П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року

м. Київ

Справа № 9901/459/21

Провадження № 11-75заі23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.

за участю:

секретаря судового засідання Зейфман І. М.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки - Наконечного В. Л.,

представника відповідача - Лаптієва А. М.

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

за апеляційною скаргою Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (у складі колегії суддів Хохуляка В. В., Васильєвої І. А., Гімона М. М., Пасічник С. С., Усенко Є. А.) та апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Верховної Ради України на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року (у складі колегії суддів Хохуляка В. В., Васильєвої І. А., Гімона М. М., Пасічник С. С., Усенко Є. А.)

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України (далі - відповідач), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Верховної Ради України про позбавлення її права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, прийняте 5 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії ІХ скликання;

- зобов`язати відповідача опублікувати в газеті «Голос України» оголошення про прийняття судом пункту 1 резолютивної частини рішення суду;

- зобов`язати головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України під час пленарного засідання оголосити про прийняття судом пункту 1 резолютивної частини рішення суду.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що за змістом статті 51 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (далі - Регламент) для прийняття рішення про позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України обов`язково мають існувати такі умови: народний депутат України має виголошувати на пленарному засіданні образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (групи); заяву про позбавлення такого народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях має подати особа /фракція / група, щодо якої було допущено образливі висловлювання. У цьому контексті позивачка переконує, що основна мета статті 51 Регламенту (дух закону) полягає в тому, щоб стимулювати народних депутатів до певної етичної поведінки під час пленарних засідань та забезпечення толерантного спілкування між депутатами. Як наслідок, лише неетичні та образливі висловлювання, проголошені народними депутатами України безпосередньо під час їх виступів на пленарних засіданнях, можуть бути підставою для застосування до таких депутатів відповідних заходів виливу.

3. Разом із цим позивачка наполягає, що заяву від 19 жовтня 2021 року про її позбавлення права брати участь у п`яти пленарних засіданнях парламенту у зв`язку з «недопустимим висловлюванням», пов`язаним з передчасною смертю народного депутата, подали народні депутати, щодо яких позивачка не висловлювалася. Тому така заява, на переконання позивачки, не є належною підставою для прийняття оскаржуваного рішення. Крім того, позивачка стверджує, що під час пленарного засідання 8 жовтня 2021 року вона не висловлювалася образливо щодо народних депутатів чи депутатських фракцій / груп, натомість фактично образливі висловлювання, на думку Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (далі - Комітет), містилися не в самому її виступі на пленарному засіданні, а були нібито написані в чаті депутатських фракцій, тобто в особистих текстових повідомленнях. У зв`язку із цим позивачка наполягає, що листування в чатах не може бути підставою для позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях.

4. Також позивачка зазначає, що спірним рішенням було порушено її права: на участь у пленарних засіданнях парламенту; на отримання виплат, пов`язаних з виконанням депутатських повноважень; на недоторканність честі, гідності та ділової репутації. Незважаючи на те, що це рішення вичерпало свою дію після того, як позивачка пропустила п`ять пленарних засідань Верховної Ради України, вона наполягає, що повне відновлення її порушених прав неможливе без визнання протиправним і скасування цього рішення, що є умовою для подальшого стягнення на її користь недоотриманих сум заробітної плати, вирішення питання про відшкодування завданої їй моральної шкоди, а також для відновлення її доброго імені та ділової репутації.

Позиція відповідача

5. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову з огляду на його безпідставність та необґрунтованість. Так, представник відповідача наполягав, що Верховна Рада України, вирішуючи внутрішньоорганізаційне питання етики та моралі, діяла виключно в межах повноважень та прийняла рішення про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях парламенту у спосіб, що визначені положеннями статті 51 Регламенту.

6. Разом з тим, посилаючись на приписи статей 4, 5, 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), статті 46 Регламенту, представник відповідача доводить, що законодавець поширив компетенцію суду адміністративної юрисдикції виключно на одну форму актів Верховної Ради України, а саме постанови - як індивідуально-правового так і нормативно-правового характеру, однак позивачка оспорює інше рішення, прийняте відповідачем на підставі частини першої статті 49 та частини п`ятої статті 51 Регламенту, тому сторона відповідача вважає, що це рішення перебуває поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції, у зв`язку із чим справа підлягає закриттю з підстав, передбачених у пункті 1 частини першої статті 238 КАС України.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

7. 8 жовтня 2021 року на двадцятому засіданні шостої сесії ІХ скликання Верховної Ради України виступив народний депутат України ОСОБА_2 та повідомив, що в партійному чаті «Слуга народу» позивачка написала, що одним ворогом менше (про смерть ОСОБА_3 ), що він вважає неприпустимим, а також звернувся до Голови Верховної Ради України з проханням зробити моральні висновки.

8. 19 жовтня 2021 року на ім`я Голови Верховної Ради України ОСОБА_4 надійшла заяванародних депутатів, подана за підписами співголови депутатської групи «Партія «За майбутнє» ОСОБА_5 , заступника голови депутатської фракції Політичної партії «Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина» ОСОБА_17, члена опозиційної фракції Політичної партії «Опозиційна платформа - За життя» ОСОБА_6 , голови депутатської групи «Довіра» ОСОБА_7 , голови депутатської фракції політичної партії «Голос» ОСОБА_18, заступника голови депутатської фракції Політичної партії «Слуга Народу» ОСОБА_19, співголів депутатської фракції Політичної партії «Європейська солідарність» ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , у якій, зокрема, зазначено, що народний депутат України ОСОБА_1 стала автором недопустимого висловлювання, пов`язаного з передчасною смертю народного депутата України ОСОБА_10 . У зв`язку із цим висловлено прохання відповідно до частини п`ятої статті 51 Регламенту доручити Комітету розглянути питання позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти пленарних засідань) у зв`язку із цинічною поведінкою і демонстрацією неповаги до колеги ОСОБА_10 , прийняти відповідне рішення.

9. 22 жовтня 2021 року Комітет за результатом розгляду згаданої вище заяви народних депутатів стосовно висловлювання народного депутата України ОСОБА_1 ухвалив висновок, у якому зазначив таке.

10. На пленарному засіданні Верховної Ради України 8 жовтня 2021 року народні депутати України - члени депутатської групи «Партія «За майбутнє» звернулися з такою заявою, виголошеною під час виступу з трибуни народним депутатом України ОСОБА_11 : «Ми хочемо, наша група «Партія «За майбутнє», звернутися в першу чергу до фракції «Слуги народу». Тільки що у вашому партійному чаті керівник комітету, який має піклуватися людьми, дітьми, пані ОСОБА_12 написала, що одним ворогом менше (про ОСОБА_13 , про смерть ОСОБА_14 ). Я хотів би попросити вас, шановна фракція «Слуга народу», зробити висновок зі слів пані ОСОБА_12 . Я вважаю, що це неприпустимо, яким би політичним опонентом чи людиною не був пан ОСОБА_15 , - померла людина, звичайна людина, крім того, наш колега по парламенту».

11. З питань, порушених у заяві та у виступі з трибуни із заявою від народних депутатів України - членів депутатської групи «Партія «За майбутнє», Комітет звернувся з листом від 20 жовтня 2021 року № 04-28/08-2021/323937 (680372) до народного депутата України ОСОБА_1 з проханням надати до 21 жовтня 2021 року пояснення щодо її висловлювання, про яке йдеться в заяві народних депутатів України - представників депутатських фракцій (депутатських груп).

12. У відповідь на лист Комітету народний депутат України ОСОБА_1 у листі від 21 жовтня 2021 року № 53д9/5-2021/ 325054 (681588) зазначила: «Я не виголошувала образливі слова щодо жодного із народних депутатів України або депутатських фракцій (депутатських груп), які направили заяву щодо, як на їх думку, мого висловлювання, пов`язаного із передчасною смертю народного депутата України ОСОБА_10 ». А також вказала «на відсутність доказів щодо висловлювання, мовлення, виголошення мною образливих слів (аудіозапис, стенограма, відеозапис тощо)». Далі зазначила: «При наданні мені права на репліку під час пленарного засідання 8 жовтня 2021 року я, керуючись невід`ємним правом кожної людини на свободу слова та думки, намагалася пояснити сутність та значення написаного, що стало приводом для безпідставного обурення, проте, вимкнувши мій мікрофон, мене було позбавлено можливості донесення моєї думки щодо написаного».

13. Згідно зі стенограмою пленарного засідання Верховної Ради України, яке відбулося 8 жовтня 2021 року, після виступу з трибуни із заявою від народних депутатів України - членів депутатської групи «Партія «За майбутнє» головуючий на пленарному засіданні -Голова Верховної Ради України ОСОБА_16 надав слово народному депутату України ОСОБА_1 , яка у своєму виступі зазначила таке: «У мене два зауваження. Перше зауваження. Звідки «за майбах» знає про те, що пише в чаті «Слуга народу»? Це раз. А, по-друге, коли люди, які борються за свободу слова, яка гарантована кожній людині тут в залі Конституцією, і вважають, що вони можуть накидати комусь якісь платки на рота, то мені здається, що позор це вам».

14. Народний депутат України ОСОБА_1 у своєму виступі не спростувала і не заперечувала проти написаного нею тексту в чаті депутатської фракції Політичної партії «Слуга народу», чим фактично визнала факт та зміст висловлювання, яке є образливим.

15. На підставі зазначеного,ураховуючи положення частини п`ятої статті 51 Регламенту, Комітет прийняв рішення ухвалити висновок та рекомендувати Верховній Раді України без обговорення прийняти рішення про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України і довести таке рішення до відома виборців через газету «Голос України».

16. 5 листопада 2021 року на двадцятому засіданні шостої сесії ІХ скликання Верховної Ради України на підставі частини п`ятої статті 51 Регламенту 234-ма народними депутатами України підтримано пропозицію Комітету і прийнято рішення позбавити народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України і довести таке рішення до відома виборців через газету «Голос України», про що здійснив оголошення головуючий на пленарному засіданні.

Розгляд справи судом першої інстанції

17. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 15 листопада 2021 року постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки вважав, що оскаржуване рішення є внутрішнім управлінським актом, спрямоване на внутрішню організацію відповідної форми діяльності Верховної Ради України (проведення пленарних засідань), а також на організацію політичної роботи народних депутатів. На таке рішення не поширюються правила частини першої статті 266 КАС України. Тому заявлений позов не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства.

18. Позивачка не погодилася із цим судовим рішенням та оскаржила його в апеляційному порядку.

19. Велика Палата Верховного Суду постановою від 12 травня 2021 року задовольнила апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2021 року скасувала та направила справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

20. Розглянувши справу по суті, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 5 квітня 2023 року позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення Верховної Ради України про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, прийняте 5 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії Верховної Ради України ІХ скликання; у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув з Верховної Ради України на користь позивачки понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

21. Це судове рішення в частині задоволення позову суд першої інстанції мотивував тим, що обставини справи та спірне рішення не містять посилань і/або встановлених фактів, які б вказували на те, що під час пленарного засідання позивачкою виголошувалися образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи). Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не навів належного обґрунтування наявності передбачених законом підстав, які зумовлюють застосування до народного депутата санкції дисциплінарного характеру. При цьому суд першої інстанції зауважив, що висловлювання, які Комітет уважав образливими, містилися не у виступі позивачки на пленарному засіданні, а були написані в чаті депутатської фракції. Проте, проаналізувавши приписи статті 51 Регламенту, суд першої інстанції виснував, що підставою для позбавлення народного депутата України права брати участь у пленарних засіданнях можуть бути образливі висловлювання, виголошені на пленарному засіданні.

22. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що обставинами справи підтверджено, що всупереч встановленим частиною п`ятою статті 51 Регламенту положенням заяву до Комітету подали депутати депутатських груп і фракцій, на адресу яких не були виголошені образливі слова. Разом з тим заяви від депутатів депутатської групи, на адресу депутата якої були виголошені образливі слова, які вважають, що конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами не досягнуто, не надходило до Комітету.

23. Вказані обставини, що мають безпосереднє значення для прийняття рішення про позбавлення народного депутата ОСОБА_1 брати участь у пленарних засіданнях, на думку суду першої інстанції, не були враховані Верховною Радою України при ухваленні спірного рішення.

24. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне рішення прийнято відповідачем за відсутності підстав, прямо передбачених частинами четвертою - п`ятою статті 51 Регламенту, отже, це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

25. Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на доводи позовної заяви, якими обґрунтовано наявність підстав для задоволення позовних вимог, належним та достатнім способом відновлення порушеного права позивачки є скасування рішення про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти пленарних засідань). При цьому, за висновком суду першої інстанції, скасування такого рішення призведе до поновлення порушеного права, змін в обсязі прав сторони, одержання особою бажаного результату.

26. Аналізуючи доводи відповідача, якими останній обґрунтовував свою позицію під час розгляду цієї справи, суд першої інстанції, зокрема, зауважив, що ухвалами Верховного Суду від 10 серпня 2022 року та від 1 березня 2023 року надано оцінку його доводам щодо перебування спірних правовідносин поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції та відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі. Крім того, суд першої інстанції врахував, що Велика Палата Верховного Суду в постанові, якою скасовано ухвалу про відмову у відкритті провадження в цій справі, дійшла висновку, що адміністративний суд має юрисдикцію для розгляду цієї справи, оскільки парламент у спірних правовідносинах виконує владні управлінські функції, позивачка перебуває на публічній службі, а рішення відповідача стосується проходження останньої та потребує судового контролю.

27. Додатковим рішенням від 7 червня 2023 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду задовольнив частково заяву представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу: стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 537,50 грн; у задоволенні решти вимог заяви представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовив.

28. Додаткове рішення суд першої інстанції умотивував тим, що позивачкою заявлено вимоги немайнового характеру і позов задоволено частково. З огляду на заявлений розмір відшкодування витрат на професійну правову допомогу, який відповідачем не заперечувався, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі, пропорційній до розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційних скаргах

29. Не погодившись із рішеннями суду першої інстанції, відповідач подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційні скарги, які зареєстровано 5 травня 2023 року та 12 липня 2023 року.

30. У цих апеляційних скаргах відповідач просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 квітня 2023 року та додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року, а провадження у цій справі - закрити.

31. Так, скаржник наполягає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, допустив порушення норм процесуального права та розглянув спір, який не належить до його компетенції і повноважень, а також неправильно застосував норми матеріального права.

32. Скаржник наголошує, що правила статті 266 КАС України, якою визначено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України, поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України. Тому скаржник уважає, що законодавець поширив компетенцію суду адміністративної юрисдикції лише на одну форму акта Верховної Ради України - постанову, однак 5 листопада 2021 року Верховна Рада України не приймала постанови чи іншого акта, а прийняла передбачене її Регламентом інше рішення, яке не оформлюється у вигляді акта Верховної Ради України, як визначено частиною другою статті 46 її Регламенту. Скаржник переконує, що політичні питання, порушені в позові ОСОБА_1 , перебувають поза межами судового контролю; рішення щодо внутрішньоорганізаційних питань дотримання народними депутатами України етики та моралі знаходяться у виключній компетенції парламенту. Отже, на думку скаржника, вимога про скасування оспорюваного позивачкою рішення залишається поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

33. Крім того, скаржник уважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, порушив не лише норми процесуального, а й конституційного права, втрутившись у компетенцію та повноваження Верховної Ради України. У цьому контексті скаржник наполягає, що відповідальність народного депутата України за образливі висловлювання та непристойні слова, допущені ним щодо іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи), передбачена Конституцією та законами України. Отже, в межах спірних правовідносин Верховна Рада України, вирішуючи внутрішньоорганізаційне питання етики та моралі, діяла виключно в межах повноважень та прийняла оскаржуване рішення у спосіб та відповідно до положень статті 51 Регламенту. Натомість суд першої інстанції, як уважає скаржник, дійшов висновку, що заяву до Комітету повинен був подати померлий народний депутат України, а не лідери всіх депутатських фракцій і депутатських груп, які були обурені таким неетичним коментарем щодо померлого колеги.

34. В обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року, представник відповідача зазначає про його ухвалення з порушенням норм процесуального права, зокрема частини третьої статті 252 та частини третьої статті 300 КАС України.

35. 10 липня 2023 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла апеляційна скарга представника позивачки на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року, у якій представник позивачки, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема частини третьої статті 252 та частини третьої статті 300 КАС України, просить скасувати це рішення в частині відмови в розподілі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 33 075 грн та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій частині.

36. В обґрунтування апеляційної скарги представник позивачки наполягає, що в цій справі фактично пред`явлено лише одну позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Верховної Ради України про позбавлення права позивачки брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, яке прийняте 5 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії ІХ скликання, інші ж позовні вимоги є похідними діями, необхідними для повного відновлення порушених прав позивачки. Тому скаржник уважає, що інші позовні вимоги, не мають враховуватись як окремі позовні вимоги під час розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Рух апеляційних скарг

37. Ухвалою від 9 травня 2023 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 квітня 2023 року в цій справі.

38. Ухвалою від 19 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року в цій справі.

39. Ухвалою від 20 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Верховної Ради України на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року в цій справі.

40. Ухвалами від 19 липня та 15 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду призначила цю справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Позиція інших учасників справищодо апеляційної скарги

41. Представник позивачки у відзиві на апеляційну скаргу, яка подана на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 квітня 2023 року, зазначила, що суд першої інстанції повно з`ясував усі обставини в цій справі та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до приписів статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

42. Представник позивачки у відзиві на апеляційну скаргу, яка подана відповідачем на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року, зазначила, що така є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки відповідач помилково вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті додаткове рішення виключно з формальних підстав та необґрунтованих міркувань представника відповідача.

43. Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, яка подана позивачкою на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року, зазначив, що відповідно до вимог статті 139 КАС України заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 49 612,50 грн є неспівмірними, з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на обсяг наданих послуг та кількості задоволених вимог.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

44. Частиною четвертою статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України.

45. Особливості провадження в цій категорії справ визначені статтею 266 КАС України, частиною п`ятою якої встановлено, що судом апеляційної інстанції в цій категорії справ є Велика Палата Верховного Суду.

46. У цій справі ОСОБА_1 оскаржує дії відповідача щодо підтримання пропозиції Комітету про позбавлення її як народного депутата України права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України.

47. Оцінюючи висновки суду, рішення якого переглядається, та аргументи учасників справи, насамперед потрібно відреагувати на доводи відповідача про те, що на спір у цій справі не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

48. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

49. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

50. Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

51. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України наголосив, що утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

52. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

53. Рішення, прийняті суб?єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб?єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

54. Як постулює частина третя статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

55. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

56. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

57. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

58. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб?єктивних прав та обов?язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов?язку.

59. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

60. Водночас за правилами частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

61. Так, пунктами 1, 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

62. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

63. Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

64. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

65. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, у якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

66. Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

67. Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

68. Обов?язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб?єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

69. Варто звернути увагу й на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачитити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

70. Пунктом 1 статті 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право, зокрема, на повагу до свого приватного життя.

71. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) поняття «приватне життя» не виключає відносин професійного або ділового характеру, оскільки саме в межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом (див. mutatis mutandis рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Німіц проти Німеччини» (Niemietz v. Germany, заява № 13710/88, параграф 29).

72. На думку ЄСПЛ, приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47).

73. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) ЄСПЛ повторив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).

74. При цьому особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради Українивстановлені статтею 266 КАС України, правила якої згідно з положеннями пункту 2 частини першої цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України.

75. Відповідно до частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

76. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року, ухваленій за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2021 року про відмову у відкритті провадження у цій справі, дійшла висновку, що позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України за порушення дисципліни та норм етики є санкцією дисциплінарного характеру, яку Верховна Рада України застосовує, реалізовуючи саме владні управлінські, а не законодавчі функції. Застосування такої санкції є втручанням у свободу вираження поглядів, право особи, яка на постійній основі виконує повноваження народного депутата, на повагу до її приватного життя (у здійснення нею трудової діяльності), унеможливлює реалізацію цією особою на пленарних засіданнях прав, визначених у статті 11 Закону України 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі - Закон № 2790-XII), і може мати наслідком позбавлення права на виплати, пов`язані з виконанням депутатських повноважень. Крім того, інформацію про позбавлення народного депутата за порушення ним дисципліни й етичних норм права брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України повідомляють невизначеному колу осіб шляхом її оприлюднення у газеті «Голос України». Такі відомості можуть підривати довіру виборців до народного депутата та впливають на його ділову репутацію, оскільки ставлять під сумнів професійну компетентність. Це може мати наслідки для подальшої професійної кар`єри людини, зокрема і для можливості продовження нею публічної служби.

77. При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала, що з огляду на суворість дисциплінарної санкції, яку парламент, втручаючись у свободу вираження поглядів, може вжити до народного депутата, і можливі наслідки такої санкції для професійної діяльності як частини приватного життя та майнових прав цієї людини (отримання виплат, пов`язаних із виконанням депутатських повноважень) важливо, щоб дії Верховної Ради України щодо вжиття до народного депутата зазначеної санкції були предметом контролю незалежного та безстороннього органу. Останній повинен мати змогу перевірити, зокрема, наявність підстав для застосування парламентом відповідної санкції, дотримання ним належної процедури, а також пропорційність застосованого заходу втручання у свободи та права вчиненому народним депутатом діянню.

78. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що питання про притягнення народного депутата до відповідальності за порушення ним дисципліни й етичних норм, якщо конфлікт не вичерпаний на пленарному засіданні, вирішує орган, членом якого є цей депутат. Спершу відповідне питання за заявою народного депутата, депутатської фракції (депутатської групи) розглядає Комітет, що є органом Верховної Ради України, який формується з числа народних депутатів (частина перша статті 89 Конституції України, стаття 1 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»), а далі на підставі висновку Комітету - сам парламент на пленарному засіданні. Оскаржити таке рішення Верховної Ради України до іншого органу, ніж суд, немає можливості. Тому саме суд як незалежний і безсторонній щодо парламенту орган має виконувати функцію контролю за діями та рішеннями Верховної Ради України у дисциплінарній процедурі, передбаченій статтею 51 Регламенту.

79. У контексті спірних правовідносин необхідно враховувати, що застосоване до позивачки обмеження [позбавлення права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України] з урахуванням наведеної вище практики ЄСПЛ становило втручання у захищене статтею 8 Конвенції право позивачки на повагу до приватного життя в аспекті здійснення трудової діяльності, оскільки може мати наслідком позбавлення права на виплати, пов`язані з виконанням депутатських повноважень. Крім того, інформацію про позбавлення народного депутата за порушення ним дисципліни й етичних норм права брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України повідомляють невизначеному колу осіб шляхом її оприлюднення у газеті «Голос України». Такі відомості можуть підривати довіру виборців до народного депутата та впливають на його ділову репутацію, оскільки ставлять під сумнів професійну компетентність. Це може мати наслідки для подальшої професійної кар`єри людини, зокрема і для можливості продовження нею публічної служби, на що вже вказувала Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище постанові від 12 травня 2022 року.

80. З огляду на наведене можна виснувати про наявність підстав для вирішення адміністративним судом питання правомірності оскаржуваних дій відповідача, а отже, доводи відповідача в цій частині не знайшли підтвердження.

Щодо розгляду справи по суті позовних вимог

81. Велика Палата Верховного Суду враховує, що в апеляційному порядку відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

82. В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 квітня 2023 року сторонами не оскаржуються, а тому не є предметом апеляційного перегляду.

83. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

84. Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.

85. Вирішуючи питання про те, чи відповідають оспорювані дії відповідача наведеним критеріям, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.

86. Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

87. Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

88. При цьому вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

89. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ вислів «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції вимагає, зокрема, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який ідеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права. Отже, конструкція «згідно із законом» передбачає inter alia, що формулювання національного законодавства повинне бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права. Крім того, законодавство повинне забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. mutatis mutandis рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11).

90. Так, частиною п`ятою статті 83 Конституції України визначено, що порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом.

91. Згідно із частиною першою статті 78 Конституції України народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.

92. Відповідно до частини четвертої статті 76 Конституції України повноваження народного депутата визначаються Конституцією та законами України.

93. У статті 80 Конституції України передбачено, що народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

94. Відповідно до частин першої - четвертої статті 1 Закону № 2790-ХІІ народний депутат України (далі - народний депутат) є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі. При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі. Держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень.

95. Відповідно до статті 8 Закону № 2790-ХІІ у своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу. Неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави.

96. Частиною другою статті 10 Закону № 2790-ХІІ визначено, що народний депутат реалізує на засіданнях Верховної Ради України та в роботі її органів надані йому права відповідно до Конституції України, цього та інших законів України.

97. Згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 2790-ХІІ народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

98. За текстом частини першої статті 11 Закону № 2790-ХІІ народний депутат на пленарному засіданні Верховної Ради України має право у порядку, передбаченому законом про регламент Верховної Ради України, зокрема, висловлювати свою думку щодо кожного питання, яке розглядається на засіданні (пункт 8).

99. Відповідно до першої, четвертої та п`ятої частин статті 9 Регламенту Верховна Рада проводить свою роботу сесійно. Сесії є чергові та позачергові. Сесії Верховної Ради складаються із засідань Верховної Ради, засідань комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями, роботи народних депутатів у депутатських фракціях (депутатських групах) та з виборцями. Комітет, тимчасова спеціальна комісія чи тимчасова слідча комісія можуть проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради лише за процедурним рішенням Верховної Ради. Засідання Верховної Ради можуть бути пленарними, урочистими, а також можуть проводитися у формі парламентських слухань.

100. Частиною першою статті 46 Регламенту визначено, що рішеннями Верховної Ради є акти Верховної Ради, а також процедурні та інші рішення, які заносяться до протоколу пленарних засідань Верховної Ради.

101. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 47 Регламенту відповідно до частини другої статті 84, статті 91 Конституції України Верховна Рада приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, крім випадків, передбачених Конституцією України та цим Регламентом. Рішення Верховної Ради приймаються шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених цим Регламентом, коли проводиться таємне голосування шляхом подачі бюлетенів.

102. Частиною другою статті 51 Регламенту унормовано, що на пленарному засіданні народний депутат не повинен перешкоджати викладенню або сприйняттю виступу (вигуками, оплесками, вставанням, розмовами по мобільному телефону тощо), вживати образливі висловлювання та непристойні слова, закликати до незаконних дій.

103. Якщо народний депутат виголошує образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи), головуючий на пленарному засіданні попереджає цього народного депутата про неприпустимість таких висловлювань або припиняє його виступ. Народний депутат або представник депутатської фракції (депутатської групи), на адресу яких були виголошені образливі слова, може звернутися до головуючого на пленарному засіданні з вимогою про надання слова для репліки. Головуючий на пленарному засіданні надає слово для репліки народному депутату або представнику депутатської фракції (депутатської групи) відразу після звернення або після завершення обговорення питання (частина четверта статті 51 Регламенту).

104. Якщо народний депутат, депутатська фракція (депутатська група), на адресу яких були виголошені образливі слова, вважають, що конфлікт не вичерпано і порозуміння між народними депутатами не досягнуто, то вони подають заяву до комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, який розглядає це питання на своєму засіданні. У таких випадках за висновком комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, Верховна Рада без обговорення може прийняти рішення про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти пленарних засідань). Це рішення доводиться до відома виборців через газету «Голос України».

105. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що, вирішуючи питання про притягнення народного депутата до відповідальності за порушення ним дисципліни й етичних норм, відповідач повинен діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже, з дотриманням процедури розгляду цього питання, передбаченої статтею 51 Регламенту.

106. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року, ухваленій за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2021 року про відмову у відкритті провадження у цій справі, вже звертала увагу на те, що спершу відповідне питання за заявою народного депутата, депутатської фракції (депутатської групи) розглядає Комітет, що є органом Верховної Ради України, який формується з числа народних депутатів (частина перша статті 89 Конституції України, стаття 1 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»), а далі на підставі висновку Комітету - сам парламент на пленарному засіданні.

107. При цьому текстуальний виклад статті 51 Регламенту та її граматичне й логічне тлумачення дає підстави виснувати, що застосування за висновком Комітету Верховною Радою України дисциплінарної санкції щодо народного депутата України у вигляді позбавлення цього народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти пленарних засідань) можливе за сукупної наявності таких умов: 1) народний депутат виголосив образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи); 2) образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи) народний депутат виголосив саме на пленарному засіданні; 3) депутат, депутатська фракція (депутатська група), на адресу яких народним депутатом на пленарному засіданні були виголошені образливі слова, подав (подали) заяву до Комітету, який розглянув це питання на своєму засіданні.

108. Отже, стаття 51 Регламенту передбачає можливість застосування щодо народного депутата заходу впливу дисциплінарного характеру внаслідок допущення останнім порушення, склад якого полягає у виголошенні на пленарному засіданні образливих слів на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи). Водночас ініціювати питання про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти пленарних засідань) можуть лише народний депутат, депутатська фракція (депутатська група), на адресу яких народним депутатом на пленарному засіданні були виголошені образливі слова.

109. У цьому контексті слід зазначити, що необхідність дотримання дисципліни та норм етики народними депутатами на пленарному засіданні обумовлена їх спеціальним статусом (правами, обов?язками та відповідальністю) та набуває особливого значення, зокрема, у зв?язку з проведенням засідань у відкритій формі (за винятком тих, що за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України проводяться закрито). Це не означає, що народний депутат України може висловлюватися образливо щодо будь-яких осіб за інших обставин. Поведінка народного депутата має відповідати загальноприйнятим вимогам етики, недотримання яких за певних умов може стати підставою для юридичної відповідальності.

110. Разом з тим положення статті 51 Регламенту є чіткими й зрозумілими, що виключає наявність підстав тлумачити цю статтю у спосіб, що дозволяв би поширити правоможність Верховної Ради України щодо застосування до народного депутата передбаченої цією нормою санкції за будь-яку неетичну поведінку, прямо не визначену в цій статті. Отже, за відсутності в діях народного депутата визначеного у цій статті складу дисциплінарного порушення неможливе й прийняття Верховною Радою України рішення про позбавлення народного депутата права брати участь у пленарних засіданнях на підставі частини п`ятої статті 51 Регламенту.

111. Таке праворозуміння водночас не перешкоджає застосуванню до народного депутата України інших видів юридичної відповідальності, зокрема, за образу, якщо особи, яким таким чином завдана шкода, вимагатимуть цього, вдаючись до інших способів захисту.

112. Повертаючись до обставин цієї справи, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що звернення народних депутатів до Комітету щодо висловлювання позивачки, а також висновок цього Комітету, яким рекомендовано Верховній Раді України прийняти рішення про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України і довести таке рішення до відома виборців через газету «Голос України», основані на тому, що 8 жовтня 2021 року в чаті депутатської фракції Політичної партії «Слуга народу» позивачка написала, що «одним ворогом менше» (про смерть ОСОБА_10 ). Цей допис позивачки Комітет визнав образливим висловлюванням та, керуючись положенням частини п`ятої статті 51 Регламенту, склав висновок, на підставі якого відповідачем було прийнято спірне рішення.

113. Аналіз оскаржуваного судового рішення у цій справі вказує на те, що суд першої інстанції, здійснюючи контроль за рішенням та діями Верховної Ради України щодо застосування до позивачки дисциплінарного стягнення, виходив з того, що обставини справи та спірне рішення не містять посилань і/або встановлених фактів, що під час пленарного засідання позивачкою виголошувалися образливі слова на адресу іншого народного депутата або депутатської фракції (депутатської групи). При цьому суд першої інстанції зауважив, що висловлювання, які Комітет уважав образливими, містилися не у виступі позивачки на пленарному засіданні, а були написані в чаті депутатської фракції, що унеможливлює застосування до цих правовідносин приписів статті 51 Регламенту.

114. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані обставини, що мають безпосереднє значення для прийняття рішення про позбавлення позивачки брати участь у пленарних засіданнях, не були враховані Верховною Радою України як суб`єктом владних повноважень, що свідчить про порушення процедури ухвалення оскаржуваного рішення та протиправність таких дій.

115. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних відносин Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо позбавлення позивачки права брати участь у пленарних засіданнях вчинено за відсутності підстав та з порушенням процедури, передбаченої частинами четвертою, п`ятою статті 51 Регламенту.

116. Інші доводи та міркування відповідача, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції в частині задоволення позову, а тому не можуть бути підставою для скасування в цій частині оскаржуваного судового рішення.

Щодо доводів представників позивача та відповідача про незгоду з додатковим рішення у цій справі

117. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

118. Згідно із частиною третьою статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

119. Згідно із частинами першою, другою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

120. Частиною третьою цієї статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

121. У цій справі рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 квітня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Верховної Ради України про позбавлення народного депутата України ОСОБА_1 права брати участь у п`яти пленарних засіданнях Верховної Ради України, прийняте 5 листопада 2021 року на двадцятому пленарному засіданні шостої сесії Верховної Ради України ІХ скликання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

122. Водночас у цьому судовому рішенні не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачкою у зв`язку з розглядом цієї справи.

123. 8 квітня 2023 року через Електронний суд до суду першої інстанції надійшла заява представника позивачки про ухвалення додаткового рішення, у якій заявник просив вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 49 612,50 грн.

124. 7 червня 2023 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив додаткове рішення, яким заяву представника позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Верховної Ради України понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 537,50 грн. У задоволенні решти вимог заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовив.

125. За змістом частин першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

126. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

127. Згідно із частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

128. Частиною другою статті 134 КАС України обумовлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

129. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

130. Частиною четвертою статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

131. Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

132. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

133. З матеріалів справи встановлено, що 29 листопада 2022 року (під час розгляду справи по суті) через Електронний суд представник позивачки звернувся з клопотанням про долучення доказів, у якому просив стягнути на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 33 862 грн. До клопотання додано: договір про надання правничої допомоги, акти про надання послуг, рахунки-фактури, квитанції про оплату рахунку-фактури, виписки з рахунку.

134. Як уже зазначалося вище у цій постанові, 8 квітня 2023 року через Електронний суд до суду першої інстанції надійшла заява представника позивачки про ухвалення додаткового рішення, у якій заявник просив вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 49 612,50 грн.

135. До цієї заяви представником позивача долучено акт про надання послуг, рахунок-фактура.

136. Копії вказаних вище заяв про стягнення судових витрат представником позивача направлено на адресу відповідача, що не заперечується відповідачем.

137. Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Відповідач не заперечив проти обсягу, складових, розміру правничої допомоги, однак наголосив, що відшкодуванню можуть підлягати витрати, які визначаються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

138. З огляду на викладене та враховуючи, що позовні вимоги у цій справі задоволено частково, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заяви представника позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в сумі, пропорційній до розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог частини третьої статті 139 КАС України.

139. Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги наведені представником позивачки в апеляційній скарзі доводи щодо необхідності врахування у цій справі висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 826/10288/17, для цілей розподілу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки у вказаній постанові Верховним Судом не вирішувалося питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

140. Доводи апеляційної скарги представника позивачки про сплату позивачкою судового збору за подання цього позову у розмірі 908 грн, тобто за одну позовну вимогу неманового характеру, Велика Палата Верховного Суду відхиляє як безпідставні, оскільки ці доводи не спростовують правильного висновку суду першої інстанції про розподіл витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

141. Інші доводи та міркування представника позивачки, викладені в апеляційній скарзі на додаткове рішення у цій справі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

142. Реагуючи на доводи представника відповідача, викладені у апеляційній скарзі на додаткове рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

143. З матеріалів справи встановлено, що після ухвалення 5 квітня 2023 року Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду рішення у цій справі 8 квітня 2023 року через Електронний суд до суду першої інстанції надійшла заява представника позивачки про ухвалення додаткового рішення, яка ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2023 року призначена до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 3 травня 2023 року. У зв`язку із перебуванням у відпустці судді -члена колегії Гімона М. М. судове засідання призначено на 7 червня 2023 року.

144. Ухвалою від 9 травня 2023 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у цій справі.

145. Отже, заява представника позивачки про ухвалення додаткового рішення у цій справі надійшла до відкриття апеляційного провадження, і суд першої інстанції призначив її до розгляду в тому порядку, в якому ухвалено рішення.

146. Водночас Велика Палата Верховного Суду враховає, що суд першої інстанції не розглянув зазначену заяву в десятиденний термін з дня надходження такої заяви, чим допустив порушення вимог частини третьої статті 252 КАС України, однак таке порушення норм процесуального права не може бути підставою для скасування додаткового рішення, яким правильно по суті вирішено заяву представника позивачки.

147. Щодо доводів представника відповідача про порушення судом першої інстанції вимог статті 300 КАС України Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

148. Частиною третьої статті 300 КАС України встановлено, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, зокрема, вирішується питання про витребування матеріалів справи, необхідних для розгляду скарги на судове рішення.

149. Так, ухвалою від 9 травня 2023 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у цій справі та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду матеріали справи № 9901/459/21. Водночас цією ухвалою не визначено термін, у який суд першої інстанції повинен передати апеляційному суду матеріали справи.

150. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду листом від 18 травня 2023 року повідомив Велику Палату Верховного Суду, що матеріали цієї справи будуть надіслані невідкладно після розгляду заяви представника позивачки про ухвалення додаткового рішення.

151. Слід зазначити, що додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. Додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази. Разом із тим додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

152. Ураховуючи зазначене вище, а також те, що суд першої інстанції призначив до розгляду заяву представника позички про ухвалення додаткового рішення до розгляду ще до відкриття судом апеляційної інстанції апеляційного провадження, Велика Палата Верховного Суду не вбачає порушень норм процесуального права судом першої інстанції, оскільки у цьому випадку суд першої інстанції зобов`язаний був ухвалити додаткове рішення щодо заяви представника позивачки.

153. Інші доводи та міркування представника відповідача, викладені в апеляційній скарзі на додаткове рішення у цій справі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг

154. Як визначено в пункті 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

155. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

156. Оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують викладених у рішенні суду та додатковому рішенні висновків, то апеляційна скарга позивачки та апеляційні скарги відповідача підлягають залишенню без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року та додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 червня 2023 року - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

157. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

158. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 134, 139, 252, 266, 300, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2023 року залишити без змін.

3. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Верховної Ради України на додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року залишити без задоволення.

4. Додаткове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач І. В. Желєзний Судді: О. О. Банасько Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук Г. Р. Крет Н. В. ШевцоваВідповідно до частини третьої статті 321 Кодексу адміністративного судочинства України текст постанови склала суддя Н. В. Шевцова.