Справа № 344/10734/23

Провадження № 2/344/2514/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Польської М.В.

секретаря Мациборки С.Я.

за участі

представника позивача Рибак М.М.,

представника відповідача1 Пшеничний Б.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ДП «Івано-Франківський облавтодор» АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Івано-Франківського відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ДП «Сетам», ОСОБА_1 про визнання результатів електронних торгів недійсними, скасування акту проведення торгів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в червні 2023 р. до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківського відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ДП «Сетам», ОСОБА_1 про визнання результатів електронних торгів з реалізації лоту №524061, які відбулися 30.03.2023р. недійсними, скасування акту проведення торгів.

Позов обґрунтував тим, що на виконанні у Івано-Франківського відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває зведене виконавче провадження №47991062 про стягнення з ДП «Івано-Франківський облавтодор» АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» коштів на користь фізичних та юридичних осіб, держави. В рамках даного зведеного ВП, 30.03.2023р. відбулися електронні торги, на яких реалізовано 15-ть ТЗ, переможцем став ОСОБА_1 за найвищою ціновою пропозицією 1 126 586грн.. Однак, такі торги відбулися в порушення вимог закону (без врахування норм ч.1 с.2, ст.4, п.34 ст.6, п.11,12 ч.1, ч.2 ст.11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», п.1,3 Положення про Державне агенство автомобільних доріг, ч.1, п.1 ч.2 ст.18, ч.1,2 ст.48, ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.1,2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», Порядку реалізації арештованого майна), а результат торгів є недійсним з врахуванням норм ст.203,215,216,656 ЦК України, акт також підлягає скасуванню. Так, майно ДП «Івано-Франківський облавтодор» на праві господарського відання є державним, а сам позивач є державним підприємством, органом управління державним майном є Державне агенство автомобільних доріг України (Укравтодор), відчуження спірного майна здійснюється на конкурентних засадах та з дозволу Укравтодору. Починаючи з 22.06.2022р. у справі про банкрутство Дочірного підприємства «Івано-Франківський облавтодор» постановою ВС встановлено правовий статус Дочірного підприємства та правовий режим майна як державного.

Ухвалою від 16.06.2023р. позовну заяву залишено без руху, 05.07.2023р. позивачем усунуто недоліки за даною ухвалою.

06.07.2023р. ухвалою у даній справі відкрито загальне позовне провадження.

08.08.2023р. від відповідача1 надійшов відзив на позов, в якому вимоги позову заперечив. Так, зазначено, що на виконанні у відділі ДВС перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з ДП «Івано-Франківський облавтодор» заборгованості на загальну суму 66 538 616грн. (загальна кількість проваджень - 522), з них щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та виплат пов`язаних із трудовими відносинами 187 виконавчих документів на суму 15 010 181грн. (розпочато з 01.07.2015 року). В результаті вжитих державним виконавцем заходів проведено реалізацію належного боржнику майна, а саме транспортні засоби у кількості 15 одиниць, кошти з якого спрямовано на погашення боргу по з/п, з дотриманням норм законодавства (ст.10, ч.1 ст.48, ч.5 ст.52, ст.61 Закону України «Про виконавче провадження»). При цьому, ст.1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» стосується відчуження об`єктів нерухомого майна та акцій держави, але за змістом ст.2 цього закону (з врахуванням рішення КСУ від 10.06.2003р.) передбачається звернення стягнення на майно боржника за примусовим виконанням рішень, рішень щодо виплат заробітньої плати та інших виплат, що належні працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, а також рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам соцстрахування заборгованості по сплаті внесків. Також, ТЗ до переліку майна, на яке не можна звернути стягнення не належать.

22.08.2023р. додано відповідачем1 додаткові докази до відзиву.

05.09.2023р. від відповідача3 надійшов відзив на позов, в якому вимоги позову заперечив. Зазначив, що 30.03.2023р. ним було придбано на електронних торгах 15 транспорних одиниць, вартістю 1 126 586грн. Законом №1404 транспортні засоби не відносяться до переліку майна, на яке не можна звернути стягнення. Жодного порушення закону не допущено органом ДВС та організатором, електронні публічні торги проведено за приниципом аукціону з дотриманням відповідної процедури, дії органу ДВС не оскаржувались, підстав для застосування ст.203 ЦК України немає.

Ухвалою від 12.10.2023р. закрито підготовче провадження.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позову підтримала.

Представник відповідач1 заперечив щодо задоволення позовних вимог.

Відповідачі 2,3 в судові засідання не з`явилися.

