ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 127/18918/22

провадження № 61-8478сво23

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 03 травня 2023 року у складі колегії суддів Матківської М. В., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,

Історія справи:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради» (далі - КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що на підставі наказу від 11 червня 2020 року № 73-К він працював з 13 червня 2020 року на посаді лікаря ортопеда?травматолога дитячого травмпункту на 0,5 посади за сумісництвом.

Наказом відповідача від 01 серпня 2022 року № 79/К його було звільнено із вказаної посади у зв`язку з прийняттям працівника, який не є сумісником.

Вважав своє звільнення незаконним, оскільки трудове законодавство не містить норм щодо звільнення з роботи за сумісництвом у зв`язку з прийняттям на цю роботу працівника, який не є сумісником. При ознайомленні із спірним наказом він вказав на відсутність у ньому посилання на підстави звільнення, встановлені нормами трудового законодавства.

Водночас 01 серпня 2022 року КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» видало наказ № 80/К «Про внесення змін до наказу від 01 серпня 2022 року № 79/К «Про припинення трудового договору» нібито з метою виправлення технічних описок (мимовільних помилок), допущених при складанні наказу № 79/К, а насправді роботодавець змістовно доповнив наказ № 79/К шляхом додавання констатуючої частини.

Відповідач не є державним підприємством, оскільки після 1991 року лікарня була віднесена до об`єктів комунальної власності Вінницької обласної ради, а в подальшому - перетворена у КНП. Роботодавець звільнив його з посади як лікаря і прийняв на роботу лікаря-стажиста ОСОБА_3 , який має нижчу кваліфікацію, чим фактично порушив покладений на нього Статутом КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» обов`язок забезпечувати підприємство більш кваліфікованими працівниками з метою підвищення якості послуг, що надаються.

ОСОБА_1 просив:

визнати незаконним і скасувати наказ від 01 серпня 2022 року № 79/К про звільнення його з роботи;

поновити його на 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога дитячого травмпункту в КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня»;

стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 серпня 2022 року до дня ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2023 року у складі судді Жмудя О. О. позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» від 01 серпня 2022 року № 79/К про звільнення ОСОБА_1 з 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога дитячого травмпункту.

Поновлено ОСОБА_1 на 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога дитячого травмпункту КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» з 02 серпня 2022 року.

Стягнено з КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2022 року до 15 лютого 2023 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не містить такої підстави звільнення, як прийняття на роботу працівника, який не є сумісником. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, скасовано норму абзацу 4 частини першої статті 43-1 КЗпП України, що передбачала можливість звільнення без згоди виборного органу первинної профспілкової організації сумісників у зв`язку з прийняттям працівників, які не є сумісниками.

Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 (далі - Положення № 43), пунктом 8 якого відповідач керувався при звільненні позивача, не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки поширюється лише на державні підприємства, установи і організації, тоді як КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» належить до об`єктів комунальної власності обласної ради.

Оскарженим наказом роботодавець звільнив з роботи лікаря ОСОБА_1 , а прийняв на роботу лікаря-стажиста ОСОБА_3 , який має нижчу кваліфікацію, чим порушив покладений на нього обов`язок забезпечувати підприємство більш кваліфікованими працівниками з метою підвищення якості послуг, що надаються.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав позивача шляхом скасування оскаржуваного наказу, поновлення його на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 травня 2023 року апеляційну скаргу КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 не є членом профспілкової організації та не обирався до профспілкових органів, а відповідач як комунальне підприємство отримує фінансування з обласного бюджету.

Робота за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положенням № 43. Зазначені нормативно-правові акти регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів, а отже, їх дія поширюється на комунальні заклади, утворені органом місцевого самоврядування, та комунальні установи, організації, що фінансуються з бюджету. Такий правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2018 року у справі № 640/569/17 (провадження № 61-6529св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 592/11917/17 (провадження № 61?37556св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 607/13528/18 (провадження № 61?12081св19), від 16 березня 2020 року у справі № 415/6914/17 (провадження № 61?38121св18).

У постанові також вказано, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що Положення № 43 поширюється лише на державні підприємства, установи і організації, до яких відповідач у справі не належить. З оскаржуваного наказу вбачається, що в ньому підставою для звільнення ОСОБА_1 зазначено: «у зв`язку з прийняттям працівника, який не є сумісником», і саме такі обставини пов`язані із звільненням позивача, який працює за зовнішнім сумісництвом на 0,5 посади. У наказі № 80/К підставою вказана така ж причина - «у зв`язку з прийняттям працівника, який не є сумісником», лише доповнено наказ № 79/К посиланням на норми права, передбачені трудовим законодавством, які регулюють таку причину звільнення, - стаття 7 КЗпП України та пункт 8 Положення № 43. Вказане формулювання причин звільнення відповідає вимогам законодавства про працю, чинного на день звільнення позивача.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що при звільненні позивача з роботи за сумісництвом у зв`язку з прийняттям на цю посаду іншого працівника на постійне місце роботи роботодавець дотримав норми трудового законодавства. Оскільки основна вимога про поновлення на роботі не підлягає задоволенню, то відсутні правові підстави для задоволення похідної від неї вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аргументи учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 03 травня 2023 року, в якій просив:

скасувати постанову апеляційного суду;

залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 757/42264/16-ц (провадження № 61-48382св18) за позовом ОСОБА_4 про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування, поновлення її на посаді лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії загальної практики/сімейної медицини № 3 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва та стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення № 43 стосуються й комунальних підприємств, оскільки вказані нормативно-правові акти поширюють свою дію лише на державні підприємства, установи і організації, до яких КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» не належить.

Заявник зазначає, що фінансування відповідача здійснюється за рахунок Національної служби здоров`я України (далі - НСЗУ), а не з місцевого бюджету, тому за своїми сутнісними ознаками комунальне некомерційне підприємство не є бюджетною установою в розумінні Бюджетного та Господарського кодексів України. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання відповідачем фінансування з обласного бюджету.

У липні 2023 року КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» подало до Верховного Суду додаткове пояснення на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.

05 липня 2023 року справа № 127/18918/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року справу призначено до розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 червня 2023 року вказано, що підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року, якою справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, мотивовано тим, що судова практика щодо поширення дії постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення № 43 на комунальні заклади, утворені органом місцевого самоврядування, та комунальні установи, організації, що фінансуються з бюджету, підтримується Верховним Судом у постановах від 23 квітня 2018 року у справі № 640/569/17 (провадження № 61-6529св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 592/11917/17 (провадження № 61-37556св18), від 16 березня 2020 року у справі № 415/6914/17 (провадження № 61-38121св18), на які послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Водночас у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 757/42264/16-ц (провадження № 61-48382св18) висловлено позицію, що згадані нормативно-правові акти - постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення № 43 поширюють свою дію лише на державні підприємства, установи і організації.

Як зазначено вище, в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення апеляційного суду в цій справі ОСОБА_1 послався на вказаний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 757/42264/16-ц (провадження № 61?48382св18).

Таким чином, задля ухвалення законного й обґрунтованого рішення в цій справі колегія суддів вважала, що необхідно вирішити питання щодо поширення постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення № 43 на роботу за сумісництвом працівників не лише державних підприємств, установ і організацій, а й комунальних підприємств, яким, зокрема, є відповідач у справі - КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня».

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що наказом КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» від 11 червня 2020 року № 73-К ОСОБА_1 прийнято з 13 червня 2020 року на 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога дитячого травматологічного пункту, з умовами роботи - за сумісництвом.

Наказом КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» від 29 липня 2022 року № 75/К ОСОБА_3 прийнято з 01 серпня 2022 року на 0,5 посади лікаря-стажиста з дитячої ортопедії і травматології травматологічного пункту, 0,25 посади лікаря-стажиста з дитячої ортопедії і травматології та 0,25 посади лікаря-стажиста з дитячої ортопедії і травматології на час служби в Збройних Силах України ОСОБА_5 , з умовами роботи - основна.

Наказом КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» від 01 серпня 2022 року № 79/К звільнено ОСОБА_1 з 01 серпня 2022 року, який працює за зовнішнім сумісництвом на 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога дитячого травматологічного пункту, у зв`язку з прийняттям працівника, який не є сумісником.

Копію вказаного наказу ОСОБА_1 отримав 01 серпня 2022 року, зазначивши: «З наказом не згоден, оскільки відсутнє посилання на підстави звільнення, встановлені нормами чинного трудового законодавства (зокрема КЗпП України)».

У наказі КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» від 01 серпня 2022 року № 80/К «Про внесення змін до наказу від 01 серпня 2022 року № 79/К «Про припинення трудового договору» вказано, що з метою усунення технічної описки, допущеної при складанні наказу від 01 серпня 2022 року № 79/К, констатуючу частину наказу № 79/К викладено в такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , який працює за зовнішнім сумісництвом на 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога дитячого травматологічного пункту, 01 серпня 2022 року у зв`язку із прийняттям працівника, який не є сумісником, на підставі статті 7 КЗпП України, пункту 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43. Підстава: наказ «Про прийняття на роботу ОСОБА_3 » від 29 липня 2022 року № 75/К».

Копію вказаного наказу відповідач надіслав ОСОБА_1 поштою, згідно з супровідним листом від 01 серпня 2022 року за вихідним № 01/1922, який позивач не отримав, у зв`язку з чим 15 вересня 2022 року він був повернутий до КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» за закінченням терміну зберігання.

Цього ж дня, 15 вересня 2022 року, відповідач знову направив ОСОБА_1 копію наказу від 01 серпня 2022 року № 80/К, який позивач отримав 22 вересня 2022 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суди також встановили, що ОСОБА_1 не є членом профспілки.

Довідкою про доходи від 01 серпня 2022 року № 47, виданою КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня», підтверджується, що ОСОБА_1 працює в цій установі (форма працевлаштування - основна чи за сумісництвом - не зазначена), займає посаду лікаря-травматолога, його загальна сума доходу за період з лютого до липня 2022 року, без врахування аліментів, складає 52 059,10 грн, у тому числі нараховано заробітну плату за червень 2022 року - 10 538,28 грн, за липень 2022 року - 10 563,91 грн.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» є юридичною особою - комунальним підприємством, його керівником є ОСОБА_2

Пунктом 1.3 Статуту КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня», затвердженого рішенням 11 сесії Вінницької обласної ради 8 скликання від 30 липня 2021 року № 188, передбачено, що відповідно до пункту 10 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підприємство є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює Вінницька обласна рада (орган управління майном, засновник). Власником підприємства є територіальні громади сіл, селищ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної ради. Підприємство підпорядковане, підзвітне та підконтрольне Вінницькій обласній раді.

Згідно з розділом 7 згаданого Статуту майно підприємства становлять необоротні та оборотні активи, основні засоби та грошові кошти, а також інші цінності, передані йому органом управління майном, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства (пункт 7.1). Майно підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області і закріплюється за ним на праві оперативного управління (пункт 7.2). Джерелами формування майна є: грошові та матеріальні внески органу управління майном; доходи, одержані від реалізації послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, набуте у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України (пункт 7.6).

Відповіддю НСЗУ, наданою на запит сторони позивача, підтверджується, що кошти, отримані надавачем за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від НСЗУ за надані медичні послуги, для такого надавача не є бюджетними; заклади охорони здоров`я у формі комунальних некомерційних підприємств, які уклали договір про медичне обслуговування населення та отримують від НСЗУ оплату за надані медичні послуги, не є бюджетними установами; між НСЗУ та КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» у 2022 році укладено три договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій; станом на 15 вересня 2022 року НСЗУ здійснено оплату КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» на загальну суму 121 948 313,60 грн.

Позиція Верховного Суду

У справі, що передана на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вирішується спір про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення працівника - сумісника, у зв`язку з прийняттям на роботу працівника на основне місце роботи, поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, зауважила, що:

тлумачення змісту постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення № 43 щодо їх поширення на роботу за сумісництвом працівників лише державних підприємств, установ і організацій не відповідає змісту вказаних нормативно-правових актів і суперечить правовим висновкам щодо їх застосування, викладеним у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2018 року у справі № 640/569/17 (провадження № 61-6529св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 592/11917/17 (провадження № 61-37556св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 607/13528/18 (провадження № 61-12081св19), від 16 березня 2020 року у справі № 415/6914/17 (провадження № 61-38121св18);

без відступлення в установленому законом порядку від висновку щодо застосування наведених нормативно-правових актів у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 757/42264/16-ц (провадження № 61-48382св18), неможливо ухвалити законне й обґрунтоване рішення в цій справі.

Щодо суті спору

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61?2417сво19).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу (стаття 102-1 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (частина перша статті 21 КЗпП України).

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця визначено в статтях 40, 41, 43, 43-1 КЗпП України.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон України № 2352-IX, дата набрання чинності - 19 липня 2022 року) внесені зміни, зокрема, до Кодексу законів про працю України:

абзац четвертий частини першої статті 43-1, який передбачав таку підставу розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, як звільнення сумісника у зв`язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником, було виключено;

статтю 102-1 КЗпП України викладено в такій редакції: «Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу». Таким чином, зі статті 102-1 КЗпП України було виключено норму, яка визначала, що умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2352-IX протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом: Кабінету Міністрів України забезпечити прийняття нормативно?правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

На виконання Закону України № 2352-IX Кабінет Міністрів України:

постановою від 22 листопада 2022 року № 1306 визнав такою, що втратила чинність, зокрема, постанову Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»;

розпорядженням від 22 листопада 2022 року № 1047-р скасував наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».

Аналіз зазначених норм свідчить, що:

під час розгляду спорів про звільнення працівників-сумісників, звільнених з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення № 43 про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій;

втрата чинності постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» лише 22 листопада 2022 року не свідчить про правомірність її застосування до правовідносин щодо звільнення сумісника в період з 19 липня до 22 листопада 2022 року, оскільки КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, який є законом, має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт, не передбачає такої підстави для розірвання трудового договору, як звільнення з роботи за сумісництвом у зв`язку з прийняттям на цю роботу працівника, який не є сумісником.

У справі, що переглядається:

наказом КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» від 11 червня 2020 року № 73-К ОСОБА_1 прийнято з 13 червня 2020 року на 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога дитячого травматологічного пункту, з умовами роботи - за сумісництвом;

наказом КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» від 29 липня 2022 року № 75/К ОСОБА_3 прийнято з 01 серпня 2022 року на 0,5 посади лікаря-стажиста з дитячої ортопедії і травматології травматологічного пункту, 0,25 посади лікаря-стажиста з дитячої ортопедії і травматології та 0,25 посади лікаря-стажиста з дитячої ортопедії і травматології на час служби в Збройних Силах України ОСОБА_5 , з умовами роботи - основна;

наказом КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» від 01 серпня 2022 року № 79/К звільнено ОСОБА_1 з 01 серпня 2022 року, який працює за зовнішнім сумісництвом на 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога дитячого травматологічного пункту, у зв`язку з прийняттям працівника, який не є сумісником;

копію вказаного наказу ОСОБА_1 отримав 01 серпня 2022 року, зазначивши: «З наказом не згоден, оскільки відсутнє посилання на підстави звільнення, встановлені нормами чинного трудового законодавства (зокрема КЗпП України)»;

у наказі КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» від 01 серпня 2022 року № 80/К «Про внесення змін до наказу від 01 серпня 2022 року № 79/К «Про припинення трудового договору» вказано, що з метою усунення технічної описки, допущеної при складанні наказу від 01 серпня 2022 року № 79/К, констатуючу частину наказу № 79/К викладено в такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , який працює за зовнішнім сумісництвом на 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога дитячого травматологічного пункту, 01 серпня 2022 року у зв`язку із прийняттям працівника, який не є сумісником, на підставі статті 7 КЗпП України, пункту 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43. Підстава: наказ «Про прийняття на роботу ОСОБА_3 » від 29 липня 2022 року № 75/К».

Таким чином, 01 серпня 2022 року ОСОБА_1 як сумісника звільнено з роботи на підставі статті 7 КЗпП України та пункту 8 Положення № 43, у зв`язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив визнати незаконним і скасувати наказ від 01 серпня 2022 року № 79/К про звільнення його з роботи, посилаючись на те, що оспорюваний наказ не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема у ньому відсутнє посилання на нормативні підстави звільнення, а також вказував, що трудове законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не містить норм щодо звільнення з роботи працівника, який працює за сумісництвом, у зв`язку з прийняттям на цю роботу працівника, який не є сумісником.

Касаційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що КЗпП України (статті 36, 38, 39, 40, 41, 43-1) в редакції, чинній на час звільнення позивача, не містить такої підстави розірвання трудового договору, як звільнення працівника - сумісника у зв`язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником.

Разом із тим місцевий суд, вказуючи на незаконність звільнення ОСОБА_1 з підстав, зазначених у наказі КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» від 01 серпня 2022 року № 80/К, зокрема, пункту 8 Положення № 43, виходив з того, що правовідносини щодо звільнення працівників комунальних підприємств, яким є відповідач, не регулюються вказаним нормативно?правовим актом, оскільки його норми поширюються на підприємства виключно державної форми власності, посилаючись на роз`яснення в листі Міністерства соціальної політики України від 28 жовтня 2016 року № 401/06/186-16 «Щодо звільнення сумісника в разі прийняття на посаду основного працівника».

Проте, як зазначено вище, з набранням чинності Законом України № 2352-IX зі статті 43-1 КЗпП України виключено таку підставу для звільнення сумісника, як прийняття на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а стаття 102?1 КЗпП України не відсилає до нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, тому на час прийняття КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» наказу про звільнення позивача не підлягали застосуванню стаття 7 КЗпП України, постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення № 43.

Таким чином, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення № 43, проте помилився з мотивами неправомірності їх застосування, оскільки, розірвавши трудовий договір з підстав, які не передбачені чинними положеннями КЗпП України, ОСОБА_1 звільнено з порушенням трудового законодавства.

Натомість апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про правомірність звільнення позивача на підставі статті 7 КЗпП України та Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43.

Посилання апеляційного суду на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2018 року у справі № 640/569/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 592/11917/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 607/13528/18, від 16 березня 2020 року в справі № 415/6914/17, необґрунтовані, оскільки правовідносини у наведених постановах регулювались положеннями КЗпП України в редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, касаційний суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, однак апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, при цьому суд першої інстанції ухвалив правильне по суті спору рішення та поновив звільненого працівника на роботі, однак помилився щодо підстав такого поновлення, то постанову апеляційного суду слід скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо відсутності підстав для відступлення

Підстави для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 757/42264/16-ц (провадження № 61?48382св18), про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення № 43 застосовуються лише до працівників державних підприємств, установ і організацій, відсутні.

За обставинами справи № 757/42264/16-ц про визнання наказу про звільнення ОСОБА_4 незаконним, його скасування, поновлення її на посаді лікаря загальної практики-сімейного лікаря амбулаторії загальної практики/сімейної медицини № 3 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва та стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивача, яка працювала сімейним лікарем амбулаторії загальної практики/сімейної медицини № 3 на 0,5 посади за зовнішнім сумісництвом, наказом КНП «Центр первинної медико?санітарної допомоги» Печерського району міста Києва від 01 серпня 2016 року № 51-к звільнено із займаної посади згідно зі статтею 43 КЗпП України, у зв`язку з прийняттям на роботу працівника ОСОБА_6 , яка не є сумісником, та вирахувано борг за три календарні дні використаної, але не відпрацьованої, щорічної відпустки. У вказаній справі спірні правовідносини регулювались КЗпП України в редакції до набрання чинності Законом України № 2352-IX.

Разом із тим у справі, що переглядається, позивача наказом КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» від 01 серпня 2022 року № 79/К звільнено з 01 серпня 2022 року, який працює за зовнішнім сумісництвом на 0,5 посади лікаря ортопеда-травматолога дитячого травматологічного пункту, у зв`язку з прийняттям працівника, який не є сумісником. Тобто на час звільнення з роботи ОСОБА_1 правовідносини регулювались КЗпП України в редакції після набрання чинності Законом України № 2352-IX.

Таким чином, у справі № 757/42264/16-ц правовідносини стосуються застосування норм права КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, а у справі, що переглядається - у редакції закону зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (дата набрання чинності - 19 липня 2022 року), тому такі правовідносини не є подібними.

Висновки про правильне застосування норм права

У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

На підставі викладеного, відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права:

під час розгляду спорів про звільнення працівників-сумісників, звільнених з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43;

втрата чинності постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» лише 22 листопада 2022 року не свідчить про правомірність її застосування до правовідносин щодо звільнення сумісника в період з 19 липня до 22 листопада 2022 року, оскільки КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, який є законом, має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт, не передбачає такої підстави для розірвання трудового договору, як звільнення з роботи за сумісництвом у зв`язку з прийняттям на цю роботу працівника, який не є сумісником.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що: касаційна скарга підлягає частковому задоволенню; постанова апеляційного суду - скасуванню; рішення суду першої інстанції - зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в решті - залишенню без змін; судові витрати, понесені заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача.

Тому сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 984,80 грн підлягає стягненню на його користь з КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня».

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 03 травня 2023 року скасувати.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У решті рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, в розмірі 1 984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Вінницького апеляційного суду від 03 травня 2023 року втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

С. О. Погрібний

М. Є. Червинська