КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №753/9486/22Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1 Провадження №11-кп/824/4235/2023 У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря ОСОБА_5 ,

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000002401, по обвинуваченню:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Луганськ, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року № 2341-ІІІ), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк десять років.

Строк відбування покарання ухвалено рахувати із моменту затримання ОСОБА_8 у зв`язку з виконанням вироку.

По справі вирішено питання про арешт майна та речові докази.

За вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що він, будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Відповідно до ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19, ст.68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 5, ч.1 ст.72, ст.73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.

Крім того, ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Відповідно до ч.1 ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно з ч.1 ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною другою статті 125 Конституції України визначено, що суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради Автономної Республіки Крим 06 березня 2014 у порушення ч.3 ст.2, ст.72, ст.73, п.2 ч.1 ст.85, ст.132 Конституції України та п.2 ч.3 ст.3, ст.ст.18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову №1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16 березня 2014 року, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації.

Відповідно до зазначеної постанови від 16 березня 2014 року на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу Російської Федерації на правах суб`єкта федерації.

Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 27 березня 2014 року №68/262 «Територіальна цілісність України», проведений 16 березня 2014 року в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.

Також у пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.

У подальшому, 17 березня 2014 року депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову №1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11 березня 2014 року та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11 березня 2014 року, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».

Крім цього, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову від 17 березня 2014 року № 1748-6/14 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».

Надалі, 18 березня 2014 року між Російською Федерацією та представникми нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації.

У подальшому, з метою забезпечення режиму окупації та придушення спротиву проукраїнського населення Криму прийнято ряд «законів та підзаконних нормативних актів», відповідно до яких слідчі, прокурори та судді підпорядковуються своїм керівникам по висхідній лінії відповідної гілки влади так званої «Республіки Крим», що входить у склад Російської Федерації.

Так, відповідно до ч.2 ст.13 «О судебной системе Российской Федерации» від 31 грудня 1996 року № 1-ФКЗ: Порядок наділення повноваженнями голів, заступників голів, інших суддів касаційних судів загальної юрисдикції, апеляційних судів загальної юрисдикції, верховних судів республік, окружних, обласних судів, судів міст федерального значення, судів автономної області і автономних округів, районних судів, військових і спеціалізованих судів, арбітражних судів округів, арбітражних апеляційних судів, арбітражних судів суб`єктів Російської Федерації і спеціалізованих арбітражних судів встановлюється відповідним федеральним конституційним законом і федеральним законом про статус суддів.

Відповідно до ч.5 ст.6 Закону Російської Федерації від 26 червня 1992 року № 3132-І зі змінами та доповненнями «О статусе судей в Российской Федерации» - Президент Російської Федерації в двомісячний термін з дня отримання необхідних матеріалів призначає суддів федеральних судів, а кандидатів у судді Верховного суду Російської Федерації представляє для призначення Раді Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації або відхиляє подані кандидатури, про що повідомляється голові Верховного суду Російської Федерації.

Водночас, згідно зі ст. 86 «Конституції «Республики Крым»:

1.правосуддя в Республіці Крим здійснюється тільки судом.

2.У Республіці Крим діють федеральні суди і мирові судді. Повноваження, порядок утворення та діяльності федеральних судів визначаються законодавством Російської Федерації.

3.З ініціативи Державної Ради Республіки Крим, узгодженої з Верховним Судом Російської Федерації, в Республіці Крим можуть утворюватися судові ділянки і посади мирових суддів відповідно до законодавства Російської Федерації і законодавства Республіки Крим.

4.Статус, повноваження, порядок і гарантії діяльності суддів визначаються федеральним законом, а по відношенню до мирових суддів - також законом Республіки Крим.

Окрім цього, 20 березня 2014 року Державною Думою Російської Федерації прийнято «Федеральний конституційний закон» від 21 березня 2014 року №6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Зазначене свідчить про проведення представниками Російської Федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.

Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники суддівського корпусу та інших органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему Російської Федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.

Відповідно до п. 1 ст. 9 «Федерального конституційного закону» від 21 березня 2014 року № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» протягом перехідного періоду на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя з урахуванням їх адміністративно-територіального поділу, встановленого відповідно законодавчим (представницьким) органом державної влади Республіки Крим і законодавчим (представницьким) органом державної влади міста федерального значення Севастополя, створено суди Російської Федерації (федеральні суди) відповідно до законодавства Російської Федерації про судову систему.

Пунктом 2 статті 9 вказаного закону передбачено, що громадяни, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на день прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів, мають переважне право на заміщення посади судді в судах Російської Федерації, що створюються на цих територіях, при наявності у них громадянства Російської Федерації, а також за умови їх відповідності іншим вимогам, що пред`являються законодавством Російської Федерації про статус суддів до кандидатів на посади суддів. Конкурсний відбір на заміщення посади судді в зазначених судах здійснюється Вищою кваліфікаційною колегією суддів Російської Федерації.

Створення та діяльність органів іноземної держави, у тому числі судової системи, на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим призвели до заходів посилення тимчасової окупації невід`ємної території України.

У той же час, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року, зокрема статей 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.

Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією від 19 грудня 2016 року № 71/205 «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» засудила тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

У подальшому, Резолюціями від 19 грудня 2017 року № 72/190, від 17 грудня 2018 року № 73/194 та від 18 грудня 2019 року № 74/168 «Положення в області прав людини в Автономній республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», Генеральна Асамблея ООН вчергове засудила нинішню тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Як зазначено вище, сам факт окупації засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України, та був широко висвітлений в офіційних виданнях та медійному просторі.

Також відповідно до ст. 64 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (далі - Конвенція) кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.

У контексті окупації Криму, Російська Федерація, як окупаційна держава, не мала права втручатися у порядок здійснення правосуддя українськими судами.

Проте, Федеральним Законом від 23 червня 2014 року № 154-ФЗ «О создании судов Российской Федерации на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации» створено систему судів на території Республіки Крим, зокрема, незаконно створено «Керченский городской суд».

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України захищати незалежність та територіальну цілісність України, порушуючи присягу судді в частині неупередженого, незалежного, справедливого та кваліфікованого здійснення правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, та не вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, ОСОБА_8 , будучи суддею та відповідно до Постанови Верховної Ради України від 03 березня 2011 року № 3087-VI, обіймаючи посаду судді Керченського міського суду АР Крим, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками, у тому числі незаконно утворених судових органів та органів державної влади Російської Федерації та неможливість відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави, бажаючи допомогти у проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних судових органів Російської Федерації, вчинив дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України.

Так, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, ОСОБА_8 , будучи громадянином України, у порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та Російської Федерації щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації, усвідомлюючи, що так званий «Керченский городской суд» відповідно до положень ст.64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, перебуваючи в м. Керч упродовж березня-квітня 2014 року продовжив роботу у складі незаконного органу судової влади Російської Федерації на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», внаслідок чого у подальшому, указом президента Російської Федерації від 19 грудня 2014 року № 786 був призначений на посаду заступника голови так званого «Керченского городского суда», чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч.5 ст.9 «Федерального конституційного закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_8 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, перебуваючи у приміщенні так званого «Керченского городского суда» на вул. Свердлова 4, м. Керч, Автономна Республіка Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, керуючись нормами Цивільно-процесуального кодексу РФ, 28 січня 2015 року, точний час органом досудового розслідування не встановлено, виніс «рішення» у справі №2-436/2015, чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.

Крім цього, ОСОБА_8 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, перебуваючи в приміщенні так званого «Керченского городского суда» на вул. Свердлова, 4, м. Керч, Автономна Республіка Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, керуючись нормами Цивільно-процесуального кодексу РФ, 29 січня 2015 року, точний час органом досудового розслідування не встановлено, виніс «рішення» у справі №2-13/2015, чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.

Допомога ОСОБА_8 іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації призвели до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилили заходи тимчасової окупації півострова.

Таким чином судом визнано доведеним те, що зазначеними діями ОСОБА_8 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.111 КК України.

В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , просить вирок суду скасувати, як незаконний та закрити провадження у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник посилається на порушення права ОСОБА_8 на захист. Зокрема, вказує, що постановою Генеральної прокуратури України від 12 квітня 2019 року ОСОБА_8 було призначено захисника, проте ОСОБА_8 набув статусу підозрюваного ще 22 травня 2015 року і на даний час обвинувачується у вчинені особливо тяжкого злочину, де участь захисника є обов`язковою.

Також захисник посилається на порушення порядку вручення ОСОБА_8 підозри.

Зазначає, що згідно відомостей, викладених у підозрі, повноваження на вручення підозри ОСОБА_8 покладено на слідчого ОСОБА_12 . Разом з цим, відповідно до п.3 ч.1 ст. 481 КПК України письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником. А у відповідності до ч.4 ст.49 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів» судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором або його заступником.

За доводами апелянта, на час вручення ОСОБА_8 повідомлення про підозру - 22 травня 2015 року - кримінальний процесуальний закон не надавав Генеральному прокурору чи його заступнику права доручати виконання цієї функції іншим особам. Натомість пункт третій частини першої статті 481 КПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності законом № 187-ІХ від 04 жовтня 2019 року) безальтернативно встановлював виключну компетенцію зазначених посадових осіб органу прокуратури здійснити повідомлення спеціальних суб`єктів про підозру як цілісний комплекс процесуальних дій - прийняти рішення про офіційну підозру особи у злочині, об`єктивувати його шляхом складання або затвердження і підписання відповідного документа, безпосередньо вручити повідомлення підозрюваному і (за необхідності) роз`яснити йому передбачені законом права.

Апелянт стверджує, що ніхто, крім Генерального прокурора та його заступника, не має права повідомляти судді про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Повідомлення про підозру судді до набуття чинності Законом № 187-ІХ від 04 жовтня 2019 року мав здійснити саме Генеральний прокурор або його заступник. Вручення повідомлення про підозру іншим прокурором або слідчим є врученням його неналежною (неуповноваженою) особою і не має своїм наслідком залучення судді до участі у кримінальному провадженні як підозрюваного.

З огляду на це захист вважає, що ОСОБА_8 було повідомлено про підозру неуповноваженою посадовою особою - слідчим у кримінальному провадженні. Здійснення повідомлення про підозру судді неналежним суб`єктом має правові наслідки - така особа не вважається притягнутою до кримінальної відповідальності у визначеному законом порядку.

На думку захисника, порушення визначеного законом процесуального порядку здійснення повідомлення про підозру судді, що обумовило ненабуття такою особою процесуального статусу підозрюваного, та подальше проведення досудового розслідування в межах такого кримінального провадження є порушенням права на захист.

Крім цього, за доводами апелянта, ОСОБА_8 не було відкрито матеріали досудового розслідування а порядку ст. 290 КПК України, а тому суд, у відповідності до положень ч.12 ст.290 КПК України, не мав права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Також захисник звертає увагу на той факт, що КК України доповнено статтею 111-1 згідно із Законом № 2108-ІХ від 03 березня 2022 року, частиною сьомою якої визначено, що кримінально караним злочином з 15 березня 2022 року (дата набуття чинності) визнається: Добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

З урахуванням зазначених доповнень до вказаної статті, захист вважає, що до 15 березня 2022 року зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, не створювала, сама по собі, складу кримінального правопорушення. При цьому вказує, що в інакшому випадку, до кримінальної відповідальності як співучасників злочину, слід притягувати не тільки відповідних суддів, а й інших працівників суду, та осіб, які звернулися до суду як позивачі, за захистом свої прав на окупованій території.

Також в поданій апеляційній скарзі захисник посилається на неналежність доказів.

Звертає увагу суду, що як доказ зайняття ОСОБА_8 посади в незаконних судових або правоохоронних органах органом досудового розслідування було надано огляди інтернет видань, які самі по собі не можуть слугувати належним доказом, а також рішення незаконних судових органів, що не містить підпису самого ОСОБА_8 , а лише секретаря (ймовірно ОСОБА_13 ), яка в даному кримінальному провадженні не є свідком, підозрюваною чи обвинуваченою. Жодних рішень, документів, за підписом самого ОСОБА_8 , до суду не надано, а тому не можна встановити достовірно, поза розумним сумнівом, факт зайняття ОСОБА_8 посади в незаконних судових органах та здійснення ним правосуддя.

Відсутні не тільки докази здійснення такого правосуддя, але й сам факт вільного волевиявлення ОСОБА_8 на зайняття відповідної посади, зокрема заява, написана власноруч, присяга судді тощо.

За наслідками апеляційного розгляду просить вирок суду скасувати, та закрити кримінальне провадження, в зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення захисника на підтримку поданої апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав рішення суду законним та обгрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження, проаналізувавши апеляційні доводи, провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вирок у даному кримінальному провадженні ухвалений за наслідками здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження (in absentia), у ході яких були здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_8 на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджуються зібраними у справі доказами, а саме:

- заявою про кримінальні правопорушення народного депутата ОСОБА_14 , у тому числі вчинених суддею ОСОБА_8 із вимогою внести відомості до ЄРДР за фактом вчинення злочину, передбаченого ст. 111 КК України (арк. заяви 21, 43).

- зверненням голови ВККС до Генерального прокурора України про внесення відомостей до ЄРДР за ст. 111 КК України стосовно суддів судів Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, які здійснюють правосуддя іменем Російської Федерації без припинення статусу судді відповідно до законів України, що також водночас є порушенням присяги судді, із долученим списком 287 суддів, де під номером 190 вказаний суддя ОСОБА_8 .

- відповіддю Адміністрації Президента України щодо інформації про призначення (переведення) 190 суддів судів Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, у тому числі стосовно судді ОСОБА_8 , якого призначено на посаду судді Керченського міського суду Автономної Республіки Крим Указом Президента України від 14 квітня 2006 року № 308.

- відповіддю ВККС на запит Генеральної прокуратури України від 03 лютого 2015 року про те, що із заявами на переведення до інших судів на території України звернулось 53 судді місцевих та апеляційних судів.

- протоколом огляду інтернет-видань від 31 серпня 2021 року, яким проведено огляд сайтів, на яких розміщено документи щодо призначення на посаду до незаконно створеного Керченського міського суду ОСОБА_8 , а також створення зазначеного суду.

- копією Указу Президента України від 14 квітня 2006 року № 308/2006 про призначення ОСОБА_8 суддею Керченського міського суду Автономної Республіки Крим.

- копією подання ВККС від 23.02.2011 до ВРУ про обрання ОСОБА_8 суддею безстроково та копія постанови Верховної Ради України від 03 березня 2011 року № 3087-VI про обрання ОСОБА_8 на посаду судді Керченського міського суду Автономної Республіки Крим безстроково.

- копією постанови Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1246-VIII про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Керченського міського суду Автономної Республіки Крим у зв`язку з порушенням присяги судді.

Дослідивши вказані докази та надавши оцінку на предмет їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину та правильності кваліфікації його дій за ч.1 ст.111 КК України.

Вищевказані докази доводять, що ОСОБА_8 реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України захищати незалежність та територіальну цілісність України, порушуючи присягу судді в частині неупередженого, незалежного, справедливого та кваліфікованого здійснення правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, та не вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя ОСОБА_8 , будучи суддею та відповідно до Постанови Верховної Ради України від 03 березня 2011 року № 3087-VI, обіймаючи посаду судді Керченського міського суду АР Крим, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками, у тому числі незаконно утворених судових органів та органів державної влади Російської Федерації та неможливість відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави, бажаючи допомогти у проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних судових органів Російської Федерації, вчинив дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України.

Водночас, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, ОСОБА_8 , будучи громадянином України, у порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та Російської Федерації щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації, усвідомлюючи, що так званий «Керченский городской суд» відповідно до положень ст. 64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, перебуваючи в м. Керч упродовж березня-квітня 2014 року продовжив роботу у складі незаконного органу судової влади Російської Федерації на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», внаслідок чого у подальшому, Указом Російської Федерації від 19 грудня 2014 року № 786 був призначений на посаду заступника голови так званого «Керченского городского суда», чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «Федерального конституційного закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_8 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, перебуваючи у приміщенні так званого «Керченского городского суда» на вул. Свердлова, 4, м. Керч, Автономна Республіка Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, керуючись нормами Цивільно-процесуального кодексу РФ, 28 січня 2015 року, точний час органом досудового розслідування не встановлено, виніс «рішення» у справі № 2-436/2015, чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.

Крім цього, ОСОБА_8 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, перебуваючи в приміщенні так званого «Керченского городского суда» на вул. Свердлова, 4, м. Керч, Автономна Республіка Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, керуючись нормами Цивільно-процесуального кодексу РФ, 29 січня 2015 року, точний час органом досудового розслідування не встановлено, виніс «рішення» у справі № 2-13/2015, чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, оцінивши докази у їх сукупності, правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 , у висунутому йому обвинуваченні за ч.1 ст.111 КК України, а саме у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.

Апеляційні доводи захисника про те, що зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території в редакції закону, як діяла на час вчинення інкримінованих ОСОБА_8 дій, не створювало, саме по собі, складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки громадянин України ОСОБА_8 будучи представником судової влади України та особою, яка склала присягу судді та присягнула Українському народові здійснювати правосуддя від імені України, здійснив підривну діяльність проти України, а саме - надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації, а саме будучи в складі незаконно утвореного на території АР Крим «Керченского городского суда» виніс «рішення» у справі № 2-436/2015, та «рішення» у справі № 2-13/2015.

На момент вчинення злочину у лютому - березні 2014 року ОСОБА_8 вже дев`ятий рік обіймав посаду судді суду АР Крим України й очевидно усвідомлював протиправність своїх дій, свідомо погодившись на злочинну пропозицію невстановлених органом досудового розслідування представників органів влади Російської Федерації працювати та виносити судові рішення іменем Російської Федерації на посаді судді Керченського міського суду на окупованій території України, який увійшов до незаконно створеної судової системи Російської Федерації Республіки Крим.

Як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції не встановлено, що обвинувачений діяв під примусом, що є «a priori» неможливим як при зверненні до окупаційної влади щодо призначення заступником голови суду до незаконно створених судових органів, так і при відправленні правосуддя, ухвалюючи судові рішення іменем РФ. Водночас на підтвердження того, що обвинувачений діяв умисно та добровільно, свідчить і те, що після 20 лютого 2014 року із заявою про переведення до інших судів України, ОСОБА_8 до органів влади України не звертався.

Воєнна окупація невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим - мала відкритий характер, а тому ОСОБА_8 , який має достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.

Крім того, зі змісту ч.1 ст.111 КК України вбачається, що мотив злочину не є юридичною ознакою, що визначає вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне, а тому не встановлення мотиву злочину у цьому кримінальному провадженні не виключає кримінальну відповідальність обвинуваченого за вчинення інкримінованих йому дій.

Такі дії обвинуваченого, на переконання колегії суддів, з об`єктивної сторони утворюють склад злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висунуте ОСОБА_8 обвинувачення є конкретним і зрозумілим, в повній мірі відповідає вимогам ст.291 КПК України та не має недоліків, які б могли перешкодити суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Що стосується доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_8 про підозру, як спеціальному суб`єкту, то вони є необґрунтованими, з урахуванням позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №536/2475/14-к (Провадження №13-34кс19).

Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові дійшла висновку, що вручення процесуального документа (повідомлення про підозру), а також повідомлення і роз`яснення (за необхідності) прав підозрюваному є кінцевим етапом, яким завершується процедура здійснення повідомлення про підозру судді. Однак саме по собі вручення тексту повідомлення про підозру судді іншим суб`єктом за умови, що його було прийнято, перевірено, складено та підписано уповноваженим на це статтею 481 КПК України суб`єктом, не порушує гарантії суддівської незалежності. Подальше вручення такого документа не дає підстав вважати, що суб`єкт його вручення якимось чином впливає на реалізацію цієї гарантії.

