печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19105/23-а

Категорія 129

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Остапчук Т.В.

при секретарі Гаманюк О.С.,

розглянувши справу в порядку спрощеного провадження за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

09.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Свій позов обгрунтовує тим, що він з 05.04.2022 р. є тимчасово виконуючим обов`язки директора комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги». 25.04.2023 р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 на нього складено постанову № 43 про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 201-1 КУпАП.

В постанові зазначено, що відповідно до Закону України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» № 1487 від 30.12.2022 р., на адресу КНП «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» було направлено розпорядження № 32 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2. У вказаному розпорядженні зазначено зобов`язання здійснити оповіщення військовозобов`язаних (16 осіб), які перебувають на військовому обліку КНП ММР «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 Донецької області та забезпечити їх прибуття з 22.03.2023 р. по 24.03.2023 р. до вказаної у розпорядженні адреси розташування ІНФОРМАЦІЯ_2. В постанові сказано, що Позивачем, як керівником КНП «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» не забезпечено здійснення контролю за виконанням розпорядження № 32 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2, не всі військовозобов`язані, визначені в розпорядженні з`явились до ІНФОРМАЦІЯ_2, як внаслідок керівником не забезпечена явка усіх вищезазначених військовозобов`язаних. З даним твердженням Позивач не погоджується оскільки, на виконання розпорядження № 32 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 було видано наказ № 10-ВК від 16.03.2023 р. «Про оповіщення військовозобов`язаних, що перебувають на військовому обліку в КНП ММР «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги». Під особистий підпис з наказом було ознайомлено 8 співробітників, одного співробітника було звільнено за власним бажанням від 28.02.2023 р.. 7 співробітників були ознайомлені з наказом, але від підпису відмовились. Як передбачено розпорядженням № 32, про результати виконання розпорядження проінформовано ІНФОРМАЦІЯ_2 листом № 5 від 24.03.2023 р.

Ухвалою від 25.09.2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд без його участі, в письмовій заяві він наполягав на задоволенні позову.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини не явки не повідомив хоча і був належним чином повідомлений, відзиву на позовну заяву не надав.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі докази, суд вбачає необхідним позов задовольнити з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.04.2022 р. є тимчасово виконуючим обов`язки директора комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» (а.с. 17).

25.04.2023 р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 на нього складено постанову № 43 про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 201-1 КУпАП (а.с. 20-21).

В постанові зазначено, що відповідно до Закону України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» № 1487 від 30.12.2022 р., на адресу КНП «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» було направлено розпорядження № 32 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2.

У вказаному розпорядженні зазначено зобов`язання здійснити оповіщення військовозобов`язаних (16 осіб), які перебувають на військовому обліку КНП ММР «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 Донецької області та забезпечити їх прибуття з 22.03.2023 р. по 24.03.2023 р. до вказаної у розпорядженні адреси розташування ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 26).

В постанові сказано, що Позивачем, як керівником КНП «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» не забезпечено здійснення контролю за виконанням розпорядження № 32 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2, не всі військовозобов`язані, визначені в розпорядженні з`явились до ІНФОРМАЦІЯ_2, як внаслідок керівником не забезпечена явка усіх вищезазначених військовозобов`язаних.

На виконання розпорядження № 32 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 було видано наказ № 10-ВК від 16.03.2023 р. «Про оповіщення військовозобов`язаних, що перебувають на військовому обліку в КНП ММР «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги».

Під особистий підпис з наказом було ознайомлено 8 співробітників, одного співробітника було звільнено за власним бажанням від 28.02.2023 р. (а.с. 27-35, 42)

7 співробітників були ознайомлені з наказом, але від підпису відмовились.

Як передбачено розпорядженням № 32, про результати виконання розпорядження проінформовано ІНФОРМАЦІЯ_2 листом № 5 від 24.03.2023 р. (а.с. 43)

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з пунктом першим статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За нормою ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно з статтею 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Положеннями частини 2 статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність зокрема за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період. Об`єктивною стороною вказаного правопорушення є порушення військовозобов`язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин в особливий період.

Відповідно до Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Отже, станом на дату вчинення правопорушення 25.04.2023 р. діяв особливий період.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Крім того, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 означеного Закону визначено, що мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Частинами п`ятою та шостою статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через медіа.

Частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до п. 34 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, з метою ведення персонального військового обліку державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації здійснюють оповіщення на вимогу районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки і забезпечення їх своєчасного прибуття.

Згідно до п. 47 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, у разі отримання розпоряджень районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки (додаток 13, для призовників - додаток 17 до Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352) щодо оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки керівники (голови) державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій зобов`язані:

видати наказ (розпорядження) про оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, довести його до відома таких осіб під особистий підпис у частині, що стосується їх прибуття до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки у визначені ним строки, та надіслати копію наказу (розпорядження) у триденний строк до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки;

вручити призовникам, військовозобов`язаним та резервістам повістки про явку за викликом до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки (за наявністю);

письмово повідомити з наданням витягів з наказів (розпоряджень) відповідним районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, органам СБУ, підрозділам Служби зовнішньої розвідки про осіб з числа призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які тимчасово непрацездатні, перебувають у відпустці або у відрядженні;

забезпечити здійснення контролю за результатами оповіщення та прибуттям призовників, військовозобов`язаних та резервістів до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки.

Отже, указаними нормами передбачений обов`язок керівників підприємств у разі отримання розпоряджень районний (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки здійснювати оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, та забезпечувати здійснення контролю за результатами оповіщення та прибуттям призовників, військовозобов`язаних та резервістів до відповідного районного (міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

В даному випадку, Позивачем підтверджено виконання вищезазначеного обов`язку в повні мірі.

Статтею 235 КУпАП визначено, що адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що відповідачем не доведено в установленому порядку наявності в діях позивача складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 210-1 КУпАП.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Крім того, за приписами частини першої статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення, подавати докази; заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Аналіз наведених вище правових положень дає можливість дійти висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 210-1 КУпАП розпочинається зі складення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності протоколу про адміністративне правопорушення, копія протоколу вручається даній особі.

Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення Кодексу України про адміністративні правопорушення містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Законодавство покладає обов`язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже, робить це право недієвим.

Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Такий обов`язок вважається виконаним, якщо особа, яка притягається до відповідальності знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три днів до дати розгляду справи.

Несвоєчасне повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.

На адресу Позивача Маріупольским районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки не було надіслано повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення. Зі змісту протоколу про адміністративне првопорушення № 43 від 25.04.2023 р. також не вбачається належного повідомлення ОСОБА_1 про дату та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Наслідком цього є позбавлення особи прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.

Таким чином, відповідачем не було дотримано встановленого законом порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки особа, яка притягається до відповідальності не була проінформована про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Разом з цим, у порушення вимог ч. 1 ст. 268 КУпАП, відповідачем не забезпечено можливість ОСОБА_1 скористатися фундаментальними правами - дати пояснення у справі, подати докази, заявити клопотання, а отже порушено його право на захист.

Відтак, оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, оскільки має місце порушення норм процесуального права при її винесені.

Усі наведені вище обставини є підставою для визнання протиправною постанови про накладення адміністративного стягнення № 43 від 25.04.2023 року, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП та її скасування, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 536 грн 80 коп., що підтверджується квитанцією №9304-9567-7589-0970 від 08.05.2023 р., який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2.

На підставі викладеного, керуючись статтями 19, 65 Конституції України, статтями 38, 210-1, 235, 245, 247, 251, 255, 256, 280 КУпАП, статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтями 4, 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтями 2, 9, 77, 90, 99, 241-246, 255, 257, 286 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення № 43 від 25.04.2023 року, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, визнати протиправною та скасувати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_2, ЄДРПОУ НОМЕР_2)

Суддя Т.В. Остапчук