П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/12904/23Перша інстанція: суддя Лебедєва Г.В.,

повний текст судового рішення

складено 31.08.2023, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Димерлія О.О.,

суддів: Крусяна А.В., Танасогло Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі №420/12904/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

05.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у зв`язку з встановленням його дружині ІІІ групи інвалідності його має бути звільнено з військової служби відповідно до приписів п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Не погоджуючись із заявленими позивачем позовними вимогами Військовою частиною НОМЕР_1 до суду першої інстанції подано відзив, у якому зазначено, що Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби, як наявність ІІІ групи інвалідності у дружини.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі № 420/12904/23 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на звільнення з військової служби відповідно до підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", оскільки його дружина ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІІ групи.

22.08.2023 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 витрати на правничу допомогу в сумі 49500грн.

Мотивуючи таке звернення позивач зазначав, що розмір понесених ним витрат на правничу допомогу становить 49500грн.

30.08.2023 військовою частиною НОМЕР_1 до Одеського окружного адміністративного суду подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Обґрунтовуючи вказане клопотання відповідач вказував, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу явно завищена, не відповідає складності справи, часом витраченим адвокатом на надання послуг, їх обсягу та значення справи для позивача.

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі №420/12904/23 заяву представника позивача ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі № 420/12904/23 задоволено частково.

Присуджено до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4000грн.

Здійснюючи розподіл судових витрат окружний адміністративний суд вказав, що сума правничої допомоги, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 4000грн.

Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги суб`єкт владних повноважень стверджує, що ОСОБА_1 не має права на звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Також, відповідач вказує на неправильність здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, адже розмір гонорару адвоката, з урахуванням критеріїв справи та витраченого адвокатом часу, є завищеним і не відповідає ринковим цінам на адвокатські послуги.

10.10.2023 ОСОБА_1 до П`ятого апеляційного адміністративного суду подано відзив на апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі №420/12904/23, у якому позивач зазначає, що розмір документально підтверджених судових витрат на професійну правничу допомогу становить 49500грн., у зв`язку з чим відповідне судове рішення має бути змінено.

Також, ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі № 420/12904/23, згідно із яким оскаржуване відповідачем рішення судом першої інстанції прийнято із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з урахуванням такого.

Зокрема, апеляційним судом з`ясовано, що ОСОБА_4 звернувся до командира роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз.4 п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у дружини ОСОБА_2 , ІІІ групи інвалідності.

Жодних доказів на підтвердження розгляду вказаного рапорту Корнійчука Д.А. матеріали справи не містять.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 на ім`я командира роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 повторно подано рапорт щодо клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз.4 п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у дружини ОСОБА_2 , ІІІ групи інвалідності.

Доказів розгляду означеного рапорту матеріали справи також не містять.

У подальшому, ОСОБА_5 на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 надіслано супровідний лист до рапорту про звільнення від 23.05.2023, у якому позивачем було викладено прохання вжити заходів щодо звільнення з лав Збройних Сил України.

У матеріалах справи немає доказів розгляду й цього рапорту.

23.05.2023 адвокатом Корнійчука Д.А. на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 надіслано адвокатський запит №41, у якому викладено прохання повідомити протягом 5-ти робочих днів:

- на якій підставі військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 не надано відповідь по суті рапорту про звільнення;

- на якій підставі військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 не звільняють у зв`язку з наявністю в нього законних підстав (наявність у дружини 3 групи інвалідності) відповідно до п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» тощо.

Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів розгляду й адвокатського запиту від 23.05.2023 №41.

Уважаючи своє право порушеним позивач за захистом прав та охоронюваних законом інтересів звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи, у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно із частинами першою, другою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Перелік підстав для звільнення з військової служби визначено статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Згідно із пунктом 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

10.04.2009 Міністром оборони України видано наказ №170 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України».

Означеним підзаконним нормативно-правовим актом визначено механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153.

Згідно із пунктом 12.1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Відповідно до пункту 14.10 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Згідно із пунктом 5 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII) «Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби» при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються:

- копія аркуша бесіди;

- копія рапорту військовослужбовця;

- документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин;

- копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Системний аналіз вищенаведених законодавчих приписів свідчить про те, що видачі наказу про звільнення з військової служби передує певний алгоритм дій, а саме: подання рапорту з чітко визначеним переліком документів; здавання справ, посад, розрахунок з військовослужбовцем, тощо.

Як установлено апеляційним судом та зазначено вище, ОСОБА_1 неодноразово звертався до військової частини НОМЕР_1 із рапортами щодо його звільнення з військової служби.

Однак, згідно із фактичними обставинами справи такі рапорти суб`єктом владних повноважень не розглянуто.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що до розгляду військовою частиною НОМЕР_1 питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до абз.4 п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити ініційований позивачем спір по суті.

Тільки після прийняття будь-якого рішення суб`єктом владних повноважень, суд може надати оцінку його відповідності вимогам закону.

Отже, беручи до уваги наведене, колегія суддів вказує про передчасність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає у подальшому можливість прийняття суб`єктом владних повноважень протиправних рішень, вчинення дії чи бездіяльності для оскарження яких позивачу необхідно буде повторно звертатись за захистом до суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог.

Згідно із сталою судовою практикою сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що в досліджуваних правовідносинах убачається прояв протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 стосовно розгляду рапортів ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до абз.4 п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

У зв`язку з тим, що в спірних правовідносинах військова частина НОМЕР_1 проявляє по відношенню до ОСОБА_1 протиправну бездіяльність щодо розгляду рапортів про звільнення з військової служби відповідно до абз.4 п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», апеляційний адміністративний суд уважає за необхідне зобов`язати відповідача розглянути такі рапорти по суті.

Означені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції, що призвело до передчасних висновків окружного адміністративного суду про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до абз.4 п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в оскаржуваному рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №420/12904/23 висновки та доводи позивача.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 2 якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із п.п.2, 3 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як установлено колегією суддів, викладені Одеським окружним адміністративним судом у рішенні від 16.08.2023 у справі №420/12904/23 висновки не відповідають обставинам справи, а тому такий судовий акт підлягає скасуванню.

Відповідно до п.п.«б» п.4 ч.1 ст.322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

У зв`язку із скасуванням рішення окружного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №420/12904/23 апеляційний адміністративний суд здійснює новий розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Із системного аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України убачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Поняття «витрати на правову допомогу» у даному контексті це витрати, пов`язані з розглядом справи, тобто кількість годин, проведених у судових засіданнях та інші витрати, пов`язані з розглядом справи в суді.

В свою чергу, документами, які підтверджують витрати на правничу допомогу є: договір про надання правової допомоги, в якому повинно бути обов`язково зазначено, в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару, та порядок його оплати. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Довіреність (ордер). Документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер). Факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої.

Так, на підтвердження заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 49500грн. позивачем до матеріалів справи надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АВ №1026968 від 23.05.2023, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН №000732, договір про надання правової допомоги від 23.05.2023 №36, додаткову угоду від 23.05.2023, акт наданих послуг правової (правничої) допомоги від 17.08.2023, банківську квитанцію від 20.08.2023 №146937628.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя» № R (81) 7, згідно із яким за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегією суддів установлено, що 30.08.2023 військовою частиною НОМЕР_1 до Одеського окружного адміністративного суду подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Обґрунтовуючи вказане клопотання відповідач вказував, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу явно завищена, не відповідає складності справи, часом витраченим адвокатом на надання послуг, їх обсягу та значення справи для позивача.

За наслідок вивчення матеріалів справи в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням часткового задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000грн. відповідає складності справи та обсягу наданих адвокатом на користь позивача послуг.

До того ж, такий розмір правничої допомоги є співмірним зі складністю справи.

Відносно викладеного позивачем у відзиві на апеляційну скаргу прохання змінити додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі №420/12904/23 щодо присудженої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 апеляційної скарги на таке судове рішення не подавалось, а тому відповідне звернення позивача задоволенню не підлягає.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до норм процесуального закону відзив на апеляційну скаргу повинен містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги. Однак, відзив на апеляційну скаргу не може містити вимог до суду апеляційної інстанції щодо зміни судового рішення, яке, до того ж, відповідною стороною справи не оскаржується.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що у зв`язку з скасуванням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі №420/12904/23 судом апеляційної інстанції здійснено новий розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.п.«в» п.4 ч.1 ст.322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається, у тому числі, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 викладено прохання стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 36600грн.

Водночас, станом на час перегляду справи в апеляційному порядку позивачем до суду апеляційної інстанції не подано жодних доказів на підтвердження та обґрунтування заявленої ним суми витрат на професійну правничу допомогу, а тому відповідне звернення позивача задоволенню не підлягає.

Відносно викладеного позивачем у відзиві на апеляційну скаргу клопотання про встановлення судового контролю колегія суддів зазначає таке.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 КАС України.

Згідно із ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення колегія суддів враховує, що в межах спірних правовідносин ОСОБА_1 неодноразово звертався до військової частини НОМЕР_1 із рапортами щодо його звільнення з військової служби.

Натомість, проявляючи протиправну бездіяльність жоден із рапортів позивача суб`єктом владних повноважень розглянуто не було.

Отже, з метою забезпечення реального виконання військовою частиною НОМЕР_1 даного судового рішення, апеляційний адміністративний суд уважає за необхідне застосувати, передбачений статтею 382 КАС України, інститут «судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах».

Керуючись ст.ст.134, 139, 252, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 382 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі №420/12904/23 скасувати.

Прийняти у справі нове судове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно розгляду рапортів ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до абз.4 п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорти ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до абз.4 п.п.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000(чотири тисячі)грн.

Встановити судовий контроль за виконанням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі №420/12904/23.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 протягом 15 днів з дня отримання даного судового рішення подати до П`ятого апеляційного адміністративного суду звіт про виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі №420/12904/23.

У задоволення клопотання ОСОБА_1 щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. ДимерлійСудді А.В. Крусян Т.М. Танасогло