ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/7858/20 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Єгорової Н.М., Сорочка Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів не виплачених при звільненні,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку - 201 530,20 грн;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 надбавку за класний чин у розмірі 5 400 грн;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній місячний заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем незаконно не проведено повного розрахунку з позивачем під час звільнення з органів прокуратури України, тому що не була виплачена вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, у зв`язку з чим настає відповідальність відповідача, передбачена ст. 117 КЗпП України, за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначив, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII та розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ, якими не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, підстав для виплати такої допомоги згідно зі статтею 44 КЗпП України не має.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням в розмірі 31 592,75 грн. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31 592,75 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовну у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що Закон № 1697-VІІ містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.). Норми цього Закону являються пріоритетними перед нормами КЗпП України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини, або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом № 1697-VІІ, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Звертає увагу на відсутність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки при звільненні.

Крім того, не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та постановити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Свої доводи обґрунтовує тим, що у позивача наявне право на отримання вихідної допомоги при звільненні з роботи, надбавки за класний чин, середнього заробітку за час затримки виплати належної вихідної допомоги з урахуванням положень постанов Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155, від 31.05.2012 №505.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2062ц, на підставі рішення кадрової комісії № 5 від 03.12.2019 про неуспішне проходження атестації, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з місцем постійної дислокації у місті Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

Підставою для прийняття наказу про звільнення зазначено рішення кадрової комісії №5.

Не погоджуючись із позицією відповідача з приводу невиплати вихідної допомоги при звільненні, позивач вважає тим самим своє право порушеним, а тому звернулась до суду із даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Крім того, зазначено, що стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Предметом розгляду у цій справі є питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулює Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

В той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 113-ІХ внесені зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2062ц, на підставі рішення кадрової комісії № 5 від 03.12.2019 про неуспішне проходження атестації, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з місцем постійної дислокації у місті Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

На день звільнення відповідачем не виплачена позивачу вихідна допомога, передбачена статтею 44 КЗпП України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Колегія суддів вказує, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 360/2160/20.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних дні за цей період.

Згідно з наявною у матеріалах справи довідкою відповідача від 03.11.2022 №21-472зп, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень-листопад 2019 року становила 1 469,43 грн, а сума середньої заробітної плати складає 31 592,75 грн.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів.

Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, від 18.04.2019 у справі №812/2/16 та від 08.07.2019 у справі №809/4462/15.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки відповідачем не виплачена позивачу вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку, наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора України на користь позивача вихідну допомогу в розмірі його середньомісячного заробітку, а саме 31 592,75 грн.

Щодо доводів позивача про необхідність застосування до визначення суми середньомісячного заробітку положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», яка визначала посадовий оклад прокурора станом на час звільнення позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Положення вказаної постанови поширюється виключно на прокурорів окружної прокуратури, обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора.

Водночас, позивача звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з місцем постійної дислокації у місті Миколаєві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019 наказом від 21.12.2019 № 2062ц у зв`язку із неуспішним проходженням атестації.

Таким чином, на дату звільнення позивача з посади в системі органів прокуратури відбувалися зміни, супроводжувані, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.

При цьому, виплата заробітної плати згідно з Постановою №1155 і статті 81 Закону №1697-VII пов`язувалася із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ).

Тобто середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів оновлених прокуратур, адже його туди з об`єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів оновлених прокуратур суперечило б меті і вимогам Закону №113-ІХ.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14.

Щодо позовних вимог в частині стягнення надбавки за класний чин у сумі 5 400 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач вважає, що відповідачем протиправно не виплачена йому надбавка за класний чин за жовтень, листопад та грудень 2019 року.

Згідно ч. 1, ч. 2 статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції 1991 року) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнано такими, що втратили чинність норми Закону України «Про прокуратуру» у редакції 1991 року, у тому числі частина перша статті 49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини.

Нарахування заробітної плати прокурорів після набрання чинності з 25 вересня 2019 року Закону № 113-IX проводиться без врахування зазначеної надбавки.

Згідно пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ від 19.09.2019 року за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

В додатку 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» визначено розмір надбавок до посадових окладів працівників органів прокуратури за класні чини.

Зазначена постанова була чинною на день прийняття Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ.

Додаток 8 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.2020 № 171 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Отже, з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX, у прокурорів відсутнє право на отримання надбавки за класний чин як складової заробітної плати, а тому у позивача відсутнє право на виплату, яку скасовано законом.

Збереження виплати за класний чин у підзаконному нормативно-правовому акті не може бути застосовним, за відсутності передбаченого законом права на таку виплату, оскільки заробітна плата прокурора регулюється виключно законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 81 Закону № 1697-VII).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми надбавки за класний чин у спірний період.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Оскільки відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, та враховуючи приписи статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19.

Обчислення середньої заробітної плати та розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України має здійснюватися за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як зазначалось, згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 03.11.2022 №21-472зп, сума середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає 1469,43 грн.

Враховуючи, що позивача звільнено з 24 грудня 2019 року, згідно з наказом Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2062ц, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 24 грудня 2019 року по 10 листопада 2022 року.

Кількість робочих днів за період з 22.12.2019 по 10.11.2022 становить 721 день. Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, становить: 1 059 459,03 грн (1 469,43 грн х 721 днів).

Разом із тим, за висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц суд може зменшити розмір такого відшкодування і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як встановлено вище, заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 31592,75 грн, а обчислена сума компенсації за час затримки розрахунку при звільненні становить 1059459,03 грн.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такий розмір компенсації був би неспівмірним із сумою заборгованості перед позивачем. Крім того, у справі відсутні докази, які б свідчили, що позивач зазнав матеріальних втрат у зв`язку із такою заборгованістю.

За таких підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що достатньою буде вважатись компенсація за час затримки розрахунку при звільненні сума, що дорівнює сумі заборгованості, а саме 31 592,75 грн.

Зважаючи на існуючу правозастосовну практику Верховного Суду щодо вирішення подібних спорів цієї категорії, згідно з якою вимоги про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України можуть вирішуватися одночасно з вирішенням спору про виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України, колегія суддів вважає, що наявні підстави задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 640/115/21, від 08 червня 2023 року у справі № 580/1267/21.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 29.11.2023.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

Н.М. Єгорова

Є.О. Сорочко