ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 рокуСправа №160/26122/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у незастосуванні п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" при обчисленні йому починаючи з 30.01.2020 року по 22.07.2023 року, розмірів посадового окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та доплатити йому починаючи з 30.01.2020 року по день виключення із списків частини включно (22.07.2023 року), розмірів посадового окладу за військовим званням з урахуванням п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та доплатити йому за період з 30.01.2020 року по 22.07.2023 року належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів його посадового окладу та розміру окладу за військове звання з 01.01.2020 року по 22.07.2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та множення на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити йому компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 01.01.2020 року по день фактичної виплати заборгованості.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач у період з 24.12.2007 р. по 22.07.2023 р. проходив військову службу в ВЧ НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №150 від 22.07.2023 року позивача було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , розмір посадового окладу, та окладу за військове звання з січня 2019 року по липень 2023 року позивача складав: посадового окладу (ПО) - 5 9200 грн.; оклада за військове звання (ОВ3) - 1 410 грн. Так, відповідачем були не враховані примітки додатку №1 до постанови №704 при розрахунку позивача грошового забезпечення так, посадові оклади за розрядами тарифної сітки, яких визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року, але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. В свою чергу обчислені відповідачем розміри грошового забезпечення, а саме посадового окладу та окладу за військове звання станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, та 01.01.2023 року є зниженими та обмежують його права, що й стало підставою для звернення до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання вимог ухвали суду, 08.11.2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року". Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, за період з 30.01.2020 р. по 22.07.2023 р. є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що відповідно до витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.07.2023 року № 150 підполковника ОСОБА_1 , заступника командира військової частини з озброєння - начальника технічної частини, призначеного наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 10.07.2023 року №298 начальником озброєння - заступником начальника логістики ВЧ НОМЕР_2 , вважати, що 22.07.2023 року справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - с.Орлівщіна, Дніпропетровської області.

З 22.07.2023 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з видачою атестатів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, рішення Міністра оборони України №2683 від 01 лютого 2023 року, виплатити за період з 01 по 22 липня 2023 року:

за особливості проходження служби у розмірі 65% до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років у залежності від складання та важливості виконуваних обов`язків;

щомісячну премію відповідно до їх особистого внеску у загальні результати служби у розмірі 390% посадового окладу.

Припинити доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю з грифом секретності "Цілком таємно", надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу за період з 01 по 22 липня 2023 року.

Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась. Відпустка за 2023 рік використана частково терміном 10 (десять) діб. Грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік виплачено.

Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не виплачувалась.

Відпустка за сімейними обставинами за 2023 рік зі збереженням грошового забезпечення не надавалась.

Відповідно до положення статті 16-2 Закону України "Про відпустки", пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до положень пункту 3 розділу ХХХІ "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки не виплачувалась, відпустка (як учаснику бойових дій) не надавалась за період з 2015 по 2023 роки.

Військові перевізні документи не видавались.

Вислуга у Збройних Силах, розрахована штабом військової частини складає: календарна - 28 років 11 місяців 20 днів, пільгова - 05 років 09 місяців 29 днів.

Постійним житлом за рахунок Міністерства оборони України забезпечений.

Підстава: витяг з наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 10 липня 2023 року №298, обхідний лист військовослужбовця.

Вважаючи протиправними дії відповідача, які полягають у незастосуванні п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" при обчисленні починаючи з 30.01.2020 року по 22.07.2023 року, розмірів посадового окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, позивач звернувся до суду з позовом.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно із частиною першої - третьої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.

Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

За приписами пункту 2 вказаної постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатком 1 до зазначеної постанови визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу установлюються за 1-12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів (примітка 2 до Додатку 1 вказаної постанови).

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).

Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави 2 розділу II "Порядок, умови та розміри виплати основних видів грошового забезпечення" Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306 (далі - Інструкція № 558) розміри посадових окладів осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 1 до постанови № 704.

Розмір окладу за військовим званням військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами) (пункт 1 глави 1 розділу II Інструкції № 558).

21.02.2018 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Отже, станом на 01.03.2018 р. пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.

Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, які були внесені пунктом 6 постанови №103, з 29.01.2020 р. не підлягають застосуванню.

Таким чином, до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18) слід застосовувати положення пункту 4 постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою КМУ №103.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21 (адміністративне провадження № К/990/17043/22).

Разом з тим, в контексті змісту вказаного пункту 4 постанови № 704, суд зауважує, що згідно із пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ та пунктом 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно із якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 р. № 8-рп/99у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМУ № 704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 р. у справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3, відповідно до яких: "За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року".

З огляду на викладене, суд вважає, що згідно із постановою КМУ № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах № 200/3774/20-а, № 200/3747/20-а, № 240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а.

Отже, з 29.01.2020 року, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 04.01.2023 у справі № 640/17686/21.

Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 11.09.2022 у справі №500/1813/21, покликаючись на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 у подібних спірних правовідносинах зазначив, що наголошуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

До того ж, Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. № 2017-III (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною 2 статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Слід зазначити, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 року - 1 762 гривень.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2 102 гривень, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2 270 гривень, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2 270 гривень, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 2 684 грн.

Отже, з огляду на збільшення розміру прожиткового мінімуму з 01.01.2020 р., а в подальшому з 01.01.2021 р., з 01.01.2022 р. та з 01.01.2023 р. відповідно до законів про Державний бюджет на відповідні роки, у відповідача виник обов`язок щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням нових (збільшених) розмірів прожиткового мінімуму.

Проте, у спірний період проходження позивачем служби (з 29.01.2020 року по 22.07.2023 року), відповідачем вказаний вище перерахунок не проводився та у зазначений період продовжувалось застосування положень п.4 постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для розрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, відповідачем не заперечуються доводи позивача про те, що в період з 30.01.2020 року по 22.07.2023 року при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 р.

За таких обставин, суд вважає, що позивачу мали бути проведені нарахування та виплати за період з 30.01.2020 року по день виключення із списків частини включно (22.07.2023 року), розмірів посадового окладу за військовим званням з урахуванням п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також суд вказує, що позивач має право на перерахунок та виплату за період з 30.01.2020 року по 22.07.2023 року належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів його посадового окладу та розміру окладу за військове звання з 01.01.2020 року по 22.07.2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та множення на відповідні тарифні коефіцієнти.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог в частині компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ).

Згідно із статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

Детально це питання врегульовано Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону, окремих положень наведеного Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року в справі № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 16 грудня 2020 року у справі №521/21718/16-а, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Водночас, суд зауважує, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року по справі № 240/186/20.

Однак, з матеріалів справи не встановлено звернення позивача про виплату грошового забезпечення та виплатою компенсації втрати частини доходу.

Тобто, судом не встановлено дотримання позивачем визначеної Законом № 2050-III умови щодо звернення до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 01.01.2020 року по день фактичної виплати заборгованості є передчасною та задоволенню не підлягає.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає за можливе частково задовольнити позовну заяву з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" з відповідача судові витрати, відповідно до ст.139 КАС України, не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незастосуванні п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб при обчисленні ОСОБА_1 починаючи з 30.01.2020 року по 22.07.2023 року, розмірів посадового окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 починаючи з 30.01.2020 року по день виключення із списків частини включно (22.07.2023 року), розмірів посадового окладу за військовим званням з урахуванням п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, з врахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 року по 22.07.2023 року належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів його посадового окладу та розміру окладу за військове звання з 01.01.2020 року по 22.07.2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та множення на відповідні тарифні коефіцієнти, з врахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Судовий збір не стягується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма