ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 820/2521/17

адміністративне провадження № К/9901/53994/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Берназюк Я.О., Кравчук В.М.

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2017 (суддя - Мельников Р.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2018 (судді - Мінаєва О.М., Бартош Н.С., Макаренко Я.М.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області,

треті особи: ОСОБА_2 , Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про зобов`язання вчинити дії.

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати дозвіл Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 27.02.2017 №ХК 114170551247, виданий ОСОБА_2 на виконання будівельних робіт «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1-10 в житловому будинку літ. "А-4" під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1 . Реставрація»

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 та треті особи ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , проживають у житловому будинку АДРЕСА_1 і є власниками приватних квартир цього будинку.

Будівля за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на державному обліку як пам`ятка архітектури та містобудування місцевого значення "Жилий будинок", охоронний №127, прийнята на облік рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 30.04.1980 №334.

Частина будинку, а саме нежитлові приміщення підвалу № І, II площею 72,6 кв.м. 1-го поверху №1-10 площею 124,5 кв.м. належать ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10.11.2016.

Відповідно до охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини (її частину) від 29.12.2016 №970, укладеного між Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації (Орган охорони) та ОСОБА_2 (власник) встановлено режим використання пам`ятки та зобов`язано власника використовувати нежитлові приміщення у будівлі-пам`ятці архітектури "Житловий будинок" виключно під заклад громадського харчування та у спосіб, що забезпечує збереження предмету їх охорони, матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоблення тощо.

27.02.2017 Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Гільовій П.Г. було видано дозвіл №ХК 114170551247 на виконання будівельних робіт: Реабілітація нежитлових приміщень підвалу №І, II та 1-го поверху №1-10 в житловому будинку літ. "А-4" під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1 . Реставрація.

Вважаючи такий дозвіл протиправним, позивач звернулась до суду.

На думку позивача, виданий відповідачем третій особі дозвіл №ХК114170551247 є протиправним та таким, що порушує її права, оскільки під час здійснення третьою особою ОСОБА_2 будівельних робіт не проводиться "реабілітація" чи "реставрація" приміщень пам`ятки архітектури, а пам`ятку архітектури пристосовують під заклад громадського харчування, що не відображено в дозволі, науково-проєктна документація не розроблена належним чином, під час виконання будівельних робіт відбулися зміни (систему вентиляції було прибрано з фасадів будинку і виведено під землею у гараж), що не відображено у проєктній документації, дозвіл на виконання будівельних робіт від 27.02.2017 №ХК 114І70551247 не відповідає будівельним нормам, державним стандартам і правилам, а також порушує містобудівне законодавство.

ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2017, яке за наслідками апеляційного перегляду залишене без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2018, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що листом Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації від 29.12.2016 №01-04/2780-2/2645 надано дозвіл на проведення реабілітації нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху №1-10 в житловому будинку під заклад громадського харчування за адресою: АДРЕСА_1 .

Також суди виходили з того, що оскільки третьою особою ОСОБА_2 було подано до відповідача повний пакет документів, відповідність яких нормам, діючого на момент їх подання законодавства, було встановлено Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, а також те, що посадовими особами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області під час проведеної перевірки не було встановлено не дотримання власником нежитлових приміщень вимог законодавства під час проведення будівельних робіт, що зафіксовано в акті перевірки, то наразі відсутні підстави для скасування дозволу від 27.02.2017 №ХК114170551247.

Крім того, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи позивача щодо неправомірності прийняття оскаржуваного дозволу з підстав, що будівельні роботи не є реабілітацією або реставрацією пам`ятки культури в розумінні Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки режим використання даного об`єкту культурної спадщини під заклад громадського харчування встановлений охоронним договором, а оскаржуваним актом надано дозвіл на виконання будівельних робіт відповідно до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про охорону культурної спадщини". Враховуючи особливості правового режиму пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення, інший порядок чинним законодавством не передбачений.

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування касаційної скарги позивач покликається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, покликається на те, що у висновку про технічний стан приміщення, в якому третьою особою здійснюються будівельні роботи, вказано недостовірну інформацію, зокрема про перекриття, робочий проєкт розроблено з численними порушеннями, а будівельні роботи не відповідають визначенню "реабілітація", "реставрація" оскільки третьою особою заплановано будівництво закладу громадського харчування.

Також покликається на те, що під час розгляду справи не було призначено експертизу, перевірку проведено у її відсутності, а проведена до судового розгляду експертиза викликає сумніви.

Просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа просять відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. При цьому третя особа звернула увагу на те, що позивачкою у цій справі не доведено того, що видачою спірного дозволу порушено її права, свободи чи інтереси у публічно-правових відносинах.

Від Департаменту містобудування та архітектури надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що будівля за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває па державному обліку як пам`ятка архітектури та містобудування місцевого значення «Жилий будинок», охоронний № 127; ОСОБА_2 , якій на праві власності належать нежитлові приміщення підвалу № І, II та першого поверху № 1-10 у цьому будинку, на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» уклала охоронний договір від 29.12.2016 №970, за змістом якого приміщення встановлено режим використання пам`ятки та зобов`язано власника використовувати нежитлові приміщення у будівлі-пам`ятці архітектури «Житловий будинок» виключно під заклад громадського харчування та у спосіб, що забезпечує збереження предмету їх охорони, матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоблення тощо.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2017 та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2018 відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У касаційній скарзі скаржник наголошує на тому, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без належного встановлення усіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема не перевірили недостовірність інформації, наведеної у висновку про технічний стан приміщення про перекриття, не надали оцінку тому, що робочий проєкт розроблено з численними порушеннями, а будівельні роботи не відповідають визначенню "реабілітація", "реставрація" під заклад громадського харчування.

Крім того, на думку скаржника, суди необґрунтовано відхилили клопотання позивачки про проведення експертизи з метою встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми матеріального права та дотримання норм процесуального права, Суд виходить з наступного.

Предметом спору у цій справі є правомірність дій відповідача щодо видачі дозволу №ХК 114170551247 на виконання будівельних робіт: Реабілітація нежитлових приміщень підвалу №І, II та 1-го поверху №1-10 в житловому будинку літ. "А-4" під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1. Реставрація.

Отже, суди попередніх інстанцій мали перевірити дотримання відповідачем під час видачі спірного у цій справі дозволу вимог законодавства.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що належать до IV і V категорій складності, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Для отримання дозволу подається заява, до якої додаються: копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою); проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку; копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту; копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд; інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати; результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Форма дозволу на виконання будівельних робіт, форма заяви, що подається для його отримання, перелік документів, що додаються до заяви, форма відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, порядок видачі та анулювання дозволу на виконання будівельних робіт визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до п. 18 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 «Деякі питання виконання підготовчих та будівельних робіт» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання дозволу замовник (його уповноважена особа) має право подати особисто або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції за місцезнаходженням об`єкта заяву про отримання дозволу за формою згідно з додатком 5.

До заяви додаються: копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку; копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмова згода його власника на проведення будівельних робіт у разі реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єкта; копія ліцензії, яка дає право на виконання будівельних робіт, засвідчена в установленому порядку (подається у разі потреби); копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд; копії кваліфікаційних сертифікатів, засвідчені в установленому порядку.

Пунктом 19 вказаного вище Порядку передбачено, що Інспекція протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви приймає рішення про надання дозволу або відмову в його видачі.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 30 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 «Деякі питання виконання підготовчих та будівельних робіт» підставою для відмови у видачі дозволу є: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що для отримання дозволу ОСОБА_2 (замовником) до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради відповідно до вимог ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку N 466 було подано заяву з усіма передбаченими додатками, в тому числі:

реставраційне завдання на розроблення науково-проєктної документації;

паспорт зовнішнього оздоблення фасаду, що погоджений Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації;

робочий проєкт, розроблений ТОВ «Танкріабуд», головний архітектор проєкту Гріф Я.В. (кваліфікаційний сертифікат серія АА № 003168);

експертний звіт філії ДП «Укрдержбудекспертиза» № 21-0001-17 від 25.01.2017 щодо розгляду проєктної документації за робочим проєктом «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1-10 в житловому будинку літ. «А-4» під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1. Реставрація»;

технічний звіт про технічний стан несучих та огороджувальних конструкцій нежитлових приміщень підвалу № І, ІІ площею 72, 6 кв.м., 1-го поверху № 1-10 площею 124, 5 кв.м. в житловому будинку літ. «А-4» за вищевказаною адресою для оцінки можливості проведення їх реабілітації під кафе з забезпеченням подальшої надійної та безпечної експлуатації, який виконано ФОП ОСОБА_19 (кваліфікаційний сертифікат серія НОМЕР_1);

експертний звіт філії ДП «Укрдержбудекспертиза» № 21-0001-17 від 25.01.2017 щодо розгляду проєктної документації за робочим проєктом «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1-10 в житловому будинку літ. «А-4» під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1 . Реставрація».

Отже, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачкою для отримання спірного дозволу подано повний пакет документів.

Щодо достовірності поданих документів, Суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язковій експертизі підлягають проєкти будівництва об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, - щодо додержання нормативів з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, міцності, надійності, довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо додержання нормативів з питань створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення.

Експертиза проєктів будівництва проводиться в установленому Кабінетом Міністрів України порядку експертними організаціями незалежно від форми власності, які відповідають критеріям, визначеним центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, відомості про які внесені таким органом або на підставі делегованих повноважень саморегулівною організацією у сфері архітектурної діяльності за відповідним напрямом підприємницької діяльності (у разі її утворення) до переліку експертних організацій.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що на виконання вищевказаного було розроблено робочий проєкт «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу №1, II та 1-го поверху №1-10 в житловому будинку літ. «А-4» під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1. Реставрація», який був переданий до Філії ДП «Укрдержбудекспертиза» у Харківській області для проведення відповідної експертизи.

Відповідно до Експертного звіту щодо розгляду проєктної документації за робочим проєктом «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу №1, II та 1-го поверху №1-10 в житловому будинку літ. «А-4» під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1. Реставрація» №21-0001-17 від 25.01.2017 встановлено, що: «зазначена документація розроблена відповідно до вихідних даних на проєктування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо доступності осіб з обмеженими можливостями та інших маломобільних груп населення; екології; пожежної безпеки; техногенної безпеки і може бути затверджена в установленому порядку».

Відповідно до п. 5 Порядку затвердження проєктів будівництва і проведення їх експертизи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 560, перед схваленням та затвердженням проєктів будівництва у випадках, визначених ст. 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", проводиться експертиза проєктів будівництва, а у випадках, визначених Законом України "Про інвестиційну діяльність", - державна експертиза інвестиційного проєкту, складовою якого є проєкт будівництва.

Отже, експертиза проєкту є завершальним етапом розроблення проєктів будівництва.

Крім того, враховуючи особливість об`єкта будівництва, який віднесено до пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення, Суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.22 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.

Відповідно до вимог ч.1 ст.24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» зазначено, що власник пам`ятки зобов`язаний утримувати її в належному стані, своєчасно проводити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення. Використання пам`ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності просторової композиції, а також елементів обладнання і упорядження оздоби тощо.

Частиною першою статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Відповідно до положень ч.1 ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно.

Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Набуття суб`єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.

Згідно із п. 5 ч. 1, ст. 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" головний архітектор проекту, керівники та виконавці робіт повинні мати освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні для проведення відповідних робіт.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що за змістом охоронного договору від 29.12.2016 №970 власника зобов`язано використовувати нежитлові приміщення у будівлі-пам`ятці архітектури «Житловий будинок» виключно під заклад громадського харчування та у спосіб, що забезпечує збереження предмету їх охорони, матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоблення тощо.

Судами попередніх інстанцій також встановлено зі змісту листа Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації від 03.08.2017 № 1020-4484 про те, що проведення реабілітації нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1-10 в житловому будинку літ. "А-4" під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1 погоджено, при цьому виконавці всіх дозвільних документів мають освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні для проведення відповідних робіт.

Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатом розгляду поданих третьою особою документів відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_2 під час розроблення робочого проєкту дотримано вимоги законодавства та робочий проєкт пройшов відповідну державну експертизу, а тому відсутні підстави для відмови у наданні дозволу на виконання будівельних робіт.

З огляду на вищезазначене, Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації третій особі надано дозвіл від 27.02.2017 № ХК 114170551247 на проведення реабілітації нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1- 10 в житловому будинку під заклад громадського харчування за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області було проведено перевірку об`єкту реабілітації нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1-10 в житловому будинку літ. "А-4" під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1 .

З наданих представником відповідача пояснень судами попередніх інстанцій встановлено, що власником приміщень ОСОБА_2 представлено звіт про технічний стан несучих та огороджувальних конструкцій нежитлових приміщень підвалу №1, II, 1-го поверху №1-10 житлового будинку по АДРЕСА_1 для оцінки можливості проведення їх реабілітації під кафе з забезпеченням подальшої надійної та безпечної експлуатації, виконаний ФО-П ОСОБА_19 (кваліфікаційний сертифікат серія НОМЕР_2).

За результатами проведеної перевірки посадовими особами відповідача було складено акт № 220-А від 18.07.2017, в якому зафіксовано, що у вищезазначених нежитлових приміщеннях виконані ремонтні роботи, а саме: роботи з демонтажу не несучих дерев`яних перегородок та роботи зі зняття шару тинькування по внутрішніх стінах. Виконано ремонт та заміну покриття підлоги з частковим ремонтом плити підлоги підвалу та улаштуванням шару гідроізоляції під покриттям підлоги, частково виконано фарбування металевих балок перекриття. Втручання в несучі конструкції не встановлено. Вказані роботи зазначені в звіті, як попередні заходи до початку виконання робіт з реабілітації приміщень. Планування приміщень відповідають копії технічного паспорту КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.02.2014 інв. справа № 34355, реєстровий № 3194.

З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що оскільки третьою особою ОСОБА_2 було подано відповідачу повний пакет документів, відповідність яких нормам діючого на момент їх подання законодавства було встановлено Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, а також те, що посадовими особами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області під час проведеної перевірки не було встановлено недотримання власником нежитлових приміщень вимог законодавства під час проведення будівельних робіт, що зафіксовано в акті перевірки, то дії відповідача щодо видачі дозволу були правомірними, а підстави для скасування дозволу від 27.02.2017 № ХК114170551247 у судовому порядку відсутні.

Водночас, одним із доводів касаційної скарзі є порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права внаслідок безпідставної відмови у задоволенні клопотання про призначення експертизи.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст. ст. 73-76 КАС України докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності. Зокрема, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими є докази, одержані з дотриманням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Тобто саме суди приймають рішення про наявність або відсутність підстав вважати протиправним та скасувати рішення відповідача.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи на підставі оцінки таких доказів:

документів, поданих ОСОБА_2 (замовником) до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради для отримання дозволу, у тому числі робочий проєкт «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу №1, II та 1-го поверху №1-10 в житловому будинку літ. «А-4» під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1 . Реставрація»;

експертного звіту щодо розгляду проєктної документації за робочим проєктом «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу №1, II та 1-го поверху №1-10 в житловому будинку літ. «А-4» під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1 . Реставрація» №21-0001-17 від 25.01.2017, яким встановлено відповідність проєкту вимогам містобудівного законодавства, вихідним даним на проєктування;

листа Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації від 03.08.2017 року № 1020-4484, що проведення реабілітації нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1-10 в житловому будинку літ. "А-4" під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1 погоджено з органами охорони культурної спадщини та про те, що виконавці всіх дозвільних документів мають освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні для проведення відповідних робіт;

акту перевірки дотримання вимог містобудівного законодавства № 220-А від 18.07.2017 на об`єкті «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу №1, II та 1-го поверху №1-10 в житловому будинку літ. «А-4» під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1 . Реставрація», який засвідчив відсутність порушень при проведені робіт;

звіту про технічний стан несучих та огороджувальних конструкцій нежитлових приміщень підвалу №1, II, 1-го поверху №1-10 житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Суд враховує, що відповідне клопотання було подано позивачкою 27.10.2017 до Харківського окружного адміністративного суду.

У цьому клопотанні позивачка просила призначити судову будівельно-технічну експертизу та винести на вирішення експерта наступні питання: "Чи відповідає розроблена проєктно-кошторисна документація «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1-10 в житловому будинку літ. «А-4» нормативно-правовим актам у галузі будівництва (ДБН, СНиП тощо)? Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності?"; "Чи відповідають виконані будівельні роботи на об`єкті «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1-10 в житловому будинку літ. «А-4» під заклад громадського харчування за адресою: АДРЕСА_1 . Реставрація» проєктній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?"; "До якого виду робіт (нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт тощо) належать фактично виконані роботи на об`єкті «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1-10 в житловому будинку літ. «А-4» під заклад громадського харчування за адресою: АДРЕСА_1 . Реставрація»?".

В обґрунтування заявленого клопотання позивачкою зазначено, що у матеріалах справи міститься копія робочого проєкту «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1-10 в житловому будинку літ. «А-4» під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1 . Реставрація», який надався для прийняття рішення Інспекцією про видачу дозволу. Водночас, з`ясування відповідності робочого проєкту вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва (ДБН, СНиП, тощо) потребує спеціальних знань. Експертиза вказаного робочого проєкту здійснювалась Філією ДП «Укрдержбудекспертиза». На думку представника позивача, вказані висновки щодо експертизи робочого проєкту, яка проводилася Філією ДП «Укрдержбудекспертиза» у Харківській області, підлягають сумніву.

Розглянувши вищенаведене клопотання, Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 30.10.2017 відмовив у його задоволені, виходячи з того, що представником позивача у наданому до суду клопотанні не наведено обґрунтованих доводів та не наведено достатніх доказів щодо невідповідності експертного звіту №21-0001-17 від 25.01.2017 щодо розгляду проектної документації за робочим проєктом «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1-10 в житловому будинку літ. «А-4» під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1. Реставрація».

Враховуючи вищевикладене, та те, що для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, відсутня необхідність у призначенні судової будівельно-технічної експертизи, а також відсутність потреби задля вирішення даної справи в спеціальних знаннях, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової будівельно - технічної експертизи.

Колегія суддів погоджується з тим, що наявні у матеріалах справи докази відповідали вимогам щодо належності, допустимості, достовірності та достатності у розумінні ст. ст. 73-76 КАС України, відтак, суди першої та апеляційної інстанції могли на їх підставі встановити обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, зокрема встановити правомірність дій відповідача під час видачі дозволу на виконання будівельних робіт та наявність або відсутність підстав для скасування спірного дозволу. Водночас, доводи позивачки про недостовірність експертного звіту №21-0001-17 від 25.01.2017 не були належним чином обґрунтовані з посиланням на конкретні факти такої недостовірності або реальні підстави, які могли свідчити про неправильність висновків експертного звіту.

Крім того, Суд враховує принцип процесуальної економії як невід`ємної складової ефективно організованого судового процесу, який вимагає дотримання судами розумних строків розгляду та вирішення спорів.

У ст. 4 КАС України розумний строк визначається як найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Отже, враховуючи наявність у матеріалах справи належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, відсутність належного мотивування недостовірності експертного звіту №21-0001-17 від 25.01.2017, а також необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, колегія суддів доходить висновку, що судами попередніх інстанцій не порушено положення КАС України у зв`язку з відмовою у проведенні судової експертизи.

Стосовно доводів, наведених третьою особою у відзиві на касаційну скаргу про недоведення позивачкою порушення своїх прав, свобод або інтересів у публічно-правових відносинах з відповідачем, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (ч. 1 ст. 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (ч. 1 ст. 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної особи на ефективний судовий захист. При цьому адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема у постановах від 01.02.2022 у справі № 640/18584/20 та від 16.11.2022 у справі № 320/8650/20.

У Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09.09.2010 № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004 № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). При цьому, що суд, який розглядає справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Водночас обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

При цьому єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов:

1) однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій;

2) спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій;

3) перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 22.03.2019 у справі №2040/7500/18, від 22.08.2019 у справі №824/2393/15-а, від 14.11.2019 у справі №2а-11449/11/2670, від 15.01.2020 у справі № №813/4060/17, від 09.09.2021 у справі №826/11084/18, від 02.11.2021 у справі №420/2719/20, від 05.05.2022 у справі №640/6855/19, від 01.09.2022 у справі № 640/3165/22 та від 16.11.2022 у справі № 320/8650/20.

Предметом спору в справі, яка переглядається, є дозвіл, виданий Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 27.02.2017 №ХК 114170551247 ОСОБА_2 на виконання будівельних робіт «Реабілітація нежитлових приміщень підвалу № І, II та 1-го поверху № 1-10 в житловому будинку літ. "А-4" під заклад громадського харчування по АДРЕСА_1 . Реставрація», тобто правомірність дій органу місцевого самоврядування, вчинених ним як суб`єктом владних повноважень при здійсненні передбачених законом функцій щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт.

Як убачається зі змісту позовної заяви, звернення до суду позивачка обґрунтувала порушенням свого права на безпечні умови проживання, оскільки є власницею квартири у будинку АДРЕСА_1 , який до того ж є об`єктом культурної спадщини, натомість внаслідок протиправних дій відповідача щодо видачі дозволу від 27.02.2017 №ХК 114170551247 на виконання будівельних робіт у нежитлових приміщеннях будинку останній може зазнати руйнувань, що створює загрозу безпеці життя та здоров`я його мешканців.

При цьому між позивачкою та третьою особою ОСОБА_2 відсутній будь-який спір про право власності чи інше речове право на нежитлові приміщення у цьому будинку, а також у позивачки відсутній будь-який приватний інтерес у відносинах з відповідачем або третьою особою, зокрема щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна.

Таким чином, у справі, яка переглядається, предметом спору є перевірка законності дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання його владних управлінських функцій. При цьому, як убачається зі змісту позову, судовий розгляд цього спору позивач ініціював з метою захисту своїх прав у сфері публічно-правових відносин, а не у зв`язку з потребою відстоювання своїх майнових чи інших приватних прав у відносинах з третьою особою чи відповідачем.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 813/4993/15, в якій спір виник у схожих правовідносинах.

Частинами 1 та 2 ст. 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» визначено, що Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно із ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі ч. 7 ст. 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів ст. 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечні умови проживання належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що у цьому випадку має місце захист особою свого законного інтересу, а саме - права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, яке, на думку позивачки, порушено внаслідок прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, яке у разі його реалізації призведе до недотримання суб`єктом містобудівної діяльності будівельних норм та стандартів та вимог містобудівної документації на місцевому рівні.

До того ж колегія суддів враховує, що третьою особою подавалося клопотання про закриття провадження в адміністративній справі з подібних підстав, проте ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 відмовлено у його задоволенні з огляду на те, що Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради та Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області під час здійснення своїх повноважень діють як суб`єкти владних повноважень, а тому спори, які випливають із функціональної діяльності цих органів, належать до юрисдикції адміністративних судів.

За висновком суду першої інстанції, оскільки оскаржуваний позивачкою дозвіл на виконання будівельних робіт є актом суб`єкта владних повноважень і саме у зв`язку з його прийняттям позивачка пов`язує порушення своїх прав, то відповідно цей спір слід розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Отже, за встановлених обставин справи, Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно розглянули цю справу у порядку адміністративного судочинства, оскільки у цій справі спір стосувався правомірності дозволу, виданого відповідачем на виконання будівельних робіт третій особі, внаслідок чого, на думку позивачки, порушено її право на безпечні для життя та здоров`я умови проживання.

Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або недотримання норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Оскільки колегія суддів залишає у силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 238, 345, 350, 355, 356 КАС України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2018 у справі № 820/2521/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає

Судді:

О.П. Стародуб

Я.О. Берназюк

В.М. Кравчук