Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

30.11.2023 р. справа №520/28039/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Національної академії Національної гвардії України (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Національної академії Національної гвардії України, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період квітень 2022 року по вересень 2022 року із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, залученого Наказом від 25.02.2022 № 1 дск, виданим начальником Національної академії Національної гвардії України «Про залучення особового складу Академії до складу сил оборони міста Харкова»; 2) зобов`язання Національної академії Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з період квітень 2022 року по вересень 2022 року із розрахунку до 100000,00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період, залученого Наказом від 25.02.2022 № 1 дск, виданим начальником Національної академії Національної гвардії України «Про залучення особового складу Академії до складу сил оборони міста Харкова».

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що суб`єктом владних повноважень протиправно не проведено повної оплати часу служби у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що за періоди особистої безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та у заходах з оборони, відсічі і стримування збройної агресії була здійснена виплата додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у сумі 100.000,00грн. за місяць, за решту періоду служби додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 була виплачена у сумі 30.000,00грн. за місяць.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Період часу з 24.02.2022р. до 08.09.2022р. охоплюється проходженням заявником військової служби на штатній військовій посаді стрільця 2 відділення 1 взводу охорони роти та комендантської служби батальйону забезпечення навчального процесу у Національній академії Національної гвардії України.

За викладеними у позові твердженнями заявника, протягом 24.02.2022р.-вересень 2022р. військовослужбовець брав участь у бойових діях та заходах з оборони, відсічі і стримування агресії.

За викладеними у відзиві на позов твердженнями відповідача, заявник брав участь у бойових діях та заходах з оборони, відсічі і стримування агресії у період 24.02.2022р.-31.03.2022р. і за цей період пропорційно часу участі військовослужбовець отримав додаткову винагороду у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у розмірі 100.000,00грн. за місяць. За решту періоду часу додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 була виплачена у сумі 30.000,00грн. за місяць пропорційно.

Згідно із довідкою Національної академії Національної гвардії України від 19.10.2023р. №6/4-1987 заявник брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у Харківській області м. Харків у період 24.02.2022р.-31.03.2022р.

За твердженнями відповідача усім військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 у період 01.04.2022р.-30.09.2022р. призначалась та виплачувалась додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у фіксованому розмірі - 30.000,00грн., а винагорода у сумі 100.000,00 грн не виплачувалась.

Цей довід відповідача підтверджується змістом складеної відносно заявника відомості про грошове забезпечення.

Згідно з наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 14.04.2022р. №89 заявник у лютому 2022р. брав участь у бойових діях або заходах з оборони, відсічі та стримування збройної агресії і перебував при цьому безпосередньо в районах бойових дій 5 діб (24.02.2022р.-28.02.2022р.); у березні 2022р. брав участь у бойових діях або заходах з оборони, відсічі та стримування збройної агресії і перебував при цьому безпосередньо в районах бойових дій 31 добу (01.03.2022р.-31.03.2022р.).

Згідно з наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 05.05.2022р. №114 заявнику за квітень 2022р. виплачено додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн.

Згідно з наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 03.06.2022р. №146 заявнику за травень 2022р. виплачено додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн.

Згідно з наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 03.07.2022р. №179 заявнику за червень 2022р. виплачено додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн.

Згідно з наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 08.08.2022р. №219 заявнику за липень 2022р. виплачено додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн.

Згідно з наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 04.09.2022р. №248 заявнику за серпень 2022р. виплачено додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн.

Згідно з наказом начальника Національної академії Національної гвардії України від 06.08.2022р. №217 заявника уважати таким, що вибув у службове відрядження.

08.09.2022 заявника переведено до Київського інститут Національної гвардії України (м. Київ) відповідно до наказу начальника Національної академії Національної гвардії України від 08.09.2022р. №252.

Відповідно до складеної відносно заявника довідки про доходи №30 від 13.06.2023, заявнику було нараховане грошове забезпечення за лютий 2022р. у розмірі - 32.531,24грн., за березень 2022р. у розмірі - 114.674,10грн., за квітень 2022р. у розмірі - 44.674,10грн., за травень 2022р. у розмірі - 44.914,76грн., за липень 2022р. у розмірі - 45.067,75грн., за серпень 2022р. - 45.283,55 грн, за вересень 2022р. - 12.075,61 грн.

