Дата документу 27.12.2023 Справа № 333/6285/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/6285/23 Головуючий у 1-й інстанції: Ковальова Ю.В.

Провадження №22-ц/807/2328/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Пузій Олексій Вікторович до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Пузій Олексій Вікторович звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 28 березня 2017 року позивач ОСОБА_1 працювала начальником резерву локомотивних бригад цеху експлуатації структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» згідно наказу № 103/ос від 28 березня 2017 року. Наказом № 55/ос від 31 березня 2022 року позивач бува звільнена з посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП, а саме, систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором. Вважаючи зазначений наказ протиправним, позивач звернулась з позовом до суду.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року по справі №195/1127/22 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця», третя особа регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», а саме: визнано незаконним та скасовано наказ начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 31 березня 2022 року № 55/ос «Про розірвання трудового договору з начальником резерву локомотивних бригад ОСОБА_1 .. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника резерву локомотивних бригад структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення, а рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року залишено без змін. Таким чином, рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року у справі № 195/1127/22 набрало законної сили 31 травня 2023 року.

Зважаючи на те, що під час ухвалення вказаного рішення судом першої інстанції не було вирішено питання про допуск рішення суду про поновлення на роботі до негайного виконання, як того вимагає ст. 264 та 430 ЦПК України, тільки після закінчення апеляційного перегляду вказаного судового рішення та набранням ним законної сили, позивач звернулась до відповідача з письмовим запитом щодо надання інформації про поновлення її на роботі на виконання рішення суду та виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 26 червня 2023 року на електронну пошту позивача регіональна філія «Придніпровська залізниця АТ «Укрзалізниця» направила лист від 23 червня 2023 року в якому у відповідь на вказаний запит було повідомлено, що в зв`язку з тим, що функціонування структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» через військову агресію російської федерації призупинено разом із персоналом, що залишився на тимчасово окупованій території України або не має можливості евакуюватись з тимчасово окупованої території України, для поновлення на роботі позивачу необхідно з`явитись в управління Придніпровської залізниці за адресою: 49038, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 108.

Вказане дає підстави обґрунтовано стверджувати, що про порушення свого права щодо не нарахування та не виплати відповідачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням позивач фактично дізналась тільки з 26 червня 2023 року дня отримання нею вказаного листа від 23 червня 2023 року, оскільки тільки зі змісту вказаного листа позивачу стало відомо, що відповідач жодних заходів на виконання рішення суду не вчинив, позивачу фактично відмовили у поновленні на роботі на виконання вказаного рішення суду та у виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до 235 КЗпП України. Вищенаведені обставини підтверджують те, що на момент подання цього позову визначений законодавством строк звернення до суду не сплив. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Відповідно до розрахункових листків, які були сформовані відповідачем у автоматизованій системі бухгалтерського обліку «Фобос» та отримані позивачем електронному вигляді з електронної пошти fobos@uz.gov.ua на її електронну пошту, позивачу нараховано: за січень 2022 року - 11979,79 грн, в тому числі: оплата за ставками за 18 робочих днів 8521,28 грн, надбавка за вислугу років 3408,51 грн, матеріальна допомога 50,00 грн; за лютий 2022 року 1399,70 грн, в тому числі: оплата простою за 3 робочих дні 1349,70 грн, матеріальна допомога 50,00 грн.

Враховуючи вимоги законодавства, для обчислення середньої заробітної плати враховуються тільки заробітна плата нарахована за січень 2022 року в сумі 11929,79 грн, в тому числі: оплата за ставками за 18 робочих днів 8521,28 грн, надбавка за вислугу років 3408,51 грн. У розрахунковому періоді позивачем фактично відпрацьовано тільки 18 робочих днів в січні 2022 року, що підтверджується даними розрахунковими листами. Отже, середньоденна заробітна плата становить 662,76 грн, виходячи із наступного розрахунку: 11929,79 грн: 18 днів.

Позивач була незаконно звільнена з роботи 31 березня 2022 року, а рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області про поновлення на роботі прийнято 22 грудня 2022 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану не застосовуються норми статей 71, 73, 78-1 (святкові і неробочі дні) КЗпП України. Отже, період вимушеного прогулу позивача у зв`язку з незаконним звільненням в період з 01 квітня 2022 року по 21 грудня 2022 року становить 189 робочих днів: 21 день (квітень 2022) + 22 день (травень 2022) + 22 дні (червень 2022) + 21 день (липень 2022) + 23 дні (серпень 2022) + 22 дні (вересень 2022) + 21 день (жовтень 2022) + 22 дні (листопад 2022) + 15 днів (грудень 2022).

З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням у розмірі 125261,64 грн, виходячи із наступного розрахунку: 662,76 грн * 189 робочих днів.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просить стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням в період з 01 квітня 2022 року по 21 грудня 2022 року в сумі 125261,64 грн, визначений без утримання податків, зборів, інших обов`язкових платежів.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Пузій Олексій Вікторович задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням в період з 01 квітня 2022 року по 21 грудня 2022 року в сумі 125 261,64 грн, визначений без утримання податків, зборів, інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в розмірі 1 252,62 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2023 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було взято до уваги, що у відповідності до вимог діючого законодавства України трудові правовідносини між позивачем та відповідачем після запровадження воєнного стану не припинені, воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, в якому зазначено, що можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст.30-34,38,41-44,53 Конституції України. Відповідачем АТ «Укрзалізниця» був прийнятий Наказ від 25 лютого 2022 року №72/Н про оголошення з 24 лютого 2022 року режиму «простою» та у відповідності до ст.ст.34,113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). З 24 лютого 2022 року у зв`язку з окупацією м. Мелітополь структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо», як і інші підрозділи АТ «Укрзалізниця», які розташовані в м. Мелітополі виробничу діяльність не здійснюють. Жодних вимог про оплату «простою» ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізния» не пред`явила. ОСОБА_1 після 24 лютого 2022 року не отримала статус внутрішньо переміщеної особи, не переїхала на підконтрольну територію України. Укладений договір між позивачем та адвокатом Пузій О.В. «Про надання правової допомоги» від 28 липня 2023 року №б/н вважає нікчемним, оскільки позивач залишилась на непідконтрольній території і не могла з адвокатом укласти зазначений договір.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2023 року це 268 400 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2684,00 грн (2684,00 грн Х 100 = 268 400 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 125 261,64 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року у справі № 195/1127/22, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, було задоволено позов ОСОБА_1 , визнано незаконним та скасовано наказ начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 31 березня 2022 року № 55/ос про розірвання з ОСОБА_1 трудового договору та поновлено останню на посаді начальника резерву локомотивних бригад структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», яким водночас не було вирішено питання про стягнення суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 в межах позовних вимог за період з 31 березня 2022 року по 21 грудня 2022 року, виходячи з середньоденної заробітної плати 662, 76 грн, що становить у розмірі 125 261,64 грн (662,76 грн*189 робочих днів), яка визначена без утримання податків, зборів, інших обов`язкових платежів.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

Відповідно до наказу від 28 березня 2017 року № 103/ос ОСОБА_1 працювала начальником резерву локомотивних бригад цеху експлуатації структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії Придніпровська залізниця АТ «Укрзалізниця».

Наказом № 55/ос від 31 березня 2022 року позивач бува звільнена з посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП, а саме, систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором. Вважаючи зазначений наказ протиправним, позивач звернулась з позовом до суду.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року по справі № 195/1127/22 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця», третя особа регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», а саме: визнано незаконним та скасовано наказ начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 31 березня 2022 року № 55/ос «Про розірвання трудового договору з начальником резерву локомотивних бригад ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника резерву локомотивних бригад структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Відповідно до Постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення, а рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року без змін. Таким чином, рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року у справі № 195/1127/22 набрало законної сили 31 травня 2023 року (а.с.17-26).

Зі змісту копії Запиту ОСОБА_1 від 12 червня 2023 року адресованого АТ «Українська залізниця», копія регіональній філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» вбачається, що ОСОБА_1 просить виконати рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року по справі №195/1127/22, щодо поновлення її на посаді начальника резерву локомотивних бригад СП «Мелітопольське локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». Надати їй копії розпорядчих документів (наказів), які були прийняті на виконання вказаного рішення суду з метою поновлення її на роботі. Нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням, а також середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідь на цей запит та запитувані документи просить направити їй на електронну пошту pro100shestakova2321@gmail.com (а.с.10).

Даний запит ОСОБА_1 було направлено адресатам на електронну пошту, що підтверджується відповідними копіями фото електронної пошти з відповідною інформацією (а.с.10-11).

Відповідно до копії листа регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 23 червня 2023 року за №Н-7-3/779 адресованого ОСОБА_1 на запит останньої про надання інформації, що надійшов до регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», від 14 червня 2023 року №Н-12/3619, розглянуте керівництвом повідомлено про таке. В зв`язку з тим, що функціонування структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» через військову агресію російської федерації призупинено разом із персоналом, що залишився на тимчасово окупованій території України або не має можливості евакуюватись з тимчасово окупованої території України, для поновлення на роботі позивачу необхідно з`явитись в управління Придніпровської залізниці за адресою: 49038, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 108 (а.с.12).

Спірні відносини між сторонами виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачу.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі N 925/642/19 (провадження N 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частинами першою, третьою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Статтею 235 КЗпП України визначено, що уразі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні ) до моменту поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі N 755/12623/19 (провадження N 14-47цс21) зробила висновки, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України, мають різну правову природу. Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що увесь цей час перебувала в трудових відносинах. Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи у липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Томаківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до АТ «Українська залізниця», третя особа регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про розірвання трудового договору. Проте, позовних вимог про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України, не заявляла.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року по справі № 195/1127/22, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця», третя особа регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», а саме:визнано незаконним та скасовано наказ начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 31 березня 2022 року № 55/ос «Про розірвання трудового договору з начальником резерву локомотивних бригад ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника резерву локомотивних бригад структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Таким чином, рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року по справі № 195/1127/22 набрало законної сили 31 травня 2023 року.

Відтак, оскільки рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року по справі № 195/1127/22, яке набрало законної сили 31 травня 2023 року, звільнення позивачки ОСОБА_1 було визнано незаконним та остання була поновлена на роботі, тому вона має право на стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який за своїм змістом є заробітною платою, й таке право не обмежується будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачкою не пропущено визначений законодавством строк звернення до суду, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу, за своїм змістом є заробітною платою, а право звернення до суду про стягнення заробітної плати не обмежується будь-яким строком.

Верховний Суд у постанові від 18 серпня 2022 року у справі № 560/7496/20 прийшов до переконання, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

В пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року N 6 зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 ( далі - Порядок № 100). Згідно з пунктом 1 Порядку № 100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу та розрахунку затримки виконання рішення суд.

У пункті 2 Порядку № 100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу ( пункт 4 Порядку № 100).

У справі, що переглядається, позивачку фактично позбавлено права на отримання заробітної плати внаслідок незаконного звільнення з роботи та несвоєчасного виконання відповідачем рішення суду у справі № 195/1127/22 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

У цьому випадку подією, з якою пов`язана виплата, є день незаконного звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Тож розрахунок середнього заробітку, здійснений ОСОБА_1 з урахуванням середньоденної заробітної плати за січень-лютий 2022 року, тобто за два місяці, що передували незаконному звільненню, є правомірним та відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 31 січня 2023 року у справі № 340/10802/21 та від 30 березня 2023 року у справі № 340/1747/21.

Враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням в період з 01 квітня 2022 року по 21 грудня 2022 року, що становить 189 робочих днів, виходячи з середньоденної заробітної плати 662,76 грн та становить у розмірі 125261, 64 грн ( 662,76 грнх 189 робочих днів).

Відтак цей розрахунок є правильний та не спростований відповідачем.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511 цс16 зроблено правовий висновок, що « виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 « Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України № 3248-15 від 20 грудня 2005 року».

Такий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18), яка не вбачала підстав для відступлення від правового висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511 цс186.

З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги про те, що оскільки підприємство на підставі наказу №72/Н від 25 лютого 2022 року з 24 лютого 2022 року перебувало на простої у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та запровадження воєнного стану згідно з Указом « Про введення воєнного стану в Україні», тому у відповідності до ст. ст.34, 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду ( окладу), є безпідставними, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за певних обставин.

Доводи представника відповідача щодо необхідності відмови в позові у зв`язку з тим, що позивачка знаходиться на тимчасово окупованій території України, що позбавляє відповідача як можливості виконати рішення суду про поновлення на роботі, так і впевнитися, що саме нею подано даний позов суд знаходить такими, що не заслуговують на увагу з огляду їх необґрунтованості та не спростовують фактів, які випливають з усіх документів, долучених до позову, а саме: наявність трудових відносин між позивачем та відповідачем, незаконність звільнення позивача та невиконання рішення суду про поновлення на роботі та заборгованості з виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги щодо необхідних ознак нікчемності договору «Про надання правової допомоги» від 28 липня 2023 року №б/н, оскільки договір укладений на окупованій території Запорізької області, м. Мелітополь, оригінал якого суду для дослідження наданий не був, є безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку. Повноваження адвоката як представника підтверджується довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». (ч. 4 ст. 62 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 4 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до п. 4, 5, 14, 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 № 36 (далі - Положення), ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням. В Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України.

Ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги, останній або керівник адвокатського об`єднання (бюро) зобов`язані вказати на звороті ордера.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що, по-перше, повноваження представника заявника, яким є адвокат, повинні бути підтверджені ордером виданого на ведення справи в суді або довіреністю; по-друге, ордер на відміну від довіреності не вказує обсяг повноважень, наданих адвокату.

Статтею 27 Закону визначено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Згідно з частиною 4 статті 27 Закону договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Договір про надання правової допомоги - договір, за яким одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується надавати правову допомогу іншій стороні договору (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору, у випадку, якщо така оплата передбачена договором. До договору про надання правової допомоги також застосовуються загальні положення цивільного законодавства про договір.

Як убачається з матеріалів заяви позовна заява підписана та подана до суду адвокатом Пузій Олексієм Вікторовичем подана до суду через підсистему «Електронний суд». До матеріалів вказаної заяви додана довіреність від 12 липня 2022 року, за якою ОСОБА_1 уповноважила адвоката Пузій О.В. представляти її інтереси в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи. Довіреність дійсна до моменту її скасування. Відомості щодо скасування вказаної довіреності матеріали справи не містять (а.с.6). До матеріалів справи також додано ордер на надання правничої допомоги серії ПР № 1134350 від 28 липня 2023 року, на підставі якого адвокат Пузій О.В. надає ОСОБА_1 правову допомогу на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 28 липня 2023 року. На вказаному ордері міститься підпис адвоката, керівника адвокатського бюро об`єднання, печатка (а.с.12). До матеріалів справи також додано Договір про надання правової допомоги від 28 липня 2023 року, укладений між адвокатським бюро Пузія О.В. та ОСОБА_1, відповідно до якого бюро бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надані послуги (п.1.1). Відповідно до п.п.1.2 п.1 Договору: а) підготовлює, підписує та направляє до суду позовну заяву до АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільнення в період з 01.04.2022 року по 21.12.2022 року, клопотання, заяви про забезпечення позову та доказів, відповіді на відзив, апеляційні скарги, письмові пояснення, заяви по суті справи та інші документи правового та процесуального характеру; б) представляє у встановленому порядку інтереси Клієнта в судових засіданнях будь-яких судів, в тому числі: Комунарському районному суді м. Запоріжжя, Запорізькому апеляційному суді, Верховному Суді (Касаційний цивільний суд). Відповідно до п.1.3 Договору при виконанні зобов`язань, передбачених в п.п.1.2 Бюро керується законодавством України і цим Договором. Безпосереднє представництво інтересів Клієнта від імені Бюро за цим договором здійснює адвокат Пузій О.В., права якого передбачені в підпунктах цього пункту (а.с.14). До договору додано Витяг з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.15).

Отже вказаний ордер, довіреність, договір про надання правової допомоги є підтвердженням наявності повноважень адвоката на підписання та звернення до суду із заявою від імені та в інтересах заявника.

Апеляційний суд встановив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Відповідно до підпунктів «б» «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині судового рішення повинен зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 27 грудня 2023 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.