ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2023 р. Справа№ 910/14146/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Гончарова С.А.

без повідомлення учасників справи

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 (повний текст рішення складено та підписано 10.07.2023) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 (повний текст додаткового рішення складено та підписано 25.08.2023)

у справі №910/14146/22 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт»

про стягнення 140423, 42 грн

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРЛАЙН" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИЗАРТ" (далі - відповідач) про стягнення 140423,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №20210128 від 28.01.2021 на транспортно-експедиційні послуги перевезення вантажу, у зв`язку з чим позивачем отримано право на нарахування додаткових витрат щодо демереджу/детеншну.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 позовні вимоги задоволені повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн» заборгованість у розмірі 140423,42 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн.

22.06.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИЗАРТ" про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат та покладення на позивача судових витрат відповідача (направлена відповідачем 19.06.2023 згідно поштового трекера).

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» про покладення на позивача судових витрат відповідача відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції від 14.06.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 31.07.2023 (згідно поштового трекера на конверті) звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/14146/22 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/14146/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14146/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/14146/22.

18.09.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/14146/22. Справу призначено до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи.

В подальшому, не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням суду першої інстанції від 14.07.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 28.09.2023 (згідно поштового трекера на конверті) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 у справі № 910/14146/22 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі заяву відповідача від 16.06.2023 про розподіл судових витрат у справі та:

1) Покласти на позивача витрати відповідача на професійну правничу адвокатську допомогу в розмірі 56000,00 грн. та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 56000,00 грн. витрат на професійну правничу адвокатську допомогу;

2) Покласти на позивача поштові витрати відповідача в розмірі 162,98 грн. та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 162,98 грн. поштових витрат;

3) Покласти на позивача витрати відповідача оплату нотаріальних послуг в розмірі 1300,00 грн. та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 1300,00 грн. нотаріальних витрат.

4) Покласти на позивача витрати відповідача оплату послуг перекладу документів в розмірі 450,00 грн. та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 450,00 грн. витрат на послуги перекладу.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (склад суду) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 у справі № 910/14146/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 у справі № 910/14146/22. Об`єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 у справі № 910/14146/22 та на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/14146/22 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд апеляційної скарги на додаткове рішення призначено для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/14146/22.

05.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява відповідача про розподіл судових витрат, в якій останній просив покласти на позивача витрати відповідача на професійну правничу допомогу на апеляційному етапі розгляду справи в сумі 30000,00 грн., а також судовий збір в сумі 3721,50 грн. та поштові витрати в сумі 178,00 грн.

09.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2023, в якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 14 лютого 2024 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, справа №910/14146/22 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла наступного висновку.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 28.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРЛАЙН" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДИЗАРТ" (далі - замовник) укладено договір №20210128 на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу, за умовами п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок замовника виконати послуги з організації транспортно-експедиційного обслуговування, перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів замовника в стандартних 20-ти та 40 футових контейнерах по території України та в міжнародному сполученні, та надання інших послуг, які пов`язані з виконанням даного договору, в тому числі брокерські послуги, пов`язані з декларуванням товарів, що належать замовнику та переміщуються через митний кордон України.

Послуги по даному договору надаються на підставі письмової заявки замовника, в якій узгоджено умови перевезення, а також заявлено дані щодо вантажу, що перевозиться (згідно з додатком №1 до даного договору) (п. 1.2. договору).

Згідно з умовами п. 2.1.3. - 2.1.4. договору виконавець, зокрема, зобов`язаний інформувати замовника про стан вантажу, який слідує по заявці та про причини вимушеної затримки транспортних засобів в дорозі та про інші непередбачені обставини, що перешкоджають своєчасній доставці вантажу; інформувати замовника про зміну тарифів на перевезення та інші види послуг шляхом факсимільного зв`язку або електронною поштою.

Пунктом 2.3.9. договору визначено, що в разі огляду вантажу в контейнері та/або транспортному засобі або затримки вантажу в контейнері та/або транспортному засобі в портах вивантаження, перевалки, прибуття на прикордонних переходах за вимогою митних, інших контролюючих та правоохоронних органів замовник відшкодовує виконавцю витрати з оплати вантажних операцій, зберігання контейнера, простоя транспортного засобу, а також демередж/детеншн (штраф за наднормативне використання контейнерного обладнання) судноплавної контейнерної лінії власника контейнерного обладнання згідно розрахунків організації, яка здійснює вантажні операції, порта, терміналів, перевізників, тарифів лінії, інших організацій.

Умови оплати визначені розділом 3 договору. Так, вартість послуг виконавця погоджується сторонами та вказується в заявці на ТЕО перед кожним конкретним перевезенням. Після погодження вартість послуг відображається в рахунках, які виставляються виконавцем. Додаткові витрати, які пов`язані з всілякими перевірками вантажу контролюючими органами, сплатою рахунків за зберігання, демередж, інших рахунків лінійного агента, використання інфраструктури порта, простій автотранспорта, страхування контейнера, страхування небезпечного вантажу, штрафи, витрати на придбання валюти на міжбанківському ринку та інші витрати, сплачуються замовником на протязі 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з моменту пред`явлення рахунку виконавцем (п. 3.1. договору). Розрахунки по даному договору здійснюються в національній валюті України (UAH), доларах США (USD), євро (EUR) (п. 3.1. договору).

Всі рахунки виконавця замовник зобов`язаний сплатити протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дати отримання рахунку від виконавця шляхом факсимільної та/або електронного зв`язку. Всі банківські витрати по перерахуванню грошових коштів сплачуються за рахунок замовника (п. 3.2. договору).

По домовленістю сторін, сплата послуг виконавця може бути здійснена на умовах часткової, повної передоплати чи по факту надання послуг на підставі пред`явлених рахунків на протязі 5 (п`яти) робочих днів з моменту пред`явлення рахунку виконавцем (п. 3.3. договору).

Сторонами погоджено, що на день здійснення замовником оплати відповідних платежів їх розмір підлягає зміні прямо пропорційному комерційному курсу долара США до української валюти (п. 3.4. договору).

Акт прийому-передачі наданих послуг складається у двох екземплярах виконавцем та надається замовнику на підпис, який в свою чергу його підписує та завіряє печаткою на протязі 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання та повертає один екземпляр виконавцю або надає вмотивоване зауваженим стосовно наданих послуг. В разі відсутності підписаного акту прийому-передачі або вмотивованої відмови у зазначений строк послуги по даній заявці вважаються прийнятими в повному обсязі (п. 3.5. договору).

За умовами підпункту 4.4.1. п. 4.4. договору замовник несе відповідальність за збитки і витрати, які понесені виконавцем, у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням замовником обов`язків, передбачених п.п. 2.3.5., 2.3.9., 2.3.10., 2.3.12-2.3.16, 2.3.18, 2.3.19, 2.3.21, 2.3.22 даного договору та відшкодовує всі витрати, фактично понесені виконавцем по виконанню заявки у разі анулювання заявки, непред`явлення вантажу до перевезення, а також сплачує відповідну винагороду за вже надані послуги.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до "31" грудня 2022 року.

25.01.2022, відповідно до умов договору, було прийнято на міжнародне морське перевезення контейнер з вантажем відповідача MRKU 4948097 за маршрутом: з порту Мундра (Індія) в порт Південний (Україна), про що видано лінійний коносамент №216015773 контейнерної лінії MAERSK.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою для запровадження воєнного стану та відсутністю можливості заходу-виходу суден з портів України, на підставі усних домовленостей сторонами була погоджена зміна маршруту перевезення контейнера MRKU 4948097, що відображено, зокрема, в електронному листуванні між представниками сторін та у заяві свідка ОСОБА_1 (директора відповідача) від 23.01.2023, а саме доставка вантажу до порту Констанца (Румунія) з подальшим автомобільним перевезенням з порту Констанца до міста Києва.

На виконання умов договору, позивачем були надані узгоджені сторонами послуги з організації транспортно-експедиційного обслуговування міжнародного морського перевезення (контейнер MRKU 4948097) на суму 268432,00 грн, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №5127 від 28.04.2022, а також послуги з автоперевезення зазначеного вантажу автомобільним транспортом на суму 312400,00 грн, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №5259 від 01.07.2022.

На підставі виставлених позивачем рахунків на оплату №5127 від 28.04.2022 та №5259 від 01.07.2022 відповідачем здійснено оплату вищевказаних послуг, що підтверджується платіжними дорученнями №65 від 29.04.2022 на суму 265751,51 грн., №66 від 02.05.2022 на суму 2680,69 грн. та №106 від 05.07.2022 на суму 312400, 00 грн.

Між сторонами відсутній спір щодо виконання позивачем своїх зобов`язань в частині надання у повному обсязі транспортно-експедиційних послуг, зазначених в актах №5127 від 28.04.2022; №5259 від 01.07.2022, та їх оплати відповідачем.

У той же час, спір у справі виник як вважає позивач у зв`язку з порушенням відповідачем, як замовником, умов договору №20210128 від 28.01.2021 на транспортно-експедиційні послуги перевезення вантажу, передбачених п.2.3.9. договору, щодо відшкодування виконавцю витрат з оплати демереджу/детеншну (штраф за наднормативне використання контейнерного обладнання) у розмірі 140423,42 грн.

В обґрунтування стягнення зазначеної суми штрафу позивач посилається також на договір, укладений 20.01.2020 з іноземною компанією «WUHAN ZYTC LOGISTICS CO., LTD» (як перевізником), для організації міжнародного морського перевезення вантажу, в тому числі, відповідача.

Як свідчать матеріали справи між компанією «WUHAN ZYTC LOGISTICS CO., LTD» (далі - перевізник) та позивачем (за цим договором клієнт) був укладений договір №58912, за умовами пункту 1.1. якого за завданням клієнта перевізник зобов`язується надати послуги морського транспортного перевезення вантажу клієнта в ISO-стандартних морських контейнерах, що знаходяться у власності або у користуванні перевізника на будь-яких законних підставах, а клієнт зобов`язується прийняти та сплатити надані послуги.

Підпунктом 3.2.1. пункту 3.2. розділу 3 контракту визначенні зобов`язання клієнта (позивача), зокрема, відшкодувати перевізникові вартість використання та обслуговування контейнерного обладнання - сплати за використання та обслуговування контейнерів під час морського перевезення та вантажно-розвантажувальних робіт протягом нормативного часу, встановленого перевізником для повернення порожніх контейнерів, відшкодувати демередж/детеншн - сплати за використання контейнерного обладнання понаднормативного часу, встановленого перевізником для повернення контейнерів під контроль перевізника, а також послуги портів, терміналів та інші збори/витрати, які були сплачені перевізником при обробці контейнерів з вантажем клієнта, у тому числі можливі витрати за огляд контейнерів владою в портах перевалки.

Оплата робіт (послуг) здійснюється на умовах оплати після виконання робіт перевізником та на підставі виставлених рахунків перевізником (п.4.1. договору №58912). За несвоєчасне повернення контейнерного обладнання клієнт сплачує демередж відповідно до тарифів перевізника (п.5.10 договору №58912).

За надані послуги з морського перевезення контейнеру MRKU 4948097 з порту навантаження Мундра (Індія) до порту вивантаження Констанца (Румунія) перевізником було виставлено позивачу рахунки-фактури: №369112 від 21.01.2022 за морський фрахт на суму 9084 доларів США та №369113 від 15.08.2022 по сплаті демереджу на суму 3840 доларів США, на підтвердження оплати яких позивачем надано платіжне доручення №292 від 14.10.2022 на суму 62751,00 доларів США.

У зв`язку з понесенням витрат зі сплати демереджу компанії «WUHAN ZYTC LOGISTICS CO., LTD», позивачем було надано для підписання відповідачу акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №5417/1 від 24.08.2022 на суму 140423,42 грн (розрахунок здійснено за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на 24.08.2022) та виставлено відповідний рахунок на оплату №5417 від 24.08.2022 за демередж на підставі п. 2.3.9. договору.

Але Товариство з обмеженою відповідальністю «ДИЗАРТ» від підписання акту та сплати рахунку відмовилось, тому позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою про стягнення заборгованості за договором №20210128 від 28.01.2021 вих. №1 від 23.08.2022.

Вказана претензія була залишена без задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із положеннями ст. 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 929 Цивільного кодексу України договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно з приписами ст. 930 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов`язків.

Статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Отже, укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Згідно положень ст. 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор має право, зокрема, на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

В свою чергу, клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування (ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Отже, спір у справі виник в зв`язку з несплатою відповідачем коштів на користь позивача в сумі 140432,42 грн. як демереджу за простій контейнерного обладнання на підставі п.2.3.9 спірного договору №20210128 від 28.01.2021.

За умовами п. 2.3.9 зазначеного договору, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, в разі огляду вантажу в контейнері та/або транспортному засобі або затримки вантажу в контейнері та/або транспортному засобі в портах вивантаження, перевалки, прибуття на прикордонних переходах за вимогою митних, інших контролюючих та правоохоронних органів замовник відшкодовує виконавцю витрати з оплати вантажних операцій, зберігання контейнера, простоя транспортного засобу, а також демередж/детеншн (штраф за наднормативне використання контейнерного обладнання) судноплавної контейнерної лінії власника контейнерного обладнання згідно розрахунків організації, яка здійснює вантажні операції, порта, терміналів, перевізників, тарифів лінії, інших організацій.

Кодекс торговельного мореплавства України надає визначення демереджу, а саме, в частині 1 статті 149 цього Кодексу, відповідно до якої угодою сторін можуть бути встановлені додатковий після закінчення терміну навантаження (розвантаження) час очікування судном закінчення вантажних робіт (контрсталійний час) і розмір плати перевізнику за простій судна протягом контрсталійного часу (демередж), а також винагорода за закінчення навантаження (розвантаження) до закінчення сталійного часу (диспач).

За відсутності угоди сторін, передбаченої частиною першою цієї статті, тривалість контрсталійного часу і розмір плати перевізнику за простій, а також розмір винагороди відправнику або фрахтувальнику за дострокове закінчення навантаження (розвантаження) визначаються відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту. За відсутності зазначених ставок розмір плати за простій визначається витратами на утримання судна і екіпажу, а винагорода за дострокове закінчення навантаження (розвантаження) обчислюється у половинному розмірі плати за простій (ч. 2, 3 ст. 149 Кодексу торгівельного мореплавства України).

Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає, що детеншен - це простій судна, за який сплачується штраф (демередж) та/або відшкодування збитків судновласнику фрахтувальником за простій судна.

За змістом пункту 2.3.9. договору №20210128 від 28.01.2021, відповідач зобов`язався у випадку огляду або затримки вантажу за вимогою митних, інших контролюючих та правоохоронних органів відшкодувати позивачу витрати, зокрема, зі сплати демереджу/детеншну.

Судами встановлено, що під час організації позивачем перевезення вантажу за договором №20210128 на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу від 28.01.2021, контейнер прибув до м. Констанца (Румунія) 27.04.2022 та лише 29.06.2022 вантаж було розформовано на два автотранспортних засоби для доставки за місцем призначення. В зв`язку з затримкою контейнерного обладнання у вказаний вище період компанією «WUHAN ZYTC LOGISTICS CO., LTD», як судноплавною компанією, було виставлено позивачеві рахунок-фактуру на оплату демереджа в сумі 3840,00 доларів США, а позивач, в свою чергу, в подальшому виставив рахунок на оплату демереджа відповідачеві в сумі 140423,42 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що протягом вказаного періоду вантаж з контейнером MRKU 4948097 перебував під митним контролем у порту Констанца, що, в свою чергу, зумовило понесення додаткових витрат зі сплати демереджу.

Проте, колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком місцевого господарського суду.

Як вбачається з договору №58912 від 20.01.2020, укладеного між позивачем та компанією «WUHAN ZYTC LOGISTICS CO., LTD», за умовами пункту 3.2.1. клієнт зобов`язувався відшкодувати перевізникові демередж/детеншн, як оплату за використання контейнерного обладнання понаднормативного часу, встановленого перевізником для повернення контейнерів під контроль перевізника, а також послуги портів, терміналів та інші збори/витрати, які були сплачені перевізником при обробці контейнерів з вантажем клієнта, у тому числі можливі витрати за огляд контейнерів владою в портах перевалки.

Тобто вказаний пункт договору визначає обов`язок позивача оплатити демередж/детеншн на користь компанії «WUHAN ZYTC LOGISTICS CO., LTD» у будь-якому разі за використання контейнерного обладнання понаднормативного часу, що вказує на обґрунтованість вимоги перевізника щодо сплати 3840 долларів США.

Разом з тим, в спірному п. 2.3.9 договору на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу №20210128 від 28.01.2021, зазначено, що в разі огляду вантажу в контейнері та/або транспортному засобі або затримки вантажу в контейнері та/або транспортному засобі в портах вивантаження, перевалки, прибуття на прикордонних переходах за вимогою митних, інших контролюючих та правоохоронних органів замовник відшкодовує виконавцю витрати з оплати вантажних операцій, зберігання контейнера, простоя транспортного засобу, а також демередж/детеншн (штраф за наднормативне використання контейнерного обладнання) судноплавної контейнерної лінії власника контейнерного обладнання згідно розрахунків організації, яка здійснює вантажні операції, порта, терміналів, перевізників, тарифів лінії, інших організацій.

Отже, вимоги про сплату демередж/детеншн з боку позивача можливі, якщо така затримка сталась внаслідок вимоги митних, інших контролюючих та правоохоронних органів.

Проте, матеріали справи не містять доказів, що затримка вантажу в порту м. Констанца (Румунія) сталась саме внаслідок вимоги митних, інших контролюючих та правоохоронних органів. Більше того, як свідчить листування між сторонами затримка вантажу сталась внаслідок перевантаження терміналів, а також відсутності автотранспорту для перевантаження вантажу з подальшим перевезенням до країни та місця призначення.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, згідно з принципами рівності, змагальності та диспозитивності (ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

При цьому відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У постанові від 28.10.2021 у справі № 910/20229/20 Верховний Суд виклав таку правову позицію щодо застосування ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України: «Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Суд також звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказування таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний".

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №911/1411/19, від 30.08.2022 у справі №925/778/19, від 16.06.2022 у справі №910/366/21, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено затримку вантажу з 27.04.2022 до 29.06.2022, тобто більше двох місяців, в порту вивантаження Констанца (Румунія) за вимогою митних, інших контролюючих та правоохоронних органів, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача суми демереджу відповідно до п. 2.3.9 договору №20210128 на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу від 28.01.2021.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин, висновки місцевого господарського суду не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

В своїй апеляційній скарзі на додаткове рішення у цій справі відповідач просив скасувати додаткове рішення від 14.07.2023 у справі №910/14146/22 та прийняти нове, яким задовольнити в повному обсязі заяву відповідача від 16.06.2023 про розподіл судових витрат у справі та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 56000,00 грн. витрат на професійну правничу адвокатську допомогу, 162,98 грн. поштових витрат, 1300,00 грн. нотаріальних витрат, 450,00 грн. витрат на послуги перекладу.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20, від 15.02.2023 у cправі №911/956/17 (361/6664/20), від 07.03.2023 у cправі № 922/3289/21.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у цій справі, то додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.07 2023 також слід скасувати.

Згідно з ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту «б» частини четвертої статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до місцевого господарського суду з заявою про розподіл судових витрат від 16.06.2023 та просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 56000,00 грн. витрат на професійну правничу адвокатську допомогу; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 126,98 грн. поштових витрат; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 1300,00 грн. нотаріальних витрат; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 450,00 грн. витрат на послуги перекладу.

Після ухвалення рішення, відповідач подав заяву, в якій просив суд ухвалити додаткове рішення у справі №910/14146/22 про розподіл судових витрат та стягнення з позивача 56000,00 грн. витрат на професійну правничу адвокатську допомогу; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 162,98 грн. поштових витрат; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 1300,00 грн. нотаріальних витрат; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 450,00 грн. витрат на послуги перекладу.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем до матеріалів справи долучені: копія договору про надання правничої допомоги від 16.01.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДИЗАРТ" та Адвокатським бюро "Павла Костинчука"; копія акту про надання правничої допомоги відповідно до умов договору від 16.01.2023 та детальний опис правничої допомоги за період з 16.01.2023 по 13.06.2023; копію рахунку № 1 від 18.01.2023 за надання правничої допомоги на суму 15000,00 грн; копія платіжної інструкції №16 від 19.01.2023 на суму 15000,00 грн; копія рахунку №2 від 01.02.2023 за надання правничої допомоги на суму 15000,00 грн; копія платіжної інструкції №37 від 06.02.2023 на суму 15000,00 грн; оригінал ордеру серії АІ №1291186 від 23.01.2023; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Костинчука Павла Михайловича.

Позивач в своїх запереченнях на заяву відповідача про розподіл судових витрат просив відмовити відповідачеві в задоволенні заяви на підставі ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішенням господарського суду міста Києва задоволено позовні вимоги повністю. При цьому, позивач не скористався своїм правом щодо подачі клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, ні в місцевому господарському суді, ні в суді апеляційної інстанції.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, крім судового збору, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з наданих відповідачем, на підтвердження понесених судових витрат, документів 16.01.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю «Дизарт» та адвокатським об`єднанням «Павла Костинчука» був укладений договір про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокатське бюро зобов`язувалось надати клієнту правничу допомогу шляхом забезпечення адвокатським бюро представництва клієнта в Господарському суді міста Києва як відповідача у судовій справі №910/14146/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн» до Клієнта про стягнення грошових коштів (надалі - «Справа»), шляхом участі адвоката Адвокатського бюро як представника Клієнта в судових засіданнях Господарського суду міста Києва у Справі у випадках їх проведення, шляхом складення та подання до Господарського суду міста Києва при цьому від імені Клієнта усіх необхідних процесуальних документів у Справі: клопотань, заяв, відзиву та позов, заперечення, пояснень тощо.

Відповідно до п. 4.1-4.2 договору у строк протягом п`яти робочих днів від дня укладення цього договору клієнт зобов`язується сплатити у безготівковій формі на поточний банківський рахунок адвокатського бюро першу частину гонорару адвокатського бюро за цим договором в розмірі 15000,00 грн. У строк протягом п`яти робочих днів від дня підготовки адвокатським бюро відзиву клієнта на позовну заяву позивача у Справі клієнт зобов`язується сплатити у безготівковій формі на поточний банківський рахунок адвокатського бюро другу частину гонорару адвокатського бюро за цим договором в розмірі 15000,00 грн.

Згідно з п.4.3. договору у випадку ухвалення Господарським судом міста Києва рішення по суті спору у Справі про відмову позивачу в задоволенні його позову у Справі клієнт зобов`язується у строк протягом п`яти робочих днів від дня ухвалення Господарським судом міста Києва такого рішення у Справі сплатити у безготівковій формі на поточний банківський рахунок адвокатського бюро третю частину гонорару адвокатського бюро за цим договором в розмірі 26000,00 грн. без ПДВ. При цьому у випадку часткової відмови Господарським судом міста Києва у задоволенні позову у Справі зазначена в цьому пункті 4.3. договору третя частина гонорару адвокатського бюро виплачується клієнтом в зменшеному розмірі пропорційно до розміру відмови Господарським судом міста Києва в задоволенні позову позивача у Справі.

Документом який підтверджує надання правничої допомоги за цим Договором, є акт про надання правничої допомоги, який має бути підписаний Сторонами цього Договору за результатами надання правничої допомоги за цим Договором. (п.4.4. договору).

Позивачем також надано суду копію рахунку №1 за надання правничої допомоги від 18.01.2023 на суму 15000,00 грн., копію платіжної інструкції №16 від 19.01.2023 на суму 15000,00 грн., копію рахунку №2 від 01.02.2023 на суму 15000,00 грн. та платіжну інструкцію №37 від 06.02.2023 на суму 15000,00 грн., згідно з яким відповідач сплатив на користь адвокатського об`єднання вартість наданої останнім правової допомоги згідно з п.4.1-4.2. договору про надання правничої допомоги від 16.01.2023.

Також, відповідачем долучено до матеріалів справи додаткову угоду від 14.06.2023 до договору про надання правничої допомоги, згідно п.1. якої сторони вирішили викласти п. 4.3. Договору в наступній редакції: «У випадку ухвалення судом рішення по суті спору у Справі про відмову позивачу в задоволенні його позову у Справі Клієнт зобов`язується у строк протягом п`яти робочих днів від дня ухвалення судом такого рішення у Справі сплатити у безготівковій формі на поточний банківський рахунок Адвокатського бюро третю частину гонорару Адвокатського бюро за цим Договором в розмірі 26000,00 гри. без ПДВ. При цьому у випадку часткової відмови судом у задоволенні позову у Справі зазначена в цьому пункті 4.3 Договору третя частина гонорару Адвокатського бюро виплачується Клієнтом в зменшеному розмірі пропорційно до розміру відмови судом в задоволенні позову Позивача у Справі.».

В матеріалах справи наявний акт про надання правничої допомоги відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 16.01.2023, підписаний між сторонами зазначеного договору 16.06.2023, відповідно до якого адвокатським об`єднанням надано, а відповідачем прийнято правничу допомогу, вартість наданої правничої допомоги 30000,00 грн.. В зазначеному акті міститься детальний опис правничої допомоги, наданої адвокатським об`єднанням відповідачеві.

За змістом ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких віднесено витрати на оплату професійної правничої допомоги), покладаються на позивача.

Відповідач заявляв до стягнення в суді першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу в сумі 56000,00 грн. Аналізуючи умови договору про надання правничої допомоги від 16.01.2023, суд приходить до висновку, що зазначена сума складається з вартості правничої допомоги, наданої в суді першої інстанції, в сумі 30000,00 грн., а також з гонорару успіху у зв`язку з досягненням позитивного результату для відповідача в разі ухвалення судом рішення по суті спору у справі про відмову позивачу в задоволенні його позову в сумі 26000,00 грн.

Так, надані відповідачем докази в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування судом витрат відповідача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 30000,00 грн. за рахунок позивача, оскільки цей розмір судових витрат відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України доведений та документально обґрунтований. Акт про надання правничої допомоги містить інформацію про види правової допомоги та фактично витрачений час. Обсяг робіт, які виконані задля представництва інтересів клієнта в суді, не суперечить договору. Необхідність понесення таких витрат стало наслідком звернення позивача з позовом.

Разом з тим, щодо гонорару успіху колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55)

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 зі справи №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72).

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, враховуючи зазначене, а також виходячи з умов договору про надання правничої допомоги від 16.01.2023, колегія суддів вважає неможливим стягнення з позивача 26000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що сторони обумовили сплату цих коштів відповідачем адвокатському об`єднанню саме у випадку ухвалення Господарським судом міста Києва рішення по суті спору у справі про відмову позивачу в задоволенні його позову у справі.

Крім витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в місцевому господарському суді, відповідач просив стягнути з позивача 162,98 грн. поштових витрат, 1300,00 грн. нотаріальних витрат та 450,00 грн. витрат на послуги перекладу, які також не підлягають розподілу.

На підтвердження зазначених витрат відповідачем долучено до матеріалів справи копію фіскального чеку, поштової накладної та опису поштового вкладення у цінний лист від 27.01.2023; копію фіскального чеку, поштової накладної та опису поштового вкладення у цінний лист від 14.01.2023; копію рахунку приватного нотаріуса Гамаль І.М. від 23.01.2023 за нотаріальні послуги в розмірі 1300,00 грн; копію рахунку агентства перекладачів ПП "АЗУРІТ-В" для ТОВ "ДИЗАРТ" від 23.01.2023 за послуги перекладу в розмірі 450,00 грн; копію платіжної інструкції ТОВ "ДИЗАРТ" від 23.01.2023 №25.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Аналізуючи норми зазначеної статті Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що вказані в заяві витрати, пов`язані з направленням позивачеві та суду відзиву, заперечень та заяви про розподіл судових витрат, а також витрати на оплату нотаріальних послуг приватного нотаріуса Гамаль І.М. за посвідчення підпису свідка ОСОБА_1 у його заяві свідка на загальну суму 1462,98 грн. не входять до переліку витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо витрат здійснених за послуги перекладу колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що перекладач отримує винагороду за виконану роботу, пов`язану із справою, якщо це не входить до його службових обов`язків.

Згідно з ч.2, 4 ст. 72 Господарського процесуального кодексу України перекладач допускається ухвалою суду за заявою учасника справи або призначається з ініціативи суду. Перекладач зобов`язаний з`являтися до суду за його викликом, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом на процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їхню рідну мову або мову, якою вони володіють.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє колегії суддів дійти висновку, що відшкодуванню підлягають витрати на оплату робіт (послуг) перекладача, залученого до участі у справі ухвалою суду на підставі клопотання учасників справи або з ініціативи суду.

До матеріалів справи долучено рахунок на оплату №18 від 23.01.2023 та платіжну інструкцію № 25 від 24.01.2023, згідно з якими відповідачем сплачено за послуги перекладу, послуги вичитки перекладу та завірення документів.

Разом з тим, в ході судового розгляду цієї справи питання щодо залучення перекладача судом не вирішувалося. Послуг, пов`язаних з розглядом справи, перекладач відповідачу не надавав.

Таким чином, понесені відповідачем витрати на переклад документів без залучення перекладача судом не можуть вважатися витратами, пов`язаними з розглядом справи, а тому такі не підлягають розподілу.

А відтак, колегія суддів вважає за необхідне здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Враховуючи, що за результатом апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/14146/22 скасовано, судовий збір за розгляд позовної заяви покладається на позивача, а також слід покласти на позивача судові витрати в сумі 30000,00 грн., які понесені відповідачем у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Крім того, 05.10.2023 відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду заяву про розподіл судових витрат на апеляційній стадії розгляду справи, в якій останній просив стягнути з позивача 30000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, 3721,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, а також поштові витрати в сумі 178,00 грн., які він поніс в суді апеляційної інстанції та до якої додав докази на підтвердження понесення цих витрат.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження обставин понесення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі відповідач надав суду такі документи (в копіях): договір про надання правничої допомоги від 20.07.2023 та акт про надання правничої допомоги відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 20.07.2023, підписаний 02.10.2023.

Відповідно до п.1.1. договору про надання правничої допомоги від 20.07.2023 адвокатське бюро зобов`язувалось надати клієнту правничу допомогу шляхом підготовки апеляційної скарги клієнта на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 р. в судовій справі № 910/14146/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн» до клієнта про стягнення грошових коштів (надалі - «рішення», «справа»), шляхом здійснення адвокатом адвокатського бюро Костинчуком П.М.. (надалі - «адвокат адвокатського бюро») представництва клієнта у Північному апеляційному господарському суді у справі при розгляді цим судом апеляційної скарги клієнта на рішення та шляхом складення та подання адвокатом адвокатського бюро до Північного апеляційного господарського суду при пьому за необхідності від імені клієнта усіх необхідних процесуальних документів у справі: клопотань, заяв тощо.

Згідно з п.4.1. зазначеного договору від 20.07.2023 гонорар адвокатського бюро за цим договором становить 30000,00 грн., без ПДВ, які клієнт зобов`язується сплатити у безготівковій формі на поточний банківський рахунок адвокатського бюро протягом одного місяця від дня ухвалення Північним апеляційним господарським судом судового рішення за результатом розгляду апеляційної скарги клієнта на рішення.

На виконання умов зазначеного договору про надання правничої допомоги 02.10.2023 між адвокатським бюро "Павла Костинчука" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дизарт" був складений акт про надання правничої допомоги, відповідно до якого Адвокатське бюро правничу допомогу в наступному обсязі:

1. зустріч з директором клієнта, обговорення обставин судової справи № 910/14146/22 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 р. у справі (включаючи час дороги до Клієнта: 1,00 год., час зустрічі: 1,25 год. та час дороги від Клієнта);

2. дослідження рішення та підготовка проекту апеляційної скарги на рішення;

3. обговорення та узгодження з клієнтом проекту апеляційної скарги на рішення;

4. відвідування поштового відділення АТ «Укрпошта», направлення позивачу та Північному апеляційному господарському суду апеляційної скарги клієнта на рішення;

5. регулярне здійснення моніторингу ситуації у справі (через вебсайт АТ «Укрпошта», Судової влади України, Єдиний державний реєстр судових рішень, виявлення в ЄДРСР ухвали Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 про витребування матеріалів Справи з Господарського суду міста Києва та ухвали Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою клієнта на рішення, дослідження їх змісту та обговорення пов`язаних з цим питань з директором клієнта;

6. підготовка заяви до Північного апеляційного господарського суду про розподіл судових витрат у справі;

7. відвідування поштового відділення АТ «Укрпошта», направлення позивачу та Північному апеляційному господарському суду заяви клієнта від 02.10.2023 р. до Північного апеляційного господарського суду про розподіл судових витрат у справі на стадії підготовки клієнтом його апеляційної скарги на рішення та її розгляду апеляційним судом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої ст. 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.

Відповідно до положень ст. 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вже зазначалось вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

З огляду на викладене, вирішуючи чи є розмір витрат відповідача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, колегія суддів враховує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційного перегляду справи позиція відповідача не змінювалася, а представництво його інтересів здійснювалося тим самим адвокатом. При цьому, доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/14146/22 фактично узгоджується з доводами, наведеними у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив.

Тобто, правова позиція відповідача, викладена в апеляційній скарзі, вже була сформована до апеляційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Дослідивши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» - адвоката Костинчука П.М.. про розподіл судових витрат на апеляційній стадії розгляду справи у справі №910/14146/22 та додані до неї документи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу у сумі 30000,00 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою у суді апеляційної інстанції, отже їх розмір є необґрунтованим у зазначеній вище частині.

Дослідивши обсяг виконаних робіт представником відповідача по наданню правової допомоги у суді апеляційної інстанції у даній справі, колегія суддів, приходить до висновку про зменшення розміру витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на професійну правничу допомогу та про необхідність покладення на позивача понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, в розмірі 10000,00 грн.

Оскільки в силу норм ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України вказані в заяві витрати, пов`язані з направленням позивачеві та суду апеляційної скарги та заяви про розподіл судових витрат, не входять до переліку витрат, пов`язаних з розглядом справи, то вони не підлягають розподілу.

Судовий збір, сплачений відповідачем за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/14146/22 розподіляється відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та відповідно покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/14146/22 задовольнити.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 у справі №910/14146/22 задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/14146/23 скасувати.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 у справі №910/14146/22 скасувати.

5. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн» про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 140423,42 грн заборгованості відмовити.

Заяву про розподіл судових витрат задовольнити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн» (65005, Одеська обл., місто Одеса, вул. Дальницька, буд. 46, код ЄДРПОУ 42948711) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» (04112, місто Київ, вул. Парково-Сирецька, буд. 12-А, оф. 2; код ЄДРПОУ 42677580) витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 30000,00 (тридцять тисяч гривень 00 копійок) грн.

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн» (65005, Одеська обл., місто Одеса, вул. Дальницька, буд. 46, код ЄДРПОУ 42948711) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» (04112, місто Київ, вул. Парково-Сирецька, буд. 12-А, оф. 2; код ЄДРПОУ 42677580) судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 3721,50 (три тисячі сімсот двадцять одна гривня 50 копійок) грн. та витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 10000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) грн.

7. Видачу наказу по справі №910/14146/22 доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №910/14146/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

С.А. Гончаров