КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2023 року Справа №320/12740/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України , Верховного Суду про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі позивач) із позовом до Верховного Суду України (далі відповідач-1), Верховного Суду (далі - відповідач-2), у якому просить суд:

- стягнути з Верховного Суду України, Верховного Суду за виконану ОСОБА_1 роботу належну заробітну плату за період з 12.11.2020 р. по 21.11.2022 р. в сумі 857 008,23 грн. (сума до виплати після утримання податків та зборів становить 712 717,65 грн.);

- стягнути з Верховного Суду України, Верховного Суду компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 200 859,91 грн. (сума до виплати після утримання податків та зборів становить 163 678,09 грн.

В обґрунтування поданого до суду позову, позивач зазначила про те, що з 21.12.2005 вона працює державним службовцем, з 04.07.2011 по сьогодні працює у Верховному Суді України та обіймає посаду головного консультанта відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах, що відповідає 5 рангу державного службовця категорії В-7-1, продовжує здійснювати свої повноваження як працівник Верховного Суду на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2020 року № 16 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. № 15, у якій затверджено «перелік посад державної служби, що прирівнюються до відповідних категорій та підкатегорій». Відтак немає відмінностей між юридичним статусом державного службовця Верховного Суду України з державним службовцем Верховного Суду. Про що йдеться в пункті 13 Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. № 2- p/2020 y справі № 1- 15/2018 (4086/16). Після виходу з декретної відпустки з 12.11.2020 позивач приступила до виконання своїх посадових обов`язків, після набуття рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. № 2-p/2020 у справі № 1-15/2018 (4086/16) статусу остаточного.

ОСОБА_1 відмітила, що 12.11.2020 про свій вихід на роботу повідомила керівника Верховного суду України ОСОБА_2 та начальник управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах Мальцева Т.А., які укомплектували її робоче місце всією необхідною комп`ютерною технікою та відносно позивача виносили накази, розпорядження, доручення, здійснювали табелювання обліку відпрацьованого робочого часу, видавали довідки про роботу та нараховану заробітну плату, надавали розрахункові листи про нараховані суми заробітної плати з описом відрахувань податків тощо, а також отримували повідомлення, заяви, звіти про виконану позивачем роботу тощо. Надані завдання керівництва виконувались позивачем відповідно до їх резолюцій за фактичним місцем ведення діяльності.

Із трудової книжки та даних персоніфікованого обліку ПФУ вбачається, що ОСОБА_1 перебуває у трудових правовідносинах з Верховним Судом України, сумлінно, якісно та професійно виконує свої посадові обов`язки, дотримується Конституції та законів України, втілює їх у життя, поважає та охороняє права, свободи та законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю несе звання державного службовця, що підтверджується останнім записом у відомості про заохочення згідно наказу № 346-к від 06.10.2021, в якій зазначено: «За сумлінну безперервну працю у галузі права та у сфері забезпечення діяльності судових органів, зразкове виконання службових обов`язків та з нагоди професійного свята Дня юриста оголошено подяку».

Позивач також вказала, що в положеннях статей 125, 151-2 Конституції України, пункті 7 Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. № 2- p/2020 справі № 1 - 15/2018 (4086/16) пункті 59 спільного висновку Венеційської комісії і Генерального директорату з прав людини і верховенства права Ради Європи від 08-09.10.2020 зазначений головний висновок про те, що Верховний Суд України - це конституційний орган і, попри зміну назви, це та ж сама організація, яка продовжує діяти під назвою «Верховний Суд». В ухвалених Висновках від 20.01.2016 року № 1 - 6/2016 від 30.01.2016 р. № 2 - 6/2016 Конституційний Суд України вказує, що Законом України «Про внесення змін до Конституції (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 р. № 1401-VIII не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина. Вказуючи також на висновки викладені в рішенні ЄСПЛ у справі «Гуменюк та інші проти України» (заява № 11423/19), яке набуло статусу остаточного 22.11.2021 слідує, що припинення діяльності чи ліквідації Верховного Суду України під час судової реформи 2016 р. є неконституційною; що дії влади щодо нескасування реєстрації перебування Верховного Суду України в процесі припинення чи ліквідації неправильні; що значення має закон, а не сама по собі формальна реєстрація. Спроба ліквідувати найвищий судовий орган України порушила одразу дві статті - 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач намагалась в досудовому порядку врегулювати питання виплати заробітної плати за спірний період, відповідно до положень Договору № 81-15-8/57 від 04.09.2018, звернулась до уповноваженого Верховним Судом розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня Верховного Суду України ОСОБА_3 із запитами 21.07., 21.09, 03.10, 27.10.2022 року але належної та вмотивованої відповіді так і не отримала, відписка ОСОБА_4 спростована відповіддю в.о. Голови Верховного Суду України Гуменюк В.І. від 04.01.2023 №2/0/21-23.

Головним розпорядником бюджетних коштів за бюджетним призначенням, визначеними законами про державні бюджети України 2020-2022 р.р. є Верховний Суд в особі його керівника. Верховний Суд є правонаступником Верховного суду України.

Враховуючи, серед вказаного, рішення Конституційного Суду України від 29.01.2008 №2рп/2008, абз. 3, 7, 8 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013, абз. 6-11 підпункту 2.2 пункту 2 та абз. 6 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 №9-рп/2013 у справі №1-18/2013, ст. 1, 9, 12, ч. 1 ст. 25, 30, 33, 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про державну службу», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», положень ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 94, ч. 6 ст. 95, ст. 110, ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю, у відповідній редакції, застосовуючи, серед вказаних, висновки Верховного Суду викладені у постановах від 24.09.2020 у справі № 280/788/19, від 09.09.2020 у справі №212/5797/15-ц позивач наполягає на наявності в неї права на працю, належні умови праці, відповідну своєчасну виплату нагороди за виконану роботу у вигляд заробітної плати та обов`язок роботодавця виконувати законодавство та умови договору, своєчасно та в повному розмірі виплачувати заробітну плату працівнику, в разі прострочення виконання зобов`язання, виплатити належну компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків її виплати.

Позивач зазначає, що заробітної плати позивач жодного разу не отримувала. Таким чином, за період з 12.11.2020 по 21.11.2022 у Верховного Суду України/Верховного Суду утворилась відносно позивача заборгованість по заробітній платі й інших доходах в сумі 857 008,23 грн., яку позивач просить стягнути та стягнути на її користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 200 859,91 грн. (сума до виплати після утримання податків та зборів становить 163 678,09 грн.).

27.04.2023, ухвалою суду вказана позовна заява за ч.ч. 1 та 2 ст. 169 КАС України була залишена без руху у зв`язку із невідповідністю останньої вимогам ч. 1 та ч. 4 ст. 161 КАС України з урахуванням положень ч. 4 ст. 94 КАС України.

15.05.2023 до суду надійшло клопотання позивача на виконання вимог ухвали суду від 27.04.2023.

24.05.2023, ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано від відповідача Верховного Суду України додаткові докази по справі.

28.06.2023 до суду надійшов відзив від відповідача-1 Верховного Суду України, який не заперечував наявності трудових відносин з ОСОБА_1 з 4 липня 2011 року по теперішній час та зазначив, що з 3 липня 2017 року по 11листопада 2020 року позивач знаходилась у декретній відпустці та після виходу з декретної відпустки притупила до виконання своїх посадових обов`язків. За період з 12 листопада 2020 року по жовтень 2022 року позивачці була нарахована заробітна плата у розмірі 728 263.88 грн. Однак, у встановлені строки нарахована заробітна плата не була виплачена, оскільки Верховний Суд України у незаконний спосіб був позбавлений права здійснення правосуддя і фінансування, посилаючись на Закон України від 15 грудня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд України як найвищий судовий орган перебуває в стані припинення і ліквідації. Спільним наказом № 560/90-ОД від 7.06.2019 голови ДСА України Холоднюка З.В. та екс-голови Верховного Суду Данішевської В.І. та від 15.12.2022 №469\184 ОСОБА_5 про «ліквідацію» і «припинення діяльності» Верховного Суду України, останні призначали «ліквідаторів» ВСУ у 2018-2022 р. ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , які розпоряджаються майном, що перебувало в управлінні ВСУ. Рішенням Конституційного Суду від 18.02.2020 ліквідацію Верховного суду України визнано незаконною. Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було змінено код програмної класифікації 0600000, що постійно був присвоєний Верховному Суду України, на 0551010 «Здійснення правосуддя Верховним Судом» і надано право головного розпорядника бюджетних коштів «новоутвореному» Верховного Суду (код ЄДРПОУ41721784), який є юридичною особою приватного права і не здійснює правосуддя як Верховний Суд з 1 січня 2018 року до цього часу. Відповідач 1 вказує, що з липня 2018 року припинено виплати суддівської винагороди 11 суддям та зарплати державним службовцям Верховного Суду України, у тому числі й позивачці. Разом з тим, на сьогоднішній день Верховний Суд України фінансується відповідно до вимог ст. 21 Закону Про державний бюджет на 2023 рік в межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України Верховному Суду. Однак ст. 21 не передбачає фінансування Верховного Суду України через так звану «ліквідаційну комісію» (попри відсутність процедури, як ліквідації, реорганізації) так і припинення і позбавлення можливості виплачувати заробітню плату працівникам апарату Верховного Суду України в тому числі і позивачці. Державна казначейська служба України протиправно відмовляє в опрацюванні платіжних документів Верховному Суду України, поданих за підписом в.о. Голови Верховного Суду України та Головного бухгалтера Верховного Суду України. Таким чином Верховний Суд та Державна казначейська служба діють у порушення частини другої статті 19 Конституції України і перешкоджають функціонуванню Верховному Суду України, у зв`язку з чим Верховний Суд України позбавлений можливості у встановлений спосіб забезпечити позивачці гарантії по виплаті заробітної плати.

Відповідач-1 зазначає що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

29.06.2023 судом зареєстровано отриманий відзив від відповідача-2 Верховного Суду, в якому вказано про безпідставність заявленого позову, оскільки з 21 липня 2018 року Верховний Суд України згідно запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців перебуває в стані припинення, створено комісію з припинення Верховний Суд України, до повноважень якої відноситься безпосереднє здійснення фінансування видатків, пов`язаних із завершенням процедури припинення Верховного Суду України в 2020 - 2022 роках. Фінансування заходів з припинення, розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, яким є Верховний Суд, здійснюється на підставі відповідних звернень виключно комісії з припинення Верховного Суду України. Комісія з припинення Верховного Суду України продовжує діяти відповідно до прийнятих на себе зобов`язань щодо нарахування заробітної плати працівникам апарату Верховного Суду України. Головою комісії з припинення ВСУ визначено ОСОБА_7 .

Посилаючись на ст. 105 ЦК України саме до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи, в.о. Голови Верховного Суду Гуменюк В.І. не уповноважений здійснювати нарахування заробітної плати працівникам апарату ВСУ та видавати довідки про нараховану заробітну плату, про що зроблено висновок у постанові Верховного Суду від 12.05.2022 y справі № 640/19566/19.

Відповідач-2 вказуючи на висновки рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 р. № 2-p/2020, пункт 7 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Закон 1401), вказав, що Законом № 1401 не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України. Крім того, Законом № 1401 не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1- в/2016 від 30 січня 2016 року №2-в /2016. Таким чином, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом № 1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова "України" власної назви держави із словесної конструкції «Верховний Суд України». Конституційний Суд України вважає, що Закон № 1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом №1401 продовжує діяти під назвою «Верховний Суд». Відтак, Конституційний Суд України визнав неконституційними положення щодо ліквідації Верховного Суду України, проте інша частина положень пункту 7 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про судоустрій і статус суддів" неконституційними не визнавались, зокрема й в частині припинення діяльності Верховного Суду України, хоча в конституційному поданні питання про таку вимогу ставилось. Отже, таким Конституційний Суд України фактично визнав, що припинення діяльності Верховного Суду України є конституційним, крім того прямо вказав, що лише судді цього Суду мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду, зрозуміло ж у складі Верховного Суду.

Відповідач-2 вважає, що доводи позивача спростовані в частині того, що ОСОБА_1 приступила до виконання свої посадових обов`язків після набуття рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2- p/2020 статусу остаточного, проте жодного разу заробітну плату не отримувала, у зв`язку із чим у Верховного Суду виникла заборгованість та наголосив, що ОСОБА_1 не перебуває та ніколи не перебувала з Верховним Судом у трудових відносинах, а отже підстави для нарахування та виплати їй заробітної плати у Верховного Суду відсутні, висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року стосуються лише суддів Верховного Суду України, при цьому лише після приведення Верховною Радою України положення законодавства у відповідність із цим Рішенням, просить суд відмовити в задоволенні позову.

04.07.2023 до суду надійшла відповідь на відзив Верховного суду України від позивача, в якій зазначила про неоднозначну позицію сторони щодо її позовних вимог, зауважила про те, що відповідачем-1 невірно вказаний період, замість « 12.11.2020 р. по 21.11.2022 р.», незрозуміло чому вказаний «період з 12.11.2020 р. по 10.2022 р.»; крім того, зазначена відповідачем-1 із розрахункового листа сума заборгованості 728 263,88 грн не відповідає довідці від 28.02.2023 р. вих. № 30, складеній та підписаній уповноваженими особами на суму 736 036,63 грн., яка долучена до позовної заяви. Зауважила, із посиланням на статті 8, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статтю 49 Кодексу законів про працю України, печаткою організації що право підпису щодо розрахунків нарахованих сум заробітної плати належить до компетенції керівника та головного бухгалтера, які несуть відповідальність за достовірність відображення даних, складення та підписання довідки, яка засвідчується.

25.07.2023 від позивача ОСОБА_1 надійшла до суду відповідь на відзив Верховного Суду, в якому вказано про не надання представником, який подав відзив до суду доказів своїх повноважень щодо представництва відповідача-2, вважає що позиція останнього є необґрунтованою, заперечення відповідача-2 проти позовної заяви, викладені у відзиві не спростовують правильності правових позицій, викладених у позовній заяві, які зазначені у Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020, Рішенні ЄСПЛ від 22.07.2021, юридичних позиціях Рішень Конституційного Суду України та ВП Верховного Суду України, при цьому заявлені нею позовні вимоги ґрунтуються на чітких законодавчих положеннях встановлених законодавцем, просить суд відхили відзив.

15.08.2023 від відповідача Верховного Суду надійшли заперечення щодо відповіді на відзив позивача, в який відповідач-2 вказує, що необґрунтовану позицію та зауваження позивача, вказує про надання до суду доказів представника ОСОБА_8 на підписання відзиву та подання такого до суду, наполягає на відмові в задоволенні позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу Верховного Суду України від 04.07.2011 №574-к ОСОБА_1 , державного службовця 9 рангу, призначено з 4 липня 2011 року на вакантну посаду головного консультанта відділу забезпечення діяльності Голови Верховного Суду України управління забезпечення діяльності керівництва Верховного Суду України з посадовим окладом 2948,00 грн. в порядку переведення з апеляційного суду Вінницької області.

Присвоєно ОСОБА_1 7 ранг державного службовця у межах третьої категорії посад державних службовців.

Станом на 4 липня 2011 року стаж, що дає право на надбавку за вислугу років державного службовця, ОСОБА_1 , становить 5 років 6 місяців 11 днів.

Вказані відомості підтверджені записами в трудовій книжці НОМЕР_1 - запис №12.

Згідно запису № 13 в трудовій книжці, відповідно до наказу Верховного Суду України №95-к від 06.02.2012 ОСОБА_1 було переведено на посаду головного консультанта відділу консультативного управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах.

Наказом Верховного Суду України №506-к від 05.07.2013 присвоєно ОСОБА_1 черговий 6 ранг державного службовця запис №14.

Наказом Верховного Суду України №557-к від 02.07.2015 переведено ОСОБА_1 на посаду головного консультанта (судді) запис №15.

Наказом Верховного Суду України № 612-к від 06.07.2015 присвоєно ОСОБА_1 черговий 5 ранг державного службовця у межах третьої категорії посад державних службовців запис № 16.

Наказом Верховного Суду України № 860-к від 20.09.2016 ОСОБА_1 переведена на посаду головного консультанта відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах запис № 17.

Наказом № 445-к від 23.06.2017 Верховного Суду України позивачу булана надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з липня 2017 по 11 травня 2020 року.

Згідно наданих до справи копій наказів Верховного Суду України № 70-к від 27.04.2020, № 288-к від 18.12.2020, № 17 від 18.01.2021, № 140-к від 28.04.2021№ 216-к від 30.06.2021, № 299 від 17.08.2021, № 300-к від 17.08.2021, № 475-к від 22.12.2021, № 146-к від 13.10.2022, ОСОБА_1 надавались запитувані оплачувані відпустки на вказану кількість дні в за визначений відпрацьований час.

З наявної у справі довідки Верховного Суду України від 22.12.2020 №215/0/21-20 вбачається, що ОСОБА_1 з липня 2017 року по 11 травня 2020 року знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та з 12 травня 2020 року по 11 листопада 2020 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка згідно з медичним висновком потребує домашнього догляду.

Наказом Верховного Суду України №88-к від 16.06.2022 ОСОБА_1 надано оплачувану соціальну відпустку у зв`язку із вагітністю та пологами з 16 червня по 19 жовтня 2022 року на 126 календарних днів та наказом №165-к від 17.11.2022 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 22 листопада 2022 року про 25 серпня 2025 року.

Серед записів в трудовій книжці позивача також міститься запис №15 розділ Відомості про заохочення щодо наказу № 346-к від 06.10.2021 Верховного суду України до Дня юриста про оголошення подяки. Наказ №346-к доданий до справи.

Відповідно, слідує, що з 3 липня 2017 року по 11 листопада 2020 року позивач знаходилась у декретній відпустці та з 12 листопада 2020 року приступила до виконання своїх посадових обов`язків.

Позивач подавала звіти про виконану роботу за 2021 року та 2022 року до Верховного Суду України.

Відтак, з 04.07.2011 по сьогодні ОСОБА_1 працює у Верховному Суді України та обіймає посаду головного консультанта відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах, що відповідає 5 рангу державного службовця категорії В-7-1.

За вказаними вище відомостями по проходженню служби відповідачі по справі заперечень не виклали, зокрема вказані обставини визнані відповідачем-1.

ОСОБА_1 зверталась із заявами про виплату їй заробітної плати до розпорядника бюджетних коштів Верховного суду України ОСОБА_3 та отримала відповідь від 19.08.2022 № 113/0/2-22 за підписом голови Комісії Соловйової Л. в якій вказано про те, що заявник жодного разу, коли приступила до виконання своїх обов`язків, з 12 листопада 2020 не зверталась до ліквідаційної комісії із відповідною заявою або зверненням.

Решта письмових звернень та відповіді голови Комісії ОСОБА_3 (зокрема, листи від 28.09.2022 № 124/0/2-22; № 140/0/2-22 від 12.10.2022) стосувались роз`ясненню позивачу про те, що згідно норм ст. 105 ЦКУ голова ліквідаційної комісії має бути повідомлений про обстаивни виходу на роботу та відповідно останній здійснює вирішення питання кадрового та фінансового забезпечення працівників Верховного Суду України.

27.12.2022 позивач звернулась із заявою № 95/0/21-22 до в.о. Голови Верховного Суду України ОСОБА_2 із заявою про виплату заробітної плати за період з 12.11.2020 по сьогодні в сумі 857 008,23 грн., як така, що становить розмір до виплати після утримання податків та зборів 712 717,65 грн.

04.01.2023 отримано відповідь № 2/0/21-23 на заяву від Верховного Суду України за підписом в.о. Голови ОСОБА_9 в якій повідомлено про те, що нарахування заробітної плати здійснюється щомісяця. Відповідні платіжні документи надаються Верховним Судом України до Державної казначейської служби регулярно та у визначені чинним законодавством терміни. Однак, оскільки Державна казначейська служба відмовляється опрацьовувати платіжні документи Верховного Суду України для виплати заробітної плати та перерахунку податків і зборів, належна Вам заробітна плата не виплачується. Верховний Суд України позбавлений фінансування та не депонує належні позивачу до виплати кошти. Зазначено про право позивача поставити питання про стягнення коштів в судовому порядку.

З наданих позивачем до справи розрахункових листів з листопада по жовтень 2022 року слідує наявність обставин нарахованої заробітної, із зазначенням боргу підприємства станом на відповідний місяць, як наслідок в розрахунку за жовтень 2022 року борг підприємства на жовтень 2022 року складає 681600,97 грн.

Відповідно до довідки Верховного суду України № 30 від 28.02.2023 за період з листопада 2020 року по листопад 2022 року розмір нарахованої (виплаченої) заробітної плати становить 880 863,29 грн., утримано податок в розмірі 133 686,11 грн., утримано військовий збір 11 140,555 грн.

Доказів виплати заробітної плати відповідачами до суду не надано.

Вказані вище обставини відповідачами не оспорюються.