Стверджуючи про неповноту оплати часу публічної служби в частині додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Суспільні відносини з приводу одержання військовослужбовцем органів системи Національної гвардії України винагороди за працю (службу) додатково до ст.43 Конституції України деталізовані приписами ст.21 Закону України від 13.03.2014р. №876-VII "Про Національну гвардію України", ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ), а також нормами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (з 01.01.2008р.) та постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.).

Так, згідно з ч.2 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилом ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2008р. структура та розміри складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.

30.08.2017р. з цього ж самого питання КМУ було прийнято постанову №704 (далі за текстом - постанова КМУ №704), котра набула чинності з 01.03.2018р.

На подальший розвиток норм Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 та від 24.02.2022р. №69 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28.02.2022р. №168, якою було запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30.000,00грн. та до 100.000,00грн.

Пунктом 1 первісної редакції постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 умовами призначення додаткової винагороди у фіксованому розмірі 30.000,00грн. щомісячно є одночасна сукупність таких обставин як: 1) тривання/продовження дії правового режиму воєнного стану; 2) належність громадянина до окреслених категорій осіб (зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України, військовослужбовців Національної гвардії України); 3) несення особою служби у правовому режимі воєнного стану; 4) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди.

Пунктом 1 первісної редакції постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 умовами призначення додаткової винагороди у розмірі понад 30.000,00грн. і до 100.000,00грн. є одночасна сукупність таких обставин як: 1) тривання/продовження дії правового режиму воєнного стану; 2) належність громадянина до окреслених категорій осіб (зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України, військовослужбовців Національної гвардії України); 3) несення особою служби в правовому режимі воєнного стану; 4) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди; 5) особиста та безпосередня участь особи або у бойових діях, або у заходах з національної безпеки, заходах з оборони, заходах з відсічі і стримуванні збройної агресії; 6) фізичне перебування особи у районах бойових дій чи районах забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або районах забезпечення здійснення заходів з відсічі і стримуванні збройної агресії.

За відповідності переліченим кваліфікаційним умовам громадянин набував право на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 до 100.000,00грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктом 1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 01.04.2022р. №400 право на отримання додаткової винагороди до 100.000,00грн. було поширено на такі категорії осіб які: 1) у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії; 2) захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення); 3) загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).

Пунктом 1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 07.07.2022р. №793 (датою опублікування постанови КМУ від 07.07.2022р. №793 є 19.07.2022р.) право на отримання додаткової винагороди до 30.000,00грн. було обтяжено додатковою кваліфікаційною ознакою - "пропорційно в розрахунку на місяць", а згідно з п.21 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 07.07.2022р. №793 повноваження з визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди було передані у відання керівників відповідних міністерств та державних органів.

Аналізуючи зміну правових підходів законодавця до визнання умов набуття особою права на додаткову винагороду у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, суд доходить до переконання про те, що словосполучення "які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)" стосується виключно такої категорії публічних службовців як - особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.

Юридичні наслідки запровадженої постановою КМУ від 07.07.2022р. №793 нової кваліфікаційної умови обчислення розміру додаткової винагороди - "до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць" з огляду на приписи ст.58 Конституції України підлягають поширенню на виключно відносини з оплати часу фактично виконаної служби, котрі склались не раніше від настання події оприлюднення постанови КМУ від 07.07.2022р. №793 у газеті «Урядовий кур`єр» від 19.07.2022р. №156, позаяк значно погіршують фінансове становище громадянина.

Отже, у період 24.02.2022р. - 19.07.2022р. особи мають право на отримання у порядку п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 додаткової винагороди у фіксованому розмірі - 30.000,00грн. на місяць (тобто у сталому розмірі) із розрахунку відпрацьованих днів служби.

Після 20.07.2022р. обчислення розміру означеної додаткової винагороди повинно відбуватись згідно з п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 07.07.2022р. №793 у межах від 0,1% до 100% обрахункового показника - максимальної величини виплати у 30.000,00грн.

З положень наведених норм права слідує, що управлінське волевиявлення з приводу визначення конкретного розміру додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у межах до 30.000,00грн. або у межах до 100.000,00грн. є виключною прерогативою суб`єкта владних повноважень, свобода адміністративного розсуду якого обмежена запровадженим ст.8 Конституцією України принципом верховенства права в частині неприпустимості вчинення свавілля та запровадженою нормами Закону України від 06.09.2012р. №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" неприпустимістю дискримінації як неоднакового ставлення до однакових осіб в однакових умовах.

Суд підкреслює усвідомлення змісту ст.3 Конституції України (де указано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю), змісту ст.17 Конституції України (відповідно до якої держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей), змісту ст.65 Конституції України (згідно з якою захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України), усі ризики для життя та здоров`я людини, спричинені безпосереднім та особистим виконанням громадянином завдання із захисту суверенітету України та територіальної цілісності України, проте у силу приписів ст.6 Конституції України не знаходить підстав для втручання в зазначену свободу адміністративного розсуду суб`єкта владних повноважень із інших підстав, ніж окреслені вище.

При цьому, суд зважає, що вимога особи про виплату додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у бажаному розмірі одночасно означає і несформульоване текстуально, але існуюче у реальності звинувачення відповідної компетентної військової посадової особи (командира, начальника) у неправильному обліку часу військової служби, у неправильній кваліфікації умов несення військової служби, у неправильному визначенні розміру додаткової винагороди.

Оскільки і заявник, і згадана компетентна військова посадова особа (командир, начальник) особисто та безпосередньо виконують завдання із захисту суверенітету України та територіальної цілісності України, то суд не знаходить у останньої об`єктивних мотивів існування будь-якого інтересу до вчинення відносно заявника протиправного управлінського волевиявлення в частині обліку часу військової служби, кваліфікації умов несення військової служби, визначенні розміру додаткової винагороди, окрім неприязні, помсти, конфлікту.

Проте, матеріали справи таких доказів відносно обставин спірних правовідносин не містять.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, також указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Відтак, у межах даного спору заявник має виконати обов`язок із доведення обставин безпосередньої та особистої участі у бойових діях чи безпосередньої та особистої участі у заходах з оборони, відсічі і стримування збройної агресії та обов`язок із доведення обставин фізичного знаходження у районах бойових дій чи районах забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або районах забезпечення здійснення заходів з відсічі і стримуванні збройної агресії.

Усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України заявником таких доказів до суду у ході розгляду справи подано не було.

Між тим, подані суб`єктом владних повноважень на вимогу суду докази стосовно умов проходження заявником військової служби у період з квітня 2022р. по вересень 2022р. не містять ознак дефектів/вад/недоліків та спростовують обставини особистої та безпосередньої участі заявника у бойових діях або заходах з оборони, відсічі чи стримування збройної агресії ворога із фізичним знаходженнях у районах бойових дій чи районах проведення згаданих заходів.

Доводів про подання заявником рапортів по команді стосовно неправильної кваліфікації будь-яким із безпосередніх чи прямих командирів умов проходження військової служби у тексті позову заявником не викладено, доказів на підтвердження цих доводів матеріали справи не містять.

На виконання приписів ч.4 ст.9 КАС України судом не виявлено існування будь-яких об`єктивних даних на підтвердження існування у будь-якої військової посадової особи із штату Національної академії Національної гвардії України прагнення чи наміру вдаватись до неправильної кваліфікації умов несення заявником військової служби в аспекті участі у бойових діях, участі у заходах з оборони, відсічі та стримування збройної агресії ворога, місця фізичного знаходження військовослужбовця.

Натомість, аргументи суб`єкта владних повноважень про непідтвердження обставин безпосередньої та особистої участі заявника у бойових діях або у заходах з оборони, відсічі і стримування збройної агресії із фізичним знаходженням у районах бойових дій чи районах забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або районах забезпечення здійснення заходів з відсічі і стримуванні збройної агресії (за той період, який залишився неоплаченим додатковою винагородою у порядку постанови КМУ від 24.02.2002р. №168) відповідають положенням Інструкції з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України (затверджена наказом командувача Національної гвардії України від 29.03.2022р. №89, до якого згодом вносилися також зміни, зокрема згідно з наказом командувача Національної гвардії України від 19.12.2022р. №481.

Зважаючи на те, коли були затверджені наступні порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, суд вимушений констатувати, що протягом періоду, якого стосується спір у цій справі (квітень-вересень 2022 року) Міністерством внутрішніх справ України або іншими компетентними суб"єктами права не було затверджено підзаконного локального нормавтино-правового акту з питання визначення більш детальних умови виплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 24.02.2022р. №168.

Проте, даний Наказ №89 залишається чинним і щонайменше протягом спірного періоду регулював ті питання, які необхідні для належного виконання постанови КМУ від 24.02.2022р. №168.

Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.11.2023р. по справі №520/690/23 і відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає застосуванню у межах даних правовідносин.

За частиною першою статті 7 Закону України від 13 березня 2014 року № 876-VII «Про Національну гвардію» (далі Закон № 876-VII) безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України здійснює командувач Національної гвардії України, який одночасно є начальником головного органу військового управління Національної гвардії України.

Безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України це діяльність, спрямована на здійснення заходів щодо розвитку Національної гвардії України, її технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення, визначення основ її застосування, а також управління нею під час виконання службово-бойових завдань.

Відповідно до пункту 10 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України (затверджене Указом Президента України від 28.03.2014р. №346/2014 «Питання головного органу військового управління Національної гвардії України») командувач Національної гвардії України у межах повноважень видає накази, директиви, розпорядження та доручення, організовує і контролює їх виконання.

Назване Положення не передбачає оприлюднення цих актів, зокрема і як умову, з якою пов`язується їхня чинність.

Аналізуючи написані вище положення пункту 2-1 постанови КМУ від 24.02.2022р. №168 у зіставленні з Наказом № 89 через призму того, чи правомірним (дозволеним, правним, легітимним) є застосування положень Інструкції № 89 та Порядку № 89 для визначення/підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 24.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі) суд доходить до висновку про те, що це застосування має як юридичне підґрунтя, так і раціональне пояснення.

Командувач Національної гвардії України відповідальний за очолюване ним військове формування і Наказ № 89, який він видав в умовах дії воєнного стану на виконання указів Президента України від 24.02.2022р. № 64 і від 24.02.2022р. №69 та постанови КМУ від 24.02.2022р. №168, має правну основу.

Приписи пункту 1 постанови КМУ від 24.02.2022р. №168 пов`язують виплату військовослужбовцям додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн з безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Суд вважає, що текстуальний виклад п.1 постанови КМУ від 24.02.2022р. №168 (щодо умов для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн) має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав.

Тому для належного виконання пункту 1 постанови КМУ від 24.02.2022р. № 168 і виплати додаткової винагороди військовослужбовцям з урахуванням їхньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, командувач Національної гвардії України своїм наказом затвердив не тільки Інструкцію № 89, але також і Порядок № 89, у якому, серед іншого, написано, що треба розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця Національної гвардії України у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» (далі також бойові дії або заходи).

Отже, командувач Національної гвардії України, який здійснює безпосереднє військове керівництво Національною гвардією України, організовує виконання покладених на неї завдань і функцій, затверджує кошториси, плани використання бюджетних коштів, штатні розписи територіальних управлінь Національної гвардії України, з`єднань, військових частин (підрозділів), наказом № 89 затвердив підзаконні локальні акти права з метою використання командуванням військових частин для належного підтвердження участі військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях і заходах, за що цим військовослужбовцям належить виплатити додаткову винагороду, що ніяким чином не звужує прав військовослужбовців на її отримання.

Пам`ятаючи також про те, що Національна гвардія України є військовим формуванням і виконує свої завдання в умовах дії воєнного стану, суд не має підстав заперечити обов`язковість дотримання вимог Наказу № 89 і затверджених ним актів, які націлені на те, щоб розкрити/роз`яснити зміст положень пункту 1 Постанови № 168 (з уваги на основні функції Національної гвардії України) і організувати порядок їх виконання/реалізації, позаяк йдеться про військовослужбовців та публічні кошти.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

З наведених міркувань суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду командування Національної академії НГУ діяло правомірно, коли у свій діяльності та в умовах дії воєнного стану дотримувалося затверджених Наказом №89 вимог Інструкції і Порядку та діяло відповідним чином.

У контексті цього спору це означає, що Національна академія НГУ мала б пов`язувати виплату додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн з виконанням військовослужбовцем завдань, які перелічені у пункті 1 Порядку № 89.

Повертаючись до встановлених у справі обставин суд зазначає, що звернення з цим позовом до суду зумовило те, що відповідач не виплатив військовослужбовцю ОСОБА_1 додаткову винагороду у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн за період з квітня по вересень 2022 року, позаяк вважає, що протягом цього періоду позивач не брав участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони , тож і документів (бойових розпоряджень, наказів командира), які б це підтверджували, відповідач не має.

Іншими словами, відповідач виплатив заявнику додаткову винагороду у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн за ті періоди, за які є документальне підтвердження його участі у бойових діях або заходах; а натомість за ті періоди, щодо яких тут виник спір які не мають документального підтвердження відповідно до п. 3 Порядку участі позивача у бойових діях і заходах, додаткову винагороду у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн позивачу не виплачували.

Позивач з цього приводу висловив заперечення, адже протягом спірного періоду, щодо якого відповідач заперечує участь позивача у бойових діях і заходах, які в значенні пункту 1 Постанови № 168 є підставою для виплати додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн, він, як переконує його представник, виконував ті самі завдання, що й у ті періоди (з 24 лютого 2022 року по 31 березня 2022 року), за які відповідач нарахував і виплатив додаткову винагороду у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн.

З метою виконання приписів ч.4 ст.9 КАС України з метою з`ясування об"єктивної істини за власною ініціативою безвідносно до правових позицій сторін та процесуальної поведінки учасників спору судом були витребувані відповідні докази і відповідачем у відзиві зазначено, що командиром підрозділу відповідача, у якому проходив військову службу ОСОБА_1 , є командир батальйону забезпечення навчального процесу підполковник ОСОБА_2 .

З пояснень підполковника ОСОБА_2 по суті справи, які додано відповідачем до відзиву, випливає, що старший солдат ОСОБА_1 на початок повномасштабного вторгнення був підлеглим підполковника ОСОБА_2 .

Згідно з наданими суб"єктом владних повноважень об"єктивними даними у період з 01.04.2022 по 22.04.2022 року позивач ніс службу по охороні та обороні території Національної академії Національної гвардії України, в цей період особовий склад Академії участь в бойових діях не приймав. Артилерійських та ракетних обстрілів не було, на підтвердження чого відповідачем надано витяги з журналів ведення бойових дій Національної академії НГУ.

З 22.04.2022 по 01.08.2022 ОСОБА_1 у складі ротної групи, яку очолював ОСОБА_2 , ніс службу по охороні та обороні Харківського авіаційного заводу. За цей період було три артилерійських обстріли (перший приблизно о 14.00 26.05.2022; другий приблизно о 16.00 26.05.2022; третій приблизно о 10.00 20.06.2022).

Про всі випадки обстрілу ОСОБА_2 доповідав командуванню Академії та штабу оборони міста Харкова. Рапортом про додаткову винагороду у розмірі 100 тис. для військовослужбовців батальйону та себе особисто ОСОБА_2 не подавав.

Відповідно до витягу з наказу начальника Академії від 06.08.2022 № 217 с/ч, ОСОБА_1 з 06.08.2022 перебував у навчальному центрі Національної гвардії України імені Василя Вишиваного (військова частина НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ).

08.09.2022 заявника переведено до Київського інститут Національної гвардії України (м. Київ).

Інформація про несення служби ОСОБА_1 вказана у витягах із журналів бойових дій, що додані до матеріалів справи.

З пояснень начальника відділу обліку особового складу Національної академії Національної гвардії України полковника ОСОБА_3 слідує, що відповідно до наказу начальника Академії від 21.04.2022 № 97 (по стройовій частині), старший солдат ОСОБА_1 був включений на виплату у підвищеному розмірі до 100000,00 грн за лютий та березень 2022 року. За період з 01.04.2022р. по 01.09.2022р. рапорт командира підрозділу на виплату 100000,00 грн не надходив, відповідно до наказів виплата не здійснювалась.

Суд зазначає, що відсутність скарг заявника на неправильну кваліфікацію умов проходження військової служби, відсутність бойових наказів (бойових розпоряджень), відсутність записів у журналах бойових дій або журналах ведення оперативної обстановки, бойових донесень, книгах служби нарядів та подій, що відбувалися, у постових відомостях під час охорони об`єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку), на який було здійснено збройний напад, відсутність рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, із зазначенням військового звання, прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), періодів (кількості днів) участі військовослужбовця в бойових діях або заходах, відсутність посилань заявника на обставини грошового забезпечення іншого військовослужбовця, котрий у цей же самий час діяв у співставних умовах, унеможливлюють визнання судом у якості доказаних відображених у тексті позову аргументів заявника.

За змістом постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 відсутність наказу суб`єкта владних повноважень про призначення додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у конкретній сумі унеможливлює проведення грошового платежу (ініціювання переказу коштів) на користь громадянина.

У ході розгляду справи судом достеменно установлено, що суб`єктом владних повноважень відносно заявника були видані накази про призначення додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2020р. №168 за спірний період у фіксованому розмірі - 30.000,00грн., а також понад 30.000,00грн. за лютий 2022р. (пропорційно часу участі 5 днів) та березень 2022р. у розмірі - 70.000,00грн.

Наказів про призначення означеної додаткової винагороди у більшому розмірі суб`єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не видавав.

Суд зазначає, що віднесення м. Харків до районів, в яких ведуться активні бойові дії, не свідчить про безумовну наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень.

Термін «район воєнних (бойових дій)» визначається в Законі України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ. Так, згідно ст. 1 Закону №1932-ХІІ район воєнних (бойових) дій визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частини сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Перелік територіальних громад, які розташовані в районні проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 на який посилається позивач, по-перше прийнятий пізніше у часі, ніж період проходження служби позивача, а по-друге створений не для цілей визначення та призначення військовослужбовцям додаткової винагороди. Райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються виключно наказами Головнокомандувача Збройних Сил України.

Суд зауважує, що згідно з наказами Головнокомандувача Збройних Сил України від 01.04.2022р. №102, від 30.04.2022р. №125, від 02.06.2022р. №157, від 01.07.2022р. №184, від 01.08.2022р. №212, від 01.09.2022р. №237, від 01.10.2022р. №262, від 01.11.2022р. №282, від 02.12.2022р. №311, від 02.01.2023р. №1 протягом 24.02.2022р.-31.12.2022р. уся територія Харківської області була визначена у якості районів ведення бойових дій.

Згідно з наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.02.2023р. №26 населений пункт Харків не віднесений до районів ведення воєнних (бойових) дій у період 01.01.2023р.-31.01.2023р.

Однак, суд повторює, що фізична присутність будь-якого військовослужбовця (у тому числі і заявника) на території міста Харкова у період часу, котрий охоплюється дією перелічених наказів Головнокомандувача Збройних Сил України, сама по собі не є тією обставиною, з якою закон пов"язує набуття права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 24.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі.

З матеріалів адміністративної справи суд встановив і це не заперечується сторонами, що на підставі рапортів за спірний період відповідач виплачував позивачу додаткову винагороду у розмірі 30 000 гривень, відповідно до Постанови №168.

Суд зазначає, що право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень має бути підтверджено відповідними документами, а нарахування і виплата здійснюватися на підставі чітко визначеного переліку документів (бойових наказів (бойове розпорядження), журналів бойових дій (вахтовий журнал), рапортів (донесення) командира підрозділу (групи) тощо), якими засвідчено особисту та безпосередню участь військовослужбовця або у веденні бойових дій (що для стрілецьких підрозділів означає, зокрема, або участь у бойових зіткненнях, або знаходження на лінії зіткнення з ворогом в умовах вогневого ураження противника тощо), або у визначених нормативним рішенням відповідної компетентної військової посадової особи заходах з національної безпеки, заходах з оборони, заходах з відсічі і стримуванні збройної агресії.

У ході розгляду даної справи відповідач - суб"єкт владних повноважень надав документи, досліджені судом в ході розгляду справи, з яких слідує, що позивач в оскаржуваний період безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) не брав.

Судом встановлено, що під час виконання обов`язків в складі бойової групи, позивач, виходячи з обстановки, що мала місце в районі несення служби, бойових виходів не здійснював, участі у бойових зіткненнях не приймав. Позовна заява ОСОБА_1 таких даних також не містить.

Конкретних періодів часу участі у бойових діях або заходах позивач не наводить, незважаючи на необхідність їх визначення для застосування пропорційності, що передбачена пунктом 1 постанови КМУ від 24.02.2022р. №168.

При цьому, до суду також не подано жодних доказів неналежного оформлення документів та доказів виконання службових обов`язків позивачем з боку відповідальних осіб.

З огляду на те, що доказів безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, позивач не надав, його доводи про порушення відповідачем приписів постанови КМУ від 24.02.2022р. №168 під час нарахування грошового забезпечення, суд вважає необґрунтованими.

Суд відмічає, що за визначенням п.6 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження, а за змістом п.7 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Як то указано у ч.1 ст.47 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Відповідно до ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

За правовою суттю діяння з приводу невиконання суб`єктом владних повноважень покладеного законом обов`язку з повної оплати праці публічного службовця підлягає кваліфікації у якості бездіяльності, зумовлює виникнення боргу минулих періодів, потребує як видання наказу про призначення виплати (у межах даного спору - додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168), так і ініціювання процедури внесення змін до кошторису бюджетної установи задля отримання додаткових асигнувань.

Протилежне тлумачення змісту перелічених норм права явно та очевидно є неправильним, позаяк призводить до абсолютної неможливості виконання суб`єктом владних повноважень розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, зокрема, як вимог ст.235 Кодексу законів про працю України в частині оплати часу вимушеного прогулу через незаконне звільнення, так і вимог ст.24 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці», ст.115 Кодексу законів про працю України в частині виплати боргу з винагороди за працю/службу за хронологічно попередні проміжки часу, позаяк такі нездійснені своєчасно витрати минулих періодів взагалі не відображаються у складі відомостей кошторису бюджетної установи на поточний календарний рік за відсутності події видання розпорядчого акту про їх призначення та нарахування.

Проте, суд зауважує, що сам по собі факт вчинення суб`єктом владних повноважень бездіяльності не означає однозначної протиправності такого діяння, адже у силу правового висновку постанови Великої палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі собою строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не матимуть правового значення, якщо в зобов`язаної особи існували певні об`єктивні обставини, які перешкодили належному виконанню функцій державним органом. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких установлюється цей строк.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Даний висновок суду повністю корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом доведено дотримання у спірних відносинах вимог ч.2 ст.19 Конституції України та положень ч.2 ст.2 КАС України, оплата часу військової служби заявника у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 проведена згідно з даними обліку, стосовно якого відсутні об`єктивні дані про неправдивість, недостовірність, спотворення, перекручення чи невідповідність справжнім обставинам фактичної дійсності.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оскільки у ході розгляду справи не були підтверджені обставини порушення прав та інтересів заявника за рахунок неповної оплати часу служби у публічно-правових відносинах в частині призначення, обчислення і виплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі, то вимоги позову належить залишити без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; у достатньому поза розумним сумнівом обсязі виклав власні мотиви тлумачення змісту належних норм права, оцінки обставин справи та аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат має бути проведений відповідно до ст.ст.132-139 КАС України.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко