ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2023 р. м. РівнеСправа № 918/649/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання О. Гуменюк, розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глянс"

до ОСОБА_1

про стягнення 2 632 210,64 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

УСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Глянс"(позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Фізичної особи - підприємця Козарика Анатолія Петровича (відповідач) про стягнення 2 632 210,64 грн.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Згідно із позовною заявою, остання обґрунтована тим, що між позивачем та відповідачем укладено усні договори надання послуг та позики (договори), за якими відповідач зобов`язувався отримати грошові кошти, поставити товар, надати послуги та повернути позичені грошові кошти на вимогу позивача. Дійшовши до згоди з усіх істотних умов, позивач перерахував на банківський рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 2 632 210,00 грн.

30.04.2022 позивач надіслав відповідачу вимогу, якою вимагав від відповідача повернути грошові кошти, отримані відповідно до договорів, оскільки відповідач послуг не надав, позичених грошових коштів не повернув. Відповідачем на момент подання цієї позовної заяви надіслану йому вимогу залишено без задоволення. За неналежне виконання зобов`язань з повернення грошових коштів позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 11, 202, 205, 207, 530, 625, 626, 628, 638, 1212, 1213 ЦК України, ст. 174, 180, 181 ГК України тощо.

28.08.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просить суд у задоволенні позову відмовити та зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження укладення договору/договорів послуг/підряду/позики. Відтак зазначення позивачем у позовній заяві про укладення усного договору (усних договорів) послуг/підряду/ позики та досягнення усіх істотних умов таких договорів є завідомо неправдивим та має на меті введення суд в оману. Відповідач підтверджує, що між сторонами укладалися договори поставки товару (паркетної заготовки), які були відповідачем належно виконані шляхом поставки відповідного товару, про що свідчать видаткові накладні на загальну суму 3 034 118,80 грн. Отже, відповідач належним чином виконані зобов`язання щодо поставки товару позивачу. Окрім того, позивачем не було пред`явлено належним чином оформлених вимог про повернення коштів відповідачем, стосовно посилання позивача на те, що 30.04.2022 останній надіслав вимогу № 02- 04/2022, оскільки належне виконання зобов`язань відповідача перед позивачем відбулося ще 24.04.2020. Окрім того, позивачем у позовній заяві не наведено обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються, зокрема, не наведено розрахунку процентів, 3% річних та інфляційного збільшення боргу. Отже, правові підстави для задоволення вимог позивача відсутні.

05.09.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої відповідач безпідставно вказує на те, що договори є не укладеними, оскільки ним не заперечується надходження від позивача грошових коштів. Отже, договори не можуть бути визнаними неукладеними. Окрім того, відповідачем зазначається про наявність укладеного договору поставки, однак Олексій Наконечний не був уповноважений на отримання товарно-матеріальних цінностей, отже, можливо, відповідач і передав товар, але передав його очевидно не позивачу. При цьому за інформацією, наявною у позивача, ОСОБА_2 взагалі знаходився за межами України і не міг приймати участь у зазначених господарських операціях. Також відповідач на дати, зазначені у видаткових накладних, вже не був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності і відчуження товару було б підставою для виникнення податкового зобов`язання у відповідача, а позивач мав виступати у такому випадку податковим агентом з утримання податку з відповідача та сплаті його до відповідного бюджету, але таких утримань та сплат не було, відтак і не було господарських операцій. І нарешті, на думку позивача, видаткові накладні виготовлені «на швидку руку» та не відповідають вимогам чинного законодавства. Зважаючи на викладене, позивач вважає видаткові накладні та довіреність підробленими.

18.09.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, за якою, як пригадує відповідач, після поставки товару на склад позивача відповідач надав підписані ним видаткові накладні, які згодом були повернуті йому з підписом уповноваженої особи позивача (єдиного учасника) - Наконечного Олексія, що відповідає уставленій практиці господарської діяльності, звичаям ділового обороту та довіри між його учасниками. Отже, видаткові накладні цілком могли бути підписані представником позивача і без обов`язкового прибуття в Україну, що не впливає на їх юридичну силу, тому факт перетину чи не перетину кордону представником позивача Наконечним Олексієм жодним чином не стосується предмета доказування у цій справі. Щодо того, що відповідач на час поставки товару вже не був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, то відчуження товару було ініційоване в момент укладення договорів поставки товару, за які відповідачем і було отримано передоплату в сумі 2 632 210, 64 грн відповідно до платіжних доручень, наданих позивачем. Отже, відповідачем було довиконано поставку товару, яка була ініційована під час реєстрації відповідача як фізичної особи-підприємця. Стосовно твердження позивача про невідповідність видаткових накладних вимогам чинного законодавства, то таке твердження є голослівним, оскільки позивачем не наведено конкретних вимог, яким не відповідають видаткові накладні.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результат їх розгляду.

Ухвалою суду від 05.07.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Глянс" залишено без руху.

Ухвалою суду від 11.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на

07.08.2023.

26.07.2023 від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

07.08.2023 від позивача надійшли клопотання про проведення підготовчого засідання без участі його представника, про ознайомлення з матеріалами справи та про заміну неналежного відповідача.

Ухвалою суду від 07.08.2023 підготовче засідання відкладене на 28.08.2023.

28.08.2023 від позивача надійшли уточнена позовна заява, клопотання про продовження строку підготовчого провадження, відкладення розгляду справи та проведення підготовчого засідання без участі його представника.

Ухвалою суду від 28.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на18.09.2023.

18.09.2023 від позивача надійшли заява про зміну підстав позову та надійшли клопотання про проведення підготовчого засідання без участі його представника.

Ухвалою суду від 18.09.2023 підготовче засідання відкладено на 09.10.2023, витребувано у порядку ст. 91 ГПК України у відповідача оригінали видаткових накладних № 0312/1 від 03.12.2019, №1601/1 від 16.01.2020, № 2801/1 від 16.01.2020, № 1202/1 від 12.02.2020, № 2702/1 від 27.02.2020, №1203/1 від 12.03.2020, №2403/1 від 24.03.2020, №2403/1 від 24.03.2020, №2503/1 від 25.03.2020, №1004/1 від 10.04.2020, №1704/1 від 17.04.2020, № 2404/1 від 24.04.2020, а також довіреності № Г-28/10/19 від 28.10.2019.

09.10.2023 від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі його представника.

Ухвалою суду від 09.10.2023 підготовче засідання відкладено на 30.10.2023, повторно витребувано у відповідача у порядку ст. 91 ГПК України оригінали видаткових накладних № 0312/1 від 03.12.2019, №1601/1 від 16.01.2020, № 2801/1 від 16.01.2020, № 1202/1 від 12.02.2020, № 2702/1 від 27.02.2020, №1203/1 від 12.03.2020, №2403/1 від 24.03.2020, №2403/1 від 24.03.2020, №2503/1 від 25.03.2020, №1004/1 від 10.04.2020, №1704/1 від 17.04.2020, № 2404/1 від 24.04.2020, а також довіреності № Г-28/10/19 від 28.10.2019.

30.10.2023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою суду від 30.10.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 22.11.2023.

Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, суд

установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Позивачем на банківський рахунок відповідача перераховано грошові кошти в розмірі 2 632 210,64 грн, про що свідчать платіжні доручення: № 1297 від 26.07.2017 на суму 95 000,00 грн, № 1405 від 01.09.2017 на суму 500,00 грн, № 1425 від 07.09.2017 на суму 1 099,62 грн, № 1464 від 19.09.2017 на суму 10 000 грн, № 1468 від 20.09.2017 на суму 20 000,00 грн, № 1474 від 22.09.2017 на суму 50 000,00 грн, № 1424 від 29.09.2017 на суму 120 000,00 грн, № 1437 від 04.10.2017 на суму 5 000,00 грн, № 1440 від 05.10.2017 на суму 21 000,00 грн, № 1448 від 06.10.2017 на суму 30 733,02 грн, № 1454 від 09.10.2017 на суму 5 000,00 грн, № 1875 від 23.05.2018 на суму 5 000,00 грн, № 2003 від 30.05.2018 на суму 410 000,00 грн, № 1880 від 23.06.2018 на суму 582 000,00 грн, № 2080 від 27.06.2018 на суму 10 000,00 грн, № 2091 від 05.07.2018 на суму 4 700,00 грн, № 2094 від 06.07.2018 на суму 1 178,00 грн, № 2100 від 11.07.2018 на суму 1 700,00 грн, № 2104 від 13.07.2018 на суму 7 300,00 грн, № 2113 від 19.07.2018 на суму 100 000,00 грн, № 2120 від 20.07.2018 на суму 10 000,00 грн, № 2124 від 24.07.2018 на суму 2 000,00 грн, № 2 від 27.07.2018 на суму 5 000,00 грн, № 5 від 27.07.2018 на суму 1500,00 грн, № 26 від 09.08.2018 на суму 500 000,00 грн, № 49 від 21.08.2018 на суму 82 700,00 грн, № 1 від 23.08.2018 на суму 395 000,00 грн, № 54 від 27.08.2018 на суму 150 000,00 грн, № 128 від 19.10.2018 на суму 5 800,00 грн.

У призначеннях платежу у вказаних платіжних дорученнях зазначено: оплата за послуги згідно з договором або оплата згідно з договором.

Як стверджує позивач, вказані грошові кошти були перераховані відповідачу для надання ним послуг (виконання) робіт, а також в якості позики.

Заразом відповідач послуг не надав, так само як і не повернув позики, у зв`язку з чим позивач 30.04.2022 направив відповідачу вимогу № 02-04/2022, в якій просив повернути грошові кошти в розмірі 3 187 196 грн, сплачені на виконання договорів поставки, послуг та позики.

Позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду грошові кошти відповідачем не повернуті.

У свою чергу, за твердженням відповідача, ним поставлено позивачу товар на загальну суму 3 034 118,80 грн, на підтвердження чого долучені видаткові накладні: № 0312/1 від 03.12.2019 на суму 266 868,30 грн, № 1601/1 від 16.01.2020 на суму 251 987,20 грн, № 2801/1 від 16.01.2020 на суму 269 216,00 грн, № 1202/1 від 12.02.2020 на суму 230 413,80 грн, № 2702/1 від 27.02.2020 на суму 214 400,70 грн, № 1203/1 від 12.03.2020 на суму 242 815,30 грн, № 2403/1 від 24.03.2020 на суму 269896,00 грн, № 2403/1 від 24.03.2020 на суму 250 149,20 грн, № 2503/2 від 25.03.2020 на суму 268 438,50 грн, № 1004/1 від 10.04.2020 на суму 289 576,10 грн, № 1704/1 від 17.04.2020 на суму 295 585,50 грн, на суму № 2404/1 від 24.04.2020 на суму 184 772,20 грн.

Окрім видаткових накладних відповідачем, на підтвердження факту поставки товару, долучено довіреність № Г-28/10/19 від 28.10.2019, за якою позивачем доручено Наконечному Олексію укладати з будь-якими юридичними особа та фізичними особами-підприємцями, зокрема договори поставки.

Оригінали вказаних документів на виконання вимог ухвал суду відповідачем не надані.

Відтак, за твердженням відповідача, у рахунок перерахованих позивачем коштів ним поставлено товар, при цьому сума поставки перевищує розмір суми основного боргу, заявленої до стягнення.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із безпідставним отриманням грошових коштів, регулювання яких здійснюється ГК України та ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Як установлено судом із фактичних обставин, спірні правовідносини виникли у 2017-2018 роках.

Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але

таких, які йому не суперечать.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 ЦК України.

За ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін,

спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги до укладення договорів викладені у ст. 180, 181, 184, 187 ГК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), ст. 628, 638, 640, 644, 649 ЦК України.

У силу вимог ч. 1, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 1, 8 ст. 181 ГК України).

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У силу вимог ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Приписами ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України унормовано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За ч. 2 ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Частинами 1, 2 ст. 187 ГК України врегульовано, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Як стверджує позивач, між ним та відповідачем виникли правовідносини з поставки, позики та послуг, про що свідчать платіжні доручення про перерахування грошових коштів на користь відповідача.

З цього приводу суд зазначає, що, вочевидь, між сторонами дійсно існували певні домовленості, оскільки здійснити помилково перерахування грошових коштів стільки разів та в такій сумі фактично неможливо.

Однак, як установлено судом, призначенням платежу у платіжних дорученнях, наданих позивачем, було: оплата за послуги згідно з договором або оплата згідно з договором, що унеможливлює встановлення предмета договорів (зокрема, про які саме послуги йдеться), їх ціни та строку дії, отже, сторони не досягли істотних умов договорів, а відтак такі договори не можуть вважатися укладеними.

Судом також не установлено, що будь-яка сторона зверталася до суду із передоговірним спором.

Щодо заперечень відповідача про те, що ним в рахунок перерахування позивачем грошових коштів в розмірі 2 632 210,64 грн було поставлено товар на суму 3 034 118,80 грн, то суд зазначає таке.

Зокрема, товар поставлений майже через три роки від початку виникнення спірних правовідносин, що не узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 644 ЦК України, згідно з якою якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Також позивач заперечує той факт, що вказана поставка пов`язана із грошовими коштами, щодо яких ним заявлено позов у цій справі. У свою чергу, суд із наявних матеріалів справи позбавлений можливості встановити, що товар, про який йдеться у видаткових накладних, наданих відповідачем, поставлявся саме в рахунок вже проведеної позивачем оплати (яка, як

зазначалося, мала місце майже за три роки до відповідних поставок).

Окрім того, позивачем поставлено під сумнів видаткові накладені, долучені відповідачем до матеріалів, у зв`язку з чим судом витребувані їх оригінали, однак відповідач вимог ухвал суду не виконав, оригіналів видаткових накладних не надав.

У силу вимог ч. 6 ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу (ч. 5 ст. 91 ГПК України).

Частиною 6 ст. 91 ГПК України унормовано, що якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Вказана норма є імперативною та застосовуються судом у будь-якому випадку ненадання оригіналу письмового доказу (за умови, що, зокрема учасник справи ставить під сумнів відповідність поданої копії).

Відтак суд видаткових накладних, наданих відповідачем у підтвердження факту поставки товару на суму здійснених позивачем оплат, до уваги не бере.

Будь-яких інших доказів того, що відповідач у рахунок перерахованих позивачем грошових коштів виконав будь-які зобов`язання (з поставки товару, виконання робіт чи повернення грошових коштів з позики тощо), суду не надано.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Статтями 76, 77 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належність доказів стосується віднесення втіленої в доказі інформації до предмета доказування, а допустимість стосується форми, в якій ця інформація подається до суду.

Згідно з п. 2, 4, 5 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

За положеннями ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Приписами ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні правові висновки викладені у постанові КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності (відповідний правовий висновок викладений у постанові КГС ВС від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Щодо пояснень свідків (клопотання про виклик яких заявив відповідач), то за приписами ч. 2 ст. 887 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Ураховуючи викладене судом установлено, що спірні правовідносини сторін винили з безпідставно отриманих грошових коштів, які регулюються за правилами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої,

який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (Близька за змістом позиція викладена в постановах ВС від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, або якщо набуття відбулося у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів) (близька правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі № 6-3090цс15).

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й на час розгляду спору.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Для кондикційних зобов`язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав, а предметом доказування у цьому випадку є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (правова позиція подібного змісту викладена в постанові ВП ВС від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Приписами ст. 1213 ЦК України врегульовано, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Судом із фактичних обставин справи установлено, що договори, на які посилається позивач у цій справі, неукладені, а отже, правовідносини сторін з приводу перерахування грошових коштів в розмірі 2 632 210,64 грн підпадають під правове регулювання ст. 1212, 1213 ЦК України, а відтак відповідач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно набуті грошові кошти.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні судом, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача та про наявність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 39 167,29 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено, відтак судовий збір в розмірі 39 167,29 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Глянс" до ОСОБА_1 про стягнення 2 632 210,64 грн задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глянс" (52900, Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт Межова, вул. Грушевського, буд.2, ідентифікаційний код 38246585) 2 632 210,64 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глянс"(52900, Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт Межова, вул. Грушевського, буд.2, ідентифікаційний код 38246585) 39 167,29 грн судового збору.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Глянс" (52900, Дніпропетровська область, Синельниківський район, смт Межова, вул. Грушевського, буд.2, ідентифікаційний код 38246585).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 22.11.2023.

Суддя О.Андрійчук