ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21), ухваленої за результатами розгляду касаційної скарги Приватного підприємства «Компанія «Флай сервіс» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі за позовом Приватного підприємства «Компанія «Флай сервіс» до держави в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів

Короткий виклад історії справи

09 вересня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд прийняв постанову в справі № 2а-608/08/1570, залишену без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, якою, зокрема, адміністративний позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Приватного підприємства «Компанія «Флай сервіс» (далі - ППК «Флай сервіс») до Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси, Державної податкової адміністрації в Одеській області та Державного казначейства України (далі - ДКС України) задоволено частково, визнано протиправними дії суб`єктів владних повноважень Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси та Державної податкової адміністрації в Одеській області по вилученню 12 січня 2000 року належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2 для погашення податкової заборгованості ТОВ «Авіакомпанія Таврія»; передачі 28 лютого 2000 року належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2 на реалізацію за актом приймання-передачі для погашення податкової заборгованості ТОВ «Авіакомпанія Таврія» ТОВ «Надія-Південь» з оцінкою 708 253 грн; уцінки належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2 29 березня 2000 року до 599 650,35 грн; уцінки належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2 13 квітня 2000 року до 510 059,71 грн; уцінки належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2 28 квітня 2000 року до 380 502 грн; реалізації належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2 13 липня 2000 року ТОВ «Авіакомпанія Таврія» за 380 502 грн; стягнуто з ДКС України на користь ППК «Флай сервіс» 380 502 грн, у решті позовних вимог відмовлено.

13 травня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд видав позивачу виконавчий лист № 608/08/1570 про стягнення з ДКС України на користь ППК «Флай сервіс» коштів у сумі 380 502,00 грн. Ухвалами від 11 квітня та від 17 травня 2013 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційні провадження в адміністративній справі № 2а-608/08/1570 та зупинив виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року.

22 травня 2017 року Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу в справі № 2а-608/08/1570, якою залишив без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, задовольнив заяву представника ППК «Флай сервіс» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 608/08/1570.

19 лютого 2018 року ДКС України отримала цей виконавчий лист, на виконання якого в кінці жовтня 2018 року трьома платежами (в порядку черговості) перерахувала на розрахунковий рахунок ППК «Флай сервіс» кошти в сумі 380 502,00 грн.

У квітні 2019 року ППК «Флай сервіс» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із цим позовом до держави в особі ДКС України, в якому просило стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 605 928,48 грн, з яких: 543 145,65 грн - інфляційні втрати, 62 782,83 грн - 3 % річних за період з квітня 2013 року по вересень 2018 року. Позов мотивований тим, що за судовим рішенням у справі № 2а-608/08/1570, яке набрало законної сили 14 березня 2013 року, серед іншого, стягнуто з ДКС України на користь позивача грошові кошти в розмірі 380 502,00 грн. Однак у зв`язку з тривалим невиконанням цього рішення боржник заподіяв ППК «Флай сервіс»грошову шкоду, яку, на думку позивача, необхідно стягнути з відповідача.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 420/2411/19, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДКС України щодо несвоєчасного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року в справі № 2а- 608/08/1570 у частині стягнення з ДКС України на користь ППК «Флай сервіс»коштів у сумі 380 502,00 грн. Стягнуто з ДКС України на користь ППК «Флай сервіс»компенсацію в розмірі 3 % річних за час затримки виконання постанови у сумі 62 782,83 грн. В іншій частині позову відмовлено.

ППК «Флай сервіс» оскаржило вказані судові рішення у касаційному порядку, просило скасувати їх в частині відмови у позові про стягнення з держави в особі ДКС України 543 145,65 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою від 21 вересня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, а саме: чи може бути застосована частина друга статті 625 ЦК України до спірних правовідносин в аспекті стягнення на користь позивача компенсації інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України остаточного судового рішення, та яке рішення необхідно вважати остаточним з метою визначення періоду такого прострочення.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 касаційну скаргу задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України на користь ППК «Флай сервіс»11 060,71 грн інфляційних втрат.

Мотивуючи вказану постанову, Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що заявлені ППК «Флай сервіс» позовні вимоги направлені на стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, а саме інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України у зв`язку з тривалим невиконанням боржником судового рішення у справі № 2а-608/08/1570, яке набрало законної сили, тобто рішення адміністративного суду. Враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір (пункти 52-59 постанови).

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. За частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 1 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів (пункти 69-73 постанови).

Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (пункт 75).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України. Проте суди попередніх інстанцій не врахували, що Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (пункти 76, 85, 86).

За частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. З огляду на цей припис прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема неподання ним впродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати через штучне збільшення періоду прострочення) (пункти 95-99).

У свою чергу наведене вище системне тлумачення частини другої статті 625 ЦК України, статей 3, 4, 5 Закону № 4901-VI сприятиме дисциплінуванню поведінки стягувача під час пред`явлення ним виконавчого документа в порядку визначеному Законом № 4901-VI, виданого на виконання судового рішення про стягнення коштів з держави, адже за такого підходу до визначення моменту прострочення держави у спірних правовідносинах стягувач буде обізнаним, що умовою нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є неперерахування державою стягувачу протягом визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку коштів за наслідком його звернення із заявою про виконання рішення суду, тоді як час, який передує завершенню цього строку, не входить до періоду прострочення виконання державою рішення суду, за який може бути заявлені стягувачем відповідні нарахування. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3 % річних та інфляційних втрат (пункти 100-101 постанови).

19 лютого 2018 року ДКС України отримала виконавчий лист № 608/08/1570, виданий на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року. Отже, три місяці для виконання постанови суду в справі № 2а-608/08/1570 сплинули 20 травня 2018 року. Водночас стягнуті з відповідача за постановою суду кошти в сумі 380 502,00 грн були перераховані на розрахунковий рахунок ППК «Флай сервіс»трьома платежами (в порядку черговості) у жовтні 2018 року. За наведеного вбачається, що днем початку прострочення держави-боржника та нарахування індексу інфляції за частиною другою статті 625 ЦК України є 21 травня 2018 року, а днем завершення - 24 жовтня 2018 року (на суму 380 502,00 грн) та 30 жовтня 2018 року (на суму 162 432,53 грн = 141 354,58 грн + 21 077,95 грн) (переддень повного виконання рішення суду у справі № 2а-608/08/1570). Інфляційні втрати ППК «Флай сервіс»від прострочення виконання зазначеного судового рішення за цей період склали 11 060,71 грн (пункти 105-109 постанови).

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

Щодо висновку про те, що норми частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 5 Закону № 4901-VI регулюють однопредметні цивільні відносини

Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Указана норма ЦК України встановлює відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання у цивільних правовідносинах, в тому числі з відшкодування спричиненої кредитору матеріальної шкоди.

Згідно зі статтею 1 Закону № 4901-VIцей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Указані норми Закону № 4901-VIпередбачають, що держава бере на себе гарантії за виконання судових рішень державними органами, державними підприємствами або юридичними особами, примусова реалізація майна яких заборонена. У випадку, якщо зазначені суб`єкти не виконують судове рішення, воно виконується державою за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Якщо держава, як гарант, протягом трьох місяців не виконає таке рішення суду, вона сплачує стягувачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми.

З наведеного вбачається, що норми частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 5 Закону № 4901-VI регулюють не однопредметні цивільні, а зовсім різні відносини. Єдине, що у них є спільного, -це розмір ставки, яка застосовується для нарахування суми коштів, яка підлягає сплаті. Можливо, саме це співпадіння привело Велику Палату Верховного Суду до помилкових висновків.

При цьому, всі інші складові наведених складів правопорушень, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України та частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, а саме об`єкт, суб`єкт, об`єктивна та суб`єктивна сторона, різні.

Так, об`єктом складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, є цивільні відносини власності, а саме неотримання власником належного йому виконання цивільного грошового зобов`язання. В той же час, об`єктом складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, є адміністративні відносини з примусового виконання судових рішень, а саме невиконання державою наданих нею гарантій вчасного виконання судових рішеньдержавними органами, державними підприємствами або юридичними особами, примусова реалізація майна яких заборонена.

Суб`єктами складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, є учасники цивільних відносин, які прострочують виконання цивільного грошового зобов`язання. Суб`єктом складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, є держава, яка протягом 3 місяців не виконала судове рішення.

Об`єктивною стороною складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, є бездіяльність учасника цивільних відносин з вчасного виконання цивільного грошового зобов`язання. Об`єктивною стороною складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, є бездіяльність держави з виконання нею гарантійного зобов`язання з належного виконання судового рішення.

