Справа № 643/2395/21

Провадження № 2/643/2272/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2023 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Єрмакової А.О.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

третьої особи: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_4

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5

про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору

ОСОБА_2

до 1. ОСОБА_3

2. ОСОБА_4

про визнання права власності на рухоме та нерухоме майно,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.06.2023 року до Московського районного суду м. Харкова з Октябрського районного суду м. Полтави за підсудністю надійшла справа № 643/2395/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на рухоме та нерухоме майно.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.06.2023 справу № 643/2395/21 передано на розгляд судді Новіченко Н.В.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що він у встановлений законом строк звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , однак нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів. За таких обставин, позивач просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 на:

-1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

-1/2 частину автомобіля «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 ;

-1/2 частину індивідуального паю у вигляді гаражного боксу на другому поверсі № 177 Літ. «Ж-3» площею 24,6 м.кв. з коморою площею 5,7 м.кв., та комори на 1 поверсі № 58 Літ. «Ж-3» площею 6,7 м.кв., розташовані у Товаристві по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів «Каскад», за адресою АДРЕСА_2 .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, посилається на те, що з 16.07.2004 року по 27.08.2011 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_6 . У період шлюбу ними була придбана квартира АДРЕСА_1 та автомобіль «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , які були зареєстровані за ОСОБА_6 . Після розірвання шлюбу, за спільною згою, вони дійшли згоди, що питання про поділ майна будуть вирішувати у разі його можливого продажу. Оскільки ОСОБА_6 помер, а майно набуте ними у шлюбі входить до складу спадщини, вона вимушена звернутися до суду з даним позовом, в якому просить суд визнати за нею право власності на:

- 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину автомобіля «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Заперечуючи проти позовних вимог третьої особи позивач посилалась на те, що придбання майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Зазначає, що третя особа, не повідомила за які кошти та їх природу походження було придбано спірне майно, у зв`язку чим вважає, що квартира АДРЕСА_1 та автомобіль «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , придбані ОСОБА_6 за його особисті кошти. Крім того просила суд застосувати позовну давність.

Оскільки в силу приписів ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 23.06.2023 прийнято до свого провадження справу № 643/2395/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 , про визнання права власності в порядку спадкування, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення права власності на рухоме та нерухоме майно, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.08.2023 р.

01.08.2023 року підготовче засідання відкладено на 21.08.2023 року у зв`язку з неявкою учасників справи.

21.08.2023 року представником позивача та третьої особою подані заяви про відкладення підготовчого засідання.

21.08.2023 року підготовче засідання відкладено на 09.10.2023 року у зв`язку з неявкою учасників справи.

Протокольною ухвалою від 09.10.2023 клопотання позивача про виклик свідків залишено без розгляду.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 09.10.2023 закрито підготовче засідання та призначено справу № 643/2395/21 до судового розгляду по суті на 22.11.2023 року.

Представник позивача у судовому засіданні 22.11.2023 року позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, у задоволенні позову третьої особи просив відмовити.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у судовому засіданні 22.11.2023 року свої позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити, у задоволенні позову ОСОБА_3 просила відмовити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, а також письмові пояснення, в яких зазначив, що проти задоволення позову третьої особи ОСОБА_2 він не заперечує, а позовні вимоги ОСОБА_3 просить задовольнити у відповідності до норм чинного законодавства з урахуванням належної відповідачу частки у спадковому майні, яке залишилося після смерті його батька ОСОБА_6 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України», відповідно до положень ч. 11 ст. 128 ЦПК України.

Частиною 1 ст. 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстав для відкладення судового засідання, передбачених ст. 223 ЦПК України, судом не встановлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, підставі для відкладення розгляду справи відсутні, суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі.

У судовому засіданні 22.11.2023 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

16.07.2004 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб зі ОСОБА_6 , що підтверджується копією її паспорту у розділі «особливі відмітки».

У період шлюбу з ОСОБА_2 , ОСОБА_6 придбав квартиру АДРЕСА_1 , про що свідчить Договір купівлі-продажу від 03.09.2004 року, Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 03.09.2004 серії АЕ за № 023665 та Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.09.2004 серії СВЕ № 191793.

При цьому, ОСОБА_2 приймала участь у придбанні цієї квартири та укладала угоди про зобов`язання з продавцями з приводу укладання та виконання договору купівлі-продажу цієї квартири.

16.09.2008 року ОСОБА_6 придбав автомобіль «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

27.08.2011 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , видане 27.08.2011 року Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції.

05.03.2019 року ОСОБА_6 уклав шлюб із ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 , виданим 05.03.2019 року Московським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

15.06.2020 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 , видане повторно 24.06.2020 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

З наявної у справі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відомостей з РСЦ ГСЦ МВС в Харківській області та свідоцтва про реєстрацію ТЗ вбачається, що на момент смерті ОСОБА_6 належала квартира АДРЕСА_1 , а також автомобіль «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Крім того, згідно листа № 17 від 11.03.2021 Товариства по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян «Каскад», ОСОБА_6 на час смерті мав індивідуальний пай у вигляді гаражного боксу та був членом кооперативу. Відповідно до Статуту Товариства ОСОБА_6 , як члену Товариства було виділено у користування та володіння гараж на другому поверсі № 177 Літ. «Ж-3» площею 24,6 м.кв. з коморою площею 5,7 м.кв., та комори на 1 поверсі № 58 Літ. «Ж-3» площею 6,7 м.кв., розташовані у Товаристві по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів «Каскад», за адресою АДРЕСА_2 .

Також з листа № 12 від 24.10.2023 Товариства по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян «Каскад» вбачається, що цей гаражний бокс станом на 23.10.2023 в користування іншим члена кооперативу не передавався.

За життя ОСОБА_6 особистого розпорядження на випадок свої смерті не залишив.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_6 мав двох синів: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Також з спадкової справи вбачається, що із заявами про прийняття спадщини звернулися лише позивач - ОСОБА_3 (дружина померлого) та відповідач ОСОБА_4 (син померлого).

Інші особи до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 у встановлений законом строк не зверталися.

При цьому, на момент смерті ОСОБА_6 був зареєстрований один у квартирі АДРЕСА_1 .

Листом № 127/02-14 від 16.12.2020 приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Алтуніна Тетяна повідомила ОСОБА_3 , що у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів вона позбавлена можливості видати свідоцтво про право на спадщину.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд зазначає наступне.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, введення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Згідно з частинами першої, третьої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 2 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано положеннями статті 63 СК України, згідно з якими дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Згідно зі статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні кошти або спільна праця подружжя. Презумпція спільності права власності на майно набуте подружжям у шлюбі, може бути спростована одним із подружжя, на якого і покладається тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції.

Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Правилами статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні норми містить частина друга статті 372 ЦК України.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України) або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Отже стаття 60 СК України та стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Викладене узгоджується із правовими позиціями, висловленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Враховуючи, що спірне майно, а саме квартира АДРЕСА_1 та автомобіль «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , придбані ОСОБА_6 та ОСОБА_2 у період шлюбу та презумпція спільності права власності подружжя на це майно позивачем не спростована, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Доводи позивача в частині того, що спірне майно було придбано виключно за рахунок особистих грошових коштів померлого ОСОБА_6 , а відтак є його особистою приватною власністю, суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаних обставин позивач не надав і презумпцію спільності права власності подружжя на це майно не спростував.

Щодо заяви позивача про застосування позовної давності до позовних вимог третьої особи, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині 2 ст. 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору щодо майна.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2022 року у справі № 601/478/18, постанові Верховного суду від 04.10.2023 року у справі № 509/2831/19.

У постанові Верховного суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 зазначено, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

ОСОБА_2 зазначає, що про порушення свого право дізналася у лютому 2021 року після того як до Московського районного суду м. Харкова було подано позовну заяву ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частину автомобіля «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Отже, підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин відсутні.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частина автомобілю «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , належать ОСОБА_7 , оскільки це майно було придбано у період шлюбу з померлим ОСОБА_6 , а відтак, до складу спадкового майна увійшло лише 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частина автомобілю «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217, 1218, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Приписами ч. ч. 1, 5 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Відповідно до ст. 68 Закону України «Про нотаріат», при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Відповідно до підпунктів 4.12, 4.16, 4.19 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальний дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Отже, для оформлення права на спадщину та видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину у вигляді нерухомого майна (частки квартири), спадкоємець повинен надати нотаріусу оригінал правовстановлюючого документа, який підтверджує, що на момент смерті спадкодавцю належала ця нерухомість (частки квартири).

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

У зв`язку з відмовою нотаріуса в оформленні права на спадщину позивач звернулася до суду за захистом свої порушених прав.

Визнання права на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, зокрема якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Аналіз змісту статті 392 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 328 ЦК України дає підстави для висновку, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України у випадку оспорення чи невизнання її права або у разі втрати документа, який засвідчує право власності, і при цьому право на звернення з такими вимогами має саме особа, яка уже є власником майна, набувши його раніше на законних підставах.

За змістом наведених норм права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Отже, права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що у нього відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно і ця обставина унеможливила отримання ним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка в нотаріальному порядку.

У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 205/4311/14-ц (провадження № 61-10174св19) зазначено, що визнання права на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

За змістом пункту 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК). Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини. Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку можливе у випадку, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, при цьому у разі, якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом.

Подібні висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 751/8397/16-ц, від 11 березня 2021 року у справі № 289/927/19.

Отже, позивачем обрано належний спосіб захисту цивільних прав та інтересів (визнання права власності), який узгоджується з положеннями статті 392 ЦК України та є найбільш ефективним у спірних правовідносинах.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_3 приватний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_6 , за відсутності правовстановлюючих документів на майно, та вона не має можливості реалізувати своє право на спадщину в іншому, ніж судовому порядку, беручи до уваги, що квартира АДРЕСА_1 , та автомобіль «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , придбані ОСОБА_6 у шлюбі із ОСОБА_2 , що в силу ст. 60 СК України, ст. 368 ЦК України, є їх спільною сумісною власністю подружжя, а також той факт, що із заявою у визначений законом строк крім позивача звернувся також син спадкодавця ОСОБА_4 (відповідач), та в силу ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, суд дійшов висновку про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 та на 1/4 частку автомобіля «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Що стосується вимог позивача про визнання за ним права власності на 1/2 частину індивідуального паю у вигляді гаражного боксу на другому поверсі № 177 Літ. «Ж-3» площею 24,6 м.кв. з коморою площею 5,7 м.кв., та комори на 1 поверсі № 58 Літ. «Ж-3» площею 6,7 м.кв., розташовані у Товаристві по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів « ІНФОРМАЦІЯ_3 », за адресою АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне.

Пленум Верховного Суду України у пункті 8 Постанови від 28 червня 1991 року № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльність гаражно-будівельних кооперативів» роз`яснив, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (стаття 15 Закону України «Про власність»). Внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв`язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства.

Факт набуття померлим ОСОБА_6 у власність гаражного боксу на другому поверсі № 177 Літ. «Ж-3» площею 24,6 м.кв. з коморою площею 5,7 м.кв., та комори на 1 поверсі № 58 Літ. «Ж-3» площею 6,7 м.кв., розташовані у Товаристві по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів «Каскад», за адресою АДРЕСА_2 , не знайшов свого підтвердження, а тому об`єктом спадкового майна у даному випадку є пайовий внесок у Товаристві по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів «Каскад».

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 такими, що підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 суд задовольняє повністю.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

3. Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частку автомобіля «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

4. Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку пайового внеску, яка належала ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , у пайовому фонді Товариства по спільній експлуатації гаражів, місць зберігання автотранспортних засобів громадян «Каскад», в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

5. В іншій частині первісного позову відмовити.

6. Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 задовольнити.

7. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

8. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля «Hyundai Veracruz», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

9. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

10. Позивач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ; АДРЕСА_3 ).

11. Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ; рф, АДРЕСА_4 ).

12. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_8 ; АДРЕСА_5 ).

13. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ).

Повне рішення складено 01.12.2023 року.

Суддя Н.В. Новіченко