про неуспішне проходження першим заступником керівника Бердянської місцевої прокуратури ОСОБА_1 атестації за результатами проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.09.2022 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про визнання дій Запорізької обласної прокуратури та Чотирнадцятої кадрової комісії щодо включення ОСОБА_1 до Графіку проведення співбесіди з прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) на 20.12.2021 року протиправними скасовано. У задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2022 року залишено без змін.

З огляду на наведене ОСОБА_1 втретє допущений до співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, за результатами якої Чотирнадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийняла рішення від 20.03.2023 року № 1 про неуспішне проходження прокурором атестації.

Так, у рішенні зазначено, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у т.ч. отриманих пояснень, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, доброчесності та професійної етики. Зокрема, позивач не надав достатніх обґрунтованих пояснень щодо джерел отримання доходів для придбання ним 08.02.2011 року легкового автомобілю Volkswagen Touareg, 2009 р.в., обставин набуття у власність упродовж 2012-2013 років прокурором та членами його сім`ї земельних ділянок у с. Інженерному Пологівського району Запорізької області, а також доказів наявності у близьких родичів сум грошових коштів, достатніх для придбання матір`ю його дружини двох автомобілів іноземного виробництва, а саме Volkswagen Passat, 2010 р.в. та BMW X5. Наведені факти як окремо, так і в сукупності, на думку комісії, дають підстави для висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора.

Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 21.04.2023 року №161к позивача звільнено з посади першого заступника керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів Запорізької обласної прокуратури на підставі пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ з 21.04.2023 року. Підстава: рішення Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийняла рішення від 20.03.2023 року № 1.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає вимогам обґрунтованості (вмотивованості), оскільки не містить усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (надалі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону № 1697-VII.

Пункт 9 частини 1 цієї статті встановлює, що прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Безпосередні умови звільнення прокурора з посади передбачені статтями 52 - 60 цього Закону, норми яких кореспондуються з нормами щодо загальних умов звільнення, що встановлені частиною першою статті 51 цього Закону.

Зокрема, щодо приписів пункту 9 частини 1 статті 51 цього Закону, то їм корелюють положення статті 60 цього Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Водночас, варто зауважити, що дію статті 60 зупинено до 1 вересня 2021 року (абзац 4 пункту 2 розділу II Закону № 113-IX), а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII, прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми.

Частиною 5 статті 51 зазначеного Закону визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України "Про прокуратуру", є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У силу частини 3 статті 16 цього Закону №1697, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

З 25 вересня 2019 року набув чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 113-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури (далі Закон № 113-IX).

За такого правового врегулювання спірні правовідносини, які пов`язані з проходженням прокурором публічної служби та звільнення з підстав, що оспорюються в цьому позові, урегульовані спеціальними законодавчими актами.

Законом № 113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.

Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.

Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.

У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.

Проходження атестації особами, зазначеними в підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 7 цього розділу (пункт 9 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX).

Пунктами 11-14 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур, утворення, визначення складу, періоду та порядку роботи яких, здійснюється Генеральним прокурором.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, не проходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

За положенням пункту 15 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

Пунктом 16-17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено, що за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів, крім випадків її проходження прокурорами та слідчими органів прокуратури, зазначеними в підпункті 3 пункту 7 цього розділу, забороняється.

Пунктом 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ встановлено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (надалі - Порядок № 221).

На підставі пункту 1 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону Закон № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.

Згідно пункту 6 розділу І Порядку № 221 атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Відповідно до пунктів 7-9 розділу І Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних чи інших причин, які не залежали від членів комісії та прокурора, або ж у разі скасування судом рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації комісія призначає новий час (дату) складання прокурором відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Сам порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора, передбачено розділом IV Порядку № 221.

Відповідно до п. 1 розділу IV Порядку № 221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.

Згідно з пунктами 8-16 розділу IV Порядку № 221 співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

17 жовтня 2019 року наказом Генеральної прокуратури України № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок № 233).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 233 порядок роботи кадрових комісій, що здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Закону України «Про прокуратуру», визначається цим Порядком та іншими нормативними актами.

Комісії забезпечують: проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур; здійснення добору на посади прокурорів; розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів

Згідно пункту 2 Порядку № 233 під час своєї діяльності комісії здійснюють повноваження, визначені Законом України «Про прокуратуру», розділом ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», цим Порядком та іншими нормативними актами.

