справа № 641/7301/23

провадження № 6/631/49/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2023 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

секретаря судового засідання Дядик С. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДЕБТ ФОРС», із залученням до участі у справі заінтересованих осіб: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КАМПСІС ФІНАНС»,- «Про заміну сторони у виконавчому провадженні, шляхом заміни стягувача його правонаступником»,-

в с т а н о в и в :

До суду надійшли матеріали заяви ТОВ «ДЕБТ ФОРС», із залученням до участі у справі заінтересованих осіб: ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС»,- «Про заміну сторони у виконавчому провадженні, шляхом заміни стягувача його правонаступником», в якій зазначено, що на виконанні у приватного виконавця Кудряшова Д. В. перебуває виконавче провадження № 67151098, відкрите на підставі виконавчого напису № 167941, вчиненого 15.06.2021 року приватним нотаріусом Остапенком Є. М., про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ». 15.02.2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТКАПІТАЛ»та ТОВ «КАМПСІСФІНАНС»було укладено Договір № 15-02/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТКАПІТАЛ» відступилоТОВ «КАМПСІСФІНАНС»свої права вимоги за договорами кредиту, і в тому числі за договором кредиту № 630069004. В подальшому 12.05.2023 року між ТОВ «КАМПСІСФІНАНС»та ТОВ «ДЕБТФОРС»було укладено Договір № 12-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «КампсісФінанс»відступило ТОВ «ДЕБТФОРС»свої права вимоги за договорами кредиту, і в тому числі за договором кредиту № 630069004. Тому у відповідності до статей 512, 514 і 515 Цивільного кодексу України, статті 442 Цивільного процесуального кодексу України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» просили замінити вибулого стягувача ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на правонаступника - ТОВ «ДЕБТФОРС»у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого напису № 167941, вчиненого 15.06.2021 року приватним нотаріусом Остапенком Є. М., про стягнення боргу з боржника ОСОБА_1 (а. с. 1 4)

Представник заявника - ТОВ «ДЕБТФОРС»- у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був сповіщений своєчасно та належним чином, проте причини своєї неявки суд не повідомив, проте звернувся із клопотанням, викладеним у пункті 4 прохальної частини їх заяви по суті справи, стосовно вирішення питання за їх відсутності (а. с. 37, 40, 4).

Представники заінтересованих осіб ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС», а також заінтересовані особи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у судове засідання також не з`явились, про час та місце розгляду справи були сповіщені своєчасно та належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за їх відсутності не надали (а. с. 37, 38, 39, 41, 42).

Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Також, на підставі частини 3 статті 211 наведеного кодифікованого процесуального закону України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у заявника свідчить відповідне клопотання, викладене у пункті 4 прохальної частини їх заяви по суті справи, що розглядається судом.

Крім того, абзацом 2 частиною 3 статті 442 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Одночасно із цим, частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.

Натомість, Європейський суд з прав людини також неодноразово наголошував, зокрема, у пункті 71 свого рішення, ухваленого 16.02.2017 року у справі «Каракуця проти України» (заява № 18986/06), що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належним їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з`явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, ураховуючи той факт, що підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Отже, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи та всі фактичні данні, які мають значення для вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні, шляхом заміни стягувача його правонаступником, або відмовлення у задоволенні цього клопотання, перевіривши їх доказами, безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши матеріали справи, що містять наявні в ній письмові докази, - суд вважає, що заяву слід задовольнити з наступних підстав.

Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.

Згідно з частиною 2 статті 258 Цивільного процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Вирішуючи нагальне питання щодо заміни сторони у виконавчому провадженні, суд, перш за все, виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відтак, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № 67151098 від 13.10.2021 року, прийнятої приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д. В. на підставі виконавчого напису № 167941, вчиненого 15.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» стягнуто заборгованість в сумі 23403,17 гривень (а. с. 5).

15.02.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС» було укладено Договір № 15-02/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС» свої права вимоги за договорами кредиту, зокрема, за договором кредиту № 630069004 (а. с. 10 зворот 12).

На підставі Акта прийому-передачі Реєстру Боржників за договором № 15-02/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги додано реєстр боржників від 15.02.2023 року та безпосереднього пункту 27791 зазначеного Реєстру, первісний кредитор відступає новому заборгованість за кредитним договором № 630069004, боржником у якому є ОСОБА_1 (а. с. 13, 14).

