ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

08 грудня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/1275/23

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач), в інтересах якого звернувся адвокат Заботін Віталій Вікторович (далі представник позивача), до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області), в якому представник позивача просить:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з березня 2016 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Луганській області поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії позивачу з березня 2016 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком, яку отримував по березень 2016 року.

У листі ГУ ПФУ в Луганській області від 14 вересня 2023 року № 1200-0208-8/18177 зазначено, що виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01 березня 2016 року. На теперішній час надати інформацію щодо підстав призупинення виплати пенсії немає можливості, оскільки територія Луганської області тимчасово окупована Російською Федерацією і доступ до архіву паперових пенсійних справ відсутній. На теперішній час виплата щомісячної пенсії не здійснюється.

Позивач із заявами про поновлення пенсійних виплат до територіальних органів Пенсійного фонду України після 01 березня 2016 року не звертався. Припинення пенсійних виплат з підстав не передбачених законом є протиправним, отже і підстав подавати заяву про поновлення пенсійних виплат у позивача не було. Крім того, жодні рішення, повідомлення від відповідача про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 не надходили.

З посиланням на положення частини першої статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом, представник позивача вважає, що невиплата пенсії відповідачем пенсії є протиправною, а тому він звернувся з цим позовом до суду і є підстави задовольнити позовні вимоги.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ГУ ПФУ в Луганській області подало відзив на позовну заяву, в якому вказує на те, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області як внутрішньо переміщена особа та є отримувачем пенсії за віком. Останній місяць виплати пенсії лютий 2016 року у розмірі 6067,50 грн. Виплата пенсії призупинена з березня 2016 року. У зв`язку із широкомасштабною військовою агресією зі сторони Російської Федерації, проведенням активних бойових дій на території Луганської області і майже повною її окупацією, доступ до архіву паперових пенсійних справ відсутній, тому надати інформацію щодо підстав призупинення виплати пенсії управління немає можливості. ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Луганській області з заявою щодо поновлення виплати пенсії не звертався. Пенсія з березня 2016 року не нараховується і не виплачується. 20 жовтня 2023 року позивач через вебпортал звернувся до управління з заявою щодо зміни виплатних реквізитів. Виплату пенсії було переведено на новий розрахунковий рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк».

Пенсійне забезпечення осіб, які перебували на обліку в органах Пенсійного фонду України на тимчасово неконтрольованій території Донецької та Луганської областей, здійснюється відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Відповідно частини третьої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка внутрішньо переміщеної особи скасовується та виплата пенсії припиняється у разі надходження до Пенсійного фонду України інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо повернення особи до покинутого місця проживання. Поновлення виплати пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Статтею 117 Конституції України та статтею 49 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» встановлена обов`язковість виконання на території України постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (далі Порядок № 365), соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Порядком визначено, що з метою обліку внутрішньо переміщених осіб структурні підрозділи з питань соціального захисту населення ведуть Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Міністерство соціальної політики.

Відповідно до статті 9 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706) внутрішньо переміщена особа зобов`язана повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання. У разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов`язана повідомити про це уповноважений орган за місцем отримання довідки не пізніше як за три дні до дня від`їзду.

Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є, зокрема: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (в тому числі інформація з органів Служби безпеки України, з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи).

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами) передбачено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Закону № 1706 від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) пенсій та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, здійснюється в установленому законодавством порядку.

Виплата пенсії припиняється після надходження повідомлення уповноваженого органу або інформації з Єдиної інформаційної бази, наданих в порядку інформаційного обміну.

Відповідно до пункту 7 Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136, верифікація та моніторинг державних виплат здійснюється Міністерством фінансів України.

Згідно із статтею 47 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону №1058-IV нарахування пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року призупинено у зв`язку з отриманням інформації, яка потребує проведення фізичної ідентифікації особи пенсіонера.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати (частина друга статті 49 Закону № 1058-IV).

У пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (зі змінами), визначено, що заява про поновлення виплати пенсії подається заявником особисто до територіального органу Пенсійного фонду України.

Під час прийому заяви про поновлення виплати пенсії спеціалістом територіального органу Пенсійного фонду України проводиться ідентифікація особи пенсіонера.

Таким чином, для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та необхідними документами.

