ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року справа №200/1797/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Проніної Анастасії Ігорівни на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2023 року (повне судове рішення складено 14 липня 2023 року) у справі № 200/1797/23 (суддя в І інстанції Духневич О.С.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

В квітні 2023 року Проніна Анастасія Ігорівна , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просила:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити із військового обліку ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що позивач по справі ніколи не служив і не проходив службу, не має військового квитка по причині того, що згідно вироку Краматорського міського суду Донецької області по справі № 528/4070/12 був визнаний винним у вчиненні злочину за статтею 185 ч. 3 КК України. Однак 22.04.2023 в місті Краматорську позивача силоміць доставили до ТЦК і представники ТЦК, не маючи його документів та військового квитка, поставили позивача на облік і вручили йому дві повістки, одну про явку до військкомату задля проходження медичної комісії та другу повістку на відправку в частину НОМЕР_1 на 26.04.2023 на 08.00 ранку. Не погоджуючись з діями ТЦК та СП з взяття на військовий облік та призов на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду із цим позовом. По-перше, відповідач не мав права ставити позивача на облік та присвоювати військове звання, враховуючи те, що у позивача не було військового звання та військового квитка, до цього позивач не стояв на обліку через наявність судимості. По-друге, відповідач не мав права видавати повістку на відправку, оскільки позивач ще не проходив медичну комісію та не проходив жодну підготовку. По-третє, відповідач не з`ясував чи є в позивача підстави для відстрочки, а в нього вони є за сімейними обставинами.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги наведено аналогічні доводи, якими мотивовано позовну заяву.

Апелянт наголошує, що суд першої інстанції суд не перевірив дотримання відповідачем порядку призову, та проходження ВЛК та дотримання законності проведення процедури ВЛК.

Звертає увагу, що оскільки позивач до цього не стояв на обліку і не мав військового звання та спеціалізації, перед відправкою до частини його повинні були направити на навчання, проте суд зазначених доводів не перевірив.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач висловив згоду з рішенням місцевого суду та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно вироку Краматорського міського суду Донецької області від 01 червня 2012 року позивач був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.185 ч.3 КК України, та йому було призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з ізоляцією засудженого та направленням його у спеціальний виховний заклад. Відповідно до ст. 104 КК України позивач звільнений від відбування покарання з випробуванням як неповнолітній, якщо він протягом одного року випробувального терміну не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки. Відповідно до ст. 76 КК України на позивача покладені наступні обов`язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи чи навчання; періодично прибувати для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції. До набрання вироком законної сили стосовно позивача залишена міра запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Згідно з інформацією, яка міститься в обліковій картці до військового квитка на ім`я ОСОБА_1 , йому присвоєно військове звання солдат відповідно до наказу № 86 від 24.07.2012. В графі «Службові відмітки» міститься запис про те, що позивач, засуджений 01.06.2012 за ч. 3 ст.185 до трьох років позбавлення волі з іспитовим терміном на один рік.

Як зазначено у позовній заяві та у відзиві, 22.04.2023 позивач був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Про проведення відносно позивача колегіальної ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 та його придатність до військової служби свідчить його картка професійно-психологічного відбору кандидата від 22.04.2023. За результатами професійного вивчення рекомендується для проходження військової служби за мобілізацією.

Відповідно до аркушу доведення вимог законодавства України з питань оборони та аркушу доведення вимог надання відстрочки від призиву на військову службу під час мобілізації, позивачу 22.04.2023 під особистий підпис доведені вимоги законодавства України з питань оборони та надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, щодо відповідальності за ухилення від військової служби під час мобілізації та проходження медичного огляду або симуляції хвороби.

Під час доведення даних вимог законодавства України від позивача заяв та клопотань щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами не надходило.

Згідно довідки ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 №111/1747 від 23.04.2023, вх.№08/4431 за підписом голови ВЛК та секретаря, скріплених печаткою ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач 22.04.2023 пройшов медичний огляд і визнаний придатний до військової служби.

22.04.2023 позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_1 подано заяву про видачу військового квитка у зв`язку з призивом по мобілізації.

Позивачу було вручено повістку № 973 та запропоновано прибути 23.04.2023 о 10:00 до ІНФОРМАЦІЯ_1, також надано повістку на відправку в частину НОМЕР_1 на 26.04.2023 о 8:00

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені-Конституцією та законами України.

Згідно статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наступними Указами Президента України, від 14.03.2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 року № 2119-IX; від 18.04.2022 року № 2593/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 року № 2212-IX; від 17.05.2022 року №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 року № 2263-ІХ; від 12.08.2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 року № 2500-IX; від 07.11.2022 року №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 року № 2738-IX; від 06.02.2023 року №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 року № 2915-IX; від 01.05.2023 року № 254/23, затвердженим Законом України від 02.05.2023 року № 3057-IX продовжений зокрема з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію; мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022 «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

ІНФОРМАЦІЯ_1 статус юридичної особи не має, є відокремленим структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_2 та безпосередньо йому підпорядковується, при здійсненні своєї діяльності керується Конституцією України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

На виконання спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 23.12.2019 №Д-322/1/11дск «Про формування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у Збройних Силах України», з 01.11.2020 ІНФОРМАЦІЯ_1 реорганізовано у ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандуючого Збройних сил України від 07.06.2021 №321/1 ДСК ІНФОРМАЦІЯ_1 реорганізовано у ІНФОРМАЦІЯ_1 та його відділами (перший відділ - АДРЕСА_1, другий відділ - АДРЕСА_2, третій відділ - АДРЕСА_3).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ).

