Справа № 309/219/21

Провадження № 2/309/55/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2023 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого-судді Кемінь В.Д.

за участю секретаря судового засідання Плиска А.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Хуст цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення частки у праві спільної сумісної власності подружжя,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визначення частки у праві спільної сумісної власності подружжя. Позов вмотивований тим, що між позивачкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідачем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 24 червня 1997 року укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Кошелівської сільської ради Хустського району Закарпатської області та складено актовий запис № 17, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_1 , від 04 листопада 2020 року. Від шлюбу в сторін народилися двоє дітей: син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 від 21 липня 1999 року. Перебуваючи у шлюбі сторони побудували житловий будинок загальною площею 142.7 кв.м., житлова площа, 38.2 кв.м, з надвірними спорудами (літня кухня, сарай, убиральня), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Перебуваючи у шлюбі відповідач здійснив державну реєстрацію даного будинку, та оформив правовстановлюючі документи на своє ім`я, що підтверджується інформаційною довідкою з ДРРП про нерухоме майно № 230196811 від 29.10.2020 р. Згідно вказаної інформаційної довідки підставою для даної реєстрації стала: рішення органу місцевого самоврядування №б/н, 15.02.2017 Кошелівської сільської ради; декларація про готовність об`єкта до експлуатація, серія та номер: ЗК141191491956, виданий 29.05.2019 р. виданої Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області; технічний паспорт №349, виданий 07.05.2019 р., виданий ФОП ОСОБА_7 . Згідно витягу з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо реєстраційного номера документа № ЗК141191491956 декларації про готовність об`єкта до експлуатації, в якому зокрема зазначено, що декларація про початок будівництва, була подана 14.02.2019 р. повний номер: ЗК 061190420781. Згідно погосподарської книги Кошелівської сільської ради сторони зареєстровані за вказаною адресою з моменту створення даного майна (закінчення будівництва). Позивачка неодноразово намагалась шляхом домовленості вирішити питання щодо володіння та користування спільним житловим будинком, але відповідач не визнає її прав на цей будинок та земельну ділянку на якій він розташований і вважає це своєю власністю. Крім цього відповідач також одноосібно оформив на себе право власності на земельну ділянку на якій розташований житловий будинок, позаяк 08.11.2016 р. зареєстрував її за кадастровим номером 2125384200:03:001:0118, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальним розміром: 0.15 га., реєстраційний номер 1083811021253, що підтверджується інформаційною довідкою № 240781243 від 18.01.2021 р. Підставою такої державної реєстрації слугувало витяг з рішення Кошелівської сільської ради 129/96 від 19.04.1996 року. З метою захисту своїх майнових прав на житловий будинок та земельну ділянку, одержання можливості державної реєстрації свого права власності на набуте у шлюбі майно, позивачка просить визначити частку у праві власності на спільне майно, а саме на житловий будинок: АДРЕСА_1 та земельну ділянку на якій він розташований за кадастровим номером: 2125384200:03:001:0118

Відзиву на позов відповідач ОСОБА_3 не подавав.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, представником позивача адвокатом Плешинець М.В. подано заяву про розгляд справи у відсутності позивачки та її представника.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, клопотань не заявляв. 13.12.2023 року представник відповідача - адвокат Габор Я.І. подала до суду заяву, в якій зазначила про те, що в неї закінчився договір про надання правової допомоги укладений з відповідачем, та для узгодження з останнім питання його продовження просила відкласти судове засідання. Однак, в судове засідання на 21 грудня 2023 року відповідач та його представник не з`явились, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи повідомлялись належним чином. Договору про надання правової допомоги відповідачу до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивачка зазначила у ньому такі позовні вимоги: визнання за ними з відповідачем права спільної сумісної власності на житловий будинок в рівних частках за кожним.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

При вирішенні переданого на розгляд суду спору за позовом у контексті із заявленими позовними вимогами ОСОБА_1 доказуванню підлягають обставини щодо можливості визнання за сторонами права спільної сумісної власності на житловий будинок у рівних частках.

В судовому засіданні встановлено, сторони уклали шлюб, який був зареєстрований 24.06.1997 року у виконавчому комітеті Кошелівської сільській раді за актовим записом № 17. Перебуваючи у шлюбі сторони побудували житловий будинок загальною площею 142.7 кв.м., житлова площа, 38.2 кв.м, з надвірними спорудами (літня кухня, сарай, убиральня), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки з ДРРП про нерухоме майно №230196811від 29.10.2020 року здійснено державну реєстрацію вказаного будинку на ім`я відповідача ОСОБА_3 . Підставою для реєстрації стало: рішення органу місцевого самоврядування №б/н, 15.02.2017 Кошелівської сільської ради; декларація про готовність об`єкта до експлуатація, серія та номер: ЗК141191491956, виданий 29.05.2019 р. виданої Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області; технічний паспорт № 349, виданий 07.05.2019 р., виданий ФОП ОСОБА_7 .

Згідно витягу з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо реєстраційного номера документа № ЗК141191491956 декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зазначено, що декларація про початок будівництва, була подана 14.02.2019 р. повний номер: ЗК 061190420781.

Згідно інформаційної довідки №240781243 від 18.01.2021 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку розміром 0,15 га, реєстраційний номер 1083811021253 за кадастровим номером 2125384200:03:001:0118, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку. Підставою такої реєстрації слугувало витяг з рішення Кошелівської сільської ради №129/96 від 19.04.1996 року.

Відповідно до даних з погосподарської книги сторони є зареєстрованими у даному будинку, що свідчить про його готовність за час їх перебування у шлюбі.

Фактичні дані з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.10.2020 № 230196811 свідчать про те, що право власності на спірний будинок зареєстроване за ОСОБА_3 .

По відношенню до вказаних обставин, суд застосовує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності на підставах, що не заборонені законом.

Нормами частин 1, 3 статті 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статті 60, 61 Сімейного кодексу України).

Правова конструкція статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

За змістом статей 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 Сімейного кодексу України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Сімейного кодексу України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (стаття 368 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 372 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 Сімейного кодексу України та статей 328, 331, 368, 372 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що житловий будинок, зведений за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і можливим є визначення часток.

Таким чином, судом встановлено, що сторони по справі у період їхнього перебування у шлюбі спільно побудували житловий будинок.

Виходячи з фактичних обставин справи, аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в пункті статті 3 Цивільного кодексу України засад справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку про підставність позову ОСОБА_1 та обґрунтованість її вимог, і вважає, що за сторонами слід визнати право спільної сумісної власності на житловий будинок у рівних частинах.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 127, 141, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 60, 63, 69, 70 СК України, ст.ст. 328, 331, 368, 372 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визначити належну ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 частку у праві спільної сумісної власності на житловий будинок (з господарськими будівлями і спорудами), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 1/2 (одна друга) ідеальної частки житлового будинку, залишивши зазначений житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 ідеальної частки кожного, та частку у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку розміром 0,15 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровим номером: 2125384200:03:001:0118 в розмірі 1/2 (одна друга) ідеальної частки земельної ділянки, залишивши земельну ділянку в спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 ідеальної частки кожного.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Хустського

районного суду: Кемінь В.Д.