Суб`єктивна сторона складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, характеризується наявністю або відсутністю вини учасника цивільних відносин у невиконанні цивільного грошового зобов`язання. При цьому, суб`єктивна сторона складу правопорушення, передбаченогочастиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, полягає у винній бездіяльності держави з гарантійного виконання судового рішення.

Отже, ніякої конкуренції між нормами частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 5 Закону № 4901-VI не існує, оскільки вони регулюють зовсім різні правовідносини. Якщо державний орган, державне підприємство або юридична особа, примусова реалізація майна яких заборонена, прострочили виконання цивільного грошового зобов`язання, то кредитор має право стягнути з них згідно з частиною другою статті 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

У випадку невиконання цимидержавним органом, державним підприємством або юридичною особою, примусова реалізація майна яких заборонена, судового рішення про стягнення з них суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, таке судове рішення має виконати держава відповідно до норм статей 2, 3, 4 Закону № 4901-VI. Якщо держава протягом трьох місяців не виконає зазначене судове рішення, вона повинна сплатити стягувачу ще компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стосовно цієї справи склад правопорушення, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, полягав у невиконанні державою як учасником цивільних відносин грошового зобов`язання з відшкодування позивачу матеріальної шкоди, завданої протиправними діями податкових органів. У той же час, склад правопорушення, передбачений частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, у цій справі був відсутній, оскільки боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, була сама держава, а не її орган, державне підприємство чи юридична особа, виконання якими судового рішення гарантувала держава згідно зі статтями 2, 3, 5 Закону № 4901-VI.

Тому, норми Закону № 4901-VI, у тому числі ті, які регулюють строки гарантованого виконання державою судового рішення про стягнення коштів здержавного органу, державного підприємства або юридичної особи, примусова реалізація майна якої заборонена,взагалі не підлягали застосуванню до спірних правовідносин сторін у цій справі.

Щодо строків виконання грошового зобов`язання з відшкодування шкоди та прострочення його виконання

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтями 13, 27 Закону України «Про підприємства в Україні», який діяв на час виникнення спірних правовідносин між позивачем і податковими органами, збитки, завдані підприємству внаслідок порушення його майнових прав державними органами відшкодовуються за рішенням суду за рахунок цих органів.

Частиною другою статті 56 Закону України «Про власність», серед іншого, визначено, що державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону. (У пункті 4 статті 48 Закону України «Про власність» зазначено, що у разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.)

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Ці норми були застосовані судами у справі № 2а-608/08/1570, у якій суди виснували про протиправність рішень податкових органів щодо визначення податкового зобов`язання з прибуткового податку та штрафних санкцій, та дій вказаних органів щодо вилучення, передачі, уцінки та реалізації належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2. Суди вказали, що оскільки дії податкових органів визнаються протиправними, ППК «Флай сервіс» позбулося майна внаслідок цих дій, з урахуванням того, що майно повернути не уявляється можливим, оскільки останнє не знаходиться на території України, слід стягнути з Державного казначейства України суму коштів, що надійшла до бюджету від реалізації цього майна.

Рішення у справі № 2а-608/08/1570 набрало законної сили 14 березня 2013 року, відповідно, - саме тоді виник обов`язок держави відшкодувати завдану позивачу шкоду, обсяг якої був визначений вказаним судовим рішенням у розмірі 380 502,00 грн.

Проте зазначене рішення держава виконала лише у жовтні 2018 року. У зв`язку із цим позивач, посилаючись на положення частини другої статті 625 ЦК України, правомірно нарахував на суму боргу у розмірі 380 502,00 грн інфляційні втрати за весь час прострочення, який він визначив з квітня 2013 року по вересень 2018 року, а також три проценти річних від простроченої суми.

Проте, помилковий висновок Великої Палати Верховного Судупро ототожнення відповідальності, передбаченої нормою частини другої статті 625 ЦК України, з відповідальністю, визначеною частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, потягнув наступний помилковий висновок про те, що прострочення виконання державою грошового зобов`язання з відшкодування шкоди та, відповідно, нарахування на суму боргу встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних можливо лише з наступного дня після спливу трьох місяців від дня пред`явлення позивачем до виконання органу казначейської служби виконавчого документа.

Суддя Ю. Л. Власов