У статті 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно до вимог Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, Указів Президента України «Про продовження дії воєнного стану в Україні», затвердженими Законами України «Про продовження дії воєнного стану в Україні», якими строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався і станом на теперішні час продовжено до 18.08.2023, Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 No2105-1Х, Указів Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», затвердженими Законами України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», якими строк дії загальної мобілізації в Україні неодноразово продовжувався і станом теперішні час продовжено до 18.08.2023, статті 1 Закону України «Про оборону України», статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статей 39, 39-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», частини 2 статті 24 Закону України «Про основи національного спротиву», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, організована робота з призову громадян на військову службу під час мобілізації.

Стосовно тверджень позивача про не проходження медичної комісії.

З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» (далі - Положення № 402).

Відповідно до п. 1.1.-1.2. глави 1 розділу І Положення № 402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

Відповідно до п. 1.1. глави 1 розділу ІІ, медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Пунктами 2.1.-2.2. визначено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Відповідно до п. 2.6.1, до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК високомобільних десантних військ; ВЛК військових комісаріатів; ВЛК територіального центру комплектування (далі - ВЛК ТЦК); ВЛК цивільного лікувального закладу з правами госпітальної ВЛК.

Відповідно до п.п.2.6.2.-2.6.4, позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) призначаються у складі голови, заступника голови (може призначатись один з членів комісії), членів комісії (у гарнізонних, госпітальних ВЛК не менше ніж три лікарі, в інших ВЛК і ЛЛК - терапевта, хірурга, невропатолога, окуліста, стоматолога, оториноларинголога, психіатра) і секретаря з середньою медичною освітою. До складу ВЛК (ЛЛК) можуть призначатися лікарі інших спеціальностей.

До складу ВЛК (ЛЛК), що створюється у військовому комісаріаті, ТЦК, лікарі і секретар комісії залучаються з місцевих лікувально-профілактичних закладів рішенням голови районної державної адміністрації (виконавчого органу міської ради) за погодженням з головою відповідної штатної ВЛК регіону.

Штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.

Пунктом 2.10 визначено, що ВЛК військового комісаріату створюється у районному (міському) військовому комісаріаті в установленому законодавством порядку за узгодженням із заінтересованими органами.

На ВЛК районного (міського) військового комісаріату покладається огляд контингентів відповідно до пункту 1.2 розділу І цього Положення. Рішенням ВЛК регіону на ВЛК військового комісаріату покладається огляд інших контингентів.

Суд наголошує, що з метою вдосконаленням порядку комплектування військ особовим складом та організації оборонно-мобілізаційної роботи проведено реформування військових комісаріатів у територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення № 154).

Згідно з пунктом 1 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до пункту 3 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Відповідно до пункту 11 Положення № 154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема:

- сприяють організації призовними комісіями проведення медичного огляду, обстеження та лікування призовників;

- організовують з визначеною періодичністю проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов`язаних і резервістів.

З огляду на викладене до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки перейшли повноваження військових комісаріатів.

Главою 3 розділу ІІ Положення № 402 встановлено порядок проведення медичного огляду військовозобов`язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період.

Так, вказаною главою визначено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів.

Військовозобов`язані, залежно від категорії запасу, військово-облікової спеціальності та призначення, підлягають повторному огляду ВЛК військових комісаріатів. Крім того, офіцери запасу підлягають повторному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу ВЛК військових комісаріатів - у разі зміни призначення.

Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей.

Картка обстеження та медичного огляду на солдатів, матросів, сержантів і старшин зберігається у військовому комісаріаті до чергового огляду, а на офіцерів, прапорщиків (мічманів) у їх особових справах - постійно.

За статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, які передбачають індивідуальне визначення придатності до військової служби і військової спеціальності, ВЛК щодо військовозобов`язаних, яких призивають на військову службу або приймають на військову службу у добровільному порядку за контрактом, виносить одну із таких постанов:

«Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час»;

«Обмежено придатний до військової служби»;

«Придатний (або непридатний) до військової служби за контрактом, за спеціальністю _____________ (вказати спеціальність)»;

«Придатний (або непридатний) до військової служби в миротворчій місії за спеціальністю _____________ (вказати спеціальність)»;

«Придатний до військової служби».

Постанови ВЛК військових комісаріатів оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК і дійсна протягом шести місяців з дня медичного огляду. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд.

Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов:

«Придатний до військової служби»;

«Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)»;

«Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 №111/1747 від 23.04.2023, вх.№08/4431 за підписом голови ВЛК та секретаря, скріплених печаткою ІНФОРМАЦІЯ_1, позивачу 22.04.2023 проведено медичний огляд та визнано придатним до військової служби, тому твердження позивача щодо не проходження ним медичного огляду судом спростовуються.

Щодо доводів представника позивача про те, що позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, оскільки згідно вироку Краматорського міського суду Донецької області по справі № 528/4070/12 був визнаний у вчиненні злочину за статтею 185 ч.3 КК України та повинен бути виключений з військового обліку.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);

жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;

жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;

жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років;

зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду;

які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати;

опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

жінки та чоловіки, які мають неповнолітню дитину (дітей) і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Бюро економічної безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України;

інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.

Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:

здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;

наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;

жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа:

військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;

працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;

осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;

осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами;

жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Особи, зазначені в абзаці другому частини першої та в абзацах четвертому - дев`ятому частини третьої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.

Не підлягають призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов`язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у військовому оперативному резерві першої черги). Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.

Слід наголосити, що серед визначених вказаними вище нормами статей осіб (військовозобов`язаних), які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, засуджені або особи, які мають судимість, відсутні.

Щодо доводів представника про наявність у позивача підстав для відстрочки, судом до уваги не беруться, оскільки позивачу 22.04.2023 під особистий підпис доведені вимоги законодавства України з питань оборони та надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Під час доведення даних вимог законодавства України від позивача заяв та клопотань щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами не надходило.

Будь-яких належних доказів звернення позивача до відповідача з питань відстрочки від мобілізації під час судового розгляду справи не надано.

Щодо доводів про недобровільне прибуття для проходження військової служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 3543-ХІІ, проходження військової служби здійснюється, зокрема: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Аналогічні приписи містяться у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 22 Закону № 3543-ХІІ, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Згідно з абзацом першим частини п`ятої статті 22 Закону № 3543-ХІІ, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Абзацом третім частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).

З огляду на оголошену Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року загальну мобілізацію громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації. При цьому відповідні громадяни проходять обов`язковий медичний огляд.

Представником у позовній заяві зазначено, що позивача силоміць доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1, при цьому позивач вказував на наявність вироку та наявні підстави для відстрочки, проте, жодними доказами вказані факти не підтверджується і таких доказів, в тому числі і про наявність підстав для відстрочки за сімейними обставинами, не надано до суду під час судового розгляду справи.

Отже, колегія суддів цілком погоджується з судом першої інстанції, який критично поставився до наведених позивачем доводів неправомірності дій відповідача та не прийняв їх до уваги, з огляду на відсутність належних документальних підтверджень.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Так, позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами доводи на обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не підтверджені доказами, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Так, колегія суддів додатково звертає увагу, що статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.

Відповідно до частини другої статті 1 вказаного Закону військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Визначення військової служби міститься в частині першій статті 2 Закону №2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни, одним із видів якої є військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

За змістом приписів статті 28 Закону № 2232-XII запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд до 35 років; 2) другий розряд до 60 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі.

Зважаючи, що ОСОБА_1 1994 року народження, за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII слід констатувати, що позивач не досяг встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду, а відтак є військовозобов`язаним.

Такі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі з подібними правовідносинами № 821/1262/18.

Далі, статтею 37 Закону № 2232-XII врегульовано питання щодо взяття на військовий облік, а також зняття та виключення з нього.

Так, згідно з абз. 8 та 9 пункту 2 ч.1 цієї статті взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу; які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників (що має місце у випадку позивача).

Виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу; 2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності; 9) померли (ч.6 ст.37 Закон № 2232-XII).

При цьому абсолютно логічним виглядає те, що виключення з військового обліку може мати лише після взяття на облік.

При цьому Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487).

Відповідно до п. 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо:

фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками;

здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами;

подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно п. 3 цього ж Порядку військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.

Відповідно до п. 21 Порядку № 1487 взяттю на персонально-первинний та персональний військовий облік в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях підлягають громадяни України, в тому числі, з числа військовозобов`язаних та резервістів, які не досягли граничного віку перебування у запасі.

Отже, взяття відповідачем позивача на військовий облік не суперечить законодавству.

При цьому, в позовній заяві не ставиться вимога виключити ОСОБА_1 з військового обліку.

В той же час, апеляційний суд звертає увагу, що навіть за умови виключення позивача з військового обліку, не можна стверджувати про протиправність дій відповідача щодо вчинення ним мобілізаційних заходів.

Так, відповідно до приписів ч.1 ст. 39 Закону № 2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Доводи позивача ґрунтуються на тому, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку із тим, що має бути виключений з військового обліку військовозобов`язаних відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як такий, що раніше був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.

Проте, категорії військовозобов`язаних, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, визначені положеннями ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". В цьому переліку відсутні особи, що були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.

З огляду на це апеляційний суд зазначає, що громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, котрі відповідно до пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підлягають виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України), - не входять до кола осіб, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як такі, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 09 березня 2023 року в справі № 600/2520/22-а (п.69).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача Проніної Анастасії Ігорівни - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2023 року у справі № 200/1797/23 - залишити без змін.

Повне судове рішення - 21 листопада 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук