Справа № 190/2435/23

Провадження №2/190/592/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року м.Пятихатки

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,

за участю секретаря Гук С.Р.

представника відповідача Григоріва О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П`ятихатки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що вона з 14 листопада 1994 року працює у П`ятихатській дистанції колії Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». За період з 2017 по 2021 роки їй надавалась щорічна відпустка з правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі, лише у розмірі: за 2017 рік 2105 грн., за 2018 рік 2203 грн., за 2019 рік 2509 грн., за 2020 рік 2746 грн., за 2021 рік 2837,50 грн.. Відповідач проігнорував пункти 3.1.14 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2011-2012 роки, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. У зв`язку з чим, вона змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

У зв`язку з вищевикладеним, просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на її користь 9418,50 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки та стягнути з відповідача на її користь понесені нею витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від представника позивача ОСОБА_2 до суду надійшла заява з проханням справу розглядати без її участі та участі позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі і на підставах викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засідання ОСОБА_3 позов не визнала та пояснила, що спір між сторонами виник з виконання умов колективного договору, угоди або окремих їх положень, а відтак цей спір є колективним, до яких застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Крім того, дійсно, пунктом 3.1.14 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між начальником П`ятихатської дистанції колії та Головою профспілкового комітету, який був пролонгований у 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 році встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Однак, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» №1774-УІІІ від 06.12.2016 року, було визначено, що мінімальна заробітна плата, після набрання чинності цим Законом, не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, на їх переконання, з урахуванням положень статей 203 та 215 ЦК України, умови пункту 3.1.14 Колективного договору є недійсними з моменту прийняття закону України«Про внесеннязмін дозаконодавчих актівУкраїни» №1774-УІІІвід 06.12.2016року та не створюють для відповідача обов`язку зі сплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. У зв`язку з чим вимоги позивача вважають незконними та необгрунтованими, а тому у задоволенні позову просять відмовити.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що з ОСОБА_1 з 14 листопада 1994 року працює у П`ятихатській дистанції колії Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про що свідчить копія трудової книжки /а.с.13/.

У періоди з 18.09.2017 року по 19.10.2017 року, з 07.05.2018 року по 08.06.2018 року, з 19.08.2019 року по 19.09.2019 року, з 12.05.2020 року по 12.06.2020 року, з 15.03.2021 року по 14.04.2021 рік позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка.

Відповідно наданих суду розрахунків заробітної плати П`ятихатської дистанції колії Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» позивачу ОСОБА_1 була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2017 рік 2105 грн., за 2018 рік 2203 грн., за 2019 рік 2509 грн., за 2020 рік 2746 грн., за 2021 рік 2837,50 грн. /а.с.14-18/.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.13КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.14. Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між начальником П`ятихатської дистанції колії та Головою профспілкового комітету, схваленого конференцією трудового колективу дистанції колії 06.04.2012 року, який є чинним станом на 2021 рік, встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини незалежно від періоду її надання виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Пунктом 1.4. Колективного договору визначено, що необхідні зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників дистанції колії вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва дистанції колії і профспілкового комітету, а всі інші - на конференції трудового колективу/а.с.19-21/.

Відповідно до спільної Постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» за № П.-1 від 31 січня 2017 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань, діючого колективного договору СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2017 році до укладення колективного договору ПАТ «Укрзалізниця»/а.с.22/.

Згідно спільної постанови СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» за № П.-3 від 31 березня 2017 року постановлено застосувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі П`ятихатської дистанції колії замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом»/а.с.23/.

Відповідно до спільної Постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» за № П.-1 від 12 січня 2018 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань, діючого колективного договору СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2018 році до укладення колективного договору ПАТ «Укрзалізниця»/а.с.24/.

Відповідно до спільної Постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» за № П.-1 від 09 січня 2019 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань, діючого колективного договору СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2019 році до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця»/а.с.25/.

Відповідно до спільної Постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» за № П.-44 від 12 січня 2020 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань, діючого колективного договору СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2020 році до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця»/а.с.26/.

Відповідно до спільної Постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» за № П.-55 від 31 грудня 2020 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань, діючого колективного договору СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» у 2021 році до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця»/а.с.27/.

Відповідно до спільної Постанови начальника СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» за № П.-60/1 від 14 червня 2021 року постановлено внести зміни до колективного договору ДП «Придніпровська залізниця», а саме з 10 червня поточного року пункт 3.1.14. викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року» /а.с.28/.

Відповідно до Закону України«Про державнийбюджет Українина 2017рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.

Відповідно до Закону України«Про державнийбюджет Українина 2018рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 грн.

Відповідно до Закону України«Про державнийбюджет Українина 2019рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.

Відповідно до Закону України«Про державнийбюджет Українина 2020рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2020 року був встановлений на рівні 2197,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 2746,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн.

Відповідно до Закону України«Про державнийбюджет Українина 2021рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 4540,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн.

Таким чином, прийняття спільної постанови СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» за № П.-3 від 31 березня 2017 року про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця», а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна СП «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «П`ятихатська дистанція колії» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» за № П.-3 від 31 березня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.14. Колективного договору.

Судом не приймаються доводи відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення статей 22, 58 Конституції України, статтю 9 КЗпП України, суд приходить висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили.

Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн.

Таким чином, Закон України«Про внесеннязмін дозаконодавчих актівУкраїни» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, судом не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.

Не можна погодитись й з посиланнями відповідача у відзиві на положення статей 203, 215ЦК України як підставу для визнання недійсним колективного договору, як такого, що суперечить умовам пункту 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, з вищенаведених підстав.

До того ж, у даному випадку, варто зауважити й на тому, що Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-530цс15 дійшов висновку, що «враховуючи, що відповідно до статті 21КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 91, 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту). Установивши наявність між сторонами договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства, та факт укладення цього договору саме у зв`язку з існуванням трудових правовідносин, суд приходить до висновку про те, що укладений договір не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину». Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 757/49315/16-ц (провадження № 61-28768св18).

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо недоплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення є неправомірними.

Так судом, встановлено, що недоплачена сума матеріальної допомоги за 2017 рік становить 1095 грн. (3200-2105), у 2018 році 1520 грн. (3723 2203), у 2019 році 1664 грн. (4173 2509), у 2020 році 1977 грн. (4723-2746), у 2021 році 3162,50 грн. (6000 2837,50), що разом становить 9418,50 грн., розмір якої підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.137ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З огляду на те, що стороною позивача було надано до суду ордер від 01.11.2023, договір про надання правової допомоги № 01/11/02 від 01.11.2023, акт № 1 про надання правової допомоги від 01.11.2023, квитанцію № 3253901 від 01.11.2023 року, яка свідчить сплату позивачем послуг адвоката в сум 2500,00 грн., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською допомогою на ім`я Товкун А.В., копію посвідчення адвоката України на ім`я ОСОБА_2 , суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

Представник відповідача в обґрунтування заперечень щодо сплати витрат на правничу допомогу зазначала про неодноразове звернення адвоката Товкун А.В. до районних судів, при цьому, враховуючи ідентичність поданої позовної заяви до вже розглянутих судом справ, за якими стягнуто витрати на правничу допомогу, тому підготовка правової позиції, аналіз судової практики, які входять до складання позовної заяви в акті № 1 від 01.11.2023 року про надання правової допомоги, не є доцільними. Тому витрачений час на вивчення документів та підготовку позовної заяви не можу бути значним, а отже розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню.

Однак, суд вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн. є співмірними з ціною позову, з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову, тому враховуючи викладене та наявність доказів понесених витрат на сплату правничої допомоги, вказані витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до положень ст.141ЦПК України з відповідача на користь держави, так як позивач при поданні позову до суду звільнений від сплати судового збору, підлягає стягненню судовий збір у сумі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12,13, 141, 263, 265 ЦПК України,суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення задовольнити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік у сумі 9418(дев`ятьтисяч чотириставісімнадцять)грн. 50коп. та витрати на правову допомогу в сумі 2500 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 28 грудня 2023 року.

Головуючий суддя Ю.В. Фирса