У відповіді позивачу від 20 жовтня 2023 року за вих. № 6284-6352/М-02/8-1200/23 було зазначено, що особам, які проживають на територіях активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, щодо яких не визначено дату завершення бойових дій або тимчасової окупації, і виплату пенсій яким було припинено, зокрема, відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону, виплата пенсії може бути відновлена відповідно до абзацу 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2022 року № 162 «Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період введення воєнного стану» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04 серпня 2023 року, яка набула чинності 08 серпня 2023 року) за поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія. Підпис» («Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, за заявами про поновлення виплати пенсії, що надійшли через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи пенсіонера у режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Поновлення виплати пенсії через представника або засобами телекомунікаційного зв`язку законодавством не передбачено. Надання заяви про поновлення виплати пенсії засобами вебпорталу, законодавством не передбачено.

Для забезпечення відеоконференцзв`язку засобами смартфону, персонального комп`ютера, у тому числі ноутбука через загальновідомі месенджер додатки (Viber, WhatsApp, Signal, Telegram тощо) або засобами програмного забезпечення для проведення відеоконференції (Skype, Zoom, Google Meet тощо) необхідно в заяві зазначити про обраний спосіб зв`язку, згоду на проведення ідентифікації, номер телефону, номер електронної пошти тощо.

Порядок та умови встановлення особи пенсіонера шляхом відеоконференцзв`язку органами Пенсійного фонду України наразі перебуває на затвердженні в Мінсоцполітики та Мінцифри.

За поновленням виплати пенсії ОСОБА_1 згідно з чинним законодавством до органів Пенсійного фонду не звертався.

ГУ ПФУ в Луганській області виконує свої функції та обов`язки в межах своїх повноважень, визначених Положенням про управління, керуючись діючим в Україні законодавством.

Отже ГУ ПФУ в Луганській області у своїй діяльності діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо стягнення з ГУ ПФУ в Луганській області витрат по сплаті судового збору зазначено, що відповідно до частини першої статті 73 Закону № 1058-IV кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) та використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних виплат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Згідно з частиною другою статті 73 Закону № 1058-IV забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

ГУ ПФУ в Луганській області не має коштів на сплату судового збору. Тому, вимога стягнути з відповідача витрати позивача на оплату судового збору, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідач виконує свої функції та обов`язки в межах своїх повноважень, визначених Положенням про управління, керуючись діючим в Україні законодавством.

Отже ГУ ПФУ в Луганській області у своїй діяльності діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі № 360/1275/23 зобов`язано ГУ ПФУ в Луганській області надати до суду витребувані документи.

Станом на теперішній час, надати витребувані судом документи в повному обсязі можливості немає.

На цей час діє Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». У зв`язку з введенням військового стану на території України та через активну фазу бойових дій на території Луганської області, структурні підрозділи ГУ ПФУ в Луганській області виконують свої функції не в повному обсязі, працюють дистанційно за місцем нової дислокації співробітників.

Запитувані документи знаходяться в особових пенсійних справах отримувачів. Паперові пенсійні справи (макети справ) залишилися в будівлі ГУ ПФУ в Луганській області, розташованій на території Луганської області, яка тимчасово окупована.

Враховуючи викладене, станом на теперішній час ГУ ПФУ в Луганській області обмежене в можливості надати витребувані судом документи. Тому відповідач надає документи, які є в наявності (в межах позовних вимог).

На підставі вказаного ГУ ПФУ в Луганській області просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 23 жовтня 2023 року позовна заява залишена без руху.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2023 року після усунення недоліків позовної заяви відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали судової справи у електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є пенсіонером, отримує пенсію за віком довічно та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області, також є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується пенсійним посвідченням від 04 лютого 2004 року серія НОМЕР_2 , виданим Пенсійним фондом України, довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18 березня 2015 року № 920021432.

Відповідно до листа Департамента соціального захисту населення Луганської облдержадміністрації від 25 жовтня 2023 року № 5/4207-31 станом на 25 жовтня 2023 року за даними Інтегрованої системи обліку інформації внутрішньо перемішених осіб (далі ІСОІ ВПО) є відомості щодо реєстрації в системі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який зареєстрований як внутрішньо переміщена особа в УСЗН Біловодського відділу Старобільського району Луганської області, реєстрація в ІСОІ ВПО від 18 березня 2015 року № 920-21432. Станом на 25 жовтня 2023 року реєстрація ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є дійсною.

Листом від 14 вересня 2023 року № 1200-0208-8/18177 на адвокатський запит ГУ ПФУ в Луганській області повідомило, що виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01 березня 2016 року. На теперішній час надати інформацію щодо підстав призупинення виплати пенсії не маємо можливості, оскільки територія Луганської області тимчасово окупована Російською Федерацією і доступ до архіву паперових пенсійних справ відсутній. З заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Луганській області не звертався, пенсійна виплата, починаючи з березня 2016 року по теперішній час, не нараховувалась.

20 жовтня 2023 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Луганській області через вебпортал із заявою про зміни виплатних реквізитів (інформування про зміну адреси), в якій просив пенсію виплачувати на рахунок: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 АТ «Ощадбанк».

У відзиві на позовну заяву від 15 листопада 2023 року № 1200-0903-7/22834 відповідачем зазначено, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нарахування пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року призупинено у зв`язку з отриманням інформації, яка потребує проведення фізичної ідентифікації особи пенсіонера.

У наданих до суду матеріалах пенсійної справи відсутнє рішення територіального органу Пенсійного фонду України про припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Статтями 1, 3 Конституції України встановлено, що в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Зазначені конституційні положення розвинуті в Розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №№ 68385/10, 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03, 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Абзацом першим, другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі постанова № 637) у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 269 і від 20 березня 2022 року № 332, (далі внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначен

Згідно з абзацом двадцятим пункту 1 постанови № 637 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулась до покинутого місця постійного проживання, або особою подано документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абзаці четвертому цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики. Територіальні органи Пенсійного фонду України можуть провести ідентифікацію особи за допомогою відеоконференцзв`язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Під час сеансу такого відеоконференцзв`язку пред`являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, визначеного правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри (абзац четвертий пункту 1 постанови № 637 у редакції, чинній з 12 серпня 2023 року).

Відповідно до абзацу двадцять першого пункту 1 постанови № 637 (у редакції, чинній з 12 серпня 2023 року) припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Разом з цим, Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», втратив чинність 27 березня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2022 року № 363 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо виплат пенсії та грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (абзац двадцять четвертий пункту 1 постанови № 637 (у редакції, чинній станом на час розгляду справи).

З указаного вбачається, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У свою чергу, постановою № 637 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, у разі її отримання; наявність рахунку в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Судом установлено, що виплату пенсії позивачу припинено з 01 березня 2016 року відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV у зв`язку з отриманням інформації, яка потребує проведення фізичної ідентифікації особи пенсіонера, без прийняття окремого рішення органом Пенсійного фонду.

Тобто підставою припинення нарахування та виплати пенсії відповідач зазначив «у зв`язку з отриманням інформації, яка потребує проведення фізичної ідентифікації особи пенсіонера».

Статтею 49 Закону № 1058-IV не передбачено таких підстав припинення виплати пенсії, як отримання інформації, яка потребує проведення фізичної ідентифікації особи. Не передбачено таких підстав й будь-яким іншим законом України.

Пунктом 3 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV передбачено підставу припинення виплати пенсії за рішенням територіального органу Пенсійного фонду у разі смерті пенсіонера. Разом з цим, смерть пенсіонера має бути підтверджена відповідними доказами, такими як свідоцтво про смерть, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання або довідка про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України такими документами можуть бути свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.

Документи, що підтверджують смерть позивача, відповідачем суду не надані.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а дійшов аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення пенсійних виплат, з огляду на наступне.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

При цьому нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV, не можуть застосовуватись.

Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.

Разом з цим, суд зауважує, що відповідно до абзацу двадцять четвертого (в редакції, чинній з 11 квітня 2020 року абзац двадцять перший) пункту 1 постанова № 637 суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року у справі № 640/11258/320 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та нечинним абзац 21 пункту 1 постанови № 637.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 640/11258/20, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року, апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Пенсійний фонд України, Міністерство соціальної політики України, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та нечинним положення постанови відмовлено повністю.

У своїй постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 640/11258/20 Верховний Суд зробив такі правові висновки:

«26. Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі Закон № 5207-VI).

27. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

28. Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

29. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

30. У статті 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

31. Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

32. Суд відхиляє доводи позивача про те, що спірні відносини регулюються статтею 46, а не 47 Закону № 1058-IV. Стаття 46 встановлює норми права щодо виплати пенсії за минулий час, які не отримано з вини пенсіонера або з вини органу, що виплачує пенсію. Натомість, відносин щодо виплати усіх пенсій, в тому числі і повноваження Кабінету Міністрів визначати відповідний порядок, передбачено у ст. 47 цього Закону.

Таким чином, до повноважень Кабінету Міністрів України належить, зокрема, визначення порядку виплати пенсії.

33. Положенням абзацу 21 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637, яке є предметом спору у цій справі, передбачено визначення Кабінетом Міністрів України саме порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати.

34. Наведена норма не суперечить Конституції України та законодавству у сфері пенсійного забезпечення, зокрема Закону № 1058-IV, статтею 47 якого прямо передбачено загальне повноваження саме Кабінету Міністрів України визначати порядок виплати пенсій. Це повноваження включає також і визначення окремого (спеціального) порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати.

35. Передумови встановлення окремого правового регулювання порядку виплати пенсій для внутрішньо переміщених осіб мають об`єктивний характер. Спірне положення Постанови Кабінету Міністрів України не містить ознак дискримінації, а навпаки враховує особливості правового та соціального стану внутрішньо переміщених осіб, яким не було виплачено пенсії, зокрема внаслідок припинення повноважень органів ПФУ на тимчасово непідконтрольній території та має на меті забезпечити фактичне отримання пенсійних виплат.».

У постанові від 28 лютого 2023 року у справі № 640/18720/18 Верховний Суд зазначив, що не знаходить підстав для відступу від вищезазначеного правового висновку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Також суд зауважує, що 10 листопада 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1165, якою затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території (далі Порядок № 1165).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 Порядку № 1165 цим Порядком визначено механізм виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) з урахуванням надбавок, підвищень, компенсації втрати частини доходу, грошової допомоги та інших пов`язаних із ними виплат, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати (далі пенсійні виплати за минулий період) внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в тому числі недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі отримувачі).

Пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік (абзац другий пункту 1 Порядку № 1165).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1165 облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи) (далі рішення), та у cформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період (далі перелік отримувачів).

За приписами пункту 4 Порядку № 1165 пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису. Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів. У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів. За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев`ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1165 кошти для проведення пенсійних виплат за минулий період включаються до плану-графіка поденного фінансування виплати пенсій і видатків на утримання апарату Пенсійного фонду України, передбаченого Порядком покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду України, пов`язаних з виплатою пенсій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2010 року № 1080.

Таким чином, до пенсійних виплат за минулий період мають застосовуватися вищенаведені положення постанов Кабінету Міністрів України.

З наявних в матеріалах справи доказів судом установлено, що рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року відповідачем не приймалося, тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб та за відсутності підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що припинення з 01 березня 2016 року виплати позивачу раніше призначеної пенсії за віком здійснено територіальним органом Пенсійного фонду України за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, або підстав, передбачених іншим законом, та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, а отже, дії відповідача є протиправними.

Таким чином, позивач, починаючи з 01 березня 2016 року, не отримує пенсію з вини відповідача. Відповідно, суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені позивачу за минулий час без обмеження будь-яким строком та на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

При розгляді цієї справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, пов`язаних зі зверненням до адміністративного суду пенсіонерів, що проживають на території проведення антитерористичної операції, яким територіальними органами Пенсійного фонду України припинено нарахування і виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, виключний перелік яких наведений у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18, постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 688/1196/17 та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 638/2208/17.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії це певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність це певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення це нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року у справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Припинивши позивачу виплату раніше призначеної пенсії за віком без прийняття рішення та за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, або підстав, передбачених іншим законом, відповідач вчинив протиправні дії.

Відповідно, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій, а також зобов`язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з березня 2016 року, необхідно відмовити.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати позивачу з 01 березня 2016 року раніше призначеної пенсії за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Луганській області поновити позивачу з 01 березня 2016 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, а також виплатити на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, заборгованість з пенсії за віком, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 березня 2016 року на рахунок, відкритий в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Оскільки зі змісту Закону № 1058-ІV та самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 19 березня 2013 року, від 05 листопада 2013 року у справах № 21-53а13 та № 21-293а13 відповідно та Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року, від 24 квітня 2018 року у справах № 820/5621/15 та № 167/592/17 відповідно.

Таким чином, нарахування та виплата пенсії позивачу має здійснюватися постійно до виникнення підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, та прийняття рішення про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду України або судом, або до іншого законодавчого регулювання порядку та строків нарахування пенсій.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої було піддано формальним обмеженням з підстав, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нарахування та виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення без обмеження будь-яким строком.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

У частині восьмій статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 858,88 грн.

З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складової частини права на соціальний захист і спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 858,88 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 370, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461, місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року раніше призначеної пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, а також виплатити на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, заборгованість з пенсії за віком, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 березня 2016 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Відмовити у задоволенні інших позовних вимог.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 858,88 грн (вісімсот п`ятдесят вісім гривень вісімдесят вісім копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Кисіль