Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/12169/23 пров. № А/857/16141/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді :Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Гуликом А.Г. за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в :
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач-1), ГУ ПФУ у Дніпропетровській області (далі - відповідач-2), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №134950007041 від 03.03.2023 про відмову у призначенні йому пенсії відповідно до Закону України Про державну службу №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889) та зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області перевести його з пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) на пенсію за віком відповідно до Закону №889, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи на посадах в митних органах, на підставі довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислуга років) №76/7.4-22/51 від 22.02.2023 та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) №13-70-05/38-08 від 22.02.2023, №03/7.4-22/38 від 22.02.2023, №77/7.4-22/51 від 22.02.2023 з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 24.02.2023.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.07.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач не набув право на пенсію на підставі норм Закону України Про державну службу №3723-ХІІ від 16.12.1993 (далі - Закон №3723), оскільки у нього відсутній необхідний стаж державної служби, передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889. Також наголошує, що періоди роботи позивача в митних органах не можуть бути враховані до стажу державної служби, оскільки йому присвоювалися спеціальні звання, відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Батейчук Ю.М. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач перебуває на обліку у відповідача-1 як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону №1058.
Згідно відомостей про роботу у трудовій книжці позивач з28.09.1992 на сьогоднішній день працює в органах Державної митної служби.
24.02.2023 позивач звернувся до органів ПФУ із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України Про державну службу, за результатами розгляду якої ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийняло рішення №134950007041 від 03.03.2023 про відмову у переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до цього Закону, яке обґрунтоване відсутністю у позивача періодів роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 01.05.2016 у позивача наявні 10 років стажу на день звернення із заявою про переведення, має 20 років стажу державної служби у митних органах, що відповідає вимогам ст.37 Закону №3723 та дає йому право на пенсію відповідно доЗакону №889. При цьому, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє дотепер, визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно дост.37 Закону №3723.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, визначаються Законом №889, який набрав чинності 01.05.2016.
Згідно ст.90Закону №889, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно доЗакону №1058.
Умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 передбачені розділом ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889, відповідно до п.2 якого, з 01.05.2016 втратив чинністьЗакон №3723, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно п.10 Прикінцеві та перехідні положення Закону №889, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до п.12 Прикінцеві та перехідні положення Закону №889, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, вищевказаними положеннями Закону №889 передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723, але за певної додаткової умови, зокрема, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців,ст.37 Закону №3723 передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця, а саме : певний вік і страховий стаж.
Згідно ч.1 ст.37 Закону №3723, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Отже, після 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889), право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723 зберігають лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889 та мають передбачені частиною дев`ятою статті 37 Закону №3723 страховий стаж і стаж державної служби.
Так, спеціальним законом, що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, єМитний кодекс України (далі - МКУ).
Згідно ст.569 МКУ, посадові особи митних органів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб органів доходів і зборів визначається цим Кодексом, а в частині, неврегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Особи, вперше прийняті на службу до митних органів на посади, які передбачають виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, приймають Присягу державних службовців, якщо раніше вони не приймали такої Присяги.
Таким чином, посадові особи митних органів, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері митної політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до ч.1 ст.569 МКУ (у редакції, чинній на час роботи позивача в митних органах), працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у ст.544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.
Частиною першою статті 588 МКУ (у редакції, чинній на час роботи позивача в митних органах) визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України Про державну службу. При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу, незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Таким чином, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а період проходження такої служби в митних органах зараховується до стажу державної служби, який дає право на набуття пенсії державного службовця відповідно дост.37 Закону №3723.
Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що період роботи (служби) посадових осіб (у тому числі тих, яким присвоювалися спеціальні та/або персональні звання) у митних органах та організаціях зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України Про державну службу.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що стаж позивача на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, достатній для призначення йому пенсії відповідно до Закону України Про державну службу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області перевести позивача на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723, п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889 на підставі вищевказаних довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, з часу звернення за перерахунком такої пенсії, тобто з 24.02.2023.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2023 року по справі №380/12169/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос Н. В. Ільчишин
