28.12.23
22-ц/812/1395/23
Провадження № 22-ц/812/1395/23 Суддя першої інстанції Лузан Л.В.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
26 грудня 2023 року м. Миколаїв Справа № 473/850/23
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання Колосовій О.М.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Майбороди Д.О.,
представника Приватного підприємства «Агроном - 2005» - Вуїв О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Бузької сільської ради на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Лузан Л.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якого складено 26 жовтня 2023 року, за позовом Бузької сільської ради до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Приватного підприємства «Агроном-2005», Вознесенської районної військової адміністрація Миколаївської області, Першої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування майна із чужого незаконного володіння,
В С Т А Н О В И В:
28 лютого 2023 року Бузька сільська рада, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Приватного підприємства «Агроном-2005» (далі ПП «Агроном-2005»), Вознесенської районної державної адміністрація Миколаївської області (Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 68/2022 змінено назву на Вознесенська районна військова адміністрація), Першої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Доводи позову обґрунтовувала тим, що на підставі договору про добровільну відмову від права власності, укладеного між ОСОБА_6 та Вознесенською районною державною адміністрацією Миколаївської області, посвідченого 09 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Воронкіним В.О., ОСОБА_6 добровільно відмовилася від права власності на земельну ділянку площею 3,97 га, розташовану в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, кадастровий номер 4822080800:13:000:0047, на користь держави. Отже, з моменту укладення обумовленого договору право власності на вищевказану земельну ділянку перейшло до держави, право власності попереднього власника припинилося.
22 жовтня 2020 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області, виконуючим обов`язки державного нотаріуса Першої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченко В.А., були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, якими було посвідчено перехід права власності на вищезазначену земельну ділянку до спадкоємців ОСОБА_6 , а саме, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , в рівних частках кожній.
На момент оформлення спадщини земельна ділянка перебувала у власності держави, а її розпорядником був центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, тобто Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.
Спірна земельна ділянка повинна була перейти до земель комунальної власності з 01 липня 2021 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», який набув чинності 01 липня 2021 року.
Враховуючи те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, а за законом землі сільськогосподарського призначення в межах території громад перейшли до комунальної власності, то позивачем у даній справі є Бузька сільська рада.
Згодом, відповідно до договору оренди земельної ділянки, спірна земельна ділянка була передана в оренду ПП «Агроном 2005».
05 листопада 2021 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком К.Б., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 продали ОСОБА_2 вищевказану земельну ділянку.
Земельна ділянка площею 3,9662 га, розташована в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, кадастровий номер 4822080800:13:000:0047, вибула з володіння власника поза його волею, ОСОБА_2 придбала її від осіб, які не мали права її відчужувати.
Посилаючись на викладені обставини та приписи статтй 387, 388 ЦК України, Бузька сільська рада просила суд витребувати земельну ділянку площею 3,9662 га, розташовану в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, кадастровий номер 4822080800:13:000:0047 у ОСОБА_2 на користь Бузької сільської ради.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що з моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку за державою чи територіальною громадою право власності особи є припиненим.
Між тим, як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи право власності на спірну земельну ділянку в передбаченому законом порядку за державою не було зареєстровано.
При цьому, виходячи з положень частин 1, 2 статті 142 ЗК України, у редакції, чинній на час укладення договору про добровільну відмову, добровільна відмова від права власності на земельну ділянку пов`язана з переходом цього права на ділянку від власника землі до набувача шляхом укладання угоди між ними, тобто є відчуженням земельної ділянки її власником.
Відповідно до пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, у редакції, чинній на час укладення договору про добровільну відмову, до 1 січня 2008 року не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується з 1 січня 2008 року за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Таким чином, на підставі викладеного, з огляду на відсутність державної реєстрації речових прав на спірну земельну ділянку за позивачем, невідповідність вимогам закону договору про добровільну відмову від права власності на земельну ділянку від 09 жовтня 2007 року (п.п. «б» 15 Перехідних положень ЗК України), позовні вимоги Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області задоволенню не підлягають.
Не погодившись з рішенням суду, Бузька сільська рада подала апеляційну скаргу та посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про тотожність відчуження та добровільної відмови від права власності на земельну ділянку не відповідає нормам матеріального права.
Законодавець розрізняє поняття добровільної відмови власника від права на земельну ділянку та відчуження земельної ділянки за рішенням власника, які не є тотожними.
Відтак положення пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, щодо заборони купівлі-продажу земельної ділянки або іншого способу відчуження земельних ділянок у редакції, чинній на час укладення договору про добровільну відмову, не розповсюджується на договір про добровільну відмову від права власності на земельну ділянку, а стосується лише пункту «в» частини 1 статті 140 Земельного кодексу України.
Таким чином суд безпідставно дійшов висновку щодо недійсності договору про добровільну відмову від права власності на земельну ділянку, чим порушив норми матеріального права.
Земельний кодекс України не вимагав від держави державної реєстрації речових прав на спірну земельну ділянку, натомість законодавство містить вимогу щодо нотаріального посвідчення угоди та її реєстрації (а не речового права).
Крім того, договором визначено момент переходу до Держави усіх прав власника земельної ділянки-момент укладення договору (пункт 4 Договору про добровільну відмову від права власності на земельну ділянку).
З 01 липня 2021 року спірна земельна ділянка повинна була перейти до земель комунальної власності.
Від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надійшов відзив на апеляційну скаргу.
В своєму відзиві зазначало, що серед усього числа завдань покладених на Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пунктом 16 частини 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого Наказом Держгеокадастру України від 23 грудня 2021 року №603, визначено право розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Миколаївської області.
Об`єкт спірних правовідносин сформована земельна ділянка з кадастровим номером 4822080800:13:000:0047, яка розташована в межах території Бізької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, тому не належить до сфери реалізації Головним управлінням покладених на нього завдань, а саме щодо питання про розпорядження нею.
Вищевказане свідчить, що одночасне приведення у дію наведених норм ЗК України та Положення № 603 унеможливлює існування будь-якого інтересу та необхідності набуття процесуальної правоздатності Головного управління у справі № 473/850/23.
Від відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв її представник ОСОБА_7 , також надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві відповідач зазначала, що земельна ділянка ніколи не перебувала у власності, а ні держави, а ні Бузької сільської ради.
Звертаючись з віндикаційним позовом до суду, позивач насамперед має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, покликаючись на ті чи інші докази.
Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач не довів наявності усіх зазначених елементів для віндикації спірного майна
Під час заведення спадкової справи нотаріусом, та як наслідок видачі свідоцтв про право на спадщину за законом спадкоємцям, відомостей, які б свідчили про неможливість відкриття спадщини, заведення спадкової справи та видачі свідоцтв, нотаріусом встановлено не було, і його дії відповідали волі спадкоємця, а позивачем у суді першої інстанції не надано доказів, які б вказували на порушення нотаріусом положень ЗУ «Про нотаріат».
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалась на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Лише земельні ділянки, право державної власності на які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно переходять у комунальну власність.
Доказів реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, права державної власності на оспорювану земельну ділянку позивачем не надано.
Висновок суду першої інстанції, що право власності на спірну земельну ділянку в передбаченому законом порядку за державою не було зареєстровано, не було спростовано позивачем, а ні у суді першої інстанції, а ні в апеляційній скарзі.
Відповідно до укладеного договору про добровільну відмову від права власності держава, в особі Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області, хотіла прийняти у власність земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до пункту 8 цього договору було визначено про відсутність заборони відчуження земельної ділянки.
Оскільки громадянам України надавались права на продаж або іншим шляхом відчуження земельних ділянок, а держава відповідно мала права придбавати такі ділянки за угодами про перехід права власності, та такі угоди відбувалися за згодою держави на їх прийняття, нотаріально посвідчувались, то вбачається, що договір про добровільну відмову від права власності на земельну ділянку, по своїй суті є відчуженням (перехід права власності від одного суб`єкта права до іншого), а тому, як вірно зазначив суд першої інстанції, він не відповідає вимогам пункту 15 Розділу ХХ Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції від 20 червня 2007 року).
Не погодившись з апеляційною скаргою ПП «Агроном 2005» подало відзив на апеляційну скаргу.
У своєму відзиві зазначало, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Висновки суду першої інстанції є правильними та доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Договір про добровільну відмову від права власності на земельну ділянку не передбачений статтею 126 ЗК України (в редакції станом на 09 жовтня 2007 року) як документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку.
Договір про добровільну відмову від земельної ділянки не пройшов державної реєстрації, а реєстрація в нотаріальному реєстрі не прирівнюється до державної реєстрації правочину.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що договір про добровільну відмову був зареєстрований відповідно до положень законодавства в державному реєстрі правочинів. Витяг з державного реєстру правочинів про його реєстрацію позивачем не надано суду.
Також є правильним висновок суду першої інстанції, що договір про добровільну відмову від 09 жовтня 2007 року було укладено в період дії мораторію.
На день слухання справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_6 була власником земельної ділянки загальною площею 6,36 га, розташованої в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка складається із земельної ділянки №1 площею 2,39 га, кадастровий номер 4822080800:16:000:0068, земельної ділянки № 2, кадастровий номер 4822080800:13:000:0047 площею 3.97 га відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 007678, виданого Вознесенською районною державною адміністрацією Миколаївської області 20 січня 2004 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 156.
Згідно розпорядження Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області № 528-р від 04 грудня 2006 року «Про надання погодження на припинення права власності на земельні ділянки та повернення їх у державний земельний запис» було надано згоду ОСОБА_6 на припинення права власності на земельну ділянку площею 3,97 га (державний акт серії МК №007678) на користь держави в особі Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області, яка надавалася для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (додаток до розпорядження), відповідно до поданої нею заяви від 11 жовтня 2006 року.
09 жовтня 2007 року між ОСОБА_6 та Вознесенською районною державною адміністрацією Миколаївської області був укладений договір про добровільну відмову від права власності, який посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Воронкіним В.О., відповідно до якого ОСОБА_6 добровільно відмовилася від права власності на земельну ділянку площею 3,97 га, розташовану в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, кадастровий номер 4822080800:13:000:0047, на користь держави.
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 в Першій Вознесенській державній нотаріальній конторі Миколаївській області була заведена спадкова справа № 223/2019. З заявами про прийняття спадщини за законом звернулися ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 (доньки померлої).
22 жовтня 2020 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області, виконуючим обов`язки державного нотаріуса Першої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченко В.А., були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, якими було посвідчено перехід права власності на земельну ділянку площею 3,9662 га, розташовану в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, кадастровий номер 4822080800:13:000:0047, до спадкоємців ОСОБА_6 , а саме, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , в рівних частках кожній. Згідно отриманої нотаріусом станом на час оформлення спадкових прав інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та нерухомого майна, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07 жовтня 2020 року (наданий на запит нотаріуса ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області) земельна ділянка площею 3,9662 га, розташована в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, кадастровий номер 4822080800:13:000:0047, була зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_6 (на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 007678 від 20 січня 2004 року).
05 листопада 2021 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого відповідач набула у власність земельну ділянку площею 3,9662 га, розташовану в межах території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, кадастровий номер 4822080800:13:000:0047. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком К.Б. На час посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки приватним нотаріусом були перевірені відомості щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та нерухомого майна від 05 листопада 2021 року, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19 жовтня 2021 року право власності на вищевказану земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , в рівних частках за кожною (по 1/3) (на підставі свідоцтв про право на спадщину від 22 жовтня 2020 року).
Зазначена вище інформація відповідає відомостям, які зазначені в копії поземельної книги щодо земельної ділянки, кадастровий номер 4822080800:13:000:0047, яка була відкрита 20 січня 2004 року. Зокрема, розділ І містить інформацію щодо місцезнаходження земельної ділянки, цільового призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), кадастровий номер, площу (запис від 21 вересня 2015 № 001). За інформацією, викладеною в розділ ІІІ поземельної книги, право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК № 007678 від 20 січня 2004 року (запис від 21 вересня 2015 року № 003), яке в подальшому перейшло до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на підставі свідоцтв про право на спадщину, виданих 22 жовтня 2020 року, по 1/3 частці кожній (записи від 23 жовтня 2020 року № 004, від 01 квітня 2021 року № 005, від 24 квітня 2021 № 006). Згідно запису від 06 листопада 2021 № 008 в розділ ІІІ поземельної книги право власності на вищевказану земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_2 відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05 листопада 2021 року.
Також з матеріалів справи вбачається, що 23 квітня 2021 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ПП «Агроном-2005 був укладений договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4822080800:13:000:0047.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає не повною мірою.
Як встановленосудом першоїінстанції 05листопада 2021року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладенийдоговір купівлі-продажуземельної ділянки,відповідно доякого ОСОБА_2 набулау власністьземельну ділянкуплощею 3,9662га,розташовану вмежах територіїБузької сільськоїради Вознесенськогорайону Миколаївськоїобласті,кадастровий номер4822080800:13:000:0047.Вказаний договірбув посвідченийприватним нотаріусомВознесенського районногонотаріального округуМиколаївської областіНехимчуком К.Б. та зареєстрований у реєстрі за № 2275.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина 2 статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 388 ЦК України.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина 1 статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Правила частини 1 статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише вразі,якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16).
У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що "розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо".
Отже при вирішенні питання про можливість витребування майна з володіння ОСОБА_2 позивач повинен довести відповідними доказами зміст правового зв`язку між ним та спірною земельною ділянкою.
Бузька сільська рада звертаючись до суду послалася на те, що між нею та спірною земельною ділянкою існує правовий зв`язок на підставі приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX (набув чинності 27 травня 2021 року), за яким Розділ Х Земельного Кодексу України (далі ЗК України) доповнено пунктом 24.
Відповідно до зазначеного пункту «з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначенимистаттями 8і9Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".
Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбаченихстаттею 15Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.
До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду».
Таким чином до позивача з 27 травня 2021 року перешли права на землі державної власності від Вознесенсської державної районної адміністрації, зокрема, на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані за межами населеного пункту у межах Бузької територіальної громади.
За такого, як правильно визначив суд першої інстанції, у цій справі підлягають встановленню обставини відмови власника спірної земельної ділянки кадастровий номер 4822080800:13:000:0047 ОСОБА_6 , яка володіла нею на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого у січня 2004 року.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Однією із підстав припинення права власності є, зокрема, відмова власника від права власності ( пункт 2 частина 1 статті 346 ЦК України).
Відповідно до статті 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності (частина 1 цієї статті).
За приписами частини 3 цієї статті у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Згідно з частиною 1 статті 125 ЗК України (в редакції на час укладення договору про добровільну відмову 09 жовтня 2007 року) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (частина 3 статті 125 ЗК України).
Положення статті 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору про добровільну відмову 09 жовтня 2007 року) визначали порядок добровільної відмова від права власності.
За цією статтею припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, який набув чинності 03 серпня 2004 року (далі Закон № 1952-IV), на місцеві органи державної реєстрації прав ( центр державного земельного кадастру) покладалось проведення реєстрації прав на нерухоме майно, їх обтяжень, правочинів щодо нерухомості ( частина 2 статті 7 Закону № 1952-IV).
Статтею 17 Закону № 1952-IV передбачений порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Приписами частини 3 статті 17 Закону № 1952-IV визначено, що державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об`єктів. Посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб (частина 1 статті 18 Закону № 1952-IV).
Як правильно встановлено судом першої інстанції з наданих сторонами доказів Вознесенська державна районна адміністрація не дотрималась встановленого наведеними нормами порядку при відмові ОСОБА_6 від земельної ділянки з кадастровим номером 4822080800:13:000:0047,а саме не зареєструвала перехід права власності на цю земельну ділянку від ОСОБА_6 до Вознесенської державної районної адміністрації, а тому при переході права власності на спірну земельну ділянку після смерті ОСОБА_6 до її спадкоємців за законом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 правовий зв`язок Вознесенської державної районної адміністрації з майном, що переходило до інших співвласників був відсутній, а відтак і волевиявлення щодо вибуття такого майна не було потрібно.
Оскільки Вознесенська державна районна адміністрація на час набрання чинності пункту 24 Розділу Х Перехідних положень ЗК України не набула права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822080800:13:000:0047, власником якої була померла ОСОБА_6 , то ця земельна ділянка не могла перейти у комунальну власність Бузької сільської ради. На цей час 27 травня 2021 року власниками спірної земельної ділянки були ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які 22 жовтня 2020 року отримали свідоцтва про право власності у порядку спадкування за законом по 1/3 частки кожна після смерті матері ОСОБА_6
05 листопада 2021 року співвласники земельної ділянки з кадастровим номером 4822080800:13:000:0047 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , уклавши договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, відчужили її ОСОБА_2 . За таких обставин остання, як правильно визначив суд першої інстанції, є добросовісним набувачем.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду про відсутність правових підстав для витребування земельної ділянки з кадастровим номером 4822080800:13:000:0047 у відповідача ОСОБА_2 на підставі статей 387, 388 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що після укладення договору про добровільну відмову від права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822080800:13:000:0047, укладеного 09 жовтня 2007 року між ОСОБА_6 та Вознесенською державною районною адміністрацією в особі її голови, перехід права власності до Вознесенської державної районної адміністрації не вимагав державної реєстрації прав власності, є неприйнятними, оскільки суперечать наведеним нормам цивільного та земельного законодавства, що визначали на той час порядок відмови власника від права на земельну ділянку.
Між тим,колегія суддіввважає помилковимвисновок судупершої інстанціїпро те,що відмовавід прававласності наземельну ділянкує способомвідчуження,а томувисновок судупершої інстанції,що договір про добровільну відмову від права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822080800:13:000:0047,який бувукладений 09жовтня 2007року між ОСОБА_6 та Вознесенськоюрайонною державноюадміністрацією вособі їїголови,суперечить приписампідпункту «б»пункту 15Перехідних положеньЗК України.
Відповідно до цього пункту до 1 січня 2008 року не допускається:
а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;
б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується з 1 січня 2008 року за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Право розпорядження це можливість власника визначати юридичну і фактичну долю майна. Право розпорядження може здійснюватися власником у різні способи: шляхом відчуження (продаж, дарування, рента тощо), шляхом передачі іншим особам у володіння та (або) користування (оренда, застава, позичка тощо), шляхом знищення або шляхом фізичної відмови від майна та ін.
Статтею 140 ЗК України визначені підстави припинення права власності на земельну ділянку, а саме:
а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;
б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;
в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;
г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;
ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
д) конфіскація за рішенням суду;
е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз підстав припинення права власності дозволяє дійти висновку, що земельним законодавством розмежовані поняття "добровільна відмова власника від права на земельну ділянку" та "відчуження земельної ділянки за рішенням власника" як підстави припинення права на земельну ділянку.
Виходячи зі змісту права власності та порядку припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника від права на земельну ділянку (стаття 142 ЗК України), апеляційний суд вважає, що відмова ОСОБА_6 відправа власностіна спірну земельнуділянку накористь державив особіВознесенської районноїдержавної адміністрації,за розпорядженням якоївід 12грудня 2003року №664-рй передаваласьу власність ОСОБА_6 спірна земельнаділянка, не охоплюєтьсяпоняттям «відчуження» власникомземельної ділянки.За такогодоводи апеляційноїскарги щодобезпідставності висновкусуду щодоукладення договору продобровільну відмовувід прававласності між ОСОБА_6 та Вознесенськоюрайонною державноюадміністрацією під час дії заборони на відчуження земельної ділянки заслуговують на увагу, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно допункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував наведеного, правильно встановив обставини справи, дав правильну оцінку наданим сторонам доказ з огляду на заявлені позовні вимоги, проте допустив неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для зміни оскаржуваного рішення в мотивувальній частині виклавши її в редакції цієї постанови.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки рішення суду першої інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги по суті спору не змінювалось, то витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок Бузької сільської ради.
Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Бузької сільської ради задовольнити частково.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині зазначене рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складено 28 грудня 2023 року.