КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/6968/2023

справа №753/2080/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2023 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Нежури В.А., Соколової В.В.

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Маркєлової В.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

У лютому 2022 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом про захист прав споживачів та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивує тим, що 15 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Акціонерним банком "Південний" укладено заяву-договір банківського рахунку з використанням електронного платіжного засобу № 26209800723370/980.

Вказує, що метою підписання зазначеної заяви і укладення договору було відкриття поточного рахунку у валюті UAH в рамках пакету «Зарплатні карти 2625» для отримання єдиного джерела доходу позивача - заробітної плати за основним місцем роботи від ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1». Позивач очікував надання послуги належної якості з дотриманням прав, передбачених, у тому числі, Законом України «Про захист прав споживачів».

Вказує, що 05 лютого 2021 року листом №193-193-4932-2021 «Щодо з`ясування джерел статків (багатства) публічних осіб у клієнта банку-фізичної особи» відповідач безпідставно звинуватив позивача у належності до публічних осіб: «було встановлено Вашу належність до публічних осіб (політично значущих осіб, членів сім`ї політично значущих осіб або пов`язаних з ними осіб)». У зв`язку з цим відповідач вимагав з`ясування джерел походження статків позивача та погрожував припинити обслуговування.

17 лютого 2021 року позивачем надано відповідь на лист від 05 лютого 2021 року №193-193-4932- 2021 «Щодо з`ясування джерел статків (багатства) публічних осіб у клієнта банку-фізичної особи». Вказує, що відповідачу нагадано, що він обслуговує зарплатний проект позивача і єдиним джерелом походження статків позивача є заробітна плата за основним і єдиним місцем роботи - на посаді старшого юрисконсульта ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1». Жодних інших платежів, окрім заробітної плати, на картковий рахунок позивача, відкритий у ПАТ АБ "Південний", ніколи не надходило. Також позивачем окремо зазначено, що ні він, ні члени сім`ї не є публічними, політично значущими або пов`язаними з ними особами.

17 березня 2021 року листом № 6-001-11328БТ-2021 відповідач зазначив, що, не зважаючи на численні пояснення позивача, переконаний у його належності до членів сім`ї національних публічних діячів: «Банком було виявлено факт Вашої належності до членів сім`ї національних публічних діячів як чоловік керівника центрального органу виконавчої влади". Також ПАТ АБ «Південний», посилаючись на пункт 37 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06 грудня 2019 № 361-ІХ, зазначив, що цим Законом «не передбачено жодних виключень щодо не віднесення до публічних діячів осіб, які працювали на відповідних посадах до набрання чинності цим Законом».

Вказує, що 23 березня 2021 року позивачем у зв`язку із численними погрозами працівників банку щодо блокування зарплатної картки з єдиним джерелом доходу позивача надано копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, відповідь на запит в електронному вигляді від 23 березня 2021 року, а також поставлено підпис на роздрукованому працівниками банку Опитувальному листі клієнта-фізичної особи. Зазначені документи прийняті працівником відділення № 26-01 Регіонального центру в м. Київ акціонерного банку «Південний», в якому відкрито рахунок, і яке обслуговує працівників ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» в м. Києві.

01 квітня 2021 року для уникнення непорозумінь у майбутній співпраці з банком позивачем направлено на адресу відповідача відповідь на лист від 17 березня 2021 року № 6-001-11328БТ- 2021 з проханням дотримуватися вимог статті 58 Конституції України щодо дії закону в часі та припинити уважати позивача членом сім`ї національного публічного діяча.

06 травня 2021 року позивач отримав лист відповідача від 30 квітня 2021 року № 6-001-20036БТ-2021 про розірвання в односторонньому порядку з ініціативи банку договірних відносин з обслуговування зарплатного проекту.

Вказує, що на момент розірвання договірних відносин на картковому рахунку позивача залишалось 7 660,62 грн заробітної плати.

07 травня 2021 року позивач спробував розрахуватися в аптеці своєю зарплатною карткою, виданою відповідачем, однак цього зробити не вдалось, термінал видав повідомлення «Авторизацію відхилено».

11 травня 2021 року позивач спробував отримати залишки належної йому заробітної плати у банкоматі відповідача, однак також не зміг отримати грошові кошти.

11 травня 2021 року листом №193-193-20890-2021 відповідач зазначив, що ним прийнято рішення не тільки припинити ділові відносини станом на сьогоднішній день, а й обмежити позивача у правах і в майбутньому.

14 травня 2021 року позивач звернувся до відділення № 26-01 регіонального центру в м. Київ Акціонерного банку «Південний» за адресою 04070, м. Київ, вул. Ігорівська, 13/5 з вимогою про повернення залишків коштів заробітної плати з рахунку у розмірі 7 660,62 грн, однак працівниками зазначеного відділення відмовлено у задоволенні вимоги позивача з повернення належних йому коштів заробітної плати. Отримати їх вдалося лише 01 червня 2021 року в іншому відділенні банку.

Уважає дії відповідача незаконними, та такими, що порушили охоронювані законом права та інтереси позивача.

Вказує, що правова позиція відповідача ґрунтувалась на тому, що:

1) дружина позивача нібито є національним публічним діячем, що було «встановлено» працівниками банку на підставі Закону від 06 грудня 2019 року № 361-ІХ;

2) позивач нібито погодився з цим і власноруч підтвердив факт своєї належності до членів сім`ї національних публічних діячів в опитувальному листі від 23 березня 2021 року, а подальші письмові пояснення позивача щодо неналежності до членів сім`ї національного публічного діяча, викладені в листі від 01 квітня 2021 року, нібито є недостовірними;

3) відповідач застосував до правовідносин 2016 року положення Закону від 06 грудня 2019 року, який набув чинності лише 28 квітня 2020 року.

ОСОБА_1 уважає, що дружина ОСОБА_3 ніколи не обіймала посаду керівника центрального органу виконавчої влади, а займала лише посади не вище начальника управління, які не належать до посад державної служби категорії «А» та відповідно не є посадами національних публічних діячів.

Стверджує, що якщо відповідачу здавалося, що дружина позивача є національним публічним діячем, він мав: 1) знайти цю інформацію в декількох джерелах; 2) переконатися, що кожне з цих джерел є надійним; 3) перевірити отриману інформацію належним чином.

Зазначає, що підставою розірвання з позивачем договірних відносин відповідач зазначив абзац 4 частини 1 статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 06 грудня 2019 року № 361-IX.

Вказує, що в листі від 30 квітня 2021 року № 6-001-20036БТ-2021 відповідач зазначив, що позивачем нібито було подано недостовірну інформацію наступного змісту: «вказана у зверненні інформація щодо неналежності до категорії членів сім`ї національних публічних діячів не знаходить підтвердження та є недостовірною».

Вказує, що відповідач проігнорував той факт, що інформація про посади, які обіймала дружина позивача на державній службі, є у відкритому доступі, в тому числі на офіційному сайті НАЗК у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (https://public.nazk.gov.ua/) і взяв до уваги лише відомості з сайту https://pep.org.ua./uk/.

Вказує, що за посиланням https://pep.org.ua./uk/ міститься так званий «Відкритий реєстр національних публічних діячів України». Зазначений реєстр не є офіційним джерелом інформації, є ненадійним джерелом, в якому може міститися недостовірна, неперевірена інформація і банк не може покладатися лише на це джерело для цілей перевірки у розумінні частини 7 статті 11 Закону від 06 грудня 2019 № 361-ІХ.

Вказує, що із декларацій, копії трудової книжки та офіційних листів Національного агентства України з питань державної служби та Державної служби фінансового моніторингу України слід зробити висновок, що дружина позивача ОСОБА_2 ніколи не була національним публічним діячем, а у відповідача не було жодних правових підстав відносити дружину позивача до категорії національних публічних діячів, а самого позивача до категорії членів сім`ї національного публічного діяча.

Стверджує, що був позбавлений можливості відмовитися від підписання розробленого відповідачем опитувального листа та редагувати його зміст, при цьому у власних листах позивач надавав банку вичерпну достовірну інформацію щодо неналежності до членів сім`ї національного публічного діяча.

Посилається на те, що вчиняючи протиправні дії відносно позивача у 2021 році, відповідач не тільки безпідставно стверджував, що дружина позивача нібито була національним публічним діячем у 2016 році, а й скористався положеннями Закону від 06 грудня 2019 року № 361-IX, яким було запроваджено фактично довічний статус національних публічних діячів на відміну від Закону від 14 жовтня 2014 № 1702-VІІ, який діяв на момент гіпотетичного набуття статусу національного публічного діяча дружиною позивача у 2016 році і передбачав трирічний статус.

Вказує, що якби дружина позивача і була національним публічним діячем у 2016, на цю ситуацію могли б поширюватися виключно положення закону, який на той час регулював зазначене питання - Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII.

Новий Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06 грудня 2019 року № 361-ІХ, який набув чинності 28 квітня 2020 року, на момент коли дружина позивача припинила виконання обов`язків Голови центрального органу виконавчої влади, за будь-яких обставин не може застосовуватися до правовідносин, які існували до його прийняття.

Уважає, що Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 06 грудня 2019 року не може автоматично робити всіх політиків, державних службовців тощо за весь час існування України особами з довічними статусом національного публічного діяча. Такий статус можуть набувати виключно особи, які обіймали відповідні посади, починаючи з 28 квітня 2020 року.

Вказує, що відповідач своїми протиправними діями очевидно порушив право власності позивача - позбавив його можливості розпоряджатися належними йому коштами заробітної плати у розмірі 7 660,62 грн, чим спричинив суттєві моральні переживання позивача.

Крім того, відповідач порушив права, надані позивачу в якості споживача. Протягом місяця позивач не міг розпоряджатися належними йому коштами заробітної плати. Був позбавлений можливості купувати ліки та продукти харчування для себе та своєї родини. Також позивач змушений вживати заходи для пошуку іншого банку, у якому у подальшому він міг би отримувати заробітну плату від роботодавця.

Зазначає, що моральна шкода полягає у його душевних стражданнях в ситуації, коли законослухняний громадянин не може розпорядитися своєю заробітної платою; коли дорослий чоловік не може придбати собі ліки та продукти харчування; коли батько двох малолітніх дітей не може придбати їжу своїм дітям; коли чоловік змушений просити гроші у своєї дружини тощо.

Оскільки відповідач вважав за можливе незаконно утримувати належні позивачу кошти заробітної плати у розмірі 7 660,62 грн, позивач оцінює моральну шкоду у розмірі 76 606,20 гривень (утримана заробітна у десятикратному розмірі).

Мотивуючи наведеним, просить суд стягнути з ПАТ "Акціонерний банк "Південний" кошти на відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 протиправними діями ПАТ "Акціонерний банк "Південний" у розмірі 76 606,20 гривень.

Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 17 січня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом неправильно встановлені обставини справи щодо посади, яку дружина обіймала у 2016 році, неправильно застосовано норми матеріального права.

Вказує, що судом першої інстанції неправильно установлено предмет спору та предмет позову, оскільки обставини відкриття позивачем рахунку у 2019 році не були предметом позову. Посилається на те, що суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог та досліджував інші обставини, ані ж ті, на які вказував позивач.

Вказує, що жодну з посад, визначених пунктом 25 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14 жовтня 2014 року дружина ніколи не обіймала, що підтверджується її трудовою книжкою.

Вказує, що всупереч нормам матеріального права суд першої інстанції визнав дружину позивача національним публічним діячем.

Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив відповіді органів державної влади про відсутність підстав уважати дружину позивача національним публічним діячем.

Вказує, що звернувся до суду за захистом прав, порушених відповідачем у 2021 році. Відповідно всі питання позовної заяви були пов`язані з оцінкою правомірності дій ПАТ АБ «Південний» у 2021 році. Разом з цим, суд першої інстанції ухилився від з`ясування цих обставин і з невідомих причин зосередився на встановленні законності дій відповідача на момент відкриття рахунку - 15 лютого 2019 року: «Отже, предметом доказування у цій справі є наступні обставини: чи належав Позивач на час відкриття рахунку до категорії осіб, які є членами родини національних публічних діячів».

Однак позивач не просив суд перевіряти законність дій відповідача на час відкриття рахунку у 2019 році.Помилившись з предметом доказування, суд продовжив доводити правомірність дій відповідача у 2019 році.

Вказує, що суд першої інстанції повністю ухилився від оцінки законності дії відповідача у 2021 році. Якщо припустити, що дії відповідача були законними у 2019 році, це жодним чином не виправдовує його протиправної поведінки у 2021 році.

Вказує, що судом першої інстанції не досліджено факти того, що відповідач вимагав у позивача інформацію, яка вже була у нього в наявності; позивач жодного разу не подавав відповідачу недостовірної інформації; позивачем подано всі документи, які вимагав відповідач.

Уважає, що відповідач вдався до надмірного порушення прав позивача, яке не відповідало обставинам ситуації.

Вказує, що дата розірвання відповідачем договору не узгоджується з названою ним підставою таких дій, оскільки одразу після отримання листа позивача від 17 лютого 2021 року відповідач вже мав у розпорядженні інформацію про інше тлумачення позивачем норм закону; про те, що позивач категорично заперечує свою належність до членів сім`ї національного публічного діяча - інформацію, яку відповідач назвав «недостовірною» і зазначив підставою розірвання відносин. Однак ані в лютому, ані протягом березня 2021 року така «недостовірна» інформація, вже наявна у відповідача, не викликала жодних перешкод у продовженні обслуговування позивача.

Вказує, що судом не надано оцінки опитувальному листу клієнта-фізичної особи від 23 березня 2021 року, оскільки вказаний лист вже містив в собі надруковану відповідь у пункті 15.

Стверджує, що додаток до опитувального листа не є належним та допустимим доказом, оскільки у ньому неозброєним оком помітні суттєві відмінності справжнього почерку відповідача і почерку невстановленої особи. Окрім цього, звертає увагу, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи вказаного документу.

Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Не погодившись з ухваленим рішенням, особою, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 , подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції при ухваленні рішення безпідставно встановив належність ОСОБА_2 до національних публічних діячів чим порушив права та інтереси скаржниці.

Посилається на неправильне застосування норми матеріального права при визначенні терміну "національний публічний діяч". Вказує, що у 2016 році займала лише одну посаду - начальник управління державного нагляду за дотриманням законодавства в сфері інтелектуальної власності Державної служби інтелектуальної власності України. При цьому, Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" встановлював вичерпний перелік посад осіб, які є національними публічними діячами. Особа, яка не обіймала посаду, передбачену зазначеним законом, не може уважатися національним публічним діячем. Однак суд першої інстанції дійшов висновку, що начальник управління, державний службовець, посада якого належить до категорії «Б», також є національним публічним діячем.

Вказує, що у 2016 році обіймала лише посаду начальника управління, яка відноситься до посад державної служби категорії «Б». І ця посада не є посадою національного публічного діяча згідно Законів України «Про державну службу» та «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14 жовтня 2014 року.

Посилається на не дослідження судом першої інстанції доказів, наявних в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи порушення судом першої інстанції прав та інтересів скаржниці, вказує, що визнавши в своєму рішенні скаржницю національним публічним діячем, суд першої інстанції затвердив, що всі суб`єкти первинного фінансового моніторингу у випадку взаємовідносин із скаржницею або членами її родини зобов`язані вживати додаткових заходів, визначених частиною 13 статті 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».Наслідком прийняття рішення суду першої інстанції стало ускладнення реалізації прав скаржниці у відносинах з банківськими та кредитними установами, податковими органами, тощо.

Посилається на неправильне, розширене тлумачення судом першої інстанції пункту 25 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14 жовтня 2014 року.

Стверджує, що висновки суду першої інстанції про обіймання скаржницею у 2016 році посади національного публічного діяча прямо суперечить зібраним у справі доказам: трудовій книжці та офіційним відповідям органів державної влади, які оцінювали обставини обіймання посади у 2016 році.

Уважає, що з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції мають бути виключені всі твердження про те, що ОСОБА_2 набула статусу національного публічного діяча у 2016 році: «на ОСОБА_2 у період виконання нею повноважень поширювались обмеження, пов`язані з необхідністю здійснення Банком, як суб`єктом первинного фінансового моніторингу, фінансового моніторингу встановленого фізичних осіб, віднесених до РЕР»; «Станом на час відкриття рахунку Позивачу ці обмеження щодо ОСОБА_3 продовжували діяти» тощо.

Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

24 квітня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ПАТ "Акціонерний банк "Південний" на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Вказує, що не погоджується із доводами апеляційної скарги, уважає, що така не ґрунтується на реальних обставинах справи та нормах чинного законодавства.

Вказує, що чинне законодавство не обмежує право банку на односторонню відмову від укладення договору з клієнтом в разі наявності визначених законом обставин.

Зазначає, що відповідно до опитувального листа клієнта-фізичної особи від 12 лютого 2019 року та у Додатку до нього від 12 лютого 2019 року позивач зазначив про свою належність до категорії РЕР (політично значущих осіб) як чоловік ОСОБА_2 , в.о. Голови Державної служби інтелектуальної власності України, дата припинення обіймання посади 27 вересня 2016 року.

Вказує, що надані позивачем відповіді Національного агентства України з питань державної служби, Державної служби з питань фінансового моніторингу України та Міністерства юстиції України, не є доказами в розумінні статей 76-89 ЦПК України.

Вказує, що позивач намагається ввести суд в оману, оскільки згідно із статті 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1702-VII, національні публічні діячі - це фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років визначні публічні функції в Україні, зокрема, керівники інших центральних органів виконавчої влади. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 з 18 лютого 2016 року зазначена керівником Державної служби інтелектуальної власності України (ДСІВ), код ЄДРПОУ 37552556, що був органом державної влади, також вона зазначена керівником і під час знаходження ДСІВ в стані припинення до 25 квітня 2019 року - дана інформація позивачем не спростована.

Вказує, що виконання обов`язків Голови Державної служби інтелектуальної власності України ОСОБА_3 здійснювала у період з 18 лютого 2016 року до 23 серпня 2016 року, тобто, обіймала займану посаду більше 3 місяців (строку тимчасового виконання обов`язків), що в свою чергу також є свідченням того, що ОСОБА_3 виконувала той же обсяг функцій, що і керівник, та діяла без будь-яких обмежень, відповідно, наявні всі підстави для віднесення її до категорії РЕР.

Зазначає, що позивачем не аргументовано розрахунок розміру моральної шкоди. Вказує, що у цьому випадку відсутні будь-які підстави для стягнення з банку моральної шкоди, з огляду на складові підстав для її стягнення у правовідносинах, що склалися із ОСОБА_1 у зв`язку із розірванням ділових відносин, на підставі частини 1 статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Мотивуючи наведеним, просить суд апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

24 квітня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ПАТ "Акціонерний банк "Південний" на апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 .

Вказує, що доводи апеляційної скарги спростовуються доказами, доданими позивачем до позовної заяви. Зокрема вказує, що позивач підтвердив, що ОСОБА_2 віднесена до категорії Національні публічні діячі, оскільки у декларації ОСОБА_2 поряд з прізвищем ОСОБА_2 міститься запис "національний публічний діяч".

Вказує, що із наданого ОСОБА_1 розпорядження КМУ №80-р від 18 лютого 2016 року, яким покладено на ОСОБА_2 виконання обов`язків Голови Державної служби інтелектуальної власності України, не вбачається жодних обмежень у виконанні визначних публічних функцій, що виконує Голова цієї служби під час виконання своїх обов`язків.

В іншому доводи відзиву дублюють відзив, поданий на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Вказує, що ПАТ АБ "Південний" понесло судові витрати, орієнтовний розмір яких складає 2 500,00 гривень.

Мотивуючи наведеним, просить суд апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що відповідач правомірно розірвав договір із позивачем у зв`язку з тим, що вказана у зверненні інформація щодо неналежності до категорії членів сім`ї національних публічних діячів не знайшла підтвердження та є недостовірною, про що банк повідомив останнього листом від 30 квітня 2021 року №6-001-20036БТ-2021 про розірвання в односторонньому порядку з ініціативи банку договірних відносин з обслуговування зарплатного проекту на підставі частини 1 статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», який позивач отримав 06 травня 2021 року. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що, не зважаючи на припинення ОСОБА_2 виконання обов`язків публічного діяча 23 серпня 2016 року, рахунок у банку позивачеві відкрито 15 лютого 2019 року, відтак дії банка є правомірними. Суд першої інстанції зробив висновок, що дії Банку при поверненні коштів відповідали умовам Договору та чинного законодавства, відтак відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутня протиправність дій відповідача як необхідний елемент для відшкодування такої шкоди.

З матеріалів справи установлено, що 15 лютого 2019 року між Акціонерним банком «Південний» та ОСОБА_1 укладено договір банківського рахунку №26209800723370/980 у гривні з використанням електронного платіжного засобу (ПК) в рамках пакету "Зарплатні картки 2625"(том 1 а.с. 24-25).

З даних листа №193-193-4932-2021 від 05 лютого 2021 року, адресованого ОСОБА_1 , убачається, що ПАТ КБ "Південний" установлено належність ОСОБА_1 до публічних осіб (політично значущих осіб, членів сім`ї політично значущих осіб або пов`язаних з ними осіб. У зв`язку з цим банк вказав, що згідно вимог пункту 3 частини 11 статті 13 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" зобов`язаний вжити заходи для з`ясування джерел походження статків (багатства). Для цього банк просив у строк до 28 лютого 2021 року надати документи, що дають змогу з`ясувати такі джерела (том 1 а.с.30).

17 лютого 2021 року позивачем у відповідь на лист банку №193-193-4932-2021 від 05 лютого 2021 року направлено лист, у якому послався на протиправність дій відповідача. Позивач вказав, що ні він, ні члени його сім`ї не є публічними, політично значущими або пов`язаними з ними особами. Зазначив також, що 18 лютого 2016 року на дружину позивача, начальника управління Державної служби інтелектуальної власності України ОСОБА_2 розпорядженням Кабінету Міністрів України №80-р було тимчасово покладено обов`язки в.о. Голови Державної служби інтелектуальної власності України. 23 серпня 2016 року постановою Кабінету Міністрів України №585 Державну службу інтелектуальної власності України було ліквідовано, дружина позивача, починаючи з 23 серпня 2016 року перестала виконувати обов`язки публічного діяча і продовжила роботу на посаді начальника управління. У листі позивач просив банк у строк до 28 лютого 2021 року повідомити, з яких саме "надійних джерел інформації" у розумінні частини 7 статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" працівниками ПАТ АБ "Південний" зроблено висновок, що ОСОБА_1 або члени його сім`ї належать до публічних осіб. Повідомити, які заходи були вжиті працівниками ПАТ АБ "Південний" для перевірки знайденої ними інформації про те, що позивач або члени його сім`ї належать до публічних осіб (том 1 а.с.31-34).

З листа №6-001-11328БТ-2021 від 17 березня 2021 року убачається, що банк повідомив позивача про те, що банком виявлено факт належності позивача до членів сім`ї національних публічних діячів, як чоловіка керівника центрального органу виконавчої влади. ПАТ АБ «Південний», посилаючись на пункт 37 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06 грудня 2019 року № 361-ІХ, зазначив, що цим Законом «не передбачено жодних виключень щодо не віднесення до публічних діячів осіб, які працювали на відповідних посадах до набрання чинності цим Законом» (а.с. 47).

23 березня 2021 року позивач надав банку опитувальний лист від 23 березня 2021 року, з даних якого убачається, що позивачем обрано варіант "так" на запитання "Чи є/були/ Ви або Ваш представник політично значущою особою: особою, яка є національним, іноземним публічним діячем, діячем, який виконує публічні функції в міжнародних організаціях, членом її сім`ї або особою, яка пов`язана з політично значущою особою?" (том 1 а.с. 50-51).

Окрім того, згідно даних опитувального листа клієнта-фізичної особи від 12 лютого 2019 року та у Додатку до нього від 12 лютого 2019 року установлено, що позивач зазначив про свою належність до категорії РЕР (політично значущих осіб) як чоловік ОСОБА_2 , в.о. Голови Державної служби інтелектуальної власності України, дата припинення обіймання посади 27 вересня 2016 року (том 1 а.с. 157-158).

01 квітня 2021 року позивачем направлено на адресу відповідача відповідь на лист від 17 березня 2021 року № 6-001-11328БТ- 2021 з проханням дотримуватися вимог статті 58 Конституції України щодо дії закону в часі та припинити вважати позивача членом сім`ї національного публічного діяча (а.с. 52-54).

Листом від 30 квітня 2021 року № 6-001-20036БТ-2021 відповідач повідомив позивача про відмову від підтримання ділових відносин (том 1 а.с. 57).

З даних скрін-шоту, наданого позивачем, убачається що залишок коштів на картці 44029-5470 станом на 03 травня 2021 року становить 7 660,62 грн (том 1 а.с. 58).

З даних листа 11 травня 2021 року № 193-193-20890-2021 убачається , що відповідачем прийнято рішення про припинення ділових відносин та обмеження ділових відносин в майбутньому: "Банком 30 квітня 2021 року прийнято рішення про відмову від підтримання з Вами, ОСОБА_1 , ділових відносин з подальшим обмеженням на ділові відносини в майбутньому", одночасно повідомлено про необхідність звернення до відділення банку із зазначенням конкретної адреси відділення (том 1 а.с. 62).

14 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ Акціонерний банк "Південний" із вимогою про повернення грошових коштів (том 2 а.с. 11).

З даних листа ПАТ Акціонерний банк "Південний" вих.№233-001-22988-2021 від 21 травня 2021 року убачається, що банк з посиланням на пункт 8.5 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб ПАТ АБ "Південний", а також пункт 1.5.4. Розділу 2 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб ПАТ АБ "Південний", повідомив позивача, що у зв`язку з припиненням ділових відносин з 11 травня 2021 року, останній має отримати грошові кошти у касі банку з 26 травня 2021 року (том 2 а.с. 15).

З даних заяви на видачу готівки №39628136 від 01 червня 2021 року установлено, що позивачем у касі банку отримано грошові кошти у розмірі 7 660,60 гривень (том 1 а.с. 63).

Згідно даних свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18 лютого 2017 року зареєстрували шлюб (том 1 а.с. 108).

З даних розпорядження Кабінету Міністрів України №80-р від 18 лютого 2016 року установлено, що на начальника управління державного нагляду за дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності Державної служби інтелектуальної власності ОСОБА_2 покладено тимчасово, до призначення в установленому порядку Голови Державної служби інтелектуальної власності України, виконання обов`язків Голови зазначеної Служби (том 1 а.с. 68).

23 серпня 2016 року постановою Кабінету Міністрів України № 585 ухвалено про ліквідацію Державну службу інтелектуальної власності України, утворено ліквідаційну комісію (том 1 а.с. 69).

Перевіряючи доводи апеляційних скарг, апеляційний суд виходить із такого.

Згідно Положення про Державну службу інтелектуальної власності України, яке діяло до ліквідації установи, визначено, що Державна служба інтелектуальної власності України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України . Державна служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Відповідно до положень статті 6 Закону України "Про державну службу" посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців. Категорія "А" (вищий корпус державної служби) встановлюється , зокрема, для керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України.

Згідно пункту 25 пункту 1 частини 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" в редакції Закону № 1702-VІІ від 14 жовтня 2014 року (далі Закон № 1702-VІІ ), визначено, що національні публічні діячі - фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років визначені публічні функції в Україні, а саме, зокрема, державні службовці, посади яких належать до категорії "А".

Відповідно до пункту 37 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі Закон №361-ІХ) в редакції Закону №361-ІХ від 06 грудня 2019 року, яка діяла на момент спірних правовідносин, до національних публічних діячів віднесено фізичних особи, які виконують або виконували в Україні визначні публічні функції, а саме, зокрема, державних службовців, посади яких належать до категорії "А".

З матеріалів справи також установлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України №80-р від 18 лютого 2016 року на ОСОБА_2 покладено тимчасово, до призначення в установленому порядку Голови Державної служби інтелектуальної власності України, виконання обов`язків Голови зазначеної Служби (том 1 а.с. 68).

З наведеного слід зробити висновок про те, що ОСОБА_2 виконувала обов`язки за вакантною посадою, відтак на неї поширюються всі вимоги саме за цією посадою.

Вказаний висновок відповідає також Роз`ясненням НАЗК від 29 грудня 2021 року №11, згідно яких в пункті 29 роз`яснено: Якщо особа виконує обов`язки за вакантною посадою, на неї поширюються всі вимоги Закону саме за цією посадою, крім вимог, передбачених ч. 4 ст. 52, ст. 56 Закону. Вакантною є посада, зазначена у штатному розписі відповідного органу, організації, установи або підприємства, на яку не укладено договір / не призначено особу безстроково без укладення договору. Тривалість виконання обов`язків у цьому випадку не має значення. Якщо особа виконує обов`язки за посадою, яка не є вакантною (тобто у зв`язку з відсутністю колеги, який/яка займає цю посаду і за яким/якою зберігається робоче місце та посада - відпустка по догляду за дитиною, відрядження, перебування на лікарняному тощо), на неї поширюються вимоги Закону за фактично займаною нею посадою, у тому числі і вимоги щодо декларування.

Посилання скаржника на дані отриманих відповідей Національного агентства України з питань державної служби, Державної служби фінансового моніторингу України апеляційний суд відхиляє, з огляду на таке.

З даних запиту від 12 травня 2021 року убачається, що ОСОБА_1 подано запит до Національного агентства України з питань державної служби, у якому просив надати відповідь на питання:

1. Чи стає державний службовець, який обіймає посаду державної служби категорії «Б», під час виконання обов`язків за посадою категорії «А», державним службовцем категорії «А»?

2. Чи є національним публічним діячем у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014 № 1702-УІІ державний службовець, посада якого належить до категорії «Б», який тимчасово виконував обов`язки державного службовця, посада якого належить до категорії «А»?

3. Чи є національним публічним діячем у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 № 361-ІХ державний службовець, посада якого належить до категорії «Б», який тимчасово виконував обов`язки державного службовця, посада якого належить до категорії «А» (том 1 а.с. 86-88).

З даних відповіді Національного агентства України з питань Державної служби убачається, що останнє роз`яснило, що згідно із частинами 7, 8 статті 31 Закону України "Про державну службу" з метою безперебійного функціонування державного органу одночасно з прийняттям рішення про оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби до призначення особи на таку посаду суб`єкт може прийняти рішення, зокрема про тимчасове покладення виконання обов`язків за вакантною посадою державної служби категорії "А" на одного із заступників або одного із керівників самостійних структурних підрозділів цього державного органу. Строк тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою державної служби не може перевищувати трьох місяців. Державний службовець, який обіймає посаду державної служби категорії "Б", під час тимчасового виконання обов`язків за посадою державної служби категорії "А" не стає державним службовцем категорії "А", а лише тимчасово виконує обов`язки за відповідною посадою. Тобто у такого державного службовця категорія посади державної служби залишається незмінною (том 1 а.с. 89-90).

12 травня 2021 року позивач звернувся до Державної служби фінансового моніторингу України із запитом, у якому просив надати відповідь на такі питання (том 1 а.с. 90-93):

1) Чи є у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14 жовтня 2014 року національним публічним діячем, відносно якого слід здійснювати заходи фінансового моніторингу його фінансових операцій, державний службовець, посада якого належить до категорії "Б", який тимчасово виконував обов`язки державного службовця, посада якого належить до категорії "А"?

2) Чи є у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 06 грудня 2014 року національним публічним діячем, відносно якого слід здійснювати заходи фінансового моніторингу його фінансових операцій, державний службовець, посада якого належить до категорії "Б", який тимчасово виконував обов`язки державного службовця, посада якого належить до категорії "А"?

З даних відповіді Державної служби фінансового моніторингу України убачається, що останньою роз`яснено, що в розумінні пункту 25 частини 1 статті 1 Закону №1702-VII, зайняття фізичною особою посади державного службовця категорії "Б", який тимчасово виконував обов`язки державного службовця, посада якого належала до категорії "А", не було підставою для віднесення цієї особи до категорії національних публічних діячів. В розумінні пункту 37 частини 1 статті 1 Закону України від 06 грудня №361-IX зайняття посади державного службовця категорії "Б", який тимчасово виконує обов`язки державного службовця, посада якого належить до категорії "А", не є підставою віднесення цієї особи до категорії національних публічних діячів (том 1 а.с. 94-96).

Зміст поставлених запитань і відповідно, отриманих відповідей, носить узагальнюючий характер, без посилань на конкретні обставини та факти, які, зокрема, установлені у цій справі, відтак апеляційний суд згадані листи не враховує.

Отже з 18 лютого 2016 року дружину позивача ОСОБА_2 слід уважати національним публічним діячем.

Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 05 квітня 2001 року за № З-рп/2001, яке є остаточним і обов`язковим для виконання надано висновок про те, що «Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина 1 статті 58). Це означає, що дія закону не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною 1статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи».

Проте у цій справі установлено , що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року №585 "Про деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності" Державна служба інтелектуальної власності продовжує здійснювати повноваження та функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення зазначених повноважень та функцій Міністерством економічного розвитку і торгівлі (абзац другий пункту 2).

Згідно Постанови Кабінету Міністрів від 11 травня 2017 року №320 Кабінетом Міністрів України постановлено погодитися з пропозицією Міністерства економічного розвитку і торгівлі щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 585 "Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності" функцій і повноважень Державної служби інтелектуальної власності, що ліквідується (пункт 1) .

За таких обставин, колегія суддів робить висновок, що в період з 18 лютого 2016 року на ОСОБА_2 поширювались вимоги Закону № 1702-VІІ. Згідно доводів позовної заяви, а також даних трудової книжки, долученої позивачем до позовної заяви, ОСОБА_2 була звільнена з посади в порядку переведення 22 травня 2017 року (том 1 а.с. 76). Відтак висновок суду першої інстанції в тій частині, що ОСОБА_2 припинила виконувати обов`язки за посадою, віднесеною на національних публічних діячів, 23 серпня 2016 року є помилковим, оскільки дата Постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року №585 не є такою, що відповідає даті звільнення працівника, ураховуючи , що Державна служба інтелектуальної власності продовжувала здійснювати повноваження та функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності до 19 травня 2017 року.

Апеляційний суд враховує, що інших даних про дату припинення ОСОБА_2 виконання обов`язків ГоловиДержавної служби інтелектуальної власності скаржниками не надано та не зазначено, відтак апеляційний суд виходить із цих даних.

Ураховуючи, що Закон № 361-IX від 06 грудня 2019 року набув чинності з 28 квітня 2020 року, слід зробити висновок про те, що станом на час набуття чинності цього Закону трирічний термін, унормований Законом № 1702-VІІ, не сплинув.

Відтак до ОСОБА_2 застосовуються положення Закону № 361-IX, а посилання скаржників на положення статті 58 Конституції України в цьому випадку є помилковим.

Згідно пункту 47 статті 1 Закону № 361-IX політично значущі особи - це фізичні особи, які є національними, іноземними публічними діячами та діячами, які виконують публічні функції в міжнародних організаціях.