Справа № 743/2194/19 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/288/23 Категорія - - ч.2 ст.197-1 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання - ОСОБА_5

з участю: прокурора - ОСОБА_6

захисника - ОСОБА_7

обвинуваченого - ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження

№42018271010000132 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 квітня 2021 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , одружений, освіта професійно-технічна, старший інструктор в/ч НОМЕР_1 , учасник бойових дій, раніше не судимий,

визнаний невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.197-1 КК України та виправданий, на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, за недоведеністю, що в його діянні є склад даного кримінального правопорушення,

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні. Долю речових доказів вирішено в порядку ст.100 КПК України.

Як зазначив у вироку місцевий суд, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що він, у невстановлений в ході досудового розслідування час, маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки, з метою її самовільного використання у власних цілях, діючи всупереч вимогам ст.ст.112, 113, 115, 116, 118, 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, які регламентують набуття і реалізацію права на землю, при відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації передачі йому у власність чи надання у користування земельної ділянки, а також в порушення статей 60, 61 Земельного Кодексу України, ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст.ст.87, 88, 89 Водного кодексу України, відповідно до яких у прибережних захисних смугах, які є частиною водоохоронних зон, уздовж річок, навколо водойм та на островах, забороняється: будівництво будь-яких споруд, у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, а також вказаними статтями передбачений правовий порядок користування землями водного фонду, в порушення ст.93 Водного кодексу України, Постанови Ради Міністрів Української PCP №2 від 08.01.1991 «Про зони санітарної oxoрони відкритих джерел централізованого водопостачання населення м. Києва» з додатками, якими визначено зони санітарної охорони р. Дніпро шириною 3-кілометрової смуги по обох берегах річки Дніпро до кордону з Білоруською PCP, в порушення ст.3 Закону України «Про використання земель оборони», статті 22 Закону України «Про державний кордон України», Постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998 та Розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації №283 від 22.05.2018 «Про визначення ширини прикордонної смуги у Чернігівській області», якими визначено, що в межах прикордонної смуги діє особливий режим використання земель, самовільно, зайняв земельну ділянку, у межах прикордонної смуги на прилеглій до кордону території Губицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, загальною площею 0,2757 га, яка є земельною ділянкою в зоні особливого режиму використання земель, оскільки перебуває в межах прикордонної смуги, знаходиться в зоні санітарної охорони р. Дніпро, є земельною ділянкою в охоронній зоні, оскільки знаходиться в водоохоронній зоні та прибережній захисній смузі водного об`єкту з місцевою назвою «озеро Борове», яке, зважаючи на форму водойми, розміри, наявність гідрологічного зв`язку та її місцезнаходження в заплаві р. Дніпро, згідно ст.1 Водного кодексу України є озером-старицею на завершальному етапі формування, огородивши вказану земельну ділянку парканом та розмістивши на ній малі архітектурні форми.

Дії обвинуваченого ОСОБА_8 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.2 ст.197-1 КК України, як: - самовільне зайняття земельної ділянки, вчиненого щодо земель в охоронних зонах; - самовільне зайняття земельної ділянки, вчиненого щодо земель в зонах санітарної охорони; - самовільне зайняття земельної ділянки, вчиненого щодо земель в зонах особливого режиму використання земель.

Виправдовуючи ОСОБА_8 , місцевий суд вказав, що стороною обвинувачення не доведено наявність кваліфікуючих ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України. Зазначив, що в матеріалах кримінального провадження відсутні належні і допустимі докази на підтвердження віднесення самовільно зайнятої земельної ділянки до охоронних зон, зон санітарної охорони та зони особливого режиму використання земель. Крім того, визначення розміру шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки її законному володільцю або власнику, що є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони даного кримінального правопорушення, не проводилось. Також під час досудового розслідування не встановлено часу вчинення кримінального правопорушення, що є вкрай важливим для визначення можливості притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки дану статтю КК України було доповнено Законом України від 11.01.2007 №578-V, який набрав чинності 03 лютого 2007 року. Крім того, належним чином не зафіксовано місцезнаходження самовільно зайнятої земельної ділянки, межі такої ділянки, її координати, розмір, загальний стан.

Не погодившись із рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_8 звільнити від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки та покласти на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України. В обґрунтування скарги послався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Так, місцевий суд дійшов висновку про самовільне зайняття ОСОБА_8 земельної ділянки, проте в наступній частині вироку вказав на недопустимість окремих доказів, а також на те, що самовільно зайнята земельна ділянка не відноситься до окремих категорій земель, самовільне зайняття яких є кримінально караним, та у зв`язку з цим виправдав обвинуваченого. Апелянт зазначає, що висновки суду про недопустимість як доказу протоколу огляду місяця події від 18.05.2018 є необґрунтованими, так як зі змісту даного протоколу й доданого до нього відео слідує, що оглядалась саме самовільно зайнята земельна ділянка та здійснювалися заміри розташованих на ній об`єктів; заміри земельної ділянки, яка належить обвинуваченому, здійснювались із зовнішньої сторони, що видно на відео, всі дії проводились лише на самовільно зайнятій земельній ділянці. Вказав, що для огляду частини самовільно зайнятої земельної ділянки лісового фонду, яка належить ДП «Добрянське лісове господарство», ухвала суду непотрібна, так як вказана ділянка є лісом і право вільного перебування на ній визначено ст.66 Лісового кодексу України. Прокурор не погодився з висновком суду про визнання недопустимим доказом - протоколу огляду місця події від 25.06.2019, оскільки незазначення у протоколі пристрою, яким користувався ОСОБА_10 , не може бути підставою для визнання протоколу недопустимим доказом, і дана неповнота була усунута під час допиту вказаного свідка в судовому засіданні. Визнання протоколу огляду місця події від 04.04.2019 недопустимим доказом через зазначення у його вступній частині слідчої ОСОБА_11 , яка його не проводила, так як фактично огляд проводився слідчим ОСОБА_12 , є технічною помилкою, оскільки протокол фактично складений та підписаний останнім. Також зважаючи, що диск з записом відео огляду місця події є невід`ємною частиною протоколу слідчої дії, то визнання його недопустимим доказом є хибним висновком суду. Щодо посилання суду на відсутність в КПК України прямої вказівки на можливість залучення інших контролюючих органів, то на виконання вимог ст.71 КПК України, у даному кримінальному провадженні були залучені як спеціалісти державні інспектори ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Вказав, що акт обстеження земельної ділянки від 03.10.2019, акт перевірки дотримання земельного законодавства від 03.10.2019, припис та протокол про адміністративне правопорушення від 07.10.2019, повідомлення про сплату шкоди та розрахунки розмірів шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, були долучені до матеріалів кримінального провадження відповідно до вимог ст.253 КУпАП, оскільки під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_8 встановлені ознаки кримінального правопорушення. Крім того, дані докази здобуті в порядку, передбаченому КПК України, тому висновки суду про зворотне є необґрунтованими. Також вказав, що при визначенні статусу та категорії земель, суд першої інстанції, посилаючись на окремі норми земельного законодавства, надав їм своє власне трактування, хоча ці норми є чіткими та зрозумілими. Посилаючись на ч.1 ст.113 Земельного кодексу України, ст.35 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», «Класифікатор обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок», затвердженого Наказом Держкомітету України із земельних ресурсів №643 від 29.12.2008, постанову Ради Міністрів УРСР № 2 від 08.01.1991 «Про зони санітарної охорони відкритих джерел централізованого водопостачання населення м. Києва», яка є діючою, зазначив, що серед населених пунктів Чернігівської області до зони санітарної охорони потрапили, крім іншого, смт. Радуль та с. Мньов, між якими картографічно і знаходиться самовільно зайнята земельна ділянка, яка входить до 3-кілометрової смуги р. Дніпро, оскільки знаходиться на відстані 1300 м від державного кордону України, тобто, і від р. Дніпро, бо на даній ділянці Державний кордон проходить по вказаній річці. Зазначив, що посилання місцевого суду на постанову Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 №2024 «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об`єктів» та вказівку, що Положення про порядок проектування та експлуатації зон санітарної охорони джерел водопостачання та водопроводів господарсько-питного призначення, яке було затверджено Головним державним санітарним лікарем СРСР № 2640-82 від 18.12.1982, по іншому регламентувало питання проектування зон санітарної охорони джерел водопостачання і межі ЗСО водних об`єктів не визначались проектом землеустрою є невірним, а посилання суду на ст.93 Водного кодексу України, ст.34 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» є недоцільним, так як дані норми лише визначають можливість визначення меж зон санітарної охорони проектами землеустрою, якщо такі проекти розробляються. Водночас посилання місцевого суду на відсутність проекту землеустрою щодо встановлення меж зон санітарної охорони не свідчить про відсутність самої зони санітарної охорони, оскільки її розміри встановлені законом. Посилаючись на ст.115 Земельного кодексу України, «Класифікатор обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок», затвердженого Наказом Держкомітету України із земельних ресурсів №643 від 29.12.2008, яким до зон особливого режиму використання земель за кодом типу обмежень 01.04.2001 визначено прикордонну смугу, вказав, що самовільно зайнята обвинуваченим земельна ділянка перебуває в межах Губицької сільської ради, яка є прилеглою до кордону селищною радою, що відповідно до Постанови КМУ №1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим» відносить її до прикордонної смуги, а отже, до земельної ділянки з особливим режимом використання земель. Відповідно до ст.3 ЗУ «Про використання земель оборони», ЗУ «Про державний кордон України», уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Віднесення самовільно зайнятої земельної ділянки до зони особливого режиму використання земель також підтверджується листом Міжрайонного управління у Ріпкинському та Чернігівському районах ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.06.2019, відповідно до якого самовільно зайнята земельна ділянка знаходиться на відстані 1300 м від державного кордону України та перебуває в межах прикордонної смуги, на яку розповсюджується особливий режим використання земель. Згідно розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації №283 від 22.05.2018, визначено ширину прикордонної смуги в межах Чернігівської області вздовж державного кордону, де запроваджується прикордонний режим - 10 км від лінії державного кордону в тил території України. Таке розпорядження прийнято після внесення відомостей до ЄРДР, проте і в подальшому ОСОБА_8 продовжував самовільно використовувати земельну ділянку, тому вказане правопорушення є триваючим. Зазначив, що посилання суду першої інстанції на ряд нормативних актів, в тому числі і на п.п.3 п.2 Положення про прикордонний режим, та вказівки про те, що на час виявлення кримінального правопорушення в Чернігівській області прикордонна смуга була встановлена від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень, а так само, що процес демаркації українсько-білоруської ділянки державного кордону не завершений, тобто, лінія державного кордону між Україною і Республікою Білорусь на місцевості відсутня, є хибним та суперечить чинному законодавству. Відсутність претензій ІНФОРМАЦІЯ_2 до ОСОБА_8 , а також повідомлення про те, що паркан, яким останній огородив земельні ділянки, не перешкоджає доступу військовослужбовців, на наявність чи відсутність складу злочину в даному випадку не впливає. На думку прокурора, посилання суду на відсутність проекту землеустрою щодо встановлення меж прикордонної смуги не свідчить про відсутність самої прикордонної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Також звернув увагу, що особливості режиму використання земель прикордонної смуги, яким суд дав ряд оцінок, до предмету розгляду у вказаному кримінальному провадженні не мають стосунку, оскільки для наявності складу інкримінованого злочину достатньо факту самовільного зайняття земельної ділянки в зонах особливого режиму використання земель, зокрема, в прикордонній смузі, з метою якої діяльності та які наслідки настали у даному випадку для кваліфікації значення не мають. Враховуючи правові висновки національних судів про відсутність у диспозиції ст.197-1 КК України категорії земель прибережної захисної смуги, висновки суду першої інстанції в цій частині не оспорюються.

Заслухавши доповідь судді; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу частково та просив її задовольнити; обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, котрі просили залишити вирок суду без змін; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок першої інстанції і ухвалює свій вирок, у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права та згідно з конституційними засадами і принципами судочинства. Судове рішення має бути законним, обґрунтованим, зрозумілим та чітким, і не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.

Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно роз`яснень, які містяться у пункті 17 постанови Пленуму ВСУ від 29.06.1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», при постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності. Висновки суду щодо оцінки доказів слід викладати у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу.

Проте зазначених вимог кримінального процесуального закону під час судового розгляду і постановлення виправдувального вироку щодо ОСОБА_8 місцевим судом не дотримано, а викладені у вироку висновки про недоведеність у діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, не відповідають встановленим фактичним обставинам кримінального провадження і зібраним доказам в їх сукупності.

Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_8 у невстановлений в ході досудового розслідування час, маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки, з метою її самовільного використання у власних цілях, діючи всупереч вимогам ст.ст.112, 113, 115, 116, 118, 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, які регламентують набуття і реалізацію права на землю, при відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації передачі йому у власність чи надання у користування земельної ділянки, ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», відповідно до яких у прибережних захисних смугах, які є частиною водоохоронних зон, уздовж річок, навколо водойм та на островах, забороняється: будівництво будь-яких споруд, у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, а також вказаними статтями передбачений правовий порядок користування землями водного фонду, в порушення ст.93 Водного кодексу України, Постанови Ради Міністрів Української PCP №2 від 08.01.1991 «Про зони санітарної охорони відкритих джерел централізованого водопостачання населення м. Києва» з додатками, якими визначено зони санітарної охорони р. Дніпро шириною 3-кілометрової смуги по обох берегах річки Дніпро до кордону з Білоруською PCP, в порушення ст.3 Закону України «Про використання земель оборони», ст.22 Закону України «Про державний кордон України», Постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998 та Розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації №283 від 22.05.2018 «Про визначення ширини прикордонної смуги у Чернігівській області», якими визначено, що в межах прикордонної смуги діє особливий режим використання земель, самовільно, зайняв земельну ділянку, у межах прикордонної смуги на прилеглій до кордону території Губицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, загальною площею 0,2757 га, яка є земельною ділянкою в зоні особливого режиму використання земель, оскільки перебуває в межах прикордонної смуги, знаходиться в зоні санітарної охорони р. Дніпро, огородивши вказану земельну ділянку парканом та розмістивши на ній малі архітектурні форми.

Допитаний у судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав. Показав, що він, як учасник бойових дій, набув та реалізував право на отримання земельних ділянок, в т.ч. площею 0,12 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, яка належним чином зареєстрована. При набутті на неї права не випливало, що існують будь-які обмеження прав на землю. Зазначив, що його батько ОСОБА_15 , який помер в 2017 році, за життя розпочав розміщення споруд на земельній ділянці біля озера "Борове", для їхнього відпочинку. Вказав, що він надавав допомогу батькові та відпочивав там із друзями. Дійсно, він використовує не тільки свою земельну ділянку, але і земельну ділянку ближче до озера "Борове", поставивши там тимчасові споруди, в т.ч. на колесах, огороджував її парканом, який станом на липень 2020 року вже був демонтований. Водночас вважає, що умислу на самовільне зайняття земельної ділянки саме в зоні санітарної охорони та в прикордонній смузі у нього не було.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_8 своєї вини, його винуватість підтверджується показаннями свідків та письмовими доказами, дослідженими під час апеляційного розгляду.

Так, допитані у судовому засіданні апеляційного суду свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 зазначили, що вони працювали на посаді сільського голови та бухгалтера Губицької сільської ради Ріпкинського району і залучались в якості понятих для проведення оглядів місця події, а саме земельних ділянок на березі озера "Борове", одна з яких надана у власність ОСОБА_8 , а інша - фактично ним використовується. Вказали, що земельні ділянки були огороджені парканом, на їх території наявні певні споруди. До повноважень Губицької сільської ради не входило повноваження розпоряджатися вказаними землями, тому їм невідомо, хто розміщував споруди на даній земельній ділянці і коли.

Свідок ОСОБА_18 у суді апеляційної інстанції показав, що він звертався до правоохоронних органів, з приводу самовільного зайняття обвинуваченим земельної ділянки на території Губицької сільської ради Ріпкинського району, неподалік с. Редьківка, на березі озера "Борове", яке з`єднується з р. Дніпро, в прикордонній смузі, та будівництва на ній споруд, в т.ч. і капітальних, які він огородив парканом. Причиною звернень стало те, що громадяни були позбавлені можливості відпочивати на березі озера "Борове", а військовослужбовці ДПС України позбавлені права здійснювати охорону державного кордону.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_13 у судовому засіданні апеляційного суду показав, що він, як державний інспектор залучався в цьому кримінальному провадженні, як спеціаліст та приймав участь в огляді місця події від 04.04.2019. Крім того, він здійснював заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності на території Губицької сільської ради Ріпкинського району (між земельною ділянкою, кадастровий номер 7424482500:07:001:0422 та озером "Борове"), зокрема обстежував земельну ділянку, складав Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 03.10.2019, визначав розмір шкоди, заподіяної шляхом самовільного зайняття ОСОБА_8 земель лісогосподарського та сільськогосподарського призначення. Також він склав протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_8 за ст.53-1 КУпАП, але провадження по справі закрив, вбачаючи ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.197-1 КК України, та передав матеріали до правоохоронних органів.

З відтворених у судовому засіданні показань свідка ОСОБА_10 , які він надавав апеляційному суду 21.12.2021, вбачається, що він, як спеціаліст ДП "Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" залучався до даного кримінального провадження та приймав участь в огляді місця події від 18.05.2018, встановлював розміри та координати самовільно зайнятої земельної ділянки, проводив відповідні заміри, розмежувавши її від земельних ділянок, які перебувають у власності ОСОБА_8 та в державній власності ДП "Чернігівське лісове господарство".

Крім показань свідків, вина обвинуваченого ОСОБА_8 також підтверджується дослідженими письмовими доказами.

Згідно з рапортом від 23 квітня 2018 року прокурора Ріпкинського відділу Чернігівської місцевої прокуратури ОСОБА_19 , підтверджується виявлення прокуратурою самовільного будівництва споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці на території Губицької сільської ради Ріпкинського району, на березі озера "Борове", на ділянці місцевості з координатами 51°37'04.6"N 30°34'22.9"E, що підпадає під ознаки злочину (кримінального правопорушення), передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 18.05.2018, проведеного із залученням спеціаліста ДП "Чернігівський науково-дослідницький та проектний інститут землеустрою" ОСОБА_10 , було зафіксовано ділянку місцевості з координатами х=41.66770, у=57.13428, на території Губицької сільської ради Ріпкинського району, на березі озера "Борове", яка огороджена дерев`яним парканом, довжина вказаного паркану по периметру (частинами відповідно до схеми становить 80,80 м, 9,20 м, 28,10 м, 17,30 м). Виміри робились частинами для зручності, у зв`язку з особливостями рельєфу місцевості (пагорбами). Загальна довжина паркану становить 135,4 м. На території даної ділянки місцевості, що огороджена парканом, маються будівлі, праворуч від входу мається будівля (дерев`яна) довжиною 5,90 м, шириною 4,51 м. Далі мається ще одна будівля (дерев`яна) довжиною 6,60 м, шириною 2,90 м. По середині ділянки місцевості стоїть автомобіль з д.н.з НОМЕР_2 . Ближче до озера маються ще дві дерев`яні будівлі, одна з яких довжиною 6,30 м, шириною 3,82 м, друга - довжиною 6,10 м, шириною 4,50 м. На озері маються два саморобні плавальні засоби, які схожі на плоти з крівлею, один з яких, на той час, знаходився ближче до входу на ділянку місцевості довжиною 10,20 м, шириною 3,60 м, а інший - довжиною 8,45 м, шириною 5,00 м. Біля даного плоту в озері мається шланг зеленого кольору, який виходить до будинку. За парканом на відстані 13,15 м ближче до лісу мається цегляний будинок з крівлею, довжиною 7,56 м, шириною 6,78 м. Відстань від будинку до озера становить 14,20 м. Правіше від будинку мається шлагбаум та дорожній знак "Проїзд заборонено". Зазначена ділянка місцевості має наступні топографічні координати х=41.66696, у=57.13513. На вказаній ділянці місцевості на відстані 7,70 м від знаку "Проїзд заборонено" мається металевий будинок сірого кольору, який розташований на бетонній стяжці - довжиною 8,16 м, шириною 7,53 м. Крім того, за вказаним будинком мається пагорб, під яким мається підвал, на що вказує прибудова між будинком та пагорбом - довжиною 8,16 м, шириною 1.34 м. Крім того, були замірені краї пагорба (межі), а саме довжина - 7,20 м, ширина 7,00 м. Від краю даного будинку зі сторони підвалу мається на відстані 12,70 м мається "бесідка" - довжиною 3,32 м, шириною 2,53 м. Відстань від "бесідки" до уриву озера становить 3,32 м. Крім того, на ділянці місцевості, що огороджена парканом (дерев`яним), найближча відстань від паркану до уриву озера становить 39,80 м. В протоколі зазначено, що огляд даної земельної ділянки місцевості здійснювався під запис на відеокамеру "SONY DSR SR 21", після чого відеозапис було перенесено на оптичний носій СD-диск, також було складено схему до протоколу огляду місця події.

Згідно з каталогами координат ділянок №№ 1, 2 та самозахват, що розроблені спеціалістом ДП "Чернігівський науково-дослідницький та проектний інститут землеустрою" ОСОБА_10 , було підтверджено координати та площа земельних ділянок:

- "самозахват" - 0,2757 га, з зазначенням 9 координатів точок на місцевості;

- ділянка № 1 - 0,3811 га, з зазначенням 7 координатів точок на місцевості;

- ділянка № 2 - 0,0771 га, з зазначенням 6 координатів точок на місцевості;

Скріншотом з Публічної кадастрової карти України (фільтр по регіону

с. Редьківка, Ріпкинського району, Чернігівської обл.), який створений 25.04.2018 о 10 год. 50 хв., підтверджується місце розташування земельної ділянки: кадастровий номер: 7424482500:07:001:0422, тип власності - приватна власність, цільове призначення: 01.05 Для індивідуального садівництва, площа - 0,12 га.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 04.04.2019, проведеного (фактично) слідчим СВ Ріпкинського ВП ЧВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_12 , із залученням державного інспектора з ОМПС Чернігівської області ОСОБА_20 та державного інспектора ОСОБА_13 , було зафіксовано ділянка місцевості з координатами 51°37'04.6"N 30°34'22.9"E на території Губицької сільської ради Ріпкинського району, на березі озера "Борове", де мається огороджена дерев`яним парканом територія на якій, порівняно з попереднім оглядом, відбулися зміни, а саме на березі озера відсутні два плоти, за входом до огородженої ділянки місцевості на відстані 25 м. мається дерев`яна споруда, яка розташована на бетонних плитах, довжиною 11,5 м, шириною 4,70 м, за вказаною спорудою оброблена земля та мається бетонна плита.

Згідно із запитом начальника Ріпкинського відділу Чернігівської місцевої прокуратури ОСОБА_19 до Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 20.06.2019 №5734вих19, було ініційовано проведення обстеження даного водного об`єкта, з метою визначення питання про віднесення до прибережної захисної смуги озера «Борове» чи інших водних об`єктів:

- земельної ділянки, самовільне зайняття якої інкримінують ОСОБА_8 ;

- двох земельних ділянок, які перебувають у власності останнього, з кадастровими номерами 7424482500:07:001:0422 та 7424482500:07:001:0421.

Постановою про залучення спеціаліста від 20.06.2019, якою підтверджено залучення в даному кримінальному провадження спеціаліста Деснянського басейнового управління водних ресурсів Держагентства водних ресурсів України з метою визначення питання про віднесення до прибережної захисної смуги озера «Борове» чи інших водних об`єктів:

- земельної ділянки, самовільне зайняття якої інкримінують ОСОБА_8 ;

- двох земельних ділянок, які перебувають у власності останнього, з кадастровими номерами 7424482500:07:001:0422 та 7424482500:07:001:0421.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 25.06.2019, в присутності понятих, із залученням ст. о/у УЗЕ в Чернігівській області ОСОБА_21 , та ілюстративною таблицею до нього, було зафіксовано ділянку місцевості з координатами х=41.66770, у=57.13428, на території Губицької сільської ради Ріпкинського району, неподалік с. Редьківка, де мається огороджена дерев`яним парканом територія. Проведено заміри, а саме:

1) від урізу води, біля дерев`яного настилу, який слугує причалом, до дерев`яної споруди розміром: довжиною - 7 м, шириною - 4,6 м. і складає 14 м;

2) від урізу води, біля дерев`яного настилу, який слугує причалом, вздовж берегової лінії праворуч на відстані 5 м від першої точки заміру мається дерев`яна споруда розміром 4,10 м. на 7,10 м і складає 4 метри;

3) від урізу води водного об`єкта, ліворуч першої точки виміру у місці облаштованого бетонного спуску до води і до кінця бетонного спуску становить 19 м. Від початку третього виміру до останнього забору складає 28 метри;

4) від першої точки виміру, вздовж урізу води, вправо до огорожі, яка заходить до води складає 12 м. Огорожа у вигляді сітки, яка вище переходить у дерев`яний паркан, яким огороджена територія земельної ділянки, яка фактично використовується. Від початку паркану до будівлі 4 метри;

5) від крайнього лівого кута огородженої дерев`яним парканом ділянки, яка фактично використовується до водного об`єкту складає 27 м. Дана огорожа заходить у воду.

Відповідно до листа начальника Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 26.06.2019

№ 3-1/118-04 "Щодо надання інформації", водний об`єкт з місцевою назвою «озеро Борове», що знаходиться на території Губицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області поблизу с. Редьківка, розташований в заплаві р. Дніпро та має видовжену овальну форму. У західній частині водойма має гідрологічний зв`язок з р. Дніпро у вигляді водотоку орієнтовною шириною 20-30 м. Зі сторони вказаної земельної ділянки берег з пологого (в південній частині) поступово переходить у крутий (у північному напрямку). Зважаючи на форму водойми, розміри, наявність гідрологічного зв`язку та її місцезнаходження в заплаві р. Дніпро, враховуючи визначення основних термінів згідно ст.1 Водного кодексу України «озеро - природна западина суші, заповнена прісними або солоними водами» вважають, що водний об`єкт з місцевою назвою «озеро Борове» - озеро-стариця на завершальному етапі формування (озера-стариці утворюються в заплавах річок в результаті спрямлення русел після меандрування та являють собою залишки колишнього основного русла річки). Територія земельної ділянки, яка фактично використовується, знаходиться на березі водного об`єкту. Відповідно до вимірів, проведених під час огляду місця події представниками правоохоронних органів, на відстані від 4 до 28 м від урізу води споруджені дерев`яні будівлі. Виходячи з наведеного, керуючись ст.88 Водного кодексу України, вважають, що ширина прибережної захисної смуги водного об`єкта «озеро Борове» - 100 м, а отже земельна ділянка, що фактично використовується, знаходиться в межах даної прибережної захисної смуги.

Згідно з протоколом огляду предмета від 26.06.2019, було оглянуто персональний комп`ютер марки "АСЕR", моделі "VERITON", який знаходиться в робочому кабінеті №3 за адресою: смт. Ріпки, Чернігівської області, вул. Святомиколаївська, 35, де знаходиться відділ у Ріпкинському районі Міжрайонного управління у Ріпкинському та Чернігівському районах Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, за участі державного кадастрового реєстратора ОСОБА_22 , яка надала, за допомогою ПК та мережі Інтернет, попередньо ввівши кадастровий номер земельної ділянки, скановану копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_8 для індивідуального садівництва, площею 0,1200 га, на території Губицької сільської ради Ріпкинського району, розроблений ФОП ОСОБА_23 , та копії документів на 26 арк., шляхом роздрукування її, підшиття, пронумерування, яку, в подальшому, було вилучено слідчим.

Відповідно до копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_8 для індивідуального садівництва, площею 0,1200 га на території Губицької сільської ради Ріпкинського району, розроблений ФОП ОСОБА_23 , в якому зазначені відомості про земельну ділянку, яка передається у власність ОСОБА_8 , для індивідуального садівництва, площею 0,12 га, поза межами населеного пункту, на території Губицької сільської ради Ріпкинського району, на якій відсутні об`єкти нерухомості, яка межує з земельними ділянками запасу Губицької сільської ради Ріпкинського району та із землями загального користування (проїздом). В проекті вказано, що дана земельна ділянка перебувала у державній власності (землі запасу), та відноситься до земель сільськогосподарського призначення. В проекті мається наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" від 12.12.2016 №25-20244/14-16-сг. В проекті є копія довідки із державної статистичної звітності про наявність земельних ділянок та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (станом на 01.01.2017) Губицької сільської ради Ріпкинського району (за межами населеного пункту) від 27.02.2017 №287-28-99.1-470/72-17, якою підтверджується розмір земельною ділянки 0,1200 га із земель запасу Губицької сільської ради Ріпкинського району. В проекті міститься копії схеми розташування земельної ділянки, схеми-абрису обміру та прив`язки меж земельної ділянки, копія акту встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) та погодження зовнішніх меж земельної ділянки, копія плану меж земельної ділянки, копія креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість), копія акту прийомки передачі межових знаків на зберігання, Кадастровий план земельної ділянки. Крім того, в Розділі "Перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути" відсутні обмеження в позиціях охоронна зона (код 01), зона санітарної охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання (код 02.01), зона особливого режиму використання земель (код 04) та прикордонна смуга (код 04.01). Проект має копію акту перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон (без дати), згідно якого на вказаній земельній ділянці, яка надається у власність ОСОБА_8 відсутні охоронні зони. Також Проект містить копію висновку про розгляд вказаного проекту землеустрою, згідно якого експерт державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Харківській області №14925/82-17 від 31.08.2017 ОСОБА_24 прийшла до висновку, що вказаний проект землеустрою відповідає вимогам законодавства та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

З копії наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 17.10.2017 №25-17007/14-17-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" слідує, що було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_8 на території Губицької сільської ради Ріпкинського району та надано у власність ОСОБА_8 земельну ділянку для індивідуального садівництва, площею 0,1200 га (кадастровий номер 7424482500:07:001:0422) для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Губицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області.

Відповідно до план-схеми земельної ділянки на території Губицької сільської ради Ріпкинського району, яка розроблена уповноваженою особою ДП "Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" ОСОБА_10 , зафіксовано розташування та розміри:

- земельної ділянки (кадастровий номер 7424482500:07:001:0422), яка перебуває у власності ОСОБА_8 ;

- земельної ділянки (кадастровий номер 7424482500:07:001:0376), яка перебуває у державній власності ДП "Чернігівське лісове господарство";

- земельна ділянка, яка фактично використовується ОСОБА_8 на землях ДП "Чернігівське лісове господарство" (кадастровий номер 7424482500:07:001:0376);

- земельна ділянка, яка фактично використовується ОСОБА_8 на землях державної власності землі запасу.

Згідно довідки начальника відділу у Ріпкинському районі Міжрайонного управління у Ріпкинському та Чернігівському районах Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.06.2019 №10-25-0.211-886/118-19, згідно якої в силу ст.22 Закону України «Про державний кордон України», Постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим" земельна ділянка, яка знаходиться між озером "Борове" та земельною ділянкою (кадастровий номер 7424482500:07:001:0422) знаходиться на відстані 1300 м від державного кордону України та перебуває в межах прикордонної смуги, на яку розповсюджується особливий режим використання земель.

Відповідно до копії розпорядження Чернігівської обласної адміністрації від 22 травня 2018 року №283 "Про визначення ширини прикордонної смуги у Чернігівській області", за поданням Адміністрації державної прикордонної служби України, було визначено ширину прикордонної смуги в межах Чернігівської області вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах прилеглих до кордону територій, де запроваджується прикордонний режим, 10 кілометрів від лінії державного кордону в тил території України, але не менше від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Як слідує з листа начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області ОСОБА_25 від 09.10.2019 № 10-25-0.442-637/90-19, в ході перевірки питання дотримання вимог земельного законодавства під час використання земель державної власності, на території Губицької сільської ради Ріпкинського району (між земельною ділянкою, кадастровий номер 7424482500:07:001:0422 та озером "Борове") виявлено факт самовільного зайняття земельних ділянок площею 0,2757 га на землях сільськогосподарського призначення та площею 0,0771 га на землях лісогосподарського призначення.

Згідно з Актом обстеження земельної ділянки від 03.10.2019 №474-ДК/0207АО/10/01/-19, який складений державним інспектором ОСОБА_13 , за результатом обстеження земельної ділянки, було встановлено самовільне зайняття (огороджена парканом) та використання, в порушення вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охоронною земель":

1) частини земельної ділянки державної власності, що знаходиться між земельною ділянкою (кадастровий номер 7424482500:07:001:0422) та озером "Борове" площею 0,2757 га;

2) частини земельної ділянки з кадастровим номером 7424482500:07:001:0376, яка належить ДП "Чернігівське лісове господарство" площею 0,0771 га.

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельною ділянкою від 03.10.2019 №474-ДК/522/АП/10/01/-19, який складений державним інспектором ОСОБА_13 , також встановлено самовільне зайняття (огороджена парканом) та використання, в порушення вимог ст.ст.125, 126 ЗК України та ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охоронною земель":

1) частини земельної ділянки державної власності, що знаходиться між земельною ділянкою (кадастровий номер 7424482500:07:001:0422) та озером "Борове" площею 0,2757 га;

2) частини земельної ділянки, з кадастровим номером 7424482500:07:001:0376, яка належить ДП "Чернігівське лісове господарство" площею 0,0771 га.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 07.10.2019

№ 474-ДК/0231П/07/01-19, на ОСОБА_8 було складено протокол про адміністративне правопорушення за самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до повідомлення про сплату шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу від 07.10.2019 №474-ДК/0150ШК/11/01/-19 та розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки (за межами населеного пункту), було обраховано розмір шкоди шляхом зайняття 0,077 га земель лісогосподарського призначення, який становить 586 грн 76 коп та зобов`язано ОСОБА_8 сплатити вказаний розмір у 15-денний термін.

Згідно з повідомленням про сплату шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу від 07.10.2019 №474-ДК/0148ШК/11/01/-19 та розрахунком розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки (за межами населеного пункту), обраховано розмір шкоди шляхом зайняття 0,2757 га земель сільськогосподарського призначення, який становить 305 грн 13 коп та зобов`язано ОСОБА_8 сплатити вказаний розмір у 15-денний термін.

Як слідує з припису від 07.10.2019 №474-ДК/0257Пр/03/01/-19, складеного державним інспектором ОСОБА_13 , зобов`язано ОСОБА_8 протягом 30 днів усунути виявлені порушення земельного законодавства при використанні вказаної земельної ділянки, тобто оформити правовстановлюючі документи на її використання або звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Згідно з постановою про закриття справи про адміністративне правопорушення від 11.10.2019 №474-ДК/0196По/08/01/-19, винесеною державним інспектором ОСОБА_13 , справа про притягнення ОСОБА_8 за ст.53-1 КУпАП за самовільне зайняття земельної ділянки була закрита, на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення, з одночасною вказівкою: "В порушенні вбачаються ознаки злочину, відповідальність за який передбачена ст.197-1 КУпАП", та передачею матеріалів до Ріпкинського ВП ЧВП ГУНП в Чернігівській області.

Відповідно до листа в.о. начальника відділу у Ріпкинському районі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 24.09.2019 №2750/418-19-0.211, земельна ділянка орієнтовною площею 0,3300 га, яка знаходиться між земельною ділянкою (кадастровий номер 7424482500:07:001:0422) та озером "Борове", знаходиться на території Губицької сільської ради Ріпкинського району, належить до земель колективної власності (КСП "Спільна праця" с. Губичі), інформація про передачу земельної ділянки у власність або користування у Відділі відсутня.

З листа начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області ОСОБА_25 від 16.10.2019 №10-25.0.446-645/90-19 слідує, що було описано результати здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності на території Губицької сільської ради Ріпкинського району (між земельною ділянкою, кадастровий номер 7424482500:07:001:0422 та озером "Борове"), в т.ч. і те, що під час перевірки було використано технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки власника сертифікатів із земель колишнього КСП "Спільна праця" на території Губицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, площу земельної ділянки та місцезнаходження її поворотних точок в натурі (на місцевості) визначено інженером-землевпорядником ОСОБА_10 за допомогою приймача GPS HiPer SR (L1/L2) базовий приймач GPS GX1230 GG, № 471121. Вказано, що в силу ст.22 Закону України «Про державний кордон України», Постанови КМУ №1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим" земельна ділянка, яка знаходиться між озером "Борове" та земельною ділянкою (кадастровий номер 7424482500:07:001:0422) знаходиться на відстані 1 300 м від державного кордону України та перебуває в межах прикордонної смуги на яку розповсюджується особливий режим використання земель.

Згідно з план-схемою земельної ділянки на території Губицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, розробленою уповноваженою особою ДП "Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" ОСОБА_10 (яка є додатком до листа начальника Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області ОСОБА_25 від 16.10.2019

№ 10-25.0.446-645/90-19), якою зафіксовано розташування та розміри:

1) земельної ділянки (кадастровий номер 7424482500:07:001:0422), яка перебуває у власності ОСОБА_8 , площею 0,12 га;

2) земельної ділянки (кадастровий номер 7424482500:07:001:0376), яка перебуває у державній власності ДП "Чернігівське лісове господарство";

3) земельна ділянка, яка фактично використовується ОСОБА_8 на землях ДП "Чернігівське лісове господарство" (кадастровий номер 7424482500:07:001:0376), площею 0,0771 га;

4) земельна ділянка, яка фактично використовується ОСОБА_8 на землях державної власності землі запасу, площею 0,2757 га.

Відповідно до Додатку "Межі зон санітарної охорони відкритих джерел централізованого водопостачання населення м. Києва" до постанови Ради Міністрів УРСР від 8 січня 1991 року №2 "Про зони санітарної охорони відкритих джерел централізованого водопостачання населення м. Києва", а саме на розділ "Зони санітарної охорони р. Дніпро", згідно якого третій пояс проходить по лінії водорозділу в межах 5-кілометрової смуги по правому березі Київського водосховища до гирла р. Ірпеня, 3-кілометрових смуг далі по правому березі водосховища до верхів`я та по всьому його лівому березі, а також по обох берегах річок Дніпра, Прип`яті, лівому березі Сожа до кордону з Білоруською РСР, річок Ужа до смт Поліського, Тетерева до смт Іванкова, Ірпеня по всій її довжині, включаючи розташовані на цій території населені пункти згідно з переліком, балки, яри, струмки, джерела і притоки.

Відповідно до ст.94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точи зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За змістом ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Згідно з ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно зі ст.87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит.

Оцінивши усі надані стороною обвинувачення докази відповідно до положень ст.94 КПК України, кожен окремо та у їх сукупності, суд вважає висунуте обвинувачення ОСОБА_8 за ч.2 ст.197-1 КК України доведеним належними, допустимими та достатніми доказами.

До такого висновку колегія суддів приходить з наступних міркувань.

Визначення поняття самовільного зайняття земельної ділянки наведено в ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та у листі Державного комітету України з земельних ресурсів «Щодо застосування терміну «самовільне зайняття земельної ділянки» № 14-17-4/12991 від 11 листопада 2008 року, відповідно до яких "самовільне зайняття земельної ділянки" це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Юридичними ознаками самовільного зайняття земельних ділянок є: вчинення будь-яких дій, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки (активна поведінка); відсутність відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду); відсутність вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки; не визнання дій щодо земельної ділянки правомірними жодним нормативним актом.

Причому земельна ділянка для винної особи є чужою, вона не має необхідних і достатніх прав на володіння, користування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово володіти і користуватися нею.

Отже, безпосереднім об`єктом цього злочину є земельні відносини як суспільні відносини власності щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Статтею 197-1 КК України, зокрема її частиною другою, передбачена кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель.

ОСОБА_8 висунуто обвинувачення тільки за ч.2 ст.197-1 КК України, яке сформовано наступним чином: самовільне зайняття земельної ділянки, вчиненого щодо земель в охоронних зонах; самовільне зайняття земельної ділянки, вчиненого щодо земель в зонах санітарної охорони; самовільне зайняття земельної ділянки, вчиненого щодо земель в зонах особливого режиму використання земель.

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції про відсутність у диспозиції ст.197-1 КК України категорії земель прибережної захисної смуги прокурором не оспорюються, відповідно, в цій ситуації, підлягає доказуванню:

1) самовільне зайняття земельної ділянки; 2) віднесення такої земельної ділянки до зони санітарної охорони, а також зони особливого режиму використання земель; 3) учинення дій по такому зайняттю безпосередньо обвинуваченим.

Обов`язковою факультативною ознакою об`єкта злочину, передбаченого ст.197-1 КК України, є предмет злочину, а саме земельна ділянка, і вищенаведені і індивідуальні ознаки (місцезнаходження самовільно зайнятої земельної ділянки, межі такої ділянки, розмір такої ділянки, її координати, загальна стан такої ділянки, кадастровий номер, в разі наявності) є обов`язковими для її індивідуалізації (позиція ККС ВС в ухвалі від 12.09.2018, справа № 1-179/11).

Для встановлення суті кримінально караного самовільного зайняття земельної ділянки важливим є визначення моменту виникнення права власності на земельну ділянку чи права користування нею.

Документальним свідченням права на земельну ділянку є одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державна реєстрація.

Зайняття земельної ділянки як злочин може полягати у різноманітних діях, у тому числі в експлуатації земельної ділянки у значенні вилучення її корисних властивостей.

Йдеться, зокрема, про: огородження ділянки; виставлення охорони, яка перешкоджає власнику земельної ділянки чи землекористувачеві здійснювати свої права на землю; вирощування сільськогосподарських культур; видобування корисних копалин; розміщення товарів, техніки і будівельних матеріалів.

Для самовільного зайняття земельної ділянки достатньо заволодіння нею без законних на те підстав, тобто винний може фактично її не використовувати.

Самовільне зайняття земельної ділянки є злочином, який вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння).

Суб`єкт злочинів, передбачених різними частинами ст.197-1 КК України, - загальний.

Суб`єктивна сторона самовільного зайняття земельної ділянки і самовільного будівництва на ній будівель або споруд характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює відсутність у неї права на конкретну земельну ділянку, однак бажає її захопити (позиція ККС ВС в постанові від 12.12.2019 справа №317/885/17).

Умислом особи, винної у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1, має охоплюватись належність самовільно зайнятої земельної ділянки до вказаних у цій нормі земель з особливим правовим режимом.

Помилка особи щодо справжніх меж того чи іншого землеволодіння має виключати відповідальність за ст.197-1 КК через відсутність умислу.

Буквальне тлумачення частини 2 статті 197-1 КК дозволяє стверджувати, що самовільне зайняття земельної ділянки за наявності хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, вказаної у цій кримінально-правовій нормі, має тягнути не адміністративну, а кримінальну відповідальність незалежно від розміру шкоди, завданої власнику або законному володільцю земельної ділянки.

Так, судом першої інстанції був встановлений факт самовільного зайняття ОСОБА_8 земельної ділянки. Така земельна ділянка для останнього є чужою, він не має необхідних і достатніх прав на володіння, користування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово володіти і користуватися нею, так як відсутні відповідні рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду), як і відсутні вчинені правочини щодо такої земельної ділянки, що свідчить про незаконність фактичного використання ним земельної ділянки.

Даний факт не заперечується і самим обвинуваченим, який в судовому засіданні апеляційного суду показав, що дійсно він використовує не тільки свою земельну ділянку, але і земельну ділянку ближче до озера "Борове", поставивши там тимчасові споруди, огороджував її парканом, який станом на липень 2020 року вже був демонтований. Зазначив, що не мав умислу на самовільне зайняття земельної ділянки в зоні санітарної охорони та в прикордонній смузі.

Незважаючи на висновки суду першої інстанції, показаннями свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , у поєднанні з наданими стороною обвинувачення письмовими доказами, також підтверджується факт самовільного зайняття ОСОБА_8 земельної ділянки, вчиненої щодо земель в зоні санітарної охорони та зоні особливого режиму використання земель.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані свідки дійсно не повідомили про те, що бачили виконання ОСОБА_8 відповідних робіт (зведення паркану, тимчасових приміщень, оброблення земельних ділянок тощо), однак висновок про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення зроблений колегією суддів за результатом оцінки сукупності усіх досліджених доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку. На думку колегії суддів, стороною обвинувачення надано достатньо доказів на підтвердження факту самовільного зайняття ОСОБА_8 земельної ділянки.

У цьому аспекті слід звернути увагу на правовий висновок, викладений у Постанові ВС від 30.01.2019, справа №757/30683/16-к, відповідно до якого КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих (стосовно цього елемента доказування) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку. Навпаки, ст.94 КПК України визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Як засвідчує судова практика, доказування суб`єктивної сторони досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких елементів суб`єктивної сторони злочину, як умисел чи наявність певної спеціальної мети.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання недопустимими ряду письмових доказів.

Так, безпосередньо дослідивши в судовому засіданні апеляційного суду протоколи огляду місця події від 18 травня 2018 року, 25 червня 2019 року, 04 квітня 2019 року та похідні від них дані, які суд першої інстанції визнав недопустимими доказами, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що ці докази зібрані у спосіб та порядок, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, тому є допустимими у розумінні вимог ст.86 КПК України, з наступних міркувань.

Зі змісту протоколу огляду місяця події від 18.05.2018 та з переглянутого в судовому засіданні апеляційного суду відеозапису даної слідчої дії, вбачається, що оглядалась саме самовільно зайнята ОСОБА_8 земельна ділянка і здійснювалися заміри об`єктів, розташованих саме на самовільно зайнятій земельній ділянці. Заміри земельної ділянки, яка належить обвинуваченому, здійснювались із зовнішньої сторони, як це видно на відеозапису.

Щодо огляду частини самовільно зайнятої земельної ділянки лісового фонду, яка належить ДП «Добрянське лісове господарство», то для такого огляду ухвала слідчого судді не є необхідною, так як вказана ділянка є лісом, та право вільного перебування на ній визначено ст.ст.7, 66 Лісового кодексу України.

Відтак, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду про визнання недопустимим доказом огляду місця події від 25.06.2019, оскільки не зазначення у протоколі пристрою, яким користувався залучений спеціаліст ОСОБА_10 , не може бути підставою для визнання протоколу недопустимим доказом. До того ж, ця неповнота була усунута шляхом відтворення в суді апеляційної інстанції аудіозапису допиту ОСОБА_10 від 21.12.2021 під час попереднього апеляційного розгляду, де вказаний свідок повідомив який пристрій ним використовувався.

Визнання протоколу огляду місця події від 04.04.2019 недопустимим доказом через зазначення у його вступній частині слідчої ОСОБА_11 , яка його не проводила, так як фактично огляд проводився слідчим ОСОБА_12 , є технічною помилкою, так як протокол фактично складений та підписаний останнім. До того ж вказане порушення колегія суддів вважає не настільки істотним, щоб обумовити недопустимість вищевказаного доказу.

Крім цього, за змістом ст.253 КУпАП, якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки кримінального правопорушення, він передає матеріали прокурору або органу досудового розслідування.

А тому, колегія суддів, з урахуванням вимог ст.ст.84, 99 КПК України, ст.253 КУпАП вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції в частині невизнання як доказів акту обстеження земельної ділянки від 03 жовтня 2019 року, акту перевірки дотримання земельного законодавства від 03 жовтня 2019 року, припису від 07 жовтня 2019 року, протоколу про адміністративне правопорушення від 07 жовтня 2019 року, повідомлення про сплату шкоди та її розрахунок, та погоджується з доводами прокурора у цій частині.

Так, вищезазначені документи були долучені до матеріалів кримінального провадження відповідно до вимог ст.253 КУпАП, оскільки під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_8 вбачалися ознаки кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст.197-1 КК України передбачено самовільне зайняття земельної ділянки, вчиненого зокрема щодо земель в зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель.

За змістом ч.1 ст.113 Земельного кодексу України, зони санітарної охорони створюються навколо об`єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об`єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», зони санітарної охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання.

Відповідно до «Класифікатору обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок», затвердженого Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №643 від 29.12.2008, під зонами санітарної охорони визначено у тому числі з кодами типу обмежень 01.02.01.1.01.02.01.3 зони санітарної охорони відкритих джерел та об`єктів централізованого питного постачання (з першого по третій пояси).

Згідно з п.3 постанови Ради Міністрів УРСР №2 від 08.01.1991 «Про зони санітарної охорони відкритих джерел централізованого водопостачання населення м. Києва», зокрема третій пояс проходить по лінії водорозділу в межах 5-кілометрової смуги по правому березі Київського водосховища до гирла р. Ірпеня, 3-кілометрових смуг далі по правому березі водосховища до верхів`я та по всьому його лівому березі, а також по обох берегах річок Дніпра, Прип`яті, лівому березі Сожа до кордону з Білоруською РСР, річок Ужа до смт Поліського, Тетерева до смт Іванкова, Ірпеня по всій її довжині, включаючи розташовані на цій території населені пункти згідно з переліком, балки, яри, струмки, джерела і притоки.

Серед населених пунктів Чернігівської області до зони санітарної охорони потрапили, окрім іншого, смт. Радуль та с. Мньов, між якими картографічно і знаходиться самовільно зайнята земельна ділянка, яка входить до 3-кілометрової смуги р. Дніпро, так як знаходиться на відстані 1300 м від державного кордону України, тобто, і від р. Дніпро, оскільки на даній ділянці Державний кордон проходить по вказаній річці.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що посилання суду першої інстанції на постанову Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 №2024 «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об`єктів» та вказівку, що Положення про порядок проектування та експлуатації зон санітарної охорони джерел водопостачання та водопроводів господарсько-питного призначення, яке було затверджено Головним державним санітарним лікарем СРСР № 2640-82 від 18.12.1982, по іншому регламентувало питання проектування зон санітарної охорони джерел водопостачання і межі ЗСО водних об`єктів не визначались проектом землеустрою, є невірним, а посилання місцевого суду на ст.93 Водного кодексу України, ст.34 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» є недоцільним, оскільки дані норми лише визначають можливість визначення меж зон санітарної охорони проектами землеустрою, якщо такі проекти розробляються.

З огляду на вищезазначене, вказівки місцевого суду на відсутність проекту землеустрою щодо встановлення меж зон санітарної охорони, є непереконливими і не свідчать про відсутність самої зони санітарної охорони, оскільки її розміри встановлені законом.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25.04.2018 (справа №904/5974/16); від 22.04.2015 (справа №6-52цс15); від 01.07.2015 (справа №6-184цс15).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що стороною обвинувачення не було надано доказів, які б підтверджували, що земельна ділянка загальною площею 0,2757 га, яка знаходиться на території Губицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, та яку самовільно зайняв ОСОБА_8 , відноситься до категорії земель в зонах санітарної охорони.

Так само не погоджується колегія суддів і з висновками місцевого суду щодо відсутності доказів того, що самовільно зайнята ОСОБА_8 земельна ділянка відноситься до категорії земель в зонах особливого режиму використання, з огляду на таке.

Згідно з «Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок», затвердженого Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №643 від 29.12.2008, до зон особливого режиму використання земель за кодом типу обмежень 01.04.01 визначено прикордонну смугу.

Статтею 115 ЗК України визначено, що зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об`єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об`єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про використання земель оборони», уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

За змістом ст.22 Закону України «Про державний кордон України», з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Висновки суду першої інстанції, що з урахуванням п.п.3 п.2 Положення про прикордонний режим, станом на час виявлення вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, в Чернігівській області прикордонна смуга була встановлена від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень, є хибними.

Зокрема, поза увагою суду залишилось те, що спочатку статус та розмір прикордонної смуги, в тому числі по Чернігівській області, визначався нормативним актом Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 «Про прикордонний режим», відповідно до якого прикордонну смугу установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках i вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах прилеглих до кордону територій селищних i сільських рад, де запроваджується прикордонний режим (у даному випадку кордон з Республікою Білорусь проходить по річці Дніпро).

З урахуванням особливостей місцевості та інших умов, ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями.

Тобто, пунктом 1 вказаної постанови визначено межі прикордонної смуги, в тому числі і її ширину, а саме у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад.

Беручи до уваги, що територія Губицької сільської ради Ріпкинського району, є територією, прилеглою до державного кордону України з Республікою Білорусь, а тому самовільно зайнята обвинуваченим земельна ділянка, яка розташована за землях Губицької сільської ради, відповідно до Постанови КМУ №1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим» відноситься її до прикордонної смуги, а отже, до земельної ділянки з особливим режимом використання земель.

Крім того, факт віднесення самовільно зайнятої ОСОБА_8 земельної ділянки до зони особливого режиму використання земель підтверджується листом Міжрайонного управління у Ріпкинському та Чернігівському районах ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.06.2019 за №10-25-0.211-866/118-19, відповідно до якого самовільно зайнята земельна ділянка між земельною ділянкою з кадастровим номером 7424482500:07:001:0422 та озером «Борове», знаходиться на відстані 1300 м від державного кордону України та перебуває в межах прикордонної смуги, на яку розповсюджується особливий режим використання земель.

У подальшому ширина прикордонної смуги була змінена розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 22 травня 2018 року № 283 «Про визначення ширини прикордонної смуги у Чернігівській області (ширина 10 км від державного кордону в тил), у зв`язку з чим прикордонна смуга стала навіть далі державного кордону, оскільки виходить за межі окремих територій прилеглих до кордону селищних i сільських рад.

Незважаючи на те, що вищевказане розпорядження прийнято після внесення відомостей до ЄРДР, ОСОБА_8 протягом часу досудового розслідування i навіть до проведення огляду Ріпкинським районним судом на місці (з 23.04.2018 по 02.07.2020) продовжував самовільно використовувати земельну ділянку, а відповідно до листа Міністерства юстиції України від 01 грудня 2003 року №22-34-1465, якщо особа самовільно займає земельну ділянку протягом декількох років, у тому числі проявляючи бездіяльність, а саме винний безперервно скоює правопорушення шляхом невиконання покладених на нього обов`язків (у даному випадку незвільнення ОСОБА_8 захопленої території від споруд та паркану, незважаючи на наявність припису Деснянського басейнового управління водних ресурсів Держагентства водних ресурсів України та ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області), то таке правопорушення буде вважатись триваючим.

Посилання суду першої інстанції на те, що процес демаркації українсько-білоруської ділянки державного кордону не завершений, тобто, лінія державного кордону між Україною і Республікою Білорусь на місцевості відсутня, є недоцільним. Так само, як і посилання суду на відсутність претензій ІНФОРМАЦІЯ_2 до ОСОБА_8 і повідомлення про те, що паркан, яким останній огородив земельні ділянки, не перешкоджає доступу військовослужбовців, у даному випадку на наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення не впливає.

Особливості режиму використання земель прикордонної смуги, яким місцевий суд дав ряд оцінок, до предмету розгляду у вказаному кримінальному провадженні не мають відношення, оскільки для наявності складу інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення достатньо факту самовільного зайняття земельної ділянки в зонах особливого режиму використання земель, зокрема, в прикордонній смузі, з метою якої діяльності та які наслідки настали у даному випадку для кваліфікації значення не мають.

Отже, оцінюючи викладені у вироку суду висновки про невинуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, колегія судів вважає, що вони не ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказів та не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України» та ін.).

Ретельно дослідивши та проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованого ОСОБА_8 , колегія суддів приходить до висновку, що сукупність встановлених під час апеляційного розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості.

Враховуючи вимоги до вмотивованості судового рішення, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого звертається увага на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

У рішеннях ЄСПЛ (наприклад, «Салов проти України», «Серявін та інші проти України» та ін.) склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Отже, колегія суддів, допитавши обвинуваченого та свідків, дослідивши письмові докази, які надані стороною обвинувачення, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приймає їх до уваги та приходить до висновку, що вина обвинуваченого доведена, а дії ОСОБА_8 правильно кваліфіковані за ч.2 ст.197-1 КК України, як самовільне зайняття земельної ділянки, вчиненого щодо земель в зонах санітарної охорони; самовільне зайняття земельної ділянки, вчиненого щодо земель в зонах особливого режиму використання земель.

Натомість, невизнання ОСОБА_8 своєї вини в пред`явленому йому обвинуваченні, колегія суддів розцінює як вибрану ним стратегію свого захисту.

Проте, така позиція обвинуваченого не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки вона суперечить показанням свідків, письмовим доказам, дослідженим у судовому засіданні, а тому апеляційний суд дає їй критичну оцінку.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , колегією суддів не встановлено.

А тому, призначаючи ОСОБА_8 покарання, відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів бере до уваги ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, його відношення до скоєного; дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, є учасником бойових дій; відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання; та вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі у розмірі, передбаченому санкцією ч.2 ст.197-1 КК України.

За змістом п.2 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, і до набрання вироком законної сили минуло три роки.

За змістом ч.5 ст.74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 цього Кодексу.

Санкція частини 2 статті 197-1 КК України передбачає покарання у виді обмеження волі на строк від 2 до 4 років або позбавлення волі на строк до 2 років.

Відповідно до ст.12 КК України, вищевказане кримінальне правопорушення відноситься до нетяжких злочинів, тобто передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Як убачається з матеріалів справи, вчинене ОСОБА_8 кримінальне правопорушення було виявлено 23 квітня 2018 року (дата внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР), тобто з дня його вчинення минуло більш, ніж три роки, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності не зупинявся та не переривався, а тому обвинуваченого слід звільнити від призначеного судом покарання за ч.2 ст.197-1 КК України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що звільнення особи від покарання за строками давності є обов`язком суду, залежить від настання передбачених ст.49 КК України правових підстав і не залежить від волевиявлення учасників кримінального провадження.

Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.07.2019 (справа №515/331/17), відповідно до якого ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття справи на відповідній підставі. Установивши обставини, що дають підстави для закриття справи, суд повинен їх дослідити і в разі згоди особи ухвалити рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності. Якщо ж обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку. У цьому разі, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок, призначає покарання та на підставі ч.5 ст.74, ст.49 КК України може звільнити засудженого саме від покарання, а не від кримінальної відповідальності.

У кримінальному провадженні цивільний позов не заявлений, процесуальні витрати відсутні.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.404, 407, 409, 420 КПК України, ст.ст.49, 74 КК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.

Виправдувальний вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 квітня 2021 року щодо ОСОБА_8 - скасувати, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

ОСОБА_8 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ч.5 ст.74 КК України, ОСОБА_8 звільнити від призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п.2 ч.1 ст.49 КК України.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: DVD-диски з записами проведення: огляду місця події від 18.05.2018, огляду місця події від 04.04.2019 - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4