Справа № 626/1166/23

Провадження № 2/626/290/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

18.12.2023 року м. Красноград Красноградський районний суд Харківської області

в складі: головуючого судді Рибальченко І.Г.

за участі секретаря Краєвої А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа- ОСОБА_4 , про визнання правочинів удаваними та визнання договору фіктивними.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Красноградського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в якому просив: визнати довіреність, посвідчену 19.12.2011 року приватним нотаріусом Зачепилівського РНО Харківської області Тютькіною А.І., реєстраційний номер № 1989, якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 розпоряджатися своєю земельною ділянкою кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, договір позики, посвідчений 19.12.2011 року приватним нотаріусом Зачепилівського РНО Харківської області Тютькіною А.І., реєстраційний номер № 1992, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 в борг 300000 грн. до 19.12.2031 року, а також заповіт посвідчений 19.12.2011 року приватним нотаріусом Зачепилівського РНО Харківської області Тютькіною А.І., реєстраційний номер №1988, за яким ОСОБА_2 заповів земельну ділянку в розмірі 17,0943 га кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, ОСОБА_1 , удаваними правочинами, які вчинено для приховування договору оренди землі.

Крім того позивач просив визнати, що 19.12.2011 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_2 передав йому в оренду земельну ділянку прощею 17,0943 га кадастровий номер 6323385500:10:000:0174 на строк до 19.12.2031, а позивач сплатив орендну плату 300000 грн.

Також позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір оренди землі №2 від 08.12.2016 року, підписаний позивачем на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 .

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 17,0943 га, кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, що розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області. 19.12.2011року приватним нотаріусом Зачепилівсього районного нотаріального округу Харківської області Тютькіною А.І., реєстр №1989, була посвідчена довіреність, якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 розпоряджатися своєю земельною ділянкою кадастровий номер 6323385500:10:000:0174. Крім того, 19.12.2011 року приватним нотаріусом Зачепилівсього районного нотаріального округу Харківської області Тютькіною А.І., реєстр № 1992, був посвідчений договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 в борг 300000 грн. до 19.12.2031 року.

08.12.2016 року між ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв ОСОБА_1 , та ФОП ОСОБА_3 в простій письмовій формі було укладено договір оренди землі №2.

ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з проханням повернення йому земельної ділянки або здійснення доплати в сумі 200000 за продовження користування земельною ділянкою, але позивач не погодився. 24.03.2017 ОСОБА_2 скасував довіреність, посвідчену 19.12.2011 року приватним нотаріусом Зачепилівського РНО Харківської області Тютькіною А.І., реєстраційний номер № 1989, якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 розпоряджатися своєю земельною ділянкою кадастровий номер 6323385500:10:000:0174. Земельна ділянка використовувалася позивачем разом з ОСОБА_4 для вирощування овочів після вчинення правочинів, а саме довіреності та договору позики фактично на умовах оренди.

Позивач стверджує, 08.12.2016 року укладений Договір оренди землі № 2, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав в оренду ПП ОСОБА_3 земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 , строком на п`ятнадцять років, є фіктивним та підписаний без наміру створення правових наслідків для захисту від вимог ОСОБА_2 про повернення земельної ділянки.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задольнити його позов.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Билим О.М. в письмовій заяві проти позову заперечував повністю, посилаючись на те, що позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Сімейко А.М. під час судового розгляду позовні вимоги визнав та проти задоволення позову не заперечува, про що вказав у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 .

Третя особа ОСОБА_4 в письмовій заяві клопотав про розгляд справи за його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, оцінивши всі докази та давши їм належну оцінку, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 грудня 2011 року ОСОБА_2 видав довіреність ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Зачепилівського районного нотаріального округу Харківської області Тютькіною А.І., відповідно до якої він уповноважив останнього бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в будь-яких органах, установах чи організаціях незалежно від їх підпорядкування чи форм власності, а саме орендувати земельну ділянку в розмірі 17,0943 га, що належить на підставі Державного акту ІV-ХР №005443, виданим Красноградською районною державною адміністрацією 30 серпня 2002 року за №445 та кадастровий номер 6323385500:10:000:0174 та одержувати сільськогосподарську продукцію чи гроші згідно цього Державного акту на право власності на земельну ділянку з правом посвідчити договори оренди земельної ділянки чи його розірвання в приватному, державному чи іншому підприємстві чи фізичній особі, а також посвідчити договір оренди чи його розірвання, одержувати необхідні документи, подавати заяви, підписувати їх, одержувати продукцію чи гроші згідно договору оренди земельної ділянки, розписуватись за нього та виконувати інші дії, пов`язані з даною довіреністю. Скориставшись своїм правом особи, яка видала довіреність передбаченим ст.249 ЦК України, відповідно до заяви ОСОБА_2 від 24.03.2017 року довіреність на ім`я ОСОБА_1 була скасована в цей же день.

19грудня 2011року року приватним нотаріусом Зачепилівсього районного нотаріального округу Харківської області Тютькіною А.І., реєстр №1992, був посвідчений договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_1 дав ОСОБА_2 в борг300000грн.Довіреність ОСОБА_2 була виданана строк до19.12.2031року, також кошти ОСОБА_1 були надані ОСОБА_2 в борг до 19.12.2031 року.

08.12.2016 року, ОСОБА_1 уклав Договір оренди землі № 2 з ОСОБА_3 , а 10.12.2016 року була укладена додаткова угода до цього договору. Відповідно до умов вказаного договору та додаткової угоди ОСОБА_1 , діючий на підставі довіреності, посвідченої 19.12.2011 року приватним нотаріусом Зачепилівського районного нотаріального округу Харківської області Тютькіною А.І., від імені та в інтересах ОСОБА_2 , уклав договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_5 , яка належить ОСОБА_2 , строком на п`ятнадцять років.

Після скасування довіреності, власник земельної ділянки кадастровий номер 6323385500:10:000:0174 ОСОБА_2 уклав договір оренди з фермерським господарством Фортуна", дата державної реєстрації права в державному реєстрі прав 01.01.2023, що вбачається з інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ч. 3 ст. 203 ЦПК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках встановлених законом. Такий правочин є вчинений з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Позивач наполягав, що між ним та ОСОБА_2 фактично укладено договір оренди земельної ділянки строком до 19.12.2031, але юридично це оформлено не було за спільною згодою сторін. Натомість між ними укладено договір позики і кошти в сумі 300000 грн він передав в рахунок сплати орендної плати. ОСОБА_2 надав йому довіреність, а також склав заповіт з приводу земельної ділянки на користь позивача.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити правочин, який насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Таким чином, вимоги про визнання удаваним договору спрямовані на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору та підлягають з`ясуванню судом під час вирішення спору (пункти 43, 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, провадження № 14-498цс18).

Звертаючись з позовною вимогою про визнання правочинів удаваними, ОСОБА_1 не обґрунтовує свої вимоги тим, що правочини, які насправді вчинили сторони, є такими, що порушують вимоги чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягають визнанню недійсними або є нікчемними в силу вимог закону. І відповідних обставин під час розгляду справи не встановлено.

Звертаючись з позовом про визнання довіреності, договору позики та заповіту удаваними, позивач не заявляє будь-яких інших вимог, при цьому позивач у позовній вимозі не визначив та не обґрунтував, які саме наслідки удаваного правочину необхідно застосувати до спірних правовідносин.

З матеріалів справи та змісту позовної заяви вбачається, що сам спір поза вимогою визнати правочини удаваними між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутній, заявлена позивачем вимога про визнання правочинів удаваними є неефективним способом захисту, оскільки, навіть у випадку визнання правочинів удаваними, даний факт не відновить прав позивача при їх реальному порушенні, так як матиме наслідком лише встановлення юридичного факту.

З огляду на наведене та враховуючи, що сама по собі вимога про визнання правочину удаваним спрямована на встановлення обставин, які є підставою для вирішення спору, зокрема, у випадку звернення з позовною вимогою про визнання правочину недійсним, а такий спір у цій справі відсутній, суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів не є ефективним та самостійним, оскільки матиме наслідком лише те, що відносини сторін за таким правочином регулюватимуться правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, ці правила також застосовуватимуться при вирішенні спору за таким правочином чи стосовно нього.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у пункті 40 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 903/154/19 та висновком викладеним у постанові Верховного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 398/4220/17.

Враховуючи викладене, суд дійшово висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Інші позовні вимоги, а саме про визнання, що 19.12.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_2 передав в оренду земельну ділянку прощею 17,0943 га кадастровий номер 6323385500:10:000:0174 на строк до 19.12.2031, а позивач сплатив орендну плату 300000 грн., є похідними від вирішення питання про удаваність договорів, а тому задоволенню не підлягають.

З приводу визнання недійсним договору оренди № 2 від 08.12.2016 року між ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв ОСОБА_1 , та ФОП ОСОБА_3 суд прийшов до наступного висновку, за змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно достатті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження№ 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі№ 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 16 серпня 2022 року у справі № 754/2738/20 (провадження № 61-4796св22).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 757/12646/16, від 28 лютого 2018 року у справі№ 909/330/16, від 01 листопада 2018 року в справі № 910/18436/16,від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19, від 16 жовтня 2023 року у справі № 570/3667/19, від 29 вересня 2023 року у справі № 443/1665/18, провадження № 61-12508св22.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що відповідно до статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно достатті 234 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду. Вони знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину, тобто вчиненого боржником на шкоду кредитору. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2020 року, справа № 489/5148/18, провадження № 61-20593св19.

З вищезазначеного випливає, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Як встановлено судом, спірний договір оренди землі від 08.12.2016 між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_3 підписано його сторонами. Учасники договору досягли згоди з усіх істотних його умов. Сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Відповідно до умов договору оренди землі № 2, ОСОБА_1 надав в оренду ПП ОСОБА_3 земельну ділянку кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, загальною площею 17,0943 га, яка належить ОСОБА_2 , строком на п`ятнадцять років.

08 грудня 2016 року підписано акт приймання передачі земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки загальною площею 17,0943 га.

10.03.2017 року між ними була укладена додаткова угода по договору оренди землі №2 від 08.12.2016 року, де вказано, що договір оренди землі №2 від 08 грудня 2016 року, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 17,0943 га, кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, що належить ОСОБА_2 , укладено строком на 35 років, починаючи з 09.12.2016 року по 31.12.2051 року. Пунктом 9 вказаної додаткової угоди передбачено, що орендна плата за один календарний рік складає 5000 грн. Вигодонабувачем за даниою додатковою угодою виступає- ОСОБА_4 .

Крім того, рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 13.02.2023 (Справа № 626/2904/21) позовнузаяву ОСОБА_4 про стягненнязаборгованості всумі 15000грн.з орендноїплати задоговором орендиземельної ділянкибуло задоволено.Відповідач ОСОБА_3 до початкусудового розглядунаправив досуду письмову заявупро визнанняпозову. Зарішенням судустягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 15000 грн. заборгованості по орендній платі та 908 (дев`ятсот вісім) грн. судового збору, а всього 15908 грн.

Таким чином, суд приходить до переконання сторони цього договору виконали його, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання такого правочину недійсним з підстав фіктивності.

Під час розгляду справи позивач належними і допустимими доказами не довів, що договір оренди землі №2 від 08.12.2016 року, є фіктивним та укладений без мети настання реальних наслідків з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

При цьому, заяву відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд не бере до уваги, оскільки позовна давність застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог, а у даному разі вимоги позивача не доведені.

Враховуючи вищезазначене, обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання довіреності, посвідченої 19.12.2011 року приватним нотаріусом Зачепилівського РНО Харківської області Тютькіною А.І., реєстраційний номер № 1989, якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 розпоряджатися своєю земельною ділянкою кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, договору позики, посвідченого 19.12.2011 року приватним нотаріусом Зачепилівського РНО Харківської області Тютькіною А.І., реєстраційний номер № 1992, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 в борг 300000 грн. до 19.12.2031 року, визнання заповіту посвідченого 19.12.2011 року приватним нотаріусом Зачепилівського РНО Харківської області Тютькіною А.І., реєстраційний номер №1988, за яким ОСОБА_2 заповів земельну ділянку в розмірі 17,0943 га кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, ОСОБА_1 , удаваними правочинами, які вчинено для приховування договору оренди землі та визнання , що 19.12.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_2 передав йому в оренду земельну ділянку прощею 17,0943 га кадастровий номер 6323385500:10:000:0174 на строк до 19.12.2031, а позивач сплатив орендну плату 300000 грн. та визнання недійсним договору оренди землі №2 від 08.12.2016 року, укладеного ОСОБА_1 на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.4, 12,76-82, 141, 206, 259, 263-265 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенніпозову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г. Рибальченко