Справа №752/716/18

Провадження № 2/752/363/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12.09.2022 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Пастух З.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору недійсним,

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду з позовом до АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», в свою чергу правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним іпотечного договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , зареєстрованому 19 червня 1999 року відділом реєстрації одружень м. Миколаєва, запис № 354. В шлюбі народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В період шлюбу за спільні кошти ними було набуто спільне майно, а саме: - за інвестиційним договором № 144.12. від 28.02.2004 року квартиру АДРЕСА_1 . Згідно довідки про інвестування 100% у квартиру від 20.07.2006 р. та квитанцій № 229 від 02.03.2004 р, № 333 від 04.03.2004 р. та № 29 від 19.07.2006 р. ними було сплачено за квартиру загалом 808 750,80 грн.

Право власності на вказану Квартиру було зареєстровано за відповідачем 2 .

23.04.2008 року відповідач 2, нібито для проведення ремонту квартири та придбання меблів і побутової техніки, але свідомо приховавши від мене ряд істотних обставин, які впливали на вчинення правочину, уклав за її згодою з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №380/1190/08-Пі. За умовами даного Договору банк надавав відповідачу 2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти остаточним терміном повернення 22.04.2023 р.

В якості забезпечення виконання відповідачем 2 зобов`язань за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №380/1190/08-Пі він передав АКБ «Укрсоцбанк» в іпотеку за Іпотечним договором № 04/1-249 від 23.04.2008року вказану Квартиру.

Позивач зазначає, що кредитні кошти не були витрачені в інтересах сім`ї, що встановлено рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 20.06.2013 р.

Крім того, відповідач 2 припинив виконання зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла значна сума боргу, однак Банк відмовив їй у прийнятті виконання зобов`язань замість основного позичальника.

В 2017 році Банк розпочав активні дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач вказує на те, що при наданні згоди на укладення кредитного договору, який передбачав можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зобов`язань вона була введена в оману з боку відповідача2 щодо дійсних намірів отримання кредиту.

Оскільки вона є власницею 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 і укладенням договору іпотеки порушені її права, позивач просить в судовому порядку визнати його недійсним.

17.01.2018 р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Відповідачу встановлено

11.04.2018 р. відповідачем1 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого Банк просить відмовити у задоволенні позову, оскільки Кредитний договір укладався за згодою позивача. Позивачем не доведено вчинення відносно неї умисних, неправомірних дій з боку Банку.

25.04.2018 р. ОСОБА_1 подав заяву про визнання позову.

21.03.2019 р. позивач подала заяву про зміну підстав позову, посилаючись на те, що при укладенні ОСОБА_1 . Іпотечного договору вона звернула увагу на п.4.1 Договору, яким передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки такого договору не укладалось, і працівник Банку запевнив, що у Іпотекодержателя виникне право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку лише за наявності окремого договору. Саме за таких умов вона не заперечувала проти укладення Іпотечного договору.

02.04.2019 р. судом закрито підготовче провадження.

11.02.2022 р. до участі у справі судом залучено правонаступника відповідача 1 - АТ «Альфа-Банк».

В ході судового розгляду представник позивача підтримав позовні вимоги і обгрунтування позову, просив його задовольнити, посилаючись на неправомірні дії відповідачів щодо введення позивача в оману при отриманні згоди на укладення Кредитного договору, який передбачав передачу в іпотеку квартири та іпотечного договору.

Представник відповідача - 1 заперечив проти задоволення позову, вказуючи на його необґрунтованість і недоведеність позивачем наявності неправомірних дій Банку при укладенні оспорюваного правочину та нероз`яснення їй всіх наслідків невиконання позичальником своїх зобов`язань. Також просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.

Відповідач 2 в судове засідання не з`явився, подавши заяву про визнання позову.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами.

Відповідно до статей 2, 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що 23.04.2008 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №380/1190/08-Пі, за умовами даного Договору банк надавав відповідачу 2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти з остаточним терміном повернення 22.04.2023 р.

Пунктом 1.3.1 Кредитного договору передбачалось, що одночасно з укладенням цього Договору, з Позичальником укладається Іпотечний договір, за умовами якого Позичальник передає в Іпотеку нерухоме майно, а саме кв. АДРЕСА_1 .

В якості забезпечення виконання ОСОБА_1 за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №380/1190/08-Пі 23.04.2008 р. між ним та АКБ «Укрсоцбанк» укладено Іпотечний договір № 04Л-248, відповідно до якого в іпотеку Банку передана квартира АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що на час укладення Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №380/1190/08-Пі та Іпотечного договору ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 надала свою нотаріально посвідчену згоду на укладення договору кредиту. Підтвердила, що ознайомлена з умовами договору і надала згоду ОСОБА_2 на укладення у випадку необхідності, додаткових угод до вищевказаного договору.

Пункт 1.7.1 Іпотечного договору містить застереження, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 і на момент укладення цього Договору він забезпечує надання нотаріально посвідченої згоди подружжя на його укладення.

Однак, така згода в матеріалах справи відсутня.

В ході судового розгляду представником позивача підтверджено, що інша згода, ніж та, що зазначена в Договорі про надання відновлювальної кредитної лінії не надавалась.

Представник відповідача також не підтвердив наявність окремої письмової згоди на укладення Іпотечного договору, однак зазначив, що умови кредитного договору містили умови передачі в іпотеку нерухомого майна, і позивач надала згоду на його укладення.

Також, судом встановлено, що відповідно до рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 20.06.2013 р. за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності на 2/3 частини квартири.

Позивач, звертаючись до суду, посилається на те, що при наданні згоди на отримання кредиту та передачі майна вона була введена в оману відповідачами щодо дійсних намірів укладення кредитного договору та порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Однак, в 2017 р. Банк розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку без наявності окремого договору про задоволення вимог кредитора, однак такої згоди вона не надавала.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Суди встановили, що квартира, яка є предметом іпотеки, набута ОСОБА_1 за час шлюбу з позивачкою.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону № 898-IV передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Зазначені висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Як встановлено судом ОСОБА_1 не надавала окрему згоду на укладення іпотечного договору, а нотаріальна посвідчена згода, що міститься в Кредитному договорі, не може вважатись згодою на укладення Іпотечного договору, оскільки відповідно до її змісту позивач надала згоду на укладення Кредитного договору та додаткових угод до нього.

Враховуючи викладене, суд вважає, що при укладенні Іпотечного договору сторонами не були дотримані вимоги чинного законодавства, а отже такий договір є недійсним.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України і в зв`язку із задоволенням позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору.

Керуючись положеннями ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору недійсним задовольнити.

Визнати недійсним Іпотечний договір № 04/1-249 від 23.04.2008 р., укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 .

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (м.Київ, вул.В.Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1057,20 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя