Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/744/23

Провадження № 2/711/750/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого-судді Скляренко В.М.

при секретарі Копаєвій Є.В.

за участі:

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки Хоміка С.Г.

представника відповідача ОСОБА_3 - Мельниченко А.М. ,

відповідача ОСОБА_5

відповідача - приватного виконавця Плесюка О.С.,

представника третьої особи - Поліщука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С., державного підприємства «СЕТАМ», приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвої Інни Юріївни, третя особа: ОСОБА_7 про визнання недійсними електронних торгів, акту про проведені електронні торги, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 02.02.2023 року, скасування державної реєстрації права власності, визнання квартири спільним майном подружжя та визнання права власності на частину квартири,

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом, в якому просила: 1) визнати недійсними електронні торги, акт про проведені електронні торги, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 02.02.2023р., видане приватним нотаріусом Алєксєєвою І.Ю. щодо продажу квартири АДРЕСА_1 , оформлені протоколом №581892 від 25.01.2023р. та скасувати державну реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_6 на кватиру АДРЕСА_1 ; 2) визнати кватиру АДРЕСА_1 , спільним майном позивачки та ОСОБА_3 та визнати за позивачкою право власності на 1/2 частку такої квартири.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що спірна кватира АДРЕСА_1 була придбана в період, коли позивачка та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, а відтак є об`єктом їх спільної сумісної власності. Право власності на таку квартиру було зареєстроване на ім`я ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу, що мало місце 07.12.1994р., між позивачкою та ОСОБА_3 не було спору щодо поділу майна і вона залишилась проживати у такій квартирі, вважаючи себе її співвласником. Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 заборгував сторонній особі кошти, які були стягнуті з нього судовим рішенням. На виконання такого судового рішення приватним виконавцем було звернуто стягнення на спірну квартиру та реалізовано її на електронних торгах. Внаслідок таких подій позивачка вважає, що примусова реалізація спірної квартири здійснена з порушенням її законних прав, як співвласника квартири, а тому звернулась до суду з даним позовом.

Відповідач ОСОБА_6 заперечив проти позову та у письмовому відзиві просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою позицію обґрунтовує тим, що він є добросовісним набувачем спірної квартири і не може бути позбавлений права власності на неї. На момент реалізації квартири були відсутні будь-які документи, які б підтверджували наявність у позивачки права власності на спірну квартиру, а відтак виконавцем не було допущено ніяких порушень норм законодавства при реалізації такої квартири. Зазначив, що з моменту розірвання шлюбу між позивачкою та ОСОБА_3 сплинуло 28 років, а відтак позивачка пропустила строк позовної давності для вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя. Вважає, що належним способом захисту прав позивачки є компенсація їй ОСОБА_3 половини вартості такої квартири.

Приватний виконавець Плесюк О.С. також заперечив проти позовних вимог та у наданому суду письмовому відзиві просив ухвалити рішення про відмову у позові. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що під час реалізації спірної квартири не було допущено ніяких порушень законодавчих норм. Вказує на те, що позивачка з 2009 року знала про те, що спірна квартира зареєстрована виключно за ОСОБА_3 і з 26.01.2009р. на таку квартиру накладений арешт, а відтак позивачкою пропущений строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про визнання її речових прав на таку квартиру.

Відповідач ОСОБА_3 не заперечував проти позовних вимог та не подавав письмового відзиву.

01.03.2023р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

За заявою позивачки 08.02.2023р. судом постановлено ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову та накладено арешт на 1/2 частину кватири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів №469, виданого 02.02.2023р. приватним нотаріусом Алєксєєвою І.О..

08.03.2023р. на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_6 проти позову.

23.03.2023р. на адресу суду надійшов відзив приватного виконавця Плесюка О.С. проти позову.

03.04.2023р. представником відповідача ОСОБА_3 - адвокат Мельніченко А.М., яка діє на підставі ордеру серії ВА №1050138 від 24.03.2023р., - подано до суду відповіді на відзиви приватного виконавця Плесюка О.С. та відповідача ОСОБА_6 , в яких вказується що виконавець не перевірив належним чином реєстрацію права власності на спірну квартиру і помилково вважав, що така квартира є приватною власністю виключно ОСОБА_3 . Також вказується, що строк позовної давності для вимог позивачки слід обчислювати з моменту набуття ОСОБА_6 права власності на спірну квартиру, оскільки до такого моменту не було порушень права власності позивачки.

25.04.2023р. судом закрите підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду.

31.05.2023р. судом постановлено ухвалу, якою залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_7 .

Від приватного нотаріусу Алєксєєвої І.Ю. на адресу суду надійшла заява, в якій вона просила розглянути справу без її участі.

В судовому засіданні позивачка та її представник - адвокат Хомік С.Г. - підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві. Представник позивачки додатково пояснив, що перебуваючи у шлюбі, позивачка разом з ОСОБА_3 виплатили пайовий внесок за квартиру, а тому спірна квартира є об`єктом їх спільної сумісної власності. Будь-яких боргових зобов`язань у позивачки не було, а тому звернення стягнення на належну їй частку спірної квартири без її згоди є порушенням її права власності.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Мельниченко А.М. пояснила, що відповідач ОСОБА_3 визнає позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення. Також пояснила, що між відповідачем та позивачкою не було спору щодо поділу майна після розірвання шлюбу і весь цей час позивачка проживала у спірній квартирі, допоки її не виселили за вимогою ОСОБА_6 . Зауважила, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності відповідача та позивачки, оскільки розрахунок за таку квартиру ними здійснювався за спільні кошти, що безумовно визнається відповідачем.

Відповідач ОСОБА_6 заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та просив відмовити у задоволенні позову. Зауважив, що спірна квартира придбана ним на публічних торгах і він не порушував законних прав та інтересів інших осіб і вселився у спірну квартиру на законних підставах. Пояснив, що вселився у квартиру через тиждень після її придбання і у квартирі на момент його вселення ніхто не жив. Додатково пояснив, що перед вселенням в квартиру він зв`язувався з позивачкою, але вона не надала йому ключів, внаслідок чого він вимушений був вибивати двері у присутності поліції, щоб потрапити до квартири. В квартирі були речі позивачки і старі меблі, які вона згодом забрала.

Приватний виконавець Плесюк О.С. також заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та просив відмовити у позові. Додатково пояснив, що спірна кватира перебувала з 2009 року під арештом і на момент звернення стягнення на таку квартиру він перевіряв відомості про право власності. Зауважив, що квартира вже майже 30 років зареєстрована за боржником, а відтак він не міг ніяким чином довідатись про наявність у позивачки речових прав на таку квартиру, а позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності.

Представник третьої особи ОСОБА_8 - адвокат Поліщук В.В., який діє на підставі ордеру серії СА №1056205 від 31.05.2023р., - у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у позові. Пояснив, що позовна вимога про визнання електронних торгів недійними є передчасною, оскільки ніяких порушень в процедурі проведення торгів не було. Заявив про пропуск позивачкою строків позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Додатково зауважив, що позивачкою не доведено обставин щодо набуття спірної квартири у спільну власність.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Предметом спору є квартира за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності на таку квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі довідки, виданої ЖБК-92 від 23.06.1994р. №1068, що підтверджується дублікатом реєстраційного посвідчення, виданого Черкаським ООБТІ 07.07.2010р. /т. 1 а.с. 8/.

Згідно ордеру серії А №015659 від 30.10.1990р., виданого на підставі рішення загальних зборів членів ЖБК-92 від 09.08.1990р., затвердженого рішенням виконавчого комітету Придніпровської ради народних депутатів від 11.09.1990р. №231, спірна квартира виділена для заселення ОСОБА_3 та членам його сім`ї - ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_9 (донька) /т. 1 а.с. 6/.

Відповідно до довідки голови ЖБК-92 від 02.02.2023р. за вих. №004/1 пай за спірну квартиру виплачувався з 1990 до 1992 року в розмірі 6375 руб. і виплачений повністю /т. 1 а.с. 7/.

В період часу з 07.03.1987р. по 07.12.1994р. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується відповідними свідоцтвами про укладання та розірвання шлюбу /т. 1 а.с. 4-5/.

Шлюб розірваний на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.10.1994р. у справі №2-1506/1994, яке набрало законної сили 31.10.1994р. /т. 1 а.с. 166-167/. При цьому у рішенні суду зазначено, що майнового спору між сторонами на момент розірвання шлюбу немає.

В період з 14.12.1990р. і до теперішнього часу позивачка має зареєстроване місце проживання у спірній квартирі, що підтверджується відомостями з реєстру територіальної громади /т. 1 а.с. 9/.

ОСОБА_3 з 17.01.1998р. має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 /т. 1 а.с. 62/.

26.01.2009р. на підставі постанови державного виконавця Центрального ВДВС Черкаського міського управління юстиції серії АА №770426 від 26.01.2009р. на спірну квартиру накладено арешт та оголошено заборону на її відчуження з метою забезпечення виконання зобов`язань боржника ОСОБА_3 , про що наявні відомості в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна /т. 1 а.с. 10/.

На підставі рішення Черкаського апеляційного суду від 26.11.2020р. у цивільній справі №712/8142/16-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_10 та ОСОБА_3 про стягнення боргу Соснівським районним судом м. Черкаси 18.02.2021р. було видано три виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 грошових коштів в розмірі 10 600,14 грн. (судовий збір), 78 756,53 грн. (неустойка), 25 065,88 доларів США (заборгованість за кредитом) /т. 1 а.с. 15-17/. Примусове виконання таких виконавчих листів здійснювалось приватним виконавцем Плесюком О.С. в межах зведеного виконавчого провадження №64642196 /т. 1 а.с. 14/.

Листом від 07.05.2021р. за вих. №22330о КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» на вимогу приватного виконавця Плесюка О.С. повідомило останнього, що станом на 01.01.2013р. право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі довідки ЖБК-92 від 23.06.1994р. №1068 /т. 1 а.с. 65-66/.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про зареєстроване право власності на спірну квартиру до 02.02.2023р. були відсутні, що підтверджується відповідними інформаційними довідками /т. 1 а.с. 10/.

25.01.2023р. приватним виконавцем було проведено електронні торги з реалізації спірної квартири через систему електронних торгів арештованого майна (СЕТАМ) в межах виконавчих дій по виконавчому провадженню №64642196 за наслідками яких спірну квартиру придбав ОСОБА_6 за ціною 778 549 грн., про що було складено протокол №581892 від 25.01.2023р. /т. 1 а.с. 11/.

31.01.2023р. приватним виконавцем складений акт про проведені електронні торги, на підставі якого 02.02.2023р. приватним нотаріусом Алєксєєвою І.Ю. було видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів №469 та здійснено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 /т. 1 а.с. 12-13/.

За таких обставин на теперішній час позивачка вважає, що відчуження спірної квартири без її згоди на електронних торгах задля погашення заборгованості ОСОБА_3 порушило її право власності на належну їй частку у такій квартирі, внаслідок чого вона звернулась до суду з даним позовом.

Тож спір виник з правовідносин про право власності і регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952) та Законом України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404).

Надаючи оцінку доводам учасників справи суд виходить з того, що підставою звернення позивачки до суду є невизнання її права власності на спірну квартиру та примусова реалізація такої квартири без її згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

По обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що набуття права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру мало місце в період часу, коли він перебував у шлюбних стосунках з позивачкою, а відтак майнові відносини між ними регулювались діючим на той час законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України від 07.02.1991р. №697-ХІІ «Про власність» (далі - Закон №697) в редакції, що діяла на момент реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 , член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Статтею 16 Закону №697 передбачалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону №697 майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

За правилами ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Згідно роз`яснення наданого у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» № 9 від 18.09.1987р. при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону України «Про власність», п. 43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім`ю (статті 22, 24, 28, 28 КпШС України), враховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Аналіз вищенаведених норм законодавства свідчить, що у випадку сплати пайового внеску до ЖБК його членом, який перебував у шлюбі, квартира набувається у власність подружжям на умовах спільного майна, а відтак стає об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

За матеріалами справи судом встановлено, що сплати пайових внесків за спірну квартиру здійснювалась в період з 1990 до 1992 року, коли позивачка та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, а відтак спірна квартира є об`єктом їх спільної сумісної власності незалежно від того, що право власності на таку квартиру було зареєстроване виключно за ОСОБА_3 .

В цьому контексті слід звернути увагу, що згідно ст. 2 Закону №1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Аналіз норм Закону №1952 дає підстави для висновку про те, що державна реєстрація речового права - це акт офіційного визнання і підтвердження державою відповідного факту, але в дійсності - запис, фіксація явищ, обставин, фактів, які вже відбулися, з метою надання їм юридичної сили. Відсутність державної реєстрації речового права безпосередньо не впливає на юридичну чинність підстави, за якою воно було набуте особою, хоча й позбавляє таку особу можливості використовувати увесь комплекс відповідних правомочностей власності чи його частину. Законодавство нашої держави свідчить про те, що в Україні сам по собі факт державної реєстрації речового права не підтверджує абсолютність і цілковиту непорушність зареєстрованого права. Запис про проведену реєстрацію можна визнати дією, похідною від підстави виникнення в особи речового права, тому юридична чинність державної реєстрації не може вважатися безумовною, оскільки залежить від законності підстави, за якою в особи виникло право власності, що зареєстроване. Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Верховного Суду від 09.02.2018р. у справі №906/538/16, згідно з якою, в силу положень наведеного Закону суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами. Всі реєстраційні дії, рішення та записи, які здійснюються чи приймаються державними реєстраторами, по суті носять технічний характер, направлений на виконання встановленого Законом та іншими нормативно-правовими актами порядку здійснення такої державної реєстрації, проте, не носять самостійного правовстановлюючого характеру та здійснюються на підставі саме наданих державному реєстратору відповідних правовстановлюючих документів.

За таких обставин суд доходить висновку, що незважаючи на те, що право власності на спірну квартиру було зареєстроване у встановленому законом порядку лише за ОСОБА_3 , він не є одноосібним власником такої квартири, оскільки вона є об`єктом спільної сумісної власності його та позивачки в силу правових підстав набуття права власності на таку квартиру. Будь-яких обставин, які б свідчили про спростування презумпції належності такої квартири ОСОБА_3 та позивачці на праві спільної сумісної власності судом не встановлено, оскільки суду не надано доказів на підтвердження того, що пайові внески за спірну квартиру виплачувались не за рахунок спільного сімейного бюджету подружжя ОСОБА_11 . Отже доводи відповідачів про недоведеність належності спірної квартири до об`єктів спільної сумісної власності позивачки та ОСОБА_3 є необґрунтованими.

Таким чином, суд доходить висновку, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності позивачки та ОСОБА_3 , а відтак реалізація такої квартири без згоди позивачки задля виконання персональних боргових зобов`язань ОСОБА_3 порушує законні права та інтереси позивачки, як співвласника майна.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно з ч. 1 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Таким чином, непорушність права власності є беззаперечною.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

По обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що спірна квартира набута позивачкою та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність на підставі норм Кодексу законів про шлюб та сім`ю України. Натомість після розірвання шлюбу, що мало місце 07.12.1994р., між співвласниками, як колишнім подружжям, не було спору щодо поділу такої квартири і позивачка продовжила в ній проживати та користуватися такою квартирою, а відповідач змінив місце проживання. При цьому місце проживання позивачки у такій квартирі зареєстроване до теперішнього часу. Також фактичне користування позивачкою спірною квартирою підтверджується і тими обставинами, що на момент вселення в таку квартири там знаходились її речі та старі меблі, а сама позивачка мала ключі від такої квартири. За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість доводів позивачки про те, що до моменту звернення до неї ОСОБА_6 з вимогою про виселення і спірної квартири її право власності на такий об`єкт не було порушеним, а відтак строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання права власності не пропущений.

В цьому контексті слід звернути увагу, що на момент розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_11 статтею 29 КпШС України було передбачено, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Подібним чином регулюються відносини про поділ майна між подружжям діючим законодавством. За змістом ст.ст. 71, 72 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Аналіз вищенаведених норм законодавства свідчить, що за вимогами про поділ спільного майна подружжя при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. При цьому передумовою звернення до суду є наявність спору між подружжям щодо порядку поділу майна.

За матеріалами справи судом не встановлено обставин, які б свідчили про наявність спору між колишнім подружжям ОСОБА_11 щодо поділу спірної квартири, а відтак відсутні підстави для обчислення строку позовної давності з моменту розірвання шлюбу.

Необґрунтованими є і доводи відповідачів про те, що строк позовної давності за вимогами позивачки про визнання за нею права власності на частку спірної квартири слід обчислювати з моменту, коли вона довідалась про накладення арешту на таку квартири. В цьому контексті суд звертає увагу, що сам по собі факт накладення арешту із забороною відчуження не свідчить про порушення чи невизнання прав позивачки на таку квартиру, а є лише обмеженням права розпорядження, що не зумовлює необхідність захисту права власності шляхом пред`явлення вимог про визнання такого права.

За таких обставин суд доходить висновку про необґрунтованість доводів відповідачів про пропуск позивачкою строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки строк позовної давності слід обчислювати з моменту, коли позивачка довідалась про відчуження спірної квартири.

Стосовно обраного позивачкою способу захисту прав, то суд виходить з наступного.

За змістом статті 1 Закону №1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону №1404 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 50 Закону №1404 звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Аналіз змісту ч. 1 ст. 650, ч. 1 ст. 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відчуження майна з електронних торгів за своєю правовою природою є угодою купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною на підставі приписів цивільного законодавства про недійсність правочину (статті 203, 215 ЦК України).

З урахуванням ч. 1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами електронних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами торгів, а підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів.

У постанові Верховного Суду України від 06.04.2016р. у справі № 3-242гс16 сформульований правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними суди повинні встановити, чи відбулося порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи порушені права і законні інтереси позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29.11.2017р. у справі № 668/5633/14-ц викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди у такій категорії спорів, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення закону при проведенні торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання торгів недійсними.

Для визнання судом торгів недійсними обов`язковою є наявність підстав для визнання їх недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, порушення вимог законодавства, допущених під час проведення торгів, є підставою для визнання таких торгів як правочину недійсними виключно за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Аналогічний висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 25.01.2023р. у справі №727/9540/21.

За змістом ч. 3 ст. 50 Закону №1404 виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

За матеріалами справи судом встановлено, що приватний виконавець Плесюк О.С. тільки пересвідчився в тому, що квартира зареєстрована на боржника і не з`ясував його сімейний стан та не встановив, чи придбана квартира в період шлюбу. Проте, сам по собі факт реєстрації спірного майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише тій особі, на ім`я якої воно зареєстровано.

Таким чином, продажу на електронних торгах підлягала лише частина квартири, що належала чоловіку позивачки (боржнику) на праві спільної сумісної власності подружжя.

Ураховуючи, що спільна квартира є спільною сумісною власністю позивачки та ОСОБА_3 , як така, що набута ними у період шлюбу, відчуження належної позивачу частки у квартирі на електронних торгах без її згоди є порушенням прав позивача як співвласника вказаного майна.

Подібний висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 01.04.2020р. у справі №462/518/18.

Отже слід виснувати, що здійснення продажу з електронних торгів частини майна позивача без вирішення питання щодо визначення частки не відповідає вимогам закону і тягне за собою недійсність проведених електронних торгів.

Стосовно доводів відповідача ОСОБА_6 про неможливість витребування в нього спірної квартири в силу ч. 2 ст. 388 ЦК України, то суд зауважує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Аналіз змісту зазначеної норми закону в контексті тлумачення такого способу захисту прав власника, як право витребувати майно, яке вибуло з його володіння без його волі, свідчить, що визначені ч. 2 ст. 388 ЦК України обмеження стосуються випадків, коли відчуження майна відбулось із дотримання визначеного законом порядку і на момент відчуження не було обставин, які обумовлюють недійсність правочину відчуження. Натомість в даному спірному випадку примусова реалізація спірної кватири відбулась з порушенням права власності позивачки і обумовлена недоліками щодо з`ясування правового режиму належності такої квартири боржнику. Такі обставини об`єктивно існували на момент проведення електронних торгів, внаслідок чого зумовлюють недійсність результатів їх проведення. Отже ч. 2 ст. 388 ЦК України в даному випадку не підлягає застосуванню і не перешкоджає задоволенню позовних вимог.

За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позивачкою позовних вимог, а тому позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з судового збору, сплаченого позивачкою при поданні позову в сумі 6576,75 грн. (3892,75 грн. за вимогами майнового характеру, 2147,20 грн. - немайнового характеру, 536,80 грн. - за заявою про забезпечення позову).

За змістом ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України у випадку задоволення позову судовий збір покладається відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За змістом ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Беручи до уваги, що спір виник внаслідок реалізації спірної квартири задля погашення боргових зобов`язань ОСОБА_3 , який, діючи добросовісно, мав повідомити виконавця про належність спірної квартири йому та позивачці на праві спільної сумісної власності, що дозволило б уникнути спірної ситуації, то суд доходить висновку про необхідність покладання обов`язку з відшкодування витрат позивачки з оплати судового збору в повному обсязі виключно за рахунок відповідача ОСОБА_3 .

Стосовно питання про скасування заходів забезпечення позову, то суд враховує, що учасниками справи не заявлялось клопотань щодо скасування заходів забезпечення позову за наслідками розгляду справи, а відтак судом не розглядається зазначене питання. Разом з тим, зазначене питання врегульовано законом, оскільки згідно ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С., державного підприємства «СЕТАМ», приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвої Інни Юріївни, третя особа: ОСОБА_7 про визнання недійсними електронних торгів, акту про проведені електронні торги, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 02.02.2023 року, скасування державної реєстрації права власності, визнання квартири спільним майном подружжя та визнання права власності на частину квартири - задовольнити.

Визнати електронні торги, проведені Державним підприємством «СЕТАМ» 25.01.2023 року із реалізації арештованого майна за лотом №521756, а саме: однокімнатної квартири АДРЕСА_1 - недійсними.

Визнати недійсними та скасувати акт про проведені електронні торги від 31.01.2023 року приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка Олексія Степановича та свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №469, видане приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвою І.Ю. 02.02.2023 року на ім`я ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 .

Скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 49128247 від 02.02.2023 року про реєстрацію права власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 6 576 грн. 75 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 27 листопада 2023 року.

Головуючий: В.М. Скляренко