Справа № 459/1323/23 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.

Провадження № 22-ц/811/2924/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 06 жовтня 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

у квітні2023року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із ушкодженням здоров`я.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що більше двадцяти років працював в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища на вуглевидобувних підприємствах «Укрзахідвугілля», а саме 2 роки та 2 місяці на шахті «Червоноградська» на посадах підземного електрослюсаря та головного енергетика, а також на шахті «Великомостівська» на посаді підземного електрослюсаря. Стверджує, що 30 листопада 2004 року Львівською обласною клінічною лікарнею йому встановлено професійне захворювання антракосилікоз I ст., емфізема легень ДН II ст. Зазначає, що за наслідками встановленого діагнозу дирекцією ЗАТ «Львівсистеменерго» створено комісію по розслідуванню підстав отримання професійного захворювання. Вказує, що за результатами розслідування встановлено, що він виконував роботу в шкідливих умовах на вугільних підприємствах при несприятливих факторах мікроклімату протягом 80 % робочого часу і недостатньому виконанні заходів направлених на профілактику професійних захворювань і несвоєчасному забезпеченню респіраторами. Звертає увагу, що за наслідками отриманого професійного захворювання встановлено 45 % втрати професійної працездатності, яку в подальшому збільшено до 50 %, III група інвалідності та потребу в додаткових видах допомоги санітарно-курортне лікування, а також медикаментозне лікування. Вважає, що у зв`язку з отриманим професійним захворюванням йому завдано значної моральної шкоди у вигляді фізичних та душевних страждань, що полягають у тому, що він змушений відчувати незручності в повсякденному житті, терпіти фізичні болі, не в змозі вести активне життя, змушений регулярно звертатися за медичною допомогою, проходити лікування та приймати медикаменти, а постійні обстеження та лікування призводять до значного витрачання коштів. Крім того, відчуває незручності у спілкуванні з людьми через постійний кашель та задишку, а болі в руках обмежують фізичні навантаження, що призводить до постійного пригніченого стану. Звертає увагу, що моральні страждання та переживання значним чином змінили ритм та порядок його життя, порушили нормальні життєві зв`язки, а відновлення здоров`я є неможливим, оскільки втрата працездатності є безтерміновою. Враховуючи характер його фізичних та моральних страждань, їх постійну тривалість та значне погіршення стану здоров`я завдану йому моральну шкоду оцінює в 100000 грн. Наголошує, що з 01 січня 2023 року Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України реорганізовано шляхом приєднання до Пенсійного Фонду України, територіальні органи якого є правонаступниками Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. З наведених підстав просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 100000 грн. відшкодування за моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків внаслідок професійного захворювання.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 06 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 10000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині визначення суми відшкодування моральної шкоди оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з врахуванням інших обставин, які мають істотне значення, враховуючи вимоги розумності та справедливості. Зазначає, що йому встановлено 50 % втрати професійної працездатності безстроково та III групу інвалідності, що, на його думку, свідчить про тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, відчуттях фізичного дискомфорту. Вважає, що ушкодження здоров`я, завдані потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання, а у випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність та зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж завдана працівникові, який не втратив працездатності. Вказує, що оцінювання розміру відшкодування моральної шкоди здійснюється на основі принципу справедливості з врахуванням практики у подібних справах. З наведених підстав просить рішення суду в частині визначення суми відшкодування моральної шкоди змінити та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000 грн., а в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Крім того,рішення суду оскаржило Головне управління Пенсійного Фонду України, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки на спірні правовідносини поширюється дія Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у редакції чинній з 01 січня 2023 року, який покладає відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця, який не створив безпечних умов праці. Зазначає, що кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій, розподіляються на: загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою непрацездатності і загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Вказує, що кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій, не можуть використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вважає, що відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою, а відтак, не є обов`язком Головного управління Пенсійного Фонду України. Наголошує, що відсоток стійкої втрати працездатності є підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому частини втраченого заробітку, однак не підтверджує завдання йому моральної шкоди, а доказів завдання моральної шкоди позивачем не надано. Звертає увагу, що вперше стійку втрату працездатності у зв`язку з професійним захворюванням позивачу встановлено висновком Обласної МСЕК від 03 лютого 2005 року, однак, з позовом про відшкодування моральної шкоди він звернувся лише через 19 років після встановлення втрати працездатності, а за медичною допомогою для лікування професійного захворювання він не звертався та не вживав відповідних заходів для покращення стану свого здоров`я. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи часткового позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області є правонаступником прав та обов`язків Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, а долучені до матеріалів справи докази безспірно підтверджують завдання позивачеві моральної шкоди внаслідок ушкодження його здоров`я при виконанні трудових обов`язків, тому з врахуванням фізичних та душевних страждань та переживань позивача, їх глибини, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості позивач має право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.1981 року ОСОБА_1 прийнятий учнем підземного електрослюсаря з повним робочим днем під землею на Шахту імені 50-річчя Великої жовтневої соціалістичної революції ( в подальшому перейменовану в Шахта «Червоноградська»).

09.11.1981 року переведений підземним електрослюсарем третього розряду з повним робочим днем під землею.

01.08.1987 року переведений підземним електрослюсарем четвертого розряду з повним робочим днем під землею.

19.09.1988 року переведений підземним електрослюсарем п`ятого розряду з повним робочим днем під землею.

14.03.1991 року переведений головним енергетиком шахти.

13.05.1998 року позивач звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України.

28.07.1998 року прийнятий підземним електрослюсарем п`ятого розряду з повним робочим днем під землею на Шахту № 3 «Великомостівська» Державного відкритого акціонерного товариства «Західно-Українська вугільна холдингова компанія».

11.01.1999 року позивач звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України.

24.05.2001 року прийнятий учнем електрослюсаря (слюсаря) чергового по ремонту обладнання.

04.07.2001 року переведений електрослюсарем (слюсарем) черговим по ремонту обладнання четвертої категорії.

17.01.2002 року переведений електрослюсарем (слюсарем) черговим з ремонту устаткування п`ятої категорії.

05.03.2003 року переведений електрослюсарем (слюсарем) черговим з ремонту устаткування п`ятого розряду дільниці гравітаційного збагачення збагачувальної фабрики.

06.12.2004 року звільнений з роботи по стану здоров`я на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Вказані обставини підтверджуються копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .

Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання, затвердженим Головним санітарним лікарем м. Червоноград 24 січня 2005 року, професійне захворювання ОСОБА_1 , діагноз: антракосилікоз I ст., бронхіт, емфізема легень ДН II ст. виникло в результаті праці в шкідливих умовах праці на шахті «Червоноградська» підземним електорслюсарем протягом 9 років 6 місяців 17 днів, головним енергетиком протягом 7 років 1 місяця 29 днів, на шахті № 9 «Великомостівська» підземним електрослюсарем протягом 5 місяців 13 днів, на ЗАТ «Львівсистеменерго» протягом 3 років 6 місяців 12 днів при несприятливих факторах мікроклімату протягом 80 % робочого часу і недостатньому виконанні заходів, направлених на профілактику професійних захворювань і несвоєчасному забезпеченню респіраторами. Причина професійного захворювання вугільнопородний пил, що перевищує гранично допустиму концентрацію (протягом 80% робочого часу), мікроклімат в приміщенні, при якому температура повітря становить 24 °C, швидкість руху повітря 0,4 м/с за відносної вологості 81 %, а також порушення норм і правил охорони праці гігієнічних правил і нормативів.

Згідно з довідкою Обласної МСЕК № 3, серія ЛВА-2 № 008973 від 03 лютого 2005 року ОСОБА_1 встановлено 45 % втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням (а.с.15).

Епікризом (історія хвороби № 6494) Терапевтичного відділення Червоноградської ЦМЛ підтверджується, що з 15 червня 2005 року по 29 червня 2005 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з основним діагнозом хронічний обструктивний бронхіт II ст., загострення помірної вираженості, та супутнім діагнозом антракосилікоз I ст. інтерступальна форма, емфізема легень ДН II ст., двобічний деформуючий гонартроз, правобічний зовнішній отит.

Епікризом (історія хвороби № 15839) Терапевтичного відділення Червоноградської ЦМЛ підтверджується, що з 14 грудня 2006 року по 25 грудня 2006 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з основним діагнозом хронічний бронхіт із загостренням та супутнім діагнозом антракосилікоз I ст. інтерступальна форма, емфізема легень ДН II ст., деформуючий артроз колінних суглобів ПФС I ст.

Згідно довідки Львівського обласного центру медико-соціальної експертизи серії ЛВА-2 № 022389 від 03 січня 2008 року, ОСОБА_1 у зв`язку з професійним захворюванням встановлено ступінь втрати професійної працездатності 50%, безтерміново (а.с. 14).

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 43, ч. 1 ст. 46 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Відповідно до підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом і III групи інвалідності, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, завдану працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту завдання цієї шкоди потерпілому.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Нещасний випадок це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких завдано шкоду здоров`ю або настала смерть (ч.1 ст.с14 ст. 14 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»).

Таким чином, право потерпілого на відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» пов`язував з настанням страхового випадку.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон № 717-V, яким був виключений підпункт «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» , а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237- 1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).

З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 459/3304/16-ц (провадження № 61-27804св18).

Отже, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (Закону № 1105-ХІУ), тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. В даному випадку спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону №1105-ХІУ повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування моральної шкоди настає з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності.

Як вбачається з матеріалів справи, на час встановлення позивачеві втрати працездатності (згідно з довідкою Обласної МСЕК № 3, серія ЛВА-2 № 008973 від 03 лютого 2005 року ОСОБА_1 вперше визначено ступінь втрати професійної працездатності 45 % внаслідок професійного захворювання, відтак обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування на підставі «е» п. 1 ч.1 ст. 21 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на той час.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області з 01 січня 2023 року припинено та реорганізовано шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

З 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №2620-IX від 21 вересня 2022 року (далі-Закон №2620-IX).

Частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2620-IX визначено припинити Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1323 «Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 3 вищезазначеної постанови доручено Пенсійному Фонду України з 02 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року.

З січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фактично забезпечено Пенсійним Фондом України та його органами.

Таким чином Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України.

Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про те, що на час звернення позивача із цим позовом набула чинності редакція Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки спір щодо відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування, а саме, з дня встановлення йому втрати професійної працездатності, тобто станом на 03 лютого 2005 року, тому моральна шкода підлягає відшкодуванню Пенсійним Фондом України, як правонаступником Фонду соціального страхування України.

Відповідно до ч. 2,3 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або і інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Як зазначено у п.4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), ухваленого 27.01.2004 року у справі № 1-9/2004, відповідно до статей 23, 1167 Цивільного Кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Згідно з роз`ясненнями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов до вірного висновку про те, що ушкодження здоров`я, завдані ОСОБА_1 під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинили йому фізичну біль, фізичні та душевні страждання та переживання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач у зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні ним трудових обов`язків, зазнав фізичної болі, фізичних та душевних страждань, переживань, чим йому завдано моральну шкоду, а отже він має право на її відшкодування, однак, не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи те, що внаслідок ушкодження здоров`я, ОСОБА_1 безумовно, спричинені моральні страждання, зважаючи на глибину, тривалість та характер моральних і фізичних страждань, необхідність лікування, втрату у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 06 жовтня 2023 року в частині визначення сумивідшкодування моральноїшкоди змінити, стягнувши зГоловного управлінняПенсійного фондуУкраїни уЛьвівській областіна користь ОСОБА_1 50 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Постанова складена 01.12.2023 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк