ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.12.2023Справа № 910/14919/23

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Гранд-Баварія" (92215, Луганська області, Білокуракинський район, село Тимошине, вулиця Центральна, 56)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ассет Менеджмент" (03680, місто Київ, вулиця Довженка, 12а)простягнення 987 814 грн 50 коп.Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.09.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства "Гранд-Баварія" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ассет Менеджмент" про стягнення 987 814 грн 50 коп. заборгованості за договором купівлі-продажу від 22.02.2022 № 17.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору купівлі-продажу від 22.02.2022 № 17 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з поставки оплаченого товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 670 020 грн 00 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 111 425 грн 24 коп. пені, 31 610 грн 26 коп. 3 % річних та 174 759 грн 00 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 відкрито провадження у справі № 910/14919/23, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

07.11.2023 на адресу Господарського суду міста Києва повернулося поштове відправлення за № 0600048582726, яким на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (03680, місто Київ, вулиця Довженка, 12а), було направлено ухвалу від 25.09.2023, із зазначенням причини повернення: за закінченням терміну зберігання (довідка ф. 20 від 02.11.2023).

Відповідно до частин 2, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 вручена відповідачу 02.11.2023.

Станом на 30.11.2023 відповідачем вимог ухвали суду від 25.09.2023, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Ассет Менеджмент" не скористалася наданими їй процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ассет Менеджмент" (продавець за договором, відповідач у справі) та Приватним підприємством "Гранд-Баварія" (покупцем за договором, позивач у справі) укладено договір купівлі-продажу № 17 (далі - договір) відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати покупцеві, а покупець зобов`язується оплатити і прийняти мінеральні добрива (надалі за текстом - товар), тип яких, кількість, ціна (включаючи ПДВ) за одиницю виміру та вид упаковки визначаються сторонами в додатках до даного договору, що є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 3.1 договору продавець передає покупцеві товар протягом 14-ти робочих днів від дати оплати рахунку-фактури.

Поставка товару здійснюється на умовах самовивозу або за домовленістю сторін (пункт 3.2 договору).

Відповідно до пункту 3.4 договору дата передачі товару продавцем визначається датою оформлення товарно-транспортної накладної.

У відповідності до пункту 4.1 договору покупець зобов`язується здійснити всі розрахунки з продавцем за товар шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця наступним чином: авансовий платіж в розмірі 100% від суми договору на протязі 2-х банківських днів з моменту підписання договору на основі виставлених рахунків-фактур.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що продавець несе відповідальність за цим договором у формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми здійсненої попередньої оплати в разі прострочення терміну передачі товару.

Відповідно до пункту 7.2 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022, але в плані розрахунків до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до пункту 11.1 договору визначено, що договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання зобов`язань сторонами.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено наданими позивачем доказами, що на виконання умов договору на підставі виставленого відповідачем рахунку № 38 від 22.02.2022 позивачем згідно платіжного доручення № 34 (#927737525213) від 22.02.2022 було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ассет Менеджмент" грошові кошти у сумі 670 020 грн 00 коп.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачену рахунком та відповідно до здійсненої позивачем передплати, здійснена не була.

Як вбачається з матеріалі справи, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів від 13.06.2023 за договором купівлі-продажу № 17 від 22.02.2022, відповідно до якої позивачем встановлено строк повернення коштів до 16.06.2023. У відповідь на вказану вимогу, відповідачем листом № 16/06 від 16.06.2023 повідомлено про обмеження встановлено пунктом 2 статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначає, що у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо поставки товару у строк, обумовлений в договорі купівлі-продажу № 17 від 22.02.2022 та з огляду на вимогу про повернення коштів, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 670 020 грн 00 коп., сплачених в якості попередньої оплати, яку позивач просив стягнути в судовому порядку. Крім того, за прострочення виконання зобов`язань позивачем на суму заборгованості нараховано 111 425 грн 24 коп. пені, 174 759 грн 00 коп. інфляційних втрат та 31 610 грн 26 коп. 3 % річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене вимоги позивача про стягнення з відповідача 670 020 грн 00 коп. заборгованості підлягають задоволенню.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що продавець несе відповідальність за цим договором у формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми здійсненої попередньої оплати в разі прострочення терміну передачі товару.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як вже зазначалося вище, у відповідності до пунктів 3.1 та 3.2 договору сторонами погоджено, що продавець передає покупцеві товар протягом 14-ти робочих днів від дати оплати рахунку-фактури. Поставка товару здійснюється на умовах самовивозу або за домовленістю сторін.

Як вбачається зі змісту наявного у матеріалах справи рахунку № 38 від 22.02.2022 будь - яких умов постачання товару сторонами не узгоджено.

Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 197 Господарського кодексу України господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов`язання. У разі якщо місце виконання зобов`язання не визначено, зобов`язання повинно бути виконано: за іншими зобов`язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов`язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

При цьому статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Тобто, договір купівлі-продажу є взаємно зобов`язуючим та кожна зі сторін договору наділена взаємними правами та обов`язками.

Зокрема, як випливає зі змісту вказаних статей, покупець для виконання постачальником обов`язку із передачі товару, відповідно до правовідносин, що фактично склалися між сторонами, зобов`язаний був забезпечити вивезення товару власними силами зі складу продавця.

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як зобов`язана сторона укладеного договору постачання, вчиняв необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей, зокрема, позивачем не надано належних та допустимих доказів ні звернення до відповідача у встановленому порядку з вимогами про отримання товару, ні відмови відповідача у передачі товару, ні доказів підписання між сторонами специфікації до договору.

Таким чином, позивачем не надано доказів на підтвердження відповідних обставин стосовно вчинення саме позивачем дій, спрямованих на отримання товару, а отже і доказів на підтвердження факту порушення відповідачем зобов`язань з поставки товару.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів прострочення виконання відповідачем як постачальником зобов`язань щодо передачі товару позивачеві, суд дійшов висновку, що при розгляді даної справи не встановлено прострочення відповідачем терміну передачі товару, відповідно, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 111 425 грн 24 коп. пені за прострочення відповідачем терміну передачі товару, нарахованої за період прострочення з 22.02.2022 по 18.09.2023, визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За змістом статей 509, 524, 533-535 та статті 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України. З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічні висновки викладені у постанові ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (Провадження № 12-42гс20).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2022 у справі № 902/186/21 зазначав, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Дії відповідача щодо неповернення коштів на вимогу позивача є порушенням вимог чинного законодавства, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині 3 % річних та інфляційних нарахувань суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені та 3% річних є неправильним, оскільки позивачем, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України, неправильно визначено день початку прострочення обов`язку з оплати наданих послуг.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки судом встановлено відсутність доказів прострочення виконання відповідачем як постачальником зобов`язань щодо передачі товару позивачеві, а умовами договору купівлі-продажу № 17 від 22.02.2022 передбачена 100 % попередня оплати, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок щодо повернення позивачу суми попередньої оплати лише після отриманої вимоги позивача про повернення коштів від 13.06.2023.

Таким чином, у відповідача виник обов`язок щодо повернення коштів не пізніше 16.06.2023, а прострочення виконання грошового зобов`язання виникло 17.06.2023.

З огляду на вищезазначене, позивач має право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання, починаючи з 17.06.2023.

Як встановлено судом, за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат судом встановлено, що з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, а саме за період з 17.06.2023 по 18.09.2023, становить - 10 060 грн 74 коп., тобто має місце дефляція, у зв`язку з чим заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 174 759 грн 00 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 22.02.2022 по 18.09.2023, визнаються судом такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до здійсненого судом, за допомогою системи "ЛІГА", розрахунку заявлених до стягнення 3 % річних встановлено, що розмір 3 % річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, а саме за період з 17.06.2023 по 18.09.2023, становить 5 176 грн 59 коп. 3 % річних, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповід альністю "Ассет Менеджмент" (03680, місто Київ, вулиця О. Довженка, будинок 12a, кімната 306, ідентифікаційний код 37294029) на користь Приватного підприємства "Гранд-Баварія" (92215, Луганська область, Білокуракинський район, село Тимошине, вулиця Центральна, будинок 56, ідентифікаційний код 41868824) заборгованість в розмірі 670 020 (шістсот сімдесят тисяч двадцять) грн 00 коп., 3 % річних в розмірі 5 176 (п`ять тисяч сто сімдесят шість) грн 59 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 127 (десять тисяч сто двадцять сім) грн 95 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька