ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

_____________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.12.2023р. Справа №905/1089/23

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (85013, Донецька область, м.Білозерське, вул.Строїтельна, 17, код ЄДРПОУ 36028628)

до відповідача: Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради (85001, Донецька область, м.Добропілля, пров.Луганський, 2А, код ЄДРПОУ 40507613)

про стягнення 56367107,52 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Білогубова В.В.

У засіданні брали участь:

від позивача (в режимі відеоконференції): Дворніков А.О. - адв.

від відповідача: Дмитрук О.М. в.о. дир., Шишова Т.В. в порядку самопредставництва

Згідно із ст.216 ГПК України в засіданнях суду оголошувались перерви з 04.12.2023р. до 14.12.2021р., з 14.12.2023р. до 19.12.2023р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», м.Білозерське звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради, м.Добпопілля про стягнення заборгованості у розмірі 56367107,52 грн, з яких розмір основної заборгованості 37290704,97 грн, 3% річних 2115655,39 грн, інфляційне збільшення 13611102,08 грн, пеня 3349645,08 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу вугільної продукції №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р. в частині повної та своєчасної оплати товару, що стало підставою для нарахування пені, відсотків річних та інфляційних збитків.

Ухвалою суду від 11.09.2023р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/1089/23, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у відзиві б/н від 25.09.2023р. заперечував проти задоволення позовних вимог з посиланням на форс-мажорні обставини, які викликані проведенням антитерористичної операції на території Донецької області, а також подальшим повномасштабним вторгненням російської федерації.

У відповіді б/н від 02.10.2023р. на відзив Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» зазначало, що основний період постачання товару та виникнення грошового зобов`язання припадає на період до збройної агресії та не може бути самостійною підставою для звільнення від виконання грошового зобов`язання. Окрім того, позивач наголошував на тому, що відповідач не повідомив його про настання вищезазначених обставин всупереч умов договору купівлі-продажу вугільної продукції №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р.

Заперечення на відповідь на відзив, подання яких в силу норм ч.4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України є правом відповідача, до господарського суду не надходили.

На підставі ухвали суду від 26.10.2023р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.11.2023р.

Проте, відповідне судове засідання не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді.

Ухвалою суду від 13.11.2023р. судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 04.12.2023р.

У судових засіданнях 04.12.2023р. та 14.12.2023р. оголошувались перерви до 14.12.2023р., 19.12.2023р. відповідно.

Представники сторін у судове засідання 19.12.2023р. з розгляду справи по суті з`явились (у режимі відеоконференції), представник позивача підтримав позовні вимоги, представники відповідача заперечили проти їх задоволення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 01.02.2021р. між Товариством з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (постачальник) та Комунальним підприємством «Добро» Добропільської міської ради (покупець) був укладений договір №734-ШБ-ДЦ купівлі-продажу вугільної продукції, згідно з п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати вугільну продукцію ДК 021:2015-09110000-3 у власність покупця в кількості, в терміни, в асортименті, за вартістю і якісними характеристиками продукції, узгодженими сторонами в специфікаціях до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

За умовами п.4.1 вказаного договору (у редакції додаткової угоди №1 від 25.02.2021р.) орієнтовна сума договору не повинна перевищувати 33000000 грн, крім того ПДВ 6600000 грн, разом 39600000 грн.

Відповідно до п.9.1 договору №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р. у редакції вищезазначеної додаткової угоди цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін. Сторони дійшли згоди, що в разі належного виконання обома сторонами своїх зобов`язань, строк дії договору встановлюється до 15.04.2021р. включно.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги вказаний вище договір як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

В силу норм ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом №88 від 24.05.1995р. Міністерства фінансів України, документом, який містить відомості про господарську операцію є первинний документ.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вказує позивач, на підставі актів приймання-передачі вугільної продукції: №91464270 від 08.02.2021р. на суму 1131020,95 грн, №91441092 від 10.02.2021р. на суму 1173418,50 грн, №91475646 від 11.02.2021р. на суму 1173262,72 грн, №91473997 від 12.02.2021р. на суму 1336442,46 грн, №91473420 від 15.02.2021р. на суму 933603,80 грн, №91468755 від 16.02.2021р. на суму 1551459,18 грн, №91469453 від 17.02.2021р. на суму 1167555 грн, №91469798 від 18.02.2021р. на суму 1167444,41 грн, №91450685 від 19.02.2021р. на суму 1162392,66 грн, №91482890 від 22.02.2021р. на суму 981291,60 грн, №91482049 від 23.02.2021р. на суму 595802,47 грн, №91480804 від 24.02.2021р. на суму 956582,29 грн, №91480285 від 25.02.2021р. на суму 965699,21 грн, №91481865 від 26.02.2021р. на суму 62080,13 грн, №91487823 від 26.02.2021р. на суму 180420,37 грн, №91487824 від 26.02.2021р. на суму 294775 грн, №91487825 від 26.02.2021р. на суму 414567,22 грн, №91488767 від 26.02.2021р. на суму 13659,56 грн, №91469628 від 01.03.2021р. на суму 932936,22 грн, №91494487 від 03.03.2021р. на суму 981550,09 грн, №91494675 від 04.03.2021р. на суму 1169891,86 грн, №91494637 від 05.03.2021р. на суму 1384076,40 грн, №91462135 від 09.03.2021р. на суму 1001581,72 грн, №91493138 від 10.03.2021р. на суму 1320844,93 грн, №91489248 від 10.03.2021р. на суму 23204,06 грн, №91510412 від 12.03.2021р. на суму 1936494,54 грн, №91511977 від 15.03.2021р. на суму 972871,03 грн, №91494648 від 17.03.2021р. на суму 17089,91 грн, №91507533 від 17.03.2021р. на суму 976536,36 грн, №91510410 від 19.03.2021р. на суму 1465942,80 грн, №91501115 від 22.03.2021р. на суму 1121039,50 грн, №91511344 від 24.03.2021р. на суму 1348828,52 грн, №91483073 від 26.03.2021р. на суму 1412838 грн, №91514228 від 29.03.2021р. на суму 1385347,84 грн, №91522357 від 01.04.2021р. на суму 1161402,55 грн, №91513689 від 02.04.2021р. на суму 457715,64 грн, №91508559 від 05.04.2021р. на суму 871916,40 грн, №91519141 від 07.04.2021р. на суму 1254568,13 грн, №91473793 від 09.04.2021р. на суму 653226,61 грн, №91518289 від 09.04.2021р. на суму 118640,03 грн, №91515667 від 09.04.2021р. на суму 5775,56 грн, №91522225 від 09.04.2021р. на суму 63908,74 грн, відповідачу було поставлено товар на загальну суму 37290704,97 грн.

Наведені первинні документи підписані з боку покупця Сундучніковим А.С., його підпис на актах скріплено печаткою Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради.

При цьому, згідно з інформацією, наявною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Сундучніков А.С. був керівником відповідача станом на дати постачання продукції за вищезазначеними актами, на підставі статуту мав повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи.

Такі дії відповідача свідчать про те, що товар за вищезазначеними актами одержала, а вищевказані документи підписала уповноважена особа, що за висновками суду, підтверджує здійснення поставки товару та його отримання відповідачем.

Також, господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у матеріалах справи доказів стосовно наявності у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов`язань з передання товару.

В матеріалах справи відсутні докази того, що передана згідно з представленими актами продукція відповідачем не була прийнята з підстав неналежної якості або порушення продавцем умов щодо кількості та асортименту продукції, так само в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт застосування відповідачем передбачених законом та договором наслідків порушення продавцем умов договору щодо порядку та строків продажу, кількості, асортименту, якості товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, позивачем доведено належними та допустимими доказами поставку товару на суму 37290704,97 грн в межах договору №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р.

Як вказує позивач, відповідач встановлений договором №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р. обов`язок щодо оплати товару у визначений цим договором строк не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено, зокрема, вимоги про стягнення основного боргу в сумі 37290704,97 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.4.2 договору №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р. розрахунки за поставлену постачальником продукцію здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 банківських днів після закінчення 180 календарних днів з дати підписання сторонами акту прийому-передачі кожної окремої партії продукції, на підставі отриманого покупцем рахунку, або в будь-якій іншій формі розрахунків відповідно з законодавством України.

Поряд з цим, у письмових поясненнях б/н від 13.12.2023р. Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради, відповідач просив суд долучити до матеріалів справи копію угоди про припинення зобов`язань заліком зустрічних однорідних вимог б/н від 26.02.2021р.

За змістом вказаної угоди, яка була укладена між позивачем та відповідачем, заборгованість в розмірі 312265,78 грн Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» перед Комунальним підприємством «Добро» Добропільської міської ради була зарахована в рахунок погашення заборгованості за договором №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р.

В подальшому, у заяві б/н від 18.12.2023р. представник позивача підтвердив вищезазначені обставини.

Вказані звернення надійшли до суду після початку розгляду справи по суті, окрім того, відповідачем не наведено поважних причин ненадання угоди про припинення зобов`язань заліком зустрічних однорідних вимог б/н від 26.02.2021р. на стадії підготовчого провадження разом з відзивом на позовну заяву.

Однак, враховуючи завдання господарського судочинства, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, суд враховує наведені додаткові документи при вирішенні цього спору та розглядає справу з урахуванням їх змісту.

Підсумовуючи викладене, з огляду на те, що строк виконання зобов`язання відповідачем щодо оплати товару за вищезазначеними актами є таким що настав, позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 37290704,97 грн підлягають частковому задоволенню на суму 36987439,19 грн, з урахуванням часткового погашення заборгованості на підставі угоди б/н від 26.02.2021р.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У відповідності до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

02.04.2020р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)».

Зазначеним законом розділ IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено п.7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою №383 від 25.04.2023р. Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020р. №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020р. №1236» продовжено на всій території України дію карантину, пов`язаного з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до 30.06.2023р.

Таким чином, на період дії карантину шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій, який встановлено ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, продовжено до закінчення такого періоду.

За змістом п.5.3 договору №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р. за невиконання грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання від несвоєчасно сплаченої суми.

З огляду на наведене, позивачем заявлено до стягнення 3349645,08 грн пені.

Здійснивши перевірку вказаного розрахунку, суд дійшов висновку, що сума пені за простроченими зобов`язаннями відповідача по оплаті поставленого товару за договором №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р. становить 3277080,63 грн. У власному розрахунку пені позивачем було невірно визначено дату початку нарахування відповідної штрафної санкції, а також не враховано погашення заборгованості в сумі 312265,78 грн за актом приймання-передачі вугільної продукції №91464270 від 08.02.2021р. на суму 1131020,95 грн.

Поряд з цим, у клопотанні б/н від 23.10.2023р. Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради, відповідач просив суд застосувати позовну давність у справі про стягнення заборгованості у розмірі 56367107,52 грн за договором №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р. та зменшити розмір штрафних санкцій на 95%.

Розглянувши вказане звернення відповідача, суд зазначає про наступне.

За змістом ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 вказаного кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як визначено у ч.1, п.1 ч.2 ст.258 наведеного кодексу для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В силу норм ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом ч.4 ст.267 вказаного кодексу передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на те, що подією, яка стала підставою для подання позову, є невиконання відповідачем грошових зобов`язань за договором №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р., а саме несплата грошових коштів за поставками товару, які були здійснені у період з 08.02.2021р. по 09.04.2021р., загальний строк позовної давності щодо позовних вимог про стягнення основного боргу, відсотків річних та інфляційних збитків не є пропущеним. Одночасно, щодо однорічного терміну для пред`явлення позовних вимог щодо стягнення пені, суд зазначає про наступне.

Разом з тим, Законом України №540-IX від 30.03.2020р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Спеціальний строк позовної давності, до якого віднесено, зокрема, строк на пред`явлення позовів щодо стягнення пені, передбачено загальною статтею 258 Цивільного кодексу України, яка наявна у вказаному переліку.

Постановою №211 від 11.03.2020р. Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020р. на всій території України карантин.

Урядом України неодноразово приймались постанови, внаслідок чого строк дії карантину продовжувався та тривав на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак, враховуючи, що правовідносини між сторонами виникли в період дії карантину, закінчення строку позовної давності також припало на період карантину, суд дійшов висновку, що строк позовної давності щодо стягнення пені не сплинув.

З огляду на наведене, заява відповідача в частині вимоги про застосування позовної давності залишається судом без задоволення, оскільки такий строк не вважається пропущеним.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95% грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, за змістом ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р.

Обґрунтовуючи подане клопотання відповідач посилається на погіршення фінансово-економічного стану підприємства, проведення бойових дій на території Донецької області, що негативно вплинуло на господарську діяльність підприємства відповідача, яка на теперішній час є збитковою.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст.3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

За таких обставин, враховуючи приписи діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р., враховуючи наявність обставин проведення активних бойових дій у Донецькій області на теперішній час, відсутність в діях відповідача прямого умислу на порушення зобов`язання, суд дійшов висновку, про можливість зменшення розміру неустойки на 30%, а отже з Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» підлягає стягненню пеня в сумі 2293956,44 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 2115655,39 грн 3% річних та 13611102,08 грн інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунок позивача щодо інфляційних втрат та відсотків річних, з огляду на те, що позивачем невірно визначено строк початку прострочення грошового зобов`язання, а також не враховано погашення заборгованості в сумі 312265,78 грн за актом приймання-передачі вугільної продукції №91464270 від 08.02.2021р. на суму 1131020,95 грн, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат становить 13491272,18 грн, а відсотків річних 2089390,31 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, з`ясувавши обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних збитків, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та відсотків річних підлягають частковому задоволенню, а саме на суми 13491272,18 грн та 2089390,31 грн відповідно.

Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає про наступне.

В обґрунтування форс-мажорних обставин, які унеможливлювали виконання договірних зобов`язань, відповідач посилається на наявність обставин військової агресії російської федерації проти України, яка розпочалась 24.02.2022р., триває досі і підтверджуються листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р. Торгово-промислової палати України, в якому остання зазначила, що військова агресія росії проти України та введення у зв`язку з цим воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), починаючи з 24.02.2022р.

Згідно зі ст.42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст.3 вказаного кодексу під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

За змістом ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

В силу норм ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п.6.1 договору №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р. сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором, якщо це стало наслідком форс-мажорних обставин/обставин непереборної сили та їх наслідків, які безпосередньо впливають на виконавця договору.

У п.6.2 наведеного правочину викладено перелік форс-мажорних обставин та обставин непереборної сили, серед яких визначено, зокрема, війну.

Відповідно до ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р., що розміщений в мережі Інтернет https://ucci.org.ua/uploads/files/621cba543cda9382669631.pdf, та адресований всім кого це стосується, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», статуту ТПП України, цим засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022р. до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Тобто, ТПП України підтвердила, що обставини з 24.02.2022р. до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення.

Відповідач вказаний лист надав суду в якості доказу настання форс-мажорних обставин.

Поряд з цим, відповідно до п.2 розпорядження №3 від 25.02.2022р. ТТП України «Про процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період дії воєнного стану на території України», що розміщено в мережі Інтернет https://ucci.org.ua/uploads/files/62989f8bb62c2687708951.pdf установлено, що тимчасово, на період воєнного стану на території України до припинення або скасування воєнного стану на території України, уповноважені регіональні торгово-промислові палати, мають право за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб, засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, в тому числі передбачених п.4.2 Регламенту засвідчення Торгово-промислового палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс мажорних обставин, який затверджено Рішенням №44 (5) від 18.12.2014р. Президії ТПП України (із змінами та доповненнями) (далі Регламент).

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту.

Згідно з ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

У ст.3.3 Регламенту вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

За умовами п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

За результатами розгляду заяви і наданих документів та прийняття рішення уповноваженою особою щодо можливості засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за наявністю підстав, видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п.6.10 Регламенту).

Отже, надання сертифікату ТПП України, отриманого у встановленому законодавством порядку, є обов`язковою умовою, оскільки сам лише факт існування форс-мажорних обставин, або лист ТПП України, не звільняє від виконання зобов`язання автоматично. При видачі сертифікату ТПП України засвідчує не тільки форс-мажорні обставини, але і їх безпосередній вплив на конкретне зобов`язання (договір), у якому заявник є стороною (причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань).

Таким чином, порівнюючи офіційний лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р. з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, суд зазначає, що у законі та регламенті встановлено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не шляхом розміщення на сайті ТПП України загального офіційного листа.

У загальному офіційному листі ТПП України зазначено, що його видано на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та статуту ТПП України.

Проте, в ст.ст.14 та 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» нічого не наведено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022р. не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022р. видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання відповідачем.

Таким чином, використання загального офіційного листа №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р. ТПП України з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинно супроводжуватися доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

Наразі, відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до Регламенту, проте цього не зробив.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022р. у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2021р. у справі №910/9258/20 вказано, що статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У матеріалах справи немає ані доказів письмового повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини, ані доказів засвідчення Торгово-промисловою палатою України для нього форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливила виконання зобов`язань за договором. Судом також враховано, що прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором №734-ШБ-ДЦ від 01.02.2021р. почалося ще в 2021р., тобто до початку повномасштабного вторгнення.

З огляду на наведене, позов Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» до Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради підлягає частковому задоволенню з визначених вище підстав.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 837988,09 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам з віднесенням у частині зменшеної пені на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зменшити розмір стягуваної суми пені до 2293956,44 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Добро» Добропільської міської ради (85001, Донецька область, м.Добропілля, пров.Луганський, 2А, код ЄДРПОУ 40507613) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (85013, Донецька область, м.Білозерське, вул.Строїтельна, 17, код ЄДРПОУ 36028628) основну заборгованість 36987439,19 грн, 3% річних 2089390,31 грн, інфляційне збільшення 13491272,18 грн, пеню 2293956,44 грн, а також судовий збір в сумі 830228,82 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Вступну та резолютивну частину рішення складено 19.12.2023р.

Повний текст рішення складено 27.12.2023р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ю.О.Паляниця