Як встановлено судом, відзив відповідач подав через відділ документального забезпечення 14.11.2023, а отже у строк визначений ухвалою від 01.11.2023.

Таким чином, твердження позивача про пропуск відповідачем строку для подачі відзиву не знайшли підтвердження у матеріалах справи та відхиляються судом як необґрунтовані.

За результатами судового засідання, яке відбулося 14.12.2023, оголошено перерву до 26.12.2023.

В судовому засіданні 26.12.2023 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити позов. Представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач наголосив, що у серпні 2023 року йому стало, що він є засновником відповідача, однак заснування підприємства відповідача відбулося після рейдерського захоплення підприємства позивача у 2016 році і вчинено його нелегітимним складом, нелегітимність якого підтверджується як наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2016 та і судовим рішенням у справі №904/1659/18. Оскільки легітимний склад позивача не засновував юридичну особу відповідача, а визнані недійсними рішення загальних зборів не породжують жодних правових наслідків позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, яка фактично спямована на скасування створення юридичної особи відповідача.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач вважає, що про створення юридичної особи відповідача позивачу було відомо з 2016 року, а тому до спірних правовідносин має бути застосований строк позовної давності і у зв`язку із цим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: належності обраного позивачем способу захисту та його спроможність поновити порушені (невизнані) права позивача.

Оскаржуваним протоколом загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробуд стандарт» від 21.09.2016 прийнято рішення, зокрема створити юридичну особу відповідача, утворити статутний капітал товариства відповідача за рахунок майна Приватного підприємства «Інстайл Білдінг» (становить 36 %) та майна ОСОБА_1 (становить 64 %) та затвердити статут.

До справи долучений реєстр голосування загальних зборів засновників відповідача від 21.09.2016, згідно із яким одноголосно було проголосовано за обрання голови зборів та секретаря зборів, про створення юридичної особи відповідача, про утворення статутного капіталу відповідача, про місцезнаходження відповідача, про затвердження статуту відповідача, про призначення директора відповідача. Згідно з вказаним реєстром у загальних зборах брали участь Приватне підприємством «Інстайл Білдінг» в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Також до справи долучено статут відповідача, затверджений протоколом загальних зборів засновників відповідача від 21.09.2016.

Розглянувши скаргу зацікавленої особи ( ОСОБА_3 ) на рішення та дії, пов`язані з проведенням реєстраційних дій у Єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно приватного підприємства «Інстайл Білдінг» (назва до проведення оскаржуваних реєстраційних дій приватне підприємство «Ньютон») комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 02.12.2016 скаргу задоволено та скасовано реєстраційні дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно приватного підприємства «Інстайл Білдінг» від 20.09.2016 №12241050026025428 «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи» та №12241070027025428 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах».

В квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (справа №904/1659/18), у якій просила суд визнати недійсними рішення співвласників приватного підприємства "Ньютон" №20-09-2016/1 від 20.09.2016 та №20-09-2016/2 від 20.09.2016.

ОСОБА_3 , як було встановлено у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2018 у справі №904/1659/18, була співвласницею приватного підприємства «Ньютон» (позивача у справі).

З матеріалів справи №904/1659/18 вбачається, що 20.09.2016 відбулися збори співвласників приватного підприємства «Ньютон», на яких прийнято рішенням співвласників №20-09-2016/1 від 20.09.2016, згідно із яким, зокрема, вирішено передати право власності на приватне підприємство «Ньютон» на користь громадянина Республіки Молдова

Також 20.09.2016 відбулись збори співвласників приватного підприємства «Ньютон», які оформлені рішенням власника №20-09-2016/2 від 20.09.2016 і на яких, зокрема, вирішено прийняти права власника приватного підприємства «Ньютон» на підставі рішення співвласників підприємства №20-09-2016/1 від 20.09.2016, звільнено з посади директора приватного підприємства «Ньютон» ОСОБА_4 з 20.09.2016, у зв`язку із виробничою необхідністю змінено назву підприємства з приватного підприємства «Ньютон» на приватне підприємство «Інстайл Білдінг», затверджено статут приватного підприємства «Інстайл Білдінг» у новій редакції, у зв`язку із вищевикладеними змінами.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2018 у справі №904/1659/18 позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені у повному обсязі. Визнано недійсними рішення співвласників приватного підприємства "Ньютон", яке оформлено рішенням співвласників за №20-09-2016/1 від 20.09.2016 та рішення співвласників приватного підприємства "Ньютон", яке оформлено рішенням співвласників за №20-09-2016/2 від 20.09.2016.

Суд встановив, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2018 у справі №904/1659/18 набрало законної сили 13.08.2018 (дата постановлення ухвали Центральним апеляційним господарським судом про повернення апеляційної скарги у справі 3904/1659/18).

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Верховний Суд зазначає, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).

Отже, з метою ухвалення законного та обґрунтованого рішення з огляду на обставини, які входять до предмета доказування суд має встановити належність обраного позивачем способу захисту.

Так, проаналізувавши заявлені позивачем вимоги, суд доходить висновку, що позивні вимоги у даній справі спрямовані виключно на скасування державної реєстрації створення відповідача як юридичної особи.

Жодних вимог, які б стосувалися відновлення порушених майнових прав чи інтересів позивача, останній не заявляє.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (провадження №14-112цс19, пункт 14) та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19, пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18, пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18, пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (провадження №12-46гс19, пункт 48), від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (провадження №14-98цс20, пункт 14) та від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 42).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20)).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним».

Таким чином, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників визначається Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

В силу приписів ч. 1 ст. 10 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» створення товариства відбувається за рішенням його засновників.

Як встановлено судом, юридичну особу відповідача було створено за оскаржуваним позивачем рішенням, оформленим протоколом загальних зборів засновників відповідача від 21.09.2016.

Загальний порядок створення юридичної особи унормовано статтею 87 ЦК України, яка передбачає, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом. Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

На підставі відомостей, розміщених на офіційному сайті Міністерства юстиції України у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд встановив, що державна реєстрація юридичної особи відповідача відбулася 21.09.2016 (номер запису №12241020000078468) /яку позивач і просить суд скасувати/.

Відповідно до ст. 57 ГК України рішення про утворення суб`єкта господарювання є установчим документом суб`єкта господарювання.

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (ч. 1 ст. 89 ЦК України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (державна реєстрація) - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

За змістом ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Реєстру на підставі: 1) відповідних заяв про державну реєстрацію; 2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій; 3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; організаційно-правова форма (ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється лише шляхом реорганізації або ліквідації. Згідно із частиною другою вказаної статті юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.