ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року справа №200/5068/22

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гайдара А.В., суддів Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року у справі № 200/5068/22 (головуючий І інстанції Зінченко О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Донецької області, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач), який звернувся через свого представника адвоката Приліпко І.Л., до Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Донецької області (далі відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач-2), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправними дії Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Донецької області щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 ;

- скасувати Наказ начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Донецької області «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, в особливий період в складі команди НОМЕР_1 » від 26.02.2022 № 27 в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 ;

- скасувати пункт 2.18 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2022 № 38 про призначення та зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 на посаду - сапера інженерно-саперного взводу;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 видати наказ, яким виключити військовослужбовця ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року, прийнятим в порядку спрощеного провадження, відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в рішенні суд дійшов висновку, що позивач не підлягав призову під час мобілізації, однак, неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що оскаржувані накази вичерпали свою дію та втратили юридичне значення, тобто не відновив порушене право позивача.

Також апелянт зазначив, що відповідачі не довели під час судового розгляду правомірність своїх дій та рішень, на що не звернув увагу суд першої інстанції та, в порушення вимог ст.77 КАС України, ухвалив необґрунтоване рішення.

Судом першої інстанції не було досліджено та встановлено, що відповідачем 1 не було належним чином з`ясовано, що позивач, як асіпірант очної (денної) форми навчання, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, та, що позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильних висновків, а саме що рішення про мобілізацію та призов є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби, обставини викладені позивачем в позовній заяві мали місце в період наданої позивачу відстрочки від призову та мобілізації, і тому на час перегляду справи, правового значення не мають. Проте, звільнення позивача зі служби та відстрочки від мобілізації не позбавляє відповідача (територіальний центр комплектування) з дотриманням вимог законодавства, в разі необхідності, повторно вирішити питання щодо його призову;

Рішення про призов та про призначення до військової частини, вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне залишити без змін рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , копія якого наявна в матеріалах справи, РНОКПП: НОМЕР_4 .

Відповідачі в даних правовідносинах є суб`єктами владних повноважень у відповідності до приписів пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України.

Наказом начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Донецької області «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, в особливий період в складі команди НОМЕР_1 » від 26.02.2022 № 27 позивача призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації резервістів та військовозобовЙ`язаних відповідно до поіменних списків в складі команди НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2022 № 38 позивача з 26.02.2022 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.

Наказом ректора Донбаської державної машинобудівної академії від 19.08.2019 року № 05-27 «Про зарахування до докторантури у 2019 році» позивача з 02 вересня 2019 року зараховано у число аспірантів очної (денної) форми навчання на ступінь доктора філософії строком на чотири роки за рахунок бюджетного фінансування за спеціальністю «Галузеве машинобудування».

Відповідно до довідки Донбаської державної машинобудівної академії від 17.10.2022 № 036-64, позивач з 02.09.2019 є аспірантом очної (денної) форми навчання за спеціальністю «Галузеве машинобудування».

Відповідно до довідки Донбаської державної машинобудівної академії від 17.10.2022 № 036-63 позивач навчається на 4 курсі аспірантури очної форми навчання. Строк закінчення навчання 31 серпня 2023 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на досліджені судом обставини справи відсутні будь-які докази щодо наявності у відповідача інформації про те, що позивач не підлягав призову на військову службу. Право позивача не бути призваним (не підлягати призову) на військову службу під час мобілізації кореспондує його обов`язок з дотримання правил військового обліку. Тобто, позивач повинен був особисто повідомити ОМТЦК СП про місце навчання, та надати документи, що підтверджують його право не бути призваним під час мобілізації. Внаслідок їх недотримання відповідач був позбавлений можливості з`ясувати наявність у позивача відповідного права не бути призваним.

Також суд зазначив, що рішення про мобілізацію та призов є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232 та Положенням №1153/2008. Рішення про призов та про призначення до військової частини, вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232 військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною 3 статті 1 Закону №2232 військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до абзацу 1 частини 10 статті 1 Закону №2232 громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 37 Закону №2232 призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Також указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Частиною 2 статті 4 Закону № 3543-XII передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені статтею 22 Закону № 3543-XII (в редакції, чинній на час призову позивача на військову службу у зв`язку з мобілізацією).

Так, згідно з частинами 1 та 3-5 статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Військовозобов`язані та резервісти, які перебувають на зборах, у разі оголошення мобілізації продовжують перебувати на зборах. За необхідності зазначені особи призиваються на військову службу командирами відповідних військових частин за розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України.

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до пункту 7 цього Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Згідно з пунктом 12 цього Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до абзаців першого та другого частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач з 26 лютого 2022 року призваний відповідачем-1 на військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період.

Суд встановив, що позивач навчається на 4 курсі аспірантури очної форми навчання Донбаської державної машинобудівної академії.

Отже, позивач не підлягав призову на військову службу на час проведення мобілізації відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Разом із цим, відповідно до пункту 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921(далі-Порядок № 921) районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують та ведуть військовий облік на відповідній території, здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників і військовозобов`язаних у випадках, передбачених законодавством, організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників і військовозобов`язаних та персональних даних, які містяться в них та інше.

Відповідно до частини десятоїстатті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Також, обов`язок дотримання правил військового обліку передбачений частиною восьмоюстатті 2 зазначеного Закону, відповідно до якої виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Згідно з частиною 11статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Додатком № 1 до Порядку № 921 є Правила військового обліку призовників і військовозобов`язаних (надалі також - Правила), пунктом 1 яких встановлено, що призовники і військовозобов`язані повинні, зокрема:

- перебувати на військовому обліку за місцем проживання у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ), за місцем роботи (навчання) на підприємствах, в установах, організаціях, виконавчих органах сільських, селищних та міських рад, а також у разі тимчасового вибуття за межі України за місцем консульського обліку в дипломатичних установах України;

- не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації, а у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідних керівників СБУ або Служби зовнішньої розвідки;

- особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади;

- подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право призовників на відстрочку від призову на строкову військову службу.

Колегія суддів звертає увагу, що доказів подання позивачем відомостей щодо свого навчання в аспірантурі на час призову на військову службу сторонами до матеріалів справи не додано, а довідки, якими позивач підтверджує вказаний факт, було видано вже після призову останнього на військову службу.

Кабінет Міністрів України 23 лютого 2022 року постановою №154 затвердив Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі по тексту - Положення №154), пунктом 1 якого встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Таким чином, обов`язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на відповідні районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, водночас обов`язок надавати відповідні документи покладено на військовозобов`язаних.

Проаналізувавши викладене у сукупності, слід дійти висновку, що позивача призвано для проходження військової служби під час мобілізації у військовий час при наявності у нього підстав для звільнення від призову, проти чого він не заперечував тривалий час. При цьому, в матеріалах справи також відсутні докази, що станом на час розгляду справи позивач звертався до відповідачів з приводу припинення ним проходження військової служби з наведених вище підстав.

Пунктом 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09 квітня 2019 року у справі №9901/611/18 та від 18 вересня 2019 року у справі №9901/801/18.

Рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Враховуючи вищенаведене, оскаржувані накази є актами індивідуальної дії, прийняті суб`єктами владних повноважень в межах визначеної законом компетенції, однак за відсутності необхідної інформації, яка не надана позивачем, тобто актами одноразового застосування, які станом на час вирішення справи вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).

Після видання спірних наказів, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов та про призначення до військової частини.

Виходячи із зазначеної в даних судових рішеннях Верховного Суду правових висновків суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваних позивачем актів індивідуальної дії про його призов та призначення до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.

Оскаржувані накази вичерпали свою дію та втратили юридичне значення, оскільки позивач мобілізований та продовжує перебувати на військовій службі і, як зазначалося вище, скасування даних наказів не тягне за собою припинення відносин військової служби позивача.

Також колегія суддів вважає за необхідне заначити наступне.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону №2232 щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Статтею 23 Закону №3543-XII передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних.

Як свідчать матеріали справи та не спростовується сторонами позивача на час судового розгляду зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення відповідно до Указу Президента України» від 24.02.2022 №69/2022.

Отже, позивач з 26.02.2022 почав проходити військову службу за призовом під час мобілізації та набув статусу військовослужбовця.

При цьому, підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період визначені частиною 4 статті 26 Закону №2232.

Зокрема, під час дії воєнного стану, законодавством визначено наступний перелік підстав: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Встановлений законодавцем в ч. 4 ст. 26 Закону №2232 перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, в умовах дії воєнного стану є вичерпним. При цьому, ні Законом №2232, ні іншими нормативно-правовим актом, в тому числі Законом №3543-XII, не передбачений порядок звільнення з військової служби військовослужбовця, який не підлягав призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Системний і буквальний способи тлумачення наведених норм дають cуду підстави для висновку про те, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та звільнення з військової служби під час мобілізації є різними поняттями і ґрунтуються на положеннях різних інститутів військового права.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22 травня 2023 року справа № 260/1851/22.

Тому, навіть за встановлення факту відсутності підстав для призиву військовозобов`язаної особи після її призову на військову службу, не може розглядатися як поважна причина для її звільнення з військової служби під час воєнного стану на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог про визнання протиправними дій Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Донецької області щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 ; скасування Наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Донецької області «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, в особливий період в складі команди НОМЕР_1 » від 26.02.2022 № 27 в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 ; скасування пункту 2.18 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2022 № 38 про призначення та зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 на посаду - сапера інженерно-саперного взводу; зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 видати наказ, яким виключити військовослужбовця ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з дня набрання рішенням суду законної сили.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджує висновки суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на результати апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року у справі № 200/5068/22 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року у справі № 200/5068/22 залишити без змін

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 грудня 2023 року.

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.Д. Компанієць