Суд з врахуванням наданих сторонами пояснень та поданих доказів, дослідивши матеріали справи, оцінюючи всі докази як окремо так і в сукупності, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено що на виконанні у Івано-Франківського відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває зведене виконавче провадження №47991062 про стягнення з ДП «Івано-Франківський облавтодор» АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» коштів на користь фізичних та юридичних осіб, держави на загальну суму 66 538 616грн. (загальна кількість проваджень - 522), з них щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та виплат пов`язаних із трудовими відносинами - 187 виконавчих документів на суму 15 010 181грн. (а.с.14-20, 64-72, 93-130).

За вимогами ст.1, 5, 10 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Окрім того, за ст.18 цього ж закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Розділом VII Закону України «Про виконавче провадження» передбачено порядок звернення стягнень на майно боржника.

Так, за ч.1 ст.48, ч.5 ст.52, ч.1,2 ст.61 закону (в редакції на час проведення оспорюваних електронних торгів), на які посилались сторони, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною. Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 30 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна. Порядок проведення електронних аукціонів визначається Міністерством юстиції України.

В рамках даного зведеного ВП, в результаті вжитих державним виконавцем заходів та проведення необхідних дій, як доводив представник відповідача1, було проведено реалізацію належного боржнику ДП «Івано-Франківський облавтодор» АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на праві власності майна, а саме транспортні засоби у кількості 15 одиниць.

Реалізації майна передують визначені дії органу ДВС, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження» (перевірки наявних коштів на рахунках, встановлення наявного облікованого майна, опис майна тощо) і жодні дії державного виконавця не були предметом оскарження таких в судовому порядку чи до вищестоящого органу, про що підтвердила сторона позивача, позивач достеменно володів інформацією вчинення дій у межах зведеного ВП. При цьому, всі рішення, які вчинялися державним виконавцем були доведені боржнику.

Так, 30.03.2023р. відбулися електронні торги, на яких реалізовано дані 15-ть транспортних засобів, належних боржнику ДП «Івано-Франківський облавтодор» АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», переможцем став ОСОБА_1 (учасник №7) за найвищою ціновою пропозицією - 1 126 586грн., що підтверджується Протоколом №585325 (а.с.12-13).

Як доводив представник відповідача1 кошти з реалізації майна було спрямовано в порядку черговості за ст.45 Закону №1404, на погашення боргу по з/п за судовими рішеннями, з дотриманням норм законодавства (а.с.73-91, 93-130).

Тому доводи позивача щодо порушення відповідачем1 вимог ч.1, п.1 ч.2 ст.18, ч.1,2 ст.48, ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» не знайшли свого підтвердження.

Порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів регулюється Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком реалізації арештованого майна.

Так, звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

Щодо проведення самих електронних торгів на неправильність яких наголошував представник позивача, зокрема в порушення відповідачами1,2 норм ч.1 с.2, ст.4, п.34 ст.6, п.11,12 ч.1, ч.2 ст.11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», п.1,3 Положення про Державне агенство автомобільних доріг, ст.ст.1,2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», п.2 р.2, п.3 р.3 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Мінюсту України №2831/5 від 28.09.2016р., то слід зазначити наступне.

Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, а також господарських товариств в оборонно-промисловому комплексі, визначених частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

За ч.1 ст.1 цього закону встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, господарських товариств в оборонно-промисловому комплексі, визначених частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності" (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Однак, за ч.2 ст.1 дія мораторію, встановлена частиною першою цієї статті, не поширюється на застосування примусової реалізації майна (за виключенням об`єктів, що відповідно до закону не підлягають приватизації, а також підприємств, перед якими у держави є підтверджена в установленому порядку заборгованість з відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з опалення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню) для погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та її дочірніми підприємствами, що здійснювали постачання природного газу на підставі ліцензії. Порядок реалізації майна встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, за ст.2 закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів, акцій (часток) господарських товариств в оборонно-промисловому комплексі, визначених частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності" цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Звідси, даний закон теж допускає відчудження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами - боржниками, при застосуванні примусової реалізації майна підприємства за рішеннями органу ДВС, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, примусова реалізація майна боржника щодо рішень по примусовому виконанню стягнень за трудовими відносинами, регулюється не Законом про введення мораторію на примусову реалізацію майна, а законом про виконавче провадження.

Додаток до Закону України «Про виконавче провадження», яким затверджено Перелік

майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, не містить винятку щодо транспортних засобів в т.ч. дочірнього підприємства державного підприємства боржника, який володіє даними ТЗ.

Дані норми Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (добровільну, а не примусову реалізацію, яка також має винятки за цим закном) в поєднанні з ч.5 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо звернення стягнення на інше майно, належне боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно), дозволяють прийти висновку, що таке майно, яке реалізоване на електронних торгах 30.03.2023р., а саме транспортні засоби позивача-боржника в кількості 15 одиниць, не є тим майном, на яке не може бути звернено стягнення при примусовому виконанні рішень судів щодо стягнень заборгованості заробітної плати працівникам позивача та пов`язаним з цим виплатам за трудовими відносинами у зведеному ВП.

Так, Конституційний Суд України у рішенні від 10.06.2003 року справа №1-11/2003 (п.3.3) вказав що за змістом статті 2 Закону ( 2864-14 ) мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, а також на продаж об`єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). Конституційний Суд України відзначає, що правовий статус суб`єктів права різних форм власності ґрунтується на єдиних конституційних принципах. Разом з тим правовий статус кожного з них має особливості, що і характеризують того чи іншого суб`єкта права власності як такого. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності як у тому, що є загальним для них, так і в його особливостях відповідно до законів, дія яких на них поширюється. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення Закону про введення мораторію на примусову реалізацію майна підприємств не суперечать статті 13 Конституції України.

Також, як звернув увагу суду позивач, з 15.10.2019р. було відкрито провадження (господарським судом) про банкрутство ДП «Івано-Франківський облавтодор» АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (позивача) з метою проведення керівником процедури санації, відкрито процедуру санації, ухвалою суду затверджено 14.05.2021р. план санації, однак рішенням ВС від 22.06.2022р. закрито провадження у справі про банкрутство (а.с.21-34), і з цього часу позивач не є таким, щодо якого є справа про банкрутство.

Представник позивача вказала, що саме у постанові ВС від 22.06.2022р. встановлено правовий статус дочірнього підприємства та статус майна як державного.

Так, дійсно рішенням суду в господарській справі встановлено, що Дочірнє підприємство «Івано-Франківський облавтодор» АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» створене засновником АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (100% акцій, які належать державі) і за п.4.2 Статуту ДП майно складається: з майна власником якого є засновник, яке закріплене на праві господарського відання, майна набутого підприємством у власність та майна належних на інших речових правах.

Разом з тим, переліку такого майна, яке може бути як самого засновника - акціонерного товариства, так і набутого у власність під час діяльності і самим дочірним підприємством, рішення суду не містить.

Дочірнє підприємство створене згідно наказу Державної служби автомобільних доріг України від 09.04.2002р. №156 (дані з судового рішення у господарській справі а.с.27).

На запитання суду щодо статусу майна, період набуття права на ТЗ, ким саме, за які кошти та дані такого набуття, яке є предметом даного спору а саме 15ти транспортних засобів, представник позивача доказів не надала, однак зазначила, що дані ТЗ могли бути набутими під час господарської діяльності дочірнього підприємства у його власність. Звідси доводи позову про те, що дані ТЗ (як вбачається з даних на кожен ТЗ щодо року випуску, хоча не завжди рік випуску співпадає з датою придбання (купівлі) такого більша половина таких ТЗ датовані роком випуску з 2002 року), є виключно власністю засновника, а не власністю ДП набутого після створення в процесі самостійної господарської діяльності ДП, не є підтверджені належними доводами.

Стосовно порушення вимог ч.1 ст.2, ст.4, п.34 ст.6, п.11,12 ч.1 ст.11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» (в редакції на час проведення торгів) при проведенні електронних торгів 30.03.2023р. за доводами позивача, то суд зазначає таке.

Суб`єктами управління об`єктами державної власності є державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі.

Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: дійснюють управління державним майном, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі корпоратизації або перетворення державних підприємств у акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі яких належать державі, приймають рішення про подальше використання цього майна (крім матеріальних носіїв секретної інформації), у тому числі об`єктів, що не підлягають приватизації; здійснює визначені законодавством повноваження під час провадження справ про банкрутство державних підприємств та господарських організацій з корпоративними правами держави, що перебувають у їх управлінні; погоджують передачу в оренду (найм) та/або відчуження майна державних акціонерних товариств, 100 відсотків акцій у статутному капіталі яких перебувають у державній власності, що здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 28 частини другої статті 5 цього Закону.

Державне акціонерне товариство, утворене у процесі перетворення державного підприємства, 100 відсотків акцій якого належать державі, не має права безоплатно передавати закріплене за ним майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майно, що належить до основних фондів, державне акціонерне товариство має право лише за попередньою згодою органу, який здійснює управління корпоративними правами держави, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне акціонерне товариство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом (ч.1 ст.11).

При цьому посилання позивача на ч.2 ст.11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» є невірним, оскільки така частина 2 статті 11 виключена з закону ще з березня 2011 року.

Отже, вказаним законом передбачено надання згоди органу, який здійснює управління корпоративними правами держави - Державного агентства автомобільних доріг України (Укравтодору) на відчуження майна, що належить до основних фондів саме державних акціонерних товариств (а не їх дочірних підприємств) і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Дані норми застосовуються на випадки прийняття рішень щодо відчуження майна на конкурентних засадах, а не примусового виконання судових рішень в порядку передбаченого іншим законом про виконавчі провадження за боргами дочірних підприємств, в т.ч. і щодо майна, яке могло бути придбане дочірним підприємством під час його господарської діяльності, що передбачено статутом такого ДП про можливість набуття прав на таке майно безпосередньо дочірним підприємством.

Щодо доводів позову про порушення реалізації декілька ТЗ, що відбулося одним єдиним лотом в порушення Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Мінюсту від 28.09.2016р. №2831/5, то ні розілом ІІ, ні розділом ІІІ на які посилалась сторона позивача не передбачено заборони виставлення на торги майна одним лотом. Як пояснив представник відповідача1 в практиці зношене майно в т.ч. транспортні засоби боржника, якщо їх більше ніж 2, виставляються одним лотом саме для забезпечення проведення такого продажу майна, частина з якого вже має значний відсоток зносу, та окремим лотом на таке зношене майно покупці не заявляються. Окрім того, формування лоту не з одного майна, а з декількох, не заборонено законом.

У постанові від 20.11.2019р. у справі №№ 462/4449/16-ц ВС вказав, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено аналогічний правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів, є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України), а також з врахуванням вищевикладеної позиції ВС.

Разом з тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його вчинення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є також і порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Проте, позивач не заперечуючи в судових засіданнях наявність на даний час заборгованості перед фізичними та юридичними особами, державою в т.ч. особі державних установ та організацій (податкові органи, фонди страхування тощо) в значних розмірах (за даними представника ДВС понад 120 мільйонів гривень на час отримання пояснень у даній цивільній справі), звертає увагу на неотримання згоди на відчуження майна органу управління державним майном та наявністю обмеження щодо звернення стягнень за законом про мораторій, оцінку чому суду надано вище, в т.ч. відсутність такого обмеження за законом про виконавче провадження щодо примусового звернення стягнень на майно боржника за законними рішеннями та недоведеністю статусу реалізованого майна, як належного саме державному акціонерному товариству, а не дочірньому підприємству. Інші доводи не заслуговують на увагу та не вимагають детального обґрунтування.

Отже, в сукупності всіх оцінених доказів, доводи позову не можуть бути підставою для визнання таких торгів недійсними, як і не встановлення судом порушення прав особи позивача, які підлягають захисту в судовому порядку. Головна умова, яка повинна бути першочергово встановлена, про що зазначено вже вище, - це одночасно і наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, і порушення прав позивача такими. А таке недоведено перед судом.

Наслідком визнання результатів торгів недійсними є скасування Акту про проведені електронні торги, який складено 14.04.2023р. (а.с.9-11), а такий є підтвердженням з боку продавця своїх зобов`язань (постанова ВП ВС від 07.07.2020р. у справі №438/610/14-ц), тому зважаючи що скасування Акт є наслідком скасування самих торгів, то вимоги в цій частині також до задоволення не підлягають.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Вимога ефективності судового захисту перекликається з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 13, ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

За вимогами ст.12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Інші доводи позивача, які наведені у позові в межах наданих позивачем та відповідачем доказів, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Так, за п.2 ч.2, ч.9 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі вищенаведеного, ст.1, 5, 10, 18, 48, 52, 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.1,2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», р.2, 3 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Мінюсту України №2831/5 від 28.09.2016р. (зі змінами та доповненнями), ст.15,203,215, 650, 655, 656 ЦК України, керуючись ст.ст. 3,4,11-13,76, 81,89,263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ДП «Івано-Франківський облавтодор» АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Івано-Франківського відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ДП «Сетам», ОСОБА_1 про визнання результатів електронних торгів з реалізації лоту №524061, які відбулися 30.03.2023р. недійсними, скасування акту проведення торгів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06 грудня 2023 року.

Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА