ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98 , E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.12.2023Справа № 910/12565/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " НАШНЕТ "

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 "

про врегулювання розбіжностей по договору

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Ратківська А. Р .

Представники:

від позивача - Врублевський І.О.

від відповідача - Ковальова О.О. , Харченко К.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю " НАШНЕТ " (далі - позивач, ТОВ " НАШНЕТ ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " (далі - відповідач, ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 ") про врегулювати розбіжностей по Договору з доступу до інфраструктури об`єкта будівництва №ЗАК-45/ОСББ від 01.04.2020, укладеного між ТОВ " НАШНЕТ " та ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 ", шляхом внесення наступних змін до цього Договору: "Пункт 3.2. Договору викласти в наступній редакції: "3.2. Щомісячна оплата Доступу за цим Договором визначається згідно з методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, затвердженою відповідним державним органом влади згідно з Законом України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж", та становить: 201,00 грн. (двісті одна гривня 00 коп.) за місяць користування".

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення приписів абзацу 2 пункту 2 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" відповідач не надав у місячний строк відповіді на пропозицію позивача про внесення вищенаведених змін до Договору з доступу до інфраструктури об`єкта будівництва №ЗАК-45/ОСББ від 01.04.2020, що свідчить про відмову відповідача привести умови наведеного договору у відповідність до вимог частини 6 статті 16 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж". На думку позивача, така відмова є порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 прийнято позовну заяву ТОВ " НАШНЕТ " до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12565/23, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 25.09.2023 о 14:00 год.

12.09.2023 позивачем сформована в системі "Електронний суд" заява на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 21.08.2023, згідно якої позивач надав посилання на висновки щодо застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду.

У підготовче засідання, призначене на 25.09.2023, з`явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання, призначене на 25.09.2023, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце цього засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

Суд долучив до матеріалів справи, подану позивачем через відділ діловодства суду заяву на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 21.08.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 23.10.2023 о 10:20 год.

05.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про надання матеріалів справи на ознайомлення. Клопотання судом задоволено.

13.10.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення, згідно яких позивач доповнив підстави заявленого ним позову посиланням на істотне порушення Договору відповідачем (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

16.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про направлення процесуальних документів, судових викликів, копій судових рішень в паперовому вигляді.

16.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву, у якості додатків до якої додано відзив на позовну заяву.

18.10.2023 позивачем в системі "Електронний суд" сформована та зареєстрована в автоматизованій системі " Діловодство спеціалізованого суду " відповідь на відзив.

23.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У підготовче засідання, призначене на 23.10.2023, з`явилися представники позивача та відповідача.

У підготовчому засіданні, призначеному на 23.10.2023, здійснювався розгляд заяви відповідача, поданої 16.10.2023 через відділ діловодства суду, про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та долучення відзиву до матеріалів справи.

Суд долучив до матеріалів справи, подані учасниками справи через відділ діловодства суду заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань.

Суд прийняв до розгляду додаткові пояснення позивача, які по суті є заявою про зміну (доповнення) підстав позову, враховуючи, що позивачем дотримано вимог ч. 3, 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач та відповідач у підготовчому засіданні, призначеному на 23.10.2023, просили надати додатковий час для врегулювання спору.

У підготовчому засіданні 23.10.2023 судом оголошено перерву на 13.11.2023 о 11:00 год.

23.10.2023 відповідачем в системі "Електронний суд" сформовані та зареєстровані в автоматизованій системі " Діловодство спеціалізованого суду " заперечення на відповідь на відзив.

У підготовче засідання, призначене на 13.11.2023, з`явилися представники позивача та відповідача.

Суд долучив до матеріалів справи, подані учасниками справи через відділ діловодства суду заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань.

У підготовчому засіданні 13.11.2023 представники позивача та відповідача зазначили, що повідомили всі обставини справи, які їм відомі, та надали всі докази, на які вони посилаються у позові та відзиві.

У підготовчому засіданні, призначеному на 13.11.2023, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.11.2023 о 10:40 год.

У судове засідання, призначене на 27.11.2023, з`явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 27.11.2023 судом здійснювався розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 27.11.2023 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, визначених у позовній заяві та у додаткових поясненнях від 09.10.2023.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні 27.11.2023 судом здійснювалось з`ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 27.11.2023 на стадії судових дебатів судом оголошено перерву до 18.12.2023 о 10:40 год.

14.12.2023 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" додаткові посяснення у справі, зареєстровані в КП " Діловодство спеціалізованого суду " 15.12.2023, до яких долучено ряд доказів (фото та копії листів позивача та відповідача, датовані 17.11.2023, 22.11.2023, 04.12.2023).

У судове засідання, призначене на 18.12.2023, з`явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 18.12.2023 суд долучив до матеріалів справи додаткові пояснення у справі. Водночас докази, подані відповідачем разом із такими додатковими поясненнями, до розгляду судом не приймаються на підставі частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Відповідно до положень наведеної норми передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частиною 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

У поданих додаткових пясненнях відповідач не обґрунтував неможливість подання ним доказів у визначений ГПК України строк з причин, що не залежали від нього, разом з цим зазначив, що подані ним листи лише інформують суд про відносини сторін.

У судовому засіданні 18.12.2023 здійснювались судові дебати.

У судових дебатах представники позивача та відповідача виступили з промовою (заключним словом).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 18.12.2023 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Заслухавши учасників справи, з`ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували відповідні обставини, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту прав визначені частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зокрема, зміна правовідношення (п. 6 ч. 2 ст. 16 ЦК України), установлення, зміна і припинення господарських правовідносин (абз. 11 ч. 2 ст. 20 ГК України).

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

ТОВ " НАШНЕТ " (позивач) звернулось з позовом до ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " (відповідач) з вимогою про врегулювати розбіжностей по Договору з доступу до інфраструктури об`єкта будівництва №ЗАК-45/ОСББ від 01.04.2020, укладеного між позивачем та відповідачем, шляхом внесення змін до пункту 3.2 цього договору в частині визначення розміру щомісячної оплати за доступ у сумі 201,00 грн.

Позиція сторін.

Позивач зазначив, що 01.04.2020 між ТОВ " НАШНЕТ " (замовник, позивач) та ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " (власник, відповідач) укладено Договір з доступу до інфраструктури об`єкта будівництва №ЗАК-45/ОСББ від 01.04.2020 (далі - Договір або Договір №ЗАК-45/ОСББ від 01.04.2020), відповідно до п. 1.1 якого власник, для реалізації мешканцями житлових будинків, шо знаходяться в його власності (володінні та управлінні (обслуговуванні), права на отримання телекомунікаційних послуг, надає замовнику право доступу для користування інфраструктурою об`єкта будівництва на договірних засадах, а саме можливість розміщення технічних засобів телекомунікації замовника (надалі - ТЗТм) у будинках, та здійснює, згідно із метою своєї діяльності, експлуатацію, ремонт, утримання у належному санітарно-технічному стані таких будинків (у т.ч. й місць, на яких розміщене телекомунікаційне обладнання). Замовник у зв`язку із розміщенням його ТЗТм, замовляє та оплачує право доступу користування інфраструктурою об`єкта будівництва.

Відповідно до п. 1.3 Договору разом із розміщенням ТЗТм замовнику надається право прокладати оптоволоконні та мідні кабелі, які з`єднують розміщені ТЗТм з абоненським обладанням, а також телекомунікаційне обладнання між собою.

Метою цього Договору є задоволення спільних інтересів мешканців будинків, власника та замовника (п. 1.4. Договору).

Згідно з пп 2.1.3 п. 2.1 Договору, замовник зобов`язується оплачувати доступ до інфраструктури об`єкта будівництва згідно умов цього Договору та чинного законодавства України.

Загальна вартість доступу за цим Договором становить суму всіх оплат, злійснених за цим Договором (п. 3.1 Договору).

Відповідно до пункту 3.2 Договору щомісячна оплата за доступ за цим Договором становить 300,00 грн за місяць користування.

Оплата здійснюється на підставі цього Договору в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок власника (п. 3.4 Договору).

Згідно з п. 4.1 цей Договір набирає сили з моменту його підписання та діє

до 31 грудня 2020 року.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору за 30 днів до закінчення його строку, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Відповідно до п. 4.3 Договору строк дії Договору може бути змінений за взаємною згодою сторін.

Пунктом 4.4 Договору встановлено, що Договір може бути розірваний достроково в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Враховуючи умову п. 4.2 Договору та відсутність заяв сторін про припинення Договору за 30 днів до закінчення його строку, позивач стверджує, що термін дії Договору продовжено до 31 грудня 2023 року, що підтверджується, зокрема, здійсненою позивачем оплатою за право доступу для розміщення телекомунікаційного обладнання, на підтвердження чого до позовної заяви позивачем долучено банківську виписку по рахунку ТОВ " НАШНЕТ " за період з 01.06.2022 по 31.05.2023 (а.с. 44 т. 1).

Позивач зазначив, що у лютому 2022 отримав від відповідача лист № 77 від 10.02.2023 (а.с. 13 т. 1), яким відповідач ініціював внесення змін до Договору в частині підвищення плати за доступ до інфраструктури будинку з 300 грн до 600 грн на місяць.

Позивач листом №17/27 від 16.02.2023 (а.с. 14 т. 1) надав відповідачу відмову від підвищення розміру плати за доступ, оскільки вказане підвищення розміру плати за доступ порушує вимоги п. 7 ст. 17 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" (надалі - Закон про доступ), згідно яких щомісячна плата за доступ до будинку, в якому знаходяться 128 квартир, станом на 01.01.2023 не може перевищувати 201,00 грн. Позивач запропонував відповідачу залишити щомісячну плату за Договором на домовленому рівні 300,00 грн на місяць, що наразі вже є превищенням встановленої законом розміру плати за доступ.

У відповідь на вищенаведений лист позивача, відповідач направив позивачу лист №95 від 10.03.2023 (а.с. 16 т. 1), згідно якого, у зв`язку з відсутністю додаткової угоди до Договору щодо зміни суми відшкодувань за доступ, припинив дію Договору в односторонньому порядку з 01.04.2023, а також просив позивача забрати своє телекомунікаційне обладнання.

Крім того, відповідач надіслав позивачу лист №97 від 15.03.2023 (а.с. 17-18 т. 1) з пропозицією укласти новий договір з 01.04.2023 по 31.12.2023 при умові оплати 600,00 грн в місяць та наданні документів і виконанні робіт позивачем, зазначених у цьому листі.

Листом №17/41 від 21.03.2023 (а.с. 19-23 т. 1) позивач заперечив проти припинення відповідачем в односторонньому порядку дії Договору з 01.04.2023 та відмовився від укладення нового договору зі збільшенням розміру щомісячної плати за доступ, мотивуючи це тим, що такі дії відповідача порушують умови п. 4.1 - 4.4 Договору та вимоги ч. 7 ст. 17 Закону про доступ.

Листом №213 від 28.04.2023 (а.с. 25 т. 1) відповідач повідомив, що відправляв позивачу лист №95 від 10.03.2023 щодо розірвання Договору з 01.04.2023 та просив позивача до 15.05.2023 демонтувати та забрати своє обладнання, що знаходиться в підвальному приміщенні будинку.

Листом №17/56 від 04.05.2023 (а.с. 26-27 т. 1) позивач повторно повідомив відповідача про неправомірність припинення ним в односторонньому порядку дії Договору, мотивуючи це тим, що такі дії відповідача прямо порушують умови Договору та вимоги Закону про доступ. При цьому позивач наголосив, що Договір є чинним з теріном дії до 31.12.2023.

Листом №17/57 від 08.05.2023 (а.с. 29-33 т. 1) позивач звернувся до відповідача на підставі абзацу 2 пункту 2 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положенн" Закону про доступ з вимогою про приведення у відповідність з частиною 6 статті 16 Закону про доступ умов чинного Договору шляхом встановлення розміру плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу на рівні максимального розміру, передбаченого Законом про доступ, в розмірі 201,00 грн на місяць. До даного листа позивачем було додано проєкт Додаткової угоди від 08.05.2023 про внесення змін до Договору в частині п. 3.2 Договору, який підписаний та скріплений печаткою позивача. Письмову відповідь про результати розгляду даного листа та один екземпляр додаткової угоди з підписом керівника та печатковю відповідача позивач просив надати у місячний строк з дня направлення даного листа.

Відповідач не надав відповіді на таку вимогу позивача, натомість надіслав позивачу лист №220 від 09.06.2023 (а.с. 34-39 т. 1) з пропозицією укласти Договір про встановлення сервітуту, проєкт якого був доданий відповідачем до цього листа.

Листом №17/75 від 26.06.2023 (а.с. 40-42 т. 1) позивач відмовився від укладення нового договору зі збільшенням розміру щомісячної плати за доступ, мотивуючи це тим, що Договір з доступу до інфраструктури об`єкта будівництва №ЗАК-45/ОСББ від 01.04.2020 є чинним, а дії відповідача порушують умови цього Договору та вимоги Закону про доступ. У даному листі позивач повторно запропонував відповідачу привести у відповідність з частиною 6 статті 16 Закону про доступ умови Договору шляхом встановлення роміру плати за доступ до елементів інфраструктури доступу на рівні максимального розміру, передбаченого Законом про доступ, в розмірі 201,00 грн, шляхом укладення Додаткової угоди від 08.05.2023 про внесення змін до Договору.

Отже, при зверненні з позовом до суду позивач стверджував, що відповідач в порушення вимог абзацу 2 пункту 2 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про доступ неправомірно відмовився від приведення умов Договору у відповідність до вимог частини 6 статті 16 Закону про доступ.

До закінчення підготовчого засідання, позивач доповнив підстави заявленого позову посиланням на істотне порушення відповідачем Договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України), внаслідок чого позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні Договору, оскільки, за умов співпраці за Договором з чинними умовами щодо розміру плати та строку дії, позивач розраховував на постійне збільшення кількості абонентів в будинку та, відповідно, збільшення доходів від надання послуг доступу до Інтернету мешканцям будинку.

На твердження позивача, порушення відповідачем умов Договору полягало у наступному:

- відповідач ініціював зміну істотної умови Договору (ціни Договору), шляхом підвищення плати за доступ до інфраструктури будинку з 300 грн до 600 грн, тоді як умовами Договору не передбачено право відповідача змінювати умови Договору в одностороннєму порядку. На думку позивача, такі дії відповідача є порушенням вимог ст. 632 ЦК України, п. 4 ч. 6 ст. 16, п. 3 ч. 7 ст. 17 Закону про доступ, Методики визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта будівництва, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.09.2018 № 247 та рішення Київської міської ради № 236/8406 від 12.03.2020 "Про встановлення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, енергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинковї розподільної мережі комунальної власності територіальної громади міста Києва";

- відповідач ініціював в одностороннєму порядку дострокове припинення дії Договору з 01.04.2023, тоді як умовами Договору не передбачено право відповідача в односторонньому порядку достроково розривати Договір. На думку позивача, такі дії відповідача порушують умови п. 4.3, 4.4 Договору, ч. 1 ст. 651 ЦК України, ч. 1 ст. 180 ГК України та ч. 7 ст. 17 Закону про доступ.

Відповідач (ОСББ "ЗАКРЕВСЬКОГО 45") у відзиві на позовну заяву вказав на відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши таке:

- ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " зареєстровано 18.04.2017, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 81-83, 107-108 т. 1);

- фактично багатоквартирний будинок № 45 по вул. Миколи Закревського в м. Києві (далі - будинок) передано в управління ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " попереднім балансоутримувачем 30.04.2020 відповідно до Акту приймання-передачі багатоквартирного житлового будинку;

- на момент передачі будинку його співвласники вже отримували послуги позивача як інтернет-провайдера, а обладнання вже знаходилось в будинку;

- на твердження відповідача, Договір з доступу до інфраструктури об`єкта будівництва №ЗАК-45/ОСББ від 01.04.2020 укладено з порушенням вимог Закону про доступ, оскільки він не містить таких істотних умов договору, передбачених Законом про доступ, як перелік детально визначених елементів інфраструктури об`єкта доступу, якими користується замовник на підставі договору з доступу, перелік конкретно визначених технічних засобів електронних комунікацій, розміщених на елементах інфраструктури об`єкта доступу, якими користується замовник на підставі договору з доступу, а також відсутня проєктна документація до Договору;

- після прийняття будинку в управління відповідач був обмежений у можливості проведення зборів співвласників будинку через запровадженні карантинні обмеження, а згодом і оголошений воєнний стан;

- на початку 2023 року Правлінням ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " на виконання вимог співвласників будинку було прийнято рішення про проведення ремонтних робіт, у зв`язку з чим усім інтернет-провайдерам, обладнання яких розміщено у будинку, запропоновано перенести таке обладнання в спеціально облаштоване приміщення та повідомлено про підвищення ціни за доступ до інфраструктури будинку;

- позивач не погодився із пропозицією відповідача про підвищення ціни за доступ до інфраструктури будинку, наслідком чого стало рішення Правління ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " про розірвання Договору, про що позивач був повідомлений листом №95 від 10.03.2023 (а.с. 16 т. 1);

- в березні 2023 співвласники будинку виявили, що в протипожежних вентиляційних шахтах будинку знаходяться сторонні предмети, зокрема кабелі інтернет-зв`язку, які, як з`ясувалось шляхом опитування інтернет-провайдерів, належать позивачеві;

- відповідачем 15.03.2023 було направлено позивачу лист із вимогами про надання проєктної документації, демонтажу обладнання, розташованого у вентиляційних шахтах, та повідомлено про можливість відновлення договірних відносин за умови виконання вимог відповідача (а.с. 17-18 т. 1);

- вимоги відповідача позивач відмовився виконувати, заперечив проти розірвання відповідачем Договору №ЗАК-45/ОСББ з 01.04.2023 та звернувся із вимогою про внесення змін до нього в частині зменшення ціни за доступ до інфраструктури будинку, також позивач заперечив факт розміщення його обладнання у вентиляційних шахтах будинку та відмовився від перенесення свого обладнння у спеціально облаштоване приміщення;

- 16.04.2023 в будинку були проведені загальні збори, на яких було ухвалено рішення про розірвання договірних відносин з позивачем, що підтверджується Випискою з протоколу загальних зборів співвласників ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " від 16.04.2023 (дата складання 25.04.2023);

- вважаючи Договір №ЗАК-45/ОСББ розірваним з 01.04.2023, відповідач з квітня 2023 повертає позивачеві грошові кошти, перераховані останнім на його виконання, що підтверджується копіями відповідних платіжних інструкцій;

- відповідачем було запропоновано позивачеві укласти Договір про встановлення сервітуту, проте позивач відмовився від такої пропозиції;

- 17.08.2023 ТОВ " НВФ " Пожежний дім - Імпульс " видалило з шахт димовидалення будинку сторонні предмети (кабель) згідно ДБН (Державні будівельні норми), про що між ним та відповідачем складено Акт виконаних робіт № 17/08 від 17.08.2023;

- ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " не є власником будинку і, відповідно, власником інфраструктури об`єкта доступу (власниками є всі співвласники будинку), отже надання будь-кому доступу до інфраструктури будинку є можливим виключно за наявності рішення загальних зборів співвласників будинку, без відповідного рішення співвласників будинку відповідач не може укладати відповідні договори, водночас співлвасники будинку не зацікавлені у продовженні договірних відносин з позивачем і не мають намір надавати йому доступ до інфраструктури будинку, що перебуває у їх власності.

Позивач у відповіді на відзив заперечив твердження відповідача про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши таке:

- на думку позивача, доводи відповідача про правомірність прийнятого ним рішення про розірвання Договору в одностороньому порядку на підставі рішення загальних зборів співвласників будинку, є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 17 Закону про доступ власник інфраструктури об`єкта доступу не має права розірвати договір з доступу без згоди замовника або відмовити йому у продовженні строку дії договору з доступу, за умови належного виконання замовником умов договору з доступу;

- разом з цим, відповідачем не надано доказів неналежного виконання позивачем умов Договору, зокрема, порушення умов здійснення оплати за доступ, умов розміщення обладнання в будинку тощо;

- надані відповідачем листи про, нібито, виявлення кабелів в шахтах димовидалення не містять відомостей про те, що ці кабелі належать позивачу;

- наявність лише рішення органу управління відповідача (загальних зборів співвласників або правління) не може бути підставою для дострокового розірвання Договору в односторонньому порядку, оскільки це є порушенням частини 7 статті 17 Закону про доступ, крім того, умовами Договору також не передбачено право відповідача в односторонньому порядку достроково розривати Договір без згоди позивача;

- позивач звернув увагу, що відзив відповідача містить доводи, які суперечать один одному, а саме стосовно того, яким саме органом управління відповідача (Правлінням або загальними зборами співвласників будинку) приймалось рішення про розірвання в односторонньому порядку Договору з позивачем;

- позивач стверджує, що саме з боку відповідача були допущені істотні порушення Договору, що призвело до того, що позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні Договору.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив заперечив доводи позивача, зокрема, зазначивши таке:

- Акт приймання-передачі багатоквартирного житлового будинку від 30.04.2020 не містить зазначень про те, що відповідачем приймалось обладнання та мережі, що забезпечують надання співвласникам будинку телекомунікаційних послуг;

- позивачем заявлені позовні вимоги про врегулювання розбіжностей у Договорі, що був укладений за майже два роки до введення в Україні воєнного стану і відсутність необхідності на даний час у розробленні і видачі технічних умов з доступу та проєктної документації з доступу жодним чином не свідчить про відсутність такої необхідності станом на день укладання Договору;

- заявлена позивачем вимога стосується викладення пункту Договору у певній редакції і жодним чином не стосується можливості його розірвання або продоження його дії;

- зобов`язання відповідача викласти в новій редакції умови Договору, зміст якого суперечить інтересам співвласників майна, використання якого передбачено таким договором, є прямим порушенням прав співвласників такого майна.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з приписами статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3).

Відповідно до статті 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1). У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ч. 2). У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч. 3).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності або відсутності підстав для внесення змін до Договору з доступу до інфраструктури об`єкта будівництва №ЗАК-45/ОСББ від 01.04.2020 стосовно визначення щомісячної оплати доступу за Договором.

Матеріалами справи підтверджується, що при укладенні наведеного договору його сторони - ТОВ " НАШНЕТ " (замовник) та ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " (власник), досягли згоди з усіх істотних умов цього договору, зокрема погодити предмет (п. 1.1, 1.3), ціну (п. 3.1, 3.2) та строк дії Договору (п. 4.1 - 4.4), докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що Договір врегульовує відносини сторін щодо об`єкта будівництва (житлового будинку), розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Миколи Закревського, буд. 45 (далі - об`єкт, будинок). Наведене не заперечувалось позивачем та відповідачем. Жодні додатки до Договору, на твердження позивача та відповідача, сторонами до Договору не укладались.

Частиною першою статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Оскільки однією із сторін Договору є об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, спірні правовідносини сторін регулюються приписами Закону України від 29.11.2001 № 2866-IІІ "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон про ОСББ), який набрав чинності 01.01.2002.

Закон про ОСББ визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку (преамбула вказаного Закону).

Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону про ОСББ, ОСББ - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

За змістом часин 1, 2, 4, 6, 8 статті 4 Закону про ОСББ:

Об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Об`єднання є юридичною особою, що створюється відповідно до закону.

ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном ОСББ, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. Об`єднання не несе відповідальності за зобов`язаннями співвласників.

Отже, законодавець визначає ОСББ як юридичну особу приватного права (створену в добровільному порядку шляхом її заснування власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на підставі домовленості між собою), створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

За змістом статей 6, 7, 10 Закону про ОСББ співвласники багатоквартирного будинку створюють ОСББ; органами управління об`єднання є загальні збори об`єднання, правління, ревізійна комісія об`єднання; вищим органом управління об`єднання є загальні збори. До виключної компетенції загальних зборів об`єднання відноситься: затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; обрання членів правління об`єднання; питання про використання спільного майна тощо.

Частиною 20 статті 10 Закону про ОСББ передбачено, що до компетенції правління відноситься, зокрема, укладення договорів про виконання робіт, надання послуг та здійснення контролю за їх виконанням.

Відповідно до статті 12 Закону про ОСББ, управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління. Об`єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання.

Крім того, предмет укладеного стронами Договору стосується користування інфраструктурою будинку, а саме розміщення технічних засобів телекомунікації замовника у будинку.

Судом враховано, що особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України від 14.05.2015 № 417-VІІІ "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (далі - Закон № 417-VІІІ) (преамбула вказаного Закону), предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку (частина перша статті 2 вказаного Закону).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 417-VIII, управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку (ч. 2 ст. 4 Закону № 417-VІІІ).

Співвласники мають право: 1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; 2) брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника, тощо (ч. 1 ст. 6 Закону № 417-VІІІ).

Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку) (ч. 1 ст. 9 Закону № 417-VIII).

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 417-VIII співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

При цьому судом враховано, що наявність вказівки на особливості законодавчого регулювання порядку проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень не означає того, що зі створенням ОСББ на правовідносини з управління спільним майном багатоквартирного будинку вже не поширюються приписи Закону № 417-VIII, адже за таких обставин співвласники багатоквартирних будинків не перестають бути учасниками відносин зі здійснення права власності у багатоквартирному будинку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону № 417-VIII до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним.

Судом також враховано загальні правові висновки щодо критеріїв розмежування правового статусу окремих нежитлових приміщень та допоміжних приміщень у багатоквартирному будинку є усталеними у судовій практиці Верховного Суду та висловлені в численних постановах, зокрема Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17, від 22.01.2020 у справі №461/4181/18, від 23.06.2020 у справі №906/150/19.

Так, нежилі приміщення - це приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, належать до житлового комплексу, але не відносяться до житлового фонду і є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин (частина третя статті 4 Житлового кодексу України). Приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Допоміжні приміщення будинку (підвали, горища, сходові клітини, кладові тощо) становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду. Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону (частина 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", частина 2 статті 382 ЦК України) і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку та нежилих приміщень слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у постанові від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, зазначив, що: "Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень".

Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону України "Про електронні комунікації" доступ до елементів інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі, що не перебувають у власності постачальників електронних комунікаційних послуг та/або мереж для розгортання загальнодоступних електронних комунікаційних мереж, здійснюється відповідно до Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж".

Осклільки предметом Договору, який сторони уклали 01.04.2020, є надання права доступу для користування інфраструктурою об`єкта будівництва, що не перебуває у власності постачальників електронних комунікаційних послуг та/або мереж для розгортання загальнодоступних електронних комунікаційних мереж, на спірні правовідносини сторін за Договором поширюється дія Закону України від 07.02.2017 № 1834-VIII "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" (далі - Закон про доступ), який набрав чинності 04.06.2017.

Закон про доступ визначає правові, економічні та організаційні засади забезпечення доступу до інфраструктури об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв`язку, будинкової розподільної мережі для розташування технічних засобів електронних комунікацій з метою забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, встановлює повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, визначає права та обов`язки осіб, які беруть участь у таких господарських відносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону про доступ, дія цього Закону поширюється на відносини між власниками інфраструктури об`єкта доступу всіх форм власності та замовниками, що виникають при доступі до інфраструктури відповідного об`єкта доступу.

Відповідно до статті 1 Закону про доступ у цьому закону терміни вживаються у такому значенні:

власник (володілець) інфраструктури об`єкта доступу (далі - власник інфраструктури об`єкта доступу) - фізична або юридична особа, у власності (володінні) якої перебуває інфраструктура об`єкта доступу або окремі її елементи;

договір з доступу - договір, укладений згідно з законодавством між власником інфраструктури об`єкта доступу і замовником про доступ до інфраструктури об`єкта доступу з метою користування нею або її елементами для забезпечення можливості надання електронних комунікаційних послуг замовником і отримання таких послуг їх споживачами, з урахуванням умов, визначених цим Законом;

доступ до інфраструктури об`єкта доступу - право замовника на користування елементами інфраструктури об`єкта доступу для розміщення, модернізації, експлуатаційного та технічного обслуговування технічних засобів електронних комунікацій відповідно до законодавства та на підставі договору з доступу;

елементи інфраструктури об`єкта доступу - складові частини інфраструктури відповідного об`єкта доступу, що надаються або можуть надаватися власником інфраструктури об`єкта доступу у користування замовнику на договірних засадах;

замовник доступу до інфраструктури об`єкта доступу (далі - замовник) - суб`єкт господарювання (оператор електронних комунікацій, постачальник електронних комунікаційних послуг або уповноважена ним особа), який звернувся чи має намір звернутися до власника інфраструктури об`єкта доступу із запитом про надання доступу до конкретного елемента інфраструктури об`єкта доступу або який уклав договір з доступу.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону про доступ, власник інфраструктури об`єкта доступу має право, зокрема: 1) вимагати укладення договору з доступу для надання доступу до інфраструктури відповідного об`єкта доступу; 2) визначати плату за доступ, що розраховується згідно з відповідною методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, затвердженою відповідним державним органом; 8) розривати договір з доступу у передбачених таким договором та/або законодавством випадках.

Статтею 16 Закону про доступ визначено особливості укладення, зміни та розірвання договору з доступу, а саме:

Доступ до інфраструктури об`єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об`єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (ч. 1 ст. 16).

Укладення договору з доступу здійснюється після видачі замовнику технічних умов з доступу та погодження власником інфраструктури об`єкта доступу проєктної документації з доступу (ч. 2 ст. 16).

Укладення договору з доступу здійснюється сторонами у строк, що не може перевищувати один місяць з дня надходження власникові інфраструктури об`єкта доступу документів, передбачених частиною другою цієї статті. Ухилення від укладення договору з доступу є порушенням цього Закону. Спори, пов`язані з ухиленням від укладення договору з доступу, вирішуються в судовому порядку (ч. 3 ст. 16).

Договір з доступу має містити такі істотні умови:

1) повне найменування сторін договору з доступу;

2) детально визначені елементи інфраструктури об`єкта доступу, якими користується замовник на підставі договору з доступу;

3) конкретно визначені технічні засоби електронних комунікацій, розміщені на елементах інфраструктури об`єкта доступу, якими користується замовник на підставі договору з доступу;

4) розмір плати за доступ, визначений згідно з відповідною методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу;

5) порядок доступу до технічних засобів електронних комунікацій, розміщених на елементах інфраструктури об`єкта доступу, якими користується замовник на підставі договору з доступу;

6) умови захисту технічних засобів електронних комунікацій, розміщених на елементах інфраструктури об`єкта доступу, якими користується замовник на підставі договору з доступу, від їх умисного пошкодження (демонтажу або руйнування);

7) порядок здійснення власником інфраструктури об`єкта доступу контролю за користуванням замовником визначеними елементами інфраструктури об`єкта доступу відповідно до договору з доступу;

8) строк дії договору з доступу (з можливістю його продовження у порядку, визначеному сторонами);

9) відповідальність сторін;

10) умови розірвання договору з доступу;

11) особливості порядку внесення змін до договору з доступу;

12) інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 6 ст. 16).

Власник інфраструктури об`єкта доступу не має права розірвати договір з доступу без згоди замовника або відмовити йому у продовженні строку дії договору з доступу, за умови належного виконання замовником умов договору з доступу (ч. 7 ст. 16).

Як зазначалось, підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже, іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом статей 631, 651, 652 ЦК України змінено або розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17 та від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18.

Відповідно, врегулювання розбіжностей можливе тільки в чинному Договорі.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач стверджував, що Договір з доступу до інфраструктури об`єкта будівництва №ЗАК-45/ОСББ від 01.04.2020 укладено з порушенням вимог Закону про доступ, оскільки він не містить таких істотних умов договору, передбачених Законом про доступ, як перелік детально визначених елементів інфраструктури об`єкта доступу, якими користується замовник на підставі договору з доступу, перелік конкретно визначених технічних засобів електронних комунікацій, розміщених на елементах інфраструктури об`єкта доступу, якими користується замовник на підставі договору з доступу, а також відсутня проєктна документація до Договору. Втім, такі твердження відповідача судом відхиляються як безпідставні з огляду на таке.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що Договір був укладений за згодою сторін. Якщо договір укладено з порушенням вимог закону, у зв`язку з чим одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, спір щодо недійсності правочину вирішується в судовому порядку. Наразі предметом даного спору є вимога про врегулювати розбіжностей по Договору, а не визнання недійсним Договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у справі внаслідок надіслання ним позивачу листа №95 від 10.03.2023 про припинення дії Договору в односторонньому порядку вважає Договір припиненим з 01.04.2023, що додатково підтверджується поверненням відповідачем всіх платежів, вчинених позивачем на виконання Договору, починаючи з квітня 2023 (відповідні платіжні інструкції щодо повернення коштів у зв`язку з розірванням Договору додані до відзиву на позовну заяву). Наразі позивач заперечує правомірність вчиненого відповідачем правочину щодо припинення дії Договору в односторонньому порядку з 01.04.2023, вважає Договір чинним. За таких обставин, суд дійшов висновку, що для вирішення спору про врегулювання розбіжностей по Договору, необхідно встановити, чи мав відповідач право в односторонньому порядку розірвати Договір, чи було допущено позивачем порушення умов Договору, що надавало б відповідачу право розірвати Договір, відповідно, з урахуванням таких обставин, встановити, чи є чинним Договір.

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (частина 2 статті 188 ГК України).

У разі, зокрема, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частина 4 статті 188 ГК України).

Пунктом 4.2 Договору сторони узгодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору за 30 днів до закінчення його строку, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що за відсутності заяв сторін про припинення Договору за 30 днів до закінчення його строку, термін дії Договору після 31.12.2022 було продовжено до 31.12.2023.

Разом з цим, листом №95 від 10.03.2023 (а.с. 16 т. 1) відповідач повідомив позивача про припинення дії Договору в односторонньому порядку з 01.04.2023 року у зв`язку з тим, що позивач не погодив лист відповідача №77 від 10.02.2023 щодо перегляду умов Договору, а саме щодо внесення змін у п. 3.2 Договору щодо підвищення суми оплати за доступ до 600,00 грн, та не уклав відповідну додаткову угоду до Договору.

Відповідно до п. 4.3 Договору сторони узгодили, що строк дії Договору може бути змінений за взаємною згодою сторін.

Згідно з п. 4.4 Договору сторони передбачили, що Договір може бути розірваний достроково в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Отже, і приписами закону (ч. 1 ст. 651 ЦК України, ч. 1 ст. 188 ГК України), і умовами укладеного між сторонами Договору (п. 4.3, 4.4) розірвання Договору в односторонньому порядку не допускається. Тобто, відповідач не мав права в односторонньому порядку достроково розірвати Договір.

Наявна в матеріалах справи переписка сторін (а.с. 16, 19-23, 25, 26-27, 29-30, 40-42 т. 1) свідчить про існування між сторонами спору щодо дострокового розірвання Договору, втім такий спір не було передано заінтересованою стороною на вирішення суду (частина 4 статті 188 ГК України), відповідна вимога не є і предметом спору у даній справі.

Приписами ч. 2 ст. 651 ЦК України передбчено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звертався до суду з вимогою про розірвання Договору у зв`язку з істотним порушення Договору позивачем та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 7 статті 16 Закону про доступ, власник інфраструктури об`єкта доступу не має права розірвати договір з доступу без згоди замовника або відмовити йому у продовженні строку дії договору з доступу, за умови належного виконання замовником умов договору з доступу.

Як встановлено судом, підставою для розірвання Договору достроково в односторонньому порядку відповідачем фактично визначено непогодження позивачем внесення змін у п. 3.2 Договору щодо підвищення суми оплати за доступ до 600,00 грн та не укладення у зв`язку з цим відповідної додаткової угоди до Договору. Проте, не погодження підвищення суми оплати за Договором не є істотним порушенням позивачем договору у розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України, не свідчить про неналежне виконання позивачем умов договору з доступу (частини 7 статті 16 Закону про доступ).

Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів у розумінні ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження порушення позивачем умов Договору з доступу, що давало б відповідачу право розірвати Договір в односторонньому порядку на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, частини 7 статті 16 Закону про доступ. При цьому зі змісту наявних в матеріалах справи листів, а саме листа ТОВ " НВФ " Пожежний дім - Імпульс " № б/н від 25.07.2023, адресованого ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 ", та листа ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " № 225 від 27.07.2023, адресованого ТОВ " НАШНЕТ ", жодним чином не вбачається та не підтверджується, що кабелі в шахтах димовидалення належать саме позивачу.

Додатково суд звертає увагу на суперечливість доводів відповідача стосовно того, яким саме органом управління відповідача приймалось рішення про розірвання в односторонньому порядку Договору з позивачем - Загальними зборами співвласників ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " (вищий орган) чи Правлінням ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " (виконавчий орган). Так, листом №95 від 10.03.2023 відповідач повідомив позивача про припинення дії Договору в односторонньому порядку з 01.04.2023, тоді як згідно долученої відповідачем до матеріалів справи Виписки з протоколу Загальних зборів співвласників ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " від 16.04.2023 вбачається, що рішення про розірвання договірних відносин з позивачем прийнято Загальними зборами співвласників 16.04.2023, тобто вже після вчинення відповідачем одностороннього правочину щодо припинення Договору (лист №95 від 10.03.2023). Крім того, Статут ОСББ " ЗАКРЕВСЬКОГО 45 " відповідачем до матеріалів справи не долучено, тому суд позбавлений можливості встановити компетенцію зазначених органів управління та порядок прийняття ними рішень.

З огляду на наведене у сукупності, суд доходить висновку, що станом на час розгляду даної справи по суті Договір з доступу до інфраструктури об`єкта будівництва №ЗАК-45/ОСББ від 01.04.2020 є чинним.

Дійшовши висновку про чинність Договору, суд встановлює, чи є підстави для врегулювання розбіжностей по Договору шляхом внесення змін до пункту 3.2 Договору в частині визначення розміру щомісячної оплати за доступ за цим договором у сумі 201,00 грн.

Обгрунтовуючи підстави врегулювання спірних розбіжностей у Договорі позивач стверджував, що в порушення приписів абзацу 2 пункту 2 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про доступ відповідач неправомірно відмовився від приведення умов Договору у відповідність до вимог частини 6 статті 16 Закону про доступ.

Позивач вважає, що оскільки за умовами Договору він отримав доступ до будинку, в якому знаходиться 128 квартир, то в даному випадку щомісячна плата не може перевищувати 3 (три) відсотки розміру мінімальної заробітної плати, що з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 1023 року у розмірі 6 700,00 грн становить 201,00 грн. Щомісячна плата за умовами Договору на рівні 300,00 грн є перевищенням встановленої Законом про доступ граничної вартості за доступ, та, як наслідок, не може бути збільшена відповідно до вимог чинного законодавства України, натомість Договір має бути приведений у відповідність із частиною 6 ст. 16 Закону про доступ.

Частиною 6 статті 16 Закону про доступ встановлено істотні умов, які має містити Договір з доступу, зокрема, розмір плати за доступ, визначений згідно з відповідною методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу (пункт 4 частини 6 статті 16).

Статтею 17 Закону про доступ встановлено особливості визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу.

Частиною 1 статті 17 Закону про доступ передбачено, що плата за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу може складатися з одноразової та/або періодичної плати.

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону про доступ періодична плата за доступ може встановлюватись виключно за наявності додаткових витрат власника інфраструктури об`єкта доступу на утримання елементів інфраструктури об`єкта доступу, пов`язаних з наданим доступом.

Частиною 4 статті 17 Закону про доступ визначено, що розмір плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу встановлюється договором з доступу згідно з методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, затвердженою відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 3 частини 7 статті 17 Закону про доступ розмір плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу визначається власником інфраструктури цього об`єкта доступу згідно з методикою визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, затвердженою відповідним державним органом влади згідно з цим Законом, і не може перевищувати за доступ до інфраструктури об`єкта будівництва, за користування будинковою розподільною мережею (в місяць за будинок) - 2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати для будинків до 100 квартир; 3 відсотки розміру мінімальної заробітної плати для будинків від 101 до 160 квартир; 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати для будинків від 161 квартири і вище. Розмір мінімальної заробітної плати визначається законом станом на 1 січня поточного року.

Розмір плати за доступ має бути сталим і не може змінюватися протягом одного року з дня укладення договору з доступу (частина 8 статті 17 Закону про доступ).

Забороняється встановлення додаткової плати за доступ, крім визначеної цим Законом, після укладення договору з доступу (частина 9 статті 17 Закону про доступ).

Відповідно до пункту 1 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про доступ цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування.

Відповідно до пункту 2 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про доступ чинні на день набрання чинності цим Законом договори, предметом яких є доступ до елементів інфраструктури об`єкта доступу, діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами. На вимогу замовника або власника інфраструктури об`єкта доступу такі договори мають бути приведені у відповідність із частиною шостою статті 16 цього Закону у місячний строк з дня виставлення вимоги.

Згідно пункту 4 Методики визначення плати за доступ до елементів інфраструктури об`єкта будівництва, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 25.09.2018 № 247 (далі - Методика), розмір одноразової, періодичної плати та плати за транзит кабельних ліній визначається за цією Методикою з урахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів, встановлених законодавством, який не може перевищувати граничних розмірів, встановлених статтею 17 Закону України "Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", та зазначається у договорі з доступу.

Періодична плата (далі - ПП) за доступ до інфраструктури об`єкта визначається з урахуванням переліку робіт, що враховуються для визначення розміру періодичної плати за доступ до інфраструктури об`єкта, наведеного у додатку 2 до цієї Методики, за формулою, наведеною у п. 1 розділу ІV Методики.

У п. 3 розділу ІV Методики визначено, що розмір періодичної плати (ПП) за доступ до інфраструктури об`єкта (на місяць за будинок) не може перевищувати:

для будинків до 100 квартир - 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

для будинків від 101 до 160 квартир - 3 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

для будинків від 161 квартири і вище - 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

Загальний порядок здійснення доступу до інфраструктури об`єкта будівництва незалежно від форми власності встановлюють Правила надання доступу до інфраструктури об`єкта будівництва, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2018 № 610 (далі - Правила).

Згідно з п. 40 Правил, розмір плати за доступ до елементів об`єкта будівництва встановлюється договором з доступу згідно з методикою визначення плати за доступ до елементів об`єкта будівництва, затвердженою Мінрегіоном.

Згідно з п. 41 Правил, розмір плати за доступ повинен бути сталим і не може змінюватися протягом одного року з дня укладення договору з доступу.

Проаналізувавши наведені норми Закону про доступ, Методики та Правил при вирішенні спірних правовідносин сторін, суд зазначає наступне.

Судом вище встановлено, що істотні умови Договору, зокрема ціна, були встановлені відповідно до приписів ст. 6, 627, 628 ЦК України за взаємною згодою сторін при укладенні Договору. За відсутності заяв сторін про припинення Договору за 30 днів до закінчення його строку, термін дії Договору після 31.12.2022 було продовжено до 31.12.2023. На даний час Договір є чинним.

Враховуючи, що відповідно до частини 8 статті 17 Закону про доступ та п. 41 Правил розмір плати за доступ має бути сталим і не може змінюватися протягом одного року з дня укладення договору з доступу, суд доходить висновку про відстуність підстав для врегулювання спірних розбіжностей по Договору, оскільки внесення змін до пункту 3.2 Договору в частині зміни розміру щомісячної оплати за доступ (з 300,00 грн до 201,00 грн) призведе до зміни розміру плати за доступ протягом одного року з дня укладення Договору (з урахуванням продовження строку Договору відповідно до п. 4.2 Договору), що суперечить приписам частини 8 статті 17 Закону про доступ та п. 41 Правил.

Суд відзначає, що позивач помилково посилається на приписи абзацу 2 пункту 2 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про доступ, стверджуючи, що відповідач мав надати у місячний строк відповідь на пропозицію позивача про внесення змін до Договору з метою приведення Договору у відповідність до вимог частини 6 статті 16 Закону про доступ.

Суд звертає увагу, що приписи пункту 2 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про доступ стосуються договорів, які були чинні на день набрання чинності Законом про доступ, тобто договорів, що були укладені до прийняття Закону про доступ. Саме щодо таких договорів законодавець передбачив, що вони діють до завершення строку їх дії на умовах, визначених такими договорами, та що на вимогу замовника або власника інфраструктури об`єкта доступу саме такі договори мають бути приведені у відповідність із частиною шостою статті 16 цього Закону у місячний строк з дня виставлення вимоги (абз. 1, 2 пункту 2 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про доступ). Наразі Закон про доступ набрав чинності 04.06.2017, а спірний Договір укладено сторонами 01.04.2020, тобто після набрання чинності Законом про доступ, а відтак приписи пункту 2 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про доступ не стосується спірного Договору.

Підставою заявленого позову про врегулювання розбіжностей по Договору позивач визначив також істотне порушення відповідачем Договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України). На думку позивача, порушення відповідачем умов Договору плягало у ініціюванні відповідачем зміни ціни Договору та ініціювання дострокового припинення дії Договору. Проте, саме лише ініціювання відповідачем зміни ціни Договору та дострокового припинення дії Договору не є істотним порушення відповідачем Договору. За визначенням ч. 2 ст. 651 ЦК України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. 76, 77 ГПК України, що внаслідок ініціювання відповідачем зміни ціни Договору та дострокового припинення дії Договору позивачу було завдано шкоду, внаслідок чого позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні Договору. При цьому суд критично оцінює загальні зазначення позивача про те, що за умов співпраці за Договором з чинними умовами щодо розміру плати, позивач розраховував на постійне збільшення кількості абонентів в будинку та, відповідно, збільшення доходів від надання послуг доступу до Інтернету мешканцям будинку.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Разом з цим судом враховано, що у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позивачем позовних вимог, у зв`язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи, який складається з суми судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 684,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву повідомив, що несе судові витрати, зокрема пов`язані з отриманням правничої допомоги, орієнтовний розмір якої може складати 5 000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позову - на позивача (п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України).

З огляду на відмову в позові повністю та наведені приписи ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 2 684,00 грн покладається на позивача.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правовничу допомогу.

Керуючись ст. 4, 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 25.12.2023

Суддя Оксана ГУМЕГА