ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 295/11190/21

провадження № 61-10240св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 червня 2022 року у складі судді

Кузнєцова Д. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М.,

Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради (далі - КНП «Обласний медичний спеціалізований центр») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 30 липня 2021 року наказом № 419-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади практичного психолога у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вказаний наказ, на її думку, є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки при її звільненні не було дотримано норм чинного законодавства про працю. Зокрема, зазначила, що при звільненні не було враховано її переважне право на залишенні на роботі, не було проведено порівняльний аналіз із наведенням даних, які свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишення на роботі, не складено довідок продуктивності праці і кваліфікації звільнених осіб, порівняно з тими, що залишилися на роботі. Відповідач не перевірив наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації

і продуктивності праці.

Окрім того, зазначила, що відповідач також порушив порядок отримання згоди виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації на звільнення працівників у частині строків розгляду подання роботодавця про розірвання трудового договору з нею.

ОСОБА_1 просила скасувати наказ про звільнення та поновити її на посаді практичного психолога; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 липня 2021 року і до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 11 345,28 грн, а також моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 червня 2022 року

у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що при звільненні позивачки роботодавець дотримав норми законодавства про працю, оскільки ОСОБА_1 було запропоновано вакантні посади, що існували на час попередження про її звільнення за скороченням чисельності та штату, а також на день її звільнення, від яких вона відмовилась або які не відповідали її освітньому рівню та кваліфікації. Крім того, суд зазначив, що виборний орган профспілкової організації надав згоду на звільнення позивачки, а тому розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, було проведено відповідно до чинного законодавства.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 червня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

07 червня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 червня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від

28 вересня 2022 року й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не з?ясували, чи користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі, оскільки позивачка порівняно з іншими практичними психологами, які залишилися працювати, має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Відповідач не довів виконання на момент звільнення позивачки норм статті 42 КЗпП України, не надав доказів переважного права одного працівника перед іншими на залишення на роботі.

Заявник зазначає на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 554/3264/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 757/10885/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 липня 2023 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Яремку В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Богунського районного суду

м. Житомира від 20 червня 2022 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Богунського районного суду м. Житомира.

13 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2023 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Коротуну В. М.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

З 2003 року ОСОБА_1 працювала у КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» на різних посадах, а з 01 березня 2021 року - на посаді практичного психолога психіатричного відділення пізньої реабілітації № 5.

Відповідно до наказу директора КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» від 25 травня 2021 року № 147 «Про внесення змін до штатного розпису, скорочення чисельності та штату працівників» згідно з наказом Департаменту охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації від 25 травня 2021 року № 794 «Про внесення змін до штатного розпису КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради», виведено зі штатного розпису КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» ряд посад, зокрема, посаду практичного психолога у психіатричному відділенні пізньої реабілітації № 5.

Цього ж дня видано наказ директора КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» № 148 «Про попередження працівників про звільнення за скороченням чисельності та штату, зміну істотних умов праці», у якому попереджено всіх поіменованих у додатку № 1 до цього наказу працівників про їх наступне звільнення з 30 липня 2021 року за скороченням чисельності та штату. Зокрема, у додатку № 1 до вказаного наказу міститься і підпис позивачки про ознайомлення.

27 травня 2021 року ОСОБА_1 вручено персональне попередження від

25 травня 2021 року про її переведення за згодою або звільнення із займаної посади згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, про що свідчить її особистий підпис. На звороті попередження викладений перелік вакантних посад, із яким позивачка ознайомилась, засвідчивши це своїм підписом.

27 травня 2021 року позивачка звернулася із заявою до директора підприємства про надання їй роз`яснення щодо неприйняття її заяви стосовно запропонованих посад, які її зацікавили, у зв`язку з отриманням попередження про наступне звільнення.

Листом від 03 червня 2021 року № 2134 відповідач надав відповідь про те, що згідно з наказом від 25 травня 2021 року № 794 позивачку попереджено про зміну істотних умов праці, обмежене фінансування та звільнення в разі її відмови від запропонованих їй для переведення посад.

На наступне звернення ОСОБА_1 від 04 червня 2021 року щодо процедури скорочення, невиконання правил та порушення її прав директор КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» 23 червня 2021 року надав відповідь, що підприємство, попереджаючи працівників центру про можливе їх звільнення за скороченням чисельності та штату, не допустило порушень трудового законодавства, а тому підстав повторно розглядати заяву від 27 травня

2021 року немає.

02 липня 2021 року позивачка на ім`я директора КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» подала заяву, в якій зазначила, що дає свою згоду на переведення на запропоновані посади лікаря-психолога, лікаря-психотерапевта та психолога-судового експерта.

06 липня 2021 року директор КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» надав на цю заяву відповідь про неможливість переведення позивачки на посаду лікаря-психолога чи лікаря-психотерапевта у зв`язку із тим, що її освіта не відповідає кваліфікаційним вимогам таких лікарів. Щодо переведення на посаду психолога судового експерта керівник підприємства запропонував ОСОБА_1 надати витяг з Державного реєстру атестованих судових експертів та свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта згідно з вимогами чинного на момент виникнення спірних правовідносин порядку.

Згідно з витягом із протоколу засідання профспілкового комітету КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» від 29 липня 2021 року № 11 орган первинної профспілкової організації надав згоду на розірвання трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з практичним психологом відділення № 5 ОСОБА_1

30 липня 2021 року позивачку ознайомлено з переліком вакантних посад працівників КНП «Обласний медичний спеціалізований центр»станом на

30 липня 2021 року, копію якого вона отримала 30 липня 2021 року, про що свідчить її підпис. Також ОСОБА_1 зазначила про те, що вона ознайомилась із вакантними посадами, бачить спірну посаду «судовий психолог», пояснень щодо цієї посади не отримала, на що погоджуватись - не знає.

Наказом від 30 липня 2021 року № 419-к ОСОБА_1 звільнено з посади практичного психолога психіатричного відділення пізньої реабілітації № 5 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Із змістом наказу позивачка ознайомлена цього ж дня, про що свідчить її підпис, також у наказі вона зробила помітку, що від запропонованих посад не відмовлялась.

За результатами проведення Управлінням Держпраці у Житомирській області позапланового заходу державного контролю стосовно додержання норм законодавства у сфері праці складено акт від 25 серпня 2021 року

№ ЖT3733/1315/AB, відповідно до якого Управління не встановило факту порушення КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» законодавства про працю в частині недотримання процедури звільнення ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва

і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У частині другій статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення

з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами

в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників

при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Разом з тим роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження

№ 11-431асі18.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно

у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві,

в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 квітня

2021 року у справі № 444/2600/19, провадження № 61-13999св20, від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, провадження № 61-6288св21, від 23 липня

2021 року у справі № 766/12805/19, провадження № 61-7098св21, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, провадження № 61-10299св21, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, провадження № 61-7496св21.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що у відповідача дійсно відбулися зміни

в організації праці, посада практичного психолога психіатричного відділення пізньої реабілітації № 5 КНП «Обласний медичний спеціалізований центр», яку обіймала позивачка, не була передбачена новим штатним розписом, її попереджено за два місяці про скорочення посади, у період з дня попередження позивачки про майбутнє вивільнення і до дня звільнення ОСОБА_1 пропонувалися наявні на підприємстві вакансії, що відповідали її спеціальності та рівню кваліфікації, від переведення на які вона відмовилася, згоду профспілкового комітету про звільнення позивачки відповідач отримав. Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову

в задоволенні позову, оскільки відповідач під час звільнення позивачки дотримав норми законодавства.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частини друга і третя цієї статті визначають обставини, які мають враховуватись в разі вирішенні питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

При вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва

і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України до кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, входять всі працівники, які займають таку саму посаду.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 554/3264/18 (провадження № 61-20054св19) на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.

У постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц (провадження № 61-12386св18), на яку також посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що «з аналізу цієї норми права випливає, що положення цієї статті не встановлюють підстави для звільнення, на відміну від пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а лише визначають підстави для залишення працівників на роботі під час їх звільнення у зв`язку з наявністю переважного права на таке залишення».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що у цьому випадку скорочувалася єдина посада практичного психолога у психіатричному відділенні пізньої реабілітації № 5, яку обіймала позивачка, що унеможливлює визначення кола осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, що узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 757/10885/16-ц (провадження № 61-33081св18), підстав для відступу від якого немає.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого

2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 червня 2022 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 червня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська