ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року Справа № 915/1473/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Давченко Т.М.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без виклику сторін,

справу № 915/1473/23

за позовом Державного підприємства Адміністрація морських портів України,

просп. Перемоги, 14, м. Київ;

в особі філії Дельта-лоцман Державного підприємства Адміністрація морських портів України,

вул. Лягіна, 27, м. Миколаїв;

до Товариства з обмеженою відповідальністю СІАТРЕЙД МЕРІТАЙМ,

вул. Слобідська перша, 37, м. Миколаїв;

про стягнення грошових коштів

встановив:

Господарським судом Миколаївської області розглядається справа за позовом Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі філії Дельта-лоцман Державного підприємства Адміністрація морських портів України до Товариства з обмеженою відповідальністю СІАТРЕЙД МЕРІТАЙМ про стягнення грошових коштів: основного боргу у сумі 687,54 дол. США, пені в сумі 6268,37 грн. за договором від 07.06.2021 № 42-П-АМПУ-21.

Позивач також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2023, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1473/23 та визначено головуючим у справі суддю Давченко Т.М.

Ухвалою від 27.09.2023 (з урахуванням ухвали від 20.11.2023) судом відкрито провадження у даній справі у порядку спрощеного позовного провадження.

Поштове відправлення з ухвалою суду від 27.09.2023, надіслане на адресу реєстрації відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернуте до суду з поштовою відміткою від 07.11.2023 адресат відсутній за вказаною адресою.

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.

Окрім цього, сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.

Ураховуючи викладене, та що відповідачем не повідомлено суду іншої адреси для надіслання кореспонденції, датою вручення ТОВ СІАТРЕЙД МЕРІТАЙМ ухвали від 27.09.2023 належить вважати 07.11.2023. Отже, відповідач мав право на подання відзиву на позовну заяву у строк до 04.04.2023 включно.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Будь-яких заяв чи клопотань по суті справи суду не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

07.06.2021 між філія ДП АМПУ (Підприємство) та ТОВ СІАТРЕЙД МЕРІТАЙМ (Агент) укладено Договір № 42-П-АМПУ-21 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Підприємство зобов?язується за заявками Агента надавати (забезпечувати): послуги з лоцманського проведення суден (лоцманський збір); послуги з регулювання руху суден у зонах дії центрів і постів регулювання руху суден (далі - ЦРРС/ПРРС) (збір за послуги служби регулювання руху суден); проходження суднам по Бузько-Дніпровсько-лиманському, Херсонському морському каналам та каналом Дунай-чорне море на баровій частині гирла Новостамбульське (Бистре) (далі - БДЛК, ХМК та ГСХ) (канальний збір); послуги швартової бригади з швартування, відшвартування, перетягування і перешвартування суден в морському порту «Южний» (згідно розцінок Підприємства); послуги м/б «Гайдамака» та інших плавзасобів (згідно розцінок Підприємства); інформаційні послуги при проходженні судном ГСХ (згідно розцінок Підприємства), далі за текстом іменовані «послуги» (термін «послуги» використовується також для позначення окремої складової послуг), а Агент зобов?язується замовити, прийняти і оплатити надані послуги. При цьому споживачем послуг Підприємства є Судновласник (в розумінні ст. 20 Кодексу торговельного мореплавства України), від імені якого виступає Агент.

Згідно п. 2.1.1 Договору Підприємство зобов?язано за заявками Агента у встановленому цим Договором порядку, відповідно до діючих Правил плавання, Обов?язкових постанов, Зводу звичаїв порту тощо (далі - Правила)+ своєчасно і якісно надавати Агенту послуги, зазначені в п. 1.1 цього Договору.

Пунктом 2.1.2. Договору передбачений обов?язок Підприємства надавати Агенту рахунки для сплати зборів і платежів за користування зазначеними послугами, які оформлені на підставі встановлених цін і державних тарифів, розцінок Підприємства та вимог цього Договору. Рахунки направляються поштою або вручаються Агенту під розписку. В необхідних випадках рахунки попередньо можуть направлятися факсом.

У п. 2.3.1 Договору вказано, що Агент зобов?язаний своєчасно, відповідно до Правил та умов цього Договору, подавати на адресу Підприємства заявки на надання послуг (Додаток №1, Додаток №2 до цього Договору) (далі за текстом Заявка) і їх уточнення. В Заявці вказувати відповідний перелік інформації, яка зазначена у відповідних проформах Заявок (Додаток №1, Додаток №2 до цього Договору).

За вимогою Підприємства Агент обов?язково у 5-ти денний термін, з моменту отримання вимоги, письмово надає Підприємству відомості щодо конкретного Судновласника і його банківських, поштових реквізитів, номерів телефонів, факсів і електронних адресах, а також належним чином засвідчені дійсні в Україні копії документів, згідно яких Агент номінований Судновласником і які є підтвердженням повноважень Агента.

Заявки направляти по тел./факсах/на ел.адреси/сайт, що зазначені в Додатку №3 до цього Договору. Відповідні тел./факси/ел.адреси/сайт й інші реквізити для оперативної роботи відповідно до договірних зобов?язань уточнюються Сторонами.

Пунктом 2.3.3 Договору передбачено, що Агент зобов?язаний робити своєчасну оплату відповідно до умов цього Договору по суднах, що плавають під іноземним прапором - у ВКВ, а під прапором України - у національній валюті України, якщо інше не передбачено чинним валютним законодавством України, вказувати в банківських документах необхідну розшифровку платежу по кожному судну.

Оплата здійснюється у порядку, визначеному діючим законодавством України в сфері ЗЕД, валютного регулювання та валютного контролю.

За умовами п. 2.3.4 Договору Агент зобов?язаний сплачувати рахунки виставлені Підприємством у строки, визначені цим Договором.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що порядок стягнення і розмір зборів та плати визначаються відповідно до нормативно-правових актів, якими затверджені відповідні збори та плата. При цьому в разі внесення змін та (або) доповнень до нормативно-правових актів, якими затверджені відповідні збори і плата, Сторони під час розрахунків застосовують вищезазначені нормативно-правові акти з урахуванням змін та (або) доповнень з моменту набрання чинності такими змінами та (або) доповненнями.

Нарахування зазначених зборів та плат здійснюються у доларах США по суднам під іноземним прапором та у національній валюті України по суднам під Державним Прапором України за курсом Національного Банку України на дату надання послуг (виставлення рахунку), та умов цього Договору.

Визначення розміру зазначених зборів та плат за послуги суднам під іноземним прапором може здійснюватися у Євро за попереднім письмовим повідомленням від Агента про такий намір.

Розрахунок зазначених зборів та плат в таких випадках здійснюється в доларах США з застосуванням крос-курсу (далі - крос-курс), який визначається за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України (далі - НБУ) на дату надання послуг (виставлення рахунку), та умов цього Договору.

Крос-курс розраховується за нижченаведеною формулою:

Кк = К дол США НБУ/К євро НБУ,

де:

Кк - крос-курс;

К дол США НБУ - курс гривні до долару США, встановлений НБУ;

К євро НБУ - курс гривні до Євро, встановлений НБУ.

Вартість послуг, щодо яких не здійснюється державне регулювання цін, визначається згідно розцінок Підприємства.

Вільні ціни та тарифи (розцінки) Підприємства, чинні на момент укладення цього Договору, та порядок їх справляння по відповідним послугам (п. 1.1 цього Договору) додаються до цього Договору (Додаток № 6, Додаток № 7 до цього Договору). Порядок зміни розцінок (вільних цін та тарифів) Підприємства наведено в п. 2.2.1 цього Договору.

Нарахування послуг за вільними ціпами (тарифами) здійснюється у національній валюті України по суднам під Державним Прапором України та у доларах США (за попереднім письмовим повідомленням від Агента може здійснюватися у Євро) по суднам під іноземним прапором за курсом Національного Банку України на дату надання послуг (виставлення рахунку), та умов цього Договору.

Витрати за перерахування коштів відносяться на рахунок Агента і проводяться за його рахунок.

Як передбачено п. 4.2. Договору, оплата проводиться Агентом наступним чином:

У випадках, коли рух судна здійснюється транзитом без заходження судна в український порт, Агент здійснює передплату в розмірі повної вартості послуг(в тому числі ПДВ), на підставі рахунку підприємства, який оформлюється відповідно до наданої Агентом Інформації для виставлення рахунку. У випадках, коли судно заходить в український порт, розрахунок за надання Підприємством послуг та права проходження судна по БДЛК, ХМК та ГСХ здійснюється Агентом до виходу судна із українського порту на підставі рахунку підприємства, який оформлюється відповідно до наданої Агентом Інформації для виставлення рахунку. У випадках, коли вихід судна з українського порту здійснюється у вихідні та святкові дні, послуги повинні бути оплачені Агентом не пізніше першого робочого дня, наступного за днем виходу судна з порту, на підставі рахунку підприємства, який оформлюється відповідно до наданої Агентом Інформації для виставлення рахунку (п.п. 4.2.1. п. 4.2. Договору);

Остаточний розрахунок здійснюється Агентом на протязі двадцяти банківських днів з дати отримання від Підприємства рахунку за реквізитами, зазначеними у такому рахунку. У разі зміни банківських реквізитів Підприємства, останнє рекомендованим листом повідомляє Агента про нові банківські реквізити, за якими мають здійснюватися платежі за цим Договором. Такі зміни не потребують укладення додаткової угоди до цього Договору. З дня отримання Агентом рекомендованого листа Підприємства щодо зміни банківських реквізитів, належними реквізитами для сплати платежів за цим Договором є реквізити Підприємства, зазначені у такому листі (п. 4.2.2 Договору).

За умовами п. 4.3 Договору зобов?язання по оплаті вважаються виконаними Агентом з моменту зарахування грошових коштів на рахунок підприємства.

У п. 4.4 Договору зазначено, що сторонами не рідше одного разу на місяць проводиться звіряння по взаєморозрахунках.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що Агент бере на себе зобов?язання зі сплати штрафних санкцій у випадках та в розмірі, передбачених ст.ст. 102, 105 Кодексу торговельного мореплавства України.

Згідно п. 5.4 Договору в разі порушення строків здійснення остаточного розрахунку, передбачених п. 4.2.2 і п. 4.3 цього договору, Агент за вимогою Підприємства несе перед останнім відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої вартості послуг за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 5.5 Договору Агент несе повну матеріальну відповідальність перед підприємством за повноту та своєчасність оплати наданих послуг по розрахунках як у національній валюті, так і у ВКВ.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що правові відносини сторін регламентуються законодавством України, у т.ч. КТМ України, постановами Уряду, наказами і листами Мінтрансзв?язку України, Міністерства інфраструктури України та умовами цього Договору.

Пунктом 8.1 Договору сторони погодили, що останній набуває чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2021.

Як передбачено п. 8.2 Договору, у відповідності до ст. 631 ЦК України сторони дійшли згоди, що умови цього Договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.06.2021.

За умовами п. 8.3 Договору останній може бути розірваний у встановленому законодавством порядку тільки після виконання сторонами всіх взаємних зобов?язань.

Договір підписаний сторонами та скріплений відтисками круглих печаток господарюючих суб?єктів.

22.12.2021 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої ДП «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Дельта-лоцман» ДП «АМПУ» та ТОВ СІАТРЕЙД МЕРІТАЙМ домовились внести зміни та доповнення до Договору, зокрема, викласти п.8.1 у настіпній редакції: .Цей договір набуває чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023.

Позивачем зазначено, що у період з 21.02.2022 по 23.02.2022 на виконання умов договору на підставі заявок агента від 17.02.2022 та 22.02.2022, судам, які знаходилися під агентуванням ТОВ СІАТРЕЙД МЕРІТАЙМ, надано послуги з лоцманського проведення, за що нараховано лоцманський збір, а також надано послуги з регулювання руху суден, за що нараховано відповідний збір, за проходження суден каналами нарахований канальний збір, у зв?язку з чим виставлені рахунки: № МР-00973 від 23.02.2022на суму 64016,80 дол США з ПДВ (отримано відповідачем 01.12.2022, що підтверджено зворотнім повідомленням про отримання поштової кореспонденції).

Фактичне надання позивачем послуг підтверджується лоцманськими квитанціями № 830 від 21.02.2022, № 90 від 22.02.2022, № 91 від 23.02.2022, № 831 від 23.02.20222, №а також квитанціями СРРС № 3236 та № 3345 та інформацією Агента для виставлення рахунку від 23.02.2022.

Відповідач частково оплатив заборгованість, що підтверджується банківською випискою - сумі 63329,26 дол. США.

За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, несплаченою залишилась заборгованість у сумі 687,54 дол. США.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено претензії від 04.05.2022 №652, від 08.07.2022 № 797, від 03.01.2023 № 10/29, від 08.03.2023 № 283/29-03-05/вих, від 04.04.2023 № 398/29-03-05/вих, та від 05.07.2023 № 708/29-03-05/вих про сплату заборгованості в указаній вище сумі, проте, за твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, указані претензії ТОВ СІАТРЕЙД МЕРІТАЙМ залишено без реагування та виконання.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем за надані ним послуги виступило підставою для нарахування пені за прострочення виконання зобов?язань та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та пені.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов?язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов?язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов?язання, що виникає між суб?єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб?єкт (зобов?язана сторона, у тому числі боржник) зобов?язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб?єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб?єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов?язаної сторони виконання її обов?язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов?язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов?язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов?язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов?язаної сторони виконання її обов?язку. Майнові зобов?язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб?єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов?язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов?язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов?язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов?язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов?язана сторона має право відмовитися від виконання зобов?язання у разі неналежного виконання другою стороною обов?язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов?язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов?язання.

Згідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов?язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов?язання мало бути виконано.

Положеннями частини 2 ст. 343 Господарського кодексу України, які кореспондують із положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань", встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов?язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку.

Згідно зі ст. 524 Цивільного кодексу України зобов?язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов?язання в іноземній валюті.

Поряд з цим, за ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов?язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов?язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов?язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов?язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов?язку, є зустрічним виконанням зобов?язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов?язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов?язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов?язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов?язання внаслідок односторонньої відмови від зобов?язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов?язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов?язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

При цьому частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов?язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов?язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов?язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Крім того, частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов?язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 106 Кодексу торговельного мореплавства України із суден, що користуються послугами морських лоцманів, справляється лоцманський збір, порядок справлення і розмір якого встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики економічного розвитку.

Відповідно до ст. 110 Кодексу торгівельного мореплавства України у районах інтенсивного судноплавства (портові та узбережні води, вузькості, перетин морських шляхів) рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, створюються служби регулювання руху суден, що здійснюють радіолокаційне обслуговування суден. Під радіолокаційним обслуговуванням мається на увазі контроль за безпекою судноплавства, регулювання руху суден, радіолокаційне проведення, подання допомоги суднам під час аварійно-рятувальних операцій, інформування про рух суден, стан засобів навігаційного облаштування, гідрометеорологічні умови та інші фактори, що впливають на безпеку плавання.

Відповідно до ст. 115 Кодексу торгівельного мореплавства України із суден, що користуються послугами служби регулювання руху суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики економічного розвитку.

Відповідно до п. 4.8 Положення про морських лоцманів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 08.05.2013 № 292, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.06.2013 за № 920/23452, із суден, що користуються послугами морських лоцманів, справляється лоцманський збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до п. 4.9 Положення, лоцманські послуги надаються на підставі двостороннього договору між капітаном судна або морським агентом, що виступає від імені судновласника (фрахтувальника або оператора), з однієї сторони, і лоцманським підприємством, що надає ці послуги, з іншої сторони.

Також згідно з п. 4.10 Положення лоцманська квитанція заповнюється і підписується капітаном судна та є документом, що підтверджує факт надання лоцманських послуг. У квитанцію капітан судна вносить відомості, які визначені у формі лоцманської квитанції (додаток 1). Внесені у квитанцію відомості та зауваження капітан судна засвідчує своїм підписом та печаткою судна.

Згідно п. 4.11 Положення, зобов?язання судновласника (фрахтувальника або оператора) і капітана судна щодо сплати лоцманського збору, окремої винагороди і штрафів, установлених відповідно до чинного законодавства, можуть здійснюватися морським агентом. Останній повинен перебувати в договірних відносинах з лоцманським підприємством, яке надало ці послуги.

Згідно п. 4.17 Положення, лоцманський збір, окремі винагороди і штрафи, передбачені цим Положенням, стягуються лоцманськими підприємствами і включаються в їх дохід. Тарифи на послуги із забезпечення лоцманського проведення суден затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 03.12.2013 № 965 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 18.12.2013 за № 2138/24670.

Відповідно до п. 1.3 Тарифів, нарахування лоцманського збору здійснюється з умовного об?єму судна, який обчислюється в кубічних метрах і дорівнює добутку трьох величин (довжина судна, ширина судна і висота борту судна), зазначених в обмірному свідоцтві (головні розмірення) або документі, що його замінює.

Як вказано в п. 2.1 Тарифів, із суден (крім суден групи В) лоцманський збір справляється за зовнішньопортове проведення (судновим ходом, судноплавним каналом, внутрішнім підхідним каналом, фарватером, рекомендованим шляхом, на якірній стоянці, рейді, за межами портової акваторії або між портовими акваторіями) та внутрішньопортове проведення (безпосередньо до причалу, відходу від причалу та маневрування суден між причалами в межах операційної акваторії причалу (причалів)) за базовими ставками, наведеними у додатку 2 до цих Тарифів.

Відповідно до п. 2.8 Тарифів, підставою для справляння лоцманського збору є лоцманська квитанція, що заповнюється та підписується капітаном судна та підтверджує факт надання лоцманських послуг, або радіотелеграфне підтвердження судна.

Відповідно до п. 3.1 Порядку надання послуг з регулювання руху суден, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 08.05.2013 № 291 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 травня 2013 року за №807/23339 послуги з регулювання руху суден надаються СРРС для суден, які здійснюють закордонне плавання, на підставі заявки капітана судна і/або морського агента, уповноваженого судновласником. Заявка на послуги з регулювання руху суден може бути поєднана із заявкою на лоцманські послуги.

Згідно з п. 4.1 Порядку, із суден, що користуються послугами СРРС з регулювання руху суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються відповідно до закону.

Тарифи на послуги з регулювання руху суден затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 03.12.2013 № 966 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2013 за № 2139/24671.

Відповідно до п. 1.2. Тарифів на послуги з регулювання руху суден, нарахування збору за послуги з регулювання руху суден здійснюється з умовного об?єму судна, який обчислюється в кубічних метрах і дорівнює добутку трьох величин (довжина судна, ширина судна і висота борту судна), зазначених в обмірному свідоцтві (головні розмірення) або документі, що його замінює.

Відповідно до п. 2.1 Тарифів на послуги з регулювання руху суден, збір за послуги з регулювання руху суден справляється із суден груп А, Б, Д та Е (у частині суден, що проходять ходові випробування) при наданні послуг у зоні відповідної Служби регулювання руху суден, а також при транзитному проходженні без заходження в морські порти/морські термінали у зоні відповідної СРРС за базовими ставками, наведеними у додатку 2 до цих Тарифів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що відносини між сторонами, які виникли в процесі виконання договору, є правовідносинами з надання послуг.

Так, укладений між сторонами Договір є підставою для виникнення у сторін договору зобов?язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ СІАТРЕЙД МЕРІТАЙМ та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Дельта-Лоцман» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» носять договірний характер, укладений між ними предметом судових розглядів не виступав та недійсним судом не визнавався.

З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги Договір як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов?язків з надання послуг та їх оплати.

Судом встановлено, що на виконання заявок відповідача та договору позивачем у період з з 21.02.2022 по 23.02.2022 свої зобов?язання за договором виконано повністю, надано відповідачу послуги з лоцманського проведення, а також послуги з регулювання суден на суму 64016,80 дол. США, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

В свою чергу отримання відповідачем послуг за договором є підставою виникнення у відповідача зобов?язання оплатити надані послуги відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Оплату послуг, за умовами договору відповідач зобов?язався здійснити протягом 20 банківських днів з дати отримання від позивача рахунку за реквізитами, зазначеними у такому рахунку. Вищевказані рахунки отримані відповідачем в указані вище дати, проте не оплачені у повному обсязі у погоджений строк, внаслідок чого утворилася заборгованість у спірній сумі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц суд надав правові висновки стосовно застосування вищевказаних правових положень та вказав, що ч. 2 друга ст. 524 та ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов?язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті; у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов?язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Водночас у пункті 6.3.4. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об?єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.02.2020 у справі № 910/10191/17 зазначено, що положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов?язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов?язань в іноземній валюті.

Таким чином, з огляду на те, що позивач виконав свої зобов?язання за договором, надавши відповідачу послуги з лоцманського проведення та послуги з регулювання руху суден, враховуючи встановлені судом обставини, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 687,54 дол. США.

Щодо вимог позивача про стягнення із ТОВ СІАТРЕЙД МЕРІТАЙМ пені суд зазначає наступне.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань», положеннями якого встановлено, що за прострочення платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Отже, в силу наведених положень законодавства розмір відповідальності у вигляді пені встановлюються у договорі за згодою сторін.

Наразі слід зазначити, що умовами пункту 5.4. Договору сторони передбачили, що в разі порушення строків здійснення остаточного розрахунку, передбачених п. 4.2.2 і п. 4.3 цього Договору, Агент, за вимогою Підприємства несе перед останнім відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від несвоєчасної вартості послуг за кожний день прострочення.

Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати відповідача до виконання зобов?язання; за допомогою неустойки забезпечуються права позивача шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов?язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов?язання відповідачем трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

Звертаючись з позовом позивачем надано до суду відповідний розрахунок пені та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 6268,37 грн.

Судом перевірено виконані позивачем розрахунки пені та встановлено, що її нараховано за вірні періоди; розрахунки виконані арифметично вірно, у відповідності до умов договорів та приписів законодавства; розмір пені не перевищує той розмір, який установлено законом як граничний мір пені.

Отже, пеня в загальній сумі 6268,37 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому, з приводу визначення еквівалента іноземної валюти у національній валюті у судовому рішенні, суд вважає за доцільне звернути увагу на таке.

Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов?язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов?язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов?язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов?язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов?язань в іноземній валюті, зокрема надання послуг, не суперечить чинному законодавству.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 в справі № 761/12665/14-ц вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов?язку боржника, який може бути виконаний примусово.

Отже, з метою недопущення вказаної двозначності, суд дійшов висновку щодо визначення в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості саме у валюті зобов?язання доларах США без наведення еквіваленту у національній валюті України.

Також, суд зазначає, що особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Саме таким чином необхідно діяти у випадку примусового виконання грошового зобов?язання, визначеного в іноземній валюті, про що зазначено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов?язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов?язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов?язку сприяти всебічному, повному та об?єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов?язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов?язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З огляду на викладене, оцінюючи надані сторонами справи докази в їх сукупності та керуючись принципом «вірогідність доказів», суд дійшов висновку, що надані підприємством позивача докази на підтвердження виконання послуг з лоцманського проведення та послуг з регулювання руху суден за узгодженими сторонами умовами договору, є більш вірогідними.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Руїс Торіха проти Іспанії).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (Ван де Гурк проти Нідерландів).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (Гірвісаарі проти Фінляндії).

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» в якому зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов?язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Дельта-Лоцман» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, у разі задоволення позову, на відповідача (ст. 129 ГПК України).

Суд також вважає необхідним зазначити про те, що розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

У судовому засіданні 30.08.2023, згідно зі ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі філії Дельта-лоцман Державного підприємства Адміністрація морських портів України задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СІАТРЕЙД МЕРІТАЙМ (вул. Слобідська перша, 37, м. Миколаїв, 54055, ідентифікаційний код 44206356) на користь Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі філії Дельта-лоцман, Державного підприємства Адміністрація морських портів України (вул. Лягіна, 27, м. Миколаїв, 54017, ідентифікаційний код 38728507), основний борг у сумі 687,54 дол. США; пеню в сумі 6268,37 грн., а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2684,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.М. Давченко