Позивач у справі наполягає на тому, що за період роботи з 12.11.2020 (з дня виходу на роботу) по 21.11.2022 (по день виходу у декретну відпустку) відповідачами не виплачено їй належну заробітну плату за виконану нею роботу як державного службовця на відповідній займаній нею посаді в сумі 857 008,23 грн., як така, що становить розмір до виплати після утримання податків та зборів 712 717,65 грн. та просить стягнути вказану суму та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 200 859,91 грн., яка складає до виплати після утримання податків та зборів 163 678,09 грн., просить позов задовольнити.

Відповідач-1 Верховний Суд України не заперечував проти наявності заборгованості по заробітній платі перед позивачем, прострочення виплати останньої, вказав про те, що з 12 листопада 2020 року по жовтень 2022 року позивачу було нараховано заробітну плату у розмірі 728 263,88 грн. але така не була у визначені законодавством строки виплачена, вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідач-2 Верховний Суд проти позову заперечував з підстав необгрунтованості вимог ОСОБА_1 , така не перебувала у трудових відносинах із Верховним Судом, просить відмовити в задоволенні позову.

Відповідно предметом розгляду у даній справі є заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 працівника Верховного суду України за період роботи з 12.11.2020 по 21.11.2022, з виплатою компенсації за втрату частини доходів, у зв`язку з чим суд вважає необхідним встановити відповідність таких дій чи бездіяльності відповідачів по справі щодо не виплати спірної заробітної плати своєчасно та в повному обсязі положенням ч. 2 ст. 2 КАС України, наявності права щодо стягнення частини втраченого доходу за порушення строків виплати заробітної плати, з дотриманням положень ч. 3 вказаної статті КАС України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

За ч. 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 1, ч. 3 ст. 3 КАС України).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частина сьома статті 43 Конституції України).

Згідно ст. 50 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать: 1) премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності; 2) місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу; 3) місячна або квартальна премія за належне виконання умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення). При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Порядок формування фонду оплати праці державних службовців у державному органі, а також порядок преміювання державних службовців затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Складові заробітної плати та особливості оплати праці державних службовців центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, їх територіальних органів визначаються Митним кодексом України та Податковим кодексом України.

За вимогами частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 1 Закону України «Про оплату праці», частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.

Стаття 115 Кодексу законів про працю України та стаття 24 Закону України 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачають, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Згідно ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В Європейській соціальній хартії від 03.05.1996 визначені обов`язкові зобов`язання Сторін щодо праці, зокрема Сторони зобов`язуються: ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; забезпечувати функціонування працівників (пункти 2, 3 статті 1 частини II); визнати право працівників на винагороду, яка забезпечує їм і їхнім сім`ям достатній життєвий рівень; дозволити відрахування із заробітної плати тільки на умовах і в розмірах, передбачених національними законами (пункти 1, 5 статті 4 частини II); забезпечити працюючим жінкам відпустку до і після пологів загальною тривалістю не менше 14 тижнів та оплатити таку відпустку (пункт 1 статті 8 частини II); у відповідності до національного законодавства і практики забезпечити ефективне здійснення прав працівників на отримання інформації про економічний і фінансовий стан підприємства, на якому вони працюють (стаття 18 частина II); захистити та забезпечити права працівників у разі банкрутства їхнього роботодавця тією чи іншою установою-гарантом або будь-яким іншим ефективним засобом захисту (стаття 25 частина II); забезпечити можливість обом батькам отримувати відпустку по догляду за дитиною, тривалість та умови якої мають визначатися національним законодавством (пункт 2 статті 27 частини II).

Конституційний Суд України в абзаці 3 підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29.01.2008 р. № 2-pп/2008 зазначає, що право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

В абзацах 3, 7, 8 підпункті 2.1. пункті 2 мотивувальної частини Рішення від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Відповідно, Конституційний Суд України в пункті 1 резолютивної частини Рішення від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 вирішив положення частини 2 статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У преамбулі Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» наголошено, що Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Конституційний Суд України в своїх висновках виходить з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень, що визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

Одним із заходів державного регулювання оплати праці є встановлення мінімальної заробітної плати, розмір якої відповідно до статті 9 Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров`я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.

Крім того, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини 6 статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація за робітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до статті 33 Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів, що визначено статтею 1, частина 1 статті 5 Закону України від 03.07.1991 р. № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення».

Положенням статті 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України від 19.10.2000 р. № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відтак, на підставі системного аналізу наведених положень чинного законодавства Конституційний Суд України в абзацах 6-11 підпункту 2.2. пункту 2 та абзац 6 підпункт 2.3. пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 у справі №1-18/2013 дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі № 243/5366/16-ц (провадження № 61-522св17) щодо стягнення індексації заробітної плати зазначив, що індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Судом встановлено, що у період, за який позивач просить стягнути заробітну плату, позивач виконувала свої трудові обов`язки, проте заробітну плату не отримувала.

Причини невиплати заробітної плати позивачу представник відповідача - 1 Верховного Суду України суду пояснив, зазначив, що Державна казначейська служба України відмовляє в опрацюванні платіжних документів Верховного Суду України поданих за підписом в.о. Голови Верховного Суду України та головного бухгалтера.

Відповідач-2 Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не повідомила голову ліквідаційної комісії про вихід на роботу, така не має трудових відносин з Верховним Судом, відповідно не має права за заявленим позовом.

Суд в даній справі враховує слідуюче.

Верховний Суд України здійснював свою діяльність відповідно до Конституції України та Закону України 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно із прийнятим новим Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», який почав діяти з 30.09.2016, було розпочато процедуру припинення діяльності та ліквідації у встановленому законом порядку Верховного Суду України, на виконання зокрема, розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII

Відповідно до рішення Конституційного Суду від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 (Справа № 1-15/2018(4086/16) щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII пунктом 2 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами: - пункту 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України; - пункту 14 «судді Верховного Суду України»; - пункту 25.

Виходячи з п. 4 даного Рішення слідує, що органи державної влади, закріплені в Конституції України, мають особливий статус конституційних органів, тому ліквідація, зміна найменування, а також перегляд їх конституційно визначених функцій і повноважень у спосіб, що істотно (докорінно) змінює їх конституційну природу, можливі лише після внесення змін до Основного Закону України у порядку, передбаченому його розділом XIII «Внесення змін до Конституції України».

Згідно п. 5 даного Рішення слідує також, що при внесенні змін до Конституції України має бути забезпечений принцип інституційної безперервності, який означає, що органи державної влади, встановлені Основним Законом України, продовжують функціонувати в інтересах Українського народу та реалізовувати свої повноваження, виконувати завдання і функції, визначені у Конституції України, незалежно від цих змін, якщо тільки цими змінами не передбачено істотну (докорінну) зміну їх конституційного статусу, у тому числі їх ліквідацію.

Відповідно до п. 7 Рішення вбачається, що системний аналіз положень Конституції України «найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції» та «найвищий суд у системі судоустрою України» у взаємозв`язку з положеннями законів України з питань судоустрою та судочинства дає Конституційному Суду України підстави стверджувати, що вилучення слова «України» - власної назви держави - із словесної конструкції «Верховний Суд України» не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади.

За своєю юридичною природою найвища інстанція судової гілки влади має забезпечувати єдність та сталість судової практики всіх судів, які входять до системи судоустрою України, а тому її конституційний статус полягає у безперервності здійснення повноважень від часу прийняття Основного Закону України. Законом № 1401 не змінено конституційних функцій Верховного Суду України та його місця у системі судоустрою України. Крім того, Законом № 1401 не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина, на чому наголошено у висновках Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016, від 30 січня 2016 року № 2-в/2016.

Таким чином, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом № 1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова «України» - власної назви держави - із словесної конструкції «Верховний Суд України».

Конституційний Суд України вважає, що Закон № 1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом № 1401 продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».

Конституційний Суд України в п. 7 Рішення також зауважив, що перейменування закріпленого в Конституції України органу - Верховного Суду України - не може відбуватися без переведення суддів Верховного Суду України на посади суддів Верховного Суду, оскільки немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду, а вилучення слова «України» - власної назви держави - з словесної конструкції «Верховний Суд України» не може бути підставою для звільнення всіх суддів Верховного Суду України або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду. Відтак фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів.

Згідно п. 3 Положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, та за п. 6 Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 ліквідація, зміна найменування, а також перегляд їх конституційно визначених функцій і повноважень у спосіб, що істотно (докорінно) змінює їх конституційну природу, можливі лише після внесення змін до Основного Закону України у порядку, передбаченому його розділом XIII «Внесення змін до Конституції України». За відсутності відповідних змін до Конституції України, а також відсутності відповідного розпорядчого документу уповноваженої особи на ліквідацію юридичної особи публічного права з конституційним статусом Верховного Суду України (стаття 81 Цивільного кодексу України), його працівники не можуть бути вивільнені з підстав ліквідації.

Відповідних змін Основний Закон України не зазнав, положення щодо ліквідації Верховного суду України визнано неконституційними, але в частині припинення діяльності Верховного Суду України норма Закону неконституційною не визнана.

Згідно положень статей 125, 151-2 Конституції України, пункті 7 Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-p/2020 у справі № 1-15/2018 (4086/16) пункті 59 спільного висновку Венеційської комісії і Генерального директорату з прав людини і верховенства права Ради Європи від 08-09.10.2020 р. зазначено, що Верховний Суд України - це конституційний орган і, попри зміну назви, це та ж сама організація, яка продовжує діяти під назвою «Верховний Суд».

В ухвалених Висновках від 20.01.2016 № 1-в/2016, від 30.01.2016 №2-в/2016 Конституційний Суд України вказує, що Законом України «Про внесення змін до Конституції (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 р. № 1401-VIII не скасовано та не обмежено прав і свобод людини і громадянина.

Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

22.07.2021 вищевикладені Висновки підтримано Європейським судом з прав людини у справі «Гуменюк та інші проти України» (заява № 11423/19) (далі - рішення ЄСПЛ).

Рішення ЄСПЛ набуло статусу остаточного 22.11.2021.

У рішенні ЄСПЛ йдеться про те, що припинення діяльності чи ліквідації Верховного Суду України під час судової реформи 2016 р. є неконституційною; що дії влади щодо нескасування реєстрації перебування Верховного Суду України в процесі припинення чи ліквідації неправильні; що значення має закон, а не сама по собі формальна реєстрація. Спроба ліквідувати найвищий судовий орган України порушила одразу дві статті 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно, у рішенні ЄСПЛ врахував висновки Конституційного Суду України відмічені у Рішенні від 18.02.2020 р. № 2-p/2020 у справі №1-15/2018 (4086/16) щодо порушення прав Верховного Суду України в результаті прийняття змін до Закону України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Конституційний Суд України у пункті 4 підпункті 4.1. мотивувальної частини Рішення від 14.12.2011 № 19 - pп/2013 у справі № 1-29/2011 вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Суд враховує, що на даний час не вирішено питання щодо припинення діяльності Верховного суду України та суд зазначає, що вказаний орган суддівської влади не позбавлений своїх повноважень щодо діяльності, не має здійснювати вивільнення своїх працівників примусово, відповідно має забезпечувати своїм працівникам гідну та своєчасну оплату праці.

Як наслідок, на виконання вимог статті 105 Цивільного кодексу України 21.06.2018 на сайті Міністерства юстиції України оприлюднено повідомлення про рішення щодо припинення Верховного Суду України як юридичної особи в результаті ліквідації.

У Верховному Суді України утворено ліквідаційну комісію, якою буде здійснено заходи щодо завершення ліквідації зазначеного органу як юридичної особи. Головою ліквідаційної комісії на даний час є Романків І.П.

Згідно статті 80 Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частинами першою-другою статті 96 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» місцезнаходження юридичної особи входить до переліку відомостей про юридичних осіб, які містяться у Реєстрі.

Згідно пункту 13 частини 2 статті 9 вказаного Закону № 755 відомості про керівника юридичної особи обов`язково включаються до ЄДР.

Установлено, що в. о. Голови Верховного Суду України Гуменюк В.І. є керівником юридичної особи Верховного Суду України.

Під місцезнаходженням юридичної особи мається на увазі місце державної реєстрації.

Установлено, що місцезнаходженням Верховного Суду України є - м. Київ, вулиця Пилипа Орлика, будинок 4.

За даною адресою відповідно керівництвом Верховного Суду України проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи, здійснюється управління і облік (стаття 93 ЦК України).

Відповідно до ст. 105 ЦК України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Відповідно до частини 3 статті 81 ЦК України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до пунктів 18, 47 частини 1 статті 2 Бюджетного Кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Бюджетна установа в особі її керівника, якого уповноважено на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків з бюджету, називають розпорядником бюджетних коштів.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» вирішено затвердити бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2020 рік, на 2021 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, розподіл видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя згідно з додатками № 3, № 4 і № 7 до цього Закону.

За ст. 22 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» визначено, що до законодавчого врегулювання питання функціонування Верховного Суду України утримання суддів Верховного Суду України та працівників його апарату здійснюється в межах бюджетних призначень, передбачених Верховному Суду.

Також, в ст. 21 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» до законодавчого врегулювання питання функціонування Верховного Суду України утримання суддів Верховного Суду України та працівників його апарату здійснюється в межах бюджетних призначень, передбачених Верховному Суду.

Враховуючи вищезазначене слідує, що згідно публічних даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань інформації про припинення діяльності відповідача-1 Верховного Суду України відсутня, фінансування заходів з припинення, розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, яким є Верховний Суд здійснюється на підставі відповідних звернень виключно комісії з припинення Верховного Суду України, комісія з припинення Верховного Суду України продовжує діяти відповідно до прийнятих на себе зобов`язань щодо нарахування заробітної плати працівникам апарату Верховного Суду України та головним розпорядником бюджетних коштів за бюджетним призначенням, визначеними законами про Державні бюджети України на 2020-2022 рр. є Верховний Суд в особі його керівника.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває в трудових правовідносинах з Верховним Судом України з 04.07.20211, виконує свої службові обов`язки відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, приступила до таких після виходу з першої декретної відпустки з 12.11.2020, подавала звіти про виконану роботу за 2021 року та 2022 року.

Відповідно до частин 1, 9 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Якщо фактичні обсяги власних надходжень бюджетних установ з урахуванням залишків відповідних бюджетних коштів на початок року перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України, розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці тощо.

Суд зазначає, що для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести перед судом розмір заробітної плати, що встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків).

Право на звернення до суду передбачене статтею 233 Кодексу законів про працю України, а саме у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 Кодексу законів про працю України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За діючою в площині адміністративного судочинства презумпції винуватості відповідача тягар доказування лежить саме на відповідачеві, останній має надати суду усі можливі докази в обґрунтування своєї правової позиції. Тим більше, в площині трудових правовідносин безумовно тягар доказування лежить на роботодавцеві, в якого акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці позивача і оплати виконаних ним робіт.

У ході судового розгляду не здобуто відомостей про виплату позивачеві відповідачем-1 заборгованості по заробітній платі за період з 12 листопада 2020 року по 21.11.2022 рік, як і не встановлено про наявність вини (умислу) позивача у невиконанні трудових обов`язків на підприємстві, що згідно зі статтями 47, 115-116 Кодексу законів про працю України є підставою для стягнення цієї заборгованості у судовому порядку.

Суду надано довідку Верховного Суду України № 30 від 28.02.2023 за період з листопада 2020 року по листопад 2022 року розмір нарахованої (виплачено) заробітної плати становить 880 863,29 грн., утримано податок в розмірі 133 686,11 грн., утримано військовий збір 11 140,555 грн.

Відповідно за вказаною довідкою сума заробітної плати без утримання податків і зборів склала 736 036,62 грн.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути за період з 12 листопада 2020 року по 21листопада 2022 рік заборгованість по заробітній платі в сумі 857 008,23грн. враховуючи, що сума до виплати після утримання податків та зборів складатиме 712 717,65 грн.

Позивачем надано до суду розрахунки, які досліджені та погоджується судом.

За розрахунком за листопад 2020 року: відпрацьовано робочих днів 13. 9 264,05 грн. (оклад, від окладу 14 965,00 грн.) + 8337,65 грн. (надбавка за інтенсивність, 90 % від відпрацьованого часу) +371,43 грн. (за 5 ранг)+ 3890,90 грн. (вислуга років, 42 % посадового окладу) = 21 864,03 грн. Утримано податків 4263,49 грн. До виплати 17 600,54 грн.

За розрахунком за грудень 2020 року: відпрацьовано робочих днів 20. 14057,27 грн. (оклад, від окладу 15463,00 грн.) + 12 651,54 грн. (надбавка за інтенсивність, 90 % від відпрацьованого часу) +545,45 грн. (за 5 ранг)+ 5482,34 грн. (вислуга років, 42 % посадового окладу)+2301,48грн. (два дні відпустки) + матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань 35 318,85 грн. = 70 356,93 грн. Утримано податків 13 719,60 грн. До виплати 56 637,33 грн.

За розрахунком за січень 2021 року: відпрацьовано робочих днів 18. 14177,37 грн. (оклад, від окладу 14 965,00грн.) + 12 759,63 грн. (надбавка за інтенсивність, 90 % від відпрацьованого часу) +568,42 грн. (за 5 ранг)+ 6379,82грн. (вислуга років, 45 % посадового окладу)+1161,27грн. (один день відпустки) = 35 046,51 грн. Утримано податків 6834,07 грн. До виплати 28 212,44 грн.

За розрахунком за лютий 2021 року: відпрацьовано робочих днів 20. 14965,00 грн. (оклад) + 13 468,50 грн. (надбавка за інтенсивність, 90 % від відпрацьованого часу) +600,00 грн. (за 5 ранг)+ 6734,25грн. (вислуга років, 45 % посадового окладу) = 35 767,75 грн. Утримано податків 6974,71 грн. До виплати 28 793,04 грн.

За розрахунком за березень 2021 року: відпрацьовано робочих днів 22. 14965,00 грн. (оклад) + 13 468,50 грн. (надбавка за інтенсивність, 90 % від відпрацьованого часу) +600,00 грн. (за 5 ранг)+ 6734,25грн. (вислуга років, 45 % посадового окладу) = 35 767,75 грн. Утримано податків 6974,71 грн. До виплати 28 793,04 грн.

За розрахунком за квітень 2021 року: відпрацьовано робочих днів 22. 14965,00 грн. (оклад) + 12924,31 грн. (надбавка за інтенсивність, 50 % від відпрацьованого часу) +600,00 грн. (за 5 ранг)+ 6734,25грн. (вислуга років, 45 % посадового окладу) = 35 223,56 грн. Утримано податків 6868,59 грн. До виплати 28 354,97 грн.

За розрахунком за травень 2021 року: відпрацьовано робочих днів 11. 9 145,28 грн. (оклад, від посадового окладу 14965,00) + 4572,64 грн. (надбавка за інтенсивність, 50 % від відпрацьованого часу) +366,67 грн. (за 5 ранг)+ 4115,38грн. (вислуга років, 45 % посадового окладу)+ 8379,21 (відпустка за 7 днів)+56,88 грн. (індексація 4,1 % базовий місяць грудень 2020 року) = 26 636,06 грн. Утримано податків 5194,03 грн. До виплати 21 442,03 грн.

За розрахунком за червень 2021 року: відпрацьовано робочих днів 20. 14965,00 грн. (оклад) + 7 482,50 грн. (надбавка за інтенсивність, 50 % від відпрацьованого часу) +600,00 грн. (за 5 ранг)+ 6734,25грн. (вислуга років, 45 % посадового окладу)+ 93,07 грн. (індексація 4,1 % базовий місяць грудень 2020 року) = 29 874,82 грн. Утримано податків 5825,59 грн. До виплати 24 049,23 грн.

За розрахунком за липень 2021 року: відпрацьовано робочих днів 7. 4761,59 грн. (оклад, від посадового окладу 14965,00 грн.) +190,91 грн. (за 5 ранг) +2142,21грн. (вислуга років, 45 % посадового окладу)+ 2380,79 грн. (надбавка за інтенсивність, 50 % від відпрацьованого часу) + 21 842,97 (відпустка за 19 днів) + 31,03 грн. (індексація 4,1 % базовий місяць грудень 2020 року) = 31350,00 грн. Утримано податків 6113,25 грн. До виплати 25 236,75 грн.

За розрахунком за серпень 2021 року: відпрацьовано робочих днів 16. 11401,90 грн. (оклад, від посадового окладу 14965,00 грн.) + 457,14 грн. (за 5 ранг) + 5 130,85грн. (вислуга років, 45 % посадового окладу)+5700,95 грн. (надбавка за інтенсивність, 50 % від відпрацьованого часу) + 5663,40 грн. (відпустка за 5 днів) + 74,32 грн. (індексація 4,1 % базовий місяць грудень 2020 року) + розмір матеріальної допомоги на оздоровлення 30630,39 грн. = 59 058,95 грн. Утримано податків 11 516,49 грн. До виплати 47 542,46 грн.

За розрахунком за вересень 2021 року: відпрацьовано робочих днів 19. 12924,32 грн. (оклад, від посадового окладу 14965,00 грн.) + 518,18 грн. (за 5 ранг) + 5 815,94грн. (вислуга років, 45 % посадового окладу)+ 3 818,55 грн. (надбавка за інтенсивність, 50 % від відпрацьованого часу) + 3339,18 грн. (відпустка за 3 днів) + 84,24 грн. (індексація 4,1 % базовий місяць грудень 2020 року) + розмір матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань 30167,51 грн. = 56 667,92 грн. Утримано податків 11 050,24 грн. До виплати 45617,68 грн.

За розрахунком за жовтень 2021 року: відпрацьовано робочих днів 12. 9351,23 грн. (оклад, від посадового окладу 14965,00 грн.) + 360,00 грн. (за 5 ранг) + 4208,08грн. (вислуга років, 45 % посадового окладу)+ 1870,26 грн. (надбавка за інтенсивність, 20 % від відпрацьованого часу) + 10 838,72 грн. (лікарняні за 8 днів) = 26 628,29 грн. Утримано податків 5 192,52 грн. До виплати 21 435,77грн.

За розрахунком за листопад 2021 року: відпрацьовано робочих днів 12. 8839,64 грн. (оклад, від посадового окладу 16206,00 грн.) + 327,27 грн. (за 5 ранг) + 3977,84грн. (вислуга років, 45 % посадового окладу)+ 1767,93 грн. (надбавка за інтенсивність, 20 % від відпрацьованого часу) + 18 345,74грн. (лікарняні за 14 днів) = 33 258,42 грн. Утримано податків 6 485,39 грн. До виплати 26 773,03 грн.

За розрахунком за грудень 2021 року: відпрацьовано робочих днів 22. 16901,00 грн. (оклад, від посадового окладу 16206,00 грн.) + 600,00 грн. (за 5 ранг) + 7912,74грн. (вислуга років, 45 % посадового окладу)+ 3380,20 грн. (надбавка за інтенсивність, 20 % від відпрацьованого часу) = 28 793,94 грн. Утримано податків 5614,82 грн. До виплати 23 179,12 грн.

За розрахунком за січень 2022 року: відпрацьовано робочих днів 11. 9784,79 грн. (оклад, від посадового окладу 16 901,00 грн.) + 347,37 грн. (за 5 ранг) + 4892,39грн. (вислуга років, 50 % посадового окладу)+8506,56 (8 днів відпустки)+ 1956,95 грн. (надбавка за інтенсивність, 20 % від відпрацьованого часу) = 25 488,06 грн. Утримано податків 4970,17 грн. До виплати 20 517,89 грн.

За розрахунком за лютий 2022 року: відпрацьовано робочих днів 20. 16 901,00грн. (оклад) + 600,00 грн. (за 5 ранг) + 8 450,50 грн. (вислуга років, 50 % посадового окладу)+ 3380,20 грн. (надбавка за інтенсивність, 20 % від відпрацьованого часу) = 29 331,70 грн. Утримано податків 5 719,68 грн. До виплати 23 612,02 грн.

За розрахунком за березень 2022 року: відпрацьовано робочих днів 22. 16 901,00грн. (оклад) + 600,00 грн. (за 5 ранг) + 8 450,50 грн. (вислуга років, 50 % посадового окладу)+ 3380,20 грн. (надбавка за інтенсивність, 20 % від відпрацьованого часу) = 29 331,70 грн. Утримано податків 5 719,68 грн. До виплати 23 612,02 грн.

За розрахунком за квітень 2022 року: відпрацьовано робочих днів 21. 16 901,00грн. (оклад) + 600,00 грн. (за 5 ранг) + 8 450,50 грн. (вислуга років, 50 % посадового окладу)+ 3380,20 грн. (надбавка за інтенсивність, 20 % від відпрацьованого часу) = 29 331,70 грн. Утримано податків 5 719,68 грн. До виплати 23 612,02 грн.

За розрахунком за травень 2022 року: відпрацьовано робочих днів 22. 16 901,00грн. (оклад) + 600,00 грн. (за 5 ранг) + 8 450,50 грн. (вислуга років, 50 % посадового окладу)+ 3380,20 грн. (надбавка за інтенсивність, 20 % від відпрацьованого часу)+ 188, 56 грн (індексація, 7,6 %, базовий місяць грудень 2021 року) = 29 520,26 грн. Утримано податків 5756,45 грн. До виплати 23 763,81 грн.

За розрахунком за червень 2022 року: відпрацьовано робочих днів 11. 8450,50грн. (оклад, від окладу 16901,00 грн.) + 300,00 грн. (за 5 ранг) + 4225,25 грн. (вислуга років, 50 % посадового окладу)+ 1690,10 грн. (надбавка за інтенсивність, 20 % від відпрацьованого часу)+ 135,22 грн (індексація, 10,9 %, базовий місяць грудень 2021 року) = 14 801,07 грн. Утримано податків 2 886,21 грн. До виплати 11 914,86 грн.

Відпустка у зв`язку із вагітністю та пологами -117 056,52 грн.

За розрахунком за жовтень-листопад 2022 року: 26 304,75 грн. (відпустка за 27 днів) + 29 547,54 грн. (матеріальна допомога на оздоровлення) = 55 852,29 грн. Утримано податків 10 891,20 грн. До виплати 44 961,09 грн.

Вказані розрахунки, серед іншого, здійснені з урахуванням норм діючого законодавства, Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, відносно кількості відпрацьованих днів, святкові, робочі дні, дистанційна робота, положень постанови Кабінету Міністрів України 12.02.2020 № 72 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 № 358», розміру посадового окладу, надбавки за інтенсивність праці, доплати за ранг, доплати за вислугу років, перебування у відпустці, отримання матеріальної допомоги на соціально-побутові питання, враховуючи ст. 74 КЗпП України, постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.12.1995 № 100 (далі - Постанова № 1213), згідно якою внесено зміни до Порядку № 100, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 р. № 72 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 р. № 358, параграф 31 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. № 950 (зі змінами), постанова Кабінету Міністрів України набирає чинності з дня її офіційного опублікування, якщо інше не передбачено такою постановою, але не раніше дня її опублікування, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХП «Про індексацію грошових доходів населення», Закон України № 1807-ІХ «Про внесення до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік, Закон України від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», наказ керівника апарату Верховного Суду України від 18.04.2022 № 65/0/16-22 «Про внесення змін до наказу від 03.03.2022. № 62/0/16-22 «Про запровадження дистанційної роботи для працівників апарату Верховного Суду України в умовах воєнного стану», Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266, з урахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Відповідно, розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок (п. 25 Порядку № 1266). Отже, розрахунковим періодом, за який визначається середня зарплата буде червень 2021 року - травень 2022 року, оскільки страховий випадок настав у червні 2022 року.

Календарні місяці/дні, в яких працівник не працював з поважних причин, виключаємо з розрахункового періоду. Вичерпний перелік таких поважних причин установлений п. 3 Порядку № 1266. це: 1) тимчасова непрацездатність, 2) відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, 3) відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, 4) відпустка без збереження заробітної плати.

Якщо повний місяць особа хворіла, або перебувала у відпустці по догляду за дитиною, без збереження заробітної плати, то такий місяць у загальній кількості місяців розрахункового періоду залишається, але дні такого місяця повністю виключаються з розрахунку. Замінювати такий вилучений місяць із розрахункового періоду іншим не потрібно.

В п. 3 Порядку № 1266 визначено, що середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За п. 32 Порядку № 1266 зазначено, що «середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС».

Не включаються в сукупний дохід виплати, які не називаються «заробітна плата», а саме: сума допомоги з тимчасової втрати працездатності; сума допомоги по вагітності та пологам; - сума винагороди за договором цивільно-правового характеру.

318 653,40 грн - це сукупний дохід у розрахунковому періоді червень 2021 року травень 2022 року, 365 (загальна кількість календарних днів) (за мінусом 8 днів лікарняних за 10.2021 р. та за мінусом 14 днів лікарняних - за 11.2021 p.)= 343 - це кількість календарних днів, що береться у розрахунку середньоденної зарплати.

Відповідно до статті 24 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років в 100 відсотковому розмірі середньої заробітної плати (доходу).

За ст. 26 Закону України від 23.09.1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) і не залежить від страхового стажу.

Відповідно до п. 3 Порядку № 1266 середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення сукупного доходу на кількість календарних днів у розрахунковому періоді.

Розрахунок: 318 653,40 грн (сукупний дохід у розрахунковому періоді 06.2021 р.-05.2022 р.) : 343 (кількість календарних днів, що прийматиме участь у розрахунку середньої зарплати) = 929,02 грн - це денна заробітна плата для оплати 1 дня відпустки.

117 056,52 грн - це нарахована сума відпускних по вагітності та пологах із розрахунку: 929,02 грн (денна з/п плату одного дня відпустки) х 126 (днів відпусти по вагітності та пологах).

Отже, заборгованість по заробітній платі без утримань податків та зборів за період з 12.11.2020 р. по 21.11.2022 р. за дослідженим судом розрахунком, складає: 21 864,03 грн (11.20 p.) + 70 356,93 грн (12.20 p.) 35046,51 грн (01.21 p.) + 35 767,75 грн (02.21 p.) + 35 767,75 грн (03.21 p.) + 35 223,56 грн (04.21 р.) + 26 636,06 грн (05.21 р.) + 29 874,82 грн (06.21 p.) + 31 350,00 грн (07.21 р.) + 59 058,95 грн (08.21 р.) + 56 667,92 грн (09.21 p.) + 26 628,29 грн (10.21 р.) + 33 258,42 грн (11.21 р.) + 28 793,94 грн (12.21 p.) + 25 488,06 грн (01.22 р.) + 29 331,70 грн (02.22 р.) + 29 331,70 грн (03.22 p.) + 29 331,70 грн (04.22 p.) + 29 520,26 грн (05.22 p.) + 14801,07 грн (з 01 по 15.06.22 р.) + 55 852,29 грн (10-11.2022 р.) = 739 951,71 грн + 117 056,52 грн (сума відпускних по вагітності та пологах. Утримань з відпускних по вагітності та пологах не проводиться, тобто податки не сплачуються) = 857 008,23 грн.

Сума до виплати після утримання податків та зборів становить: 712 717,65 грн.

Суд враховує, що зауважень відповідачі до таких розрахунків не виклали.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Приписами статей 3, 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159), компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Положеннями пункту 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Таким чином, обчислення компенсації втрати частини доходів за формулами, які містяться в Порядку № 159, здійснюється на основі так званої «чистої» заробітної плати, яка вже не включає в себе сум, що підлягали відрахуванню на сплату податків і обов`язкових платежів.

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5 Порядку № 159).

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 № 21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17.

Позивач в позові вказує про суму втрати частини доходів заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати за період з 12.11.2020 по 21.11.2022, в сумі 200 859,91 грн., яка після утримання податків і зборів становитиме 163 678,09 грн.

Позивачем надано до позову розрахунки які досліджені та узгоджуються судом. Вказані розрахунки здійсненні з урахуванням індексу інфляції за відомостями Держкомстату, індексу споживчих цін для визначення порогу індексації, величини при приросту індексу споживчих цін для проведення індексації, відсотків, розміри нарахованої але не виплаченої заробітної плати, обчислення суми компенсації з податками та зборами.

Зокрема, 10 183,92 грн - сума компенсації за липень 2022 р. по вагітності та пологах не оподатковується ПДФО та військовим збором (підпункт 165.1.1. пункт 165.1. статті 165, підпункт 1.7. пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України).

Сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до підпункту 14.1.180. пункту 14.1. статті 14, статті 18, підпункту 162.1.3. пункту 162.1. статті 162, статті 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкових агентів, якими є відповідачі.

З врахуванням пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.99 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», статті 3 Закону № 2050-III, пункту 4 Порядку № 159, пункту 167.1. статті 167 Розділу IV. Податок на доходи фізичних осіб, підпунктів 1.3., 1.7. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ. Перехідні положення Податкового кодексу України розрахунок суми компенсації втрати частини грошових доходів з утриманням податку на доходи фізичних осіб (18%) та військового збору (1,5%) із суми: 190 675,99 грн. (за мінусом відрахувань податків та зборів в сумі 37 181,82 грн.), тобто 153 494,17+10 183,92 грн. (утримань з відпускних по вагітності та пологах не проводиться) = 163 678,09 грн.

Суд відповідно враховує, що зауважень до вказаних розрахунків.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

За вказаною справою позивачем наведено належні та достатні обґрунтування, та надано достатніх доказів щодо бездіяльності відповідачів по не виплаті спірної заробітної плати за спірний період, наявності права на отримання компенсації частини втрати доходів за порушення строків виплати заробітної плати, відповідачами в свою чергу не доведено правомірність своєї бездіяльності за предметом спору.

Суд враховує у даній справі вищевикладене та встановлене та зазначає, що порядок виконання рішення суду в зобов`язальній частині має відбуватись враховуючи повноваження голови комісії з припинення Верховного Суду України та обставин наявності повноважень Верховного Суду як розпорядника бюджетних коштів за належним призначенням.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Решта доводів сторін не впливають на висновки суду.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Суд враховує у справі обставини звільнення позивача від сплати судового збору за ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відсутності заявлених сторонами інших понесених витрат по справі, у зв`язку з чим суд не вирішує питання щодо витрат по справі та не застосовує ст. 139 та ст. 143 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 14, 73-77, 78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Стягнути з Верховного Суду України (код ЄДРПОУ 00019034), Верховного Суду (код ЄДРПОУ 41721784) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) не виплачену заробітну плату за період з 12 листопада 2020 року по 21 листопада 2022 рік в сумі 857 008,23 грн. (вісімсот п`ятдесят сім тисяч гривень вісім гривень 00 копійок) з урахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів і висновків суду.

3. Стягнути з Верховного Суду України (код ЄДРПОУ 00019034), Верховного Суду (код ЄДРПОУ 41721784) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 200 859,91 грн. (двісті тисяч гривень вісімсот п`ятдесят дев`ять гривень дев`яносто одна копійки) з урахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів і висновків суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І.І.