ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 380/18551/23 пров. № А/857/18338/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Гуляка В.В., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Мартинюком В.Я. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду Україниу Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо неврахування стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, а також половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та призначення їй виплати, як судді у відставці, щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 54% від заробітної плати працюючого судді та зобов`язати пенсійний орган здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання з 27.06.2023 в розмірі 68% грошового утримання з урахуванням стажу 29 років 06 місяців 00 днів без обмеження граничного розміру, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що зарахування до стажу роботи позивачки на посаді судді періодів навчання у вищому навчальному закладі та роботи провідним спеціалістом арбітражного суду чинним законодавством не передбачено.

Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 є суддею увідставці, перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 54% грошового утримання.

Згідно Рішення Вищої ради правосуддя №652/0/15-23 від 22.06.2023 позивачку звільнено з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до даного рішення, до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку, підлягають зарахуванню : стаж роботи на посаді судді (з дати призначення судді на посаду по дату ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про звільнення) 22 роки 1 місяць 6 днів; половина строку навчання у вищому юридичному закладі 2 роки 5 місяців 1 день; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді 5 років.

Відтак, загальний стаж роботи позивачки, який дає їй право на звільнення у відставку, становить 29 років 6 місяців 7 днів.

Відповідно до наказу Західного апеляційного господарського суду №06-03/70 від 26.06.2023 про відрахування зі штату суду ОСОБА_1 , рішення Вищої ради правосуддя №652/0/15-23 від 22.06.2023 Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку п.2 зазначено, що останній день відпустки ОСОБА_1 26.06.2023 вважати днем її відрахування зі штату суду, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_1 , позивачка у період з 02.03.1995 по 23.05.2001 працювала на посаді спеціаліста 1 категорії, провідного спеціаліста арбітражного суду Львівської області, з 24.05.2001 по 31.01.2005 - на посаді судді арбітражного (господарського) суду Львівської області, з 01.02.2005 по 28.09.2018 - на посаді судді Львівського апеляційного господарського суду та з 01.10.2018 по 26.06.2023 - на посаді судді Західного апеляційного господарського суду.

Також, згідно відомостей трудової книжки та копії диплому НОМЕР_2 , виданого Львівським орденом Леніна державним університетом імені Івана Франка позивачка навчалася за денною формою з 25.08.1982 по 27.06.1987.

Згідно розрахунку стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного (довічного) грошового утримання працюючому судді та судді у відставці, виданого Західним апеляційним господарським судом, позивачці визначено періоди роботи, а саме : студентка юридичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка з 25.08.1982 по 27.06.1987 (02 роки, 05 місяців, 1 день), спеціаліст 1 категорії, провідний спеціаліст арбітражного суду Львівської області з 02.03.1995 по 23.05.2001 (05 років 00 місяців 00 днів), суддя арбітражного (господарського) суду Львівської області з 24.05.2001 по 31.01.2005 (03 роки 08 місяців 07 днів), суддя Львівського апеляційного господарського суду з 01.02.2005 по 28.09.2018 (13 років 07 місяців 27 днів), суддя Західного апеляційного господарського суду з 01.10.2018 по 26.06.2023(04 роки 08 місяців 04 дні), що загалом становить29 років 06 місяців 00 днів.

З матеріалів справи видно, що позивачка зверталася до пенсійного органу із заявою, в якій просила здійснити їй, як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання з 27.06.2023 в розмірі 68% грошового утримання з урахуванням стажу 29 років 06 місяців 00 днів, на яку листом ГУ ПФУ №19519-19429/А-52/8-1300/23 від 24.07.2023 отримала відповідь про те, що їй призначено пенсію за віком з 14.07.2022, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 27.06.2023, на підставі заяви від 28.06.2023 виплачується щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів та становить 122588,64 грн (227016,00 х 54%). При цьому, зарахування до стажу роботи на посаді судді періодів навчання у вищому навчальному закладі та роботи провідним спеціалістом арбітражного суду чинним законодавством не передбачено.

Вважаючи протиправними дії пенсійного органу, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у зарахуванні позивачці до стажу її роботи, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, а також половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та призначення виплати їй, судді у відставці, щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 68% від заробітної плати працюючого судді не відповідає критерію правомірності, передбаченому п.1 ч.2 ст.2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статей21,22 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції Українигарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Правовідносини, пов`язані з виходом судді у відставку та призначенням йому щомісячного довічного грошового утримання, регулюютьсяЗаконом України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1402).

Відповідно до ч.1 ст.142 Закону №1402, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленогост. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Отже, за вибором судді у відставці може виплачуватися або пенсія, згідно ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, або виплачується щомісячне довічне грошове утримання.

Згідно ч.1, 2 ст.137 Закону №1402, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді : 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Згідно абз.4 п.34 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цимЗаконом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Таким чином, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді.

Отже вказана норма передбачає можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Абзац 4 пункту 34 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402 визначає, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Проаналізувавши вказану норму у її взаємозв`язку з абзацом 4 пункту 34 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402, колегія суддів зазначає, що у зв`язку з набранням чинності Законом №2447-VIII, яким внесено зміни до статті 137 Закону №1402, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

На час призначення позивачки на посаду судді питання організації діяльності арбітражного суду регулювалися Законом України Про арбітражний суд №1142-ХІ від 04.06.1991, статтею 22 якого передбачено, що право на зайняття посади судді арбітражних судів областей мав громадянин України, який досяг на день призначення 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше п`яти років.

Як вбачається з рішення Вищої ради правосуддя №652/0/15-23 від 22.06.2023 ОСОБА_1 стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді та становить 5 років.

З огляду на вищевикладене, враховуючи норми частини другоїстатті 137 Закону №1402, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що до стажу роботи на посаді судді, який надає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) позивачки, вимога щодо якого визначена законом та надає право на призначення судді.

Вказане узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019 по справі №9901/805/18, постановах Верховного Суду від 08.09.2022 по справі №380/10696/21, від 13.04.2022 по справі №420/1840/20, від 23.06.2022 по справі №240/21282/20.

До набрання чинності Законом №1402 спірні правовідносини регулюються Законом України Про статус суддів №2862-ХІІ від 15.12.1992 (далі - Закон №2862).

Відповідно до ч.1ст.43 Закону №2862, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.

Згідно абз.2 ч.4 ст.43 Закону №2862, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Водночас, ч.1 ст.7 Закону №2862 передбачено, що на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Відповідно до п.3-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 Про оплату праці та щомісячне грошове утримання судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеногозаконом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, на юридичних факультетах вищих навчальних закладах та календарний період проходження строкової військової служби.

При цьому, згідно ст.1 Указу Президента України №584/95 від 10.07.1995 Про додаткові заходи щодо соціального заходу суддів (далі - Указ Президента України №584/95), до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеногозаконом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Враховуючи наведені норми законодавства, які були чинні на день призначення позивачку на посаду судді, до її стажу роботи, що дає право на відставку судді, зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

Оскільки стаж роботи позивачки на посаді судді перевищує показник у 10 років, то положення наведених актів права підлягають застосуванню до спірних правовідносин в частині періоду трудової діяльності, котрий включається до стажу роботи позивачки на посаді судді.

Судом встановлено, що позивачка у період з 02.03.1995 по 23.05.2001 працювала на посаді спеціаліста 1 категорії, провідного спеціаліста арбітражного суду Львівської області (Наказ №16 від 02.03.1995; Наказ №40/§2 від 26.03.1997), з 24.05.2001 по 31.01.2005 - на посаді судді арбітражного (господарського) суду Львівської області (Указ Президента України №311/2001 від 16.05.2001; Наказ №98-К від 24.05.2001), з 01.02.2005 по 28.09.2018 - на посаді судді Львівського апеляційного господарського суду (Указ Президента України №1540/2004 від 25.12.2004; Постанова Верховної Ради України №210-V від 05.10.2006) та з 01.10.2018 по 26.06.2023 - на посаді судді Західного апеляційного господарського суду (Указ Президента України №295/2018 від 28.09.2018; Наказ №06-03/253 від 28.09.2018).

Матеріалами справи також підтверджено, що позивачка у період з 25.08.1982 по 27.06.1987 навчалася за денною формою на юридичному факультеті (диплом НОМЕР_2 , виданий Львівським орденом Леніна державним університетом імені Івана Франка).

Також, вищезазначене підтверджується розрахунком стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного (довічного) грошового утримання працюючому судді та судді у відставці, виданим Західним апеляційним господарським судом, записами трудової книжки та рішенням Вищої ради правосуддя.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що неврахування відповідачем до відповідного стажу роботи позивачки на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на денній формі у вищому юридичному навчальному закладі та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право на призначення судді та врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є протиправним.

Такі дії відповідача мали наслідком неправомірне зменшення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці при його перерахунку.

Відповідно до ч.3 ст.142 Закону №1402, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо збільшення нарахування щомісячного довічного грошового утримання позивачці, як судді у відставці у розмірі 68% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, починаючи з 27.06.2023.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення даного позову.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року по справі №380/18551/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді В. В. Гуляк С. М. Шевчук