Відповідно до статті 129-1 Конституції України cуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до вимог ч.1, п. 1 ч. 2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до вимог ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. З урахуванням аналізу відповідних правових норм, суд вважає, що доводи державних виконавців, що Закон не містить обов`язку виконавця пересвідчитись в отриманні копії постанови про відкриття провадження перед тим як здійснювати виконавчі дії, є необґрунтованими. Стадія виконання судового рішення, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» та початок виконання розпочинається саме з прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, копія якої надсилається саме рекомендованим листом, з метою пересвідчитись щодо вжиття заходів про обізнаність сторони виконавчого провадження боржника, про наявне виконавче провадження, з метою забезпечення його прав на ознайомлення з матеріалами провадження, надання пояснень, заяв, доказів, та можливості оскарження прийнятих рішень. Всупереч визначеним нормам, державними виконавцями не було вжито заходів щодо встановлення даних про отримання копії постанови боржником, які були фактично отримані лише 06.11.2023 року, що в свою чергу унеможливило реалізацію права боржника ОСОБА_1 звернутись у встановленому законом порядку до державного виконавця, до суду. Відповідно ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Таким чином, частиною 2 статті 48 вказаного Закону встановлено не вичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені «й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом». Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Частинами другою та третьою статті 70 відповідного Закону передбачено обмеження утримань із заробітної плати боржника за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості (50 відсотків чи 20 відсотків залежно від видів стягнень та загальний граничний розмір усіх відрахувань).

Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь - яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань. Обмеження звернення стягнення на кошти заробітної плати, які знаходяться на рахунку боржника, підпадають під випадки «кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом» (абзац 2 частини 2 статті 48 відповідного Закону). Накладення арешту на кошти понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя.

Тому суд вважає, що державний виконавець має право вживати заходів щодо арешту майна, грошових коштів, але при цьому, не може бути накладений арешт на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань з такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений,то він має бути знятий.

Відповідно до частини 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини 4 статті 59 відповідного Закону на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 відповідного Закону підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац 2 частини 2 статті 59 відповідного Закону).

Також, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, передбачене абзацом 2 частини 2 статті 59 відповідного Закону зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

Викладене вище відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі №756/8815/20, на яку посилалась заявниця при поданні відповідної скарги. В той же час, посилання державних виконавців у відзиві на постанову Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 756/1927/16-ц в частині зазначеного висновку не відповідає актуальній правовій позиції, викладеній у відповідній постанові Великої Палати Верховного Суду.

Окрім цього, відповідно до п.10-2 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положенні Закону України «Про виконавче провадження», тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX: 1) фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, а також сплачувати податки, збори без урахування такого арешту, за умови що такий поточний рахунок визначений для здійснення видаткових операцій у порядку, встановленому цим підпунктом. Звернення стягнення у межах зазначеної суми на такому рахунку не здійснюється.

У разі накладення арешту на кошти, розміщені на декількох поточних рахунках фізичної особи - боржника в одному банку або на поточних рахунках у різних банках, для здійснення видаткових операцій має бути визначений лише один поточний рахунок фізичної особи - боржника в одному банку. У разі наявності декількох виконавчих проваджень стосовно однієї фізичної особи - боржника для усіх виконавчих проваджень визначається один поточний рахунок для здійснення видаткових операцій. Кількість виконавчих проваджень не впливає на розмір суми, яка не підлягає зверненню стягнення і на яку фізична особа - боржник може здійснювати видаткові операції.

Для визначення такого поточного рахунку у банку фізична особа - боржник звертається до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, який наклав арешт на кошти фізичної особи - боржника, із заявою про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій. Заява може бути подана в паперовій формі (нарочно або засобами поштового зв`язку) або в електронній формі з дотриманням вимог, встановлених Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Як вбачається з матеріалів справи, на ім`я ОСОБА_1 відкритий рахунок НОМЕР_2 в АТ «Укрсиббанк», даний рахунок має тарифний план ЗП START, 28.09.2023 року на рахунок було зараховано кошти, як заробітна плата та аванси від КНП ХОР «ЦЕМД та МК» в сумі 32639,67 гривень, що підтверджується самим витягом по картковому рахунку клієнта та довідкою КНП ХОР «ЦЕМД та МК» про вид зарахування. Про цільове призначення рахунку свідчать і дані про зарахування на нього коштів зарплати 14.09.2023 року, 28.09.2023, і сама назва тарифного плану.

Відповідно до наданої квитанції про проведення транзакції по рахунку НОМЕР_3 , з даного рахунку було перераховано кошти на іншу картку на користь ОСОБА_1 НОМЕР_1 , 29.09.2023 року в сумі 10000 гривень, 30.09.2023 року в сумі 20000 гривень, на підставі поданих ОСОБА_4 документів в ході розгляду справи підтверджено статус перерахований грошових коштів в сумі 30000 гривень на картковий рахунок в Мonobank АТ «Універсал Банк» НОМЕР_1 , виключно як заробітна плата та аванси роботодавця.

Відповідний рахунок в Мonobank АТ «Універсал Банк» НОМЕР_1 , не має спеціального режиму використання та не має обмежень у накладанні арешту та проведення стягнення, але при цьому, в ході розгляду справи було підтверджено, що грошові кошти в сумі 30000 гривень, що перераховані на нього є заробітною платою та авансом роботодавця, що унеможливлює звернення стягнення саме на ці кошти.

Суд зазначає, що в даному випадку, доводи державних виконавців, що всупереч вимогам ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» документальних підтверджень, що рахунок має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом, не було отримано від боржника, є необґрунтованими, оскільки боржник, як сторона виконавчого провадження, внаслідок не обізнаності про існування виконавчих проваджень, про їх відкриття, була повністю обмежена у можливості надання декларації про свій майновий стан, надання доказів спеціального режиму використання рахунку та статусу коштів, що були зараховані на рахунок, що був арештований, можливості надання інформації про поточний рахунок для здійснення видаткових операцій. Зазначені обставини, на думку суду, безумовно тягнуть за собою визнання дій протиправними в цій частини та скасування постанов про накладання арешту, зобов`язання вжиття заходів для повернення коштів та проведення заходів в рамках відкритих виконавчих проваджень відповідно до встановленої процедури виконання.

Доводи заявниціщодо неправомірностівідкриття провадженнята проведенняпримусових заходівщодо виконанняу зв`язкуіз положеннямип.10-2 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положенні Закону України «Про виконавче провадження», в даному випадку є необґрунтованими, оскільки Постановою КМУ №45 від 13.01.2023 року було внесено зміну до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2022 р. № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», викладено абзац тринадцятий в такій редакції: «території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованими Російською Федерацією. Прирівнювання територій, для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, до територій, на яких ведуться бойові дії, не застосовується до зупинення вчинення виконавчих дій, заборони відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень у випадках, установлених пунктом 10-2 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження».

Що стосується посилання заявниці про винесення окремої ухвали для вжиття заходів Східним міжрегіональним відділом управління Міністерства юстиції, заінтересованої особи про направлення окремої ухвали до правоохоронних органів, оскільки в дії державних виконавців вбачаються ознаки кримінального правопорушення, то суд вважає, що в даному випадку належним захистом прав боржника в рамках розгляду скарги буде визнання дій неправомірними, скасування прийнятих постанов про накладання арешту на рахунок та зобов`язання повернення списаних коштів, що свою чергу не позбавляє права заявника та заінтересованої особи звертатись із відповідними скаргами та заявами в окремому порядку.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що вимоги скарги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 94 КЗпП України, ст.ст.260, 353, 447-451, 453 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення та дії державних виконавців Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Індустріального ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Власик В.А., щодо неналежного інформування боржника у виконавчому провадженні №73090432 ОСОБА_1 про факт відкриття стосовно неї виконавчого провадження.

Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Індустріального ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Власик В.А., щодо винесення постанови про арешт коштів боржника ОСОБА_1 від 19.10.2023 року та направлення до Мonobank АТ «Універсал Банк» платіжної вимоги про списання з рахунку НОМЕР_1 коштів боржника на суму 1425,55 гривень.

Скасувати постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 від 19.10.2023 року винесену головним державним виконавцем Індустріального ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Власик В.А., в рамках ВП №73090432.

Зобов`язати головного державного виконавця Індустріального ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Власик В.А., поновити стан рахунку боржника ОСОБА_1 за номером НОМЕР_1 , відкритий у Мonobank АТ «Універсал Банк» шляхом повернення неправомірно списаних коштів у розмірі 1425, 55 гривень.

Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Індустріального ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Рибалко К.Р., щодо неналежного інформування боржника у виконавчому провадженні №73090559 ОСОБА_1 про факт відкриття стосовно неї виконавчого провадження.

Визнати неправомірним дії старшого державного виконавця Індустріального ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Рибалко К.Р. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника ОСОБА_1 від 19.10.2023 року та направлення до Мonobank АТ «Універсал Банк» платіжної вимоги про списання з рахунку НОМЕР_1 коштів боржника на суму 15460, 14 гривень.

Скасувати постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 від 19.10.2023 року винесену старшим державним виконавцем Індустріального ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Рибалко К.Р., в рамках ВП №73090559.

Зобов`язати старшого державного виконавця Індустріального ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Рибалко К.Р., поновити стан рахунку боржника ОСОБА_1 за номером НОМЕР_1 , відкритий у Мonobank АТ «Універсал Банк» шляхом повернення неправомірно списаних коштів у розмірі 15460,14 гривень.

В іншій частині в задоволенні скарги відмовити.

Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 26.12.2023 року.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Головуючий: суддя О.В. Бугера