12.05.2023 року між ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС» та ТОВ «ДЕБТ ФОРС» укладений Договір № 12-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС» відступило ТОВ «ДЕБТ ФОРС» свої права вимоги за договорами кредиту, зокрема, й за договором кредиту № 630069004 (а. с. 15 17).

На підставі Акта прийому-передачі Реєстру Боржників за договором № 12-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги додано реєстр боржників від 12.05.2023 року та безпосереднього пункту 6574 зазначеного Реєстру, первісний кредитор відступає новому заборгованість за кредитним договором № 630069004, боржником у якому є ОСОБА_1 (а. с. 17 зворот, 18).

Безпосередньо перевіривши відкрите електронне джерело офіційний вебсайт Міністерства юстиції - Єдиний реєстр боржників (https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors), головуючий упевнився, що ПРИВАТНИМ ВИКОНАВЦЕМ Кудряшовим Д. В. відкрите виконавче провадження № 67528187, боржником у якому є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а стягувачем - ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (а. с. 43).

Наведеним доведено, що на примусовому виконанні перебуває виконавчий напис нотаріуса, виданий на підставі двостороннього правочину, у якому відбулась заміна кредитора на його правонаступника у визначений чинним законодавством України спосіб, тобто вибув один стягувач та наявний інший - його правонаступник.

Під час вирішення цієї справи суд виходить з того, що правове регулювання виниклих правовідносин здійснюється нормами Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), Закону України «Про нотаріат» № 3425- XII від 02.09.1993 року (із змінами та доповненнями), Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятої 18.10.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 2218/13508/2012 (провадження № 61-4990св22) та Постанови Великої Палати Верховного Суду, прийнятої 12.10.2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22).

Отже, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року у справі № 9-зп).

Частина 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави визначає засади судочинства, однією з яких (пункт 3 вказаної частини) є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Крім того, частиною 2 статті 19Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Цивільний кодекс України у своїх статтях 1 та 2 регламентує, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, якими є фізичні та юридичні особи.

За змістом статей 15 і 16 цього ж кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема, є: справедливість, добросовісність та розумність. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового інтересу.

Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 1 Закону України «Про нотаріат» визначає нотаріат в Україні як систему органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відтак, з огляду на пункт 19 статті 34 вказаного Закону нотаріуси вчиняють, зокрема, й виконавчий напис, що є у свою чергу відповідною нотаріальною дією.

Отже, виконавчий напис нотаріуса є формою захисту цивільних прав та інтересів, що відбувається в певному спеціальному порядку, та з огляду на зміст частини 3 вищевказаної статті є різновидом виконавчого документа, який є відмінним від виконавчого листа за формою, змістом, а також суб`єктом та процедурою видання.

Слід зазначити, що нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції, не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує, а лише підтверджує право стягувача на стягнення грошових сум або витребування майна від боржника, та має на меті надати стягувачові можливість в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Одночасно із цим, Правила професійної етики нотаріусів України, затверджені наказом Міністерстваюстиції України№ 2104/5 від 04.10.2013 року, закріплюють, що професійна поведінка нотаріусів України ґрунтується, зокрема, на принципі незалежності, який передбачає те, що специфіка цілей і завдань нотаріату вимагає належне здійснення нотаріальної діяльності, максимальну незалежність нотаріуса, свободу від будь-якого впливу чи тиску та від неправомірного втручання в його діяльність.

За змістомстатті 87Закону України«Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи убачається, що підставою для вчинення 15.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М. виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за № 167941, є, перш за все, кредитний договір № 630069004, укладений між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ОСОБА_1 як між кредитором та позичальником.

Втім, в наступному ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило свої права вимоги за цим договорам ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС», а останнє у свою чергу зробило таке ж відступлення ТОВ «ДЕБТ ФОРС» шляхом укладення відповідних договорів.

Пунктом 1 частини 2 статті 11Цивільного кодексуУкраїни передбачено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Також, частиною 1 статтею 509 цього ж кодексу унормовано, що зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Крім того частиною 2 цієї ж норми матеріального права визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цивільного кодифікованого акта України.

Частиною 1 статті 510 наведеного кодифікованого закону обумовлено, що сторонами зобов`язанні є боржник і кредитор.

Положеннями частин 1 та 2 статті 512 вищенаведеного матеріального кодифікованого закону України закріплено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а також правонаступництва.

При цьому правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).

Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Втім, процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником).

Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 Цивільного процесуального кодексу України і є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Внаслідок цього для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.

Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Проте разом із тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом.

Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.

Вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом за результатами перевірки та надання оцінки доказам, наданим на обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону.

До такоговисновку судприходить,керуючись правозастосовноюпрактикою,викладеною ВерховнимСудом якнайвищим судому системісудоустрою України,який,з оглядуна імперативнунорму пункту6частини 2статті 36Закону України«Про судоустрійі статуссуддів» (іззмінами тадоповненнями),забезпечує однаковезастосування нормправа судамирізних спеціалізацій(тобтосталість таєдність судовоїпрактики)у порядкута спосіб,визначені процесуальнимзаконом,а саме:постановою Верховногосуду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятою 18.10.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 2218/13508/2012 (провадження № 61-4990св22).

Також, у постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, прийнятій 17.01.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 916/2286/16, суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.

Відтак, після укладених договорів відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, ТОВ «ДЕБТ ФОРС» набуло права вимоги за договорами кредиту, що свідчить про наявну заміну кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до правила, викладеного у статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги є правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.11.2013 року у справі № 6-122-цс13.

Отже, Основний Закон нашої Держави своєю статтею 124 унормовує, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення, ухваленого 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04), закріпив таке визначення як «суд, встановлений законом», що стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

У частині першій статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є:

- по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства;

- а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до змісту статті 1 Закону України «Про виконавче провадження (зі змінами та доповненнями) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Крім того, статтею 3 наведеного закону визначений перелік виконавчих документів, що підлягають примусовому виконанню, які можна поділити на дві групи:

а) «судові» - видані судами України, в тому числі на виконання судових рішень:

- виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

- судові накази;

- ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

б) «несудові» - видані іншими органами чи посадовими особами, як результат реалізації їх компетенції:

- виконавчі написи нотаріусів;

- посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

- постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

- постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

- рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

- рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішення інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

- рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) регламентовані розділом VІ Цивільного процесуального кодексу України.

Разом з тим й Закон України «Про виконавче провадження (зі змінами та доповненнями) також регламентує вирішення вказаних питань.

Так, за частиною 1 статті 15 цього Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (абзац 2 частини 5 вищезгаданої статті Закону).

Тобто виконавець наділений повноваженнями змінити назву сторони виконавчого провадження у разі наявності належних доказів - відповідних підтверджуючих документів, що не потребує звернення до суду.

Натомість, як обумовлено приписом частини 5 статті 15 того ж Закону України, уразі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відмінною, порівняно із згаданими вище правилами в наведеній нормі, є ситуація, яка не обумовлена конфліктом: заінтересована особа ініціює розгляд питання про обрання належного правонаступника на заміну сторони виконавчого провадження, яка вибула.

На підставі правила, закріпленого частиною 1 статті 442 Цивільного процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акту цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва, полягає в поширенні на правонаступників усіх правових наслідків, зокрема, незмінності, неспростовності, виключності, преюдиційності й виконуваності як матеріальних, так і процесуальних правовідносин такої особи.

Проте зі змісту статті 446 зазначеного кодексу убачається, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Як встановлено в частині 1 та 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, і суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Отже, з позицій цивільно-процесуального регулювання відносин щодо підсудності справ, які виникають з виконавчого провадження принципово значення набуває факт встановлення: рішення суду чи іншого органу перебуває на виконанні, суду першої інстанції, який розглянув цивільну справу та місця виконання судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді питання про розмежування юрисдикції чітко визначає, що онтологічні основи його вирішення полягають у критеріях розмежування судової юрисдикції, тобто передбачених законом умовах, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, якими є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду, прийняті 04.09.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) та 27.102020 року в межах справи з єдиним унікальним № 635/551/17 (провадження № 14-79цс20).

Оскільки тільки Цивільний процесуальний кодекс України містить правило заміни сторони виконавчого провадження, порушеного через необхідність виконання рішення «несудового» органу, слід дійти висновку про те, що заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, який спроможний кваліфіковано встановити, чи є правонаступником заявник, який просить замінити собою попереднього учасника виконавчого провадження.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновків, викладених раніше у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.10.2021 року у справі з єдиним унікальним № 280/456/20 (провадження № К/9901/32676/20) та від 22.07.2019 року у справі з єдиним унікальним № 822/1659/18 (провадження № К/9901/63678/18), щодо розгляду заяв про заміну сторони виконавчого провадження, поданих щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, у порядку адміністративного судочинства, 12.10.2022 року прийняла свою постанову у справі з єдиним унікальним № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), якою визначила, що питання заміни сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, у межах відкритого виконавчого провадження, слід вирішувати в порядку, обумовленому цивільним процесуальним законодавством.

Відтак, з огляду на наведене, згідно зі змістом частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, якою унормовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд, постановляючи судове рішення у цій справі, застосовуючи та керуючись постановою Великої Палати Верховного Суду, прийнятою 12.10.2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), вважає прийнятною заяву ТОВ «ДЕБТ ФОРС», із залученням до участі у справі заінтересованих осіб: ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС»,- «Про заміну сторони у виконавчому провадженні, шляхом заміни стягувача його правонаступником» задля вирішення її по суті.

Одночасно суд зауважує, що заміна сторони у виконавчому написі, вчиненому нотаріусом, та заміна сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса є відмінними правовими категоріями, оскільки заміна сторони у виконавчому провадженні є можливою виключно у разі відкриття відповідного виконавчого провадження, що передбачено спеціальним правилом статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, відповідно до змісту частини 2 вже наведеної вище статті 442 цивільного процесуального кодифікованого закону України, заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Натомість зі змісту частини 2 статті 446 зазначеного кодексу убачається, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

Отже, питання заміни сторони виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса підлягає розгляду в судах цивільної юрисдикції за місцем їх виконання на підставі відповідної заяви про заміну сторони її правонаступником, поданої як стороною, або заінтересованою особою, яка має намір стати стороною виконавчого провадження, або державним чи приватним виконавцем.

З постанови про відкриття виконавчого провадження вбачається, що виконавчий напис примусово виконується за місцем мешкання боржника, що територіально віднесено до юрисдикції Нововодолазького районного суду.

З огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог заявника та можливість задоволення його заяви шляхом заміни вибулого стягувача «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ»на правонаступника ТОВ «ДЕБТФОРС» у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого напису № 11021, вчиненого 15.06.2021 року приватним нотаріусом Остапенком Є. М., про стягнення боргу з боржника ОСОБА_1 .

Одночасно із цим суд зауважує, що на підставі приписів статей 129 та 129-1 Основаного Закону нашої Держави, до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду, які ухвалюються іменем України, а, отже, вони є обов`язковими до виконання, та таке виконання вважається складовою права на справедливий суд й однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено у статтях 6 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої Високими Договірними сторонами 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої Високими Договірними Сторонами 04.11.1950 року в Римі; статтями 9, 19, 55, 124, 125, 129 та 129-1 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтями 17, 18, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статями 1, 2, частиною 2, 15, 16, 18, 509, 510, 512, 513 та 514 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); статтями 1, 3 та 15 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Рішеннями Європейського суду з прав людини, ухваленими 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01), 16.02.2017 року у справі «Каракуця проти України» (заява № 18986/06) та 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04); статтями 1, 34 та 87 Закону України «Про нотаріат» № 3425- XII від 02.09.1993 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховного Суду, прийнятою у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 18.10.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 2218/13508/2012 (провадження № 61-4990св22), Постановою Великої Палати Верховного Суду, прийнятої 12.10.2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), також статтями 2, 4, 5, 12, 13, 18, 19, 55, 58, 76 82, 89, 128 131, 211, 214, 223, пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтями 259 260, частиною 2 статті 261, частинами 5 та 11 статті 272, частиною 2 статті 352, пунктом 28 частини 1 статті 353, пунктом 2 частини 2 статті 354, статтями 442 та 446 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -

у х в а л и в:

Заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДЕБТ ФОРС», із залученням до участі у справі заінтересованих осіб: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Кампсіс Фінанс»,-«Про замінусторони увиконавчому провадженні,шляхом замінистягувача йогоправонаступником» задовольнити повністю.

Замінити вибулого стягувача ТОВАРИСТВО ЗОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ«ВЕРДИКТ КАПІТАЛ»на правонаступника - ТОВАРИСТВО ЗОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ«ДЕБТ ФОРС» (код ЄДРПОУ: 43577608, місце знаходження: вулиця Харківське шосе, будинок № 201/203, літера 2А, офіс 6020, місто Київ, 02121) у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого напису № 167941, вчиненого 15.06.2021 року приватним нотаріусом Остапенком Євгеном Михайловичем, про стягнення боргу з боржника ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з цього дня.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала, що набрала законної сили, обов`язкова для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання ухвали є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Ухвалу постановлено, оформлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.

Суддя С. В. Мащенко