На підставі пункту 4 Порядку № 233 склад комісії затверджує Генеральний прокурор, який визначає її голову та секретаря.

За приписами пункту 12 Порядку № 233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Надаючи оцінку доводам позивача, про протиправність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, апеляційний суд зазначає наступне.

Щодо доводів відповідача про те, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку рішень кадрових комісій за результатами атестації, зокрема на предмет дотримання прокурором правил професійної етики, доброчесності та рівня його професійної компетентності, та те, що саме у Комісії наявні дискреційні повноваження надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, колегія суддів зазначає наступне.

У силу приписів підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Отже, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Даний конституційний припис закріплено у статті 6 КАС України, згідно з якою, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Враховуючи, що рішення кадрової комісії є, згідно з Законом № 113-ІХ, безальтернативною підставою для прийняття обласним прокурором наказу про звільнення прокурора з посади, останнє має ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, а тому, має відповідати вимогам частини другої статті 2 КАС України.

Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.

При цьому, як зазначалось законодавець покладає на Комісію обов`язок навести у рішенні про неуспішне проходження атестації обставини, що вплинули на його прийняття (пункт 12 Порядку № 233).

Саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб.

Тобто, відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його судового оскарження та скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.

Суд не заперечуючи наявність у Комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, зазначає, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону, вказане не звільняє суб`єкта владних повноважень належним чином обґрунтовувати свої рішення.

За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про не проходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування пунктів 9, 13, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди). У постановах від 02 листопада 2023 року у справі № 380/6044/21, від 23 листопада 2023 року у справі № 140/4430/22, від 21.10.2021 року у справі № 640/154/20, від 02.11.2021 року у справах № 120/3794/20-а та № 640/1598/20, від 04.11.2021 року у справі № 640/537/20, від 02.12.2021 року у справі № 640/25187/19, від 16.12.2021 року у справі № 640/26168/19, від 22.12.2021 року у справі № 640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

У постановах від 29.06.2022 року у справі № 420/10211/20, від 11.08.2022 року у справі № 160/8111/20, від 07.07.2022 року у справі № 560/214/20, не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень надавати оцінку дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, Верховний Суд зазначив, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

У справі, що розглядається, дискреційними повноваженнями, серед іншого, є повноваження комісії щодо прийняття одного з двох рішень: або рішення про успішне проходження прокурором атестації, або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року в справі № 640/419/20.

З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 року у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 року у справі № 2040/6763/18, від 02 листопада 2023 року у справі № 380/6044/21).

Отже, в аспекті порушених у касаційній скарзі питань та, з огляду на існуючу правозастосовчу практику Верховного Суду у цій категорії спорів колегія суддів відхиляє посилання скаржників на дискреційність повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.

Суд зазначає, що за наслідками проведення співбесіди Комісією прийнято рішення про неуспішне проходження позивачкою атестації, у зв`язку із невідповідністю прокурора вимогам професійної етики та доброчесності.

Так, Чотирнадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийняла рішення від 20.03.2023 року № 1 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації. При цьому, комісія послалася на наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, доброчесності та професійної етики.

Аналіз оскаржуваного рішення свідчить про те, що причинами для прийняття рішення про непроходження позивачем атестації стали висновки комісії про його невідповідність вимогам доброчесності, які, у свою чергу, обґрунтовуються наявністю сумнівів щодо законності походження автомобільних засобів та земельних ділянок.

Так, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2021 року у справі № 280/2630/21, яке постановою Верховного Суду від 12.05.2022 року частково скасовано, проте в іншій частині залишено без змін, і, відповідно, в цій частині набрало законної сили, встановлено наступні обставини: «…Так, позивачем надано комісії та до суду всі відповідні документи, які свідчать про статки позивача та членів його родини а також докази законності придбання зазначених комісією земельних ділянок.

Відповідно до п. 1 розділу II Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України № 205 від 16.06.2016 року (Порядок № 205) кожний прокурор з метою виконання вимог частини п`ятої статті 19 Закону України «Про прокуратуру» зобов`язаний щороку до 01 лютого подавати до підрозділу внутрішньої безпеки власноруч заповнену анкету доброчесності прокурора за формою, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 16.06.2016 року № 205 .

У відповіді Офісу Генерального прокурора вих. №27/3-1195 вих-21 від 01.04.2021 року (т. 1 а.с. 104-107) щодо позивача повідомлено зокрема наступне. За інформацією Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора згідно з п. 11 розділу II Порядку у разі ненадходження до підрозділу внутрішньої безпеки інформації, зазначеної у пункті 8 цього розділу, протягом 6 місяців після розміщення інформації про прокурора в порядку, зазначеному в пункті 6 цього розділу, твердження прокурора у Анкеті вважаються достовірними, а прокурор - таким, що пройшов таємну перевірку доброчесності, про що уповноваженою особою складається довідка про проходження таємної перевірки доброчесності, копія якої долучається до особової справи, (наведено попередню редакцію п. 11 Порядку, яка діяла на момент складання довідок про проходження таємної перевірки доброчесності упродовж 2016-2018 років).

Позивачем анкети доброчесності прокурора подано 07.07.2016 року, 25.01.2017 року, 18.01.2018 року, 23.01.2019 року, 22.01.2020 року та 20.01.2021 року. За результатами проведення таємної перевірки доброчесності прокурора підрозділом внутрішньої безпеки Генеральної інспекції 21.10.2016 року, 07.08.2017 року та 07.08.2018 року складені відповідні довідки про проходження позивачем таємної перевірки доброчесності. Копії довідок наявні в матеріалах справи (т.1 а.с. 108-110).

Наказом Генеральної прокуратури України від 24.06.2019 року № 105, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.07.2019 року за № 762/33733, внесені зміни до Порядку, у т.ч. скасовано довідку про проходження таємної перевірки доброчесності, у зв`язку з чим Генеральною інспекцією такі довідки упродовж 2019-2021 років не складалися.

Згідно з наявними в Генеральній інспекції обліками кримінальних проваджень, адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, поданих дисциплінарних скарг тощо, установлено наступне.

До Генеральної прокуратури України за № 339885-15 від 02.12.2015 року та № 347754-15 від 11.12.2015 року надійшли дублетні звернення від ОСОБА_2 щодо можливих протиправних дій ОСОБА_1 , який на той час обіймав посаду прокурора Пологівського району Запорізької області, зокрема, незаконного збагачення, привласнення земельних ділянок на території району, прикриття незаконної діяльності пунктів збору металобрухту, а також з інших питань. Враховуючи, що за результатами попереднього розгляду зазначені звернення визнано анонімними, вони залишені без розгляду.

Прокуратурою Запорізької області згідно з наказом від 31.08.2016 року № 106 проведено службову перевірку за інформацією про можливу недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень, зазначених першим заступником керівника Бердянської місцевої прокуратури Маленком О.Ю.) в поданій анкеті доброчесності прокурора, в частині достовірності декларування ним майна, доходів, видатків та зобов`язань фінансового характеру за 2016 рік, зокрема, законності придбання автомобіля «Volkswagen Touareg». У ході службової перевірки обставини, що стали підставами для її проведення, свого підтвердження не знайшли….

…Також, майновий стан позивача перевірявся Пологівською ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області про що складався висновок № 112 від 25.05.2015 року про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п. 2 ч.5 ст.5 Закону України «Про очищення влади» відносно позивача (т.1 а.с. 211-213). Позивачем копія зазначеного документа надавалась комісії при проведенні співбесіди».

В силу частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Як наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 13.08.2019 року у справі № 910/11164/16 преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Таким чином, враховуючи вище наведені обставини, установлені рішенням суду, а також матеріали справи, доводи кадрової комісії про наявність сумнівів щодо законності походження автомобільних засобів та земельних ділянок позивача та його сім`ї не підтверджені належними доказами, а тому висновки кадрової комісії про невідповідність позивача вимогам доброчесності фактично є припущеннями, що не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила кадрова комісія під час ухвалення такого рішення.

Слід звернути увагу, що будь-яких інших, нових обставин, які нібито свідчать про недоброчесність позивача, і які не досліджувалися судами у справах № 280/2630/21 та №280/10/22, оскаржуване у цій справі рішення не містить.

Оцінюючи спірне рішення Комісії, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у відповідності вимогам доброчесності та професійної етики прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку.

З огляду на положення Порядку № 221 та Порядку № 233 рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

Відповідно до позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, яка викладена, зокрема у постанові від 07.07.2022 року у справі № 560/214/20, рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню. Тобто рішення кадрової комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності, не просто містило мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.

