Справа № 194/1673/23

Номер провадження № 2/194/598/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2023 року м.Тернівка

Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Корягіна В.О.,

за участю секретаря судового засідання Аносової А.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Тернівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва. В обгрунтуванняпозовних вимогзазначає,що 13 листопада 2001 року під час роботи гірником очисного забою на шахті «Тернівська» ДХК «Павлоградвугілля» з ним трапився нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого йому спричинено перелом ліктьової кістки. Відповідно до акту форми Н-1 від 14 листопада 2001 року в п.7 причиною нещасного випадку визнано корозованість рами лебідки більше допустимої норми, відсутність кріплення електродвигуна до рами лебідки, неконтрольований розворот секції №60 на секцію № НОМЕР_1 , нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом. 25 березня 2002 року Павлоградською міжрайонною МСЕК йому первино встановлено 15 % втрати працездатності по трудовому каліцтву. У 2012 році МСЕК встановила йому безстроково 15 % втрати працездатності по трудовому каліцтву, рекомендувало подальше лікування у травматолога та працевлаштування по лінії ВКК. Зазначає, що у зв`язку з втратою професійної працездатності він зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, що призводить до зниження його можливостей спілкування з людьми. Він змушений проходити курси лікування, переносити щоденно фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з тим, що наслідки травми обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з чим не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно позначалося і позначається на його душевному та фізичному стані. Також, позивач вважає, що до його спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у редакції, чинній на час заподіяння йому моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування. З 01 січня 2023 року набув чинності Закон України від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками ФССУ і виконують функції з управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасного випадку на виробництві. Просить стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 65000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Шульга С. подала до суду відзив на позовну заяву. У відзиві на позов представник відповідача просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди в повному обсязі. Так, що на час встановлення позивачу відсотка втрати професійної працездатності, ст. 21Закону України № 1105 «Про загальнообов`язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», було передбачено, що у разі настання страхового випадку ФССУ зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, або у разі його смерті, шляхом здійснення страхових виплат, передбачених цією статтею, у тому числі сплатити грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Зазначила, що відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала. Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач не перебував у трудових відносинах з ПФУ, тому ПФУ не може бути відповідачем по справі.

Позивач в судове засідання не з`явився, але в позовній заяві просить розглядати справу без його участі, просить позов задовольнити.

Представник відповідача надала суду письмову заяву, в якій просить відмовити в задоволені позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, просить розглядати справу без її участі.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог та їх заперечення, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Так, в судовому засідання встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 25 січня 1982 року по 10 липня 1987 року, з 04 вересня 2000 року по 05 квітня 2012 року перебував в трудових відносинах з ВО «Павлоградвугілля», ВАТ «ДХК «Павлоградвугілля» правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», звільнений у зв`язку із виходом на пенсію по пільговому стажу, що підтверджується записами у трудовій книжці, заповненої на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно доакту №56про нещаснийвипадок від14листопада 2001року заформою Н-1, під час виконання трудових обов`язків з ОСОБА_1 13 листопада 2001 року о 04-10 год. на підприємстві шахта «Тернівська» на дільниці №5 стався нещаний випадок травму лівої руки, причиною нещасного випадку визнано корозованість рами лебідки більше допустимої норми, відсутність кріплення електродвигуна до рами лебідки, неконтрольований розворот секції №60 на секцію №59.

Так,актом №56про нещаснийвипадок від14листопада 2001року за формою Н-1 встановлено та підтверджено, що факт отримання травми позивачем відбувся при виконанні ним трудових обов`язків на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках № 00017814 від 25 березня 2002 року ОСОБА_1 встановлено первинно втрату професійної працездатності - 15%,

Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 10ААА від 19 квітня 2012 року ОСОБА_1 встановлено повторно втрату професійної працездатності - 15%, безстроково.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частиною першою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV (у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом), у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг (частина друга статті 13 Закону № 1105-XIV у вказаній редакції).

Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закон № 1105-XIV пов`язував з настанням страхового випадку та з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон № 717-V, згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 КЗпП Ураїни їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третястатті 5 ЦК України).

З огляду на вказане Закон №717-V не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Тому до спірних правовідносин слід застосовувати Закон №1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, про що також зазначено відповідачем у відзиві.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі № 210/5258/16-ц, від 20.11.2019 р. у справі № 210/3177/17, а тому, суд не приймає посилання представника відповідача у відзиві на те, що з набранням 01.01.2015 р. чинності Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону України від 28.12.2014 р. № 77-VІII, остаточно припинено обов`язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим за будь-якими випадками незалежно від часу настання страхового випадку без зазначення будь-яких додаткових обмежень.

Згідно з п. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так,оскільки,правонавідшкодування моральноїшкодивиниклоу позивачау25березня 2002року,колипервинно буловстановлено 15%втрати працездатностівнаслідок виробничоїтравми,відшкодування шкодимаєбутиздійснено напідставічинногона тойчасзаконодавства,асамена підставіЗаконуУкраїни«Про загальнообов`язковедержавнесоціальнестрахування віднещасноговипадкуна виробництвітапрофесійногозахворювання,якіспричиниливтрату працездатності»№ 1105-XIV, у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку, за умовами якого обов`язок по відшкодуванню заподіяної працівникові моральної шкоди, отриманої внаслідок ушкодження його здоров`я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Суд вважає,щонадані правовідносинипоширюєтьсядіянорм ст.ст.1,21,28Закону№ 1105-XIV, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, що передбачають обов`язок Фонду відшкодувати моральну шкоду у разі настання страхового випадку, і не може бути поширено дію норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року, № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 (1-рп/2004) встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Визначене спростовує твердження представника відповідача про відсутність доведення позивачем наявності моральних страждань.

Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Доводи представника відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, а саме відповідного висновку медичних органів про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, суд вважає необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 р. № 212, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (до 28 вересня 2012 р.) на МСЕК не було покладено обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди потерпілому у зв`язку з професійним захворюванням.

Положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було.

Отже, вказане вище не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 р. у справі № 210/5258/16-ц.

В правових позиціях, викладених у пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. № 1-9/2004 (1-рп/2004) у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Крім того, вказаним рішенням встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Відповідно до ч. 3ст. 34 Закону N1105-XIV, що був чинний станом на 31.03.2005 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №210/3177/17.

Отже, зважаючи на все вищевикладене, беручи до уваги зазначену позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що оскільки акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, то відсутні й правові підстави для визнання належним відповідачем у даній справі ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", оскільки право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату професійної працездатності позивачу, виникло в останнього у 2002 році, оскільки первинно позивачу було встановлено втрату професійної працездатності саме 25 березня 2002 року.

Суд також не погоджується із доводами ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про те, що він не є відповідачем по справі, оскільки вони суперечать чинному законодавству та правовим позиціям Верховного Суду.

Так, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинностіЗаконом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року.

З 01 січня 2023 року набув чинності Закон України від 21 вересня 2022 року № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками ФССУ і виконують функції з управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасного випадку на виробництві.

У свою чергу відповідно п.2 Прикінцевих та Перехідних положень було припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувано їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року та вказано, що Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цьогоЗакону.

Отже, оскільки позивачу було первинно встановлено втрату професійної працездатності саме 25 березня 2002 року, і на той час обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди за зазначене був покладений на Фонд соціального страхування України, наразі саме Пенсійний Фонд України, який є правонаступником останнього, має бути належним відповідачем по справі.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, оскільки згідно з матеріалами справи встановлено наявність факту завдання позивачеві моральної шкоди .

Враховуючи вищенаведене, виникнення професійного захворювання призводять до постійного перенесення позивачем больових відчуттів, до необхідності проходження лікування, що має наслідком нераціональної втрати часу та життєвої енергії, ушкодження здоров`я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя позивача.

Перелічені негативні явища в житті позивача переконливо доводять факт завдання позивачу немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманого професійного захворювання та стійкої втрати професійної працездатності.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ані ж достатнім.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 р.).

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, обсяг, характер, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, суттєвість вимушених змін у житті позивача.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен призводити до його збагачення за рахунок відповідача.

Позивач, обґрунтовуючи розмір відшкодування йому моральної шкоди відповідачем у зв`язку з ушкодженням здоров`я посилається на визначення розміру моральної шкоди у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, засади розумності, виваженості і справедливості, вік і період моральних страждань, про те, суд, визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, враховує обставини справи, встановлення позивачу 15% втрати працездатності внаслідок виробничої травми, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача, наслідків, що настали у зв`язку з втратою позивачем професійної працездатності.

З огляду на викладене, при вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд враховує глибину та період фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, про які позивачем зазначено у позові, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, що свідчить про неможливість відновлення стану здоров`я в майбутньому, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги думку представника відповідача про визначення саме судом розміру відшкодування потерпілому моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, суд визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, та вважає за необхідне позов задовольнити частково і стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 30000 грн., що відповідатиме завданим моральним стражданням позивача та буде достатнім для її відшкодування.

Щодо розподілу судових витрат суд враховує наступне.

Відповідно доЗакону №466внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року).

До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесенихЗаконом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України).

Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Станом на 01 січня 2023 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6700,00 грн., а сума стягнутої моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн. перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (6700х4=26800,00,00 грн.).

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що відшкодувати моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн. слід з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Щодо розподілу судових витрат суд враховує наступне.

За п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Як передбачено частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі, діючому на день звернення позивача до суду, за подання позовної заяви майнового характеру фізичної особою (один відсоток розміру задоволених позовних вимог), але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст.ст. 76, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 30000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн. на р/р UA908999980313111256000026001 в Казначействі України (ЕАП), код ЄДРПОУ 37993783, отримувач ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, призначення платежу: судовий збір.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складений 27 грудня 2023 року

Головуючий суддя В.О. Корягін