печерський районний суд міста києва

Справа № 757/28512/23-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року

Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань: Ємець Д.О.

за участю:

представника відповідача - Гордієнко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу 757/28512/23-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про визнання пунктів договору недійсними та визнання необґрунтованою суми боргу та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про визнання пунктів договору недійсними та визнання необґрунтованою суми боргу та зобов`язання вчинити дії.

Так, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 24.12.2014 року між нам та відповідачем було укладено угоду, якою шляхом підписання анкети-заяви відбулося приєднання позивача до Умов та Правил надання банківських послуг в редакції, чинній на 01.12.2014 року.

Разом з цим, в ході користування послугами Банку позивач встановив, що відстоткова ставка за користування кредитними відповідачем змінювалась, про що позивача не було повідомлено.

Відтак, позивач вважає, що пункт 1.1.6. Умов і правил надання банківських послуг грубо порушує чинне законодавство, що є підставою для визнання його недійсним.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд:

- згідно з ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», визнати недійсним п. 1.1.6 Договору - Умов та Правил надання банківських послуг та інших пунктів, які встановлюють право відповідача в односторонньому порядку змінювати чинні тарифи на використання кредитних коштів;

- визнати необґрунтованою суму боргу 63 775,66 грн.;

- згідно з ч. 5. п. 1. ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» та на підставі розрахунку надмірно нарахованих відсотків (додається), зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» надати інформацію щодо нарахованих відсотків за використання кредитних коштів у вигляді розгорнутої повної виписки за кожен день користування кредитними коштами з деталізацією операцій зарахування та списання коштів.

11.07.2023 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

29.08.2023 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що в п. 1.1.6 Умов та Правил надання банківських послуг зазначено наступне:

-п. 1.1.6 Змінення Умов і Правил.

1.1.6.1. Зміни до цих Умов і Правил надання банківських послуг вносяться Банком щомісяця в однобічному порядку у випадках, не заборонених чинним законодавством України.

1.1.6.2. У тих випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, Банк повідомляє Клієнтів про внесені зміни шляхом використання наступних каналів зв`язку.

1.1.6.2.1. Офіційний сайт Банку: www.privatbank.ua, розміщення інформації у відділеннях Банку.

1.1.6.2.2. Підпис необхідних документів безпосередньо у відділенні Банку.

1.1.6.2.3. Іншими каналами зв`язку у відповідності до Умов та правил.

1.1.6.2.3. Другими каналами связи в соответствии с условиями и правилами.

1.1.6.3. Банк розглядає пропозиції клієнтів та інших осіб, отримані через зазначений вище сайт Банку, які обов`язково будуть розглянуті, але не призводять до безсуперечного внесення змін у відносинах між Банком і Клієнтом.

1.1.6.4. Зміни, внесені в Умови та правила діють з моменту їх публікації на сайті, але не пізніше підтвердження змін діями Клієнта щодо використання послуг Банку.»

Представник вказує, що вбачається з вищезазначеного, що жодних посилань на встановлення або збільшення будь-якої відсоткової ставки по будь-яким договорам даний розділ не містить.

У зв`язку з чим, вимога позивача про визнання п. 1.1.6 Умов та Правил надання банківських послуг недійсним з підстав, зазначених у позовній заяві не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача визнати недійсними «інші пункти, які встановлюють право відповідача в односторонньому порядку змінювати чинні тарифи на використання кредитних коштів» то представник відповідача вказує, що пред`являючи відповідну вимогу про визнання частини договору недійсною, позивач зобов`язаний був вказати конкретно який саме пункт договору суд має визнати недійсним.

Отже, вимоги позивача визнати недійсними «інші пункти, які встановлюють право відповідача в односторонньому порядку змінювати чинні тарифи на використання кредитних коштів» не може бути задоволена.

Також, представник відповідача звернув увагу, що у зв`язку з цим Банк на те, що Умови та Правила надання банківських послуг, на частину з яких позивач просить визнати недійсними були прийняті 01.12.2014 року, а отже строк позовної давності сплинув 02.12.2017 року. Проте позовна заява була подана 29.06.2023 року, тобто після спливу строку позовної давності.

З врахуванням зазначеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судове засідання позивач не з`явився, про час та місце розгляду повідомлявся належним чином. Разом з цим, було направлено заяву про розгляд справи без участі позивача, вимоги пілтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Так, встановлено, що 24.12.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду №SAMDNWFC00013119157, шляхом підписання анкети-заяви відбулося приєднання позивача до Умов та Правил надання банківських послуг в редакції, чинній на 01.12.2014 року, розміщеній на офіційному сайті відповідача www.privatbank.ua/terms. За зазначеною угодою відповідач надав позивачу в користування платіжну картку «Універсальна» з кредитним лімітом, вартість обслуговування якої (в тому числі, користування кредитними коштами) була погоджена в тарифах, що містяться в розділі 2.7.5 Умов, у п. 2.7.5.1 Умов зазначено, що це «Справжні Умови використання кредитних карт ПАТ КБ Приватбанку (далі - Умови використання карт ), "Пам`ятка Клієнта/Довідка про умови кредитування", Тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а також Заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, є кредитним договором».

Посилання на тарифи також присутнє в п. 2.7.5.12.3. В кінці зазначеного розділу 2.7.5 Умов містяться тарифи, а саме: базова ставка, % в місяць - 2,9 %, ефективна ставка, % в рік - 34,22 %, а п. 2.7.5.12.5 тлумачить спосіб нарахування відсотків: «За користування Кредитом і Овердрафтом Банк нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами Банку, з розрахунку 360 (триста шістдесят) календарних днів в році.

Позивач вказує, що з урахуванням того, що повний текст Умов, чинних на момент укладання угоди, розміщених на сайті відповідача, містить 953 (дев`ятсот п`ятдесят три) сторінки, позивача було ознайомлено з тарифами та іншими істотними умовами у скороченому вигляді через підписання заяви-анкети.

Разом з цим, після початку повномасштабної агресії з боку російської федерації 24.02.2022 р. через те, що в позивача значно погіршилося фінансове становище, сума, яку виставляв «Приватбанк» для сплати щомісячного платежу по нарахованих відсотках за користування кредитом, стала дуже значною у порівнянні з отримуваним з того моменту доходом, позивач спробував зрозуміти, яким чином, у якому розмірі та на яких підставах відбувалося нарахування відсотків за користування кредитом, починаючи з дати підписання угоди з відповідачем.

Зважаючи на те, що вивчення повного тексту 953 сторінок Умов надання банківських послуг, чинних на 01.12.2014 року для позивача, як для пересічного споживача банківських послуг зі звичайним рівнем освіти та правової обізнаності, а також вивчення пов`язаної з цим питанням законодавчої бази, зайняло досить багато часу.

Станом на 23.06.2023 р. від співробітників банку позивач отримав довідку про стан заборгованості № №A2NCBHA19DPE692P, де зазначена заборгованість за вказаною кредитною карткою в сумі 63 775,66 грн., а також заборгованість у сумі 2684,00 грн., за угодою № SAMDNWFD0073398234000, зміст та обставини підписання якої з боку позивача невідомі.

Зважаючи на те, що, за попередніми розрахунками позивача, сума заборгованості на цей час мала бути значно меншою, позивач звернувся до «Приватбанку» з проханням деталізувати вказану суму, переглянути її нарахування на предмет можливих порушень договору з боку відповідача, а також, з огляду на поточний скрутний фінансовий стан, можливих умов для реструктуризації боргу, в чому позивачу з боку відповідача було відмовлено у вигляді електронного повідомлення.

Так, позивач посилається на виписку по рахунку кредитної картки з грудня 2014 року з деталізацією лише видатків з карткового рахунку, з деталей операцій якої вбачається, що у період з 24.12.2014 до 31.07.2015 проценти за користування кредитним лімітом нараховувались «Приватбанком» за процентною ставкою 34,8 % річних (2,9 % на місяць), з 01.08.2015 до 30.09.2016 за процентною ставкою 43,2 % річних (3,6 % на місяць), з 01.10.2016 до 31.08.2020 за процентною ставкою 42,0 % річних (3,5 % на місяць), з 01.09.2020 до 28.02.2022 та з 01.10.2022 до 31.01.2023 за процентною ставкою 40,8 % річних (3,4 % на місяць).

Відтак, позивач вважає, що процентна ставка за кредитом змінювалась відповідачем в односторонньому порядку, що було підтверджено під час вхідного телефонного дзвінка з номера НОМЕР_1 представником головного офісу «Приватбанку» з посиланням на «Умови банку».

Таким чином, на думку позивача за попереднім розрахунком дана ситуація призвела до надмірної сплати по кредитних зобов`язаннях з боку позивача тільки відсотків без врахування їхньої структури в тілі кредиту на суму 11868,50 грн. Врахувати цю суму в масиві щомісячного зменшення тіла кредиту, на яке нараховується відсоток за користування, за період користування кредитними коштами в позивача відсутня можливість з огляду на відмову відповідача надавати потрібні довідки для коректного розрахунку.

Вивчивши повний текст Умов, чинних на момент укладання угоди, вбачається, що відповідно до п. 1.1.6.1 Умов і правил надання банківських послуг, зміни до цих Умов вносяться Банком щомісяця в однобічному порядку у випадках, не заборонених чинним законодавством України. Згідно з п 1. 1.6.2. Умов, у тих випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, Банк повідомляє Клієнтів про внесені зміни шляхом використання наступних каналів зв`язку: Офіційний сайт Банку, розміщення інформації у відділеннях Банку.

Зважаючи на те, що відсоткова ставка за користування кредитними коштами змінювалась відповідачем неодноразово впродовж всього строку його дії, при цьому підпису необхідних документів щодо зміни тарифів на обслуговування картки безпосередньо у відділенні Банку, як це передбачено умовами договору, не відбувалось, позивач вважає, що відповідач порушив істотні умови договору.

Так, з врахуванням зазначеного, позивач вважає, що пункт 1.1.6 кредитного договору має бути визнаний недійсним, оскільки цей пункт є несправедливим в розумінні вказаних норм, а саме він всупереч принципу добросовісності створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, що проявляється в односторонньому порядку зміни відсотків за користування кредитними коштами з боку відповідача у більший бік та з вигодою для відповідача.

З врахуванням зазначеного, варто зазначити, що статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі договору або правочину.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина 1 статті 575 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справи про визнання правочинів недійсними», роз`яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним необхідно перевіряти додержання ст.ст.215,1048-1052,1054-1055 ЦК України, та ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями15 і 23 цього Закону.

Так, з тверджень позивача та документів, вбачається, що Банк виконав свої обов`язки перед позивачем та надав йому кредитні кошти, які останній використовував довгий період.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строку та умов кредитування, що свідчить про наявність волі позивача для укладення укладання такого договору шляхом підписання анкети заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Відповідно до частин першої, другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Згідно частини першої статті 626, частини першої статті 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідноч. 1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги.

Відповідно доабз. 1 ч. 1 та п. 6 абз. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору; договір якщо інше не передбачено законом, повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Таким чином, розмір кредиту, як предмет договору, визначений як ст. 1054 ЦК України так і ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є обов`язковою, а тому істотною умовою кредитного договору.

Отже, виходячи з аналізу наведених правових норм слід дійти висновку, що у разі досягнення між сторонами згоди на укладення кредитного договору у заяві про приєднання до запропонованих банком Умов та Правил має бути зазначено вид та умови кредитування, розмір узгодженого сторонами кредиту (кредитна лінія, кредитний ліміт), що є істотними умовами кредитного договору.

Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» також зазначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Також Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору тобто корсиутвання кредитними коштами протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання копії примірника договору не скористався.

Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновків, що позивач ознайомився та погодився на умови договору, що і сам позивач не заперечує, що дозволяє дійти висновку, що позивач будучи повнолітньою, дієздатною особою в повній мірі розумів взяття на себе зобов`язань та настання наслідків за їх не виконання.

Окрім цього, позивач виконував свої зобов`язання щодо користування кредитними коштами.

Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, який задля придбання, припинення або зміна цивільних прав та обов`язків що за змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору.

Також, суд погоджується з доводами представника відповідача, який вказує, що позивачем належним чином свої доводи необгрунтовано, оскільки пункт який позивач оскаржує не містить зазначення щодо відсоткової ставки.

Щодо вимоги про визнання суму боргу необгрунтованою, то вона не підлягає здоволенню, оскільки позивач загалом належним чином не сформулював свою позицію щодо даної вимоги.

Окрім цього, суд вважає, що дана вимога є безпідставною, оскільки в контексті звернення до суду вбачається, що вона несе характер оскарження заборгованості позивача, що має розглядатись в окремому позовному провадженні з належним оформленням, доказами та зверненням.

Щодо зобов`язання надання інформації, то дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки не надано доказів, що позивач самостійно звертався до банку про отримання інформації, затребував її шляхох клопотання про витребування, адвокатського запиту, а тому вона не підлягає задоволенню.

Таким чином, варто вказати, що згідно із статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.96 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до ч. 1ст. 13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно ч. 1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостоюст. 203ЦПК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення, зокрема відсутня згода за всіма істотними умовами договору. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним, оскільки наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Зазначена правова позиція викладена в пункті 8постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Відтак, з врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в межах його звернення до суду, не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.82 ЦПК України визначено, що докази це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску» проти Румунії» встановлено, що «існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

На підставі викладеного, перевіривши матеріали справи, з`ясувавши усі фактичні обставини, дослідивши наявні докази, надавши їм належну оцінку, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з урахуванням тих обставин, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження передбачених чинним законодавством правових підстав, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-83, 92, 95,141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ст.ст.11,203,627,628,634 ЦК України,Законом України «Про захист прав споживачів», суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про визнання пунктів договору недійсними та визнання необґрунтованою суми боргу та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 28.11.2023.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА