Номер провадження: 22-ц/813/5108/23

Справа № 521/2860/22

Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Гуденка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник-адвокат Комендантов Геннадій Григорович,

на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2022 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення незаконним,

встановив:

У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ФОП ОСОБА_1 про визнання наказу №3 від 25 грудня 2021 року про звільнення незаконним.

Позов обґрунтуваний тим, що рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 03 серпня 2021 року у справі №521/350/20 визнаний незаконним та скасований наказ № 2 від 13 грудня 2019 року, про звільнення позивачки та поновлено її на посаді адміністратора ФОП ОСОБА_1 , яке набрало законної сили.

19 січня 2022 року позивачка поштовим зв`язком отримала копію наказу відповідача №3 від 25 грудня 2021 року про її звільнення з посади адміністратора за прогул без поважних причин, разом з тим, всупереч вимогам КЗпП України із наказом ФОП про поновлення на роботі вона ознайомлена не була, копію не отримувала, доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків їй фактично надано не було.

Окрім того, позивачка зазначає, що формальне виконання відповідачкою рішення суду про поновлення її на роботі свідчить також відсутність відповідних даних у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ФОП ОСОБА_1 №3 від 25 грудня 2021 року про звільнення ОСОБА_2 з посади адміністратора.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2022 року та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

За доводами апеляційної скарги, оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відповідачка у дотримання вимог ст.235 КУпАП вжила заходи щодо негайного поновлення позивачки на роботі, однак остання не вчинила жодних дій, направлених на реалізацію власного права на працю, зокрема не виходила на зв`язок із роботодавцем, при цьому ФОП ОСОБА_1 належним чином повідомила ОСОБА_2 про поновлення її на роботі, що підтверджується накладною кур`єрської служби.

Сторони, належним чином повідомлені дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явились, із заявою (клопотанням) про відкладення розгляду справи не звертались.

У відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю доповідача,перевіривши матеріалисправи,законність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції умежах доводівта вимогапеляційної скарги,апеляційний суд вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним нормам, виходячи з такого.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд виходив з того, що позивачкою доведені підстави її позову, оскільки матеріали справи не містять доказів належного повідомлення останньої про факт її поновлення на роботі на виконання рішення суду від 03 серпня 2021 року, а отже період з 06 серпня 2021 року по 25 грудня 2021 року не може вважатися прогулом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 40 п.4 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноважений ним органом, зокрема у випадку п.4 прогул (в тому числі відсутності на роботі більш трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом виданий наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення.

Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», за якою рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.

Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення працівника на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечений доступ до роботи і можливість виконання своїх обов`язків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 року.

Судом встановлені та матеріалами справи підтверджуються такі факти і обставини по справі.

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 03 серпня 2021 року по справі №521/350/20 визнаний незаконним, і скасований наказ № 2 від 13 грудня 2019 року, про звільнення позивачки та останню поновлено на посаді адміністратора ФОП ОСОБА_1 , яке набрало законної сили.

06 серпня 2021 року відповідачем виданий наказ №1-06/08/21 про поновлення позивачки на роботі.

06 та 09 серпня 2021 року відповідачем зафіксований факт відсутності позивачки на робочому місці.

10 серпня 2021 року наказ направлений на адресу позивачки, що підтверджується кур`єрською службою доставки 8778.

25 грудня 2021 року наказом виданим відповідачкою №3, позивачку звільнено з посади адміністратора за прогул без поважних причин, який отримано останньою засобами поштового зв`язку 19 січня 2022 року.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України убачається, що суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦПК України, слід зробити висновок, що ФОП ОСОБА_1 , посилаючись на те, що вжила заходів для належного повідомлення позивачки про її поновлення на роботі, шляхом направлення поштового відправлення, мала довести ці обставини, водночас, апеляційний суд погоджуючись із судом першої інстанції зазначає, що з наявних у матеріалах справи, повідомлення кур`єрської служби доставки ПН 8778 від 10 серпня 2021 року неможливо встановити факт його отримання позивачкою, а з рекомендованого повідомлення «Укрпошта» 65069084349409 дійсний вміст такого відправлення.

Водночас колегія суддів звертає увагу також і на те, що про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про неможливість зарахування у якості прогулу періоду з 06 серпня 2021 року по 25 грудня 2021 року свідчить також і те, що навіть за посиланнями відповідачки повідомлення про поновлення на роботі від 06 серпня 2021 року було направлено ОСОБА_2 лише 10 серпня 2021 року, у той час, як вже 06 та 09 серпня 2021 року відповідачка вже зафіксувала відсутність позивачки на роботі.

Також слушним колегія суддів вважає є і прийняття судом першої інстанції до уваги факту відсутності відомостей про поновлення відповідачкою позивачки на роботі за рішенням Малиновського районного суду м.Одеси №521/350/20 в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зауваження ж скаржниці про необхідність вчинення поновленим на роботі працівником дій, направлених на спонукання роботодавця на виконання судового рішення, невчинення яких скаржниця розцінює, як небажання позивачки бути поновленою на роботі, апеляційний суд відхиляє як безпідставні та такі, що ґрунтуються на суб`єктивному та хибному тлумаченні відповідачкою норм чинного трудового законодавства.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду про задоволення позовних вимог з підстав, наведених у змісті оскаржуваного рішення.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.367, 374,375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник-адвокат Комендантов Геннадій Григорович, залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 16 жовтня 2023 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

В.А. Коновалова