З урахуванням зазначеного, доводи сторони захисту, що ОСОБА_8 не набув статусу підозрюваного, оскільки останньому, як спеціальному суб`єкту, повідомлення про підозру було вручено неуповновженим суб`єктом, а саме Генеральним прокурором чи його заступником, є безпідставними.

Не відповідають фактичним обставинам провадження і твердження захисника про те, що ОСОБА_8 не було відкрито матеріали досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України.

На підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року у цьому кримінальному провадженні проведено спеціальне досудове розслідування, за результатами проведення якого було складено обвинувальний акт.

При відкритті матеріалів досудового розслідування був відсутній особисто обвинувачений, оскільки все досудове розслідування здійснювалось на підставі ухвали слідчого судді у його відсутності.

При цьому матеріали досудового розслідування були відкриті стороні захисту, а саме захиснику, що був призначений у цьому провадженні для захисту ОСОБА_8 та який користувався усіма права обвинуваченого відповідно до ч.4 ст.46 КПК України.

Що стосується тверджень апеляційної скарги про те, що захисника ОСОБА_8 було призначено постановою Генеральної прокуратури України лише від 12 квітня 2019 року, однак ОСОБА_8 набув статусу підозрюваного ще 22 травня 2015 року, де участь захисника є обов`язковою, чим порушено право на захист ОСОБА_8 , то вони є непереконливими, оскільки захисника було залучено у відповідності до ч.2 ст.52 КПК України, якому у відповідності до вимог ст.290 КПК України було відкрито всі матеріали досудового розслідування. При цьому, від залученого захисника жодних зауважень щодо процесуальних дій у кримінальному провадженні не надходило.

Колегія судді враховує і те, що стосовно ОСОБА_8 здійснювалось спеціальне досудове розслідування, тому відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 52 КПК України участь захисника у цьому кримінальному провадженню є обов`язковою з моменту прийняття відповідного процесуального рішення.

Під час підготовчого судового засідання суд ухвалами від 22 вересня 2022 року, 07 жовтня 2022 року призначав обвинуваченому захисника лише на час проведення підготовчого судового засідання, виходячи також з тієї обставини, що здійснювались дії на повідомлення ОСОБА_8 про розгляд кримінального провадження стосовно нього та не порушення права останнього на вільний вибір захисника.

Водночас у підготовчому судовому засіданні брав участь захисник ОСОБА_15 , який здійснював захист ОСОБА_8 під час досудового розслідування, який просив суд про призначення обвинуваченому захисника за рахунок держави, оскільки через зміну територіальної підсудності справи немає права продовжувати брати участь у цій справі та повідомив суд про скасоване доручення.

У подальшому, ухвалою суду від 20 жовтня 2022 року клопотання прокурора про здійснення спеціального судового розгляду було задоволено та цією ж ухвалою суд призначив обвинуваченому захисника за рахунок держави, який здійснював свої повноваження від проведення підготовчих дій перед оголошенням обвинувального акта до завершення судового розгляду.

Отже доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про порушення права обвинуваченого ОСОБА_8 на захист не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.

Ухвалюючи вирок, суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 50, 65 КК України, та призначив ОСОБА_8 покарання, що відповідає особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.

Обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з призначеним ОСОБА_8 покаранням за вчинений злочин у виді позбавлення волі строком на строк десять років, яке відповідає санкції ч.1 ст.111 КК України, та яке за своїм видом і розміром відповідає тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вирок Дарницького районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року, ухвалений щодо ОСОБА_8 , законним, обґрунтованим та вмотивований, підстав для його скасування та закриття кримінального провадження, не вбачає, у зв`язку із чим залишає вирок суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Вирок Дарницького районного суду м.Києва від 29 травня 2023 року ухвалений щодо ОСОБА_8 , залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 ,без задоволення.

Ухвала суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції.

Судді:

________________ ________________ _______________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4