ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2023 р. Справа № 910/19751/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Владимиренко С.В.

Ходаківської І.П.

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 (суддя Шкурдова Л.М.)

у справі № 910/19751/21 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс. Капітал"

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 4 710,29 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - ТОВ "Маркс.Капітал", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ, відповідач) про стягнення 4 710,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-11/2015 від 30.11.2015 позивач набув право вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" (далі - ПрАТ "СК "Україна") щодо виплати страхового відшкодування в сумі 13 667,69 грн, яке не було виплачено у встановлений строк (до 21.12.2015). У подальшому відносно ПрАТ "СК "Україна" було порушено справу про банкрутство, в межах якої визнані кредиторські вимоги позивача в розмірі: 13 667,69 грн страхового відшкодування, 900,94 грн 3 % річних та 3 809,35 грн інфляційних втрат, що не були погашені. Після ліквідації ПрАТ "СК "Україна" (17.07.2019) у МТСБУ виникло зобов`язання перед позивачем з виконання зобов`язань учасника МТСБУ, що ліквідований, тому позивач 23.08.2019 звернувся до МТСБУ із заявою про виплату боргу, однак відповідач здійснив виплату лише страхового відшкодування в сумі 13 667,69 грн. Тому позивач звернувся з даним позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Крім того, позивач просив суд вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 910/19751/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з МТСБУ на користь ТОВ "Маркс.Капітал" 900,94 грн 3 % річних, 3 809,35 грн інфляційних втрат, 2 270,00 грн витрат зі сплати судового збору та 2 300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції послався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19, відповідно до яких МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Враховуючи встановлений факт переходу до МТСБУ обов`язку здійснити відшкодування сум 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Щодо заяви МТСБУ про застосування наслідків спливу позовної давності, викладеної у відзиві, суд першої інстанції зазначив, що право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство. Оскільки ПрАТ "СК Україна" було ліквідоване ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18, позивач звернувся з цим позовом до суду в межах позовної давності.

Врахувавши складність справи та розумну необхідність витрат для даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг, а також те, що в судовому порядку вже розглядалися аналогічні справи за участю тих самих сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 2 300,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, МТСБУ звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 910/19751/21 скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі до МТСБУ.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до такого:

- суд першої інстанції належним чином не дослідив строк, коли позивач дізнався про своє порушене право, дійшовши помилкового висновку, що про своє порушене право позивач дізнався з моменту визнання ПрАТ "СК "Україна" банкрутом, а не з моменту ДТП - 08.09.2015;

- судом покладено додатковий обов`язок на МТСБУ щодо виплати інфляційних втрат, 3 % річних та пені, тобто притягнуто до відповідальності особу, яка не порушувала грошового зобов`язання перед позивачем, хоча відповідальність має індивідуальний характер та ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за іншу особу;

- пеня, інфляційні втрати та 3 % річних - це відповідальність страховика-банкрута за порушення грошового зобов`язання, які ухвалою визнано погашеними. Така відповідальність не входить до зобов`язань МТСБУ, передбачених підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів";

- позивачу за договором про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування не переходило право вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3 % річних до відповідача, а отже, звернення з позовом є безпідставним та не ґрунтується на договорі.

Також скаржник зазначає, що вказані твердження підтверджуються Висновком науково-правової експертизи на запит МТСБУ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди від 22.02.2022.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2022 апеляційну скаргу МТСБУ у справі № 910/19751/21 передано колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидова А.М. - головуючий суддя, Ходаківська І.П., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/19751/21; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

22.08.2022 на виконання вищезазначеної ухвали до Північного апеляційного господарського суду надійшли з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/19751/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 апеляційну скаргу МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 910/19751/21 залишено без руху; надано МТСБУ строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 задоволено клопотання МТСБУ про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 910/19751/21 та поновлено МТСБУ зазначений строк; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 910/19751/21; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 910/19751/21 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку; відхилено клопотання відповідача про розгляд апеляційної скарги з викликом сторін; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2022 зупинено провадження за апеляційною скаргою МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 910/19751/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/16820/21; зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі № 910/19751/21.

07.08.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява МТСБУ про поновлення провадження, в якій заявник просив суд поновити апеляційне провадження у справі № 910/19751/21.

У зв`язку з відпусткою судді Євсікова О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/19751/21.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2023 для розгляду апеляційної скарги МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 910/19751/21 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Демидова А.М. - головуючий суддя, Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 910/19751/21; поновлено провадження за апеляційною скаргою МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 910/19751/21; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частиною четвертою статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем до апеляційної скарги доданий Висновок науково-правової експертизи на запит МТСБУ щодо порядку застосування законодавства про відшкодування шкоди, який складений 22.02.2022 науковим експертом Поліводським О.А. (Інститут держави та права імені В.М. Корецького НАН України), який не подавався ним до суду першої інстанції.

Вказаний Висновок не приймається судом апеляційної інстанції, оскільки відповідачем не був дотриманий порядок залучення експерта з питань права (ст. 70 ГПК України), сам висновок не відповідає положенням ст. 108 ГПК України, якою врегульовано порядок подання і зміст висновку експерта в галузі права, а також відповідачем не надано доказів неможливості його подання до суду першої інстанції.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (повідомлення із електронною копією ухвали Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 про відкриття провадження у справі, засвідченою електронно-цифровими підписами суддів, було надіслане судом на електронні адреси учасників справи, зазначені в матеріалах справи, що підтверджується роздруківкою електронного листування), колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Зважаючи на воєнний стан в Україні, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги МТСБУ заперечує і просить суд відмовити в її задоволенні в повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, 08.09.2015 в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю водія ОСОБА_1 , яка керувала автомобілем "Дача Логан", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , і водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем "Мерседес", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що призвело до пошкоджень автомобілів.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.10.2015 № 638/16111/15-П ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5595078 ПрАТ "СК "Україна".

28.09.2015 складено звіт № 693 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Mercedes Benz C200, реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкодженого при ДТП 08.09.2015.

21.09.2015 ОСОБА_2 (власник транспортного засобу "Мерседес", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ) подав до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування.

26.11.2015 між ОСОБА_2 (первісний кредитор, цедент) та ФОП Шиян Д.С. (новий кредитор, цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами якого цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов`язується оплатити цементу усі права вимоги, що виникли у цедента у зв`язку із фактом настання вищевказаної ДТП. Внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеної ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ, в передбачених законом випадках.

30.11.2015 між ФОП Шиян Д.С. (клієнт) та ТОВ "Маркс.Капітал" (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-11/2015 (далі - Договір факторингу), відповідно до п. 1.1 якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта, у тому числі з договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 26.11.2015 (п. 37 додатку № 1 до Договору факторингу).

В силу цього Договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п. 1.2 Договору факторингу).

Згідно з п. 1.3 Договору факторингу характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу 1 226 167,76 грн.

Пунктом 1.4 Договору факторингу передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є особи відповідно до додатку № 1 до цього договору, зокрема, ОСОБА_1. (додаток № 1 до Договору факторингу); страхова компанія: ПрАТ "СК "Україна"; МТСБУ у порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 6.1 Договору факторингу).

Таким чином, судом встановлено, що на підставі Договору факторингу до позивача як нового кредитора з 30.11.2015 перейшло право вимоги до боржників - ПрАТ "СК "Україна" та МТСБУ у порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", щодо страхового відшкодування за договором страхування (полісом) № АІ/5595078.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що він, починаючи з 30.11.2015, є кредитором у договірному зобов`язанні за договором страхування № АІ/5595078, яке виникло в результаті вищезазначеної ДТП. 21.12.2015 закінчився строк, передбачений п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", для прийняття ПрАТ "СК "Україна" рішення про виплату страхового відшкодування за договором № АІ/5595078. Однак ПрАТ "СК "Україна" до 21.12.2015 не здійснило виплату страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна".

У справі № 910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" 27.03.2018 звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5595078.

23.04.2018 ТОВ "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі № 910/842/18, в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5595078. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед ТОВ "Маркс.Капітал", в тому числі за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5595078 (13 667,69 грн - сума страхового відшкодування, 900,94 грн - 3 % річних, 3 809,35 грн - інфляційні втрати).

15.06.2018 грошові вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПрАТ "СК "Україна" у зобов`язанні, яке виникло на підставі договору № АІ/5595078, були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "СК "Україна" у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами.

23.08.2019 ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось до МТСБУ із заявою про здійснення регламентних виплат, у тому числі за договором страхування № АІ/5595078 у сумі 21 794,90 грн (яка включає суму відшкодування - 13 667,69 грн, 3 % річних, інфляційні втрати та пеню).

У відповідь на вказану вимогу МТСБУ листом від 11.09.2019 № 3.1-05/29399 повідомило позивача про прийняте рішення щодо виплати ТОВ "Маркс.Капітал" лише суми страхового відшкодування в розмірі 13 667,69 грн. Вказану суму відповідач сплатив у повному обсязі 10.09.2019. Решта вимог про сплату пені, інфляційних втрат та 3 % річних була залишена відповідачем без задоволення, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із вказаним позовом про стягнення з МТСБУ 3 % річних у розмірі 900,94 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 809,35 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У силу вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню з таких підстав.

Предметом позову в цій справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму страхового відшкодування, зобов`язання з виплати якого не виконав ліквідований страховик - ПрАТ "СК "Україна", щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами страхування, в тому числі за договором страхування, право вимоги за яким набув позивач.

За наслідком розгляду справи суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, у зв`язку із чим задовольнив позов.

Однак, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 ЦК України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Статтею 1166 ЦК України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок ДТП, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 ЦК України, одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 ЦК України).

У статті 999 ЦК України визначено, що законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Законом України "Про страхування" встановлено види обов`язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування відповідальності).

Відносини у сфері обов`язкового страхування відповідальності регулює Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Об`єктом обов`язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі ст. 5 цього Закону.

Відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 4 Закону № 1961-IV передбачено, що суб`єктами обов`язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.

При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування".

Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок ДТП та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом № 1961-IV.

Як визначає стаття 39 Закону № 1961-IV, МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування відповідальності. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.

Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону № 1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов`язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону № 1961-IV).

Порядок виконання зобов`язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону № 1961-IV, відповідно до пункту 20.1 якої у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.

У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону № 1961-IV).

У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV).

У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов`язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.

Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV визначають випадки, за яких права та обов`язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов`язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.

Відповідно до статті 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Ліквідація юридичної особи - страховика у зв`язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень Кодекс України з процедур банкрутства або Закону України "Про банкрутство", який був чинний на час порушення справи про банкрутство ПрАТ "СК "Україна" із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.

Так, частиною сьомою статті 87 Закону України "Про банкрутство" було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.

Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов`язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов`язань за договорами страхування.

Разом із цим, згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах "а"-"д" цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.

При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.

Пунктом 22.2 Закону № 1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов`язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов`язки правопопередника у зобов`язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 ЦК України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).

Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов`язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.

Отже, шкода, яку зобов`язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами, у розумінні статті 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов`язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов`язань.

При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.

Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов`язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до МТСБУ потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто МТСБУ у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від ДТП особою (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21).

Предметом позову в цій справі є вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до МТСБУ про стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат, нарахованих на суму страхового відшкодування, зобов`язання з виплати якого не виконав ліквідований страховик - ПрАТ "СК "Україна", щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами страхування, у тому числі за договором страхування, право вимоги за яким набув позивач.

Матеріалами справи підтверджується, що МТСБУ виплатило позивачу суму відшкодування шкоди в розмірі 13 667,69 грн і в цій частині спір між сторонами відсутній.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та трьох процентів річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

У постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

Разом із цим, МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов`язків останнього як сторони у зобов`язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов`язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов`язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов`язань за договорами страхування.

Положення Закону № 1961-IV не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов`язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону №1961-IV, а отже, і правових підстав відповідальності МТСБУ за неналежно виконаними/невиконаними цим страховиком зобов`язаннями у вигляді нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України.

МТСБУ лише здійснює відшкодування шкоди за зобов`язаннями страховика із відшкодування шкоди за договорами страхування відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо коштів/майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не несе відповідальності за прострочення виконання страховиком, а не МТСБУ, грошового зобов`язання з виплати відшкодування.

Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов`язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21).

Як свідчать матеріали справи, МТСБУ з моменту набуття ним обов`язку із здійснення регламентної виплати не допустило прострочення виконання цього зобов`язання.

При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що прострочення виконання грошового зобов`язання по своєчасній виплаті страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство було допущено ліквідованим страховиком - ПрАТ "СК "Україна", а не відповідачем, яким є МТСБУ.

За наведених мотивів відсутні підстави для покладення на МТСБУ обов`язку із відшкодування трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку із невиконанням зобов`язання за договором страхування ліквідованим страховиком, а висновки суду першої інстанцій в цій частині не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні положень Закону № 1961-IV.

Частиною четвертою статті 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційним господарським судом при розгляді даної справи враховані висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21, предметом розгляду якої був аналогічний спір між ТОВ "Маркс.Капітал" та МТСБУ але з іншого ДТП.

Щодо доводів відповідача про застосування позовної давності, то перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки судом встановлено самостійні підстави для відмови у задоволенні позову, заява відповідача про застосування позовної давності залишається без задоволення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, крім того, не з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Судові витрати

Згідно з ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України).

Зважаючи на відмову в позові повністю, судові витрати, понесені ТОВ "Маркс.Капітал" у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

З огляду на задоволення апеляційної скарги МТСБУ, судові витрати, понесені ним у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

МТСБУ у заяві про поновлення провадження просило здійснити розподіл судових витрат та стягнути з позивача витрати на правову допомогу в розмірі 1 500,00 грн.

За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом апеляційної скарги МТСБУ до заяви про поновлення провадження додано копії: договору № 4.1/12-10/2021 про надання послуг в сфері права від 12.10.2021, укладеного між МТСБУ та Адвокатським об`єднанням "ІНС.ЛОУ ГРУП" (далі - АО "ІНС.ЛОУ ГРУП") (далі - Договір № 4.1/12-10/2021); додаткової угоди від 28.12.2021 до Договору № 4.1/12-10/2021; додаткової угоди № 696 від 03.12.2021 до Договору № 4.1/12-10/2021; довіреності № 6-01/52 від 06.12.2022, виданої адвокату Процу Андрію Володимировичу (далі - Проц А.В.); свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9406/10, виданого Процу А.В. 18.09.2020.

Згідно з п. 1.1 Договору № 4.1/12-10/2021 замовник доручає, а виконавець за винагороду приймає на себе зобов`язання надавати послуги у сфері права. Послуги, що надаються на підставі договору, складаються з комплексу дій та/чи самостійних операцій, необхідних і достатніх для досягнення мети, визначеної замовником, за конкретними дорученнями замовника і можуть включати в себе у тому числі, але не тільки:

1) надання правової інформації, консультацій, роз`яснень і рекомендацій із правових питань;

2) правову експертизу;

3) складання правових висновків, заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

4) захист прав та законних інтересів замовника, у тому числі у формі представництва інтересів замовника в судах (не залежно від спеціалізації та інстанційності), інших органах, установах, організаціях, підприємствах, третейських судах та перед фізичними особами;

5) здійснення дій, спрямованих на врегулювання наявної дебіторської та кредиторської заборгованості замовника;

6) супровід судових справ (проваджень), виконавчих проваджень;

7) доопрацювання пропозицій (проектів) замовника щодо внесення змін до актів законодавства у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, приведення їх у відповідність до вимог нормопроектувальної техніки з метою забезпечення реєстрації відповідних проектів законодавчих актів.

Згідно з п. 4.1 Договору № 4.1/12-10/2021 надання послуг замовнику здійснюється на підставі договору та додаткових угод до нього, які є його невід`ємними частинами. У додатковій угоді обов`язково зазначаються відомості про справу, за якою надаються послуги, якщо здійснення дій спрямовано на врегулювання дебіторської чи кредиторської заборгованості замовника.

За завданням замовника виконавець здійснює підготовку, подання відповідних документів (скарг, пояснень, заперечень та інших процесуальних документів) та представництво інтересів замовника в судах апеляційної інстанції у судових справах, по яких оскаржуються судові рішення (пп. 4.6.1 п. 4.6 Договору № 4.1/12-10/2021).

За умовами п. 5.2 Договору № 4.1/12-10/2021 вартість послуг, що надаються виконавцем у справах, у яких замовник є відповідачем (співвідповідачем, цивільним відповідачем) або третьою особою, а також в інших випадках, визначається наступним чином:

- 1 000,00 грн - у справі, в якій замовник є третьою особою (пп. 5.2.1);

- 1 000,00 грн - у справі, в якій ціна позову визначена до 4 999,00 грн (пп. 5.2.2);

- 1 500,00 грн - у справі, в якій ціна позову визначена в межах від 5 000,00 грн до 9 999,00 грн (пп. 5.2.3);

- 2 000,00 грн - у справі, в якій ціна позову становить 10 000,00 грн і більше (пп. 5.2.4);

- 500,00 грн - представництво замовника в судах апеляційної чи касаційної інстанцій по будь-якій справі, що зазначена у підпунктах 5.2.1-5.2.3 цього пункту. Вартість послуг в інших випадках визначається додатковими угодами.

Договір укладений строком на один рік (п. 10.1 Договору № 4.1/12-10/2021).

Згідно з п. 10.2 Договору № 4.1/12-10/2021, він автоматично продовжує свою дію на наступні річні строки на тих самих умовах у разі, якщо будь-яка сторона договору не виявила бажання відмовитись від такого продовження шляхом попереднього письмового повідомлення іншої сторони за 30 календарних днів до закінчення відповідного року дії договору.

У п. 1.2 додаткової угоди № 696 від 03.12.2021 до Договору № 4.1/12-10/2021 МТСБУ та АО "ІНС.ЛОУ ГРУП" погодили, що замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника справи за за позовом ТОВ "Маркс.Капітал" до МТСБУ, з сумою позову - 6 980,29 грн (що є ціною позову разом із судовим збором); вартість послуг становить 1 500,00 грн.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 696 від 03.12.2021 до Договору № 4.1/12-10/2021 оплата послуг виконавця в розмірі, який вказаний у пункті 1.2 цієї угоди, здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом п`яти банківських днів з дати підписання сторонами акта про виконані роботи.

Згідно з п. 3 додаткової угоди № 696 від 03.12.2021 до Договору № 4.1/12-10/2021 одночасно з укладенням сторонами додаткової угоди виконавець отримує матеріали справи, які зазначені в даній додатковій угоді, та доступ до регламентної справи № 61620 в ЦБД Модуль регрес.

Згідно з вимогами ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових втрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за підписом представника Проца А.В. подано до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, заяву про зупинення провадження у справі та заяву про поновлення провадження, що підтверджує надання адвокатом Процем А.В. послуг з професійної правничої допомоги у даній справі.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №9 10/13034/20).

За приписами частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23рп/2009 вказано, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач своїм правом не скористався, клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, заявлених відповідачем, суду не надав.

Європейський суд з прав людини вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" та у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

Одним з принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19.

Слід зазначити, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у пункті 1.2 додаткової угоди № 696 від 03.12.2021 до Договору № 4.1/12-10/2021 у вигляді фіксованої суми та не змінюється від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Судом апеляційної інстанції враховані надані заявником докази, розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторін; відсутність клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, з огляду на задоволення апеляційної скарги МТСБУ, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення клопотання МТСБУ про розподіл судових витрат, викладеного у заяві про поновлення провадження, та стягнення з позивача на користь відповідача 1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2022 у справі № 910/19751/21 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення.

4. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" відмовити повністю.

5. Судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, покласти на позивача.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36023, місто Полтава, вулиця Колективна, будинок 10; код ЄДРПОУ 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; код ЄДРПОУ 21647131) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 коп.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

8. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

І.П. Ходаківська