ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,

тел. (0522) 32 05 11, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 рокуСправа № 912/1613/23

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Глушкова М.С., розглянув у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕДСЕТ" (вул. Преображенська, 4, оф. 61, м. Кропивницький, 25004)

про визнання недійсним пункту договору, стягнення 15 133 111,22 грн,

секретар судового засідання - Безчасна Н.Г.

представники сторін:

від прокуратури - Бескровний М.О. (в режимі відеоконференції);

від позивача - Вологжаніна О.Д. (в режимі відеоконференції);

від відповідача - Ткаченко О.В., адвокат, ордер АА № 1302813 від 28.10.2023 (в режимі відеоконференції);

в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - МО України) до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕДСЕТ" (далі - ТОВ "РЕДСЕТ") про таке:

1. Визнати недійсними п.п. 1.1. та 3.1. договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 21.11.2022 №286/1/22/93, укладеного між Міністерством оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; код за ЄДРПОУ 00034022) та товариством з обмеженою відповідальністю "РЕДСЕТ" (вул. Преображенська, 4, оф. 61, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25004, код ЄДРПОУ 44137890), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "РЕДСЕТ" (вул. Преображенська, 4, оф. 61, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25004, код ЄДРПОУ 44137890) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; код за ЄДРПОУ 00034022) загалом 15 133 111,22 грн, з яких: безпідставно сплачені кошти в сумі 14 112 000 грн, інфляційні втрати в сумі 749 696,86 грн і 3 % річних в сумі 271 414,36 грн.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "РЕДСЕТ" (вул. Преображенська, 4, оф. 61, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25004, код ЄДРПОУ 44137890) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363, р/р UA208201720343170001000082762 в ГУДКСУ в Одеській області) судові витрати в сумі 229 680,67 грн.

Ухвалою від 11.09.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 10.10.2023.

14.09.2023 та 15.09.2023 до суду надійшли додаткові пояснення Міністерства оборони України, в яких, зокрема, викладене клопотання про зупинення розгляду справи до розгляду судом справи № 320/20717/23.

04.10.2023 на адресу суду від прокуратури надійшли письмові заперечення.

10.10.2023 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 02.11.2023.

Протокольною ухвалою від 02.11.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 30.11.2023.

15.11.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву та клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду судом справи № 320/20717/23. У поданому відзиві, зокрема, зазначено, що прокурором не надано доказів віднесення спірного Договору до договорів з метою виконання мобілізаційних завдань. Також, відповідач зазначає, що Міністерством оборони України не надано жодних роз`яснень щодо поняття "забезпечення транспорту", а законодавством не визначено ні переліку товарів для забезпечення транспорту, ні переліку кодів з Єдиного закупівельного словника ДК 021:2015 чи кодів УКТ ЗЕД. У зв`язку з чим відповідач вважає заявлені позовні вимоги недоведеними та необґрунтованими.

28.11.2023 прокурор подав суду клопотання про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

29.11.2023 прокурором подано клопотання про вирішення справи за наявними матеріалами без врахування відзиву на позов на підставі ч. 10 ст. 165 ГПК України.

Протокольною ухвалою від 30.11.2023 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 07.12.2023.

У підготовчому засіданні 07.12.2023 протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 07.12.2023 господарський суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 912/1613/23 та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.12.2023 о 14:30 год. Резервна дата - 19.12.2023 о 14:00 год.

У судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги.

Представник позивача заперечила проти позову.

Представник відповідача заперечила позовні вимоги та підтримала заперечення позивача проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив таке.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон) представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист таких інтересів, у випадках та порядку, встановлених законом.

При цьому прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (ч. 3 ст. 23 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених до його компетенції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

З викладеним корелюються й положення ч. 3 та 4 ст. 53 ГПК України, за якими у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами; прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Ключовим для застосування указаних норм Конституції України, Закону та ГПК України є поняття "інтерес держави".

У рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд України висловив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 23 Закону.

Тому "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18.

Суспільство є окремим суб`єктом публічно-правових відносин, яке може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи та інтересів держави. При цьому Конституцією України передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Суспільний (публічний) інтерес є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних та таких, що ґрунтуються на моральних засадах, інтересів, які складають певну сукупність приватних інтересів або важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби та відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами владних повноважень (суб`єктами публічної адміністрації); це поняття не піддається однозначній кваліфікації (визначенню), а тому наявність суспільних (публічних) інтересів повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.06.2022 у справі № 260/1815/21.

Цей позов має на меті комплексний захист інтересів держави, які порушені внаслідок укладання та виконання спірного у частині Договору. Так, обставини вчинення цього правочину та його наслідки для економіки держави вказують на його невідповідність як правовій природі та меті встановлення податкових пільг в умовах воєнного стану, так і забезпеченню обороноздатності держави. Зазначені обставини та наслідки передбачають розпорядження бюджетними коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання під час дії правового режиму воєнного стану, що не може визнаватися допустимим.

Близька за змістом правова позиція щодо можливості комплексного захисту інтересів держави прокурором висловлена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 25.08.2022 у справі № 904/6691/20 (910/18605/19).

Згідно з п. 2 Рекомендації Rес (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам - учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії", заява №42454/02, п. 35 та рішення від 01.04.2010 у справі "Корольов проти Росії", заява № 5447/03, п. 38).

Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.

Основи організації оборони та повноваження державних органів з її забезпечення, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України "Про оборону України".

Статтею 3 цього Закону передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами.

Тому порушені інтереси держави в цьому випадку полягають, насамперед, у належному матеріально-технічному забезпеченні Збройних Сил України з метою захисту суверенітету держави, її територіальної цілісності і недоторканності, зміцнення обороноздатності держави в умовах збройної агресії проти неї.

Крім того, видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом (п. 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Пунктом 6 ч. 1 ст. 7 указаного Кодексу визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

У свою чергу, практична реалізація вказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету в умовах воєнного стану досягається завдяки комплексу податкових пільг, зокрема й тих, які встановлені пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та постановою № 178.

Проте порушення зазначених положень податкового законодавства суб`єктами господарювання нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг.

Прокурор зазначає, що за рахунок безпідставно сплачених як ПДВ коштів у сумі 14 112 000 грн, що заявлена до стягнення, можна було б придбати ще 210 тонн дизельного палива для техніки спеціального призначення, яка бере участь у відсічі збройної агресії, з метою забезпечення виконання нею завдань із оборони України. Тому пред`явлення позову прокурором у цьому випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах, оскільки укладання оспорюваного у частині Договору разом із безпідставною сплатою коштів у вказаній сумі не спрямовані на забезпечення обороноздатності України (а тим паче на її зміцнення) в умовах воєнного стану з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

При цьому прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", висловив позицію про те, що під цим поняттям потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що держава може вступати як в адміністративні (публічні), так і у цивільні (господарські) правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками таких правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Тому поведінка органів, через які вона діє у цивільних відносинах, розглядається як відповідна поведінка держави у них. Отже, у суспільних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Метою участі держави в особі відповідних органів у цивільних (господарських) правовідносинах є насамперед задоволення приватного інтересу держави.

Такі висновки сформовано Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 та від 26.02.2019 у справі № 915/478/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у п.п. 82-84 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц дійшла висновку, що органи державної влади та місцевого самоврядування, чи інші суб`єкти владних повноважень наділені повноваженнями щодо звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (п. 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19). Таким чином, незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Отже, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абзацами 1, 4 ст. 10 Закону України "Про Збройні Сили України" МО України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням.

Аналогічні повноваження щодо матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України надано Замовнику й п.п. 23 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671.

Крім того, фінансування Договору здійснювалося за рахунок коштів бюджетної програми 2101020 "Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни", головним розпорядником якої згідно з додатками 3 до законів України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" і "Про Державний бюджет України на 2023 рік" є МО України.

При цьому відповідно до п. 7 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів.

Таким чином, МО України наділене повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання.

Крім того, за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу державної влади, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем.

Подібна за змістом правова позиція щодо застосування ст. 23 Закону та ст. 53 ГПК України викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (п.п. 77-83) та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 38), постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 922/708/19 та від 08.12.2020 у справі № 908/1664/19 тощо.

Ураховуючи викладене, МО України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У першому з указаних "виключних випадків", у яких допускається представництво інтересів держави прокурором, він набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежно.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку з чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Так, у постанові від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17 Верховний Суд вказав, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

За правовою позицією Верховного Суду (постанова від 06.02.2019 у справі № 927/246/18) прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

У п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст. 23 Закону у подібних правовідносинах, з якого вбачається, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Подібна правова позиція висловлювалась неодноразово, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 10.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17.

Установлено, що в цьому випадку МО України як орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснює.

Згідно з абзацами 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Так, Офіс Генерального прокурора листом від 21.04.2023 № 11/3/1-25ВИХ-23 повідомив Замовника про те, що мають місце випадки укладання оборонним відомством договорів про постачання пального за кошти Державного бюджету України з оплатою контрагентам ПДВ, що суперечить вимогам постанови № 178 і свідчить про неефективне використання бюджетних коштів та спричинення істотної шкоди державним інтересам в умовах воєнного стану (а.с. 76-78).

У відповідь листом від 02.05.2023 № 286/2844 МО України повідомило, що на його запит Державною податковою службою України листом від 27.04.2023 № 540/ШК/99-00-27-04-05 надано роз`яснення щодо застосування постанови № 178, в якому зазначається, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються ПДВ за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань та не застосовуються до договорів на постачання пально-мастильних матеріалів, які, починаючи з 24.02.2022, укладаються МО України не в рамках мобілізаційних завдань. Також зазначено, що Замовником договори на виконання мобілізаційних завдань не укладалися (а.с. 79-81).

Крім того, листом від 03.08.2023 № 15/1-4256ВИХ-23 прокурор повторно повідомив Замовника про порушення інтересів держави внаслідок укладання із ТОВ "РЕДСЕТ" Договору, п.п. 1.1. та 3.1. якого у частині включення ПДВ до його договірної ціни суперечать пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та постанові № 178. Водночас витребувано інформацію щодо вжитих і запланованих заходів на захист інтересів держави від указаних порушень (а.с. 83-84).

Прокурор вказує, що на цей час МО України не повідомило прокурора про наміри органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, на самостійне звернення до суду. В Єдиному державному реєстрі судових рішень та на офіційному вебпорталі "Судова влада України" відомостей про пред`явлення Замовником позову до Постачальника немає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту та звернення до суду з позовом.

Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду МО України, факт такого незвернення до суду свідчить про те, що вказаний орган державної влади не виконує своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

У п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено висновок, за яким прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Ураховуючи зміст листа МО України від 02.05.2023 №286/2844, убачається, що можливими причинами не звернення Замовника до суду з метою захисту інтересів держави є його помилкова позиція щодо відповідності п.п. 1.1., 3.1. договору №286/1/22/93 наведеним вимогам податкового законодавства, наявності підстав для сплати ПДВ за операціями, зумовленими цим правочином (а.с. 79-81).

Отже, у цьому випадку з боку органу, уповноваженого державою на захист її інтересів (МО України), допущено нездійснення такого захисту - не пред`явлено до суду позов про визнання недійсним в частині Договору та стягнення з ТОВ "РЕДСЕТ" коштів у сумі 14 112 000 грн, безпідставно сплачених як ПДВ, а також інфляційних втрат та 3 % річних.

Унаслідок нездійснення Замовником захисту інтереси держави залишаються незахищеними.

У зв`язку із цим у прокурора виникло не тільки право, але й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову. Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04.04.2019 у справі № 924/349/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/19.

Тож наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі МО України шляхом пред`явлення цього позову обґрунтовується наявним порушенням інтересів держави в оборонній та бюджетній сферах, адже укладання оспорюваного у частині Договору та безпідставна сплата коштів як ПДВ не спрямовані на забезпечення обороноздатності України в умовах воєнного стану з максимальною економією, ефективністю та із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього. Водночас вказаний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме - Замовник, будучи поінформованим про існування такого порушення, не здійснює захисту інтересів держави.

Доказами наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави у цьому випадку є: листи Офісу Генерального прокурора від 21.04.2023 № 11/3/1-25ВИХ-23, лист СП СО ПР від 03.08.2023 №15/1-4256ВИХ-23, лист МО України від 02.05.2023 № 286/2844 (а.с. 78-81, 83-84).

При цьому прокурором дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону.

Так, на виконання вимог, визначених абз. 3 ч. 4 указаної статті, прокурор попередньо, до пред`явлення позову, листом від 21.08.2023 № 15/1-4618ВИХ-23 повідомлено позивача про прийняття рішення про представництво інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову (а.с. 85-86).

Враховуючи зазначене, судом встановлено наявність підстав для подання прокурором даного позову.

Між МО України та ТОВ "РЕДСЕТ" укладено договір №286/1/22/93 від 21.11.2022 (далі - Договір) про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (а.с. 26-32).

Пунктом 1.1. указаного Договору погоджено, що Постачальник зобов`язується поставити у 2022 році нафту і дистиляти (09130000-9) (паливо дизельне - товар) для потреб МО України та Збройних Сил України згідно зі Специфікації, а Замовник - забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі специфікацією.

Специфікацією, наведеною у п. 1.1. Договору, Замовник і Постачальник погодили найменування товару - паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 (паливо дизельне DIESEL Grade 2 (arctic) (61-013-3052)), строк постачання - до 20.12.2022 (включно), загальна кількість товару - 10 000 тонн. Ціна за одиницю товару сторонами погоджена в сумі 67 200 грн без ПДВ, загальна сума вартості товару без ПДВ - 672 000 000 грн, крім того, ПДВ -47 040 000 грн, загальна вартість товару з ПДВ - 719 040 000 гривень.

Аналогічні положення щодо ціни Договору містить п. 3.1. Договору.

Таким чином, п.п. 1.1., 3.1. Договору містять положення про сплату МО України на користь ТОВ "РЕДСЕТ" коштів як ПДВ у сумі 47 040 000, або 7 % вартості дизельного палива, постачання якого передбачено цим договором.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками.

На виконання договірних зобов`язань за Договором ТОВ "РЕДСЕТ" упродовж грудня 2022 року здійснило постачання загалом 3000 тонн дизельного палива вартістю 215 712 000 грн (у тому числі ПДВ - 14 112 000 грн), що підтверджується відповідними актами приймання-передачі товару та видатковими накладними накладними (а.с. 40-66).

Зазначені докази щодо постачання товару за цим Договором свідчать про включення до його вартості ПДВ у загальній сумі 14 112 000 грн, що еквівалентно 7 % ціни такого товару.

З метою виконання своїх зобов`язань з оплати Договору МО України перерахувало на користь ТОВ "РЕДСЕТ" кошти в сумі 215 712 000 грн, у тому числі ПДВ - 14 112 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 09.12.2022 №286/1/390, яке виконано 12.12.2022 (а.с. 39). Вказана оплата здійснена на підставі рахунку-фактури № 1 від 07.12.2022 на попередню оплату ТОВ "РЕДСЕТ" (а.с. 38).

Оскільки, при оплаті товару за даною поставкою не повинно сплачуватися ПДВ в розмірі 14 112 000 грн, прокурор звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача суми вказаного ПДВ як безпідставно перерахованих коштів.

При розгляді спору суд враховує таке.

У зв`язку з відкритою військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, що триває наразі.

Пунктом 2 вказаного Указу встановлено військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, та відповідно до підп. "г" підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова №178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Постанова №178 набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 18.08.2023 №4842/5/11-28-04-02-07, наданого на запит прокурора, повідомлено, що нульова ставка ПДВ відповідно до пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та постанови № 178 застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, які визначені постановою № 178 (а.с. 70-72).

Подібна позиція щодо застосування вказаних положень ПК України та постанови № 178 викладена й у листі Державної податкової служби України від 28.12.2022 № 12537/5/99-00-21-03-02-05, наданому Державній аудиторській службі України під час проведення в МО України заходу державного фінансового контролю (а.с. 73-75).

За таких обставин, прокурор вказує, що Договір в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість має бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 вказаної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1, 3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений у підп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 ПК України).

Згідно з підп. г) підп. 195.1.2 ст. 195 Розділу V ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" на території України введено воєнний стан.

Відповідно до п. 1, 2 зазначеної Постанови № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Судом установлено, що Договір укладено між МО України та ТОВ "РЕДСЕТ" 21.11.2022, тобто після прийняття Постанови КМУ №178.

Таким чином, на правовідносини, що виникли за Договором, поширюється дія Постанови №178.

При цьому, п. 1.1. та 3.1. Договору містить положення про те, що сума договору включає в себе ПДВ (7 %).

Отже, оскільки покупцем товару за Договором виступає МО України, наведені пункти 1.1. та 3.1. Договору суперечить Постанові КМУ №178 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 7 %, а не за нульовою ставкою.

За таких обставин, недотримання під час укладення Договору вимог Постанови №178, яка застосовується з 24.02.2022, зумовлює існування правових підстав для визнання недійсними пунктів 1.1. та 3.1. Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 14 112 000,00 грн.

Суд критично оцінює доводи відповідача про не віднесення спірного Договір до договорів з метою виконання мобілізаційних завдань та про відсутність визначення поняття "забезпечення транспорту" та не визначення ні переліку товарів для забезпечення транспорту, ні переліку кодів з Єдиного закупівельного словника ДК 021:2015 чи кодів УКТ ЗЕД враховуючи таке.

У Постановою №178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

При цьому суд зазначає, що поза увагою відповідача залишилось те, щоПостановою №178 містить посилання на підпункт "г" п.п.195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України.

Відповідно до п.п.п. "г" п.п.195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК Україниза нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відтак, ПК України чітко передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з наданою відповіддю Головного управління Державної податкової служби України в Кіровоградській області від 18.08.2023 № 4842/5/11-28-04-02-07 (а.с. 70-72), нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПК України та Постанови №178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою №178.

При цьому норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку.

Оскільки не тількипостановою КМУ № 178 від 02.03.2022визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 7 %, враховуючи, що замовником товару за договором виступає МО України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 ПК України, що повністю спростовує доводи відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 14.11.2023 Верховного суду у справі № 910/2416/23.

Стосовно позовної вимоги про стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 14 112 000 грн суд зазначає таке.

За положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 14 112 000 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у розмірі 14 112 000,00 грн за Договором, як безпідставно набуті грошові кошти.

Стосовно стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд враховує таке.

За змістом ст. 625, 1212 Цивільного кодексу України положення ст. 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 25.02.2020 у справі №922/748/19 актами цивільного законодавства не визначений обов`язок боржника виконати кондикційні зобов`язання тільки після пред`явлення вимоги кредитором. Положення ст. 1212 Цивільного кодексу України не визначають строк, в межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов`язань виключають існування строку для належного/непростроченого виконання таких зобов`язань у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, у відповідача виникає обов`язок щодо повернення суми коштів, які набуті без достатньої правової підстави, разом із нарахованими на них на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 3 % річних та інфляційними втратами, за весь час використання таких коштів, оскільки відповідач фактично неправомірно користувався грошовими коштами з моменту їх отримання.

Відповідно до розрахунку, наведеного у позовній заяві, відповідачу нараховані 3 % річних у загальній сумі 271 414,36 грн за період з 13.12.2022 (наступний день після перерахування МО України коштів) до 03.08.2023 та інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 749 696,86 грн за період з грудня 2022 року по червень 2023 року, виходячи з суми безпідставно отриманих відповідачем коштів в розмірі 14 112 000,00 грн.

В той же час, прокурором не вірно визначено початок виникнення заборгованості з 13.12.2023, оскільки кошти перераховані 12.12.2023, обов`язок повернення коштів - до 13.12.2023 включно, відповідно початок строку прострочення заборгованості - з 14.12.2023, згідно із ст. 253 Цивільного кодексу України.

Суд здійснив власний розрахунок 3% річних та встановив, що розмір 3% річних за період з 14.12.2022 до 03.08.2023 на суму заборгованості 14 112 000,00 грн складає 270 254,47 грн, який і підлягає до задоволення.

Перевіривши розрахунок втрат від інфляції, суд встановив їх обґрунтованість, тому вважає такими, що підлягають задоволенню в сумі 749 696,86 грн.

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, заявлені вимоги підлягають задоволенню частково.

За правилами розподілу судових витрат, встановлених ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсними п.п. 1.1. та 3.1. договору про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 21.11.2022 №286/1/22/93, укладеного між Міністерством оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; код за ЄДРПОУ 00034022) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕДСЕТ" (вул. Преображенська, 4, оф. 61, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25004, код за ЄДРПОУ 44137890), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕДСЕТ" (вул. Преображенська, 4, оф. 61, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25004, ідентифікаційний код 44137890) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6; код за ідентифікаційний код 00034022) безпідставно сплачені кошти в сумі 14 112 000 грн, інфляційні втрати в сумі 749 696,86 грн та 3 % річних в сумі 270 254,47 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕДСЕТ" (вул. Преображенська, 4, оф. 61, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25004, ідентифікаційний код 44137890) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, ідентифікаційний код 38296363, р/р UA208201720343170001000082762 в ГУДКСУ в Одеській області) судовий збір в сумі 229 657,70 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суд звертає увагу учасників справи про обов`язок зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України.

Копії рішення направити прокурору, позивачу та представнику відповідача через систему "Електронний суд".

Повне рішення складено 27.12.2023.

Суддя М.С. Глушков