У листі від 20.10.2023 Департамент містобудування, архітектури та земельних ресурсів (а.с. 34, т. 4) відзначив, що органом уповноваженим на затвердження документації із землеустрою щодо інвентаризації земель комунальної власності в межах смт Антонівка (до утворення Херсонської міської територіальної громади) був орган місцевого самоврядування - Антонівська селищна рада. Що стосується питання категорії земельної ділянки з кадастровим номером 6510165300:02:001:1732, то, за інформацією Державного земельного кадастру від 20.10.2023 (а.с.36, т.4) її категорія - землі промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

В матеріалах справи відсутні рішення Антонівської селищної ради про затвердження (погодження) технічної документації та віднесення спірної земельної ділянки до певної категорії та виду цільового призначення, а на запитання суду щодо визнання сторонами обставини знаходження спірної земельної ділянки у межах водно-болотного угіддя міжнародного значення Дельта р. Дніпра відповідачі цю обставину заперечили, при цьому відповідач-1 заперечив щодо цього, а відповідач-2 зазначив, що спірна земельна ділянка розташована в межах водно-болотного угіддя, проте не міжнародного значення.

Законодавство, застосоване судом до спірних відносин

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

За змістом ч. 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з ст. 20 ЗК України, в редакції на час спірної реєстрації земельної ділянки, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Статтею 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України (в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом ст. 79-1 ЗК України (в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ст. 126 ЗК України (в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (в редакції, чинній на момент проведення реєстрації спірної земельної ділянки) державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

За умовами ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (в редакції, чинній на момент вирішення спору судом) державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент вирішення спору судом) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

За змістом ст. 35 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки) інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

Згідно з ч. 13 ст. 186 ЗК України (в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації. У разі проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується також сільською, селищною, міською радою (крім випадків проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення земель державної власності). У разі якщо на підставі матеріалів інвентаризації здійснюються формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій, технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель (крім технічної документації, за якою проводиться інвентаризація масиву земель сільськогосподарського призначення) погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Віднесення особливо цінних земель, визначених пунктами "а" і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель інших категорій за матеріалами інвентаризації заборонено.

Відповідно до ч. 3 ст. 186-1 ЗК України (в редакції, чинній на час проведення інвентаризації спірної земельної ділянки) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, а земельної ділянки, розташованої у зоні відчуження або зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, - з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища; - водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства.

Згідно з ст. 14-2 ЗК України до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у галузі земельних відносин, належить здійснення державного контролю за додержанням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами, створеними та зареєстрованими відповідно до законодавства іноземної держави, вимог законодавства про використання та охорону земель, зокрема, щодо збереження водно-болотних угідь.

Відповідно до ст. 43, 44 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Згідно з п. а ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЗК України, чинній на момент реєстрації земельної ділянки, прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Згідно з ч. 3 ст. 60 ЗК України в чинній редакції прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 ЗК України, чинній на момент реєстрації земельної ділянки, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах, зокрема, забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

За змістом п. а ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить: організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про екологічну та радіаційну безпеку, про оцінку впливу на довкілля, про стратегічну екологічну оцінку, про моніторинг, звітність та верифікацію викидів парникових газів; про використання та охорону земель; про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів; про охорону атмосферного повітря; про охорону, захист, використання та відтворення лісів; про охорону, утримання і використання зелених насаджень; про використання, охорону і відтворення рослинного світу; про охорону, раціональне використання та відтворення тваринного світу; щодо дотримання правил створення, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій і торгівлі ними; під час ведення мисливського господарства та здійснення полювання; про збереження об`єктів рослинного та тваринного світу, занесених до Червоної та Зеленої книг України, формування, збереження і використання екологічної мережі; про природно-заповідний фонд; про охорону, використання і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; у сфері хімічних джерел струму в частині забезпечення екологічної безпеки виробництва хімічних джерел струму та відновлення відпрацьованих хімічних джерел струму, ведення обліку обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на відновлення; про поводження з відходами; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов; про біологічну та генетичну безпеку щодо біологічних об`єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі; у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів.

Відповідно до ст. 2 Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів, набрала чинності для України 15.11.1997, кожна Договірна Сторона визначає придатні водно-болотні угіддя на своїй території для включення їх до Списку водно-болотних угідь міжнародного значення (далі - Список), який зберігається в Бюро, що засновується відповідно до статті 8. Межі кожного водно-болотного угіддя точно описуються та наносяться на карту й можуть уключати прибережні річкові й морські зони, суміжні з водно-болотними угіддями, та острови або морські акваторії, глибина яких перевищує шість метрів під час відпливу, що розташовані в межах водно-болотних угідь, особливо там, де вони важливі як середовище існування водоплавних птахів.

Згідно з п. 2 Порядку надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 29 серпня 2002 року № 1287 (в редакції, на момент проведення реєстрації спірної земельної ділянки) (далі Порядок) статус водно-болотних угідь міжнародного значення може бути надано цінним природним комплексам боліт, заплавних лук і лісів, а також водних об`єктів - природних або штучно створених, постійних чи тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих чи солоних, у тому числі морським акваторіям, що знаходяться у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, земель водного та лісового фонду України.

Відповідно до п. 4. Порядку визначення водно-болотних угідь, що можуть бути заявленими для надання їм статусу водно-болотних угідь міжнародного значення, здійснюється Міндовкіллям за поданням наукових установ, громадських організацій, інших заінтересованих підприємств, установ, організацій та громадян. Для розгляду цих пропозицій у Міндовкіллі може утворюватися експертна рада.

За змістом п. 8. Порядку після надання заявленому водно-болотному угіддю статусу водно-болотного угіддя міжнародного значення Мінекоенерго повідомляє про це заінтересований центральний орган виконавчої влади, користувачів (власників) земельних ділянок та інших природних ресурсів, орган місцевого самоврядування та надсилає їм копію міжнародного сертифіката.

Пунктом 10 Порядку встановлено, що на всі водно-болотні угіддя міжнародного значення складаються паспорти, ведення яких покладається на адміністрації установ природно-заповідного фонду, у межах яких знаходяться ці угіддя, а у разі їх знаходження за межами територій природних заповідників, біосферних заповідників і національних природних парків - на облдержадміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з користувачами (власниками) земельних ділянок та інших природних ресурсів. Структуру, зміст та порядок заповнення паспорта визначає Мінекоенерго.

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позиція суду

Прокурор звернувся до суду з позовом до відповідачів з метою захисту інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області), стверджуючи про бездіяльність даного органу при виконанні своїх функцій. Обґрунтовуючи заявлені до відповідачів вимоги про визнання незаконною та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, визнання недійсними рішення Антонівської селищної ради про передачу відповідачу-3 спірної земельної ділянки в оренду та спірного правочину, припинення речових прав відповідача-2 та відповідача-3 на спірну земельну ділянку, прокурор посилається на те, що у спірних правовідносинах технічна документація із землеустрою на земельну ділянку була розроблена за відсутності вихідних даних та не затверджена рішенням Антонівської селищної ради м. Херсона, категорія земельної ділянки визначена також без рішення Антонівської селищної ради м. Херсона.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Оцінивши ці доводи прокурора, суд зазначає, що відповідно до вищенаведених норм законодавства України відносини порядку затвердження (погодження) технічної документації земельної ділянки, віднесення її до певної категорії та виду цільового призначення без рішення органу місцевого самоврядування є обставинами, які можуть свідчити про порушення інтересів держави в особі цього органу або іншого компетентного органу, а не позивача, який є органом держави, компетенційним у сфері додержання вимог природоохоронного законодавства та охорони навколишнього природного середовища, зокрема, щодо збереження водно-болотних угідь. З цього приводу суд враховує висновки Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постанові від 20 вересня 2023 року у справі № 910/1978/22, які зводяться до того, що встановлення факту звернення прокурора в інтересах держави в особі неналежного позивача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Окремою підставою позову прокурор визначив обставину, що формування спірної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, а також проведення її державної реєстрації у ДЗК і ДРРП та набуття відповідачами речових прав на неї здійснено з порушенням природоохоронного законодавства, оскільки спірна земельна ділянках розташована у межах водно-болотного угіддя міжнародного значення "Дельта р. Дніпра".

Щодо цієї підстави позову судом встановлено, що з поданих прокурором доказів та з матеріалів справи неможливо встановити, що спірна земельна ділянка розташована у межах водно-болотного угіддя міжнародного значення "Дельта р. Дніпра" та, відповідно, порушення у спірних правовідносинах природоохоронного законодавства щодо збереження цих водно-болотних угідь. Так, судом встановлено, що позивачем у спірних правовідносинах перевірка не проводилась, а прокурором не подано суду паспорту на відповідне водно-болотне угіддя міжнародного значення. З поданої прокурором роздруківки з сайту http://carto-lab.mapr.arcgis.com/ (а.с. 26-28, т.1) не вбачається жодних ідентифікуючих відомостей щодо належності спірної земельної ділянки до водно-болотних угідь, а у кольоровому викопіюванні з інтерактивного картографічного застосунку «Смарагдова мережа України» (а.с. 119-121, т.2) також не міститься даних щодо місцезнаходження спірної земельної ділянки, її кадастрового номера, категорії, розташування водно-болотних угідь (на цих викопіюваннях від руки нанесено олівцем позначення місця розташування спірної земельної ділянки, при цьому без зазначення даних особи, які виконала таке позначення, а за поясненням прокурора, це позначення ним було нанесено власноруч). Під час розгляду справи прокурором повідомлено суду, що наразі доступ до Публічної кадастрової карти України є закритим, при цьому будь-яких клопотань щодо дослідження (витребування) електронних доказів в місці їх знаходження суду учасниками справи не заявлено. Також суд зазначає, що учасники справи не заявляли суду клопотань про проведення у справі експертизи для з`ясування обставин щодо знаходження спірної земельної ділянки у межах водно-болотного угіддя міжнародного значення «Дельта р. Дніпра», а також суду не подано ані прокурором, ані іншими учасниками судового процесу відповідного висновку експерта, складеного на замовлення одним з учасників справи. Поряд з цим, в матеріалах справи наявний лист Херсонської міської військової адміністрації від 10.03.2023 № 8-434-11/26 з кольоровим викопіюванням з генерального плану м. Херсон (а.с. 99-100, т.1), в якому повідомлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в зонах Ж-1, Ж-2, Р-1 та Тр-2, які, відповідно, передбачають розміщення: Ж-1 - садибна житлова забудова; Ж-2 - блокована малоповерхова забудова; Р-1 - зона об`єктів природно-заповідного фонду і ПЗС; Тр-2- зона магістральних вулиць, доріг, майданів (у червоних лініях).

Отже, дослідивши подані прокурором докази на підтвердження обставини розташування спірної земельної ділянки в межах водно-болотного угіддя, суд констатує, що з цих доказів встановити достеменно обставину знаходження земельної ділянки в межах території водно-болотного угіддя міжнародного значення "Дельта р. Дніпра" не є можливим, а тому суд дійшов висновку, що прокурором не доведено належним чином обставини порушення відповідачами інтересів держави в особі позивача.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову прокурора слід відмовити повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов прокурора не підлягає задоволенню, сплачений останнім при поданні позову судовий збір не підлягає відшкодуванню за рахунок відповідачів.

Керуючись ст. 129, 145, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 08 грудня 2023 року, у зв`язку з особливими умовами роботи установи суду, пов`язаними з несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду.

Суддя Д.О. Бездоля