Єдиний державний реєстр судових рішень
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
26 грудня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/139/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Бабенко Олени Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області, Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
16 лютого 2023 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Бабенко Олени Анатоліївни (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області (далі відповідач І, ТУ ССО у Луганській області), Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (далі відповідач ІІ, ТУ ССО у м. Києві та Київській області), з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно, а починаючи з 19.07.2022 по 30.09.2022 у розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 01.10.2022 по 20.01.2023 у розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць;
- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 року у розмірі 30000 гривень щомісячно, а починаючи з 19.07.2022 по 30.09.2022 у розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць;
- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період 01.10.2022 по 20.01.2023 у розмірі до 30000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць;
- стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області та Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката Бабенко О.А. за Договором про надання правової допомоги № 11 від 25.01.2023 року у сумі 3000 гривень.
В обґрунтування вимог зазначено, що позивача з 27.07.2020 прийнято на службу до Служби судової охорони на посаду головного спеціаліста (командира відділення) відділення особистої безпеки суддів підрозділу особистої безпеки суддів територіального управління Служби судової охорони у Луганській області.
Наказом начальника територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області від 30.09.2022 № 636о/с призначено, як такго, що прибув з територіального управління Служби судової охорони у Луганській області на посаду головного спеціаліста (командира відділення) 10 відділення особистої безпеки суддів (Вищого антикорупційного суду) підрозділу особистої безпеки суддів територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області з 01.10.2022, де і проходить службу на теперішній час.
Разом з тим, починаючи з 24.02.2022 і до 30.09.2022 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась додаткова винагорода відповідно до положень Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022, що підтверджується довідкою № 5/31-23 від 06.02.2023, виданою Територіальним управлінням Служби судової охорони у Луганській області у відповідь на адвокатський запит № 6/1 від 25.01.2023.
На усні звернення щодо виплати зазначеної додаткової винагороди відповідачі повідомляли позивача про відсутність належного фінансування та виділення коштів головним розпорядником коштів, тобто ДСА України. Згодом повідомлялося, що заплановано видати наказ про виплату додаткової винагороди, проте жодного наказу про нарахування та виплату винагороди відповідачами видано не було і до сьогоднішнього дня.
Проте, на сьогоднішній день будь-яких наказів ТУ ССО у Луганській області щодо нарахування та виплати позивачу в період з 24.02.2022 до 30.09.2022 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 не видавалось.
Крім цього, у відповіді за вих. №41.07-103 від 03.02.2023, отриманої від ТУ ССО у м. Києві та Київській області на адвокатський запит № 8/1 від 27.01.2023, зазначено, що станом на 03.02.2023 кошторисних призначень та фінансування на виплату додаткової винагороди для співробітників Управління від розпорядників вищого рівня не надходило.
Таким чином, зазначена додаткова винагорода не виплачувалася жодному співробітнику Управління.
Позивач вважає, що бездіяльністю вказаних суб`єктів владних повноважень порушується його право на отримання встановленого законом та підзаконним актом грошового забезпечення, внаслідок чого позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 відкрито провадження у справі після усунення недоліків позовної заяви, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 21.02.2023 зупинено провадження у справі до набрання чинності судовим рішенням у зразковій адміністративній справі № 260/3564/22.
Ухвалою суду від 09.11.2023 поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 20.11.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Відповідач І надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до частини сьомої статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини першої статті 165 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 р. № 289 Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби затверджується Державною судовою адміністрацією України.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року № 384 (далі Порядок).
Відповідно до вказаного вище Порядку, підставою для виплати грошового забезпечення, зокрема його основних, додаткових та одноразових додаткових видів, є накази Служби або територіального управління Служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 21 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану встановлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Крім того, Кабінет Міністрів України пунктом 2 постанови від 3 квітня 2019 № 289 "Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони" визначив, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією України.
Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 № 396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі Порядок і умови виплати).
Згідно з пунктом 10 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Тобто, для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби достатніх бюджетних асигнувань по КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Відповідно до частини сьомої статті 161 Закону № 1402-VІІІ, фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом третім частини третьої статті 148 Закону № 1402-VІІІ визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони здійснює Державна судова адміністрація України.
Відповідач зазначає, що в грудні 2022 року бюджетні асигнування по КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», передбачені у кошторисі ТУ ССО у Луганській області на 2022 рік, головним розпорядником бюджетних коштів ДСА України та розпорядником вищого рівня ССО збільшені не були. Навпаки, згідно довідки про зміни до кошторису на 2022 рік № 56 від 21.12.2022 та довідки про зміни до плану асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального бюджету на 2022 рік № 56 від 21.12.2022 видатки ТУ ССО у Луганській області по КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» зменшені на 1 432 700 грн. У кошторисі ТУ ССО у Луганській області на 2023 рік видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не передбачені та не затверджувалися, а також не затверджені бюджетні асигнування на погашення будь-якої бюджетної кредиторської заборгованості за минулі звітні роки.
Відповідач вважає, що обґрунтованість його дій відповідає вимогам статті 23 Бюджетного кодексу України, за якою будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
На підставі вищевикладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач ІІ надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 12 та 21-1 Закону України «Про національну безпеку України», Служба судової охорони входить до складу сектору безпеки і оборони України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 р. № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року № 384 (далі Порядок).
Відповідно до Порядку, підставою для виплати грошового забезпечення, в тому числі його основних, додаткових та одноразових додаткових видів є накази Служби або територіального управління Служби.
Згідно пункту 10 Порядку, грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Тобто, для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату.
Пунктом третім частини третьої статті 148 Закону визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони здійснює Державна судова адміністрація України.
У затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022-2023 роки та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки, у тому числі Управління, на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв`язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату.
Враховуючи викладене вище, накази Управління про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не видавались і не можуть бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Відповідач ІІ вважає, що його дії відповідають вимогам статті 23 Бюджетного кодексу України, за якою будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
На підставі зазначеного, відповідач ІІ вважає, що діяв правомірно, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) наказом ТУ ССО у Луганській області від 27.07.2020 № 158 о/с прийнято на службу до Служби судової охорони та призначено на посаду головного спеціаліста (командира відділення) відділення особистої безпеки суддів підрозділу особистої безпеки суддів ТУ ССО у Луганській області, присвоєно в порядку переатестування спеціальне звання - підполковник Служби судової охорони.
Відповідно до довідок начальника відділу по роботі з персоналом територіального управління Служби судової охорони у Луганській області від 03.03.2023 у період з 24.02.2022 по 30.09.2022 позивач проходив службу в територіальному управління Служби судової охорони у Луганській області. У вказаний період у щорічній оплачуваній відпустці та на лікарняному не перебував. Крім того, накази щодо переведення (відрядження) на роботу в іншу місцевість у вказаний період стосовно позивача не видавались.
Довідкою про доходи (грошового забезпечення) позивача №5/66-23 від 02.03.2023 підтверджується, що у період з лютого 2022 року по вересень 2022 року щомісячна додаткова винагорода, встановлена Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», ТУ ССО у Луганській області позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Відповідно до наказу ТУ ССО у м. Києві та Київській області від 30.09.2022 № 636 о/с позивача призначено як такого, що прибув з ТУ ССО у Луганській області на посаду головного спеціаліста (командира відділення) 10 відділення особистої безпеки суддів підрозділу особистої безпеки суддів ТУ ССО у м. Києві та Київській області з 01 жовтня 2022 року.
Довідкою відповідача ІІ від 23.02.2023 № 47 підтверджується, що з жовтня 2022 року по січень 2023 року щомісячна додаткова винагорода, встановлена Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», ТУ ССО у м. Києві та Київській області позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Справа № 360/139/23 є типовою до зразкової справи № 260/3564/22, оскільки у повній мірі відповідає ознакам типової справи, визначеним рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління та Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служба судової охорони, про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у цій справі:
а) позивачем є співробітник Служби судової охорони;
б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони;
в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168;
г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168;
г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
Частиною третьою статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи
Таким чином, при розгляді цієї справи суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 160 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
На підставі частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.
Згідно із частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою КМУ № 289 затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.
На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та постанови КМУ № 289 ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок № 384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» КМУ прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Таким чином, указаною постановою № 168 КМУ установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Тому невиплата відповідачем додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, з огляду на таке.
Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень КМУ належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
На підставі частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із частиною другою цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
З огляду на викладене посилання відповідачів на те, що виплата позивачу може бути здійснена лише на підставі наказу після усунення наявного дефіциту видатків на виплату грошового забезпечення та внесення змін до помісячного розподілу бюджетних асигнувань, що затверджений ССО у відповідному Плані асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету Управління на 2022 рік, є необґрунтованими.
Невиплата відповідачами позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном.
Доки відповідне положення постанови КМУ № 168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Також суд враховує те, що постановою КМУ № 793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови КМУ № 168:
- в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: «2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
При цьому зміст внесених постановою КМУ № 793 змін до постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Указане підтверджується:
- пунктом 11 розділу І Порядку № 384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я понад встановлені чинним законодавством строки;
- пунктом 14 розділу І указаного Порядку, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата;
- пунктом 8 Порядку № 396, відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов`язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров`ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров`ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв`язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров`я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.
При визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396 не підлягає застосуванню, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється КМУ з огляду на таке.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру додаткової винагороди позивачеві слід застосовувати норми постанов КМУ, а не Порядку № 396, який прийнятий на виконання відповідних постанов, проте суперечить їм у відповідній частині.
Системний аналіз пункту 2-1 постанови КМУ № 168 (у редакції постанови КМУ № 793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати «порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги» не є тотожним праву встановлювати «розміри додаткових винагород».
Також суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби. Граничну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує ДСА України. Рішення про утворення територіальних підрозділів Служби судової охорони приймається Головою Служби за погодженням з ДСА України. Структуру та штатну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує Голова Служби за погодженням з ДСА України.
Згідно із частиною п`ятою цієї статті Центральний орган управління Служби судової охорони є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.
За змістом частини шостої статті 161 Закону № 1402-VIII Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.
Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома цієї статті).
На підставі пункту 8 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.
Пунктом 9 розділу І вказаного Порядку визначено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (пункт 10 розділу І Порядку № 384).
Пунктом 4 Порядку № 396 також, зокрема, передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Таким чином, ТУ ССО у Луганській області та ТУ ССО у м. Києві та Київській області є належними відповідачами у справі за пред`явленим позовом, оскільки саме ці суб`єкти владних повноважень допустили протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З огляду на наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо строку звернення позивача до суду з позовом суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки КАС України не визначає строків звернення до суду з позовами щодо грошового забезпечення (заробітної плати) осіб, що перебувають на публічній службі, тому таким законом в даному випадку є Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені у наступній редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Оскільки позивач не звільнений з публічної служби та продовжує на ній перебувати, тому він має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті статті 233 КЗпП України).
При цьому, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Позивач звернувся до суду з даним позовом 16.02.2023 під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19).
Отже, тримісячний строк для звернення до суду з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, ним не пропущений. Як наслідок, відсутні правові підстави для поновлення строку звернення до суду, а також для залишення позову без розгляду.
Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
У частині п`ятій статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У відзиві на позовну заяву відповідач не заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).
До позовної заяви представником позивача додано договір про надання правової допомоги адвокатом від 25 січня 2023 року № 11, додаткову угоду № 1 від 25 січня 2023 року до договору про надання правової допомоги адвокатом від 25 січня 2023 року № 11 та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 25 січня 2023 року № 24.
З договору про надання правової допомоги адвокатом від 25 січня 2023 року № 11 встановлено, що: Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати Замовнику протягом строку дії Договору наступні послуги юридичного характеру: правова допомога при реалізації Замовником його прав та представлення його інтересів в усіх держаних органах, в тому числі в органах: МВС, прокуратури, СБУ та інших правоохоронних органах, у відділах Державної виконавчої служби, в органах місцевого самоврядування, в будь-яких підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форми власності; юридичне супроводження спорів, що виникають у замовника з будь-яких питань спірного характеру шляхом представництва його інтересів в органах судової влади будь-якої ланки та юрисдикції (перший-третій абзаци пункту 1.1.); Замовник зобов`язується прийняти та оплатити послуги Виконавця в порядку, розмірі та у строки, які визначені умовами даного Договору (підпункт 2.2.3. пункту 2.2); правова допомога здійснюється на засадах повної від платності та на умовах повної компенсації Замовником вартості витрат, понесених Виконавцем у процесі виконання цього Договору. Порядок, строки та розмір сплати винагороди (гонорару) та компенсації понесених Виконавцем витрат встановлюється сторонами додатковими угодами (пункт 3.1.).
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 25 січня 2023 року до договору про надання правової допомоги адвокатом від 25 січня 2023 року № 11 Замовник сплачує юридичні послуги надані адвокатом у сумі 3000 гривнь, які полягають у наступному: надання усної конультації 1 година, вартість 500 гривнь; підготовка адвокатського запиту, позовної зяави та додатків до неї, підготовка клопотання про витребування доказів та направлення вказаних документів до суду 3 години, вартість послуги 2500 гривень.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру від 25 січня 2023 року № 24 позивач сплатив представнику 3000,00 грн.
Суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн підтверджені належними доказами та стосуються цієї справи, тому підлягають стягненню з відповідачів по 1500,00 грн з кожного.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву адвоката Бабенко Олени Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області (код ЄДРПОУ 43441202, 93010, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Миру, будинок 34), Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 43162533, 01601, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 58-Б) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у період з 24.02.2022 по 30.09.2022.
Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Луганській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000,00 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць за період з 24.02.2022 по 30.09.2022.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 у період з 01.10.2022 по 20.01.2023 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
Зобов`язати Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000,00 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць за період з 01.10.2022 по 20.01.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот грн 00 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот грн 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця
