КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
20 листопада 2023 року № 320/1283/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г., розглянувши в письмовому провадженні заяву судді Лиска І.Г. про самовідвід в адміністративній справі №320/1283/23 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про зобов`язання відповідача відкрити дисциплінарне провадження на прокурора Окружної прокуратури м. Суми Передерія В.Г. за дисциплінарною скаргою ОСОБА_1 від 24.10.2022 на прокурора Окружної прокуратури м. Суми Передерія В.Г..
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2023 року дану позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2023 року закрито провадження в адміністративній справі №320/1283/23 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2023 року скасовано, а справу направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
07 листопада 2023 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями дану справу передано на розгляд судді Лиска І.Г. Дану справу судді Лиска І.Г. передано 16.11.2023.
16 листопада 2023 року головуючий суддя Лиска І.Г. подав заяву про самовідвід. Заяву про самовідвід обґрунтував тим, що особисто знайомий з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які входять до складу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів , і який є відповідачем у справі, на даний час має та підтримує товариські, дружні стосунки з зазначеними особами, оскільки з кінця дев`яностих років, працював з ними на різних посадах в органах прокуратури м. Києва.
Таким чином, суддя Лиска І.Г. вважає, що він не може брати участь у розгляді даної справи, оскільки вказані обставини в подальшому можуть призвести до ускладнення розгляду справи та вирішення спору по суті, так як повне, всебічне та ґрунтовне з`ясування обставин справи, можливе лише за умови взаємної довіри та поваги при комунікації між судом та учасниками справи.
Згідно пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України (далі КАС), суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.
Відповідно до частини першої статті 39 КАС, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.
Частиною першою статті 40 КАС передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб`єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об`єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб`єктивному і об`єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб`єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об`єктивним тестом, тобто з`ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
Статтею 2 Закону України 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов`язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах "Piersac vs Belgium", "Grieves vs UK"). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі "Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium", суд має бути неупередженим і безстороннім.
У справі "П`єрсак проти Бельгії" ("Piersac vs Belgium") ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.
У даному контексті можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.
Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі "Хаушильд проти Данії" зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об`єктивної перевірки.
Стосовно об`єктивної неупередженості у справі "Фей проти Австрії ЄСПЛ" вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland"), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" ("Ferrantelli and Santangelo v. Italy"), від 7 серпня 1996 року, п. 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" ("De Cubber v. Belgium"), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland") та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" ("Castillo Algar v. Spain"), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
Такі саме висновки містяться також в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява №33949/02).
В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 8 КАС України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.
Під час розгляду заяви про самовідвід суддя бере до уваги, що головуючий суддя Лиска І.Г. особисто знайомий з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які входять до складу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, і який є відповідачем у справі, на даний час має та підтримує товариські, дружні стосунки з зазначеними особами, оскільки з кінця дев`яностих років, працював з ними на різних посадах в органах прокуратури м. Києва. Таким чином, будь-яке рішення у даній справі, прийняте судом, до складу якого входить суддя Лиска І.Г., може викликати сумнів в його безсторонності, необ`єктивності або неупередженості.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність обставин, за яких суддя Лиска І.Г. не може брати участі в розгляді даної адміністративної справи, а тому, його заява про самовідвід підлягає задоволенню. Керуючись статтями 36, 39-41, 241-243, 248, 256, 294 КАС, суд
у х в а л и в:
Задовольнити заяву судді Лиска І.Г. про самовідвід.
Передати адміністративну справу №320/1283/23 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про зобов`язання вчинити певні дії, до канцелярії Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду згідно з частиною першою статті 31 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Лиска І.Г.