Отже, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у постанові від 12.05.2022 року у справі № 540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають обов`язку доводити, обґрунтовувати свої рішення. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, як вважає відповідач, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.

Висновки Комісії ґрунтуються лише на цих матеріалах, вибірково, без зазначення та з`ясування всіх обставин, пояснень та обґрунтувань позивача щодо них.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до співбесіди було надано відповіді з поясненнями.

Суд зазначає, що у спірному рішенні не зазначено зміст наданих відповідей позивачем та не надано належну оцінку повноти, належності та достатності цих відповідей.

Ураховуючи зміст спірного рішення Комісії, колегія суддів вважає, що у ньому наведено лише підстави прийняття, а не обставини, що вплинули на прийняття цього рішення. Таким чином, у зв`язку з тим, що рішення містить лише узагальнені формулювання, позивач фактично позбавлений можливості ефективно захищати свої права та законні інтереси, які він уважає порушеними, оскільки в ньому не наведено жодних конкретних обставин, на яких ґрунтуються «обґрунтовані сумніви» членів комісії, що його ухвалили.

При цьому, «обґрунтовані сумніві» свідчить лише на припущення, а висновки повинні ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах.

З урахуванням наведеного, суд, погоджується з висновками суду першої інстанцій, про те, що зазначені висновки Кадрової комісії про невідповідність позивача вимогам професійної етики є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що зроблені винятково на підставі припущень та за відсутності будь-яких належних доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про порушення позивачем вимог законодавства у сфері запобігання корупції.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а.

Суд зауважує, що у зв`язку з тим, що рішення містить лише узагальнені формулювання, позивач фактично позбавлений можливості ефективно захищати свої права та законні інтереси, які він уважає порушеними, оскільки в ньому не наведено жодних конкретних обставин, на яких ґрунтуються «обґрунтовані сумніви» членів комісії, що його ухвалили про невідповідність позивача вимогам професійної етики, доброчесності та професійної компетентності.

Крім того, як вже зазначалось, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах щодо нереальної вартості майна.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку що рішення Комісії про неуспішне проходження атестації є необґрунтованим, таким що базується на суб`єктивних висновках.

Отже, на думку суду, оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає вимогам обґрунтованості. З огляду на викладене, рішення комісії з атестації прокурорів є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, оскільки наказ про звільнення позивача з посади прийнятий на підставі визнаного протиправним та скасованого рішення Комісії, зазначений наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо питання поновлення на посаді, суд зазначає, що враховуючи, що рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується відповідачами, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Щодо стягнення середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі також - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.

За змістом пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Для працівників з відрядною оплатою праці в разі відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може замінюватися іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду.

Абзацами 1-3 пункту 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

У відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за робочі (календарні) дні, фактично відпрацьовані протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до довідки Запорізької обласної прокуратури від 25.04.2023 року № 21-316 розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 469,94 грн., з урахуванням заробітної плати позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулось звільнення позивача: лютий - березень 2023 року.

Здійснений відповідачем розрахунок середньоденної заробітної плати позивачем не оспорюється.

Кількість днів вимушеного прогулу позивача, на які поширюються вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу після звільнення, становить 79 робочий день за період з 22.04.2023 року по 10.08.2023 року включно. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 37 125,26 грн. (469,94 грн х 79 робочих днів), який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача 2.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.02.2019 року у справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Щодо посилання скаржника нате, що позивач з 02.07.2023 року по теперішній час перебуває в трудових відносинах (з оплатою праці) з Запорізькою обласною прокуратурою на посаді головного спеціаліста відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Запорізької обласної прокуратури, суд зазначає, що вказане не звільняє відповідача виконати обов`язки передбачені законодавством щодо сплати компенсації за весь час вилущеного прогулу, оскільки позивач позбавлений був права виконувати свої трудові обов`язки на посаді з якої був незаконно звільнений й отримувати за це заробітну плату.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що рішення суду у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягають скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи скарги їх не спростовують.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року в адміністративній справі №280/2649/23- залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року в адміністративній справі №280/2649/23 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 29 листопада 2023 року, в повному обсязі постанова виготовлена 28 грудня 2023 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.

Головуючий - суддяС.В. Білак

суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Чабаненко