Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 758/7201/22 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14198/2023Головуючий у суді першої інстанції Д.В. ПетровСуддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач20 грудня 2023 року місто Київ

Справа №760/18802/20

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретарі судового засідання Пасічник К.В., Рудик О.Л.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та

використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій

виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської

державної адміністрації)

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Петрова Д.В., в приміщенні Подільського районного суду м. Києва

та апеляційну скаргу Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року

тадодаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 серпня 2023 року, ухваленіу складі судді Петрова Д.В., в приміщенні Подільського районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовною заявою до Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - т.в.о. генерального директора Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Віхарєв М.В. про визнання наказу незаконним та скасування наказу, стягнення невиплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно наказу відповідача від 11.10.2021 № 80-к «Про переведення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 з 12.10.2021 обіймав посаду заступника генерального директора з питань реставрації і експлуатації у Київському науково-методичному центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій.

26.05.2022 відповідачем було видано наказ № 37 «Про проведення службового розслідування», згідно з пунктом 2 якого вирішено провести службове розслідування стосовно інформації, викладеної в поданні про порушення процедури тендерних закупівель або втручання у процедуру, що може свідчити про порушення антикорупційного законодавства України. Згідно з пунктом 3 цього наказу позивача відсторонено від виконання обов`язків на час роботи комісії, яка проводить службове розслідування.

Позивач вважає незаконним пункт 3 наказу № 37 «Про проведення службового розслідування», яким його відсторонено від виконання обов`язків на час роботи комісії, яка проводить службове розслідування, просить його скасувати посилаючись на те, що посада яку він обіймав не пов`язана з корупційними ризиками, а тому його відсторонили від виконання обов`язків незаконно.

Наказом відповідача від 01.08.2022 № 54 позивача з 1 серпня 2022 року було допущено до виконання обов`язків заступника генерального директора Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації і використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій.

Згідно штатного розпису Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій, затвердженого Директором Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Никоряком О.Д. 01.01.2022, посадовий оклад заступника генерального директора з питань реставрації та експлуатації становить 10004,00 грн.

Позивач зазначає, що його заробітна плата становить 40000,00 грн. на місяць та складається з посадового окладу, надбавки та премії.

Починаючи з 01.01.2022 по 01.06.2022 відповідач виплачує позивачу заробітну плату не в повному обсязі, у зв`язку із чим утворилася заборгованість у сумі 90313,23 грн.

У червні та липні 2022 року через відсторонення від роботи заробітна плата позивачу відповідачем не виплачувалася, отже заборгованість складає 64400,00 грн.

Позивач вважає, що викладені вище обставини, часткова виплата заробітної плати, незаконне відсторонення від роботи, у сукупності дають підстави стверджувати про наявність в діях відповідача і третьої особи його дискримінації.

Незаконним відстороненням від займаної посади, систематичною частковою виплатою заробітної плати, умисним порушенням права позивача на інформацію позивачу було завдано моральної шкоди, оскільки відповідач позбавив позивача його права не тільки користуватися своїми заробленими коштами, а й позбавив його права на працю шляхом навмисного, незаконного відсторонення. Моральна шкода полягає у негативних емоціях та переживаннях, а саме: приниження його честі і гідності, страху за себе та членів сім`ї у зв`язку зі зниженням достатку, що в свою чергу ускладнило взаємовідносини з оточуючими, викликало погіршення стану його здоров`я.

Протиправні дії відповідача завдають позивачу моральної шкоди, яку він оцінює у 100 тис. грн.

Просив суд:

1. Визнати незаконним та скасувати пункт 3 наказу Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.05.2022 № 37 «Про проведення службового розслідування».

2. Стягнути з Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 невиплачену суму заробітної плати за період з 01.01.2022 по 01.06.2022 у розмірі 90313, 23 грн., середню заробітну плату за червень, липень 2022 року у розмірі 64400,00 грн. за час вимушеного прогулу, а всього 154713,23 грн.

3. Стягнути з Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн.

Рішенням Подільскього районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано пункт 3 наказу Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.05.2022 № 37 «Про проведення службового розслідування».

Стягнуто з Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час відсторонення від роботи (червень та липень 2022 року) у розмірі 19 245 (дев`ятнадцять тисяч двісті сорок п`ять) гривень 08 копійок, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнуто з Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 серпня 2023 року стягнуто з Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи в частині відмови у задоволенні позову, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволенити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спорів про виплату премій необхідно виходити з нормативно - правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, можуть бути позбавлені таких виплат лише у випадку і за умов, передбачених відповідними нормативно-правовими актами. Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інтанції посилався на положення Постанови КМУ № 1298 від 30.08.2022 та наказу Міністерства культури України № 745 від 18.10.2005. Поряд з цим, на думку апелянта, судом першої інстанції не взято до уваги, що 02.11.2018 між трудовим колективом та адміністрацією Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури та заповідних територій укладено колективний договір. Пунктом 1.3, 1.4 Положення про оплату праці працівіників Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії (додаток 2 до колективного договору) встановлено структуру заробітної плати, склад і джерла виплат на оплату праці. З Положення про преміювання працівників Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії (додаток 3 до колективного договору) вбачається, що адміністрація встановлює премії, пов`язані з використанням виробничих завдан і функцій. Підставою для вилат премій є наявність коштів (дані бухгалтерського звіту про надходження коштів на поточні рахунки Центру, доходи від різних видів діяльності, тощо). Премії нараховуються пропорційно посадовому окладу кожного працівника (пункт 1.4). На думку апелянта, премії пов`язані із використанням виробничих завдань і функцій, відповідно колективного договору, є додатковою заробітною платою, а не додатковою пільгою як помилково вважає суд першої інстанції. Частиною 4 ст. 97 КЗпП України передбачено, що роботодавець не має в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Разом з тим, судом першої інстанції не надано оцінки тим обставинам, шо відповідачем взагалі не приймалося рішеня щодо позбавлення позивача премій, пов`язаних з виконанням ним виробничих завдань і функцій з підстав, передбавних положенням про преміювання працівників Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії. Крім того, позивачу у 2022 році Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міскої державної адміністрації ) видано подяку за роботу по захисту та збереженню пам`яток культурної спадщини м. Києва, під час повномасштабного вторгнення на територію України. Отже, позивач має право на стягнення з відповідача додаткової заробітної плати у вигляді премій, пов`язаних з виконанням ним виробничих завдань і функцій за січень 2022 року у розмірі посадового окладу 10 004,00 грн., березень 2022 року у розмірі 1 000,00 грн. (сума недонарахованої премії), квітень 2022 року - у розмірі посадового окладу 10 004,00 грн., травень 2022 року - у розмірі посадового окладу 10 004,00 грн., червень 2022 року - у розмірі посадового окладу 10 004,00 грн., липень 2022 року - у розмірі посадового окладу 10 004, 00 грн. Окрім того, для розрахунку середнього заробітку судом першої інстанції прийнято до уваги заробітна плата позивача за квітень-травень 2022 року. Поряд з цим, судом не взято до уваги, що відповідачем у квітні 2022 року нараховано заробітну плату в розмірі 10 004,00 грн. (посадовий оклад) а в травні 2022 року - 8 793,64 грн., тобто на 1 210,36 грн., менше, ніж посадовий оклад.

Апелянт звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що звертаючись до суду з позовом апелянт вказував, що працівники відповідача у період з 01.01.2022 по 01.08.2022 отримували заробітну плату в повному обсязі, а також додаткову заробітну плату у вигляді премій. В той час, коли позивачу, як заступнику генерального директора, виплачували виключно основну заробітну плату. Все це призвело до того, що в період з 01 червня 2022 року по 14 червня 2022 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Київська міська клінічна лікарня № 18» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з діагнозом «гіпертонічний криз», що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого № IX-220601/2396. 15.06.2022, вийшовши на роботу, апелянт був підданий зі сторони третої особи і окремих працівників відповідача психологічному насиллю, внаслідок чого, йому було викликано швидку допомогу через погіршення стану здоров`я, що підтверджується довідкою УНП «Центр МДК та МК» від 15.06.2022. Тривале порушення відповідачем трудових прав позивача викликало відчуття незахищеності від протиправних посягань. Все це спричинило йому моральні страждання, які суд безпідставно оцінив у 5 000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18.07.2023 Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) також звернувся з апеляційною скаргою. Апелянт вважає рішення суду в частині задоволення позову, незаконним та необґрунтованим, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушеннм норм процесуального права. Всупереч вимогам ЦПК України судом не надано вірної правової оцінки вищезазначеному наказу, а саме щодо правомірності відсторонення позивача від роботи на час службового розслідування, у суда не було юридичних підстав для скасування наказу в частині відсторонення позивача від роботи.

Апелянт зауважує, що саме у зв`язку з виконанням позивачем обов`язків голови тендерного комітету, використання бюджетних коштів, на позивача поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», а не відповідні норми КЗпП України, як безпідставно вважає позивач.

На думку апелянта, ним в суді першої інстанції було доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для відмови позивачеві позові про визнання наказу незаконним та в частині стягнення на користь позивача сум середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

Не погоджуючись з додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18.07.2023 Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся з апеляційною скаргою. Апелянт зауважує, що при визначенні сум відшкодування витрат позивача на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності таких витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Судом, всупереч вимогам ЦПК України не досліджено обсяг робіт виконаних адвокатом Чиляєвою І.А., порушено принцип справедливості як один із основних елементів принципу верховенства права. Тобто, розмір гонорару, визначений позивачем та його адвокатом, зважаючи на складнісь справи, ціну позову, якість підготовлених документів та кількість судових засідань, які були перенесені по ініціативі позивача, час витрачений адвокатом на дану справу є неспівмірним з розміром судових витрат стягнутих судом першої інстанції з відповідача на користь позивача.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник Чиляєва І.А. підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити з викладених підстав. Проти задоволення апеляційних скарг відовідача на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18.07.2023 та додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 серпня 2023 року заперечили, просили у їх задоволенні відмовити.

Представник Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у судовому засіданні подані апеляційні скарги на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18.07.2023 та додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 серпня 2023 року підтримала, просила їх задовольнити з викладених підстав. Проти задовлення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судових рішень в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно копії наказу Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій № 80-к від 11.10.2021 «Про переведення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 завідувача відділу реставраційних та відновлювальних робіт з 12 жовтня 2021 року, за його згодою, було переведено на посаду заступника генерального директора з питань реставрації та експлуатації, з двомісячним строком випробування та з оплатою праці відповідно до штатного розпису.

Згідно копії наказу Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій № 37 від 26.05.2022 «Про проведення службового розслідування» наказано, зокрема, передати усі матеріали по проведеним тендерним закупівлям, та проектну документацію по усім реставраційним роботам, які проводилися за останні три роки від заступника генерального директора з питань реставрації та експлуатації ОСОБА_1 до завідувача сектору правового забезпечення ОСОБА_3 ; провести службове розслідування завідувачу сектору правового забезпечення, відповідальній особі на якого покладено обов`язки з питань запобігання корупції ОСОБА_3 , стосовно інформації викладеної в поданні про порушення процедури тендерних закупівель або втручання у процедуру, що може свідчити про порушення антикорупційного законодавства України, з`ясування причин і умов, які сприяли виникненню можливого порушення та ситуації, що привела до цього; відсторонити заступника генерального директора з питань реставрації та експлуатації ОСОБА_1 від виконання обов`язків на час роботи комісії яка проводить службове розслідування; створити комісію по проведенню службового розслідування до 30.05.2022.

Як вбачається з копії наказу Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій № 54 від 01.08.2022 «Про допуск до виконання обов`язків заступника генерального директора з питань реставрації та експлуатації ОСОБА_1» з 01 серпня 2022 допущено до виконання обов`язків заступника генерального директора Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій ОСОБА_4 , відстороненого від виконання обов`язків згідно до наказу № 37 від 26 травня 2022 року «Про проведення службового розслідування».

Судом встановлено, що 26.01.2022 позивачем на ім`я т.в.о. генерального директора Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій ОСОБА_5 було подано службову записку (вх. № 15 від 27.01.2022) щодо виконання доручення Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.01.2022 № 066-28.

17.03.2022 позивачем на ім`я т.в.о. генерального директора Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій ОСОБА_5 подано службову записку щодо використання службового автомобіля (вх. № 6 від 23.03.2022).

20.05.2022 позивачем на ім`я т.в.о. генерального директора Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій ОСОБА_5 з приводу неможливості виконання окремого доручення від 16.05.2022 № 9.

Позивач вважає, що саме подання ним зазначених службових записок було реальною причиною його відсторонення від работи.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені нормативним документом.

Правовий висновок про те, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18).

Зі змісту спірного наказу вбачається, що відсторонення позивача від роботи відбулося у звязку з перевіркою інформації про порушення процедури тендерних закупівель, що може свідчити про порушення антикорупційного законодавства України.

Стаття 3 Закону України «Про запобігання корупції» передбачає вичерпний перелік суб`єктів, на яких поширюється дія цього Закону.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо тієї обставини, що позивач не належить до суб`єктів, на яких поширюється дія ЗУ «Про запобігання корупції». Позивач обіймав посаду заступника генерального діректора з питань реставрації та експлуатації. На час проведення вказаного службового розслідування ОСОБА_1 вже не очолював тендерний комітет відповідача.

Отже, за таких обставин наказ № 37 від 26.05.2022, в частині відсторонення позивача від виконання обов`язків, а саме пункт 3 наказу є незаконним, а висновки суду в цій частині є законними та обгрунтованими.

Доводи апеляційної скарги Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адмінстрації) про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування пункту 3 спірного наказу, з причин того, що позивач наказом відповідача № 54 від 01.08.2022 був допущений до виконання обов`язків відповідно до займаної посади, колегія суддів до уваги не приймає, та звертає увагу на ту обставину, що трудові права ОСОБА_1 були порушені спірним наказом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законної підстави відсторонив працівника від роботи із зупинкою виплати зарплати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч.1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру».

Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом» Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (OLEKSANDR VOLKOV v. UKRAINE, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ, від 09 січня 2013 року).

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації. Враховуючи порушення права позивача на працю, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Згідно з частиною першою ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C.G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79; «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24); «Ешим проти Туреччини» (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, § 21).

Судом встановлено, що у період з 01.06.2022 по 01.08.2022, тобто 43 дні, коли позивача було відсторонено від роботи, позивач не отримував заробітної плати.

Правила обрахунку середнього заробітку визначені постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно з пунктом 2, 5, 8 вказаного Порядку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що для розрахунку середнього заробітку слід було взяти заробітну плату ОСОБА_1 за квітень та травень 2022 року. Та загальна кількість днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком становить 43 дні.

Наведений судом розрахунок розміру середньої заробітної плати відповідно до положень Порядку № 100, що становить 19 245, 08 грн. є вірним.

Посилання апелянта ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на ту обставину, що судом безпідставно відмовлено у стягненні на його користь невиплаченої заробітної плати у розмірі 90 313,23 грн., колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані та звертає увагу на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства (установи, організації).

Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ № 1298 від 30.08.2022 та пункту 3 Наказу Міністерства культури України № 745 від 18.10.2005 керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків:

а) установлювати працівникам цих установ, закладів та організацій конкретні розміри посадових окладів та доплат і надбавок до них;

б) надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання;

в) затверджувати порядок і розміри преміювання працівників відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи у межах коштів на оплату праці.

Фонд оплати праці бюджетних установ - це обсяг коштів, які установа отримує - як фінансування з бюджету, так і від надання платних послуг, що заплановані кошторисом.

Отже, фонд оплати праці працівників органів місцевого самоврядування формується за рахунок коштів місцевого бюджету та як було зазначено вище, виплачується в межах наявних коштів на оплату праці.

Відповідно до пункту 3 Постанови КМУ № 1298 від 30.08.2022 та пункту 2 Наказу Міністерства культури України № 745 від 18.10.2005 надбавки працівникам встановлюються у розмірі 50% посадового окладу (ставки заробітної плати, тарифної ставки). У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни зазначені надбавки скасовуються або зменшуються.

Ураховуючи зазначене, право щодо встановлення надбавок та премій законодавчо закріплено за керівником бюджетної установи, який має право їх встановлювати з наявних коштів на оплату праці, виділених як органом вищого рівня як фінансування з бюджету так і отримані кошти від платних послуг в межах Кошторису установи, та в залежності від особистого внеску кожного працівника в діяльність підприємства за результатами роботи за місяць. Ця норма також прямо передбачена абз. 3, ст. 97 Кодексу законів про працю.

Враховуючи основні підстави, які зазначені в нормативно-правових актах, основний привід нарахування надбавок та премій - це особистий результат виконання конкретних завдань працівником в повному обсязі, покладених на нього або на структурний підрозділ, у якому він працює, згідно установлених трудових обов`язків.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що виплата премій та надбавок є саме додатковою пільгою працівників, що запроваджена з метою заохочення та стимулювання працівників і не є обов`язковою виплатою. Нарахування надбавок та премій є правом роботодавця, а не його обов`язком.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що судом не досліджено та не з`ясовано усіх обставин справи в частині відшкодування йому моральної шкоди, її розміру колегія судді вважає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд першої інстанцій обґрунтовано виходив із наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним відстороненням ОСОБА_1 від роботи.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Суд апеляційної інстанції погоджується з розміром моральної шкоди, присудженої судом першої інстанції, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, врахувавши характер та обсяг фізичних, душевних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, їх тривалість.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення».

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Тому, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував характер та обсяг страждань, яких він зазнав, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, керувався принципами розумності, справедливості та співмірності.

Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що розмір витрат на правничу допомогу є доведеним, тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надано до суду першої інстанції:

1. Договір про надання правової допомоги від 30.06.2022 № 41/06, додаткову угоду № 1 від 30.06.2023;

2. Акт (звіт) № 41/06 про надані послуги (виконані роботи) від 24.07.2023, який містит детальний опис наданих послуг (виконаних робіт) адвокатом (а.с. 108-111);

3. Прибутковий касовий ордер від 30.06.2022 № 41/06.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 8 000 грн.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 18 липня 2023 та додаткове рішення від 11 серня 2023 року відповідають вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія не знаходить.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції від 18 липня 2023 та додаткове рішення від 11 серня 2023 року залишає без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_1 , Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати позивача та відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційних скарг не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року, залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 липня 2023 рокута на додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 серпня 2023 року, залишити без задовлення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 липня 2023 рокузалишити без змін.

Додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 26 грудня 2023 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна