Справа № 420/27557/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2023 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384), про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №320682 (о.с.) від 12 вересня 2023 року винесене Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, яким на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий ОСОБА_1 20.08.2009 року та скасовані посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 25.08.2009 та №900048755 від 14.01.2021 видані ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області не мало належних та допустимих доказів вини позивача у вчиненні дій, які становили б загрозу національній безпеці України, оскільки такі дії даною особою не вчинялися, також відповідач не мав при винесенні оскаржуваного рішення будь-яких документів, на підставі яких можливо було відповідно до п.3 ч.1 ст.12 ЗУ «Про імміграцію» скасувати дозвіл на імміграцію в Україну, тому вищевказане рішення винесене протиправно з порушенням норм чинного законодавства, зазначених вище, а саме п.3 ч.1 ст. 12 ЗУ «Про імміграцію» та п.23 Порядку № 1983.

Позивач повідомив, що отримав дозвіл на імміграцію в Україну у 2009 році на підставі ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (в редакції чинній на час надання дозволу), оскільки матір ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на час видачі дозволу та по теперішній час є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 виданий 27 жовтня 2004 року Болградським РВ УМВС України в Одеській області та копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 від 12.01.1976 року, зареєстроване в реєстрі за №1. Після отримання вищезазначеного дозволу ним отримано посвідку на постійне проживання в України серії НОМЕР_2 від 25.08.2009 року, а у 2021 отримано нову посвідку на постійне місце проживання в Україні № НОМЕР_4 .

Позивач стверджує, що офіційно працевлаштований в Україні, має дружину та двох спільних дітей. В теперішній час сам позивач та всі близькі його родичі, а саме мати, дружина, та діти позивача проживають на території України на законних підставах. Тобто, позивач має сім`ю яка мешкає на території України та кріпкі соціальні зв`язки. А тому позивач вважає втручання органу держаної влади в сімейне життя позивача є неправомірним.

Також позивач звертає увагу, що оскаржуване рішення винесене відповідачем ГУ ДМС України в Одеській області через 38 днів після винесення подання УСБУ в Одеській області, тобто в порушення вимог п.23 Порядку №1983, яким передбачено, що ДМС, територіальні органи і територіальні підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію та приймають відповідне рішення.

Окремо позивач зауважив, що відповідачем в порушення положень пунктів 21-23 Порядку №1983 не було запрошено позивача для надання пояснень, чим позивачу не надано право на захист та приймання участі в прийнятті суб`єктом владних повноважень оскаржуваного рішення, як позивачу відомо відповідачем не отримувалася додаткова інформація для винесення обґрунтованого рішення. Тобто, позивачем порушено обов`язок щодо всебічності та повноти отримання необхідної інформації з різних, передбачених законодавством джерел (від ініціатора подання, органів виконавчої влади, відповідних юридичних і фізичних осіб), необхідної для вирішення питання щодо скасування відповідного дозволу на імміграцію.

Зазначене, на думку позивача, свідчить про формальний підхід під час розгляду подання про скасування позивачу дозволу на імміграцію та анулювання посвідки на постійне проживання в Україні та порушення відповідачем вимог норм матеріального права зазначених вище, в тому числі при порушенні строку розгляду подання Управління СБУ в Одеській області про скасування дозволу позивача на імміграцію в Україну.

З підстав викладеного, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 16.10.2023 року відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що суд розгляне справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою також витребувано з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області інформацію у вигляді належним чином засвідчених письмових доказів щодо підстав прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №320682 (о.с.) від 12.09.2023 року.

31.10.2023 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову відповідач вказує, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну стало вмотивоване подання від 05.08.2023 № 65/5/1/7-3781, яке надійшло 08.08.2023 до ГУ ДМС в Одеській області від Управління Служби безпеки України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У вказаному поданні зазначено, що в ході виконання завдань по забезпеченню державної безпеки України, отримано інформацію стосовно громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діяльність якого несе загрози та ризики функціонування об`єкту критичної інфраструктури транспортного комплексу, а саме державного підприємства «МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ УСТЬ-ДУНАЙСЬК», а також реалізації міжнародних проектів з експортування українського зерна. Здійснюючи свою трудову діяльність ОСОБА_1 неодноразово порушував громадський порядок на території порто-пункту «Кілія» ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬК» та ставав учасником конфліктних ситуацій.

Враховуючи загрозу функціонування об`єктів критичної інфраструктури нашої країни внаслідок дій вказаної особи, а також відповідно до п. 3 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», Управління Служби безпеки України в Одеській області звернулось з поданням про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України.

Відповідач вказує, що подання Управління СБУ в Одеській області від 05.08.2023 №65/5/1/7-3781 не викликає сумнівів у ГУ ДМС в Одеській області, а отже мотивувальна складова прийнятого рішення має місце бути.

З огляду на вищевикладене, у відзиві зазначається, що ГУ ДМС в Одеській області всебічно проаналізовано наявні матеріали особової справи і прийнято законне рішення від 12.09.2023 № 320682 (о.с.) про скасування громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в Україну, рішення від 12.09.2023 № 51002500080118 про скасування посвідки на постійне проживання.

Інші заяви по суті справи, додаткові докази до суду не надходили, строк для надання відповіді на відзив сплинув.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Молдова.

10.09.2009 року позивач звернувся до ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до п. 1 ч. З ст. 4 Закону України «Про імміграцію» у зв`язку з тим, що його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є громадянами України.

20.08.2009 року щодо громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію».

25.08.2009 року позивача було документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 .

13.01.2021 року ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_4 .

До ГУ ДМС в Одеській області від Управління Служби безпеки України в Одеській області надійшло подання від 03.08.2023 №65/5/1/7-3781 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як зазначає відповідач у відзиві на адміністративний позов, дане подання надійшло на адресу Головного управління 08.08.2023 року.

У вказаному поданні зазначено наступне:

«Управлінням, в ході виконання завдань по забезпеченню державної безпеки України, отримано інформацію стосовно громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , довідка на постійне проживання в Україні № НОМЕР_4 , видана 14.01.2021 орган 5101, діяльність якого несе загрози та ризики функціонування об`єкту критичної інфраструктури транспортного комплексу, а саме державного підприємства «МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ УСТЬ-ДУНАЙСЬК» (далі ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬК»), а також реалізації міжнародних проектів з експортування українського зерна.

Так, після отримання в 2009 році права на постійне проживання в Україні громадянин Республіки Молдова ОСОБА_1 працевлаштувався до української транспортної компанії ТОВ «ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ» (код ЄДРПОУ: 43098924, далі ТОВ «ЗТК»), що здійснює перевалку українського зерна на території порто-пункту «Кілія» ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬК». Здійснюючи свою трудову діяльність ОСОБА_1 неодноразово порушував громадський порядок на території порто-пункту «Кілія» ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬК».

Здійснюючи свою трудову діяльність ОСОБА_1 неодноразово порушував громадський порядок на території порто-пункту «Кілія» ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬК» та ставав учасником конфліктних ситуацій.

Так, 07.06.2023 о 18 год. 30 хв. працівники ТОВ «ЗТК» на чолі з ОСОБА_1 , нехтуючи вимогами співробітників ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬК» силоміць із застосуванням погроз, здійснили силове проникнення на територію порто-пункту «Кілія», а також здійснили незаконний заїзд транспортних засобів у тому числі 2 вантажівок з бетонним розчином. При цьому, представники охоронної організації (залучена в інтересах ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬК»), що виконує функції контролю пропуску на території ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬКУ ОСОБА_4 було нанесено тілесні ушкодження з боку ОСОБА_1

08.06.2023 року Філія ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬК» анулювала перепустку ОСОБА_1 на територію порто-пункту « ОСОБА_5 ». Однак, за відсутності будь-яких підстав він продовжив заходити на територію об`єкту критичної інфраструктури, на митну територію порту, будь-які законні вимоги працівників підрозділу охорони ЗОМП ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬК» ігнорував, використовував нецензурні лайки та погрози до працівників підрозділу охорони порту, перетинав КПП без відповідної перепустки або іншого документа, що дає право перебувати на території морського порту, про що підрозділом охорони ЗОМП ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬК» складалися відповідні акти.

23.06.2023 року ОСОБА_1 нанесено тілесні ушкодження начальнику охорони ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬК» ОСОБА_6 , про що повідомлено правоохоронні органи.

05.07.2023 року рішенням Кілійського районного суду Одеської області по справі № 502/1144/23 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за фактом протиправної діяльності під час конфлікту на території порто-пункту «Кілія» ДП «МТП УСТЬ-ДУНАЙСЬК», що відбувся 07.06.2023.

На даний час, ОСОБА_1 перебуваючи працівником ТОВ «ЗТК» продовжує несанкціоновано відвідувати територію порту, блокувати пункти пропуску, а також створювати ризики функціонування загальнодержавної ініціативи експорту української агропродукції, чим створює передумови до виникнення продовольчої кризи у світі.».

Враховуючи зазначене, відповідно до п. 3 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», Управління Служби безпеки України в Одеській області просило скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України.

До подання Управлінням Служби безпеки України в Одеській області було додано листи ДП «МТП Усть-Дунайськ» та пояснення 12 громадян України щодо протиправних дій ОСОБА_1

12.09.2023 року начальником ГУ ДМС в Одеській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 .

Так, з обставин викладених у поданні Управління Служби безпеки України в Одеській області від 03.08.2023 №65/5/1/7-3781 висновком встановлено наявність підстав для скасування дозволу на імміграцію громадянину Р. Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно резолютивної частини Висновку головний спеціаліст відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області вважає за доцільне: Скасувати рішення ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області ві 20.08.2009 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республік Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати, визнат недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню, видані на підста цього дозволу посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5 вiд 14.01.2021.

12.09.2023 року № НОМЕР_6 (о.с) ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Р. Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким на підставі пунктів 3 частини 1 статті 12 Закону України Про імміграцію скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 20.08.2009 року.

Цим же рішенням скасовані посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 , видана 25.08.2009, та № НОМЕР_4 , видана 14.01.2021, та зазначено, що відповідно до вимог частини другої статті 13 Закону України Про імміграцію особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяці з дня отримання копії цього рішення.

Рішенням №51002500080118 від 12.09.2023 року скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_4 .

Як зазначає позивач, про існування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 12.09.2023 року йому стало відомо 15.09.2023 року, коли працівниками пункту пропуску «Виноградівка» відділення прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » НОМЕР_7 прикордонний загін імені полковника ОСОБА_7 у ОСОБА_1 було вилучено посвідку на постійне проживання № НОМЕР_4 , про що складено Акт від 15.09.2023 року.

Не погоджуючись з рішенням про скасування дозволу на імміграцію в Україну №320682 (о.с) від 12.09.2023 року, позивач оскаржив його до суду, звернувшись з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III (надалі Закон України «Про імміграцію») та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (надалі - Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Положенням частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Відповідно статті 2 Закону України «Про імміграцію» питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.

Відповідно статті 1 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Згідно з ч. 4 статті11 Закону України «Про імміграцію», особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

За приписами чч. 1-2 статті 13 Закону України Про імміграцію центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Згідно з пунктом 1 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Пунктом 64 Порядку № 321 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію»;

2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/ територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 65 Порядку № 321).

Отже, з системного аналізу вище окреслених законодавчих приписів вбачається, що, дозвіл на імміграцію іноземця може бути скасований за наявності однієї з підстав, окреслених у статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (надалі - Порядок № 1983).

Так, пунктом 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Згідно пункт 23 Положення № 1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Пунктом 24 Положення № 1983 визначено, що рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Як видно з матеріалів справи, спірне рішення про скасування дозволу на імміграцію прийняте на підставі пункту 3 ч. 1 ст. 12 Закону України Про імміграцію, та на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку №321 скасована посвідка на постійне проживання.

Судом з`ясовано, що питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано відповідним поданням Управління Служби безпеки України в Одеській області, котре було надіслано Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області для розгляду та прийняття відповідного рішення.

Так, у поданні Управління Служби безпеки України в Одеській області зазначається, що позивач створює загрозу функціонування об`єктів критичної інфраструктури нашої країни, дії ОСОБА_1 становлять загрозу національній безпеці України.

Позивач заперечує існування обставин зазначених у пункті частини 1 статті 12 Закону України Про імміграцію, звертає увагу, що він жодних дій, які становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку не вчиняв, оскаржуване рішення не містить будь-яких конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем будь-яких протиправних дій на шкоду державній безпеці України, а також не містить посилання на конкретні обставини, встановлені щодо позивача, які можуть бути підставами для скасування дозволу на імміграцію.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, виходить з того, що ГУ ДМС в Одеській області не може піддавати сумніву подання компетентного органу, що містило у собі обґрунтування з посиланням на відповідні норми діючого законодавства та не містить у собі ознак надуманості, штучності і неупередженості.

З аналізу доданих до подання документів судом встановлено, що вони стосуються відносин суб`єктів господарювання, зокрема, ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» та ТОВ «Зерновий термінал Кілія», ТОВ «Давос Агро». Так, наявні у матеріалах особової справи позивача повідомлення про вчинення кримінального правопорушення (а.с. 237-246 т. І, а.с. 1-28 т. ІІ) подані ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» щодо скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382, ч.ч.1,3, 4 ст. 190, ч. 1 ст. 197-1, ч.ч. 1,3 ст. 206 КК України, ТОВ «Зерновий термінал Кілія» в особі керівника Московського Андрія Олексійовича та власника ОСОБА_8 та інших посадових осіб ТОВ «ЗТК» та ТОВ «Давос Агро» в особі керівника Грамма Олександра Володимировича та власника ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Додані до подання Управління СБУ в Одеській області від 03.08.2023 року матеріали листування ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» та філії «Усть-Дунайськ» ДП «АМПУ» разом з фотокартками (а.с. 29-69 т. ІІ) також не містять відомостей щодо скоєння правопорушень саме ОСОБА_11 .

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон.

Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.

Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Суд зазначає, що станом на прийняття оскаржуваного рішення жодним судовим рішенням не встановлено, що позивач своїми діями несе загрозу громадському порядку.

Так, в матеріалах особової справи позивача відсутні, а також відповідачем не надано до суду копій рішень судів, якими позивача засуджено за вчинення відповідних правопорушень. Відповідачем не наводяться норми Закону, на підставі якого можна стверджувати, що дії позивача загрожують громадському порядку, а також не надано посилання на рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, та яким встановлено наявність такої загрози. За таких обставин позиція відповідача є припущенням, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Пояснення громадян України (а.с. 75-115 т. ІІ) щодо скоєних ОСОБА_1 дій, викладених у поданні від 03.08.2023 №65/5/1/7-3781, не можуть вважатися беззаперечним доказом порушення позивачем громадського правопорядку, зокрема, оскільки опитані особи є працівниками ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», або співробітниками охоронної фірми, що здійснюють охорону ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ»; майже всі, про події за участю ОСОБА_1 , розповідають зі слів інших осіб. При цьому, суд враховує, що позивач працевлаштований в ТОВ «ДАВОС-АГРО», що підтверджується наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАВОС-АГРО» №1-К від 31.05.2023 року. Належні та допустимі докази завдання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в матеріалах справи також відсутні.

Отже, з сукупного аналізу подання Управління СБУ України від 03.08.2023 №65/5/1/7-3781 та доданих до нього документів суд дійшов висновку, що відповідач помилково ототожнив поведінку позивача, що викладена у поданні, як таку, що створює небезпеку державі.

Тобто, на час прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС в Одеській області не мало належних та допустимих доказів вини позивача у вчинені дій, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

При цьому, суд звертає увагу, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 480/296/19.

Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 823/1499/17, вирішуючи спір у подібних правовідносинах про скасування особі дозволу на імміграцію згідно пункту 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну за цим пунктом є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні.

Суд вважає, що відповідачем, крім іншого, не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб?єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, за практикою Суду при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст.8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Суд вказує, що відповідачем при прийнятті спірного рішення не приймалось до уваги, що позивач проживає на території України більше 14-ти років, має сім`ю, роботу.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач має дружину та двох синів:

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження № НОМЕР_8 від 06.06.2007 року видане ОСОБА_13 та його письмовим перекладом на українську мову засвідченим 10.09.2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І.В. зареєстрований в реєстрі за №8795,8796;

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 від 29.11.2004 року видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Болградського районного управління юстиції Одеської області.

Таким чином, суд доходить висновку що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім?ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини.

Суд також враховує прецедентну практику Європейського Суду з прав людини, який у рішенні у справі "Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia" вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об`єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення "національної безпеки", що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.

Щодо доводів позивача, що йому не було надано право на захист при прийнятті оскаржуваного рішення, суд зазначає таке.

Пунктом 23 Порядку №1983 не встановлена обов`язковість запрошення іммігранта для надання пояснень.

Водночас, на думку суду, громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

Суд зазначає, що право бути почутим є ключовим принципом належного управління в демократичній державі. У тих випадках, коли існує прямий або несприятливий вплив на права чи інтереси будь-якої особи, її потрібно своєчасно та належно проінформувати про це, для того, щоб вона мала можливість підготувати відповідні звернення. Такі звернення можна підготувати письмово або висловити усно на слуханнях або зустрічах. У будь-якому разі такі звернення можуть містити документальні докази, висновки та/або заяви. Важливо, щоб особи мали достатньо часу для надсилання звернень до ухвалення рішення суб`єктом владних повноважень.

Перевірка адміністративними судами дотримання суб`єктами владних повноважень права особи "бути почутою" є обов`язковою, що безпосередньо закріплено в пункті 9 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до статті 13 Закону №2491 є обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, законодавством України.

Отже, враховуючи існування загрози настання таких серйозних для позивача наслідків, суд вважає, що забезпечення його права взяти участь при прийнятті цього рішення є обов`язковою передумовою його правомірності.

Разом з тим, як видно з висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , у ході розгляду подання встановлено, що відсутня необхідність запрошувати іммігранта для надання пояснень. У зв`язку з чим було порушено право позивача "бути почутим".

Крім викладеного, суд враховує, що відповідачем в оскаржуваному рішенні, а також і у висновку про скасування дозволу на імміграцію, невірно зазначена дата посвідки на постійне проживання № НОМЕР_4 , а саме: 14.01.2023 року, замість правильної 13.01.2023 року, що підтверджується копією цієї посвідки (а.с. 27 т. І).

Таким чином, враховуючи наведене правове регулювання та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем, при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності належним доказів наявності вини у виниклих обставинах, що є підставою для скасування рішення Головного управління ДМС в Одеській області №320682 (о.с.) від 12 вересня 2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Р. Молдова ОСОБА_1 .

Решта доводів висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено, суд, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, здійснює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, позивач у позовній заяві зазначив, що вони становлять 38 000,00 грн.

До суду наданий Договір №210/23 від 18.09.2023 року про надання правничої допомоги, укладений між адвокатом Згода Олексій Олександрович (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт) (а.с. 40-42, том І).

Відповідно п. 1.1 Договору №210/23 від 18.09.2023 року предметом даного Договору є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги Клієнту в частині відновлення прав на постійне проживання на території України, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Згідно розділу 3 Договору вартість послуг Адвоката за цим Договором становить 38 000 (тридцять вісім тисяч) гривень. Вартість послуг за даним договором може бути зменшена або збільшена за домовленістю сторін, у зв`язку з неможливістю або безперспективністю вжиття процесуальних заходів для захисту прав та інтересів Клієнта, або збільшена при можливості вжиття заходів для позитивного результату для Клієнта, але не може бути менш ніж 80% від загальної суми договору (п. 3.1.).

Крім цього, витрати Адвоката пов`язані з транспортними розходами під час виконання ним своїх обов`язків за вищевказаним договором несе Клієнт в розмірі та в строки окремо погоджені між сторонами договору (п. 3.2.).

Розрахунки за цим Договором проводяться наступним чином: Оплата робіт Адвоката, проводиться до 01.11.2023 року в повному обсязі (п. 3.3).

За бажанням Клієнта вартість послуг Адвоката може бути сплачена ним в повному обсязі достроково. При цьому Акт приймання-передачі наданих послуг підписаний Сторонами Договору є документом, який підтверджує здійснення повного розрахунку між Сторонами (п. 3.4.).

Відповідач у відзиві посилався на завищення вартості адвокатських послуг та неспівмірність зі складністю справи.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Разом із тим, враховуючи, що до суду не подано доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу (порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, порядок проведення розрахунків, акт приймання-передачі наданих послуг тощо), підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу наразі відсутні.

Судом встановлено, що позивачем за звернення до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1 073,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384), про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №320682 (о.с.) від 12 вересня 2023 року, винесене Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три гривні та 60 копійок) грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук